Blog

#img_left#Частина 2. Нові полюси. Китай і Америка



Китай

Після розпаду Радянського Союзу, Китай став найбільш вірогідним кандидатом на роль противаги США як «наддержави». В основі такого «кандидатства» лежать 2 «буми», які спостерігаються в Китаї впродовж останніх 30-ти років: демографічний і економічний.

Нині чисельність населення Китаю, за офіційними даними, становить більше 1,35 млрд. чоловік. Відзначимо, це тільки чисельність громадян КНР. Хоча чисельність «хуацяо» (китайської діаспори) не така величезна, як про це невпинно заявляють ті, хто спекулює на темі т. з. «китаїзації», становлячи «всього лише» 85 млн. чол. Звичайно, цей показник трохи не дотягує до чисельності населення Німеччини. Проте, він мізерний, порівняно із загальною кількістю китайських громадян. Тим більше, демографічний «бум» найближчими десятиліттями істотно зменшить обороти, зважаючи на існуючі дисбаланси.

Що стосується економічного «буму», то він, дійсно, вражає: стабільні середньорічні 8-9% впродовж 30 років. У результаті, наприклад, за підсумками 2005 року, економічний ріст КНР становив 14% загальносвітового росту. Для порівняння: ріст економіки США становить усього 2%. За підрахунками китайських експертів, якщо тенденції, що склалися, не зміняться, то до 2049 року американська економіка становитиме 54% від економіки КНР.

Значна динаміка китайської економіки вже привела до того, що, наприклад, за підсумками 2005 року, Піднебесна виявилася лідером виробництва товарів 172-х найменувань. Перш за все, це товари першої необхідності, «ширвжиток», а також продукція металургії та машинобудування. Наприклад, у Китаї зосереджено 60% світового виробництва тракторів.

Китай сьогодні перетворився на «майстерню світу». У зв’язку з цим мимоволі виникає закономірне питання: якщо абсолютна більшість товарного виробництва зосереджена в Китаї, то що ж у такому випадку робить решта держав світу?

Макроекономічна динаміка Китаю вражає. Проте, якщо перерахувати ВВП Китаю на душу населення, вийде показник, що не дотягує до рівня економічного розвитку навіть країн т. з. «Нової Європи».

Безумовно, тут недоречною стала величезна чисельність населення Піднебесної. Але, з іншого боку, вражаючий економічний ріст є, перш за все, результатом наполегливої роботи «золотого мільярда» китайців.

Відповідно до того, як Китай стає багатшим і сильнішим, усе більше країн усього світу починають це визнавати: Піднебесна заслуговує на те, щоб її визнали великою державою і виражали їй належну пошану. Правда, офіційний Бейцин, очевидно, через скромність у різного роду заявах усіляко прагне уникати терміну «наддержава», підміняючи його стратегією «мирного підвищення Китаю». Сучасне місце Піднебесної у системі міжнародних відносин в інтерв’ю Бі-Бі-Сі дипломатично позначив представник .МЗС КНР Лю Цзяньчао як «найбільшу регіональну і світову державу, яка відіграватиме все більш помітну роль».

За великим рахунком, аналізуючи зовнішньополітичну концепцію Китаю, такою метою, як стати «наддержавою», у Бейцині ніколи офіційні діячі не переймалися.

По-перше, Компартія Китаю ще в 70-80-х роках ХХ століття – ще в розпал напруженості між тодішніми «полюсами» світу СРСР і США – послідовно відстоювала необхідність будувати багатополярну світобудову.

По-друге, будь-яка однополярність суперечить китайському єству.

Як відомо, в основі китайського світобачення лежить учення про Інь та Ян, де Інь – темний початок, а Ян – світлий. Ці дві сторони всесвіту є одночасно єдиними й протилежними силами й енергіями.

Інь досягає максимуму вночі, а коли з’являється Ян, то приходить світанок. Час іде, сонце досягає зеніту – опівдні максимальна Ян. Потім світловий день поступово згасає і знову приходить темрява, а разом із нею період Інь. Але в період Інь, як і раніше, існують елементи Ян: зірки й Місяць, які освітлюють Небо, й активність небес не припиняється і під час нічного спокою.

Учення про Інь та Ян, що позначається китайцями як «єдність у русі», універсальне, його можна екстраполювати в інших сферах буття. Наприклад, на прикладі зміни пір року або світобудови.

У зв’язку з цим, якщо навіть Піднебесна, яку можна уподібнити до світлої Ян, досягне блискучих успіхів на геополітичному Олімпі, вона все одно буде зайнята пошуками свого антипода – якогось темного Інь. Якщо ж такого антипода не існуватиме в реальності, то його доведеться вигадати.

Правда, поки вигадувати нічого не потрібно. Китай уже успішно вбудувався в систему глобального порядку, де зайняв місце «динамічно зростаючої світової держави», умовним «антиподом» (темною Інь) якої є США.

Для будь-якого китайця, як справжнього патріота своєї країни, Піднебесна вже зараз є наддержавою. І треба відзначити, що для таких висновків є підстави. Правда, це залежить від того, що в такому випадку вважати критерієм у заочному глобальному «змаганні». Наприклад, Піднебесну можна вважати «наддержавою» по темпах макроекономічного росту. Але якщо узяти за основу рівень життя народу, то Китай у цьому показнику поступається іншим «наддержавам».

У зв’язку з цим однаковою мірою справедливо претендують на титул наддержави США як лідер у сфері соціальних стандартів, Японія як усесвітньо визнаний лідер банківського сектора і Євросоюз – лідер західної частини Євразійського континенту, який є об’єктом тяжіння для своїх «сусідів».

Утім, Китай не впадає в депресію від того, що в чомусь він усе ще не став першим. «Абсолютних перемог не буває, не можна бути лідером одночасно в усіх сферах», – учить великий китайський мудрець Сунь-цзи.

При цьому, відзначимо, Китай іде до лідерства не шляхом конкуренції і як наслідок протистояння з іншими геогравцями, а шляхом змагання, яке за інерцією все ще називається соціалістичним. До того ж, конкуренція як така суперечить горезвісному «східному менталітетові». Справжній «сходознавець», замість захоплення конкуренцією, витрачатиме свої сили на досягнення власної мети. У свою чергу, для цього, крім використання внутрішніх можливостей, гріх не скористатися позитивним досвідом «конкурента», одночасно зігравши на його проблемах.

Який сенс Китаю вступати в геополітичні війни, якщо можна обрати прагматичну тактику? До того ж, ще «свіжий» у пам’яті сумний досвід «геополітичного протистояння» Радянського Союзу. Де гарантія, що Китай не спіткає та ж доля, якщо він піде стежкою конкуренції?

Навіщо конкурувати з Америкою, якщо на ній можна заробити? У результаті правильно вибраної тактики Китай є єдиною країною у світі, що має перевагу в торгівлі зі США, яка обчислюється в 30% китайського ВВП. При цьому, американці не можуть позбутися китайської залежності, яка стрімко росте, що їх жахає. У зв’язку з цим стає зрозуміло, чому Китай не підхопив червоний прапор комунізму, який впав, як його на цей крок провокували окремі сили.

Якби комуністичний шлях був «істинним», тоді інша справа. Але якщо комунізм – це «істина», то чому Радянський Союз як такий, що пізнав цю «істину», зрештою, перестав існувати? Очевидно, що всі досі відомі людству комуністичні моделі заводять у безвихідь. Розпад Радянського Союзу спонукав Бейцин активізувати пошуки свого «варіанта» «комуністичного» будівництва, який враховує горезвісну «китайську специфіку».

З одного боку, Китай постарався взяти краще з комунізму. З іншого боку, Бейцин прагне також прищепити собі кращі елементи ринкової економіки. Отриманий у результаті такої конвергенції «гібрид» досі повною мірою не осмислений різними експертами. Одні з них за інерцією й далі називають Китай «комуністичною» країною. Інші експерти приписують економічні успіхи, що досягаються Піднебесною, перевагам ринкової економіки.

Очевидно, істина, як завжди, знаходиться десь посередині. Але, у будь-якому випадку, судячи з усього, китайці не переймаються застарілою дилемою початку ХХ століття щодо вибору «соціалістичного» або ж «капіталістичного» шляху розвитку. В умовах відсутності власного геополітичного проекту – такого, яким для США є ідея побудови у світі «ефективної демократії», а для СРСР була ідея побудови «соціалізму», – Китай зосередився на будівництві власної національної імперії.

Відповідно до планів Компартії Китаю, імперське будівництво має завершитися до 2050-го року. До цього часу Китай повинен стати центром тяжіння світових фінансових потоків, якими зараз є США. Крім того, рівень життя китайця повинен стати вищим ніж представників інших націй і народів.

На цьому шляху проміжним етапом є побудова до 2020 року суспільства «сяокан», тобто суспільства «середньої заможності».

Відзначимо, Китай у реалізації своєї стратегії не прагне увійти до нинішнього «золотого мільярда». Китайський «мільярд» розвивається паралельним шляхом, прагнучи, наскільки це дозволяє глобалізація, не виходити за рамки власної «замкнутої системи». Після всього, «китайський мільярд» прагне теж стати «золотим». Незалежно від того, чи будуть поза Китаєм на той час існувати інші «золоті мільярди».

Чи вдасться Піднебесній імперії реалізувати всі свої амбітні глобальні плани – питання, враховуючи достатньо довгу тимчасову протяжність шляху до їхньої реалізації, марне. Тим більше, людство до цієї пори не має змоги побачити, що станеться завтра.

У будь-якому випадку, на шляху до «світового лідерства» Китаю необхідно подолати ряд істотних дисбалансів.

По-перше, дисбаланс у регіональному розвитку, що існує між, з одного боку, провінціями Тихоокеанського побережжя, що захлинаються від економічного «буму», і, з іншого боку, економічно відсталими провінціями китайського заходу.

По-друге, у Китаї актуальна проблема подолання розриву в економічному розвитку міста й села, що посилюється.

По-третє, необхідно не тільки зрівноважити рівень життя представників різних соціальних груп Китаю, але і підтягти його хоч би до середньоєвропейського показника. Наприклад, зараз середня зарплата китайця становить трохи більше $200.

По-четверте, актуальна демографічна проблема Китаю. Політика примусового обмеження народжуваності, що проводиться із середини 90-х років ХХ століття, яка виразилася у «формулі» «одна дитина на сім’ю», призвела до того, що до 2015 року близько 85 мільйонів молодих китайців не зможуть знайти собі «пару» серед представниць своєї національності.

Крім того, для досягнення «світового лідерства», Китаю необхідно раніше не тільки здійснити прорив у рості соціально-економічних стандартів, але і добитися беззастережного лідерства в рідному Азіатсько-тихоокеанському регіоні, витіснивши на другорядні ролі США, Японію й Республіку Корея.

Враховуючи складнощі, із якими Китаю доведеться зіткнутися в подоланні існуючих численних дисбалансів, а також той факт, що інші геогравці також розвиватимуться, які, на відміну від Піднебесної, не такі інерційні, можна спробувати прогнозувати – Китай, у будь-якому випадку, залишиться самодостатнім «геополітичним полюсом» і, можливо, лідером свого Азіатсько-тихоокеанського регіону.

Америка

США в умовах багатополярного світу збережуть за собою лідерство на Американському континенті. Відзначимо, за роки відродження Америки після Великої депресії й побудови імперії валовий продукт США щорічно зростав. Зростає він і нині, хай і не так динамічно, як за попередні 10-20 років.

Крім того, завдяки підтримці національних рухів 90-х років у низці багатонаціональних держав (Радянський Союз, Югославія і Чехословаччина), що призвели до їхнього краху, у США виросла кількість друзів, які в потрібну годину допомагають їм у відносинах з іншими геополітичними конкурентами (ЄС, Росією й Китаєм). Наприклад, таку допомогу Вашингтону надавала Польща за часів президента Кваснєвського, або ж Україна – за часів «раннього Ющенка».

Природно, увесь напрацьований за багато років потенціал США відразу нікуди не зникне.

До того ж, не передбачається і війна, здатна зруйнувати цей потенціал.

Інша справа, є ризик втрати Доларом свого статусу міжнародних платежів (відзначимо, що це, скоріше, теоретична, ніж реально здійсненна вірогідність).

Наступний ризик – ослаблення залежності світової спільноти від морських транспортних перевезень у результаті побудови континентальних коридорів. Правда, поки це достатньо умовний геополітичний проект і не ясно, чи здійсниться він коли-небудь.

Проте, ослаблення влади Долара, а також морського статусу спричинить крах Pax Americana. Але, у будь-якому випадку, після такого «краху» на карті світу залишаться США як національна (багатонаціональна) держава.

Безумовно, роль Вашингтона на загальносвітові процеси послабшає, але у себе на континенті він буде безумовним лідером і авторитетом.

Зокрема, США відіграватимуть лідируючу роль у т. з. Потрійному союзі «Канада – США – Мексика», який прагне створити за час свого президентства Джордж Буш.

У Південній Америці, судячи з усього, лідерство належатиме Бразилії. Для цього у неї є все: самодостатня, за мірками регіону, економіка і, що важливіше, виходячи з недалекої стратегічної перспективи, великі запаси питної води. Якщо, звичайно, американцям не вдасться вирубати найближчими роками дикі ліси в заплаві Амазонки.

Обом американським важкоатлетам – США і Бразилії – періодично вставлятиме «палиці в колеса» т. з. «Ліва ініціатива» Венесуели – Куби – Болівії, що прикривається авторитетом Фіделя Кастро і підживлюється нафтодоларами Уго Чавеса.

Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи

#img_left#Частина 2. Нові полюси. Китай і Америка



Китай

Після розпаду Радянського Союзу, Китай став найбільш вірогідним кандидатом на роль противаги США як «наддержави». В основі такого «кандидатства» лежать 2 «буми», які спостерігаються в Китаї впродовж останніх 30-ти років: демографічний і економічний.

Нині чисельність населення Китаю, за офіційними даними, становить більше 1,35 млрд. чоловік. Відзначимо, це тільки чисельність громадян КНР. Хоча чисельність «хуацяо» (китайської діаспори) не така величезна, як про це невпинно заявляють ті, хто спекулює на темі т. з. «китаїзації», становлячи «всього лише» 85 млн. чол. Звичайно, цей показник трохи не дотягує до чисельності населення Німеччини. Проте, він мізерний, порівняно із загальною кількістю китайських громадян. Тим більше, демографічний «бум» найближчими десятиліттями істотно зменшить обороти, зважаючи на існуючі дисбаланси.

Що стосується економічного «буму», то він, дійсно, вражає: стабільні середньорічні 8-9% впродовж 30 років. У результаті, наприклад, за підсумками 2005 року, економічний ріст КНР становив 14% загальносвітового росту. Для порівняння: ріст економіки США становить усього 2%. За підрахунками китайських експертів, якщо тенденції, що склалися, не зміняться, то до 2049 року американська економіка становитиме 54% від економіки КНР.

Значна динаміка китайської економіки вже привела до того, що, наприклад, за підсумками 2005 року, Піднебесна виявилася лідером виробництва товарів 172-х найменувань. Перш за все, це товари першої необхідності, «ширвжиток», а також продукція металургії та машинобудування. Наприклад, у Китаї зосереджено 60% світового виробництва тракторів.

Китай сьогодні перетворився на «майстерню світу». У зв’язку з цим мимоволі виникає закономірне питання: якщо абсолютна більшість товарного виробництва зосереджена в Китаї, то що ж у такому випадку робить решта держав світу?

Макроекономічна динаміка Китаю вражає. Проте, якщо перерахувати ВВП Китаю на душу населення, вийде показник, що не дотягує до рівня економічного розвитку навіть країн т. з. «Нової Європи».

Безумовно, тут недоречною стала величезна чисельність населення Піднебесної. Але, з іншого боку, вражаючий економічний ріст є, перш за все, результатом наполегливої роботи «золотого мільярда» китайців.

Відповідно до того, як Китай стає багатшим і сильнішим, усе більше країн усього світу починають це визнавати: Піднебесна заслуговує на те, щоб її визнали великою державою і виражали їй належну пошану. Правда, офіційний Бейцин, очевидно, через скромність у різного роду заявах усіляко прагне уникати терміну «наддержава», підміняючи його стратегією «мирного підвищення Китаю». Сучасне місце Піднебесної у системі міжнародних відносин в інтерв’ю Бі-Бі-Сі дипломатично позначив представник .МЗС КНР Лю Цзяньчао як «найбільшу регіональну і світову державу, яка відіграватиме все більш помітну роль».

За великим рахунком, аналізуючи зовнішньополітичну концепцію Китаю, такою метою, як стати «наддержавою», у Бейцині ніколи офіційні діячі не переймалися.

По-перше, Компартія Китаю ще в 70-80-х роках ХХ століття – ще в розпал напруженості між тодішніми «полюсами» світу СРСР і США – послідовно відстоювала необхідність будувати багатополярну світобудову.

По-друге, будь-яка однополярність суперечить китайському єству.

Як відомо, в основі китайського світобачення лежить учення про Інь та Ян, де Інь – темний початок, а Ян – світлий. Ці дві сторони всесвіту є одночасно єдиними й протилежними силами й енергіями.

Інь досягає максимуму вночі, а коли з’являється Ян, то приходить світанок. Час іде, сонце досягає зеніту – опівдні максимальна Ян. Потім світловий день поступово згасає і знову приходить темрява, а разом із нею період Інь. Але в період Інь, як і раніше, існують елементи Ян: зірки й Місяць, які освітлюють Небо, й активність небес не припиняється і під час нічного спокою.

Учення про Інь та Ян, що позначається китайцями як «єдність у русі», універсальне, його можна екстраполювати в інших сферах буття. Наприклад, на прикладі зміни пір року або світобудови.

У зв’язку з цим, якщо навіть Піднебесна, яку можна уподібнити до світлої Ян, досягне блискучих успіхів на геополітичному Олімпі, вона все одно буде зайнята пошуками свого антипода – якогось темного Інь. Якщо ж такого антипода не існуватиме в реальності, то його доведеться вигадати.

Правда, поки вигадувати нічого не потрібно. Китай уже успішно вбудувався в систему глобального порядку, де зайняв місце «динамічно зростаючої світової держави», умовним «антиподом» (темною Інь) якої є США.

Для будь-якого китайця, як справжнього патріота своєї країни, Піднебесна вже зараз є наддержавою. І треба відзначити, що для таких висновків є підстави. Правда, це залежить від того, що в такому випадку вважати критерієм у заочному глобальному «змаганні». Наприклад, Піднебесну можна вважати «наддержавою» по темпах макроекономічного росту. Але якщо узяти за основу рівень життя народу, то Китай у цьому показнику поступається іншим «наддержавам».

У зв’язку з цим однаковою мірою справедливо претендують на титул наддержави США як лідер у сфері соціальних стандартів, Японія як усесвітньо визнаний лідер банківського сектора і Євросоюз – лідер західної частини Євразійського континенту, який є об’єктом тяжіння для своїх «сусідів».

Утім, Китай не впадає в депресію від того, що в чомусь він усе ще не став першим. «Абсолютних перемог не буває, не можна бути лідером одночасно в усіх сферах», – учить великий китайський мудрець Сунь-цзи.

При цьому, відзначимо, Китай іде до лідерства не шляхом конкуренції і як наслідок протистояння з іншими геогравцями, а шляхом змагання, яке за інерцією все ще називається соціалістичним. До того ж, конкуренція як така суперечить горезвісному «східному менталітетові». Справжній «сходознавець», замість захоплення конкуренцією, витрачатиме свої сили на досягнення власної мети. У свою чергу, для цього, крім використання внутрішніх можливостей, гріх не скористатися позитивним досвідом «конкурента», одночасно зігравши на його проблемах.

Який сенс Китаю вступати в геополітичні війни, якщо можна обрати прагматичну тактику? До того ж, ще «свіжий» у пам’яті сумний досвід «геополітичного протистояння» Радянського Союзу. Де гарантія, що Китай не спіткає та ж доля, якщо він піде стежкою конкуренції?

Навіщо конкурувати з Америкою, якщо на ній можна заробити? У результаті правильно вибраної тактики Китай є єдиною країною у світі, що має перевагу в торгівлі зі США, яка обчислюється в 30% китайського ВВП. При цьому, американці не можуть позбутися китайської залежності, яка стрімко росте, що їх жахає. У зв’язку з цим стає зрозуміло, чому Китай не підхопив червоний прапор комунізму, який впав, як його на цей крок провокували окремі сили.

Якби комуністичний шлях був «істинним», тоді інша справа. Але якщо комунізм – це «істина», то чому Радянський Союз як такий, що пізнав цю «істину», зрештою, перестав існувати? Очевидно, що всі досі відомі людству комуністичні моделі заводять у безвихідь. Розпад Радянського Союзу спонукав Бейцин активізувати пошуки свого «варіанта» «комуністичного» будівництва, який враховує горезвісну «китайську специфіку».

З одного боку, Китай постарався взяти краще з комунізму. З іншого боку, Бейцин прагне також прищепити собі кращі елементи ринкової економіки. Отриманий у результаті такої конвергенції «гібрид» досі повною мірою не осмислений різними експертами. Одні з них за інерцією й далі називають Китай «комуністичною» країною. Інші експерти приписують економічні успіхи, що досягаються Піднебесною, перевагам ринкової економіки.

Очевидно, істина, як завжди, знаходиться десь посередині. Але, у будь-якому випадку, судячи з усього, китайці не переймаються застарілою дилемою початку ХХ століття щодо вибору «соціалістичного» або ж «капіталістичного» шляху розвитку. В умовах відсутності власного геополітичного проекту – такого, яким для США є ідея побудови у світі «ефективної демократії», а для СРСР була ідея побудови «соціалізму», – Китай зосередився на будівництві власної національної імперії.

Відповідно до планів Компартії Китаю, імперське будівництво має завершитися до 2050-го року. До цього часу Китай повинен стати центром тяжіння світових фінансових потоків, якими зараз є США. Крім того, рівень життя китайця повинен стати вищим ніж представників інших націй і народів.

На цьому шляху проміжним етапом є побудова до 2020 року суспільства «сяокан», тобто суспільства «середньої заможності».

Відзначимо, Китай у реалізації своєї стратегії не прагне увійти до нинішнього «золотого мільярда». Китайський «мільярд» розвивається паралельним шляхом, прагнучи, наскільки це дозволяє глобалізація, не виходити за рамки власної «замкнутої системи». Після всього, «китайський мільярд» прагне теж стати «золотим». Незалежно від того, чи будуть поза Китаєм на той час існувати інші «золоті мільярди».

Чи вдасться Піднебесній імперії реалізувати всі свої амбітні глобальні плани – питання, враховуючи достатньо довгу тимчасову протяжність шляху до їхньої реалізації, марне. Тим більше, людство до цієї пори не має змоги побачити, що станеться завтра.

У будь-якому випадку, на шляху до «світового лідерства» Китаю необхідно подолати ряд істотних дисбалансів.

По-перше, дисбаланс у регіональному розвитку, що існує між, з одного боку, провінціями Тихоокеанського побережжя, що захлинаються від економічного «буму», і, з іншого боку, економічно відсталими провінціями китайського заходу.

По-друге, у Китаї актуальна проблема подолання розриву в економічному розвитку міста й села, що посилюється.

По-третє, необхідно не тільки зрівноважити рівень життя представників різних соціальних груп Китаю, але і підтягти його хоч би до середньоєвропейського показника. Наприклад, зараз середня зарплата китайця становить трохи більше $200.

По-четверте, актуальна демографічна проблема Китаю. Політика примусового обмеження народжуваності, що проводиться із середини 90-х років ХХ століття, яка виразилася у «формулі» «одна дитина на сім’ю», призвела до того, що до 2015 року близько 85 мільйонів молодих китайців не зможуть знайти собі «пару» серед представниць своєї національності.

Крім того, для досягнення «світового лідерства», Китаю необхідно раніше не тільки здійснити прорив у рості соціально-економічних стандартів, але і добитися беззастережного лідерства в рідному Азіатсько-тихоокеанському регіоні, витіснивши на другорядні ролі США, Японію й Республіку Корея.

Враховуючи складнощі, із якими Китаю доведеться зіткнутися в подоланні існуючих численних дисбалансів, а також той факт, що інші геогравці також розвиватимуться, які, на відміну від Піднебесної, не такі інерційні, можна спробувати прогнозувати – Китай, у будь-якому випадку, залишиться самодостатнім «геополітичним полюсом» і, можливо, лідером свого Азіатсько-тихоокеанського регіону.

Америка

США в умовах багатополярного світу збережуть за собою лідерство на Американському континенті. Відзначимо, за роки відродження Америки після Великої депресії й побудови імперії валовий продукт США щорічно зростав. Зростає він і нині, хай і не так динамічно, як за попередні 10-20 років.

Крім того, завдяки підтримці національних рухів 90-х років у низці багатонаціональних держав (Радянський Союз, Югославія і Чехословаччина), що призвели до їхнього краху, у США виросла кількість друзів, які в потрібну годину допомагають їм у відносинах з іншими геополітичними конкурентами (ЄС, Росією й Китаєм). Наприклад, таку допомогу Вашингтону надавала Польща за часів президента Кваснєвського, або ж Україна – за часів «раннього Ющенка».

Природно, увесь напрацьований за багато років потенціал США відразу нікуди не зникне.

До того ж, не передбачається і війна, здатна зруйнувати цей потенціал.

Інша справа, є ризик втрати Доларом свого статусу міжнародних платежів (відзначимо, що це, скоріше, теоретична, ніж реально здійсненна вірогідність).

Наступний ризик – ослаблення залежності світової спільноти від морських транспортних перевезень у результаті побудови континентальних коридорів. Правда, поки це достатньо умовний геополітичний проект і не ясно, чи здійсниться він коли-небудь.

Проте, ослаблення влади Долара, а також морського статусу спричинить крах Pax Americana. Але, у будь-якому випадку, після такого «краху» на карті світу залишаться США як національна (багатонаціональна) держава.

Безумовно, роль Вашингтона на загальносвітові процеси послабшає, але у себе на континенті він буде безумовним лідером і авторитетом.

Зокрема, США відіграватимуть лідируючу роль у т. з. Потрійному союзі «Канада – США – Мексика», який прагне створити за час свого президентства Джордж Буш.

У Південній Америці, судячи з усього, лідерство належатиме Бразилії. Для цього у неї є все: самодостатня, за мірками регіону, економіка і, що важливіше, виходячи з недалекої стратегічної перспективи, великі запаси питної води. Якщо, звичайно, американцям не вдасться вирубати найближчими роками дикі ліси в заплаві Амазонки.

Обом американським важкоатлетам – США і Бразилії – періодично вставлятиме «палиці в колеса» т. з. «Ліва ініціатива» Венесуели – Куби – Болівії, що прикривається авторитетом Фіделя Кастро і підживлюється нафтодоларами Уго Чавеса.

Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи

#img_left_nostream#Люди ще мають добре пам’ятати подію 30 вересня: румунський фотограф випадково зняв на камеру сцену вбивства: китайські прикордонники без вагань застрелили тибетську черницю, яка вела групу біженців з 73 чоловік. Група, в якій  знаходилося багато дітей, йшла з Тибету до Непалу через перевал Нангпа на горі Еверест.

Коли журналісти ВВС брали у мене інтерв’ю, вони запитали, чому такі маленькі діти хочуть врятуватися втечею, незважаючи на смертельну небезпеку. Я прямо відповів: "Протягом останніх 50 років тибетці постійно роблять спроби врятуватися втечею і покидають батьківщину, щоб уникнути політичних репресій, щоб віддати дань пошани Далай Ламі, щоб здобути релігійну освіту і вивчати тибетську мову. Саме ці причини рухають п’ятою частиною дітей-біженців, які ризикують своїми життями, щоб здобути тибетську освіту в школах тибетського уряду, що знаходиться у вигнанні в Дхарамсала, Індія».
 
Занепокоєність і страх з приводу вмираючої культури
 
Десятки тисяч дітей Тибету були відправлені цим небезпечним шляхом їхніми батьками. Як батько я теж відчуваю, якого болю вони зазнають, приймаючи таке рішення. Я знаю про муки, через які вони проходять.
 
Пам’ятаю, як в березні 1998 р. я відвідав новий центр прийому тибетських біженців в Дхарамсала. Один із співробітників повідомив мені, що з 745 біженців першого сезону, 60 % склали діти шкільного віку. Під час переходу через покриті снігом гори п’ятеро дітей замерзли на смерть, а семи або восьми з них доведеться робити операції з ампутації кінцівок внаслідок обмороження.
 
Я зі сльозами запитав: "Чому таких маленьких дітей відпускають в засніжені гори?". Ця людина відповіла: "Навіть якщо б люди знали всі небезпеки переходу, вони все одно відправляли б своїх дітей сюди в школу. У Тибеті в деяких сільськогосподарських і фермерських районах школи не змогли виплачувати зарплату вчителям, і всі вони виїхали. В інших місцях школи функціонують, але діти там не можуть вивчати свою рідну мову і сповідувати свою релігію. Тому батькам доводиться відправляти дітей сюди".
 
Оскільки мешканцям Тибету вже завдано збитку через "китаїзацію", вони будь-якою ціною хочуть, щоб їх діти успадкували основу культури своєї нації – мову і релігію.
 
Редактор "Тибетського бюлетеня (Tibet Bulletin)" Дауа Тсерінг колись був безграмотним тибетським хлопчиком. Якось в інтерв’ю він заявив: "Вимирання нації – це необов’язково вимирання на фізичному рівні. В ході історії багато націй зникли, але лише деякі зникли фізично. Це – стирання їхньої мови і писемності, релігійних звичаїв і т.д. Тибетці відчувають сильне занепокоєння і страх".

Американка свідчить про занепад мови Тибету
 
В молодості американка Андреа Снейвлі спочатку навчалася в Стенфордському Університеті. Захопившись вивченням Тибету, вона відмовилася від можливості пройти навчання в Ітілі, а поїхала у Лхасу вивчати тибетську мову.

На тайваньському форумі 2006 року "Молоді всього світу небайдужа доля Тибету", проведеному комісією у справах Монголії і Тибету, пані Снейвлі заявила: "Найбільша проблема Тибету – мова. Походження культури залежить від мови. Мова – її центр; без мови не існує культури".

Коли я попросив цю відкриту і щиру американку пояснити свою заяву, вона відповіла: "В даний час у Тибеті діти мало розмовляють рідною мовою і не можуть писати тибетською. Частина молоді співає пісні, використовуючи популярні тибетські мелодії, але китайською мовою. Погано видаються книги тибетською, до того ж вони поганої якості; синтаксис також незрозумілий. У школах навчають китайській тибетській мові, на основі китайської культури. Наприклад, діалоги складаються так, як ніби розмовляють два китайці; дуже рідко використовуються елементи власної культури Тибету, а місцевого релігійного змісту ще менше. Нестерпний той факт, що китайці здійснюють свою політику через тибетські підручники".
 
Чому Тибет зіткнувся з цим? Поза сумнівом – з політичних причин. До 1959 року місцеві жителі говорили тільки тибетською. Існувало 6 000 храмів, а державні та приватні школи навчали тибетській мові.
 
Проте після 1959 р. представників еліти Тибету кого розстріляли, кого відправили у вигнання; КПК закрила храми Тибету і заснувала китайські школи. Після проведення реформи в Тибеті організували класи двома мовами, проте тибетські класи мали другорядне значення й існували просто для вигляду.
 
Ще в 1992 р. один відомий вчений Тибету заявив: "Хоча оголошено, що на урядовому рівні, на різних зборах і при створенні офіційних документів пріоритет надається тибетській мові, скрізь використовується китайська мова. У такій ситуації Тибет вже втратив свободу володіння своїми власними мріями і майбутнім".
 
Придушення нації робить тибетську мову даремною

Покійний Панчен Лама Десятий одного разу поклав відповідальність за кризу, що виникла у відособленому Тибеті, на комуністичне правління. На першій зустрічі в пекінському центрі з дослідження Тибету він сказав: "У цьому регіоні вже 1 300 років розмовляють тибетською мовою, проте за 20 років правління комуністів тибетська мова зникла повністю".

Протягом цього 1300-річного періоду, про який говорив Панчен-лама, Тибет, принаймні, зберігав свою незалежність. Мова Тибету була єдиною офіційною мовою, яка не лише проіснувала такий тривалий час, але нею написані видатні літературні твори.
 
Влада КПК сформулювала правила письмової і усної мови автономного району, щоб ослабити конфлікт з Тибетом, заявляючи, що метою введення цих правил було "гарантувати вивчення, використання і розвиток тибетської мови".

Але в епоху глобалізації та утилітаризму під владою китайського режиму і загрозою сильної конкуренції з боку китайської культури, тибетська мова знаходиться на межі вмирання, і фактично вже втратила своє значення.
 
Тибетський вчений, провидець, Кхенпо Джігме Пхунтсог з буддійського інституту Сертхар в Кардзі (Kardze) якось сказав: "В даний час в Тибеті тибетська мова не має ніякої цінності навіть для написання простого листа; якщо написи на конверті зроблені тибетською, а не китайською, цей лист не тільки не дійде до адресата за межами Тибету, але й на території Тибету. Що стосується транспорту, то навіть якщо ви добре знаєте тибетську, ви не зможете зрозуміти вказані на квитку номер місця, а також час відправлення і прибуття. У місті або в селі, якщо ви хочете дізнатися, де знаходиться лікарня або магазин, в знанні тибетської мови, в основному, немає ніякої необхідності".
 
Ті, хто живуть в Тибеті і знають тільки тибетську мову, не можуть навіть вступити в розмову, щоб купити товари для задоволення повсякденних потреб, не кажучи вже про те, щоб знайти пристойну роботу в місті. Насправді, те, що «тибетська мова даремна", примушує молодих тибетців відмовитися від неї заради виживання і вивчати китайську.
 
На поверхні це свого роду вибір утилітарного ринку, але якщо копнути глибше, насправді, це результат сильного придушення національної меншини з боку численної національності хань з її етнічним шовінізмом. Це також одна з форм порушення прав людини.
 
Тільки справжня автономія може гарантувати право на свою власну мову
 
Чому мігрантам національності хань необов’язково вивчати тибетську мову? Для слабкішої національності право на мову є вимогою права на подальший розвиток своєї власної мови і використання її в повсякденному житті.
 
Так само як і цивільні права, передбачені китайською конституцією, яка здебільшого є документом, який нічого не вартий, право тибетців на мову залишається тільки на папері. Що ж думає глава КПК про освіту в Тибеті?
 
Колишній секретар партійного комітету автономного району Тибету Чень Куйюань, який довгий час займав цей пост в Тибеті, публічно заявив: "Чи є наша освіта продуктивною, не оцінюється кількістю дипломів, виданих в університетах, професійно-технічних училищах і середніх школах, важлива позиція учнів – вони за або проти групи Далай Лами" [Тут група Далай Лами – це люди, що підтримують Далай Ламу].
 
Міністр громадської безпеки Чжоу Юнкан, що репресував живого Будду Тибету Тензінг Делек (Tenzing Delek) в провінції Сичуань, висловився більш повно: "Проводити навчання в школах тибетською мовою – це означає втрачати державні людські ресурси і кошти".
 
Незважаючи на те, що тибетці, як національність, втратили свій суверенітет, на папері вони досі мають "автономність".  Тибет складає велику частину мешканців засніженого плато, понад 90 %. Тільки за умови надання цій більшій частині населення справжньої автономії, обширна і прониклива культура Тибету може розвиватися далі через давно існуючу і добре усталену тибетську мову.
 
Після того, як західні альпіністи зафіксували розстріл біженців Тибету, люди уважно вивчили, чому тибетські діти рятуються втечею. Всім вже відомо, яку ціну платить Тибет заради порятунку своєї власної мови. Відстоювання права розмовляти своєю мовою невд’ємне від їхньої боротьби за справжню автономію. Це також тісно пов’язано з прагненням китайського народу до демократії і дотримання прав людини.
 
The Epoch Times (Велика Епоха)

#img_left_nostream#Люди ще мають добре пам’ятати подію 30 вересня: румунський фотограф випадково зняв на камеру сцену вбивства: китайські прикордонники без вагань застрелили тибетську черницю, яка вела групу біженців з 73 чоловік. Група, в якій  знаходилося багато дітей, йшла з Тибету до Непалу через перевал Нангпа на горі Еверест.

Коли журналісти ВВС брали у мене інтерв’ю, вони запитали, чому такі маленькі діти хочуть врятуватися втечею, незважаючи на смертельну небезпеку. Я прямо відповів: "Протягом останніх 50 років тибетці постійно роблять спроби врятуватися втечею і покидають батьківщину, щоб уникнути політичних репресій, щоб віддати дань пошани Далай Ламі, щоб здобути релігійну освіту і вивчати тибетську мову. Саме ці причини рухають п’ятою частиною дітей-біженців, які ризикують своїми життями, щоб здобути тибетську освіту в школах тибетського уряду, що знаходиться у вигнанні в Дхарамсала, Індія».
 
Занепокоєність і страх з приводу вмираючої культури
 
Десятки тисяч дітей Тибету були відправлені цим небезпечним шляхом їхніми батьками. Як батько я теж відчуваю, якого болю вони зазнають, приймаючи таке рішення. Я знаю про муки, через які вони проходять.
 
Пам’ятаю, як в березні 1998 р. я відвідав новий центр прийому тибетських біженців в Дхарамсала. Один із співробітників повідомив мені, що з 745 біженців першого сезону, 60 % склали діти шкільного віку. Під час переходу через покриті снігом гори п’ятеро дітей замерзли на смерть, а семи або восьми з них доведеться робити операції з ампутації кінцівок внаслідок обмороження.
 
Я зі сльозами запитав: "Чому таких маленьких дітей відпускають в засніжені гори?". Ця людина відповіла: "Навіть якщо б люди знали всі небезпеки переходу, вони все одно відправляли б своїх дітей сюди в школу. У Тибеті в деяких сільськогосподарських і фермерських районах школи не змогли виплачувати зарплату вчителям, і всі вони виїхали. В інших місцях школи функціонують, але діти там не можуть вивчати свою рідну мову і сповідувати свою релігію. Тому батькам доводиться відправляти дітей сюди".
 
Оскільки мешканцям Тибету вже завдано збитку через "китаїзацію", вони будь-якою ціною хочуть, щоб їх діти успадкували основу культури своєї нації – мову і релігію.
 
Редактор "Тибетського бюлетеня (Tibet Bulletin)" Дауа Тсерінг колись був безграмотним тибетським хлопчиком. Якось в інтерв’ю він заявив: "Вимирання нації – це необов’язково вимирання на фізичному рівні. В ході історії багато націй зникли, але лише деякі зникли фізично. Це – стирання їхньої мови і писемності, релігійних звичаїв і т.д. Тибетці відчувають сильне занепокоєння і страх".

Американка свідчить про занепад мови Тибету
 
В молодості американка Андреа Снейвлі спочатку навчалася в Стенфордському Університеті. Захопившись вивченням Тибету, вона відмовилася від можливості пройти навчання в Ітілі, а поїхала у Лхасу вивчати тибетську мову.

На тайваньському форумі 2006 року "Молоді всього світу небайдужа доля Тибету", проведеному комісією у справах Монголії і Тибету, пані Снейвлі заявила: "Найбільша проблема Тибету – мова. Походження культури залежить від мови. Мова – її центр; без мови не існує культури".

Коли я попросив цю відкриту і щиру американку пояснити свою заяву, вона відповіла: "В даний час у Тибеті діти мало розмовляють рідною мовою і не можуть писати тибетською. Частина молоді співає пісні, використовуючи популярні тибетські мелодії, але китайською мовою. Погано видаються книги тибетською, до того ж вони поганої якості; синтаксис також незрозумілий. У школах навчають китайській тибетській мові, на основі китайської культури. Наприклад, діалоги складаються так, як ніби розмовляють два китайці; дуже рідко використовуються елементи власної культури Тибету, а місцевого релігійного змісту ще менше. Нестерпний той факт, що китайці здійснюють свою політику через тибетські підручники".
 
Чому Тибет зіткнувся з цим? Поза сумнівом – з політичних причин. До 1959 року місцеві жителі говорили тільки тибетською. Існувало 6 000 храмів, а державні та приватні школи навчали тибетській мові.
 
Проте після 1959 р. представників еліти Тибету кого розстріляли, кого відправили у вигнання; КПК закрила храми Тибету і заснувала китайські школи. Після проведення реформи в Тибеті організували класи двома мовами, проте тибетські класи мали другорядне значення й існували просто для вигляду.
 
Ще в 1992 р. один відомий вчений Тибету заявив: "Хоча оголошено, що на урядовому рівні, на різних зборах і при створенні офіційних документів пріоритет надається тибетській мові, скрізь використовується китайська мова. У такій ситуації Тибет вже втратив свободу володіння своїми власними мріями і майбутнім".
 
Придушення нації робить тибетську мову даремною

Покійний Панчен Лама Десятий одного разу поклав відповідальність за кризу, що виникла у відособленому Тибеті, на комуністичне правління. На першій зустрічі в пекінському центрі з дослідження Тибету він сказав: "У цьому регіоні вже 1 300 років розмовляють тибетською мовою, проте за 20 років правління комуністів тибетська мова зникла повністю".

Протягом цього 1300-річного періоду, про який говорив Панчен-лама, Тибет, принаймні, зберігав свою незалежність. Мова Тибету була єдиною офіційною мовою, яка не лише проіснувала такий тривалий час, але нею написані видатні літературні твори.
 
Влада КПК сформулювала правила письмової і усної мови автономного району, щоб ослабити конфлікт з Тибетом, заявляючи, що метою введення цих правил було "гарантувати вивчення, використання і розвиток тибетської мови".

Але в епоху глобалізації та утилітаризму під владою китайського режиму і загрозою сильної конкуренції з боку китайської культури, тибетська мова знаходиться на межі вмирання, і фактично вже втратила своє значення.
 
Тибетський вчений, провидець, Кхенпо Джігме Пхунтсог з буддійського інституту Сертхар в Кардзі (Kardze) якось сказав: "В даний час в Тибеті тибетська мова не має ніякої цінності навіть для написання простого листа; якщо написи на конверті зроблені тибетською, а не китайською, цей лист не тільки не дійде до адресата за межами Тибету, але й на території Тибету. Що стосується транспорту, то навіть якщо ви добре знаєте тибетську, ви не зможете зрозуміти вказані на квитку номер місця, а також час відправлення і прибуття. У місті або в селі, якщо ви хочете дізнатися, де знаходиться лікарня або магазин, в знанні тибетської мови, в основному, немає ніякої необхідності".
 
Ті, хто живуть в Тибеті і знають тільки тибетську мову, не можуть навіть вступити в розмову, щоб купити товари для задоволення повсякденних потреб, не кажучи вже про те, щоб знайти пристойну роботу в місті. Насправді, те, що «тибетська мова даремна", примушує молодих тибетців відмовитися від неї заради виживання і вивчати китайську.
 
На поверхні це свого роду вибір утилітарного ринку, але якщо копнути глибше, насправді, це результат сильного придушення національної меншини з боку численної національності хань з її етнічним шовінізмом. Це також одна з форм порушення прав людини.
 
Тільки справжня автономія може гарантувати право на свою власну мову
 
Чому мігрантам національності хань необов’язково вивчати тибетську мову? Для слабкішої національності право на мову є вимогою права на подальший розвиток своєї власної мови і використання її в повсякденному житті.
 
Так само як і цивільні права, передбачені китайською конституцією, яка здебільшого є документом, який нічого не вартий, право тибетців на мову залишається тільки на папері. Що ж думає глава КПК про освіту в Тибеті?
 
Колишній секретар партійного комітету автономного району Тибету Чень Куйюань, який довгий час займав цей пост в Тибеті, публічно заявив: "Чи є наша освіта продуктивною, не оцінюється кількістю дипломів, виданих в університетах, професійно-технічних училищах і середніх школах, важлива позиція учнів – вони за або проти групи Далай Лами" [Тут група Далай Лами – це люди, що підтримують Далай Ламу].
 
Міністр громадської безпеки Чжоу Юнкан, що репресував живого Будду Тибету Тензінг Делек (Tenzing Delek) в провінції Сичуань, висловився більш повно: "Проводити навчання в школах тибетською мовою – це означає втрачати державні людські ресурси і кошти".
 
Незважаючи на те, що тибетці, як національність, втратили свій суверенітет, на папері вони досі мають "автономність".  Тибет складає велику частину мешканців засніженого плато, понад 90 %. Тільки за умови надання цій більшій частині населення справжньої автономії, обширна і прониклива культура Тибету може розвиватися далі через давно існуючу і добре усталену тибетську мову.
 
Після того, як західні альпіністи зафіксували розстріл біженців Тибету, люди уважно вивчили, чому тибетські діти рятуються втечею. Всім вже відомо, яку ціну платить Тибет заради порятунку своєї власної мови. Відстоювання права розмовляти своєю мовою невд’ємне від їхньої боротьби за справжню автономію. Це також тісно пов’язано з прагненням китайського народу до демократії і дотримання прав людини.
 
The Epoch Times (Велика Епоха)

Пошук у людях природної доброти, достоїнства, краса культур усього світу, розповсюдження за допомогою фотографії значущих зображень процвітання людей усього світу – із цією метою видання Epoch Times оголошує про початок прийому робіт для фотоконкурсу "Global 2006/2007 New Era of Culture and Humanity Photography Contest".

Кваліфікації та вимоги

1. Хто: любителі або професійні фотографи, що цікавляться культурою й гуманністю.

2. Як: приймаються традиційні негативи і цифрові файли.

3. Коли: ніяких обмежень щодо дати зйомки.

4. Що: на фотографіях повинні бути люди.

Тема фотоконкурсу

Прислані роботи повинні відображати багатство культури, вираз доброти, здорових емоцій і гідності людської природи.

Наприклад, на фотографії може бути зображений випадок прояву любові, турботи, справедливості, гармонії, стійкості, хоробрості, шанобливості, святості, дружби.

Останній термін подачі робіт

Фотографії для участі в конкурсі повинні бути відправлені не пізніше за північ середи 28 лютого 2007 року за східно-американським часом (12.00 Midnight U. S. Eastern Time).

Процес представлення робіт

1. Відправте файл електронною поштою (будь ласка, при необхідності відскануйте негатив і вишліть його копію). Фотографії потрібно присилати у форматі jpeg або jpg, розмір файлу повинен бути не більше 1280×960 пікселів для пейзажів, і не більше 960×1280 пікселів для портретів; або не більше 1280 пікселів завширшки при пропорційній висоті. Файли не повинні перевищувати обсяг 1,5Mб. Учасникам необхідно зберегти у себе оригінальні негативи або цифрові файли для підтвердження під час отримання призів.

2. Відправити зразки електронною поштою: photo2006@epochtimes.com (ті, хто відправлятиме свої роботи з Китаю, можуть використовувати іншу адресу: picture2007@gmail.com)

3. Використовувати такий формат для представлення своїх робіт. Неповні або неточні дані оброблятися не будуть.

Тема (Subject): Global 2006-2007 New Era of Culture and Humanity Photography Contest -… (повне ім’я учасника).

Будь ласка, надайте повну інформацію, як описано нижче.

Ім’я (Name): Реальне повне ім’я.

Псевдонім (Pen-name): Для використання при публікації, обмежте його 10 словами. Якщо залишаєте пропуск, то буде використано реальне ім’я.

Національність (Nationality): Країна громадянства.

Деталі фотографії (будь ласка, обмежте кожне подання п’ятьма (5) зображеннями, і надайте наступні деталі для кожного з них:

Заголовок фотографії (Photo Caption): Обмеження – 20 слів.

Опис фотографії (Photo description): Обмеження – 200 слів.

Дата фотографії (Date of the Photo): Ніяких обмежень.

Процедура оцінювання

1. Первинна оцінка. Протягом семи днів після отримання організатори проводитимуть аналіз отриманих робіт на якість, відповідність вимогам і темі. Фотографії, що пройшли первинну оцінку, будуть опубліковані на веб-сайті протягом трьох днів. Окремо учасники повідомлятися не будуть, будь ласка, стежите за веб-сайтом щоб визначити, чи пройшли ваші фотографії первинну оцінку.

2. Завершальна оцінка. Організатори конкурсу запросять усесвітньо відомих фотографів брати участь у Оглядовій раді, яка відбиратиме фотографії з 10 березня до 31 березня 2007. Роботи переможців конкурсу будуть опубліковані, а самі переможці будуть повідомлені електронною поштою згідно з адресою подачі заявки на участь. Переможці зможуть отримати свої призи після надання оригінальних негативів або оригіналів цифрових знімків.

3. Анонси й публікації. Переможці будуть оголошені в період з 2 до 30 квітня 2007 на веб-сторінці конкурсу (китайською мовою); також буде створена англомовна веб-сторінка. Роботи переможців будуть опубліковані на веб-сторінках у газетах The Epoch Times усього світу.

Нагороди першого конкурсу Global New Era of Culture and Humanity Photography Contest

Золотий призер (Epoch Gold award): Один переможець, приз 1 000 USD і одна медаль.

Срібний призер (Epoch Silver award): Один переможець, приз 500 USD і одна медаль.

Бронзовий призер (Epoch Bronze award): Один переможець, приз 300 USD і одна медаль.

Шедевр Епохи (Epoch Masterpiece award): Десять переможців, приз 100 USD і почесна грамота кожному.

Приз за майстерність (Epoch Excellence award): Двадцять переможців, одна почесна грамота кожному.

Додаткові умови

1. Роботи, які не відповідають вимогам, розглядатися не будуть.

2. Дозволяється використовувати програми для обробки цифрових фотографій для обрізання, зміни розмірів, коректування насиченості та інших необхідних процесів. Проте зшивання або штучний монтаж не допускається.

3. Плагіат суворо заборонений. За недотримання авторських прав порушники нестимуть юридичну відповідальність. Організатор, The Epoch Times, не несе ніякої відповідальності за порушення учасниками авторських прав. У разі виявлення плагіату організатор, на додаток до скасування винагороди переможця, зажадає повернути будь-які надані призи й грамоти.

4. Після того як прислана робота пройде первинну оцінку, фотограф дає свою згоду організаторові конкурсу на публікацію своїх робіт на веб-сторініці організатора. Роботи не видалятимуться, незалежно від того, отриманий приз чи ні, окрім випадків плагіату.

5. Учасник зберігає свої авторські права, але організатор має право публічно показувати й розміщувати ці роботи в публікаціях, пов’язаних із конкурсом без будь-якої додаткової компенсації за роботу.

6. Автор має право на оригінальні негативи або оригінальні цифрові файли фотографій. Організатор погоджується на те, що переможці зберігають дублікати своїх робіт і можуть використовувати їх без обмеження. Проте, золоті, срібні й бронзові призери не можуть виставляти роботи, що перемогли, на інших фотоконкурсах.

7. Роботи переможців у номінації Золото, Срібло, Бронза й Шедевр обмежені однією фотографією від кожного учасника; підтверджені роботи переможців поверненню не підлягають.

8. Переможці повинні представити оригінальні негативи або оригінальні цифрові файли фотографії (які повинні включати повні дані EXIF) протягом двох тижнів після повідомлення про винагороду, інакше нагородження буде скасоване; якщо нагородження скасоване, не передбачається ніяких виплат або нагород-сертифікатів (різати й регулювати яскравість фотографій дозволяється).

9. Якщо на яку-небудь із номінацій не знайдеться роботи, яка відповідала б заявленим стандартам, ця номінація не присуджуватиметься.

10. Прислані роботи не повертаються, включаючи і ті, що не пройшли перший відбір. Організатор не несе відповідальності за їхнє зберігання.

11. Учасники зобов’язані прийняти всі перераховані умови. З будь-яких питань організатор може публікувати роз’яснення на веб-сторінці конкурсу.

Версія англійською The Epoch Times (Велика Епоха)

Пошук у людях природної доброти, достоїнства, краса культур усього світу, розповсюдження за допомогою фотографії значущих зображень процвітання людей усього світу – із цією метою видання Epoch Times оголошує про початок прийому робіт для фотоконкурсу "Global 2006/2007 New Era of Culture and Humanity Photography Contest".

Кваліфікації та вимоги

1. Хто: любителі або професійні фотографи, що цікавляться культурою й гуманністю.

2. Як: приймаються традиційні негативи і цифрові файли.

3. Коли: ніяких обмежень щодо дати зйомки.

4. Що: на фотографіях повинні бути люди.

Тема фотоконкурсу

Прислані роботи повинні відображати багатство культури, вираз доброти, здорових емоцій і гідності людської природи.

Наприклад, на фотографії може бути зображений випадок прояву любові, турботи, справедливості, гармонії, стійкості, хоробрості, шанобливості, святості, дружби.

Останній термін подачі робіт

Фотографії для участі в конкурсі повинні бути відправлені не пізніше за північ середи 28 лютого 2007 року за східно-американським часом (12.00 Midnight U. S. Eastern Time).

Процес представлення робіт

1. Відправте файл електронною поштою (будь ласка, при необхідності відскануйте негатив і вишліть його копію). Фотографії потрібно присилати у форматі jpeg або jpg, розмір файлу повинен бути не більше 1280×960 пікселів для пейзажів, і не більше 960×1280 пікселів для портретів; або не більше 1280 пікселів завширшки при пропорційній висоті. Файли не повинні перевищувати обсяг 1,5Mб. Учасникам необхідно зберегти у себе оригінальні негативи або цифрові файли для підтвердження під час отримання призів.

2. Відправити зразки електронною поштою: photo2006@epochtimes.com (ті, хто відправлятиме свої роботи з Китаю, можуть використовувати іншу адресу: picture2007@gmail.com)

3. Використовувати такий формат для представлення своїх робіт. Неповні або неточні дані оброблятися не будуть.

Тема (Subject): Global 2006-2007 New Era of Culture and Humanity Photography Contest -… (повне ім’я учасника).

Будь ласка, надайте повну інформацію, як описано нижче.

Ім’я (Name): Реальне повне ім’я.

Псевдонім (Pen-name): Для використання при публікації, обмежте його 10 словами. Якщо залишаєте пропуск, то буде використано реальне ім’я.

Національність (Nationality): Країна громадянства.

Деталі фотографії (будь ласка, обмежте кожне подання п’ятьма (5) зображеннями, і надайте наступні деталі для кожного з них:

Заголовок фотографії (Photo Caption): Обмеження – 20 слів.

Опис фотографії (Photo description): Обмеження – 200 слів.

Дата фотографії (Date of the Photo): Ніяких обмежень.

Процедура оцінювання

1. Первинна оцінка. Протягом семи днів після отримання організатори проводитимуть аналіз отриманих робіт на якість, відповідність вимогам і темі. Фотографії, що пройшли первинну оцінку, будуть опубліковані на веб-сайті протягом трьох днів. Окремо учасники повідомлятися не будуть, будь ласка, стежите за веб-сайтом щоб визначити, чи пройшли ваші фотографії первинну оцінку.

2. Завершальна оцінка. Організатори конкурсу запросять усесвітньо відомих фотографів брати участь у Оглядовій раді, яка відбиратиме фотографії з 10 березня до 31 березня 2007. Роботи переможців конкурсу будуть опубліковані, а самі переможці будуть повідомлені електронною поштою згідно з адресою подачі заявки на участь. Переможці зможуть отримати свої призи після надання оригінальних негативів або оригіналів цифрових знімків.

3. Анонси й публікації. Переможці будуть оголошені в період з 2 до 30 квітня 2007 на веб-сторінці конкурсу (китайською мовою); також буде створена англомовна веб-сторінка. Роботи переможців будуть опубліковані на веб-сторінках у газетах The Epoch Times усього світу.

Нагороди першого конкурсу Global New Era of Culture and Humanity Photography Contest

Золотий призер (Epoch Gold award): Один переможець, приз 1 000 USD і одна медаль.

Срібний призер (Epoch Silver award): Один переможець, приз 500 USD і одна медаль.

Бронзовий призер (Epoch Bronze award): Один переможець, приз 300 USD і одна медаль.

Шедевр Епохи (Epoch Masterpiece award): Десять переможців, приз 100 USD і почесна грамота кожному.

Приз за майстерність (Epoch Excellence award): Двадцять переможців, одна почесна грамота кожному.

Додаткові умови

1. Роботи, які не відповідають вимогам, розглядатися не будуть.

2. Дозволяється використовувати програми для обробки цифрових фотографій для обрізання, зміни розмірів, коректування насиченості та інших необхідних процесів. Проте зшивання або штучний монтаж не допускається.

3. Плагіат суворо заборонений. За недотримання авторських прав порушники нестимуть юридичну відповідальність. Організатор, The Epoch Times, не несе ніякої відповідальності за порушення учасниками авторських прав. У разі виявлення плагіату організатор, на додаток до скасування винагороди переможця, зажадає повернути будь-які надані призи й грамоти.

4. Після того як прислана робота пройде первинну оцінку, фотограф дає свою згоду організаторові конкурсу на публікацію своїх робіт на веб-сторініці організатора. Роботи не видалятимуться, незалежно від того, отриманий приз чи ні, окрім випадків плагіату.

5. Учасник зберігає свої авторські права, але організатор має право публічно показувати й розміщувати ці роботи в публікаціях, пов’язаних із конкурсом без будь-якої додаткової компенсації за роботу.

6. Автор має право на оригінальні негативи або оригінальні цифрові файли фотографій. Організатор погоджується на те, що переможці зберігають дублікати своїх робіт і можуть використовувати їх без обмеження. Проте, золоті, срібні й бронзові призери не можуть виставляти роботи, що перемогли, на інших фотоконкурсах.

7. Роботи переможців у номінації Золото, Срібло, Бронза й Шедевр обмежені однією фотографією від кожного учасника; підтверджені роботи переможців поверненню не підлягають.

8. Переможці повинні представити оригінальні негативи або оригінальні цифрові файли фотографії (які повинні включати повні дані EXIF) протягом двох тижнів після повідомлення про винагороду, інакше нагородження буде скасоване; якщо нагородження скасоване, не передбачається ніяких виплат або нагород-сертифікатів (різати й регулювати яскравість фотографій дозволяється).

9. Якщо на яку-небудь із номінацій не знайдеться роботи, яка відповідала б заявленим стандартам, ця номінація не присуджуватиметься.

10. Прислані роботи не повертаються, включаючи і ті, що не пройшли перший відбір. Організатор не несе відповідальності за їхнє зберігання.

11. Учасники зобов’язані прийняти всі перераховані умови. З будь-яких питань організатор може публікувати роз’яснення на веб-сторінці конкурсу.

Версія англійською The Epoch Times (Велика Епоха)

27 грудня в Москві, на Червоній площі, москвичі зустрілися з головним російським Дідом Морозом, який відкрив початок новорічних святкувань у російській столиці. У театралізованій виставі на залитому біля стін Кремля катку взяли участь юні фігуристи й хокеїсти, а також московський мер. Виступили зірки естради, народні фольклорні колективи. На виставу запрошено дітей з різних регіонів Росії.

 

#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream# 

27 грудня в Москві, на Червоній площі, москвичі зустрілися з головним російським Дідом Морозом, який відкрив початок новорічних святкувань у російській столиці. У театралізованій виставі на залитому біля стін Кремля катку взяли участь юні фігуристи й хокеїсти, а також московський мер. Виступили зірки естради, народні фольклорні колективи. На виставу запрошено дітей з різних регіонів Росії.

 

#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream# 

#img_left_nostream#Роздуми про нову епоху

 

Зимове сонцестояння, Різдво, прихід Нового року – чи означають ще ці події щось для нас? Що взагалі ми маємо на увазі, кажучи "нас" і "ми"? Більшість, пануючі тенденції, ЗМІ чи результати опитувань? Чудово жити в країні, де гарантована свобода думок, і різноманітність поглядів не тільки допускається, але й вітається. Правда, деколи буває важко сприймати розбіжності в поглядах – варто лише народиться новій ідеї, як тут же хтось прагне виступити проти неї! Але болісний пошук компромісів серед  суперечностей  – це все ж таки краще, ніж гробова тиша тоталітарного суспільства.

Чи усвідомлюємо ми спадщину, яку залишили нам наші предки? Чи мислимо ми досить творчо, щоб втілити наші ідеї в життя? Згодні ми задовольнятися рамками «Старої Європи» чи готові порадіти винахідливості нашої молоді?

Зимове сонцестояння для наших предків означало не тільки прощання із старим, але й свято на честь майбутніх днів, які стають довшими. Різдво уособлювало порятунок, реалізований  вищими силами через народження немовляти, – реальна і в той же час символічна подія, яку сьогодні ми ледве можемо повністю усвідомити.

А під час зустрічі Нового року ми гучним фейєрверком проганяємо старих духів, в яких більше не віримо. На щастя, посеред загальної байдужості та свавілля ще залишилися люди, які прагнуть досліджувати людське буття, володіють співчуттям, мужністю і фантазією, які не бояться постати перед лицем правди. Кожен значущий, і кожен буде оцінений. Лише це може  перетворити  безліч "я" в "ми" на шляху до нової майбутньої епохи.

#img_right#Місяць, шосте відчуття і ми: роздуми про нову епоху

Слова із старовинної німецької пісні свідчать: "Чи бачите ви місяць? Його видно лише на половину,  а насправді він круглий і красивий. Так само і з деякими речами: ми зарозуміло сміємося над ними, тому що наші очі їх не бачать".

Автор цієї красивої пісні про місяць – Матіас Клаудіус. Він народився в 1740 році в місті Райнфельді, область Гольштайн, в сім’ї священика, з 1777 року працював у Вандсбеку вільним письменником, журналістом і поетом. У третій стрічці він зашифрував послання для своїх сучасників, що жили в століття Освіти, які вважали, що вони здатні пізнати і пояснити всі явища. Досі ця пісня знайома багатьом німцям, яким ще пощастило вирости на народних піснях.

Я вірю лише в те, що бачу

Епоха Освіти з її сильною вірою в науку продовжує здійснювати вплив на світ вже протягом 200 років. Матіас Клаудіус, навпаки, стверджував, що насправді існує значно більше речей, ніж  ми в змозі побачити. Він виступав за широкий погляд на речі й пояснював, що не можна завжди покладатися лише на мікроскоп і телескоп. Можливо, з нього б вийшов здібний учений?

Можна навести приклад з області біології – переполох в медичних колах, викликаний відкриттям Роберта Коха. Він намагався довести, що невидимі бактерії холери викликають захворювання. Суперечка із цього приводу привела до того, що в 1892 році інший лікар,  Макс фон Петтекофер, сам інфікував себе бактеріями холери в спробі  довести, що Кох помиляється. Роберт Кох добився визнання невидимих холерних бактерій. В даному випадку мікроскоп послужив гарну службу, проте для створення своєї гіпотези йому довелося покластися не тільки на раціональне мислення, але й на інтуїцію.

150 років тому мало хто з лікарів і акушерок вірив у те, що миття рук перед прийняттям пологів здатне знизити смертність грудних дітей. Над угорським лікарем Ігнацем Пилипом Земмельвайсем (1818-1865) насміхалися за це твердження, проте  його відкриття, кінець кінцем, врятувало життя багатьом жінкам і дітям. Хто з авторитетних учених всього 20 років тому вірив у ефективність акупунктури? Тепер вона увійшла до практики багатьох дипломованих докторів.

Закостенілі  уявлення замість відкритого мислення

Ми часто прислухаємося до думки авторитетних осіб і дотримуємося загальноприйнятих точок зору. Насправді,  набагато прогрессивніша відвертість розуму і жага пізнання. Чи можна сліпо вірити науці, яка вариться у власному соку і уникає нових постановок питання, замість того, щоб розширити горизонт?

Індивідуум і суспільство завжди знаходилися в залежності один від одного. Але лише окремий індивідуум володіє силою для вибору власного шляху і ухвалення відповідальності за своє власне життя і життя людей, які оточують його.

Новітні відкриття в області науки показали, що наш внутрішній стан, наприклад, налаштованість начальника на підприємство, здатне здійснити безпосередній вплив на навколишнє середовище. Відносини між співробітниками та успіх підприємства є віддзеркаленням цього внутрішнього взаємозв’язку, і цей феномен не залежить від того, скільки було проведено теоретичних досліджень. Підвищення кваліфікації виявиться ефективним лише у тому випадку, коли присутня внутрішня мотивація. Наукові  дослідження статистичних даних підтвердили те, про що кожен вже давно підозрював на інтуїтивному рівні.

З радістю вчитися на помилках

Професор Міхаель Фрезі з університету Гіссена зі своєю командою проводив дослідження, як негативне ставлення до помилок співробітників негативно впливає на робочу атмосферу, творчий підхід і продуктивність. Було виявлено, що занепокоєння, негативний настрій і недолік терпіння у відношенні до колег знижують рівень виробництва. Навпаки, винесення досвіду з помилок за відсутності стягнень або доган приводить до загального поліпшення роботи колективу. За ступенем нетерпимості до помилок німці знаходяться на другому місці в світі, але з’ясування причин цієї особливості німецького менталітету виходить за рамки нашої статті.

Набагато краще для всіх було б після усвідомлення помилок просто не повторювати їх і сміливо  зробити крок назустріч новій епосі. Назустріч епосі, де буде місце експерименту, мужності робити і виправляти помилки, а також радості від розвитку і використання нашого шостого, сьомого і восьмого відчуттів. І, можливо, тоді ми відкриємо в собі зір, який завжди буде здатний розгледіти круглий місяць, нескінченність і нас самих посеред безмежного Всесвіту.

 

Версія німецькою:

 

 

Версія англійською:

 

 

 

#img_left_nostream#Роздуми про нову епоху

 

Зимове сонцестояння, Різдво, прихід Нового року – чи означають ще ці події щось для нас? Що взагалі ми маємо на увазі, кажучи "нас" і "ми"? Більшість, пануючі тенденції, ЗМІ чи результати опитувань? Чудово жити в країні, де гарантована свобода думок, і різноманітність поглядів не тільки допускається, але й вітається. Правда, деколи буває важко сприймати розбіжності в поглядах – варто лише народиться новій ідеї, як тут же хтось прагне виступити проти неї! Але болісний пошук компромісів серед  суперечностей  – це все ж таки краще, ніж гробова тиша тоталітарного суспільства.

Чи усвідомлюємо ми спадщину, яку залишили нам наші предки? Чи мислимо ми досить творчо, щоб втілити наші ідеї в життя? Згодні ми задовольнятися рамками «Старої Європи» чи готові порадіти винахідливості нашої молоді?

Зимове сонцестояння для наших предків означало не тільки прощання із старим, але й свято на честь майбутніх днів, які стають довшими. Різдво уособлювало порятунок, реалізований  вищими силами через народження немовляти, – реальна і в той же час символічна подія, яку сьогодні ми ледве можемо повністю усвідомити.

А під час зустрічі Нового року ми гучним фейєрверком проганяємо старих духів, в яких більше не віримо. На щастя, посеред загальної байдужості та свавілля ще залишилися люди, які прагнуть досліджувати людське буття, володіють співчуттям, мужністю і фантазією, які не бояться постати перед лицем правди. Кожен значущий, і кожен буде оцінений. Лише це може  перетворити  безліч "я" в "ми" на шляху до нової майбутньої епохи.

#img_right#Місяць, шосте відчуття і ми: роздуми про нову епоху

Слова із старовинної німецької пісні свідчать: "Чи бачите ви місяць? Його видно лише на половину,  а насправді він круглий і красивий. Так само і з деякими речами: ми зарозуміло сміємося над ними, тому що наші очі їх не бачать".

Автор цієї красивої пісні про місяць – Матіас Клаудіус. Він народився в 1740 році в місті Райнфельді, область Гольштайн, в сім’ї священика, з 1777 року працював у Вандсбеку вільним письменником, журналістом і поетом. У третій стрічці він зашифрував послання для своїх сучасників, що жили в століття Освіти, які вважали, що вони здатні пізнати і пояснити всі явища. Досі ця пісня знайома багатьом німцям, яким ще пощастило вирости на народних піснях.

Я вірю лише в те, що бачу

Епоха Освіти з її сильною вірою в науку продовжує здійснювати вплив на світ вже протягом 200 років. Матіас Клаудіус, навпаки, стверджував, що насправді існує значно більше речей, ніж  ми в змозі побачити. Він виступав за широкий погляд на речі й пояснював, що не можна завжди покладатися лише на мікроскоп і телескоп. Можливо, з нього б вийшов здібний учений?

Можна навести приклад з області біології – переполох в медичних колах, викликаний відкриттям Роберта Коха. Він намагався довести, що невидимі бактерії холери викликають захворювання. Суперечка із цього приводу привела до того, що в 1892 році інший лікар,  Макс фон Петтекофер, сам інфікував себе бактеріями холери в спробі  довести, що Кох помиляється. Роберт Кох добився визнання невидимих холерних бактерій. В даному випадку мікроскоп послужив гарну службу, проте для створення своєї гіпотези йому довелося покластися не тільки на раціональне мислення, але й на інтуїцію.

150 років тому мало хто з лікарів і акушерок вірив у те, що миття рук перед прийняттям пологів здатне знизити смертність грудних дітей. Над угорським лікарем Ігнацем Пилипом Земмельвайсем (1818-1865) насміхалися за це твердження, проте  його відкриття, кінець кінцем, врятувало життя багатьом жінкам і дітям. Хто з авторитетних учених всього 20 років тому вірив у ефективність акупунктури? Тепер вона увійшла до практики багатьох дипломованих докторів.

Закостенілі  уявлення замість відкритого мислення

Ми часто прислухаємося до думки авторитетних осіб і дотримуємося загальноприйнятих точок зору. Насправді,  набагато прогрессивніша відвертість розуму і жага пізнання. Чи можна сліпо вірити науці, яка вариться у власному соку і уникає нових постановок питання, замість того, щоб розширити горизонт?

Індивідуум і суспільство завжди знаходилися в залежності один від одного. Але лише окремий індивідуум володіє силою для вибору власного шляху і ухвалення відповідальності за своє власне життя і життя людей, які оточують його.

Новітні відкриття в області науки показали, що наш внутрішній стан, наприклад, налаштованість начальника на підприємство, здатне здійснити безпосередній вплив на навколишнє середовище. Відносини між співробітниками та успіх підприємства є віддзеркаленням цього внутрішнього взаємозв’язку, і цей феномен не залежить від того, скільки було проведено теоретичних досліджень. Підвищення кваліфікації виявиться ефективним лише у тому випадку, коли присутня внутрішня мотивація. Наукові  дослідження статистичних даних підтвердили те, про що кожен вже давно підозрював на інтуїтивному рівні.

З радістю вчитися на помилках

Професор Міхаель Фрезі з університету Гіссена зі своєю командою проводив дослідження, як негативне ставлення до помилок співробітників негативно впливає на робочу атмосферу, творчий підхід і продуктивність. Було виявлено, що занепокоєння, негативний настрій і недолік терпіння у відношенні до колег знижують рівень виробництва. Навпаки, винесення досвіду з помилок за відсутності стягнень або доган приводить до загального поліпшення роботи колективу. За ступенем нетерпимості до помилок німці знаходяться на другому місці в світі, але з’ясування причин цієї особливості німецького менталітету виходить за рамки нашої статті.

Набагато краще для всіх було б після усвідомлення помилок просто не повторювати їх і сміливо  зробити крок назустріч новій епосі. Назустріч епосі, де буде місце експерименту, мужності робити і виправляти помилки, а також радості від розвитку і використання нашого шостого, сьомого і восьмого відчуттів. І, можливо, тоді ми відкриємо в собі зір, який завжди буде здатний розгледіти круглий місяць, нескінченність і нас самих посеред безмежного Всесвіту.

 

Версія німецькою:

 

 

Версія англійською: