Blog

  • Чи говорили мертві у п’ятницю 13-го?

    Чи говорили мертві у п’ятницю 13-го?

    #img_right#Руки хлопчика тремтіли, коли йому передали цифровий диктофон.
    Підтримуваний батьком, він промовив в затемнений склеп: «Як тебе звуть, і як ти помер?». Інші, тремтячи від холоду, притискалися один до одного і нервово кусали губи.

    Червоний індикатор диктофона, що реєструє звук, заблимав, хоча в приміщенні стояла тиша. Потім записуючий пристрій підняли, щоб ми могли чути запис. Якийсь час зберігалося мовчання. Потім, абсолютно ясно, принаймні, для більшості з нас, прозвучало:
    «Йдіть геть».

    Це було в п’ятницю 13-го, коли люди зібралися в Кентерберійській церкві XII століття щоб стати свідками явища, яке, як заявляють, дозволяє світові духів увійти в контакт зі світом живих.

    Феноменом електронного голосу (ФЕГ) вважається фіксація на звичайний диктофон мови духів, нечутної під час запису, але яку можна почути при відтворенні на великій гучності. Іноді таку мову можна почути навіть за наявності сильного фону.

    «Мені потрібно прийти до чогось середнього – я не можу повністю повірити і не можу повністю бути скептиком. Я з усіх сил прагну з’ясувати правду», – говорить Марк Тернер, член Шотландської команди шукачів привидів (Ghost Finders Scotland), що організував екскурсійний тур з привидами для відвідувачів Кентерберійського замку.

    Один із скептично налаштованих учасників цього туру Ден Прайд так висловив свою думку про те, що відбувається: «Як тільки хто-небудь скаже, що це схоже на «йдіть геть» – то всім це і почується».

    Інший очевидець – Венді Уокер говорить, що чула відповідь у себе в думці до того, як вона прозвучала через динаміки. «Голос дуже сердитий, – додала ця жінка, що вважає себе медіумом, – йому здається, що ми жартуємо над ним».

    Пізніше Венді сама запитала в темноту, чи є там привиди і якщо є, то чи подадуть вони який-небудь знак. Учасники туру дружно замовкли, а вгорі з гуркотом закрилися двері.

    Під час екскурсії в декількох приміщеннях були зроблені записи, надалі введені в портативний комп’ютер і оброблені для поліпшення якості звуку. Більшість записів неможливо було зрозуміти, але один або два були схожі на короткі пропозиції.

    Марк використовував модель диктофона Panasonic RR-DR60, яка, за його словами, в 1999 р., через три місяці після початку випуску, була знята з виробництва через велику кількість скарг. Виявилось, цей диктофон записує голоси, які незрозуміло звідки взялися.

    «Добре відомо, що люди чудово виявляють «структуру» в тому, що насправді є безладним шумом. Гарний приклад:
    при сильному шумові (коли включений пилосос) вам здається, що дзвонить телефон або що вас називають по імені, – пояснює д-р Кетрін Уотт з Інституту парапсихології Кестлера Едінбурзького університету (Шотландія). – Мені здається, ФЕГ також належить до таких явищ, особливо якщо ви знаєте, які слова «говорять». Ваш мозок напружено працює, щоб «почути» їх в шумі. Вважаю, якби людям не говорили, які слова вимовляють, то вони «чули» б різні слова».

    І дійсно, учасникам екскурсії в Кентербері перед початком наперед повідомили, що попередній групі було сказано «йдіть геть».

    Деякі голоси, які можна завантажити з сайту «Ghost Finders» сильно спотворені, і їх ледве можна розібрати.

    Професор Кріс Френч, що очолює Відділення з вивчення аномальної психології в Гоулдсмітс-коледжі, описує це як «обробку інформації згори вниз», а саме, як «вплив наших знань, вірувань і очікувань на інтерпретацію необроблених чутливих сигналів».

    «Можна припустити, що обробка інформації згори вниз має ще більшу дію, коли чутливі сигнали неоднозначні або поганої якості (як у випадку з феноменом електронного голосу), – говорить він. – Слухаючи вперше, ви можете, якщо вам пощастить, розчути окреме слово. Оскільки ви знаєте, що належить почути, ви почуєте дуже ясний потік англійської мови. Насправді, це не те, що ви думаєте, це – «обробка інформації згори вниз».

    Але Марк Тернер з Шотландської команди шукачів привидів заявляє:
    «Людське осмислення відповідей може відрізнятися від того, що насправді говорять, якщо тільки ці голоси не належать до того, що ми називаємо «ФЕГ класу А» (найбільш помітним)».

    Серед файлів, які можна завантажити з сайту, дійсно існують такі, в яких запис складається з одних невиразних звуків, і таких, де можна ясно розібрати слова.

    Професор Френч припускає наступне: «Деякі з дійсно переконливих прикладів феномена електронного голосу – це просто живі голоси, записані випадково».

    Коли ФЕГ тільки з’явився, деякі стверджували, що гарної якості записи є просто записами випадкових радіохвиль.

    Проте Марк Тернер навів як приклад експерименти, які показують, що ФЕГ спостерігається і в клітці Фарадея – апараті, який видаляє всі електро- і радіосигнали.

    Том Батлер, директор американської асоціації ФЕГ і експерт із звукозапису, підтверджує: «Випадкові радіохвилі, галюцинації і непомічені фізичні голоси досліджувалися, перевірялися та відбраковувались як можливі джерела голосів».

    Дослідження, пов’язані з ідеєю, що лежить в основі ФЕГ, вперше були проведені Томасом Едісоном у 1920 р. Тоді він написав: «Якби ми могли винайти інструмент настільки тонкий, що наша особа могла б впливати на нього, могла б управляти ним тоді, коли вона переходить в наступне життя, то такий інструмент повинен щось реєструвати».

    У 1952 р. два поважаних римських католики – чернець-бенедиктинець отець Пеллегріно Марія Ернетті та отець Агостіно Джемеллі – при записі григоріанського співу вловили те, що, на їх думку, було голосами померлих.

    Вони не встигали із записом, і Джемеллі звернувся до свого померлого батька з проханням йому допомогти. На свій подив, вони виявили в записі голос, який говорив: «Я завжди з тобою і допомагаю тобі».

    У 1959 р. документаліст Фрідріх Юргенсон, записуючи голоси птахів, виявив на плівці безтілесні голоси. Він вирішив, що ці голоси – просто випадкові радіохвилі, поки пізніше ясно не почув, як голос його померлої матері вимовив: «Фрідель, мій маленький Фрідель, ти мене чуєш?». Публікація його відкриття сприяла першому прориву в дослідженнях ФЕГ.

    Пізніше учень Карла Юнга д-р Костянтин Раудів створив апарат, за допомогою якого він записав тисячі голосів.

    На думку деяких дослідників, вплив Раудіва в області ФЕГ досі залишається значним. Хоча він помер у 1974 р., вони стверджують, що його дух посилав інформації через аудіо- та відеозаписи, а також через комп’ютери.

    The Epoch Times (Велика Епоха)

  • Фільми про права людини

    Фільми про права людини

    #img_right#1 грудня в Будинку Кіно Союзу кінематографістів відбулася прес-конференція, присвячена ХІІ Міжнародному кінофестивалю «Сталкер».

    Конференцію провели організатори фестивалю «Сталкер» – Гільдія кінорежисерів Росії в особі членів жюрі: кінорежисерів Олексія Мурадова, Валерія Ахадова, Катерини Шагалової, кінознавця Ірини Рубанової, правозахисника Сергія Ковальова, дистриб’ютора Раїси Фоміної;

    за підтримки

     

    – Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ)

    – Управління Верховного Комісара ООН у справах Біженців (УВКБ ООН)

    – Московського представництва Фонду Макартурів

    – Канадського фонду «Громадське суспільство»

    – Об’єднаної програми ООН із ВІЛ/СНІДУ (ЮНЕЙДС).

    Головою на конференції виступив Президент кінофестивалю «Сталкер», Президент Гільдії кінорежисерів Росії, Народний артист СРСР Марлен Хуцієв.

    Ведучий прес-конференції і генеральний продюсер кінофестивалю Ігор Юрійович Степанов прокоментував, що кінофестиваль проходить вже дванадцятий раз протягом дванадцяти років.

    Визначено п’ять жюрі в номінаціях: 1. Ігрового кіно. 2. Неігрового кіно. 3. Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії. 4. Правозахисних організацій Росії. 5. Молодіжного форуму «Право на кіно».

    На фестивалі будуть присуджені почесні звання «Сталкер» за досягнення в області захисту прав людини Ковальову Сергію Адамовичу – Президентові Інституту прав людини; письменникові Приставкіну Анатолію Ігнатовичу.

    Приз «Сталкер» буде вручений  Волчек Галині Борисівні – художньому керівникові театру «Сучасник», а Приз героєві кінороку «Сталкер – за права людини» – ієромонахові Анатолію (Берестову).

    Вперше буде вручений Приз імені Георгія Жженова. Всі прем’єри фільмів пройдуть «першим екраном» у Будинку Кіно. Вхід на всі заходи і проглядання фестивалю безкоштовний за квитками. Майбутній кінофестиваль – не політичний і не комерційний захід. Вже отримано офіційне вітання від Президента РФ В.В. Путіна.

    ЮНЕЙДС представила в.о. постійного координатора системи ООН в РФ пані Сітське Стенікер. Вона відзначила, що прес-конференція проводиться в день боротьби зі СНІДом.

    Дані про інфікованих цією недугою, які ми маємо на сьогоднішній день, невтішні: у Росії ВІЛ-інфікованих, за офіційними даними, 350 тисяч, за неофіційними – близько мільйона. Щодня СНІД в Росії виявляють у 100 чоловік.

    Пані Стенікер охарактеризувала кіно як форму мистецтва, могутній інструмент, що закликає людей боротися проти СНІДу. ООН вже 2-ий рік підтримує програму «Кіно проти СНІДу». У програмі кінофестивалю представлено 5 фільмів із проблем СНІДу.

    Олена Харитонова (ЮНІСЕФ) відзначила, що цього року організація відзначає своє 60-річчя і дев’ять років співробітничає з Гільдією кінорежисерів Росії. В даний час ще, на жаль, є випадки порушення прав дітей не тільки в дитячих колективах, але і в їх сім’ях. ЮНІСЕФ допомагає дітям повернутися до дитинства, залікувати рани.

    У 2006 році був проведений Конкурс фільмів на тему «Права дитини», оголошений серед дитячих і юнацьких студій Росії. З 250 фільмів, що поступили на конкурс, було відібрано кращі, які увійшли до офіційного Каталогу «Права дитини». 11 грудня юні учасники з регіонів країни приїдуть до Москви для отримання призів конкурсу «Права дитини». Їм будуть вручені пам’ятні призи ЮНІСЕФ і дипломи Гільдії кінорежисерів Росії.

    Євгенія Ісраелян представила Канадський фонд «Громадське суспільство». Це державна програма, яка підтримує правозахисні заходи, приділяючи увагу людям з обмеженими можливостями, біженцям, іншим малозахищеним категоріям громадян; фінансує право на кіно; підтримує прогресивні проекти молоді. 14 грудня в рамках кінофестивалю пройде молодіжний форум «Право на кіно!».

    Віра Василівна Собольова представляє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в рамках ХІІ Міжнародного фестивалю фільмів з прав людини «Сталкер» з метою: – засобами кіно привернути увагу громадськості до проблем біженців; – залучити кінематографістів до розробки теми біженців. Ця співпраця триває  вже 9 років.

    У 2006 році в рамках кінофестивалю «Сталкер» був проведений Конкурс творчих робіт на тему «Права біженців». На конкурс було прислано понад 150 робіт дитячих і юнацьких творчих студій різних міст країни. З них Відбіркова комісія вибрала понад 35 фільмів, які увійшли до каталогу фільмів «Права біженців». Конкурсні роботи оцінювалися членами Жюрі. 13 грудня приїдуть юні учасники з різних регіонів країни. Призери отримають пам’ятні призи УВКБ ООН і дипломи Гільдії кінорежисерів Росії.

    Агентство ставить завданням правовий захист в 116 країнах найбільш ущемлених груп громадян, таких, як іноземні громадяни, що переслідуються в своїх країнах з політичних або інших причин, біженці з південних регіонів, турки-месхетинці. Ці люди не із власної волі опинилися далеко від батьківщини.

    Історик кіномистецтва Ірина Рубанова відзначила: «Будинок Кіно – це місце, куди люди повинні приходити дивитися кіно. Якщо в світовому кіно працюють люди з різних куточків планети, то документалісти є громадянами тієї країни, про яку ставлять фільми. Вони здобувають правду, деколи дорогою ціною, про людей, що потрапили в біду… Поки є документальне кіно – доти у країни є надія на висвітлення істини. Кожна людина живе сама собою, і ні держава, ні окремі люди їй не допоможуть, а допоможуть їй її воля, ідея, справи».

    Учасники кінофестивалю відповіли на запитання журналістів.

    На запитання журналіста Сергію Ковальову:  «Ви будете удостоєні нагороди «Сталкер». Ваше ставлення до фестивалю?», – правозахисник відповів: «Я беру участь в цьому фестивалі з найпершого дня. Тут робляться дуже важливі справи у вирішенні проблем інвалідів, хворих на СНІД, біженців, відстоюється в сукупності право суспільства на незалежність. Що таке сталкер? Якщо спростити ідею Стругацьких, сталкер – дослідник, який займається тим, чим займається наука, – безстрашним, неупередженим безкорисливим дослідженням правди».

    Запитання журналіста: «Розмов про права все більше, а прав у громадян все менше. Ставлення до правозахисників все гіршає», – викликало бурхливу дискусію, в результаті якої висловлювалися думки учасниками конференції, що справи з правами людини в країні дійсно погіршуються і влада ці права підминає, а виступи правозахисників сприймаються як лайки. Проблеми в суспільстві завжди були і будуть, але треба робити те, що повинно, а буде те, що буде.

    Організатори ХІІ Міжнародного кінофестивалю «Сталкер» запрошують москвичів і гостей столиці до перегляду фільмів виставки на відповідні теми. Після закінчення фестивалю в Москві його організатори повезуть матеріали по 14 російських містах.

    Олена Захарова. Велика Епоха

  • Фільми про права людини

    Фільми про права людини

    #img_right#1 грудня в Будинку Кіно Союзу кінематографістів відбулася прес-конференція, присвячена ХІІ Міжнародному кінофестивалю «Сталкер».

    Конференцію провели організатори фестивалю «Сталкер» – Гільдія кінорежисерів Росії в особі членів жюрі: кінорежисерів Олексія Мурадова, Валерія Ахадова, Катерини Шагалової, кінознавця Ірини Рубанової, правозахисника Сергія Ковальова, дистриб’ютора Раїси Фоміної;

    за підтримки

     

    – Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ)

    – Управління Верховного Комісара ООН у справах Біженців (УВКБ ООН)

    – Московського представництва Фонду Макартурів

    – Канадського фонду «Громадське суспільство»

    – Об’єднаної програми ООН із ВІЛ/СНІДУ (ЮНЕЙДС).

    Головою на конференції виступив Президент кінофестивалю «Сталкер», Президент Гільдії кінорежисерів Росії, Народний артист СРСР Марлен Хуцієв.

    Ведучий прес-конференції і генеральний продюсер кінофестивалю Ігор Юрійович Степанов прокоментував, що кінофестиваль проходить вже дванадцятий раз протягом дванадцяти років.

    Визначено п’ять жюрі в номінаціях: 1. Ігрового кіно. 2. Неігрового кіно. 3. Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії. 4. Правозахисних організацій Росії. 5. Молодіжного форуму «Право на кіно».

    На фестивалі будуть присуджені почесні звання «Сталкер» за досягнення в області захисту прав людини Ковальову Сергію Адамовичу – Президентові Інституту прав людини; письменникові Приставкіну Анатолію Ігнатовичу.

    Приз «Сталкер» буде вручений  Волчек Галині Борисівні – художньому керівникові театру «Сучасник», а Приз героєві кінороку «Сталкер – за права людини» – ієромонахові Анатолію (Берестову).

    Вперше буде вручений Приз імені Георгія Жженова. Всі прем’єри фільмів пройдуть «першим екраном» у Будинку Кіно. Вхід на всі заходи і проглядання фестивалю безкоштовний за квитками. Майбутній кінофестиваль – не політичний і не комерційний захід. Вже отримано офіційне вітання від Президента РФ В.В. Путіна.

    ЮНЕЙДС представила в.о. постійного координатора системи ООН в РФ пані Сітське Стенікер. Вона відзначила, що прес-конференція проводиться в день боротьби зі СНІДом.

    Дані про інфікованих цією недугою, які ми маємо на сьогоднішній день, невтішні: у Росії ВІЛ-інфікованих, за офіційними даними, 350 тисяч, за неофіційними – близько мільйона. Щодня СНІД в Росії виявляють у 100 чоловік.

    Пані Стенікер охарактеризувала кіно як форму мистецтва, могутній інструмент, що закликає людей боротися проти СНІДу. ООН вже 2-ий рік підтримує програму «Кіно проти СНІДу». У програмі кінофестивалю представлено 5 фільмів із проблем СНІДу.

    Олена Харитонова (ЮНІСЕФ) відзначила, що цього року організація відзначає своє 60-річчя і дев’ять років співробітничає з Гільдією кінорежисерів Росії. В даний час ще, на жаль, є випадки порушення прав дітей не тільки в дитячих колективах, але і в їх сім’ях. ЮНІСЕФ допомагає дітям повернутися до дитинства, залікувати рани.

    У 2006 році був проведений Конкурс фільмів на тему «Права дитини», оголошений серед дитячих і юнацьких студій Росії. З 250 фільмів, що поступили на конкурс, було відібрано кращі, які увійшли до офіційного Каталогу «Права дитини». 11 грудня юні учасники з регіонів країни приїдуть до Москви для отримання призів конкурсу «Права дитини». Їм будуть вручені пам’ятні призи ЮНІСЕФ і дипломи Гільдії кінорежисерів Росії.

    Євгенія Ісраелян представила Канадський фонд «Громадське суспільство». Це державна програма, яка підтримує правозахисні заходи, приділяючи увагу людям з обмеженими можливостями, біженцям, іншим малозахищеним категоріям громадян; фінансує право на кіно; підтримує прогресивні проекти молоді. 14 грудня в рамках кінофестивалю пройде молодіжний форум «Право на кіно!».

    Віра Василівна Собольова представляє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в рамках ХІІ Міжнародного фестивалю фільмів з прав людини «Сталкер» з метою: – засобами кіно привернути увагу громадськості до проблем біженців; – залучити кінематографістів до розробки теми біженців. Ця співпраця триває  вже 9 років.

    У 2006 році в рамках кінофестивалю «Сталкер» був проведений Конкурс творчих робіт на тему «Права біженців». На конкурс було прислано понад 150 робіт дитячих і юнацьких творчих студій різних міст країни. З них Відбіркова комісія вибрала понад 35 фільмів, які увійшли до каталогу фільмів «Права біженців». Конкурсні роботи оцінювалися членами Жюрі. 13 грудня приїдуть юні учасники з різних регіонів країни. Призери отримають пам’ятні призи УВКБ ООН і дипломи Гільдії кінорежисерів Росії.

    Агентство ставить завданням правовий захист в 116 країнах найбільш ущемлених груп громадян, таких, як іноземні громадяни, що переслідуються в своїх країнах з політичних або інших причин, біженці з південних регіонів, турки-месхетинці. Ці люди не із власної волі опинилися далеко від батьківщини.

    Історик кіномистецтва Ірина Рубанова відзначила: «Будинок Кіно – це місце, куди люди повинні приходити дивитися кіно. Якщо в світовому кіно працюють люди з різних куточків планети, то документалісти є громадянами тієї країни, про яку ставлять фільми. Вони здобувають правду, деколи дорогою ціною, про людей, що потрапили в біду… Поки є документальне кіно – доти у країни є надія на висвітлення істини. Кожна людина живе сама собою, і ні держава, ні окремі люди їй не допоможуть, а допоможуть їй її воля, ідея, справи».

    Учасники кінофестивалю відповіли на запитання журналістів.

    На запитання журналіста Сергію Ковальову:  «Ви будете удостоєні нагороди «Сталкер». Ваше ставлення до фестивалю?», – правозахисник відповів: «Я беру участь в цьому фестивалі з найпершого дня. Тут робляться дуже важливі справи у вирішенні проблем інвалідів, хворих на СНІД, біженців, відстоюється в сукупності право суспільства на незалежність. Що таке сталкер? Якщо спростити ідею Стругацьких, сталкер – дослідник, який займається тим, чим займається наука, – безстрашним, неупередженим безкорисливим дослідженням правди».

    Запитання журналіста: «Розмов про права все більше, а прав у громадян все менше. Ставлення до правозахисників все гіршає», – викликало бурхливу дискусію, в результаті якої висловлювалися думки учасниками конференції, що справи з правами людини в країні дійсно погіршуються і влада ці права підминає, а виступи правозахисників сприймаються як лайки. Проблеми в суспільстві завжди були і будуть, але треба робити те, що повинно, а буде те, що буде.

    Організатори ХІІ Міжнародного кінофестивалю «Сталкер» запрошують москвичів і гостей столиці до перегляду фільмів виставки на відповідні теми. Після закінчення фестивалю в Москві його організатори повезуть матеріали по 14 російських містах.

    Олена Захарова. Велика Епоха

  • Тягнути буйвола без мотузки – новорічна святкова вистава телебачення «Нова династія Тан»

    Тягнути буйвола без мотузки – новорічна святкова вистава телебачення «Нова династія Тан»

    #img_left#Коли я був дитиною, я прочитав історію про чоловіка, який торгував старовинними  картинами. На одній із картин, що продавалися, був зображений хлопчик-пастух, який тягнув буйвола через міст.

    Хлопчик стояв лицем до буйвола, усім тілом відкинувшись назад, щоб зрушити  тварину з місця. Відображена поза хлопчика наочно зображала його зусилля. Одному перехожому картина дуже сподобалася,  але її ціна була зависокою. Оскільки у нього із собою не було достатньо грошей, він попросив, щоб продавець відклав картину, поки він сходить додому за грошима.

    Після того як продавець  повісив картину і  ретельніше її розглянув, він  виявив, що на картині  бракує  мотузки, за яку хлопчик мав би тягнути бика. Він розцінив це як дефект і, поспішно знайшовши пензлик, намалював мотузок.

    Повернувшись, покупець  помітив мотузок, намальований  продавцем, і не захотів купувати картину. Він сказав продавцеві: " Я хотів купити картину саме тому, що відчував існування мотузка, не зважаючи на те, що його не була зображено на картині».

    Приблизно рік тому я відвідав виставку "Колекція відомих сучасних китайських живописців і  каліграфії", організовану  пані Дай Мейлін та її сином Дай Дуні.

    На виставці я був дуже вражений  роботою  Лі Керана, який зобразив  буйвола. Хлопчик-пастух, що їде на спині бика, був чітко зображений за допомогою всього лише кількох штрихів. Не зважаючи на те, що художник не зробив жодного мазка для  зображення   води, глядачі дійсно відчували, що буйвіл перетинає струмок і прямо зараз виходить із води.

    Я почав розуміти, що китайці мають унікальний спосіб мислення, який привів до великих  відмінностей між східним  і західним мисленням  і логікою.

    Вивчаючи тригонометрію в школі, я дізнався, що не потрібно малювати  кожну крапку на синусоїді.

    Використовуючи  "п’ятикрапковий метод побудови", можна просто використовувати всього п’ять крапок для побудови кривої.  У коледжі, вивчаючи  обробку сигналів, я дізнався про теорему Найквіста, яка свідчить, що необхідно мати тільки дві крапки й частоту для того, щоб відтворити синусоїду. Ця теорія є  основою для перетворення даних у цифрову форму, а також для  телекомунікації у телефонах і мобільних телефонах у наш час.

    З давніх часів у  китайців було  "дискретне" (уривчасте) мислення. Структура китайської мови й мислення не схожі на  західну  формальну логіку. Натомість просто описуються кілька крапок. Щодо того, як сполучати крапки, щоб сформувати криву – це справа читача. Як свідчить стара китайська ідіома: "Потрібно говорити, лише злегка стосуючись теми, і натякаючи".

    Тому, кажучи на мові теорії інформації або комп’ютерного жаргону, можна сказати, що структура китайської мови й мислення належить до категорії "стислих кодів". У результаті специфіки китайської мови серед документів, надрукованих Організацією Об’єднаних Націй п’ятьма офіційними мовами, китайська версія завжди буває найкоротшою.

    Ті, хто вивчає сучасну науку, знають, що, чим конкретніше  описано яке-небудь явище, тим вужчими стають його границі.

    Наприклад, описуючи "гарячу воду", на додаток до  слова "вода" додається інше слово, щоб змінити її характерну властивість. У результаті словосполучення "гаряча вода" є більш специфічним, ніж "вода", але границя, яка визначає цю властивість води, є вужчою, і, таким чином, виключає "теплу водну" і "холодну воду".

    Книга «Шляхи та чесноти» ( «Дао Де Цзін»), основна праця даоської релігії, складається з 81 вірша, у кожному з яких мовиться тільки на одну тему. На перший погляд, здається, що  немає ніякого зв’язку між темами кожного розділу.  Читачі, таким чином, повинні самі збудувати безперервність смислу шляхом їхніх власних роздумів. Те ж саме можна сказати і про праці  Конфуція «Аналекти».

    Виходячи з цих прикладів, можна простежити таку концепцію й у традиційному китайському живописі,  в якому  деякі місця  залишаються порожніми, таким чином дозволяючи глядачеві самому створити цілісну картину у  своїй уяві, ґрунтуючись на власному розумінні. У західних картинах, написаних масляними фарбами, дуже рідко можна побачити порожні не зафарбовані місця.

    Якщо ми не зрозуміємо, що особливість китайського мислення  заснована на традиції  духовного вдосконалення, то божественна краса китайської культури ніколи не буде  розкрита.

    Інакше кажучи, досліджуючи суть китайської культури, яка містить у собі безліч міфів і легенд, ми не можемо тільки ґрунтуватися на поверховому поліпшенні техніки. Ми повинні глибше  зрозуміти мислення того, хто самовдосконалюється, і зміст духовної досконалості, що переплітається з культурою.

    Традиційні китайські картини написані   штрихами, тоді як картини, написані масляними фарбами, ґрунтуються на контрасті в яскравості. У зображенні одного і того ж люди Сходу зосереджуються на виразі асоціативного значення, тоді як західні люди приділяють більше уваги зовнішній красі й технічній майстерності.

    Західний танець вимагає строгої точності рухів, тоді як традиційний китайський танець фактично вимагає чогось іншого, що важко висловити. Вимоги до рухів у традиційному китайському танці, можливо, не такі високі, як у західних танцях, але, мабуть, саме це залишає  більше місця для уяви. З іншого боку, настрій і емоції виконавця виражаються через його манеру поводитися, рухи тіла й міміку.

    Подивившись святковий новорічний концерт телебачення НТДТВ, я був зачарований пишністю декорацій, блиском  костюмів і високою майстерністю акторів. У мене постійно виникали асоціації з  китайською національною 5 000-річною цивілізацією та її традиційною культурою, – культурою, яка сповнена міфами і легендами, яка заснована на етиці й співчутті.

    Безмежна уява, дивовижна музика, разом із  зведеними на сцені декораціями привели до того, що я ніби  загубився у часі і просторі, неначе я повернувся у часи прекрасної династії Тан і  злетів на небеса, щоб поклонитися Будді у величному божественному світі.

    Дія концерту не просто проникла в мої почуття, його вплив виявився набагато глибшим, знайшовши резонанс у моїй душі.  Театральна вистава відновлює властиву нам людську природу – це дуже  важко описати  словами. Окрім акторів новорічного концерту Телебачення династії Тан (NTDTV), я ніколи не спостерігав ні в якої іншої артистичної групи такого глибокого і живого розуміння та інтерпретації традиційної китайської культури.

    Тому я вважаю, що новорічний святковий концерт NTDTV  є унікальною можливістю пізнати китайську культуру.

    Чжан Тяньлян. Велика Епоха

  • Тягнути буйвола без мотузки – новорічна святкова вистава телебачення «Нова династія Тан»

    Тягнути буйвола без мотузки – новорічна святкова вистава телебачення «Нова династія Тан»

    #img_left#Коли я був дитиною, я прочитав історію про чоловіка, який торгував старовинними  картинами. На одній із картин, що продавалися, був зображений хлопчик-пастух, який тягнув буйвола через міст.

    Хлопчик стояв лицем до буйвола, усім тілом відкинувшись назад, щоб зрушити  тварину з місця. Відображена поза хлопчика наочно зображала його зусилля. Одному перехожому картина дуже сподобалася,  але її ціна була зависокою. Оскільки у нього із собою не було достатньо грошей, він попросив, щоб продавець відклав картину, поки він сходить додому за грошима.

    Після того як продавець  повісив картину і  ретельніше її розглянув, він  виявив, що на картині  бракує  мотузки, за яку хлопчик мав би тягнути бика. Він розцінив це як дефект і, поспішно знайшовши пензлик, намалював мотузок.

    Повернувшись, покупець  помітив мотузок, намальований  продавцем, і не захотів купувати картину. Він сказав продавцеві: " Я хотів купити картину саме тому, що відчував існування мотузка, не зважаючи на те, що його не була зображено на картині».

    Приблизно рік тому я відвідав виставку "Колекція відомих сучасних китайських живописців і  каліграфії", організовану  пані Дай Мейлін та її сином Дай Дуні.

    На виставці я був дуже вражений  роботою  Лі Керана, який зобразив  буйвола. Хлопчик-пастух, що їде на спині бика, був чітко зображений за допомогою всього лише кількох штрихів. Не зважаючи на те, що художник не зробив жодного мазка для  зображення   води, глядачі дійсно відчували, що буйвіл перетинає струмок і прямо зараз виходить із води.

    Я почав розуміти, що китайці мають унікальний спосіб мислення, який привів до великих  відмінностей між східним  і західним мисленням  і логікою.

    Вивчаючи тригонометрію в школі, я дізнався, що не потрібно малювати  кожну крапку на синусоїді.

    Використовуючи  "п’ятикрапковий метод побудови", можна просто використовувати всього п’ять крапок для побудови кривої.  У коледжі, вивчаючи  обробку сигналів, я дізнався про теорему Найквіста, яка свідчить, що необхідно мати тільки дві крапки й частоту для того, щоб відтворити синусоїду. Ця теорія є  основою для перетворення даних у цифрову форму, а також для  телекомунікації у телефонах і мобільних телефонах у наш час.

    З давніх часів у  китайців було  "дискретне" (уривчасте) мислення. Структура китайської мови й мислення не схожі на  західну  формальну логіку. Натомість просто описуються кілька крапок. Щодо того, як сполучати крапки, щоб сформувати криву – це справа читача. Як свідчить стара китайська ідіома: "Потрібно говорити, лише злегка стосуючись теми, і натякаючи".

    Тому, кажучи на мові теорії інформації або комп’ютерного жаргону, можна сказати, що структура китайської мови й мислення належить до категорії "стислих кодів". У результаті специфіки китайської мови серед документів, надрукованих Організацією Об’єднаних Націй п’ятьма офіційними мовами, китайська версія завжди буває найкоротшою.

    Ті, хто вивчає сучасну науку, знають, що, чим конкретніше  описано яке-небудь явище, тим вужчими стають його границі.

    Наприклад, описуючи "гарячу воду", на додаток до  слова "вода" додається інше слово, щоб змінити її характерну властивість. У результаті словосполучення "гаряча вода" є більш специфічним, ніж "вода", але границя, яка визначає цю властивість води, є вужчою, і, таким чином, виключає "теплу водну" і "холодну воду".

    Книга «Шляхи та чесноти» ( «Дао Де Цзін»), основна праця даоської релігії, складається з 81 вірша, у кожному з яких мовиться тільки на одну тему. На перший погляд, здається, що  немає ніякого зв’язку між темами кожного розділу.  Читачі, таким чином, повинні самі збудувати безперервність смислу шляхом їхніх власних роздумів. Те ж саме можна сказати і про праці  Конфуція «Аналекти».

    Виходячи з цих прикладів, можна простежити таку концепцію й у традиційному китайському живописі,  в якому  деякі місця  залишаються порожніми, таким чином дозволяючи глядачеві самому створити цілісну картину у  своїй уяві, ґрунтуючись на власному розумінні. У західних картинах, написаних масляними фарбами, дуже рідко можна побачити порожні не зафарбовані місця.

    Якщо ми не зрозуміємо, що особливість китайського мислення  заснована на традиції  духовного вдосконалення, то божественна краса китайської культури ніколи не буде  розкрита.

    Інакше кажучи, досліджуючи суть китайської культури, яка містить у собі безліч міфів і легенд, ми не можемо тільки ґрунтуватися на поверховому поліпшенні техніки. Ми повинні глибше  зрозуміти мислення того, хто самовдосконалюється, і зміст духовної досконалості, що переплітається з культурою.

    Традиційні китайські картини написані   штрихами, тоді як картини, написані масляними фарбами, ґрунтуються на контрасті в яскравості. У зображенні одного і того ж люди Сходу зосереджуються на виразі асоціативного значення, тоді як західні люди приділяють більше уваги зовнішній красі й технічній майстерності.

    Західний танець вимагає строгої точності рухів, тоді як традиційний китайський танець фактично вимагає чогось іншого, що важко висловити. Вимоги до рухів у традиційному китайському танці, можливо, не такі високі, як у західних танцях, але, мабуть, саме це залишає  більше місця для уяви. З іншого боку, настрій і емоції виконавця виражаються через його манеру поводитися, рухи тіла й міміку.

    Подивившись святковий новорічний концерт телебачення НТДТВ, я був зачарований пишністю декорацій, блиском  костюмів і високою майстерністю акторів. У мене постійно виникали асоціації з  китайською національною 5 000-річною цивілізацією та її традиційною культурою, – культурою, яка сповнена міфами і легендами, яка заснована на етиці й співчутті.

    Безмежна уява, дивовижна музика, разом із  зведеними на сцені декораціями привели до того, що я ніби  загубився у часі і просторі, неначе я повернувся у часи прекрасної династії Тан і  злетів на небеса, щоб поклонитися Будді у величному божественному світі.

    Дія концерту не просто проникла в мої почуття, його вплив виявився набагато глибшим, знайшовши резонанс у моїй душі.  Театральна вистава відновлює властиву нам людську природу – це дуже  важко описати  словами. Окрім акторів новорічного концерту Телебачення династії Тан (NTDTV), я ніколи не спостерігав ні в якої іншої артистичної групи такого глибокого і живого розуміння та інтерпретації традиційної китайської культури.

    Тому я вважаю, що новорічний святковий концерт NTDTV  є унікальною можливістю пізнати китайську культуру.

    Чжан Тяньлян. Велика Епоха

  • Присвячується 65-річчю Битви під Москвою

    Присвячується 65-річчю Битви під Москвою

    «Ця пам’ять не книжна

    не пісенна, не з кіно.

    Це пам’ять душі, серця

    яка переходитиме

    з покоління в покоління»

    Ю.Лужков

    #img_left_nostream#6 грудня москвичі і жителі всієї Росії відзначають 65-річчя Битви під Москвою. Знаменному ювілею присвячується масштабний виставковий проект в ЦВЗ «Манеж». Він складається з двох основних розділів: «Пам’ять поколінь. Битва під Москвою в художній творчості» та «Сторінки історії, що ожили».

    За дорученням Уряду Москви і Московської міської Думи реалізація проекту доручена Комітету з культури міста Москви і МУК «Музейне об’єднання «Музей історії Москви».

    29 листопада відбулося відкриття першої виставки – «Пам’ять поколінь. Московська битва в художній творчості». На виставці представлено понад 300 творів, які належать представникам різних поколінь художників, зокрема, учасникам подій Московської битви.

    Значна частина творів із збірки Музею історії Москви. Особливе місце на виставці займає художня реконструкція станції метро «Маяковська», де 6 листопада 1941 року проходило урочисте засідання Московської Ради. Виставка працювала до 20 грудня.

    2 грудня 2006 р. там же відбулося урочисте відкриття виставки «Сторінки історії, що ожили». Образно-сюжетні композиції виставки відтворюють Москву військову, розкривають життя міста і його жителів в  перші, найважчі місяці війни.

    Виставка представлена сюжетами: «Довоєнною столицею», «Призовним пунктом», «Першими битвами Великої Вітчизняної війни», «Евакуацією заводів і переходом московських підприємств на випуск військової продукції», «Кабінетом керівника», «Зруйнованим будинком», «Землянкою».

    Відвідувачі мають можливість побачити московську квартиру воєнного часу, можуть побувати в бомбосховищі, госпіталі, побачити Парад 7 листопада 1941 року.

    У експозиції виставки 1000 предметів воєнного часу, зокрема понад 20 великогабаритних експонатів: аеростати повітряної загороди у натуральну величину, авіаційні бомби, «Катюша», снаряди, човен-волок для евакуації поранених з передової, медичний хірургічний стіл, військовий автотранспорт та ін., велика кількість хронікально-документальних матеріалів.

    4 грудня 2006 р. відбулася урочиста акція, присвячена історичній даті, – 5 грудня – початку контрнаступу радянських військ під Москвою.

    Щодня, з 5 по 13 грудня, відвідувачі виставки зможуть побачити у виставковому просторі не тільки історичні реліквії, але й тематичні концертні програми (з 13.00 до 14.00 години) та театралізоване історичне дійство «Сторінки історії, що ожили» (о 16.00).

    Виставка «Сторінки історії, що ожили» триватиме до 13 грудня 2006 року.

    День Покрови Пресвятої Богородиці

    22 червня 1941 року о 4 годині ранку фашистська Німеччина віроломно без оголошення війни напала на нашу Батьківщину. Цей день став початком іншого відліку часу. У ніч на 5 жовтня 1941 року створилося критичне тановище на напрямі Малоярославець – Москва.

    Комітет Оборони приймає рішення – послати в бій курсантів Подільських військових училищ (піхотного та артилерійського). Поставлене завдання курсанти виконали з честю, затримавши супротивника на 12 днів, вигравши час для організації оборонних укріплень.

    «З 13 жовтня розгорілися запеклі бої на всіх головних оперативних напрямах, що вели до Москви. Це були грізні дні…». У зв’язку із загостренням воєнної обстановки 13-16 жовтня були сформовані робочі батальйони, по одному від кожного району столиці, всього 11 тисяч чоловік.

    Вже 21 жовтня ці частини зайняли бойові позиції. Пізніше з них сформували 129-у та 130-у стрілецькі дивізії. Разом з цим були сформовані й оснащені винищувальні батальйони.

    Вони комплектувалися з підготовлених у військовому відношенні москвичів, що не підлягали призову до армії. Сформовані з їх числа 155 і 158 стрілецькі дивізії будували укріплення на ближніх підступах до Москви.

    Ворог зустрів на своєму шляху непереборну перешкоду. Використовуючи оборонні укріплення, створені руками москвичів, частини Західного фронту героїчно відстоювали кожну п’ядь рідної землі.

    «За місяць запеклих, кривавих боїв німецько-фашистським військам вдалося в цілому просунутися на 230-250 км. Проте план гітлерівського командування, що розраховувало взяти Москву до середини жовтня, був зірваний, сили ворога були серйозно виснажені, його ударні угрупування розтягнуті».

    6 грудня 1941 року десятки тисяч радянських воїнів кинулися на ворога, знищуючи його піхоту, танки, артилерію, міномети. Так почався контрнаступ армії визволителів.

    Успіх цього наступу мав величезне значення. Ударні угрупування німецької групи армій «Центр» потерпіли важку поразку і відступили. Це було вже початком Перемоги, такої ще далекої, але такої бажаної.

    Олена Захарова. Велика Епоха

  • Присвячується 65-річчю Битви під Москвою

    Присвячується 65-річчю Битви під Москвою

    «Ця пам’ять не книжна

    не пісенна, не з кіно.

    Це пам’ять душі, серця

    яка переходитиме

    з покоління в покоління»

    Ю.Лужков

    #img_left_nostream#6 грудня москвичі і жителі всієї Росії відзначають 65-річчя Битви під Москвою. Знаменному ювілею присвячується масштабний виставковий проект в ЦВЗ «Манеж». Він складається з двох основних розділів: «Пам’ять поколінь. Битва під Москвою в художній творчості» та «Сторінки історії, що ожили».

    За дорученням Уряду Москви і Московської міської Думи реалізація проекту доручена Комітету з культури міста Москви і МУК «Музейне об’єднання «Музей історії Москви».

    29 листопада відбулося відкриття першої виставки – «Пам’ять поколінь. Московська битва в художній творчості». На виставці представлено понад 300 творів, які належать представникам різних поколінь художників, зокрема, учасникам подій Московської битви.

    Значна частина творів із збірки Музею історії Москви. Особливе місце на виставці займає художня реконструкція станції метро «Маяковська», де 6 листопада 1941 року проходило урочисте засідання Московської Ради. Виставка працювала до 20 грудня.

    2 грудня 2006 р. там же відбулося урочисте відкриття виставки «Сторінки історії, що ожили». Образно-сюжетні композиції виставки відтворюють Москву військову, розкривають життя міста і його жителів в  перші, найважчі місяці війни.

    Виставка представлена сюжетами: «Довоєнною столицею», «Призовним пунктом», «Першими битвами Великої Вітчизняної війни», «Евакуацією заводів і переходом московських підприємств на випуск військової продукції», «Кабінетом керівника», «Зруйнованим будинком», «Землянкою».

    Відвідувачі мають можливість побачити московську квартиру воєнного часу, можуть побувати в бомбосховищі, госпіталі, побачити Парад 7 листопада 1941 року.

    У експозиції виставки 1000 предметів воєнного часу, зокрема понад 20 великогабаритних експонатів: аеростати повітряної загороди у натуральну величину, авіаційні бомби, «Катюша», снаряди, човен-волок для евакуації поранених з передової, медичний хірургічний стіл, військовий автотранспорт та ін., велика кількість хронікально-документальних матеріалів.

    4 грудня 2006 р. відбулася урочиста акція, присвячена історичній даті, – 5 грудня – початку контрнаступу радянських військ під Москвою.

    Щодня, з 5 по 13 грудня, відвідувачі виставки зможуть побачити у виставковому просторі не тільки історичні реліквії, але й тематичні концертні програми (з 13.00 до 14.00 години) та театралізоване історичне дійство «Сторінки історії, що ожили» (о 16.00).

    Виставка «Сторінки історії, що ожили» триватиме до 13 грудня 2006 року.

    День Покрови Пресвятої Богородиці

    22 червня 1941 року о 4 годині ранку фашистська Німеччина віроломно без оголошення війни напала на нашу Батьківщину. Цей день став початком іншого відліку часу. У ніч на 5 жовтня 1941 року створилося критичне тановище на напрямі Малоярославець – Москва.

    Комітет Оборони приймає рішення – послати в бій курсантів Подільських військових училищ (піхотного та артилерійського). Поставлене завдання курсанти виконали з честю, затримавши супротивника на 12 днів, вигравши час для організації оборонних укріплень.

    «З 13 жовтня розгорілися запеклі бої на всіх головних оперативних напрямах, що вели до Москви. Це були грізні дні…». У зв’язку із загостренням воєнної обстановки 13-16 жовтня були сформовані робочі батальйони, по одному від кожного району столиці, всього 11 тисяч чоловік.

    Вже 21 жовтня ці частини зайняли бойові позиції. Пізніше з них сформували 129-у та 130-у стрілецькі дивізії. Разом з цим були сформовані й оснащені винищувальні батальйони.

    Вони комплектувалися з підготовлених у військовому відношенні москвичів, що не підлягали призову до армії. Сформовані з їх числа 155 і 158 стрілецькі дивізії будували укріплення на ближніх підступах до Москви.

    Ворог зустрів на своєму шляху непереборну перешкоду. Використовуючи оборонні укріплення, створені руками москвичів, частини Західного фронту героїчно відстоювали кожну п’ядь рідної землі.

    «За місяць запеклих, кривавих боїв німецько-фашистським військам вдалося в цілому просунутися на 230-250 км. Проте план гітлерівського командування, що розраховувало взяти Москву до середини жовтня, був зірваний, сили ворога були серйозно виснажені, його ударні угрупування розтягнуті».

    6 грудня 1941 року десятки тисяч радянських воїнів кинулися на ворога, знищуючи його піхоту, танки, артилерію, міномети. Так почався контрнаступ армії визволителів.

    Успіх цього наступу мав величезне значення. Ударні угрупування німецької групи армій «Центр» потерпіли важку поразку і відступили. Це було вже початком Перемоги, такої ще далекої, але такої бажаної.

    Олена Захарова. Велика Епоха

  • У Китаї таємно страчено трьох християн

    У Китаї таємно страчено трьох християн

    #img_right_nostream#На минулому тижні Сюй Шуанфу , Лі Маосін і Ван Цзюнь, лідери релігійної групи «Три ступені слуг» (Three Grades of Servants), були таємно засуджені до страти китайським комуністичним режимом. Лі Хепіну, адвокатові пана Сюй Шуанфу, зателефонували із суду і повідомили цю новину.

    Міністерство держбезпеки назвало цю справу «Грім №1», до якої було залучено 63 людини. З початку процесу в березні 2003 р., коли він охопив провінції Шаньдун, Цзянсі, Сичуань і ще сім інших, і до сьогодні вже 22 людини було засуджено до смерті та 12 страчено.

    У своєму інтерв’ю «The Epoch Times»  адвокат Лі Хепін повідомив: «Сьогодні мені зателефонували із суду і запитали мою адресу, сказавши, що хочуть вислати мені завершальне рішення суду. На моє питання про зміст цього рішення суддя відповів, що страта відбулася минулого тижня. Мене це дуже шокувало. Ні ми не отримали завершальне рішення суду, ні родичі не могли зустрітися з підсудними, але їх уже стратили».

    Ні адвокатові, ні репортерові не вдалося зв’язатися із сім’єю Сюй Шуанфу. За повідомленням інформованих осіб, сестра Сюй сама зазнала переслідування через те, що розкрила жахливі подробиці тортур, яких зазнав її брат у в’язниці. Її також заарештували й ув’язнили, де її жорстоко катували поти, поки у неї не стався нервовий зрив.

     Дружина Лі Маосін розповіла в інтерв’ю «The Epoch Times», що їй зателефонували із суду середньої інстанції Шуаньга, сказавши, щоб вона негайно забрала прах Лі. Вона була вбита горем: «Я не пішла за прахом, я більше не можу терпіти такі страждання, не хочу нікуди йти».

     Попередні події

    «Три ступені слуг» – релігійна група однієї з підпільних церков Китаю, що налічує більше півмільйона послідовників. Її лідера Сю Шуанфу звинуватили в нелегальній місіонерській роботі й організації діяльності злого культу, відправили до трудового табору і посадили більш ніж на десять років до в’язниці.

    У квітні 2004 р. судове управління провінції Хейлунцзян звинуватило Сюй Шуанфу , Лі Маосін та інших у причетності до навмисного вбивства 20 членів іншої релігійної групи «Світло зі сходу», а також до шахрайства та інших злочинів. Більше десяти адвокатів із Пекіна, провінцій Шаньдун і Хейлуцзян захищали обвинувачених.

    Суд завершився в березні після трьох із половиною днів судових засідань у будівлі муніципального суду Шуаньга. Деякі обвинувачені розповіли про свій дослід нелюдських тортур, яких вони зазнали під час ув’язнення.

    У липні цього року, на слуханні справи в першому суді, Сюй Шуанфу та інші три людини були засуджені до смерті. Ще трьох засудили до 15 років позбавлення волі. З 17 по 19 жовтня Верховний суд провінції Хейлунцзян проводив друге слухання цієї справи в будівлі місцевого муніципального суду середньої інстанції Шуанга.

    Адвокат: Підсудні не винні

    Адвокат Лі Хепін сказав: «Усі підсудні в цій справі були християнами. Їх звинуватили в скоєнні злочинів, тоді як про їхню релігію нічого не говорили. Я вважаю, що тут є проблема».

    Він каже, що представлені докази були незаконними, їх було далеко не достатньо, а додаткові розслідування не проводилися. Багатьох підсудних під час допитів  дуже катували. Сюй Шуанфу та інші підсудні неодноразово зазнавали тортур. Кожного разу з їхньою допомогою намагалися примусити підсудного визнати свою провину у сфабрикованих звинуваченнях. Якщо він відмовлявся, тортури не припинялися. Іноді рукою звинуваченого ставили підпис або відбиток пальця, а деяких під час цих тортур замучили до смерті.

    Лі Хепін сказав, що так званий доказ був використаний судом, щоб звинуватити підсудних, з яких силою вибили усне визнання, застосовуючи до них тортури. Згідно з правилами кримінального кодексу, усне визнання не може бути підставою для винесення рішення у справі. Також незаконним було прийняття такого незаконного доказу судом.

     Як повідомляє Лі Хепін, Сюй Шуанфу заперечував усі звинувачення. Він також заперечував у суді усне зізнання, заявивши, що його пристрасно катували й били, щоб отримати те зізнання. Він також відзначив, що звинувачення в убивстві зовсім тут не доречне, тим більше, Бог забороняє вбивати. Лі Маосін на свій захист сказав: «Якщо людина, яка обвинувачена у вбивстві, навіть не була на місці вбивства, як можна її звинувачувати в убивстві?»

    Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)

  • У Китаї таємно страчено трьох християн

    У Китаї таємно страчено трьох християн

    #img_right_nostream#На минулому тижні Сюй Шуанфу , Лі Маосін і Ван Цзюнь, лідери релігійної групи «Три ступені слуг» (Three Grades of Servants), були таємно засуджені до страти китайським комуністичним режимом. Лі Хепіну, адвокатові пана Сюй Шуанфу, зателефонували із суду і повідомили цю новину.

    Міністерство держбезпеки назвало цю справу «Грім №1», до якої було залучено 63 людини. З початку процесу в березні 2003 р., коли він охопив провінції Шаньдун, Цзянсі, Сичуань і ще сім інших, і до сьогодні вже 22 людини було засуджено до смерті та 12 страчено.

    У своєму інтерв’ю «The Epoch Times»  адвокат Лі Хепін повідомив: «Сьогодні мені зателефонували із суду і запитали мою адресу, сказавши, що хочуть вислати мені завершальне рішення суду. На моє питання про зміст цього рішення суддя відповів, що страта відбулася минулого тижня. Мене це дуже шокувало. Ні ми не отримали завершальне рішення суду, ні родичі не могли зустрітися з підсудними, але їх уже стратили».

    Ні адвокатові, ні репортерові не вдалося зв’язатися із сім’єю Сюй Шуанфу. За повідомленням інформованих осіб, сестра Сюй сама зазнала переслідування через те, що розкрила жахливі подробиці тортур, яких зазнав її брат у в’язниці. Її також заарештували й ув’язнили, де її жорстоко катували поти, поки у неї не стався нервовий зрив.

     Дружина Лі Маосін розповіла в інтерв’ю «The Epoch Times», що їй зателефонували із суду середньої інстанції Шуаньга, сказавши, щоб вона негайно забрала прах Лі. Вона була вбита горем: «Я не пішла за прахом, я більше не можу терпіти такі страждання, не хочу нікуди йти».

     Попередні події

    «Три ступені слуг» – релігійна група однієї з підпільних церков Китаю, що налічує більше півмільйона послідовників. Її лідера Сю Шуанфу звинуватили в нелегальній місіонерській роботі й організації діяльності злого культу, відправили до трудового табору і посадили більш ніж на десять років до в’язниці.

    У квітні 2004 р. судове управління провінції Хейлунцзян звинуватило Сюй Шуанфу , Лі Маосін та інших у причетності до навмисного вбивства 20 членів іншої релігійної групи «Світло зі сходу», а також до шахрайства та інших злочинів. Більше десяти адвокатів із Пекіна, провінцій Шаньдун і Хейлуцзян захищали обвинувачених.

    Суд завершився в березні після трьох із половиною днів судових засідань у будівлі муніципального суду Шуаньга. Деякі обвинувачені розповіли про свій дослід нелюдських тортур, яких вони зазнали під час ув’язнення.

    У липні цього року, на слуханні справи в першому суді, Сюй Шуанфу та інші три людини були засуджені до смерті. Ще трьох засудили до 15 років позбавлення волі. З 17 по 19 жовтня Верховний суд провінції Хейлунцзян проводив друге слухання цієї справи в будівлі місцевого муніципального суду середньої інстанції Шуанга.

    Адвокат: Підсудні не винні

    Адвокат Лі Хепін сказав: «Усі підсудні в цій справі були християнами. Їх звинуватили в скоєнні злочинів, тоді як про їхню релігію нічого не говорили. Я вважаю, що тут є проблема».

    Він каже, що представлені докази були незаконними, їх було далеко не достатньо, а додаткові розслідування не проводилися. Багатьох підсудних під час допитів  дуже катували. Сюй Шуанфу та інші підсудні неодноразово зазнавали тортур. Кожного разу з їхньою допомогою намагалися примусити підсудного визнати свою провину у сфабрикованих звинуваченнях. Якщо він відмовлявся, тортури не припинялися. Іноді рукою звинуваченого ставили підпис або відбиток пальця, а деяких під час цих тортур замучили до смерті.

    Лі Хепін сказав, що так званий доказ був використаний судом, щоб звинуватити підсудних, з яких силою вибили усне визнання, застосовуючи до них тортури. Згідно з правилами кримінального кодексу, усне визнання не може бути підставою для винесення рішення у справі. Також незаконним було прийняття такого незаконного доказу судом.

     Як повідомляє Лі Хепін, Сюй Шуанфу заперечував усі звинувачення. Він також заперечував у суді усне зізнання, заявивши, що його пристрасно катували й били, щоб отримати те зізнання. Він також відзначив, що звинувачення в убивстві зовсім тут не доречне, тим більше, Бог забороняє вбивати. Лі Маосін на свій захист сказав: «Якщо людина, яка обвинувачена у вбивстві, навіть не була на місці вбивства, як можна її звинувачувати в убивстві?»

    Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)

  • Я для Нас: Пошук сенсу в нашому матеріальному світі

    Я для Нас: Пошук сенсу в нашому матеріальному світі

    Ми були в горах Еквадору у складі групи школярів із Північної Америки, допомагаючи будувати школу для місцевих жителів. Усі працювалися два тижні, але все більше наростала тривога, що не зможемо закінчити. Велику частину часу з’їдало перевезення колод і цементу на мулах важкими гірськими дорогами, і через кілька днів нам уже треба було повертатися до Канади.

    #img_left#У дуже засмучені ми прийшли з сумною звісткою до старійшини села. Ця невисока жінка, наймолодша в селі, сиділа одна у своїй простенькій хатині. Ми пояснили їй проблему за допомогою перекладача, і вона спокійно сказала нам: «Не біда, я просто скличу мінга».

    Це нас збентежило. Мінга, це як? Раптово вона встала, вийшла за двері своєї хатини і голосно прокричала: «Завтра… буде… мінга!» І все. Ніхто з нас так і не зрозумів, що сталося. Після повернення, повідомивши нашим хлопцям погану новину, лягли спати в пригніченому стані – ми програли.

    На наступний ранок сталося диво. Сотні чоловік заповнили село. Чоловіки, жінки, діти прийшли за кілька миль із навколишніх місць, щоб допомогти нам добудувати школу. Вони нічого не просили натомість і навіть принесли на всіх їжу. Разом за кілька годин ми зробили те, на що зазвичай ішли тижні. До кінця дня будова школи була закінчена. Усі були в захопленні. Це, дійсно, був найприголомшливіший проект, в якому ми коли-небудь брали участь.

    Увечері ми запитали старійшину села, що сталося. Вона пояснила, що мінга – це коли всі стараються заради загального блага. Наш перекладач запитав, як це сказати англійською? Робота добровольців? Не зовсім. Добродійна робота? Теж не точно. Ми подумали, що це щось подібне до того, коли всі разом зводять загальне сховище, але, звичайно, Ви не побачите такого в діловій частині Манхеттена. Після багатьох сумнівів дійшли висновку, що мінга, це щось схоже на масове повстання, але з доброю метою. Це краще, що прийшло в голову.

    У ході десяти років нашої добродійної діяльності ми багато чого навчилися, здобувши незабутній досвід від конференцій за участю голів держав і високопоставлених осіб до випадків, коли ділили їжу з бідняками в країнах, які розвивалися. Але ніщо так не запам’яталося, як мінга. Насправді, ідея коли «всі стараються заради загального блага» стала головною в нашому житті.

    Ми заснували добродійну організацію ”Free The Children”, в якій діти допомагають іншим дітям здобути освіту. У рамках наших молодіжних програм побудовано більше 450 шкіл у 16 країнах, які розвиваються. 40 000 молодих людей знайшли шанс здобути освіту і краще майбутнє. Наша організація також надає медикаменти, забезпечує очищення води і реалізує програми альтернативного заробітку для сотень тисяч потребуючих.

    Завдяки цій роботі ми зрозуміли, що давати іншим – це справді шлях до щастя. Звичайно ж, це зовсім не означає, що ми всі повинні кинути свою роботу заради добродійної роботи у світі. Це може бути просто прояв доброти й співучасті до своїх ближніх. Допомагаючи іншим, ми можемо змінити на краще власне життя.

    #img_right#Ми назвали це ”Я для Нас” (Me to We).

    По суті, ”Я для Нас” – це спосіб життя, коли заново переглядаються поняття щастя й успіху. Коли розумієш, що щастя приходить не від дорогих машин і шикарних вілл, а від доброти, духовного єднання, подяки та співпереживання. Він закликає нас менше зосереджуватися на власному «я» і більше на «нас» – на тих, хто живе в нашому районі, нашій країні і нашому світі.

    Настав час «моєму» поколінню поступитися місцем «нашому» поколінню. Кожна людина на цій планеті є частиною чогось набагато більшого, ніж просто він сам. Нам необхідно корінним чином змінити свої погляди на себе і те, як ми ставимося до людей навколо нас. Присвятивши себе здійсненню добра в цьому крихкому світі, ми знов навчимося довіряти одне одному.

    У сучасному швидко змінному світі багато людей не відчувають щастя, і програма ”Я для Нас” пропонує їм шлях до його отримання. Звичайно, навряд чи це допоможе нам провести свої пенсійні роки на віллі на Гаваях, але це додає новий, глибший сенс нашому існуванню.

    Хіба це не те, чого шукає кожен?

    Крейг і Марк Кілбергер. Спеціально для Великої Епохи

    Крейг і Марк Кільбергер є співавторами проекту ”Я для Нас”: пошук сенсу в матеріальному світі. Вони також є співзасновниками добродійних організацій ”Free The Children” (Вільні діти) і ”Leaders Today” (Сьогоднішні лідери), що захищають інтереси дітей.