Спасибі всім за надану можливість виступити з промовою. Хоча я набралася хоробрості, щоб виступити перед вами, але на серці у мене все одно важко. У мене виникли змішані почуття, коли я закінчила читати «Дев’ять коментарів про комуністичну партію», опублікованих «Великою Епохою». За всю свою історію Комуністична партія Китаю (КПК) завдала величезної шкоди китайському народові і була причиною смерті великої кількості хороших людей. Настав час притягти КПК до правосуддя.
Несправедливо затаврований як «контрреволюціонер»
#img_right#КПК стала причиною смерті мого батька. Вона примусила мою матір страждати від величезних страждань і померти, несучи ненависть. П’ятьох моїх братів і сестер було несправедливо названо КПК «членами сім’ї контрреволюціонера».
Тепер я хочу публічно розповісти, які страждання заподіяла КПК моїй сім’ї, я хочу розповісти людям усього світу, що КПК – злобний убивця. На основі мого особистого досвіду я хотіла б детально пояснити, як КПК фізично й духовно переслідувала всю мою сім’ю. Фізичне переслідування можна було ще перетерпіти, але духовна шкода ніколи не зітреться, і її неможливо описати ніякими словами.
Мій батько був спочатку високопоставленим чиновником партії Гоміндан. Він не відступив на Тайвань у 1948 р., тому що був хорошим сином і ніс на собі відповідальність за забезпечення своєї великої сім’ї. Він вважав, що КПК не зможе нічого з ним зробити, оскільки був ученим, який брав участь у високотехнологічному виробництві, а також був учасником китайсько-японської війни, під час якої йому поранили ноги. У мого батька не виникало думки, що КПК не пожаліє навіть хорошої людини.
Коли КПК оголосила «Рух три проти» і «Рух п’яти проти», мій батько був засуджений за своє «реакційне минуле» і повинен був перебувати 2 роки під домашнім арештом і 2 роки під постійним наглядом служби громадської безпеки. Членів моєї сім’ї ганьбили як «маріонеткових керівників» і затаврували як «членів сім’ї контрреволюціонера», до них співгромадяни ставилися з презирством.
Не зважаючи на весь наклеп, мій батько, будучи високоінтелектуальною людиною, зміг знайти гарну роботу головного інженера на заводі. Маючи пристойну роботу, він достатньою мірою забезпечував нашу сім’ю. Але гарні часи тривали недовго.
У 1957 р. КПК оголосила «боротьбу з правими реакціонерами». Злобна партія почала кампанію з того, що нібито «консультувалася» у непартійних інтелектуалів щодо можливих реформ. Консультації були лише прикриттям, а насправді вони мали намір знищити політичних дисидентів, які були згодом названі антипартійними діячами й реакціонерами.
День, коли мого батька забрали
Я ніколи не забуду 8 жовтня 1958 р. Того дня біля полудня, коли я повернулася з школи додому, я побачила широко відкриті ворота нашого будинку й групу людей, що стовпилася біля нашого будинку. Я намагалася дізнатися, що ж трапилося. Жінка середніх років сказала мені: «Твого батька забрали». Я відчула себе так, ніби мене вдарила блискавиця, і мало не втратила свідомість. Коли я увійшла до будинку, де був цілковитий безлад, я побачила матір, сестер і брата, які плакали.
У моїх очах мій батько був найдобрішим, найввічливішим та люблячим батьком. Він був високим і статним чоловіком і часто брав нас із собою запускати повітряних зміїв у дворі, учив нас кататися на ковзанах, плавати й грати в баскетбол. Окрім англійської, він досконало знав ще шість іноземних мов, а також грав на скрипці.
Чому таку гарну людину заарештували? Пізніше моя мати розповіла нам: «Ви вже дорослі й повинні зрозуміти свого батька. Він гарна людина. Через те що компартія хотіла розпочати класову боротьбу, вони примусили його зробити пропозиції для реформи. Якби він нічого не запропонував, то допит тривав би. Такі засідання тривали вже більше року. Вони чекали, що ваш батько що-небудь скаже. Зрозумівши, що він більше не може тягнути час, ваш батько, врешті-решт, зробив пропозицію. Вони класифікували його як реакціонера, заарештували й засудили до десяти років в’язниці».
Ми насильно були розлучені з нашим батьком і нічого не знали про нього більше десяти років. Ми продовжували шукати його, але нам говорили, що через участь у високотехнологічному виробництві, КПК хотіла використовувати його знання та ув’язнила його для роботи в секретному місці.
Після арешту нашого батька всі родичі й друзі віддалилися від нас. Навіть наша тітка провела межу між собою й нами. Боячись заплутатися в цій боротьбі, вона розірвала всі контакти з нами. У той час ми, п’ятеро дітей, були ще маленькими. Тому наша мама, яка рідко покидала будинок, коли батько був із нами, одна звалила на себе тягар турбот, щоб забезпечити нас.
Мама підмітала вулиці протягом 10 років
У моєї мами почалися найважчі часи життя з п’ятьма дітьми. Вона була представником інтелігенції. Для того щоб прогодувати всю сім’ю, вона повинна була кинути свою роботу реєстратора общини через низьку заробітну плату.
Вона попросила свого друга знайти їй роботу прибиральника вулиць у санітарному бюро, тому що на такій роботі давали трохи більше зернових пайків. Їй потрібно було виходити на роботу о 2 годині ночі і збирати сміття на вулиці протягом дня.
Вона завжди дуже втомлювалася й страждала від болю в спині і ногах, а також від кривавих пухирів на долонях у кінці кожного робочого дня. Хоча вона не знала, як правильно користуватися великою мітлою, вона далі мела вулиці по 4 години підряд на день. Вона казала, що їй подобалося працювати пізно вночі, тому що вона могла дивитися на зоряне небо в тиші вулиць, і ніхто не міг побачити її сліз. Вона наполегливо мела вулиці протягом 10 років, і у неї утворилися товсті мозолі на долонях.
Незабаром почався «Великий голод». Усі жителі материкового Китаю можуть пригадати 1960 р. КПК вводила людей в оману, називаючи 3 роки «Великого голоду» «Трьома роками природного лиха». Компартія оголосила, що це було природне лихо, і що ми повинні подолати його. Насправді це було не природне лихо, а лихо, викликане діями людей. Протягом кількох років загинули мільйони людей, але наша сім’я, на щастя, вижила і не померла з голоду. На одну людину видавалося сто грамів їжі щодня. Бачачи нас голодними й худими, моя мама у вільний час ходила на овочеві плантації збирати листя кольрабі, щоб зварити їх і нагодувати нас.
Навесні, коли було багато бруньок в’яза, старші брати й сестри ходили за ними в ліс. Моя мама змішувала їх із борошном і розпарювала, щоб зробити коржики. Ми вижили, вживаючи в їжу листя дерев і зібрані нами їстівні дикі трави.
Усі книги в будинку були спалені
Відразу після того, як минули ці важкі часи, почалася страшна «Культурна революція». На початку «Культурної революції» моя мама була налякана до смерті і сказала: «Ми знову будемо покарані». Одного разу вночі вона сказала всім нам: «Ви повинні бути обережними поза домом, говорити менше і працювати більше. Не приєднуватися ні до яких бунтівних груп, тому що нашу сім’ю розглядали як таку, що належить до «п’яти чорних класів»*.
Кажучи це, вона обернулася до печі і почала спалювати всі книги – класичні і сучасні, китайські й іноземні – усе, що було в нашому будинку. На той час у нашій сім’ї назбиралося досить багато романів відомих світових письменників і технічних книг мого батька. Мама сказала, що їх не можна зберігати і стала спалювати їх усі, кидаючи одну за одною у вогонь. Бачачи, як горять романи, які ми любили, ми мало не плакали. Спалювання книг забрало три дні і три ночі. Останнім із них був Англо-китайський словник у жорсткій палітурці. Моя мама тримала його в руках і не хотіла кидати у вогонь, але, врешті-решт, спалила після тривалих вагань. Вона сказала, що це була книга нашого батька, і ми не можемо зберігати її. Якщо КПК побачить книги, то невідомо, що буде з нами, тому краще них спалити.
Трохи почекавши, мама хотіла вийняти її з вогню, але було вже пізно. Вона плакала й говорила, що це було багатство батька, і як буде важко розповісти про це батькові в майбутньому. Я до цієї пори не можу забути цю сцену. Проте нашій сім’ї не вдалося уникнути обшуків злобної компартії. Одного разу, прийшовши з роботи додому, я побачила великий плакат на наших дверях. Я зайшла відразу всередину, не розглянувши його детально. Мама заплакала, коли побачила мене.
Вона сказала: «Хвилину тому люди з місцевої общини під керівництвом деяких червоногвардійців увійшли до будинку і влаштували обшук». Я запитала маму, що вони забрали? Мама відповіла: «Наш будинок настільки занепав, що вони не знайшли що узяти. Усе ж таки після тривалих пошуків вони забрали коробки з ювелірними виробами, які я приготувала до вашого весілля. Мені так шкода». Бачачи, що вона плаче і ще більше хвилюється, я вирішила підтримати її і сказала: «Ми хочемо тільки одного – щоб ти була здорова і була з нами».
Ніхто не брав нас на роботу через історію нашої сім’ї
Події, пов’язані з «культурною революцією», ставали все більш напруженими. Мама казала, що її чотири дочки й син росли, стаючи все більш привабливими. Хоча вона була дуже щаслива, але все таки дуже хвилювалася. Ситуація навколо ставала все гіршою й гіршою. Звичайною справою для людей стало насильство, грабіж і крадіжка.
Мама хвилювалася, що з нами може що-небудь трапитися. Вона попросила друзів допомогти знайти чоловіків для старшої сестри і мене, щоб ми могли виїхати й уникнути небезпеки. У той час, хоча я і мої сестри багато страждали, і через класову теорію КПК нам не дозволялося ходити в коледж, завдяки старанням наших батьків усі ми мали необхідні знання.
Моя старша сестра склала іспити для вступу до музичної академії і пройшла тест на майстерність, але її не прийняли з політичних міркувань. Одна з моїх молодших сестер дуже добре грала на піаніно і також вступала до музичної академії. Вона склала іспит на майстерність, але її теж не взяли з політичних мотивів.
Мені дуже подобався спорт, і я дуже добре каталася на лижах. Я хотіла вступати до спортивної академії, але мені довелося залишити свої мрії через приналежність до «поганого» класу.
Через те що ми народилися в сім’ї з «поганою» історією, ніхто не наважувався одружуватися з нами. Нарешті, моя старша сестра зустріла випускника університету Цзінхуа, який працював в іншому місті. Моя мама попросила мене змінити традиційні погляди нашої сім’ї на моральні стандарти та стиль життя і вийти заміж за робітника. Робітники були досить популярні на той час. Мій шкільний друг покинув мене через мою приналежність до «поганого» класу. Отже, я, зрештою, погодилася вийти заміж за робітника. Коли всі сестри вийшли заміж, удома залишилася тільки моя шістдесятирічна мама і п’ятнадцятирічний брат. Одного разу я пішла провідати їх і біля вхідних дверей зустріла всіх сусідів.
Один сусід сказав мені: «Вашу маму й брата побили сини Лао Ма, які живуть поверхом нижче». Я запитала, з якої причини, і він мені сказав: «Ви – сім’я контрреволюціонерів, тому ви стали чудовою мішенню для нападу». Я увірвалася в кімнату і побачила маму й брата, які сиділи на ліжку і плакали.
Розгнівана я зібралася втекти на поверх нижче і притягти злочинців до відповідальності. Моя мама, міцно схопивши, зупинила мене і сказала: «Ти не можеш іти. Ти – дівчина і не зможеш упоратися. У цьому світі немає правосуддя. Хто більше заслуговує бути побитими, окрім нас. Ми повинні змиритися». Бачачи, як мама страждає, я не стала нічого робити, а заплакала разом із нею і братом. Звернутися було ні до кого!
Протягом «Культурної революції» КПК переслідувала багато безневинних людей. Нашій сім’ї ще пощастило, оскільки ніхто з нас не помер. Але жорстокість компартії залишила глибокі рани в наших юних серцях.
У 1969 КПК вигадала іншу хитрість: вона оголосила, що міста дуже переповнені, і люди, які не працюють, повинні переїхати в сільську місцевість. Моя сім’я була «антиреволюційна», а мама й брат не могли працювати, оскільки вона була дуже стара, а він дуже молодий. Тому у моєї сім’ї не було іншого виходу, окрім як переїхати в сільську місцевість і стати селянами.
Зустріч із моїм покаліченим батьком
У 1973 році ми несподівано отримали повідомлення про звільнення нашого батька. Це була чудова новина для всієї нашої сім’ї. Моя старша сестра і я пішли зустріти батька з в’язниці. Коли ми побачили його, я була шокована. Перед нами стояла бліда покалічена літня людина. Одна нога була повністю покалічена, а інша судорожно здригалася, руки теж тряслися. Невже це мій батько, мій красивий батько, образ якого я зберігала у своїй пам’яті 15 років? Я була дуже шокована, щоб зробити крок до нього й обійняти. Він упізнав нас першим і зробив крок до нас, шкутильгаючи й вимовляючи наші імена. Потім ми вимовили його ім’я, підтримали його і разом заплакали. Кожен, хто бачив нас, плакав. Я ніколи не зможу забути цю сцену. Аморальна люта партія катувала мого батька 15 років, і не випускала його доти, доки він не став зовсім безпорадним.
Прибувши додому в село, батько розповів, що він кілька разів уник небезпеки. КПК увесь час намагалася обдурити його. Вони сказали, що зменшать йому термін, якщо він добре працюватиме. Він повірив їм і працював дуже старанно, щоб заробити довіру, з однією тільки надією побачити своїх дітей востаннє. Одного разу, коли він працював на будівництві, батько ніс дві великі корзини з цеглою і проходив по вузькому дерев’яному мосту на четвертому поверсі. Йому стало погано, і він упав на землю. Прийшов до тями він у госпіталі. Батько був щасливий, що не помер, тому що в серці у нього було сильне бажання побачити нас.
КПК використовувала його для перекладання з німецької на китайську мову. Він щодня повинен був працювати більше 10 годин, і його волосся посивіло.
Проте замість того, щоб зменшити термін, його ув’язнення продовжили. На той час, як його звільнили за станом здоров’я, він уже відсидів 15 років. У в’язниці він чекав дня, коли зможе побачити свою сім’ю, але, побачивши рідних, був засмучений, що вони стали селянами. Він був незадоволений тим, що його єдиний син став фермером на все життя, що залишилося. Його серце так боліло. У 1976 р. він помер від крововиливу у мозок.
Мій батько пішов від нас назавжди. Саме аморальна КПК убила його. Злобна компартія Китаю розбила нашу сім’ю і знищила нас. Я хочу ухвалити вирок цьому безжальному злу.
Злобна КПК переслідувала не тільки наші фізичні тіла, але і спустошила також наші душі. Вона позбавила нас гідності, самоповаги і юності, кинувши на саме дно суспільства. Точно сказано в «Дев’яти коментарях про комуністичну партію», що вона є злим привидом. Ми повинні повністю її розкласти. Я вірю, що одного разу її притягатимуть до відповідальності перед судом, і цей день не так далеко.
Хай же душі моїх батьків та інших хороших людей, які померли в результаті переслідувань злобної КПК, знайдуть спокій у раю.
Дякую Вам.
* Примітка: землевласники, багаті селяни, реакціонери, «погані» елементи і праві.
Цзяцзя Ван. Спеціально для Великої Епохи
