Blog

6 травня  двоє молодих апелянтів, Сін  Мей і Сін  Цзянь з провінції Хенань,  приїхали на площу Тяньаньмень, щоб, стоячи на колінах з плакатом, зажадати звільнення своєї матері. Дітей забрали в місцеве відділення поліції, де  протримали до 3 години дня, після чого відпустили.

#img_left#За повідомленнями свідків,  двоє підлітків на площі  Тяньаньмень,  стоячи на колінах, тримали плакат, на якому було описано, як вони постраждали від беззаконня   Комуністичної партії Китаю (КПК). Діти скандували: "Поверніть нашу маму! З нами вчинили несправедливо!"

Один свідок розповів:  "Троє чи четверо озброєних поліцейських заарештували дітей і записали їхні особисті дані і причину протесту.  Підлітків забрали у Відділ громадської безпеки при площі Тяньаньмень».

Близько 15:00 Сін Мей і Сін Цзянь  були звільнені.

Батьки підлітків – Сін Ванлі  і Сю Цзіньцуй живуть у селі Сянхун повіту Сі міста Синян провінції Хенань.

У липні 2002 р., коли Цзяню було сім років, на нього наїхав автомобіль що належав Чень Жучжоу, службовцеві  Синяньської компанії бавовни і льону. В результаті нещасного випадку хлопчик отримав серйозні внутрішні ушкодження, включаючи ушкодження печінки,  також була пошкоджена і зламана права нога.   Сім’я Сіна вважала, що розмір виплати, яку їм присудив місцевий суд з дорожніх подій, був дуже несправедливим. Тому вони кілька разів зверталися у  відповідні органи влади. Місцеві суди і влада  відмовилися приймати  їхні звернення, і їм довелося звернутися у вищестоящі органи.

6 травня близько першої години дня представники  Відділу громадської безпеки затримали молодих протестуючих з провінції Хенань. Фото: Велика Епоха

З метою відновити справедливість відносно сина, батько хлопчика багато разів звертався до уряду, але його заарештовували  вісім разів. Він провів дві голодовки тривалістю  понад п’ять днів.  У 2004 році Муніципальна адміністративна комісія з реабілітації і трудового виховання без судового розгляду засудила  його до одного року примусових робіт.

#img_right#Не бачачи виходу з ситуації, що склалася, дружина Сіна,  його мати, тесть, дочка і син пішли на відчайдушний крок, вирішивши  на знак протесту підпалити себе на даху однієї з будівель на площі Тяньаньмень. Але їхня спроба не вдалася, їх помітила поліція, яка всіх п’ятьох відправила до лікарні для надання медичної допомоги.

У квітні 2005 р. Сю, дружина Сіна,  була засуджена до трьох років позбавлення волі за «збір натовпу і порушення громадського порядку".  В даний час її утримують у жіночій в’язниці Синянь  провінції  Хенань.

Як повідомляють родичі ув’язненої, їм погрожували, що  якщо вони продовжуватимуть звертатися до влади або подавати до суду, то  постраждає вся сім’я. Одинадцятилітній Цзянь продовжує страждати від хвороб, причиною яких є нещасний випадок, часто скаржачись на головний біль і фізичну слабкість.

Брат і сестра дуже нудьгують за своєю матір’ю.   Знаходячись у безвихідному становищі, вони вирішили під час вихідних піти на площу Тяньаньмень і зробити публічну заяву.

Оскільки Сю знаходиться у в’язниці, її чоловікові доводиться самому займатися сільським господарством і виховувати двох дітей. За допомогою  друзів і родичів у вільний час він збирається звернутися в Пекіні  до вищестоящих представників влади. Він сподівається незабаром  побачити вдома свою дружину. 

Версія англійською

Китайська щорічна зустріч З’їзду Народних Представників знову пройшла як видимість, яку використав комуністичний режим, не здивувавши нікого. Повідомлення про Збори у китайських державних ЗМІ залишились не почутими тими, хто був просякнутий пропагандою КПК.

#img_left#Деякі офіційні повідомлення  навіть слугували матеріалами для жартів для тих, хто не боявся відкрито висловлювати свою думку. І все ж багато громадян не розуміють, як багато доводиться представникам Зборів страждати під тиском режиму, виступаючи маріонетками. Не знаючи, коли їх можуть сфотографувати, представникам доводиться бути весь час пильними і в той же час, слухати пусту балаканину партійних кадрів. Щоб створити видимість "демократичних спілкувань", їм доводиться вигадувати свою брехливу теорію, аби підтримувати Партійну лінію. Навіть під час перерви, вони повинні бути обачливими у своїх висловлюваннях під час знайомства.

Ці представники не є політиками, і все ж вони вимушені так діяти і разом з тим "представляти інтереси народу". Звичайно, вони були обрані саме режимом, тому вони не є політиками і можуть бути контрольованими при "голосуванні" за чиновників і політичний курс, визначених  режимом.

Багато представників є або експертами, або професіоналами в їхніх визначених сферах і не мають бажання грати ці ролі.

Режим потребує їх, щоб зробити видимість правдоподібною, тому ніхто не сміє відмовитись від такої собі "почесті». Згідно з Конституцією  Китаю, з’їзд Народних Представників наділений найвищою владою в уряді. Оскільки для режиму неприйнятно безпосередньо контролювати уряд, він змушений використовувати  З’їзд для "вибору уряду", який відповідав би його потребам. По суті справи, оскільки самі представники були вибрані незаконним шляхом, то й уряд, який вони "вибрали" також є протизаконним. Якщо б Збори дійсно були обрані демократичним шляхом, то комуністичний режим припинив своє існування у Китаї.

Без офіційних "посад", призначених партійним кадрам Зборами, жоден із них не міг би бути визнаний при відвідуванні інших країн. Представники Зборів не повинні занадто багато знати про політичний курс, оскільки якщо вони всі будуть професіональними політиками як і в західних країнах, як зможе комуністичний режим здійснювати контроль у Китаї.

Кожен рік представники Зборів проходять через примушення, щоб узаконити правління режиму. Після декількох десятиліть прикриття за цим фасадом, китайці почали мовчати і боятися оголосити про свої конституційні права в політиці.

На мою думку, всі китайці повинні серйозно подумати про те, що вони можуть зробити, аби допомогти уряду оновитися після розвалу комуністичного режиму, і яких представників вони повинні вибрати, котрі б проводили політику згідно з їхніми правами. Китай належить не комуністичному режимові – він належить китайському народові.

Сінь Янь. Велика Епоха

9 квітня в Східному Тиморі відбувся перший раунд президентських виборів, які вперше пройшли в рік здобуття країною незалежності від Індонезії в 2002 році. У коловороті гласності, відданій цій нещодавно звільненій нації, та ролі Австралії в передачі Тимору цієї свободи, були проведені паралелі з ситуацією в індонезійській провінції Алеї, однак зовсім не було згадано про мало розвідані Спеціальні автономні регіони Західної Папуа, які колись називалися Іріан Джая (Irian Jaya)

#img_left#Бенні Венда, учасник кампанії визволення Західної Папуа в Великобританії, говорить, що жителі Західної Папуа все більше і більше дивляться на приклад Східного Тимора.

„Боротьба за визволення в Східному Тиморі показала шлях для Західної Папуа. Опір місцевих жителів зсередини і міжнародний тиск ззовні. Ми, жителі Папуа, хочемо мати такі ж демократичні свободи, щоб самим вибирати свого лідера! – заявив Венда. – Кожний, хто балотується на вибори індонезійської „нової демократії", чи це місцевий чиновник або мер, повинен заприсягнутися, що він буде захищати „територіальну цілісність Об’єднаної Республіки Індонезія". Будучи лідером, який відстоює незалежність, я чомусь не думаю, що вони дозволять мені балотуватися на посаду губернатора!"

Нечисленне місцеве населення в 1,5 мільйона переповнене індонезійськими військами численністю в 20 000 чоловік. До корінного населення острова також додалось більше мільйона людей інших національностей, які потрапили в Папуа внаслідок державної політики міграції. Згідно Джиму Елмслі з центру вивчення мирних та конфліктних відношень при Сіднейському університеті, до 2011 року папуаси стануть меншиною в своїй власній країні.

Більше того, в Західній Папуа в нестабільній ситуації також знаходяться приблизно 250 туземних племен меланезіанців. Дані – це найвідоміше плем’я Західної Папуа, яке прославилось завдяки пов’язкам, що носяться на стегні представниками чоловічої статі. Останні повідомлення австралійського телеканалу дуже перебільшені в освітленні канібальських ритуалів деяких племен – які, насправді, далеко в минулому. Набагато серйознішою небезпекою для населення стали ВІЛ, зниження рівня народжуваності та жорстокі дії військових, що загрожує стерти з лиця землі ці унікальні народи.   

Вануака (або Папуа і Нова Гвінея) здобула незалежність від Австралії в 1980 році. Однак її західний сусід ніколи не бачив свободи через угоду, яка спонсорувалася США, між голландцями та індонезійським урядом.

Не дивлячись на повну відсутність самоуправління, патріоти Західної Папуа вважають 1 грудня 1961 року днем, коли голландський уряд визнав її національні символи. Кожний рік в цей день вони піднімають прапор та співають пісні. Церемонія підняття прапора була узаконена в 2000 році, але пізніше була відмінена військовими, коли учасників звинуватили в сепаратизмі. Однак насилля зі сторони борців за незалежність проявляється дуже рідко, так як більшість активістів виступають за мирні протести під заступництвом церкви.

Хоча уряд Індонезії за останні роки був більш доброзичливим до папуасів, в діях армії прослідковується сильна націоналістична прихильність до території. До недавнього часу національні війська Індонезії (НВІ) були на 2/3 на самозабезпеченні і були досить незалежними від контролю Джакарти. Існує так звана культура беззаконня, яка дає армії необмежену свободу.

Практично всі повідомлення про порушення прав людини в Західній Папуа мають відношення до НВІ. Солдати звинувачуються в наживі від проституції та фальсифікації документів, нападі на мирних громадян, спаленні полів, лікарень та шкіл, а також у вбивстві ув’язнених.

Інші повідомлення висувають припущення, що НВІ озброює та тренує війська ополченців, щоб проводити незаконні операції та провокувати конфлікти з папуаськими сепаратистами. Лакса Джихад – одна з таких організацій, яка знаходиться під захистом, а можливо і повним контролем НВІ. Вона була прямо зв’язана з Аль-Каїдою.

Саме за таких обставин договір між Австралією та Індонезією на основі безпечного співробітництва, або „Угоди Ломбок", ухвалюють в Австралійському парламенті. Він говорить про „невтручання у внутрішні справи один одного" та „повагу територіальної цілісності та солідарності", що багато критиків інтерпретують як обмеження дій Австралії у вирішенні питань про порушення прав людини та інших регуляцій в регіоні.

Дехто висловлює побоювання, що на австралійський уряд звалиться провина за позбавлення голосу захисників незалежності та депортації папуаських біженців, яким вона нещодавно дала притулок, про що говориться в заяві в Об’єднаний постійний комітет по договорам в Канберрі. Звіт не набуде чинності до кінця червня.

Як попереджає Міжнародна комісія  юрисконсультів, широкі рамки та розмиті формулювання „Угоди Ломбок" можуть стати загрозою для громадянської свободи австралійців та звести нанівець зобов’язання Австралії по захисту прав людини. Існує незначна перевага від підписання угоди про співпрацю з країною, яка представляє для Австралії незначну загрозу, окрім як розповсюдження ісламу та зростання кількості біженців, про яких в договорі майже не згадується.

Імперія інків відома усім як одна з найвеличніших цивілізацій світу. Поряд із велично-грандіозною архітектурою, надзвичайними і химерними декоративними орнаментами стоїть і загадкова писемність інків, засіб передачі інформації. Чесно кажучи, цю систему і писемністю назвати складно. Її букви або знаки не записувалися, а передавалися за допомогою вузликів, зав’язаних на нитках. При цьому вузлики в’язалися по вертикалі щодо одного горизонтального мотузка. Такі нитки змотувалися у цілі клубки-книги. Іноді послання виглядали як мотузки, до яких було прив’язано від сотень до тисяч шнурків із вузликами, зав’язаними різним способом. Кіпу мовою племені кечуа означає «вузол», можна сказати «вузликове письмо».

#img_left#Про поширеність вузликового письма говорять археологічні знахідки. На багатьох предметах, піднятих із поховань язичницького часу, були виявлені такі знахідки.

Припускається, що й у слов’янській стародавній культурі використовувався такий вид вузликової писемності. Адже недаремно залишилося безліч символічних висловів, таких як: «зв’язувати слово зі словом», «говорити плутано», часто ми говоримо «хитросплетіння сюжету», «нитка оповідання», «зав’язки» і «розв’язки» – про початок і кінець художнього твору, «неув’язки» – про нісенітницю у тексті та ін. Багатьом відоме й прислів’я: «Що знала – те сказала, на нитку нанизала», яке, можливо, склалося ще за часів існування вузликового письма.

Поза сумнівом, вузликова писемність – один із якнайдавніших способів обміну інформацією. Вузликовим листом «кіпу» і «вампум» користувалися стародавні сейки та ірокези Америки. Вузликовий лист «цзє-шен» (тьє-шен) був відомий і у стародавньому Китаї. У карелів і фіннів досі знаходять клубки з письменами.

Цікавими стали дослідження вчених із Гарвардського університету Гері Уртона та Кері Дж. Брезін, які створили спеціальну комп’ютерну програму, за допомогою якої проаналізували 21 зразок вузликової писемності інків, відновлений під час розкопок у Пуручуко, – столиці імперії інків на перуанському узбережжі, поблизу сучасної столиці Перу Ліми. У статті, опублікованій у журналі Science, автори висловлюють припущення, як діяла ця писемність, і що з її допомогою стародавні інки могли передавати неймовірно складну інформацію. Яким чином вони це робили? Вчені виявили, що окремі фрагменти мотузок різної довжини і кольору, за припущенням, містять числові дані та арифметичні операції, а саме додавання. Більш того, ця числова інформація виявилася розділеною на три ієрархічно вкладених рівні. Між цими рівнями інформація передавалася включенням суми рівня у наступний, на один рівень вищий.

Розгадка таємниці інків завжди цікавила вчених: до недавнього часу «кіпу», такі собі мотузки з вузликами, фахівці вважали звичайними прикрасами або, у кращому разі, примітивними рахівницями.

У своїй книзі «Знаки інкських кіпу» (Signs of the Inka Khipu) Уртон написав, що кіпу, можливо, є найранішою формою писемності. Мабуть, вузликове письмо використовувалося як вид тривимірного бінарного коду, схожого на сучасну мову комп’ютерів.

Існує також тип кіпу, який був не стільки статистичним, як поетичним, оскільки являв собою поеми, пісні, історії, генеалогію. Проте жодного із таких записів не було розшифровано, а будь-яку з існуючих інтерпретацій дуже складно довести. Вчені знають, що існує зв’язок між системою написаних чисел, системою імен та іншою інформацією, але досі не можуть продемонструвати це наочно.

Німецькі громадяни задають собі питання: «Що я можу зробити в світлі танучих льодовиків, зростаючої температури та політичної боротьби? Чи залишиться життя прекрасним і безтурботним у майбутньому?

#img_left#Хто здатний щось змінити  в цій ситуації? Можливо, хтось задає собі це питання з погляду фінансових інтересів, що впливають на глобальну гру на світовій арені, коли виробництво переноситься в країни з дешевою робочою силою на зразок Китаю та Індії. Там можна без проблем виробляти дешеві товари на тлі помилкового економічного зростання,  не турбуючись про профспілки і не піклуючись про навколишнє середовище. У реальності, вигоди від такого зростання значно менші, ніж шкода для екології, яку неможливо усунути грошима. У Китаї, як і в Індії, відбувається стрімке забруднення повітря. Всього за декілька років ці дві країни обігнали США по викиду  вуглекислого газу, і не спостерігається ніякого зниження. При цьому на частку США припадає чверть вихлопних газів, що викидаються в атмосферу.

Що можна зробити в такій ситуації? Хтось може запитати, на що буде схоже майбутнє, якщо ніхто не розповість правду американським громадянам і всім іншим? Наші діти ростуть, оточені пластмасовими ляльками і мобільними телефонами, виробленими в країнах з дешевою робочою силою, і здається, цьому раді. Але наші внуки можуть стати жертвами повеней або вмирати від спраги через брак питної води.

Звичайно, варто повернутися до питання: «Що я можу зробити, щоб відбулися зміни?».  Виправляти нанесений навколишньому середовищу збиток  необхідно шляхом його усвідомлення, задумавшись про економію і вдавшись до допомоги нашої фантазії.

Способів предостатньо, економність може доставляти радість, і розкіш давно вже не є ознакою соціального статусу. При вирішенні  питання  про те, як забезпечити хороше життя для нас і наших онуків і прекрасне майбутнє, уява не має меж. Просто варто задуматися…

Версія німецькою

Новини про значну роботу, виконану  китайським адвокатом Гао Чжішеном, поширилися за межі Китаю.

#img_left#Нещодавно китайський правозахисник Ху Цзя зустрівся з Гао і розповів потім про це на радіо «Голос надії». Нижче наводиться запис трансляції:

"Я вирушив до Гао додому 7 травня. Його сім’я щойно повернулася додому. Спочатку я зустрівся з дружиною Гао – Ген Хе;  через годину прийшов Гао із своїм сином Тяньюєм. Коли я думав про всі нещастя, які він пережив за останні 8 місяців, – поза сумнівом, найтемніший період його життя,  моє серце щеміло від болю.

Гао був у досить гарному настрої, радісно тримаючи свого сина на руках. Я помітив, що в оточенні сім’ї, він відчуває себе вільно. Хоч і став худішим,  ніж до цього, Гао в значній мірі відновився в порівнянні з тим,  коли його бачили востаннє. Його колір обличчя покращав,  але на скронях з’явилася сивина, чого раніше не було. Він страждав фізично і морально впродовж восьми місяців, що минули.

Лише після незаконного арешту Гао повною мірою усвідомив, наскільки нещадним і безсоромним може бути китайський комуністичний режим. Вони навіть чинили тиск на членів сім’ї Гао, щоб маніпулювати ним.  Наприклад, коли Гао вперше був арештований,  він почав голодування, яке, проте, припинив через 1,5 дні. Це сталося не через брак волі, а тому що тюремник сказав йому: «Якщо ти хочеш проводити голодування,  будь ласка,  вперед. Але твоїй сім’ї доведеться теж голодувати,  поки продовжуватимеш ти».

Його діти ще такі маленькі,  але це не зупинило китайський комуністичний режим; для нього не є перешкодою використання дружини і дітей Гао для того, щоб йому погрожувати. Цей режим нещадний до крайності.  Коли я запитав у Гао про його затримання і про те, що він пережив, він сказав,  що як і раніше він найбільше хвилюється за сім’ю.

Це не так, що Гао не хоче контактувати із зовнішнім світом або братися за спірні судові процеси.  Проте китайський режим застосовує дуже хитромудрий метод, щоб контролювати його: якщо ти продовжиш свою роботу, твою дочку битимуть міліціонери; вона отримає, як психічну, так і фізичну травму.

Будучи батьком, Гао був вимушений піти на болісний компроміс.  На всіх родичів Гао Чжішена, включаючи його братів,  сестер,  племінниць і племінників чинили тиск, не залежно від того були вони селянами чи службовцями. Сестра Гао та її діти знаходилися під суворим контролем.  Сім’ю його старшого  брата  в провінції Шаньсі також турбували.

Змучений постійним переслідуванням, його брат трохи не наклав на себе руки, кинувшись із скелі, вважаючи за краще померти, ніж боротися з поліцейськими, які його переслідували. В результаті поліцейські із служби громадської безпеки були стурбовані тим, що довели його до такого стану.

Офіцер зізнався: «Ми не знали, що змучили тебе до такого ступеня». Інший сказав: «Ми знаємо що те, що ми робимо – це дуже бридко. Я  більше не хочу цим займатися». Навіть поліцейські усвідомлювали, що вчиняли неправильно. Насправді старший брат Гао – скромний селянин, який пропрацював усе життя на фермі. Він вів тихе життя, проте тривале переслідування з боку міліціонерів  примусило його  стати на захист брата.

У США Гао присудили адвокатську премію за мужність

Гао дізнався, що Асоціація американських судових адвокатів присудила йому премію за мужність. Правозахисник був дуже радий, почувши про це.  Будучи ізольованим від зовнішнього світу протягом довгого часу, він чув лише нескінченні погрози від поліцейських.  Новина про нагороду дозволила йому відчути, що є й ті, хто його підтримує.

Нагорода, присуджена професійними юристами, відзначила його внесок в дотримання правових норм. Гао Чжішен, використовуючи закон,  виступив на захист людей, які зазнають переслідувань, – послідовників Фалуньгун і соціально незахищених груп у північній провінції  Китаю Шаньсі. Відомо, що цей правозахисник не тільки проводив юридичні консультації, але й допомагав цим малоімущим групам матеріально. Особисто я знайомий з трьома або чотирма людьми, яким він надав допомогу таким чином.

Його внесок у сприяння соціального розвитку Китаю шляхом захисту правових норм тепер отримав визнання у світі. Американська юридична організація, яка присудила премію Гао, є високопрофесійною організацією з хорошою репутацією.

Він також висловив наступне бажання: якщо це буде можливо,  буде вірогідність хоча б на 1%, то він би хотів особисто відвідати церемонію і прийняти нагороду. Він з нетерпінням чекає зустрічі з американськими колегами.

Нагорода надихне Гао рухатися вперед,  захищаючи закон і права людини – основний чинник, необхідний для підтримки демократії в Китаї.

26 травня у Києві біля арки Дружби народів розпочався другий Міжнародний турнір зі спортивного скелелазіння «Українські вертикалі».

Такі змагання проводяться у Києві вперше, торік «Українські вертикалі» проходили в селищі Українка Київської області.

У змаганнях беруть участь близько 80 скелелазів з 12 країн Європи, зокрема з Росії, Білорусі, Болгарії, Франції, Швеції, Німеччини. Серед учасників переможці та призери Чемпіонатів світу та Європи.

Для проведення змагань під аркою Дружби народів споруджено 5-метровий скелелазний стенд з трасами найвищої категорії складності, які досвідчені спортсмени долають без страховки.

В ці дні, коли країна прощається з першим президентом Російської держави Борисом Єльциним, проводиться аналіз заслуг та недоліків його правління.

#img_right#Про те, що Борис Єльцин відвернув країну від комуністичної системи управління, вивів на демократичний шлях розвитку, говорили багато політиків, і ця заслуга більшістю з них визнається беззаперечною.

Так як Росія грала ведучу роль в комуністичному союзі, після розвалу СРСР багато держав змогли вступити на вільний шлях розвитку. Таким чином, Єльцин поклав кінець існуванню комуністичного табору. Закінчилася епоха протистояння між комуністичними та вільними країнами, між двома таборами-супротивниками: демократичним та комуністичним.

Можна сказати, світ перестав ділитися на дві ворогуючі полярні сторони, коли будь-який конфлікт міг би закінчитися трагедією для всього людства в силу накопичених за роки холодної війни всіх видів зброї. Чи це добре? Здавалося б, дивне питання: країни мирно співіснують, протиріччя та конфлікти вирішують за переговорним столом, відстоювання своїх інтересів відбувається на основі законів економіки, бізнесу, нормальної конкуренції – що ж тут поганого?

Але в останні роки в Росії знову стали роздувати ідею багатополярного світу. Полярність, з точки зору того, що кожна країна має свій шлях розвитку, свої особливості, інтереси, – це природна полярність, яка відображає різноманіття цього світу.

Однак в Росії заговорили про полярність в той час, коли в країні відбуваються зміни, схожі з добою комунізму: посилення цензури та взяття під контроль практично всіх головних ЗМІ, жорстка централізація влади, зусилля силових структур, придушення будь-якого виступу, що йде врозріз з правлячою партією, зростання культу особистості, вибірковість у відношенні підпорядкування законам країни.

В чому полярність? В тому, що Росія стала тоталітарною країною, на відміну від вільних країн. Тоді чи потрібна народу Росії така полярність? На це питання можуть відповісти ті люди, які по власному бажанню прийшли проститися з першим демократичним лідером Росії, а також відгуки, що публікуються в ЗМІ.

Сьогодні коли уряд Путіна відмовився від багатьох досягнень Єльцина в розвитку демократичних інституцій, росіяни особливо гостро можуть відчути і оцінити сміливість та вірність першого президента демократичному шляху розвитку країни.

Найнебезпечніша тенденція, що намітилася сьогодні в Росії, – це зближення з окріплим комуністичним Китаєм. Це зближення проходить на фоні ряду подій, які наводять на думку про створення табору, подібного комуністичному за часів холодної війни, табору, який протистоїть вільним країнам і є полярним по відношенню до демократичних країн.

Судіть самі: російський уряд йде на конфлікт з демократичними країнами, не піклуючись про свій власний імідж, різко критикує однополярний світ, в ЗМІ йде установка на критику західних країн і особливо США, наступником Путіна почали висувати колишнього міністра оборони, який, отримавши великі повноваження, розпочав курс на нарощення воєнного потенціалу, побудову довгострокових планів в тісному співробітництві з Китаєм у воєнно-промисловій сфері.

Комуністичний Китай зміг перетягнути Росію на свою сторону для ще більш успішного протистояння вільним країнам. Найближчим другом Росії стає країна, в якій вчиняються масові вбивства та переслідування, я якій існують трудові табори по типу ГУЛАГу, яка використовує людські органи, видалені з живих людей в якості прибуткового бізнесу. Росія не тільки не осуджує ці злочини, а ще й збирається перейти до табору злочинця.

Сьогодні ще є можливість повернутися назад та оцінити ті досягнення, які російський народ зміг досягнути при Єльцині. Оглядітися та задуматися – чи хочемо ми лишитися цього та повернутися до епохи холодної війни?

Щорічно кожна друга неділя травня проголошується святом жінок, які подарували життя. Через щирі подарунки, букети квітів або сніданок у ліжко виражається пошана до матерів за їхню величезну роль у вихованні та підтримці дітей.

 

#img_left#У багатьох країнах в різний час проголошується свій власний День матері. Цього року в Австралії цей день співпадає з таким же святом у більшості країнах (Канада, ПАР, Данія, Фінляндія, Італія, Туреччина. Бельгія і США).

 

Хоча в кожній культурі існують свої особливі традиції і звичаї, всіх їх об’єднує безмежна любов до матері.

 

Історія Дня матері

 

Святкування Дня матері – це традиція, яка сягає корінням у стародавні культури, її сліди можна виявити в грецькій цивілізації раннього періоду, коли під час святкування приходу весни люди вшановували Рею – матір богів.

 

У язичницьких релігіях шанування матері виражалося не тільки матері-людині. Вшановування Матері-Землі можна ясно спостерігати в стародавньому Римі, культурі кельтів, Майя та інших доісторичних цивілізаціях. Християнський культ Богородиці також відіграв важливу роль у формуванні Дня матері, яким ми його знаємо сьогодні.

 

Багато в чому цьому особливому дню ми зобов’язані британцям. Приблизно з 1600 року вони відзначали свято, яке називалося Материнська неділя. У четверту неділю Великого посту проходило вшановування англійських матерів. Багаті підприємці надавали своїм службовцям вихідний день, щоб вони могли повернутися в сім’ї і провести один день із своїми матерями. Для створення святкової атмосфери виготовлявся особливий кекс з цукатами і коринкою, який називався материнським. 

 

Кекс готується з білої муки, прянощів і сухофруктів і, подібно до різдвяного пирога, покривається марципаном. Іноді він прикрашається маленькими кульками з марципана, які символізували 12 християнських апостолів.

 

У наші дні в США мати пов’язується не тільки з народженням, природою і церквою, але й з миром. Американська письменниця Джулі Вард Хауї прагнула добитися офіційного визнання Дня матері в усьому світі. Їй це не вдалося, але вона зуміла надихнути іншу американку Ганну Джарвіс, яка тепер відома, як «мати Дня матері». У 1914 році День матері був оголошений офіційним святом.

 

Майбутній День матері

 

Враховуючи всю цю багату спадщину, неділя 13 травня – чудовий привід висловити подяку жінці, яка народила вас на світ. В даний час це свято не уникнуло комерціалізації, але свою любов можна виразити не тільки подарунками. Сніданок у ліжко або звільнення мами від домашніх клопотів можуть стати гарним вираженням любові до неї. Чому б не повернутися до старих традицій і не випекти кекс з цукатами або якийсь торт? Мама зуміє оцінити цю увагу, що йде від чистого серця. А краще за все, замість того, щоб висловлювати всі подяки за один раз, зробити так, щоб кожен день перетворився  на день матері.