Blog

  • Владивосток побачить ‘Тибетські сни’

    Владивосток побачить ‘Тибетські сни’

    Рік Китаю в Росії відкривається у Владивостоці в картинній галереї Portmay, де проходить виставка красноярського художника Сергія Форостовського "Східний транзит. Тибетські сни". На двох поверхах галереї представлені нові роботи Сергія: на першому – околиці Харбіна, це земля, а на другому – повітря, тибетський дах світу.

    #img_right#- Я, напевно, з дитинства був художником. Хлопці, з якими я зустрічаюся зараз, говорять, що в дитинстві я був дивний хлопець, говорять, ми йдемо, наприклад, на море купатися, а ти сидиш на березі й думу думаєш.

    Корр.: Скільки днів ви пробули в Тибеті?

    – Дванадцять днів. Ми розпочали свій шлях із Чанду, проїжджали по 600-800 км на джипі, божевільна подорож. При цьому ми постійно заїжджали в монастирі, проводили там по 30-40 хвилин. Монастирі старі-старі. Найбільш древньому було 1 500 років. Ми побували на проведенні одного стародавнього ритуалу під назвою "Небесна смерть".

    У долині померлих розчленовують і згодовують грифам. Це відбувається в присутності людей, родичів під пісні ченців. Людину розчленовують, кістки дроблять, і, коли лунають пісні ченців, товсті грифи злітаються з навколишніх скель. Багато хто не міг дивитися. Жах невимовний. Але, з іншого боку, з погляду тибетця, ми, закопуючи в землю померлих, згодовуємо їх черв’якам.

    А тут…, напевно, почесно знайти небесну смерть. До того ж це ще раціонально – дуже важко рити могили, та ще й за величезної кількості населення. Весь вільний простір використовується як родюча брунька, під земельні ділянки. Я так зрозумів, народ ще живе скотарством. Ми, наприклад, були в кількох селах на висоті 5 тисяч метрів, і в мене було таке відчуття, що я потрапив у первісний лад. Землянки, викладені з кізяка, а люди з якимось первісним поглядом.

    Вони не розуміють ні китайську, ні англійську, і разом із тим мають такі наївні обличчя. Мені не хотілося звідти йти, тому що я зрозумів, що це прабатьківщина людства. Це 4-тисячолітня цивілізація, древніша, ніж християнство, єгипетська цивілізація, і мимоволі приходили думки про інків, ацтеків, і про ті цивілізації. Зовні тибетці дуже схожі на латинос, дуже мало – на китайців. Таке відчуття, що ти десь у Чилі, чи в Болівії. Ще, коли ми були на кордоні з Індією, там люди походили більше на індійців: шкіра синя, носаті, великі чорні очі. І написи скрізь: суміш пакистансько-індійсько-турецького, тобто там ієрогліфів немає.

    І через те, що Тибет був окупований у 1945 р., жителі свідомо, як протест, не вивчають китайську мову, незважаючи на те, що Китай привніс у Тибет елементи цивілізації: електрику, газ, дороги, гідростанції. Наприклад, на річці Янцзи сотні гідротехнічних споруд, яких я у світі ніде не бачив. Це як друга Китайська стіна. Ріка зовсім убита, рослинності навколо майже немає: ні листочка, ні квіточки, ні риби – таке відчуття, що циклопи перерили всю землю. Вода працює на людство. Це я до того, що китайці принесли цивілізацію, але одночасно й руйнування.



    Корр.: На деяких ваших роботах присутні знаки свастики, тайцзи…

    – Свастик, насправді, у Тибеті дуже багато. Я лише ледве торкнувся… Вони величезні: бувають і п’ятиметрові, і двадцятиметрові, є на всю довжину стіни монастиря. У деяких областях вона рідше зустрічається, у деяких частіше; на воротах, на стінах, на одязі.



    Корр.: Розкажіть, будь ласка, про картину "Палац Потала"

    – Це осьова картина всієї виставки. Світ земний, духовний – це речі, про які, по-моєму, думає все людство, незалежно від релігійної приналежності. Людина завжди замислюється про те, де вона, для чого вона в цей світ пробула, і що її чекає. Я цю картину написав за добу. Тут присутні два кольори: земляний і голубий, навмисно голубий.

    Корр.: У вас виставка практично в одному тоні: і люди, і природа. Дійсно, усе зображене схоже на сон

    – Коли перебуваєш на високогір’ї, починається гірська хвороба. Таке відчуття, що ти або під водою, або в космосі. Реальність починає вислизати з-під ніг, і ти не розумієш, що з тобою відбувається. Крім цього, я розповідав уже про села, де мене не залишало відчуття прабатьківщини людства, тому я неначе поринав у пам’ять людську, котра найчастіше не кольорова, і робив такий зріз – з одного боку, старої фотографії, з іншого боку – старого кінофільму.

    Крім цього, я дуже захоплююся й із задоволенням спостерігаю, як у Китаї виставляються й пишуть художники традиційного китайського живопису Гухуа. Він такий чорний, сірий, теплий, і я спробував усе це використати. Ці роботи я писав без білила, використовуючи один-два кольори, а в якості білив використав білизну полотна – саме це і є принцип живопису Гухуа.

    Корр.: Як ви вважаєте, зараз мистецтво в Китаї розвивається, люди пам’ятають свою древню культуру?

    – Моя думка дуже суперечлива. На Гухуа, наприклад, режим не сильно вплинув, а деякі картини дотепер режимні, і поруч із сувоями традиційної Гухуа я міг бачити й модерністські картини, і Мао Цзедуна, і речі про Другу світову, громадянську війни. На Китай також впливає і європейський живопис, і американський. Це країна, що як губка усмоктує в себе всі ці культури.



    Корр.: На вашу думку, політика може вплинути на мистецтво, на його розвиток?

    – Звичайно. Мистецтво завжди або стоїть на службі в держави, прикладом тому є тоталітарний режим, коли мистецтво повністю обслуговує лад: це й живопис, і музика, і культура; або коли мистецтво ставить себе на службу государя Імператора. Наприклад, той же Гойя, Веласкес були придворними художниками короля. Тобто мистецтво діє як механізм впливу на розуми людства.

    Корр.: Але не всі йдуть на поводу в тоталітарних режимів…

    – Якщо за тоталітарного режиму ти не стаєш на державну службу, то тебе або просто розмазують – влада засилає тебе в табори, або просто викидають із країни.

    Корр.: И на завершення розкажіть що-небудь про себе

    – Я, напевно, з дитинства був художником. Хлопці, з якими я зустрічаюся зараз, говорять, що в дитинстві я був дивний хлопець, говорять, ми йдемо, наприклад, на море купатися, а ти сидиш на березі й думу думаєш. Підеш, викупаєшся й знову сидиш – думаєш. Начебто хлопець адекватний, але увесь час кудись летів. Але крім цього, хочу сказати таку річ. Коли Бог цілує людину, і дає їй творчі можливості, дуже хочеться, щоб вона доклала всіх зусиль ці можливості розвити й не розплескати.

    Багатьом дають і музичний слух, і художні здібності, і дуже часто люди в побуті їх заривають. Дуже хотілося б, щоб люди більше приділяли уваги своєму духовному світові, своїй душі й розвивались. Це як побажання до того, що людину Бог часто цілує, потрібно тільки це відчути. Коли в мене виходить удала картина, це для мене вершина щастя. Насправді, багато чого не виходить, 10-12 картин мимо й одне влучення.

    Я можу мучитися день, два, тиждень, розпач починає опановувати, потім виходить така гарна картина, яку повторити вдруге я не в змозі. І Бог мене, напевно, цілує за те, що я відмучився. Але мучився то я не лежачи, не сидячи, я в роботі перебував. Коли в мене стали проявлятися такі стани, я зрозумів, що існує Вищий розум, який спостерігає, хто скільки вкладає щиросердечних сил у те, чим він займається.. А до цього атеїстом був.



    Корр.: Ваша наступна подорож буде проходити…

    – Потім я їду в Берлін. Ще дуже люблю малих голландців, хочеться й голландцем побути… Голландія – країна, яка розташована нижче рівня моря, а відчуття, як, наприклад, говорив Бредель: відчуття таке, що ти сорока в бриючому польоті над землею.

    З Тибету Сергій Форостовський привіз не тільки чудову виставку, але й близько 7 тисяч фотографій, а також свій щоденник – опис кожного дня, проведеного в Тибеті. Щоденник і деякі фотографії, зроблені під час подорожі, були люб’язно надані Сергієм.

    Юлія Гольченко. Велика Епоха

  • Лікування ран медом

    Лікування ран медом

    Дослідники з Боннського університету виявили, що мед – найдавніші ліки, відомі людині з давніх часів.

    #img_left#Мед є одним із кращих засобів для обробки ран, що повільно загоюються, у тому числі й інфікованих золотистим стафілококом і набагато ефективніший у порівнянні з багатьма антибіотиками.

    Мед застосовувався для загоєння ран під час Другої світової війни, також відомо, що його застосовували фараони в Єгипті.

    Медотерапія – це використання спеціальних препаратів, виготовлених на основі різних типів меду, з вираженими антибактеріальними властивостями.

    "У сучасних лікарнях відмічається тенденція до зниження застосування антибіотиків", – заявляє лікар-педіатр, доктор Арне Симон із клініки при Боннському університеті. У медичній практиці все частіше використовуються препарати, що містять мед, для лікування різних типів ран.

    Медпрацівники використовували мед для обробки ушкоджень шкіри в дітей, хворих на різні види раку. Специфічне лікування було ефективним щодо злоякісних клітин, але при цьому дуже послаблювало імунітет. "Зазвичай, шкірна рана гоїться протягом тижня, але у випадку з нашими дітьми, це часто триває місяць або навіть більше", – говорить доктор Симон.

    Кай Софка, фахівець із лікування ран із педіатричної клініки університету вважає, що за допомогою меду можна вилікувати рани, які довго не загоюються. Причому всього за кілька тижнів. При такому лікуванні, швидше відбувається відторгнення мертвих тканин і епітелізація шкіри. Доктор Софка відзначає, що перев’язки в таких випадках менш болючі й не ушкоджують молодої шкіри.

    Незважаючи на позитивний досвід, клінічних досліджень було проведено небагато. У цей час медотерапію застосовують приблизно у двох десятках лікарень Німеччини. Дослідники Боннського університету в співробітництві з фахівцями з Гамбургу, Дюссельдорфа й Берліна оцінюють позитивний результат лікування медом більш ніж при 100 захворюваннях. Вони віддають перевагу медотерапії застосуванню новітніх видів антибактеріальних пов’язок, наприклад, з використанням іонізованого срібла.

    У медотерапії застосовується мед двох типів – перший містить велику кількість ферменту, який перетворює цукор, що міститься в меді, у перекис водню. Це перевірений і випробуваний антибактеріальний засіб. Другий різновид меду – мед лептоспермуму, вироблений в Австралії й Новій Зеландії, який має високу антибактеріальну активність, навіть у розбавленому стані.

  • Мафія, що торгує весною

    Мафія, що торгує весною

    Казку про дванадцять місяців пам’ятаєте? Ту, в якій вередливій дівчині та її матері в січні захотілось пролісків. От і відправили вони пасербицю в лютий мороз шукати ці квіти. Дванадцять місяців допомогли бідолашній дівчинці назбирати первоцвіти. Та зла мачуха на тому не спинилася. Їй захотілось груш та суниць. Так це ненажерливе бажання й погубило її та доньку, адже як казав січень місяць: „Не бувати літу перед весною, а весні – перед зимою.”

    #img_left#А в нас ще в січні з’явилися перші продавці пролісків і зараз вони вірно служать тим, кому захотілося весни – нищать природу. Цікаво, де вони знайшли ту галявину, щоб назбирати аж стільки квітів взимку? Та як природоохоронні органи протидіють цьому? Відповіді на ці питання дав старший державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища Микола Хоменко.

    – Микола Феодосійович, розкажіть, будь–ласка, звідки потрапляють до незаконних продавців проліски?

    Проліски зараз в основному збирають в Криму. Інколи завозять з Молдавії. Через Харків їх переправляють до Росії. Це – налагоджений механізм і та бабця, яка пропонує придбати нам квіти – остання в цьому ланцюзі. Підходиш до такої – а вона плаче: „Це ж я на хліб заробляю”. Але, насправді, продаж первоцвітів – надзвичайно прибутковий бізнес. До того ж, для реалізації червонокнижних квітів потрібен дозвіл, якого, звісно, у цих бабусь немає. Уявіть собі, лісник плекає проліски, доглядає, охороняє, а вночі приходять бомжі, школярі та виривають їх – а потім продають і знову йдуть по них.

    – А як ви намагаєтесь протидіяти цьому. Кажу „намагаєтесь”, бо така торгівля є досить поширеною в столиці.

    – По-перше, наше управління розсилає рекомендації  підвідомчим органам по всій Україні з вимогою посилити контроль. А далі на місцях  спільно з правоохоронними органами, громадськими організаціями, засобами масової інформації проводиться оперативна робота у місцях збору та збуту рослин, накладаються штрафи, передбачені кодексом України про адміністративні правопорушення.

    Не дивлячись на те, що проводяться рейди, вилучаються квіти і платяться штрафи, біля кожної бабки поставити свого інспектора неможливо. На мій погляд, ці питання повинна більше контролювати міліція та адміністрація ринків, адже на них покладені обов’язки забороняти реалізацію червонокнижних квітів. Отже, погано працює охорона ринку.

    – А чи відшкодовуватимуть збитки, нанесені такими злодіями, наприклад, висаджуватимуть квіти знову?

    – Спеціальні заходи з відновлення насаджень пролісків у нас не передбачені, бо природа сама відтворюється, якщо їй тільки дати таку можливість. Це можуть планувати територіальні місцеві організації.

    – А як Ви дізнаєтесь про результати роботи? 

    – Кожного місяця підвідомчі установи надсилають нам свої звіти, в яких вказується, що саме було зроблено ними в даному відношенні. Вони також повідомляють про те, скільки програм по місцевому телебаченню та радіо було зроблено на цю тему, скільки статей в місцевих газетах. Вся повна інформація по областях буде зведена до 15 червня.

    Наведу декілька прикладів станом на 13 лютого. Візьмемо Севастополь. В звіті сказано: складено 15 протоколів, накладено 20 штрафів, шкода – 2220 грн. В Чернігові притягнуто 2 чоловіки. В Закарпаття було зроблено 9 перевірок, складені протоколи, направлені до суду. В Харкові проведено 4 рейди, складено 4 протоколи, вилучено 235 букетиків первоцвітів. Але ж це – крапля в морі, бо всіх злодіїв зловити неможливо! І проволокою заповідник чи заказник ви не обгорнете.

    – Так що ж тоді може виправити цю ситуацію?

    – Я вважаю, що насправді, вся причина в нашому вихованні та культурі в цілому, як ми відносимося до братів наших менших та до об’єктів рослинного світу. Адже людина повинна милуватися тим, що сотворив Бог, і що цвіте на землі. Допоки ми не зрозуміємо, що зірвати квітку – це гріх, так саме, як вбити людину, до того часу буде це продовжуватись.

    Одне радує, що в цьому році їх набагато менше, ніж в попередньому, принаймні вони не торгують так відкрито. Але справжні зрушення у нас будуть, коли ми проявлятимемо любов до ближнього, в тому числі й до флори.

    – Отже починати повинен кожен з себе?

    – Так, звісно. От, наприклад,  коли вам приятель або коханий чоловік принесе такі квіти, ви йому скажіть: „Я їх не хочу, ти мені краще в вазончиках принеси, крокуси наприклад”. Тобто цю проблему треба вирішувати спільними зусиллями. Не можна тільки уповати на екологію – ми всі несемо відповідальність.

  • Краса Аризони: квітучі кактуси. Частина 1 (фотоогляд)

    Краса Аризони: квітучі кактуси. Частина 1 (фотоогляд)

    Територія південно-західного американського штату Аризона вкрита майже суцільною безкрайою пустелею. Гірське пасмо на узбережжі Тихого океану перешкоджає притокові вологого повітря, пекуче субтропічне сонце розжарює землю. Чи може у такому місці існувати життя?

    Не тільки може, але воно навіть дуже приємне оку! Що ж це? Це квітка-символ штату Аризона – кактус.

    Хіба ця суцільно вкрита колючками рослина, що не має ані гілок, ані листя, може милувати око?

    Звісно, може! А чи знаєте ви, що у березні-квітні кожного року у диких кактусів та інших рослин пустелі розпукуються яскраві і строкаті квіти? Це море квітів у пустелі – одне з найвідоміших чудес природи у США! Тому місцеві жителі вважають кактуси невід’ємною частиною своїх садів і квітників. У сезон, коли вони розпукуються, видно лише різнобарвні квіти, що сяють свіжістю та ароматом, і якими неможливо намилуватися. У цю пору кактуси ніби схожі на їжачків, що вбралися, готуючись до сватання.

    У цьому фотоогляді ми представимо вашій увазі деякі з них.

    #img_gallery#

    Лі Сінь. Велика Епоха
  • «Ля Рюсс» – старослов’янська казка в центрі Києва

    «Ля Рюсс» – старослов’янська казка в центрі Києва

    (Остання інформація: ресторан уже закритий)

    У деякому місті Києві, в деякій незалежній державі жив та був добрий парубок на всі руки майстер. Та тільки була у нього одна журба: не відав він, де знайти суджену свою, серцю відраду та апетиту насолоду.

    Говорили йому, що живе в місті тому дівчина-краса, на всі руки майстриня. Хоробрістю та розсудливістю своєю завоював добрий парубок серце майстрині. Та мала була його світлиця для сім’ї його нової. Так і стали вони будувати світлицю свою нову та красиву. І побудували вони свій будинок кольору золотого та в центрі Києва і стали в ньому жити-поживати та ресторан відкривати.

    Майстриня та пекла хлібці та пиріжки, а добрий легінь робив морси, кваси та настоянки. Приходили до них у ресторан люди різні: від молодих парубків з нареченими до царів з царицями. І всім було в ресторані смачно, затишно та весело. Ім’я популярному ресторану дали заморське для симпатичності та вишуканості «Ля Рюсс».

    #img_center_nostream#
    Непростий інтер’єр облаштували в ресторані: чарівні казки на стінах та риби в озерці, старовинні дивовижні предмети – що ні в казці сказати, ні в Інтернеті прочитати. Зробили три зали: «Ярмарок» – для веселих та молодецьких, «Княжі палати» – для чоловіків державних, і «Царська трапезна» – для особливо почесних гостей і государя зі свитою. Бенкети та гуляння у затишному ресторані тому не зупиняються. Відтоді й стали мовити, що коли веселість яка святкується, то саме в «Ля Рюсс» її й справляють – так вже й повелося.

    #img_center_nostream#
    Меню ж, крім основного, є і «Багатирське» – вітамінізоване і натуральне – для тих, хто за фігурою стежить ачи вегетаріанець. А коли Піст трапляється, то згодиться воно й для мирян, що вірують. Особливим же заморським делікатесом славиться ресторан на все місто: «Smoothy» – чудові фруктові та овочеві соки-пюре. Увечері з 19.00 до 22.00 легіні розважають гостей російськими романсами, а шеф-кухар з 12.00 до 23.00 пригощає всіх найвишуканішими стравами.

    #img_center_nostream#
    Скільки не говори, а все ж таки один раз спробувати – краще, ніж багато смачного почитати. Коли хочете покуштувати смачної їжі в староруському казковому стилі – то й запрошуємо Вас привітно до ресторану «Ля Рюсс», де казка ця живе.

    Знаходиться ж ресторан «Ля Рюсс» – у центрі Києва (раніше був це Поділ, звідки й почав розвиватися Київ).

    #img_center_nostream#
    Ресторан старослов’янської кухні «Ля Рюсс»:

    Контрактовий дім,
    вул. Межигірська, 1
    Тел.: (044) 467 75 17
    www.laruss.kiev.ua

    #img_center_nostream#
    Всього лише потрібно нарізати шпинат соломкою, а сир Фета – кубиками. Потім узяти полуничку і її теж порізати часточками. Все це викласти гіркою на тарілку. А для апетитності та пікантності зверху посипати кедровим горіхом і заправити соусом «Бальзамік».

    #img_center_nostream#
    Вирішили ми поділитися з Вами рецептом тим нескладним безкоштовно, бо коли безкоштовно отримав, то гріх на тому й наживатися.

  • Необережність на льоду може коштувати життя

    Необережність на льоду може коштувати життя

    З приходом весни людей підстерігає загроза, яка може коштувати життя. Ця загроза – ненадійний лід, який підведе кожного, хто буде необережним.

    #img_left#Працівники Міністерства надзвичайних ситуацій звертають нашу увагу на наступне:

    • ходити по льоду можна лише тоді, коли його товщина досягне 7 см (при цьому в розрахунок береться лише товщина нижнього, зеленуватого шару льоду);

    • якщо лід переходить група людей, то відстань між ними повинна бути не менше 5 м.

    • При переході льоду в невідомому місці потрібно взяти палицю, щоб з її допомогою перевіряти міцність льоду (якщо від удару палицею з’явиться вода, то необхідно негайно повернутись назад. В жодному разі не перевіряйте лід ногою).

    Слід пам’ятати, що лід завжди тонший там, де є стік води, ростуть кущі, очерет, де швидка течія, де є джерела або впадає струмок.   

    Рибалкам слід пам’ятати

    • не можна пробивати поряд багато ополонок;

    • не можна збиратись великими групами;

    • не можна пробивати ополонки на переправах;

    • не можна ловити рибу біля промоїн;

    • потрібно завжди мати при собі мотузку довжиною 12-15 метрів.

    У випадку, якщо ви все ж провалились то:

    • не панікуйте, утримуйтесь на плаву, уникаючи занурення з головою;

    • намагайтесь вилізти на лід, наповзаючи на його край грудьми і почергово витягуючи на поверхню ноги;

    • намагайтесь якомога ефективніше використати своє тіло, збільшуючи ним опорну площу;

    • вибравшись на лід, перекотіться і відповзайте в той бік, звідки ви прийшли, де міцність льоду вже відома.

    Якщо у вас на очах під лід провалилась людина то:

    • крикніть, що ви йдете на допомогу;

    • наближайтесь до ополонки поповзом, широко розкинувши руки;

    • підкладіть під себе лижі, дошку, фанеру;

    • не підповзаючи до самого краю ополонки, подайте потерпілому палицю, шест, лижу, шарф, мотузку чи щось подібне і витягніть його на лід;

    • витягши потерпілого на лід, разом із ним поповзом повертайтесь назад.   Будьте обережні на льоду!!!

    Цінуйте своє життя!!!

    Нагадаємо, що за даними МНС з початку року в Україні потонули 99 людей, із них 10 дітей.

  • Нічний трамвай або незабутня прогулянка Прагою

    Нічний трамвай або незабутня прогулянка Прагою

    „Я бачу велике місто, чия слава сягне зірок!

    І навіть найшановніші аристократи будуть низько вклонятися

    перед порогом фортеці, ім’я якій буде Прага".

    (принцеса Лібюс, за легендою, засновниця Праги)

    З кожним роком Земля стає все більше схожою на глобальне село. Відстань – більше не становить проблем. Телефон, Інтернет, факс знищують перешкоди для спілкування між людьми та компаніями. Все ж, іноді потрібне саме особисте спілкування, віч на  віч, так би мовити. В цьому випадку у нагоді стане літак, який швидко, як ніколи, домчить вас до місця призначення.

    #img_left#«Потрібно презентувати новий проект у Празі. Ні через Інтернет, ні по телефону – лише особисто», – почувся у телефонній трубці голос партнера по роботі. Робота у глобальному селі не терпить зволікань: вже за кілька годин мій літак приземлився у столиці Чехії – Празі. В цей же день закипіла робота: презентації, зустрічі, навіть трохи навчання. Так пролетів тиждень. Останній вільний вечір, час трохи поспати і збиратися додому.  Все б нічого, якби не маленьке  «але»:   коли тиждень працював у одній з найгарніших столиць Європи, завтра відлітати додому, а сам не бачив навіть центральної площі міста – спати неможливо.

    Якщо заснути не вдається –  час вирушати на прогулянку нічною Прагою. Це шанс поглянути на, так би мовити, вільне місто. У тому значенні, що вам не доведеться протискатися між туристичними групами, щоб подивитися на той чи інший пам’ятник. Не буде спокуси затриматися на півгодини у кожному наступному магазині сувенірів, куди вдень вас обов’язково кликатимуть, часто навіть російською.  Найголовніше – ви зможете сповна відчути атмосферу таємничості пустих празьких вулиць, яку підсилює світло нічних ліхтарів. Варто також зважити і на мінуси від такої прогулянки проти ночі.

    Перше. Мапа дуже доречна, коли на вулицю виходите без супроводу місцевого жителя: і визначні місця всі видно де знаходяться, і свій готель потім легше відшукати.  Друге. Корисно буде дізнатися нічний розлад руху транспорту. Він висить на кожній зупинці.  Особисто я надовго запам’ятала: трамваї ходять щопівгодини, автобуси – щодвацять хвилин, метро після 24-ої не працює. Третє. У зв’язку  з тим, що туристів, як і місцевих жителів, на вулицях опівночі швидко меншає, то на випадок, якщо ви забудете всі знайомі слова чеською, в нагоді стане чесько-український розмовник. І останнє, але найголовніше: документи і фотокамера – зовсім не зайві речі.

    #img_right#Вирушаймо. На трамвайній зупинці Стадіонній (не важко здогадатися від чого походить назва) цікавлюся у місцевого жителя, що він порадить відвідати в першу чергу. „Собор Святого Віти. Місцеві жителі здавна його любили, вони приходили туди попросити сил для хорошої роботи і мужності для збереження власної свободи", – відповів Петер. А хіба українські жителі міст колись прагнули чогось іншого?  Працювати і мати свободу, прагнення людей у всьому світі подібні.

    Хвилина в хвилину, як зазначено у розкладі, під’їхав трамвай. Згідно з картою, поруч із собором св. Віти знаходиться „найбільший у світі комплекс з фортець – Празький Град"  – так написано у Книзі Рекордів Гінеса.  Це символ Чеської Республіки. Він складається з групи палаців і соборів, виконаних у найрізноманітніших архітектурних стилях. Раніше там жив король, а сьогодні працює президент. Незмінною залишилася одна традиція – зберігати коронаційні прикраси в стінах цієї фортеці. Тут також можна знайти цінні документи монархії, мистецькі скарби і Християнські реліквії. Як свідчить легенда про заснування Праги, у 7-му столітті цими землями правила мудра принцеса Лібусе. Якось у неї було видіння. „Я бачу місто, яке сягне зірок!" Сказавши це,  вона вказала на місце, де чоловік мастив поріг будинку. Невдовзі саме там за наказом принцеси спорудили фортецю, яку назвали Праха (від слова поріг, який чеською práh). Так розпочалася історія Празького Граду.

    По дорозі до Карлового моста, який з’єднує два береги річки Влатва, як слайди в голові, змінюються стереотипні картинки Праги: Празька весна і вторгнення радянської армії, центр Оксамитової революції (падіння комуністичного режиму), анти-глобалізаційні протести у Празі, … богемне скло, традиції пивоваріння, Празькі пряники.

    #img_left#Перше, що помітила, а точніше почула біля Карлового мосту – українська мова. „Ось, приїхали на зимові канікули на конференцію. В путівнику прочитала про Карловий міст, і як навмисно, завтра вже повертаємося до Києва,  тому оось тільки, власне, вночі змогла вийти на екскурсію. Зовсім не жалкую, бо міст у світлі ліхтарів виглядає дуже гарно", –  розповіла Ірина, студентка київського міжнародного університету. Ось монумент біля якого потрібно загадати бажання, поки тримаєшся за кам’яну руку скульптури.  Ось  чоловік почав грати на шарманці підспівуючи щось англійською.  Ось остання вежа мосту, яка сповіщає, що ви на території старого міста. Ось одразу і кав’ярня, яка відчинена, незважаючи на пізню годину. Там змерзлим туристам пропонують скуштувати гаряче вино, чеські тістечка і каву „за старовинним рецептом", як нам пояснила офіціантка. Дійсно смачним був напій, такого не знайти ні в Німеччині, ні в Британії, ні в Іспанії, що приємно, лише у Львові доводилося куштувати так приготовлену каву.

    Далі я вже йшла, на звук ударів годинника. Річ у тому, що на площі старого міста на вежі є дивовижний годинник, про який складено безліч легенд. Найпопулярніша – про годинникаря, якому якось король замовив зробити „незвичайного годинника". Майстер довгий час працював і нарешті представив роботу. Годинник, під час бою якого встигають пройти 11 фігурок апостолів і сховатися за дверцятами, щоб через годину знову з’явитися. Коли майстер вдруге взявся до роботи король захвилювався. Він боявся, що наступний витвір годинникаря буде ще гарнішим і цього разу роботу отримає хтось інший. Тому вирішили осліпити майстра, але той, дізнавшись про задум, пробрався на вежу і зламав механізм. Багато знадобилося часу, щоб розгадати таємницю годинника і відремонтувати його. Сьогодні, як у ті далекі часи, щогодини сходяться десятки людей, щоб побачити „11 апостолів з годинника".

    Пражці вміло поєднують історію і сьогодення. На старій площі багато кав’ярень та наметів, де розливають пиво й Глін-твейн, печуть тістечка та смажать „Празькі сосиски". Гості міста можуть і за ходом історичного годинника поспостерігати і „сучасно" перекусити.

    Чекаючи на зупинці нічного трамвая побачила на стовпі оголошення, розібрати з нього вдалося лише одне речення: Прага – золоте місто гостроверхих куполів. Безперечно, правду кажуть, подумала я, і зайшла у нічний трамвай…

  • Тиждень високої моди у Парижі: Christian Lacroix (фотоогляд)

    Тиждень високої моди у Парижі: Christian Lacroix (фотоогляд)

    На Тижні високої моди у Парижі (Paris Fashion Week) пройшов показ колекції французького модельєра Кристіана Лакруа (Christian Lacroix) "Осінь-зима 2007/2008".

    #img_gallery#

  • Євген Захаров: «Омбудсмен – це інститут громадського суспільства, що перебуває на держслужбі». Частина 2

    Євген Захаров: «Омбудсмен – це інститут громадського суспільства, що перебуває на держслужбі». Частина 2

    #img_left#– Ви згадали про регіонального Омбудсмена. Якою ви бачите структуру  цього підрозділу?

    – Найважливішим є питання про особистість регіонального Омбудсмена, він такий же важливий, як і обрання парламентського Омбудсмена. Це повинна бути людина, яка має великий досвід правозахисної діяльності, пов’язаної з регіональними правозахисними організаціями. Якщо в регіоні є такі люди й такі організації, то це гарантія успішної роботи. В цьому випадку було б досить обмежитися штатом із двох чоловік: регіональний Уповноважений і його секретар. А якщо в регіоні немає такої людини і такої організації (це речі взаємозв’язані), то й недоцільно мати в такому регіоні представництво.

    – Яким чином Ви бачите механізм діяльності регіональних представництв омбудсмена? Чи не потонуть вони під ворохом звернень, як це раніше сталося з приймальнями президента?

    – Є суттєва різниця: вони мають розглядати звернення, що стосуються порушень прав людини. Дуже веклика кількість звернень стосуються інтересів, а не прав. Регіональний Омбудсмен має бути кваліфікованим правозахисником, який вміє відрізняти права від інтересів, і не буде розглядати звернення, які не належать до його парафії. Право на відмову є одним із суттєвих принципів правозахисної активності.

    – Чи Ви можете стисло сформулювати, в чому принципова різниця між Вашим баченням інституту Омбудсмена та тим, що його демонструвала пані Карпачова?



    – В період до 2004 року пані Карпачова займалася „гасінням пожеж". Можливо, в ті часи це була єдина можливість для захисту людей на цій посаді: доводити до кінця конкретні справи. На мою думку, зараз є  можливість для системних змін у правозахисті, які я й бажав би реалізувати. Як саме – я пишу в своїх тезах, вони є на сайті „Майдан": створення мережі регіональних представництв, делегування повноважень на регіональний рівень і спеціалізованим Омбудсменам, значне покращення комунікації та інформування про права людини, організація співпраці мережі недержавних правозахисних організацій з офісом Омбудсмена, фокусування особливої уваги на стратегічні справи, зокрема ті, які мають перспективу в Європейському суді з прав людини, також треба звернути увагу на співпрацю з адвокатами та неурядовими організаціями.

    – Чому, на Вашу думку, не розглядається питання щодо прямого порушення закону в ситуації суміщення роботи Уповноваженого з депутатством і як може депутат правлячої партії балотуватися?

    – Що стосується суміщенні посади Омбудсмена з депутатською діяльністю – це дійсно порушення – за законом питання несумісності має бути зняте протягом 10 днів. Проте після того, як Карпачова стала депутатом, її не могли змінити, адже не було голови Ради, який мав висунути нових кандидатів на посаду, він обраний був тільки в липні. Коли головою ВРУ став Мороз, всі пішли у відпустку. Тобто порушення тривало, але не з вини Карпачової. Має бути прописано у законі, що Уповноважений виконує обов’язки до обрання нового. Тут прогалини у законі.

    Щодо висування від правлячої партії – це є порушення духу закону, позаяк закон забороняє займатися політичною діяльністю. Проте в законі безпосередньо не сказано, що Уповноважений не має права брати участь у виборах. Потрібне тлумачення Конституційного Суду, але йому не давали працювати. Це ж питання стосується і суддів. Але роз’яснення Конституційного Суду теж нема. Це пастка між відсутністю чіткої норми у законі і нерозумінням цього питання людьми, котрі працюють у владі.

    У будь-якому випадку треба організувати подання до Конституційного Суду щодо тлумачення, яка діяльність є політичною. Я певен, що участь у виборах – ніщо інше, як політична діяльність. Треба унеможливити такі випадки у майбутньому.

    З іншого боку, якщо та політична сила, в списку якої Ніна Іванівна пройшла до парламенту, хоче відчувати себе справжньою політичною партією європейського штибу, то вони мають обрати незалежного кандидата, а не свого. За усіма канонами Омбудсмен має бути неполітичною постаттю, кандидатуру якої узгодили і правляча партія чи коаліція, і опозиція. Між іншим, в західних країнах Омбудсмена обирають кваліфікованою більшістю, а не простою.

    – Чи знаєте Ви, які кошти будуть потрібні для виконання програми і звідки Ви збираєтесь їх отримати, оскільки бюджет держави вже затверджено?

    – За рахунок недержавних благодійників. Я впевнений, що багаті люди погодяться надати кошти на захист людей, чиї права були порушені державою. Подивіться, вся система юридичних клінік в країні утримується на кошти пана Сороса і пана Пінчука. Я пропоную створити фонд Омбудсмена – захисту жертв порушень прав людини, який акумулював би такі недержавні внески.

    Окрім того, наскільки мені відомо, благодійні фонди фінансували діяльність Омбудсмена за часів перебування Ніни Іванівни на посаді, і, наскільки я чув, ці внески були доволі суттєвими. На жаль, точна інформація про використання коштів не була надана.

    Мій досвід переконує, що проблема не в грошах, а в людях. Якщо є люди з добрими ідеями, які здатні їх реалізувати, то й кошти знайдуться.

    Дякую Вам за розмову. Бажаю Вам успіхів у Вашій нелегкій роботі.

    Довідка „Великої Епохи":

    Захаров Євген Юхимович – кандидат технічних наук; член Харківського обласного юридичного товариства; член правління Міжнародного фонду "Відродження".

    З 1990 – Заступник голови Харківської міської комісії з поновлення прав репресованих

    З 1990 – член Московської Гельсинської ґрупи

    1990-94 – депутат Харківської міськради

    1992-1997 – член громадської ради Українсько-Американське бюро захисту прав людини

    1993-1997 – Головний редактор журналу "Права людини в Україні"

    З 1994 – Член робочої колеґії Міжнародного товариства "Меморіал"

    З 1997 – співголова та виконавчий директор Харківської правозахисної ґрупи;

    З 1999 – Головний редактор, щоквартальника "Свобода висловлювань і приватність"

    З 2004 – Голова правління Української Гельсинської спілки з прав людини, голова правління.

    Сімейний стан: одружений. Дружина Інна Борисівна – філолог, поет, редактор бюлетеня "Права людини"; син Борис – історик. Дві онучки.

    Володіє англ. мовою.

    Захоплення: поезія.

  • Ронні Аккерманн переміг на лижному чемпіонаті світу в Японії (фотоогляд)

    Ронні Аккерманн переміг на лижному чемпіонаті світу в Японії (фотоогляд)

    У Саппоро (Японія) на лижному чемпіонаті світу чемпіоном за класичною схемою (два стрибки із трампліну та гонка-переслідування на 15 км) утретє поспіль став німець Ронні Аккерманн. Услід за ним до фінішу прийшли американець Біл Демонг і фін Анссі Койвуранта.

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#