Blog

Відновлення «холодної війни» на сьогодні неможливе, – така думка учасників прес-конференції, що відбулася 21 лютого в Москві, в РІА "Новини".

#img_left#«Холодна війна – це, перш за все, боротьба ідей та ідеологій. Але говорити про те, що в Росії є якась могутня ідеологія, яка тотально пронизує все суспільство, ми не можемо. Некоректно стверджувати, що Росія – це країна, яка набирає оберти в зовнішній політиці, тому казати про те, що буде «холодна війна», не можна», – вважає завідувач відділу міжнаціональних відносин Інституту політичного і військового аналізу Сергій Мирославович Маркедонов.

На його думку, ведеться війна «піар-пропагандистська», в якій «однією командою, що намагається відродити образ Радянського Союзу, виступають «яструби» вашингтонські й московські для вирішення власних проблем, серед яких і внутрішньополітичні. Головне завдання – не захоплюватися піар-іграми, цією ілюзією успішності, довкола холодної війни».

З такою точкою зору погоджується і директор російських й азіатських програм Центру оборонної інформації США Микола Васильович Злобін.

За його словами, період «холодної війни» між СРСР і Заходом був «зрозумілим і простим». «Сьогодні ситуація набагато складніша, менш передбачувана, більш небезпечна. Відбуваються фундаментальні зміни в геополітиці, геопорядку, проходить складання світового порядку, і ні про яку «холодну війну» в цьому випадку мови бути не може. Я думаю, що ситуація набагато тривожніша», – відзначив він.

«Ми маємо справу зі світом, правила гри, правила життя якого ми не знаємо. Не знаємо, на що звертати в цьому світі увагу, і що є найголовнішим, – сказав Злобін. – Ми стикаємося з новою проблемою, про яку ми не знали в ХХ столітті, – це відсутність привабливих моделей на світовому політичному ринку. А коли відсутні позитивні моделі, то світ стає менш керованим, тому що незрозуміло, яка система координації, куди прагнуть країни, і що вони хочуть. Росте частка експромту, імпровізації, що веде до ще більшого посилення непередбачуваності. Світ, в якому ми живемо, є непередбачуваним».

«Зараз іде нормальна конкуренція – напіввійськова, напівполітична, напівекономічна, – а «холодна війна» – це поняття з минулого, це спроба пояснити незрозумілі процеси, що відбуваються у світі, зрозумілими, але не завжди адекватними термінами», – сказав на закінчення Микола Злобін.

На питання кореспондента «Великої Епохи», «яку роль відіграє Китай у відносинах між Росією та Америкою», політологи відповіли так.

На думку, Сергія Маркедонова, «Китай – чинник не дуже добре вивчений. Нам не вистачає просто достатньо адекватного знання про Китай. Або Китай дуже демонізуєся, або його роль десь ігнорується. Китайську позицію треба вивчати серйозніше, детальніше. Потрібні реальні знання. У Китаю багато проблем. Це, як і раніше, селянська країна з дуже низьким рівнем споживання, в цій країні багато етнічних конфліктів, які ніде широко не освітлюються».

Микола Злобін вважає, що «у російсько-американських відносинах Китай великої проблеми не становить. Є побоювання США з приводу внутрішньої ситуації в Китаї – колосальні проблеми, пов’язані з економікою, які треба вирішувати, проблеми із забезпеченням орними землями й доступом до питної води, з освітою, хворобами… Це країна, яка посідає останнє місце у світі з рівня доступу до цих речей. А етнічні проблеми…

Я думаю, що на Китай сьогодні дивляться не як на потенційного військового або технологічного суперника. За підрахунками американських експертів, Китай відстає від Америки технологічно років на 70, що означає назавжди. На Китай дивляться скоріше як на джерело великої небезпеки у разі його дестабілізації. Якщо Китай вибухне зсередини, то нікому не видасться мало, і в першу чергу Росії».

Юлія Цігун. Велика Епоха

21 лютого усьоме відзначався міжнародний день рідної мови. Рідна мова – це одночасно і культура, і оформлення думки. Різноманіття мов є величезним надбанням людської спадщини.

#img_left#За даними ЮНЕСКО у світі існує 6000 живих мов. Половина з них перебуває на межі зникнення. 96% мов використовує тільки 4% населення. 80% африканських мов не мають писемності. Щорічно вимирає десяток мов, і ця тенденція в майбутньому посилюватиметься. Цей день був установлений, щоб сприяти визнанню й використанню саме рідної мови, особливо це стосується мов національних меншин.

Для виживання мови необхідно, щоб нею говорило щонайменше 100 000 чоловік. У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали, іноді навіть не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали настільки швидко. Об’єднання «племен» у державу досягалося на шкоду мовам. Для єдності країни було необхідно примусити людей говорити однією мовою.

З виникненням нових технологій національним меншинам стало ще важче домогтися визнання їхніх мов. Мова, не представлена в Інтернеті більше «не існує» для сучасного світу. Отже, 81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Далі з великим відставанням ідуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.

За ініціативою «B@bel» ЮНЕСКО створило портал, який дозволяє національним меншинам, що перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до освіти й знань людства. ЮНЕСКО надає допомогу країнам, які хочуть зберегти своє культурне різноманіття, забезпечуючи якісне навчання мов національних меншин. Програма MOST працює над заняттями, покликаними сприяти рівності між різними етнічними групами. Вона прагне запобігати й вирішувати етнічні конфлікти.

Визнання й пошана всіх мов є ключем до збереження миру. Кожна мова самобутня. Вона має власні вислови, які відображають менталітет і звичаї народу. Так само, як і наші імена, ми отримуємо рідну мову від нашої матері в дитинстві. Вона формує нашу свідомість, просочує закладеною в ній культурою.

Навіть притому, що глибоко проникнути в культуру іншої мови дуже важко, знання мов розширює наш кругозір і відкриває перед нами багатообразний світ. Знайомство з носіями інших мов дає можливість дізнатися про наші відмінності, здатне розсіяти страхи перед світом і зробити мислення вільнішим.

Якщо ми користуємося лише однією мовою, частина нашого мозку розвивається менше, наші творчі здібності багато що втрачають. Існує близько 300 слів, які у всіх мовах мають таке саме значення: я, ти, ми, хто, що, немає, все, один, два, великий, довгий, маленький, жінка, чоловік, є, бачити, чути, сонце, місяць і т.д.

Але якщо ми візьмемо інші слова, наприклад, слово терпіння китайською (жень), то воно також позначає терпимість, терплячість…

Якщо французькою je t’aime (я тебе люблю) можна сказати подрузі, дитині, коханому, то це немислимо для інших мов, наприклад, для англійської або італійської, в яких існують різні слова для позначення поняття «любити».

Ще один приклад. В Індії близько 1600 мов і діалектів, ситуація дуже складна. Конституція гарантує всім громадянам право «зберегти» їхні мови, і всі етнічні та релігійні меншини мають право на управління в навчальних закладах. На ділі ж існує мовна ієрархія. Малі мови можуть зникнути, будучи заміненими англійською, яка сприймається як нейтральна мова, символ сучасності і гарного соціального положення

Версія французькою

На Тижні високої моди Milan Fashion Week пройшов показ італійського дома моди Макс Мара (Max Mara) "Осінь-зима 2007".

#img_gallery#

Вже пройшло понад 15 років з того часу, як упала залізна тоталітарна машина під назвою «Радянський Союз», але плоди її функціонування, ми пожинаємо й досі. Зокрема, Україна успадкувала корумповану систему правосуддя радянського зразка й сьогодні конфронтує з її проявами, покращуючи законодавство в цілому та кримінально-процесуальний кодекс зокрема.

#img_right#Таку думку на прес-конференції «Боротьба з порушенням прав людини під час досудового ув’язнення і слідства в українській правовій системі», висловив Мейлах Шейхет, директор представництва в Україні від Об’єднання Комітетів для Євреїв колишнього Радянського Союзу (UCSJ).

«На спільній зустрічі в Чикаго наше Об’єднання разом з Гельсінською спілкою вирішило зосередити увагу на подоланні жахливих наслідків радянського тоталітаризму та розробити спільний план дій задля розбудови демократії у колишньому Радянському Союзі, – додав Мейлах Шейхет, – справи, до яких мало відношення об’єднання, показали існування в Україні як правового нігілізму, так і проявів порушення загальновизнаних елементарних прав і свобод людини». За його словами, на теренах Радянського Союзу в значній мірі був поневолений не тільки єврейський, а й інші народи.

Отже, з метою моніторингу стану досудового утримання в Україні та допомоги суспільству в створенні легальних умов для максимального його оздоровлення від кримінального злочинства, а також для захисту інтересів підозрюваних, що затримуються, виходячи з презумпції їх невинності аж до винесення судового вироку, було започатковано проект «Боротьба з порушенням прав людини під час досудового ув’язнення і слідства в українській правовій системі».

У своїй діяльності організатори проекту розраховуватимуть на широку взаємодію з недержавними, громадськими об’єднаннями, а також із державними правозахисними органами в Україні.

«Ми прагнемо, щоб завдяки цьому проекту українське суспільство якнайшвидше звільнилось від жахливих нашарувань ХХ століття, в якому дві тоталітарні криваві системи – радянська і фашистська – знищили декілька мільйонів найкращих людей, генофонд та суспільні культурні цінності і пріоритети», – підсумував Мейлах Шейхет.

Його колега Леонід Стонов, директор Міжнародного бюро з прав людини в країнах колишнього Радянського Союзу, зауважив, що першим кроком цієї кампанії буде збільшення можливостей досудового звільнення при затриманні підозрюваних, які не є соціально небезпечними. Він додав: «Ми хочемо максимально розширити умови досудового слідства. Наприклад, якщо людина не є вбивцею чи насильником, то на слідства вона могла б ходити з дому, будучи або під розпискою про невиїзд, або звільненою під заставу. Важливо, щоб людина не відчувала того тюремного тиску. До речі, це буде одним із факторів різкого зниження катувань та недемократичного ставлення до людини, що знаходиться під слідством».

За словами пана Стонова, наявність ксенофобії є лакмусовим папірцем ступеню розвитку громадянського суспільства у країні. Він повідомив, що задля моніторингу всіх видів ксенофобії, антисемітизму та неонацизму у країнах колишнього Радянського Союзу та активного захисту людських інтересів запускається новий багатомовний блог «Коаліція проти ненависті», із попереднім варіантом якого можна ознайомитися на сайті coalitionagainsthate.org. Організатори сподіваються, що цей проект надаватиме допомогу жертвам ксенофобії та всіляко упереджуватиме її подальше розповсюдження. До того ж, у цьому блозі, попередньо зареєструвавшись, зможе брати участь будь-яка організація.

Леонід Стонов зауважив, що проекти будуть фінансуватися бізнесом, а це має стати прецедентом як для України, так і для інших країн СНД. Він запросив усіх бажаючих взяти участь у реалізації проекту, а також ділитися власними ідеями та їх успішним втіленням.

Розділив думку попередніх доповідачів і Руслан Бєльський, адвокат, експерт проекту «Боротьба з порушеннями прав людини під час досудового ув’язнення». Він вважає, що проблеми досудового затримання сягають своїм корінням у авторитарну радянську державну систему, яка нехтувала правами людини, висуваючи на перше місце абстрактні інтереси держави. Руслан Бєльський зазначив, що реальна частина правоохоронної системи встановлювала принцип «хай постраждають десять невинних, але жоден винний не уникне відповідальності».

Більша частина керівного складу сучасних правоохоронних органів навчалася і проходила першу практику у рамках радянської правоохоронної системи. Сьогодні, коли вже встановлені демократичні правила досудового слідства «хай десять винних уникнуть відповідальності, але жоден невинний не повинен постраждати», керівництво правоохоронних органів чинить максимально можливий опір введенню правил, оскільки вони не звикли працювати за їхніми умовами. Отже, почав використовуватися другий недолік радянської держави – декларативність законодавства, тобто застосовування практики, яка не відповідає вимогам законодавства, шляхом необ’єктивного тлумачення норм закону.

При цьому триваєі пряме порушення норм закону, на яке не звертають уваги контролюючі органи. А саме: відсутність фіксації фактичного затримання людини; незабезпечення людині правової допомоги; порушення або незаконне перекручування права людини відмовитись давати свідчення; надмірна формалізація прав і обов’язків затриманої особи; можливість незаконного позбавлення людини свободи шляхом розміщення у приймальник-розподільник та ін.

На Тижні високої моди Milan Fashion Week пройшов показ колекції Moschino "Осінь-зима 2007".

#img_gallery#

На Тижні високою моди Milan Fashion Week пройшов показ колекції Byblos "Осінь-зима 2007".

#img_gallery#

Китайські збройні сили загрузнули в прибутковій торгівлі людськими органами, згідно з результатами досліджень, викладеними в недавно опублікованому офіційному звіті про незаконне видаляння органів.

#img_left#Звіт, складений колишнім державним секретарем Канади Девідом Кілгуром і міжнародним адвокатом-правозахисником Девідом Мейтасом, стверджує, що китайська Народно-визвольна Армія (НОА) координує проведення операцій з пересадки органів ув’язнених іноземцям безпосередньо в стінах військових медичних госпіталів.

Автори звіту говорять, що для збройних сил Китаю неписані законодавчі акти міністерства охорони здоров’я, спрямовані на те, щоб операції з трансплантації органів проводилися відповідно до міжнародних норм.

Недавно випущений звіт є останнім оновленням всебічного дослідження, опублікованого минулого року.

«Участь Народно-визвольної армії у видалянні органів широкомасштабна», – сказав пан Кілгур на прес-конференції минулого місяця.

Незважаючи на стандартні заперечення чиновників китайської компартії (КПК), автори стверджують, що ця ганебна практика в Китаї все ще триває і не слабшає.

З моменту видання первинної версії звіту в липні минулого року, під назвою «Звіт про перевірку тверджень про видаляння внутрішніх органів послідовників Фалуньгун у Китаї», обидва автори відвідали понад 30 країн, знайомлячи громадськість із звірствами, що відбуваються в Китаї, і збираючи додаткові докази.

Новий звіт, під заголовком «Кривавий урожай», містить на 20 сторінок більше, ніж перший і посилається на додаткові 16 джерел інформації. За словами авторів, він надає «ще переконливіші свідчення на користь нашого висновку».

Новий звіт змальовує страхітливу картину

Коли Китай змінив курс від соціалізму у бік ринкової економіки в 1980-х рр., установи охорони здоров’я і військові відомства відчули значне скорочення фінансування, згідно з інформацією, представленою в звіті. З того часу окремі клініки і військові госпіталі були вимушені шукати інші шляхи поповнення свого бюджету.

Маючи сотні тисяч послідовників Фалуньгун в китайських концтаборах і враховуючи зростаючу потребу іноземців в органах, усі вони скористалися системою трансплантації як новим способом заробляння грошей.

Отримані відомості, викладені в звіті, підтверджують ранні повідомлення про причетність НОА до торгівлі органами. У 2001 р. лондонська газета «Daily Telegraph» повідомила, що всі операції з пересадки органів іноземцям в Китаї були проведені у військових госпіталях, оскільки список тих, що чекали своєї черги в міністерстві охорони здоров’я був дуже великий.

Військові госпіталі були незалежні від міністерства охорони здоров’я і володіли великим доступом до поліцейських ресурсів, під чим малося на увазі вільне отримання внутрішніх органів від в’язнів концтаборів.

Попередній звіт канадців стверджує, що з 2000 по 2005 рр. в Китаї було проведено 41 500 операцій з пересадки органів, які взялися невідомо звідки. Тобто, кількість цих операцій різко зросла з початком переслідування духовної практики Фалуньгун.

У пізнішому звіті автори відзначають, що поки в Китаї корупція поширена повсюдно, продаж органів військовим не є проблемою тільки корупції. Очорнення і переслідування Фалуньгун, а також потреба військових заробляти гроші таким чином – усе це санкціоноване самим урядом.

За їх словами, видаляння органів у Китаї, головним чином, є проблемою наживи і результатом дотримання принципів КПК (або відсутності цих принципів). Прайс-листи, взяті з китайських веб-сайтів, що рекламували трансплантацію органів минулого року, визначають ціну печінки приблизно в 120 тис. доларів США, а нирки – приблизно в 80 тис. доларів. Колись один з лідерів Китаю Ден Сяопін сказав, що «ставати багатшим – це чудово», проте, якщо при цьому зневажаються етичні принципи, то таке суспільство стає досить небезпечним.

До останнього звіту також увійшли записи телефонних розмов з персоналом китайських клінік та інтерв’ю з іноземцями, яким зробили операції з трансплантації в Китаї. Попри неоднаковий досвід пацієнтів, всі вони відзначили атмосферу ретельної секретності, а також помітну відсутність інформації про деталі і час проведення операцій, лікарів і обслуговуючий персонал.

«Коли люди поводяться так, ніби їм є, що приховувати, цілком резонно припустити, що їм насправді є, що приховувати», – йдеться у звіті.

Його автори привели більш ніж переконливі докази на користь того, що пора вже зупинити цю «огидну форму зла». Вони настійно закликають фармацевтичні компанії всіх країн припинити експорт антиімунних препаратів до Китаю.

Відомо, що китайські фахівці з трансплантації використовують велику кількість ліків для запобігання відторгненню пересаджених органів, оскільки китайські клініки не надають післяопераційної реабілітації і перевірки приживання органів, як на Заході.

Антиімунні препарати можуть викликати великі ускладнення і мають багато сторонніх ефектів – деякі з них являють собою загрозу для життя. За словами китайських медиків, такий післяопераційний догляд може тривати до кінця життя пацієнта.

В Австралії всі процедури з пересадки органів застраховані компанією Medicare і тягар відповідальності за реабілітацію хворого, відповідно, лягає на державну систему охорони здоров’я.

За словами Девіда Мейтаса, ті, хто отримує комерційні трансплантанти в Китаї, не повинні отримувати за них компенсацій і оплати післяопераційного догляду.

Ша Адамс. Велика Епоха

Свідки описують картину жорстокості та нетерпимості комуністичного режиму

#img_left#Частина I – Християни знаходяться під прицілом

Для  християн, буддистів та інших, хто бажає сповідувати свою релігію, в Китаї існує два шляхи: приєднатися до однієї з п’яти "патріотичних" санкціонованих державою церков, що знаходяться під контролем атеїстичних комуністичних лідерів, або піти в підпілля і практикувати свою віру таємно, ризикуючи зазнати арешту, переслідування, тортур і ув’язнення в трудовому виправному таборі.

Деякі китайці позбавлені навіть першої можливості. Комуністичний режим Китаю вирішує, чому навчати, хто має право бути священиком, і забороняє релігійне навчання дітей до 18 років. У багатьох  тибетських буддистів, уйгурських мусульман, протестантів і католиків немає іншої альтернативи, як іти в підпілля. Для деяких віруючих, таких як послідовники Фалуньгун, які переслідуються комуністичною партією Китаю (КПК) також  немає вибору.

Для отримання найостаннішої інформації щодо свободи віросповідання в Китаї, Комісія США з релігійної  свободи в світі (USCIRF) 31 січня 2007 року провела збори в будівлі  Сенату ім. Дірксена в столиці країни. USCIRF – незалежна і двопартійна організація, створена в 1998 році за ініціативою Конгресу США з метою нагляду за станом справ із свободою совісті та віросповідання у всьому світі, а також надання незалежних рекомендацій президентові, Держсекретареві і Конгресу.

 

Мета USCIRF  –  консультувати з питання, що стосується того, як "політика США може найефективніше сприяти свободі совісті та віросповідання і правам людини", – заявив  голова комісії Феліче Д. Гаер на  зборах минулого місяця.

Після трьох років переговорів з Китаєм, делегація Комісії в серпні 2005 року здійснила поїздку материковим Китаєм і Гонконгом, діставши обмежений доступ до зареєстрованих віруючих у Пекіні, Сіньцзяні, Тибеті, Ченду і Шанхаї. В результаті розслідування Гаер виявив, що в Китаї зросла кількість віруючих, проте держава пригнічує релігії і духовні практики, якими не може управляти, такі як незареєстровані церкви, уйгурські мусульмани і послідовники Фалуньгун.

На зборах виступили представники наступних віросповідань: протестант, католик, мусульманин, буддист, і послідовник Фалуньгун.

Комуністична влада зруйнувала церкву

Стратегія придушення незареєстрованих протестантських "домашніх" общин  у 2006 році змінилася, – пояснив Сицю "Боб" Фу з Китайської доброчинної організації. "Домашні" общини – збори послідовників, які хочуть сповідати свої вірування, не знаходячись під впливом комуністичної системи.

"Згідно з джерелами Китайської доброчинної організації, уряд затримав понад 600 християн в 2006 році [що менше в порівнянні з 2000 арештів у 2005 році]. Це відображає нову тактику службовців громадської безпеки  – допит віруючих під час  облави замість їх офіційного арешту. Більшість затриманих, про яких повідомляли, в 2006 році були церковними лідерами", – сказав  Фу.

 

За словами Фу в провінціях Чжецзян і Хеньань, де протестантський рух "домашніх" общин  особливо поширений, минулого року були  найсильніші репресії. У 2006 році  під час  дев’яти облав було арештовано 246 пасторів і віруючих, 10 –  засуджені до ув’язнення, три церкви  –  зруйновані.

"Після облави 13 березня 2006 року в окрузі Вень, двох арештованих християнок насильно роздягнули під час допиту. Пастор Лі Гунше, інвалід, був сильно побитий, йому зламали одне ребро", – розповів Фу.

 

Фу також торкнувся руйнування церкви в районі Сяошань провінції Чжецзян 29 липня 2006 року. У Сяошань проживають понад 100 000 християн; 95 відсотків членів домашніх общин попросили і отримали дозвіл уряду на будівництво церкви в Даншань.

 

Коли церква була побудована на 70 відсотків, влада Чжецзян направила 3 000 озброєних поліцейських і представників державної безпеки для знищення церковних будівель, заявивши про "незаконне використання землі і незаконне будівництво". Присутність  неозброєних віруючих, які  спостерігали за цією сценою, була інтерпретована як "сильний опір діям правоохоронних органів". За словами Фу, щонайменше дві людини було сильно побито і госпіталізовано із зламаними ребрами.

Фу зробив висновок, що "для домашніх общин, які відмовились пройти державну реєстрацію  надзвичайно важко, майже неможливо, будувати свої власні церкви".

Фу також повідомив про таємницю страти  трьох керівників незареєстрованої церкви "Три ступені служіння" провінції Хейлунцзян і вимогу від її прихожан  приєднатися до офіційної протестантської церкви, що знаходиться під контролем уряду, – церкви «три самостійності».

"Державна церква не дозволяє [християнам] розповідати  своїм дітям про Христа, проповідувати християнство поза будівлею церкви або говорити про друге пришестя Ісуса", – пише Том Уайт, директор групи «Голос мучеників», яка підтримує переслідуваних християн у Китаї.

Найпоширенішою критикою щодо людей, які є членами  церкви «три самостійності», контрольованої комуністичною владою є те, що вони мають "пізнання про Ісуса, але ніяких взаємозв’язків з Ним", – йдеться у щомісячній публікації «Голосу мучеників».

Зникнення єпископа Су і священика Лу

Близько 40 підпільних єпископів римсько-католицької церкви було арештовано і поміщено у в’язницю, посаджено під домашній арешт під суворим наглядом, пропали або просто зникли, заявив Джозеф Канг, президент фонду кардинала Канга. Кангу відомо про шість затриманих єпископів у віці 70-80 років.

 

Пан Канг зосередив  увагу на двох відомих лідерах підпільної римсько-католицької церкви в Китаї, єпископові Су Чжіміне і священникові Лу.

"Єпископа Су, єпископа  Баодіна провінції Хебей, заарештовували, принаймні, п’ять разів, і він провів майже 27 років у в’язниці", – сказав Канг. "Одного разу його так жорстоко побили у в’язниці, що він втратив слух. Він втік з-під арешту в квітні 1996 року і ховався протягом 16 місяців до жовтня 1997 року, коли його заарештували знову ".

Про нього ніхто не чув протягом 10 років, але в 2003 році фонд кардинала Канга отримав достовірну інформацію, що він все ще живий.

 

"Сполучені Штати повинні продовжувати чинити тиск  на владу Китаю для отримання відповіді з приводу ситуації з єпископом  Су", – заявив пан Канг.

"44-річний священик Лу, син фермера, був лідером  римсько-католицької Церкви єпархії Баодін", – сказав пан Канг. Вперше батька Лу заарештували в 1990 році після  його посвячення в духовний сан. Канг послався на джерело, згідно з яким батька Лу били і тримали в  наручниках 24 години на добу протягом багатьох днів. "Його били по голові і обличчю настільки сильно, що пошкодили його нижню щелепу і вибили зуби,   внаслідок чого він не міг жувати", – сказав пан Канг.

Пізніше, в березні 2001 року, батька Лу засудили до трьох років ув’язнення в трудовому таборі. У вироку суду, було сказано, що батько Лу винен в посвяченні в духовний сан, будучи членом духівництва, не визнаного патріотичною, контрольованою державою, асоціацією, і " у проведенні незаконного навертання до християнства, що мало чималі наслідки".

У березні 2004 року батько Лу був звільнений. Незабаром його знову заарештували за викладання католицького богослів’я.

17 лютого 2006 року, дорогою  до вокзалу, він був затриманий декількома службовцями громадської безпеки, і "більше його ніхто не бачив", – сказав пан Канг.

Версія англійською

17-го лютого відома китайська активістка в галузі боротьби зі СНІДом, лікар на пенсії Гао Яоцзе, якій вже 80 років, сказала Бі-Бі-Бі, що чиновники раптом зняли спостереження з неї і дозволили поїхати у США отримати нагороду із захисту прав жінок від американського товариства жінок «Голос життя» за успіхи в галузі захисту прав хворих на  СНІД у Китаї, яка видається один раз на рік.

#img_left#З початку лютого місцева влада провінції Хенань, щоб перешкодити Гао поїхати до Вашингтона отримати нагороду, взяла її під домашній арешт, не дозволивши їй зв’язуватися із зовнішнім світом, тільки дозволили її синам і дочкам приходити відвідувати її. За розпорядженням місцевої влади їй навіть відрізували телефонну лінію, і сказали, що відновлять зв’язок тільки тоді, коли вона пообіцяє не їхати в США отримувати нагороду.

Проте 17-го лютого ситуація змінилася. Заклики американської жіночої організації «Голос життя» і зарубіжних ЗМІ, примусили Ху Цзінтао дати спеціальні вказівки і дозволити їй їхати в США для отримання нагороди. Гао Яоцзе сказала, що віза в США у неї вже готова, 25-го лютого вона виїжджає.

Гао Яоцзе називають «першою людиною, яка бореться зі СНІДом у Китаї». Вона була відомим лікарем у відділенні акушерства та гінекології. У 1996 році вона почала приділяти увагу роботі профілактики СНІДу і становищу хворих на СНІД. У 2000 році зусиллями Гао та інших людей, як у провінції Хенань, так і в інших місцях по всій країні була розкрита трагедія розповсюдження СНІДу під час продажу крові та плазми, при недотриманні правил загальної санітарії.

Численні міжнародні організації високо цінили і нагороджували роботу Гао Яоцзе, яка звертається із закликом до людей звернути увагу на проблему СНІДу людей. Але раніше багато разів їй перешкоджали їхати за кордон отримувати нагороди. У 2001 році вона отримала нагороду від Всесвітньої Санітарної Ради ООН, у той час місцева влада відмовила їй у видачі паспорта. У 2003 році Гао отримала нагороду від уряду Філіппін, але через перешкоди від місцевої влади вона знову не змогла поїхати.

Недавно Гао заявляла, що вона хвилюється про те, що СНІД дуже швидко розповсюджується в континентальному Китаї, і причиною цього є не тільки безладне статеве життя людей, а найбільше це пов’язано із зараженням крові, що зберігається в сховищах крові для переливання.

Версія статті китайською

Після проголошення 6 грудня Днем Збройних Сил України – на противагу всім звичного 23 лютого – з кожним роком святкування Дня захисника Вітчизни втрачає свою масштабність, як до речі, і Збройні Сили взагалі. З 1 млн. 200 тис. військовослужбовців, які були в Україні за радянських часів, залишилось лише 240 тис. При тому, що оптимальна кількість військовослужбовців у розвинутій країні повинна складати 0,5-0,8% від загальної кількості населення.

#img_left#Проте й таку кількість військовослужбовців наша держава не може в достатньому обсязі профінансувати. Тільки в минулому році Збройні Сили недоотримали 1 мільярд 200 мільйонів. А ті кошти, що надійшли,  були виділені нерівномірно по місяцях, більша частина – наприкінці року, коли їх уже неможливо було використати.

За словами заступника голови Громадської Ради при Міністерстві оборони України Анатолія Лопати, ця величезна недовиплачена сума могла бути спрямована на підвищення бойової підготовки, модернізацію, продовження ресурсу старих і закупівлю нових зразків техніки, на вирішення соціальних питань тощо.

Але ситуація дедалі загострюється, – недофінансування буде ще більшим: бо згідно з Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік" передбачається виділення Міністерству оборони 8,4 млрд. грн., у той час, як його річна потреба була визначена у сумі 13,1 млрд. грн.(виходячи з оборонного планування та Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки). Тобто бюджетний план становить лише 64% від потреби цієї галузі на  рік. А це, в свою чергу, безпосередньо впливає на грошове забезпечення військовослужбовців, яке стало ще нижчим порівняно з 2006 роком – за рахунок того, що тепер вони сплачують внески до Пенсійного фонду.

Приміром, розмір грошового забезпечення військовослужбовця за контрактом першого року служби становить 346 грн. (!). Схожа ситуація і з молодшими офіцерами. Грошове забезпечення лейтенанта, яке становить 883 грн., на 200 грн. менше середнього розміру заробітної плати по Україні, яка у листопаді 2006 року становила 1103 грн.

Командир окремої бригади у військовому звані „підполковник", який має вислугу понад 15 років і несе відповідальність за понад 1000 військовослужбовців та 200 одиниць сучасної бойової техніки, отримує 1600 грн. У той же час, на екранах моніторів у метро крутять оголошення, в яких пропонують роботу вантажників із зарплатнею 1500 гривень. Чи можна говорити при цьому про престиж військової служби?

„Такий стан справ викликає велике занепокоєння і, у подальшому, може призвести до непоправних наслідків, адже рапорти на звільнення подають, в першу чергу, молоді офіцери, які нещодавно закінчили військові вузи і легко можуть набагато більше заробити у цивільному житті. Крім того, рапорти на звільнення пишуть досвідчені старші офіцери – полковники та генерали, які могли б передати свій досвід. – зауважив на прес-конференції „Захисники Вітчизни потребують захисту" Вілен Мартиросян, голова Спостережної Ради із захисту прав людини в Україні.

За його словами, винними в цій ситуації є депутати Верховної Ради, Кабінет Міністрів та чиновничий апарат взагалі, який не тільки не бажає змінити цю ситуацію, але й не дає нормально працювати команді міністра оборони Анатолія Гриценка. „Якщо у 2007 році держава не вирішить питання про суттєве підвищення рівня грошового забезпечення офіцерів – то офіцерський корпус просто розвалиться. Тоді можна все що завгодно робити – міняти міністра оборони чи начальника Генерального штабу, але все одно ніхто вже не впорається з відновленням боєздатності Збройних Сил.