Blog

Сумо – один із видів японської національної боротьби, що сягає своїм корінням у глибоку давнину. Серед японських міфів і легенд є чимало пов’язаних із сумо.

#img_left#Так, у літописах «Кодзікі» розповідається про те, як у двобої визначився правитель країни Ідзумо. В інших стародавніх сказаннях – «Ніхонгі», змальовується двобій між двома відомими воїнами того часу перед імператором. Переможець цього двобою – Номіносукуне, був піднесений до сану Богів і з того часу шанується в Японії як засновник сумо.

Перші найбільш достовірні відомості про проведення змагань сумо в Японії належать до 642 р., коли за вказівкою імператора при дворі відбулося свято на честь корейського посла. З того часу турніри сумо стали щорічними й стосувалися завершення польових робіт.

Сумо міцно ввійшло в побут японців. У змаганнях брали участь представники майже всіх станів. У ранньому сумо, на відміну від сучасного, були відсутні які-небудь чіткі правила й обмеження. Крім загальноприйнятих нині прийомів (кидків, підніжок, підсікань), дозволялося наносити удари руками й ногами в будь-яку частину тіла, що часто призводило до важких травм. Згодом були розроблені правила, які забороняють нанесення таких ударів.

 

У ранньому середньовіччі турніри із сумо були невід’ємною частиною двірцевих свят. У період феодальної роздробленості, коли посилюється військовий стан, сумо широко розповсюджується як різновид прикладного бойового мистецтва, спосіб виховання духу та тіла воїнів-самураїв, а двобої сумоторі стають складовою частиною регулярних турнірів поряд із змаганнями кінних лучників.

Розквіт сумо належить до епохи Едо ( 1600-1868). З’являються літературні твори, в яких описуються турніри по сумо. У театрі Кабукі йдуть спектаклі, де головними діючими особами є популярні борці. У кольоровій гравюрі укіє-е утворився окремий жанр – сумо-е.

Тоді ж оформилися 72 канонічних прийомів (кімаріте), закріпився ритуал турнірів, удосконалилися правила змагань, що дійшли до наших днів. Двобої із сумо проходять на спеціальному квадратному помості (досі) зі стороною  7,27 м. Арена для бою являє собою коло діаметром  4,55 м, з джгутом із рисової соломи по периметру. Над помостом розташований навіс, що нагадує формою дах синтоістського храму.

Правила сумо дуже прості: перемагає борець, який змушує супротивника торкнутися поверхні помосту (досі) будь-якою частиною тіла за межами кола, а в його межах будь-якою частиною тіла, крім ступнів ніг. Правила суворо забороняють удари кулаком, пальцями або ребром долоні, а також удари ногами в груди та живіт, атаку в горло й пах.

У професійному сумо відсутні вагові категорії. До 1910 р. до боїв допускалися люди, що мали вагу не менше за 52 кг. Вимог до зросту не існувало жодних. В 1926 р. до змагань почали допускати спортсменів вагою не менше 64 кг і зростом не нижче 164 см. У цей час вага борця-початківця повинна бути не менше 70 кг, зріст не нижче 173 см. У нинішніх борців – рікісі, рекордна вага перевалила за 200 кг.

Турніри сумо відрізняє особливий традиційний ритуал. Перед початком змагань проходить парад учасників. Вони по черзі виходять на ринг. По закінченню параду на поміст піднімається великий чемпіон – екодзуна, у супроводі головного судді й двох найсильніших борців, один із яких несе церемоніальний меч. Екодзуна виконує ритуальний комплекс фізичних вправ і з силою тупотить лівою і правою ногою по черзі, відганяючи погань. Завершує змагання особливий ритуал згинання лука, що виконується у вигляді танцю молодим борцем і символізує торжество перемоги, подяку богам, імператорові та суддям.

Здавна кожний двобій на турнірі починався з особливої церемонії. Борці-Рікісі підходили до спеціальних ящиків із сіллю й розкидали її на помості, полоскали рота, обтирали руки, таким чином відганяючи злих духів і очищаючи себе й місце двобою від бруду й нечисті.

Двобій починався з особливої процедури психологічної боротьби – сікірі. Борці повільно сходилися й, сівши навпочіпки, пильно дивилися в очі один одному, намагаючись подумки знищити суперника. Постоявши так якийсь час, спортсмени розходилися й знову починали кидати сіль на поміст. Цей процес повторювався кілька разів, поки рікісі не кидалися один на одного. В середні століття сікірі не був обмежений часом. Зараз цей ритуал значно спростився, але, як і раніше, передує кожному бою.

У сумо найважливішою річчю є вміння не заточитися у швидких і лютих рухах – кидках, поштовхах, вивертах. Потрібні нескінченні тренування, щоб утримати центр ваги в нижній частині живота, у цьому полягає головний елемент техніки сумо. Із трьох складових сумо – сін, гі, тань (дух, техніка, тіло) за всіх часів найбільше цінувалися перші два. Великі чемпіони останніх десятиліть із зростом 180-190 см у кращі свої роки важили не більше 130 кг. Перемагають такі атлети за рахунок техніки й бійцівського духу, приводячи в невимовний захват мільйони вболівальників у Японії та в усьому світі.

#img_right#Рікісі вражають уяву міццю, здоров’ям і надзвичайною гнучкістю. Крім гігантських розмірів, борця сумо завжди можна відрізнити за високій, зібраній на тім’ї у вузол, зачісці. Така зачіска не тільки данина традиції, вона амортизує удар при падінні. Виступають спортсмени в пов’язках на стегнах – мавасі.

У клуби сумо учнів приймають у віці 10-15 років. Формування тіла борця відбувається винятково в процесі тренувань за рахунок збільшення м’язів і нарощування ваги. Заради цієї мети формується сам розпорядок дня. Підйом з першими променями сонця, ранковий туалет, потім натще починається виснажливе протягом п’яти годин тренування, що вимагає повної віддачі сил і крайньої концентрації. Після тренування борці приймають гарячу ванну й снідають. Нагулявши гарний апетит, рікісі їдять без усяких обмежень, при цьому, на відміну від інших спортсменів, не відмовляють собі й у спиртному. Після сніданку – тригодинний сон, потім короткочасне тренування й легка вечеря.

Професійне сумо (одзумо) має сувору ієрархічну структуру. Воно класифікується на 6 дивізіонів. У вищому дивізіоні (макууті) борці мають ранги на зразок спортивних розрядів, вищий з яких – екодзуна, дається довічно, інші – одзекі, секіваке, комусубі й маегасіра, завойовуються й затверджуються борцями в ході турнірів. Ранги борців нижчих дивізіонів – дзюре, макусіта, сандамме, дзенідан, дзенокуті, іменуються також як назва дивізіону з додаванням номера, що відповідає положенню в рейтингу.

За 300 років титула екодзуна удостоїлося не більше 70 чоловік. Щоб претендувати на титул екодзуна, борець повинен як мінімум двічі один за одним вийти переможцем на великих чемпіонатах, домігшись звання одзекі, а також зарекомендувати себе із кращого боку в очах суддів і товаришів по рингу.

Зараз у Японії щорічно проводяться шість великих чемпіонатів сумо: три в Токіо й по одному в Осаці, Нагоє й на острові Кюсю. Учасники змагань розподіляються за традицією на дві команди – «Схід» і «Захід». Чемпіонат триває 15 днів. Кожен учасник бореться один раз у день із різними супротивниками. Переможець у день завершення змагань нагороджується імператорським кубком. Крім того, введені ще три премії: майстру, який найбільш вдало виступив у двобої з чемпіоном; за бойовий дух і за технічну досконалість. Щоб заслужити кожну з нагород, борець повинен виграти не менше восьми боїв із запропонованих йому п’ятнадцяти. Після кожного чемпіонату з’являються нові одзекі, але вище звання екодзуна присуджується рідко, раз у кілька років.

За матеріалами: japantoday.ru, ozumo.ru, japan-sumo.ru

Бої без правил – найжорсткіше із сучасного бойового єдиноборства, а панкратіон – найжорсткіша версія боїв без правил.  Панкратіон у перекладі з грецької означає всеволля або всеможливість. Недаремно офіційна назва міжнародної федерації, що займається цією версією, – Всесвітній чемпіонат з абсолютних поєдинків.

 

Панкратіон – найстародавніше із згадуваних єдиноборств. Він був включений у програму старогрецьких Олімпіад ще в 648 році до н.е. Оскільки в панкратіоні дозволені всі прийоми, окрім підлих – таких, як укуси, витискування очей – це власне і є рукопашний поєдинок, як такий, у чистому вигляді. Згодом із нього, як єдиного загального єдиноборства вийшли кулачний бій – як ударна техніка і боротьба. У 4 столітті до н.е. з військами Олександра Македонського панкратіон потрапив до Індії, звідки через 9 століть засновник Шаоліньського монастиря Бодхідхарма вирушив до Китаю і далі, де видозмінений панкратіон перетворився у різні стилі східного єдиноборства.

 

Одним із найзнаменитіших чемпіонів у давнину був математик, філософ і гуманіст Піфагор, який залишив після себе як головну спадщину не тільки відому теорему, але й заповіт, що закликає до розвитку в бійцеві не тільки фізичних, але й, в першу чергу, етичних якостей як основної застави найбільших перемог. Він, як і інші бійці старовини вважав, що військовий успіх – це щось схоже на два колеса воза на різних кінцях однієї осі. Одне колесо – це бойова підготовка, а інше – етичне виховання, духовність. Якщо ця конструкція позбувається одного з коліс, то не покотиться вперед і успіх відвернеться від людини. Піфагор 15 років був кращим бійцем у світі завдяки гармонії душі та тіла і виростив шестикратного олімпійського чемпіона по боротьбі Мілона Кротонського. Сучасним, навіть найяскравішим зіркам про це залишається тільки мріяти, і це все тому, що сучасні люди виправдовують себе, кажучи, що раніше життя було легшим, і відповідно простіше було досягти гармонії. Але ж насправді все навпаки, життя завжди важке, а раніше було ще важче – хто сильніший, той і правий. Зараз ці вовчі вдачі хоча б скрашуються благами цивілізації. Але й сьогодні кращі бійці панкратіона, його еліта – люди інтелігентні, духовно розвинені.

 

#img_gallery#

У наш час панкратіон відродився у Бразилії, як «бої без правил» і звідти почав свій переможний хід по всьому світі. У цих поєдинках сильні представники своїх видів єдиноборства – боксу, боротьби, кікбоксингу, східних стилів зустрічаються між собою на рингу восьмикутної форми, обтягнутому сіткою, – октагоні та за єдиними універсальними правилами голими кулаками, в повний контакт, повністю без захисних засобів за винятком бандажу на пах б’ються між собою до повної перемоги. У боях без правил не присуджують очки за хороший удар або правильно проведений прийом. Поєдинок потрібно довести до кінця, тобто до нокауту або здачі суперника. Таким чином, ці бої сучасних гладіаторів стали якимсь абсолютом, «верхівкою» у світі єдиноборства і тому міжнародна федерація, що займається цими боями, носить назву Всесвітній чемпіонат з абсолютних поєдинків.

 

Раніше ці поєдинки проходили взагалі без врахування часу, в єдиній абсолютній ваговій категорії. Зараз регламент поєдинку найчастіше складає 3-5 раундів по 5 хвилин кожен. Це правило введене для інтенсифікації бою на користь глядачів і телебачення. Зараз популярніші пом’якшені, більш адаптовані до спортивних умов версії боїв без правил – міксфайтінг М-1, поєдинки за версією Прайд.  Проте стародавні традиції бійців панкратіона збереглися і в наш час. За часів середньовіччя кращі воїни тієї епохи – лицарі, більше за інших славилися своєю ввічливістю, джентльменською поведінкою у звичайному житті і благородним ставленням до суперника. Стародавня мудрість свідчила: "Справжній воїн не войовничий".  Так і сьогодні – кращі тренери з абсолютних поєдинків крім розвитку найрізнобічнішої техніки у своїх спортсменів – ударної, борцівської, уміння проводити задушливі, больові прийоми і бити лежачи, не менш важливими вважають закласти в своєму учневі основи духовності, пошану до суперника. Президент Усесвітнього чемпіонату з абсолютних поєдинків Георгій Вікторович Кобилянський говорить, що ще ніколи спортсмен, який намагався добитися перемоги за будь-яку ціну, аж до нечесних прийомів, не досяг чогось значного в панкратіоні.

 

Дуже добре це я відчув і на своєму прикладі. Так сталося, що єдиноборством я став займатися дуже пізно, коли багато хто вже вішає рукавички на цвях, у 30 років. До цього серйозно займався  плаванням, хоча єдиноборство цікавило завжди. Після закінчення кар’єри в плаванні думав, що більше ніколи спортом займатися не буду, оскільки був уже досить виснажений морально і фізично. Але побачив на відеокасеті, яка вперше з’явилися тоді, бої без правил і зрозумів, що якщо я хочу називатися чоловіком, то повинен спробувати себе в них.  Природно в такому віці вже не знайти тренера, який би серйозно взявся допомагати кувати перемоги, тим паче, що ні тренерів, ні спортсменів з боїв без правил в моєму рідному місті Ярославлі тоді не було.

 

Довелося скрізь пробиватися самому. В абсолютних поєдинках виступають сильні в своїх видах єдиноборства, тому щоб трохи краще підготуватися до них, домовлявся про спаринги з кращими бійцями-тяжами з іншого єдиноборства, переймав їхній досвід, виходив на змагання з боксу і боротьби, і вчився на власних  помилках і пропущених ударах. Дуже важка школа і без постійного особистого тренера все одно малоефективна. Тому коли почав виступати в боях без правил, то найчастіше програвав, хоч і з боєм. У цей же час одна людина познайомила мене з китайською школою духовного самовдосконалення Фалунь Дафа. Після читання книг цієї школи я усвідомив, що є на світі щось набагато важливіше, ніж ці самі перемоги, слава, успіх у жінок і матеріальне благополуччя, і зрозумів, що головна вершина і головна перемога – це чесність, доброта і терпіння, це сила перемогти власні пороки і слабкості, уміння прощати. І тоді практично відразу прийшов перший великий успіх у боях без правил – перемога в престижному бою на 1 Кубку  Світу з панкратіону в Тель-Авіві. Я думаю це найголовніший урок, який я отримав і в спорті, і в житті.

Автор Шибанков Д.В. – член виконкому Всесвітнього чемпіонату з абсолютних поєдинків, переможець Супербою першого Кубка світу з боїв без правил в Ізраїлі, організатор чемпіонату світу з боїв без правил – панкратіону 2001 року в Ярославлі.

Саморобний квас – кращий напій для сімейного обіду. Це й джерело вітамінів, і прохолодний напій, і основа для літніх супів та борщів. І, без сумніву, приготований своїми руками квас набагато смачніший, ніж вміст пляшки з супермаркету.

#img_left#Головна відмінність квасу окрошки від хлібного в тому, що його роблять із сирої муки. Напій виходить несолодким, світлим і містить менше газу — ідеальний варіант для основи холодних супів.

Склад:

мука житня — 2 жмені

мука гречана — 1 жменя

закваска дріжджова — як у попередньому рецепті

родзинки — 2 ст.л.

м’ята — 3 гілочки

чебрець — 3 гілочки

хрін — 3 корінці

вода — 8 л



Приготування:

У велику каструлю всипати муку, додати декілька стаканів холодної води, вимісити рідке тісто. Залишок води закип’ятити і влити в тісто, ретельно перемішуючи його.

Дати остигнути до 30°С, ввести в сусло закваску. Поставити для бродіння в тепле місце на 12 годин.

Розлити молодий квас у банки, покласти в кожну загорнуті в марлю м’яту, чебрець, хрін і родзинки і поставити в холодильник на добу.

«Мені найбільше сподобалося українське місто Чернівці», – поділилася враженнями від подорожі Україною знайома полька Агнешка Шіміон. Не Київ, столиця держави, не південні морські красоти, і навіть, не історична столиця західної України – Львів, а відносно невелике місто Чернівці. Чому? Чим воно привертає увагу туристів? Невже там так «гарно живеться», як розповідають гості міста?

У цьому я вирішила пересвідчитися на власні очі.

#img_center_nostream#

Театр починається з гардеробу, а місто – з вокзалу

Доїхати до Чернівців можна маршрутним автобусом, або ж потягом, у місті також є аеропорт.

14 годин дороги і потяг Київ-Чернівці прибуває на міський вокзал історичного центру Буковини. Якщо ви приїхали туристичною  групою, то  екскурсія починається просто з  відвідин вокзалу.

У 19 ст. залізниця була символом прогресу. Місту, через яке вона пролягала, був гарантований торговий та промисловий розвиток. Тому таким радісним було 1 вересня 1866 року, коли у Чернівцях відкрили залізницю. Кілька сотень підданих Австро-Угорської імперій (до якої на той час входив центр Буковини – Чернівці) стали першими пасажирами цуга (саме так у ті часи називали потяг). Його вважали дуже швидким «бо ж за 12 годин довозив з Чернівців до Львова», переповідає екскурсовод.. Півтори сотні років тому потяг викликав справжній фурор: юрби народу виходили привітати його на всіх 9 станціях, через які той проходив. Для порівняння, у Києві перший потяг з’явився лише через чотири роки.

#img_center_nostream#

На початку свого існування вокзал був не лише транспортним вузлом, а й своєрідним атракціоном, на який чернівчани сходилися подивитися і послухати марш, який обов’язково проводжав цуг о сьомій годині сорок хвилин. Деякі історики стверджують, що відправлявся потяг саме під популярну мелодію «Сім сорок».

Екскурсія щойно розпочалася, а наша група одразу заговорила, що «добре було б у комфортабельний готелик, з гарячою водою і сніданком у номер». Але от з готелями в місті проблеми. Адміністрація Чернівців про це добре знає. «У нас немає готелів європейського рівня», – зауважив міський голова Микола Федорук на сесії міськради. «Ось відкрилося кілька нових закладів, але про який рівень сервісу може йтися, якщо вони не пропонують сніданки?» У Чернівцях 16 готельних закладів. Вартість проживання від 60 до 1550 гривень за добу, такі данні департаменту економіки. Зростання кількості туристів очікується наступного року, коли місто святкуватиме своє 600-річчя.

Ми трохи перепочили,  допили каву – і наша група  повертається на туристичний маршрут.

Пункт призначення – міська ратуша

Це місце, де зазвичай засідала політична верхівка міста – магістрат.  Довго не могли урядовці погодитися, де ж краще будувати споруду. 29 років знадобилося, щоб визначитися з місцем, і ще 6, аби нова споруда почала працювати. В 1847 році постала будівля з високою баштою та внутрішнім подвір’ям. Бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає герб міста. Найбільше уваги привертає 50 метрова вежа, коли о 12 годні щодня на балкончик виходить сурмач у народному одязі й на всі чотири сторони світу сповіщає, що: « Там на тому боці, там живе Марічка…».

#img_center_nostream#

«Це варто почути. Колоритно так», –  говорить місцева жителька Віра. Вона переїхала до Чернівців два роки тому, коли вступила до технікуму. «Чернівчани вже звикли і не приділяють сурмачеві, та й іншим історичним місцям, такої уваги, як гості міста, для яких це вдивовижу. Я коли почала тут жити щовечора любила виходити на площу навпроти ратуші – послухати. Багато гуляла старовинними вуличками, а коли почалося навчання, робота – просто стала не помічати тієї дивовижі. Може звикла, а може проблеми на кшталт: гроші треба заробляти, готуватися до вступу в Університет, це все повністю займає голову і вже не до різних там музеїв». Щодо грошей, які заробляють Чернівчани, то молоді за некваліфіковану роботу  платять 800 – 1,5 тис. грн., а у спеціалістів зарплати різняться: від 850 грн. у завідувача магазином – до 2500 грн у водія вантажівки. (такі дані дає Буковинська кадрова агенція).

Посидівши «у політичному центрі» екскурсія наша вирушила до навчального, а саме до Чернівецького університету ім. Федьковича. Заснований у 1875 році навчальний заклад мав лише три факультети, але бажаючих навчатися не бракувало. В ті часи, як і зараз, абітурієнти з різних частин Буковини і Галичини з’їжджалися сюди. На територію університету нашу групу не пустили: «Бо іспити йдуть», – пояснив вартовий. Дивним було те, що ніяких натовпів  батьків та груп підтримки вступаючих ми не помітили. Лише невеличка група з 5 чоловік стояла біля гратів центрального входу. «Навіть нас попросили вийти за межі території, хоча там наші діти здають іспити», – пояснила жінка. Всі п’ятеро видно було дуже хвилювалися, бо ж є за що – один  з кращих університетів Західної України. Статус, підтверджений історією, так би мовити.

31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя  приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Йому раділи і майбутні студенти, і прості обивателі.

#img_center_nostream#

Лекції, що читалися у новоствореному навчальному закладі, ще раз підтверджували тезу про поліетнічність Чернівців. Хоча навчання велося німецькою мовою, тут все-таки вивчали вірші Котляревського та старослов’янську граматику, на кафедрі східноєвропейської історії викладалася історія України.



Заморити черв’ячка по-чернівецьки

Погулявши ще трохи незвично вузькими, але довгими вуличками Чернівців – нагуляли добрий апетит. Місцева кухня нагадує домашню: щось смачно, а щось не вдалось. У Чернівцях існує інстинктивний поділ на їдальні, де можна смачно і недорого поїсти. Наприклад, тільки в центрі ми нарахували їх три. Там на 15 гривень можна замовити першу, другу страву і сік.  У кав’ярнях пропонують зігріваючі напої, а у ресторанах – широкий вибір страв та вин. Примітно те, що піцца – універсальна для Чернівців страва – вона в меню як кав’ярень так і розкішних ресторанів. 

«Орієнтуйтесь на ресторан і добротну корчму», – порадив нам екскурсовод. Ось в останню ми й вирушили. Побачивши в меню незвичні для центральної України назви страв: мамалигу, банош – настрій одразу покращав. «Спробуйте краще народну ситну страву «Бабусин гостинець»,  – порадила жінка за сусіднім столом. «Це глечик з чимось на зразок вареників із м’ясом в розплавленому сирному соусі з грибами» Ми довірилися пораді. Страва й дійсно виявилася дуже поживною і смачною. Вже за півгодини ми допивали каву і розмовляли з пані Юлією. «Чернівці дуже гарне і старовинне місто». Вперше воно згадується  в історичних документах 1408 року. «Зараз населення близько 300 тис. чоловік», – додає пані Юлія. Говорили про все: починаючи від політики і кінчаючи погодою. За приємною розмовою і час пролетів непомітно. Нам вже був час повертатися на вокзал, адже за годину відходив потяг Чернівці-Київ.

#img_center_nostream#

Зібравшись потім у вагоні, ми ще довго обговорювали чим історичний центр Буковини для туристів відрізняється від  Чернівців для «щоденного життя». Єдине, з чим всі без винятку погодилися – люди в місті дуже привітні: все розкажуть, покажуть, посміхнуться і допоможуть. Можливо, це – просто менталітет такий. Тоді саме завдяки йому в туристів залишаються тільки приємні враження від подорожі, а всі прогалини, забуваються вже до прибуття потягу на центральний Київський вокзал.

3 квітня 2007 року сесія Ірпінської міської ради достроково припинила повноваження Ірпінського міського голови Мирослави Свистович. Як зазначає градоначальниця, абсолютно безпідставно.

#img_left#Нагадаємо, що ця жінка, несподівано для всіх, минулого року фактично без фінансування та політичної підтримки, здобула перемогу на виборах міського голови, прийшовши з третього сектору. Але українська політична практика доводить, що такі люди довго на посаді не втримуються, бо великий капітал діє за своїм сценарієм. Згадаємо випадок із Фастівським міським головою, якого спочатку не допускали до посади протягом 4 місяців, потім була спроба його вбити; меру Шахтарська "не пощастило" більше – після недопущення до посади його вбили; на всю Україну нашумів випадок з мером Мукачевого… За яким сценарієм діятимуть бандити в Ірпіні – невідомо.

А от, як розгортаються події зараз, розповіла сама Мирослава Свистович.

– Мирославо Богданівно, то через що Вас зняли з посади?

– Суто формальною причиною була моя неправильна кадрова політика. А насправді причина мого зняття – спроба великого капіталу заволодіти землею в Ірпіні.  Адже я стала на заваді шахраям, які за попередньої влади отримали 18 га землі в Ірпінському лісі – під будівництво нібито клініко-медичного центру. Після перевірки інформації, наданої ними, в тому числі в пресі, про те, що проект узгоджений з міністерствами Німеччини, ми виявили аферу. Адже в німецьких міністерствах нам пояснили, що ні про який проект вони не знають. При перевірці так званого німецького інвестора, виявилось, що ця людина була тричі засуджена в Німеччині за шахрайство. Він навіть не мав десяти тисяч євро, щоб внести за себе заставу. В результаті отримання цієї інформації, за моєї ініціативи, рада нинішнього скликання забрала цю землю.

– А що позитивного було зроблено в місті за час Вашого головування?

– Згідно з законом про місцеве самоврядування систему влади так описано, що міський голова сам практично не може прийняти ніякого рішення. Мер має приблизно 30% впливу на прийняття того чи іншого рішення, а 70% – залишається в Ради. В тому числі стосовно реконструкції центру міста.

Оскільки у нас землі небагато, а будувати помешкання треба, то я пропонувала інвесторам, які до мене звертались, брати будинки зі старого житлового фонду. Давала їм земельну ділянку під відселення, щоб вони, по-перше, забезпечили людей, які живуть в старих будинках, нормальним житлом, а по-друге, привели в належний вигляд центр міста. На жаль, всі ці проекти не пройшли, тому що депутати просто намагалися блокувати мою роботу.

– І що Ви робили в такій ситуації?

– Я зосередилась на тих проектах, які не потребують великих фінансових витрат з бюджету та згоди депутатів.

Перше, я зайнялась житлово-комунальним господарством, адже воно – в занепаді. Я залучила провідних українських фахівців з питань водопостачання. Був розроблений план його оптимізації й покращення якості питної води. Розроблена програма почала в цьому році реалізовуватись. Також я спробувала інвентаризувати всі комунікаційні мережі, які в нас є. Для цього я уклала угоду з фірмою „Геоінформаційні системи”, яка мала накласти на топографічну основу всі мережі, які є в місті. А це допомогло б нам оперативно реагувати на ті чи інші недоліки та аварії та скласти програму послідовної їх заміни та ін.

– Скажіть, а чим зараз живе Ірпінь, після того, як Вас було знято?

– Нічого особливого не відбувається. Окрім того, що рада зараз винесла на порядок денний питання про затвердження генерального плану. До речі, саме через нього навколо мене розгорілась війна. Адже попередньою владою був розроблений проект генплану, де під багатоповерхову забудову пішла заплава річки Ірпінь. Звичайно, всі землі в заплаві цієї річки вже розподілені. Треба розуміти, якщо ви купили землі сільськогосподарського призначення, то це не означає, що місто повинно давати дозвіл на забудову цих земель. А зараз така ситуація, що Ірпенем намагаються керувати всі, хто завгодно. Ось до мене приходять власники паїв і повідомляють, що вони збираються щось будувати на тих землях. Я їм кажу: „Почекайте. Є генеральний план, є міський голова, є рада. І вони повинні вирішувати, що вони хочуть бачити на тих землях, чи багатоповерхівки, чи готелі, чи об’єкти рекреаційного призначення, чи щось інше”.

Мені особисто пропонували 2 млн. хабаря за те, щоб залишити генеральний план таким, яким він є, із забудовами заплави річки. Але я йшла на вибори з гаслом, що не дам знищити рекреаційну зону в місті. Тому що Ірпінь – населений пункт курортного призначення. Я повинна виконувати свої обіцянки перед виборцями.

Отже, зараз, як тільки не стало міського голови, на першу ж сесію ставиться питання про затвердження того генплану, розробленого попередньою владою на замовлення інвесторів.

– І що ж може, на Вашу думку, змінити таку ситуацію, в якій опиняється міський голова?

– Я вважаю, що потрібно змінювати закон про місцеве самоврядування. Не можна, вибачте, кагалом керувати містом.  Бо в наших депутатів думка міняється по три рази на день, при чому на неї дуже великий вплив мають люди зі сторони, які лобіюють свої інтереси. Отже, коли ти говориш з кожним окремо, вони погоджуються, а коли вони збираються разом, ситуація  протилежна. Тобто, міський голова зв’язаний по руках і ногах і не може вирішувати стратегічних питань щодо долі міста.

Китай – за декілька днів до візиту прем’єра Вень Цзябао до Японії, відомий адвокат – правозахисник Гао Чжишен прорвав інформаційну блокаду і зумів зв’язатися із своїм давнім другом і прихильником Ху Цзя. Ця подія знову привернула увагу міжнародної громадськості до прав людини в Китаї.

#img_left#Того ж дня, китайські джерела заявили, що губернатор району Хайдін, Чжоу Лянло був арештований за внутрішнім наказом Партії за привласнення земель незаконним шляхом. Вважають, що Чжоу є сподвижником члена Постійного комітету чинного політичного відділу, Цзя Цінліня.

Арешт Чжоу примушує освіжити в пам’яті пониження на посаді колишнього глави партії в Шанхаї Чень Лян’ю у 2006 році.

Несподівана публікація новин Гао

У Гао не було ніякого зв’язку із зовнішнім світом протягом восьми місяців з часів його секретного викрадення у серпні 2006 року. В грудні 2006 року, Гао був притягнутий до суду за закритими дверима і засуджений до трьох років тюремного ув’язнення у звинуваченні в диверсії з п’ятирічним відстроченням, після чого його повернули додому і разом зі всією сім’єю помістили під домашній арешт.

Згідно з листом Гао і розслідуванням добровольців правозахисників з міста Пекіна, понад сотня міліціонерів, агентів у цивільному і співробітників відділу безпеки працюють цілодобово, щоб відгородити всю сім’ю Гао від зовнішнього світу. Ху Цзя, який допоміг Гао опублікувати на цей раз його історію, тепер також знаходиться під суворим наглядом, як активіст-правозахисник з тривалим стажем.

Багато людей ставляться до публікації новин про Гао, як до дива. Історія Гао – історія викрадення, тортур, і погроз сім’ї та родичам з метою зламати його волю – привернула увагу міжнародних ЗМІ. Це призвело до міжнародного протесту напередодні та під час візиту Веня до Японії.

Арешт Чжоу Лянло

Чжоу, чиновник середнього рівня, знаходився у критичному стані. Його заарештували за наказом Партії – системи кадрового контролю позакитайської юридичної системи. Під час переслідування Фалуньгун, юридична система Китаю зазнавала маніпуляцій фракції Цзяна, що привело до повної корумпованості й абсолютного підпорядкування Цзяну. Згідно із ЗМІ материкового Китаю, зокрема, журналу Цайцзін, багато чиновників високого рівня було залучено в цю справу. Багато хто вважає, що арешт Чжоу є знаком ще однієї боротьби між фракціями Цзяна, Ху і Веня.

Сигнали боротьби

16 березня, під час прес-конференції Китайського конгресу, один журналіст задав Веню питання, як ефективно зупинити корупцію (обмін грошима і владою) в уряді.

Після деякої паузи, Вень відповів: «Ми повинні визнати, що в даний час проблема корупції все посилюється, і багато чиновників високого рангу замішано в ній. Головна на те причина – перевантаженість влади і відсутність ефективного контролю та обмежень».

Вперше головний лідер режиму визнав серйозність корупції в Китаї. Вень відповів після паузи, по чому можна судити, що його відповідь було добре продуманою, і не була висловлена легковажно. Насправді, згідно з аналітиками, це є сигналом того, що Ху Цзіньтао і Вень Цзябао хочуть використати антикорупційну кампанію, щоб завоювати прихильність людей і завдати жорстокого удару фракції Цзяна.

Немає жодного чиновника, який був би чистий, антикорупційна політика  служить лише інструментом політичної боротьби.

Вважають, що член Постійного комітету чинного політичного відділу Цзя Цінлінь будучи вагомою фігурою у фракції Цзяна, замішаний у випадках контрабанди під час перебування його на посаді губернатора провінції Фуцзянь (Fujian). Оскільки головний підозрюваний Лай Чансін втік до Канади, цей випадок привернув багато уваги. Зараз Лай все ще в Канаді, він намагається отримати статус біженця, заявляючи, що він став жертвою  політичної боротьби.

Замість того, щоб потрапити під розслідування, Цзя швидко просунувся службовими східцями під захистом Цзяна, а його зграя послідувала за ним до Пекіна. Прикладом може служити найкрупніший забудовник приватної нерухомості у Фуцзяні, Хуан Жулунь, який успішно отримав права забудовувати найперспективнішу ділянку землі в районі Хайдін міста Пекін, губернатором якого був Чжоу Лянло.

Якби Чжоу визнав свій злочин, його безпосередній начальник, член постійного комітету чинного муніципального комітету Пекіна і глава Партії району Хайдін, Тань Вейке, став би наступною мішенню. Тань був секретарем Цзя Цинліня, коли вони знаходилися ще в провінції Фуцзянь.

Подібний скандал відбувся у 2006 році під час пониження на посаді глави шанхайської партії Чень Лян’ю, тоді колишній секретар Ченя Цінь – у минулому губернатор району Баошань в Шанхаї почав боротьбу. Тань Вейке і Цзя Цінлінь мали схожі стосунки.

Відповідь фракції Цзяна

Очевидно, фракція Цзяна вловила прихований натяк відповіді Веня на прес-конференції. Згідно з журналом Ченмін (Chengming Magazine) від 1 квітня, під час щотижневої зустрічі політбюро відбулася гостра дискусія з приводу промови Веня. Цзя Цінлінь, Цзен Цінхун і Лі Чанчунь розкритикували відповідь Веня перед ЗМІ, оскільки вона не була обговорена всередині керівної групи і поставила головне керівництво в незручну ситуацію.

Згідно із звітом журналу Ченмін, звичайне щотижневе засідання триває дві години, тоді як ця зустріч тривала п’ять годин.

Публікація новин про Гао Чжишена не була випадковістю. Тоді як Ху Цзіньтао і Вень Цзябао прагнули привернути на свою сторону громадськість, Цзен Цінхун також один із постійних членів політбюро, який контролює секретну службу безпеки Китаю, скористався адвокатом Гао, дозволивши йому опублікувати свою історію, щоб відвернути увагу і охолодити очікування громадськості щодо Ху і Веня.

Кожного разу, як Ху і Вень їздили за кордон, фракція Цзяна і Цзена додавала проблем, або відверто пригнічувала рух за права людини на материку, щоб  опублікувати повідомлення про те, що питання прав людини в Китаї все ще погіршуються всередині Китаю, або використовуючи систему секретної служби, щоб під їхнім управлінням створити проблеми у відвідуваній країні, як, наприклад, здійснення тиску на відвідувану країну, щоб ті блокували протест Фалуньгун або навіть заарештовуючи послідовників Фалуньгун без будь-якої на те причини. На цей раз все повторюється, Цзен хоче створити конфлікт між Венем і громадськістю, публікуючи інформацію Гао.

Насправді, Цзен користувався схожою тактикою в 2006 році, коли все міжнародне співтовариство звернуло увагу на видаляння органів у практикуючих Фалуньгун, вимагаючи провести незалежне розслідування всередині Китаю. Адвокат Гао був раптово арештований. Згідно з безліччю звітів, Цзен і його відділ секретної служби стояли за цим арештом.  Це називається «Відрізувати хвіст, щоб врятувати життя», метою було відвернути міжнародну увагу і тиск.

Чжан Хайшань. Велика Епоха

Ролі простих обивателів – це не його амплуа. Його герої завжди трохи «не від світу цього». Вони в безперервному русі, пошуках свого шляху і місця в житті, або найактивнішим чином беруть участь у битві між Добром і Злом (причому як на тому, так і на іншому боці).

Кіану Чарльз Рівз народився 2 вересня 1964 року в Бейруті, Ліван. Своєю яскравою екзотичною зовнішністю він зобов’язаний своєму корінню: його батько наполовину гаваєць, наполовину китаєць, а мати англійка. У перекладі з гавайської, Кіану означає «прохолодний гірський вітер».

Його батьки розлучилися, коли Кіану був дитиною. Мати з дітьми переїхала до Канади. Кіану Рівз досі має канадське громадянство. Свою акторську кар’єру він почав у віці 15 років, беручи участь у сценічних постановках в місцевому клубі. В 17 років його виключили зі школи за неуспішність, після чого він підробляв різними способами.

З шістнадцяти років він почав зніматися в телесеріалах і рекламних роликах, а до 22 років вже взяв участь у парі фільмів. Після декількох незначних ролей, він отримав гарні відгуки за свою роль у підлітковій драмі «На березі ріки», «Неймовірні пригоди Білла і Теда» (1986). Потім він знімається в костюмованій картині «Небезпечні зв’язки» (1988).

#img_gallery#

Цікавою виявилася його роль у філософському фільмі кінокласика Бернардо Бертолуччі «Маленький Будда» (1992). Кіану Рівз виконав роль Сіддхартхи Гаутами – індійського принца, який відмовився від слави і влади в ім’я пошуків істини і досягнення духовного просвітлення, і який згодом увійшов в історію як Будда Шакьямуні – засновник буддизму. Картина отримала високі відгуки критиків, хоч і не мала успіху в прокаті.

Справжній успіх прийшов до нього з фільмом "Швидкість" (1994), в якому Кіану зіграв поліцейського, що рятує людей із замінованого автобуса. У всьому світі фільм зібрав близько 300 мільйонів доларів. Кіану Рівз став справжньою зіркою, проте зніматися в продовженні фільму «Швидкість-2» відмовився, оскільки йому не сподобався сценарій. Касовим успіхом користувалися й інші стрічки за участю Рівза – «Мій власний штат Айдахо», «На гребені хвилі», де його партнером став Патрік Суейзі, футуристичний «Джоні Мнемонік» – екранізації кіберпанківського роману Уїльяма Гібсона.

У містичному триллері «Адвокат диявола» (1997), де його партнерами по фільму стали Шарліз Терон і Аль Пачіно, який виконав роль диявола, він зіграв адвоката-кар’єриста, що продає свою душу дияволові. Причому, заради можливості попрацювати з Аль Пачіно, Рівз навіть погодився на пониження власного гонорару.

Справжній пік популярності до нього прийшов після виходу на екрани «Матриці» (1999) – фантастичної картини братів Вачовскі, яка була удостоєна 4 Оскарів. Герой Рівза хакер Нео (у звичайному житті Томас Андерсон) дізнається страшну реальність, що існуючий звичний йому світ – всього лише ілюзія, створена суперкомп’ютером, щоб тримати людей у покорі. Нео стає обраним, який зможе врятувати людство від влади машин. В одному з інтерв’ю Кіану Рівз так сказав про свого героя: «Я вважаю Нео людиною високої моралі, його етика, пошук справжнього життя, те, як він поводиться по відношенню до інших людей і до себе – все це примушує мене захоплюватися Нео».

Фільм мав грандіозний касовий успіх і зібрав 460 мільйонів доларів у всьому світі. У 2003 році майже одночасно вийшли його продовження – «Матриця: перезавантаження» і «Матриця: революція».

Одні з останніх робіт Рівза – містичний триллер «Костянтин» (2005), в якому його герой, екзорцист Джон Костянтин б’ється з темними силами і фантастична драма «Будинок біля озера» (2006), де його партнеркою стала Сандра Баллок, разом з якою Рівз вже знімався у «Швидкості».

Крім кіно, Кіану Рівз також займається музикою. Він є членом групи «Dogstar», де грає на бас-гітарі. Він мало схожий на інших голлівудських зірок, не ходить на світські вечірки, не має постійного житла і живе в готелі або у своєї сестри. Кумир мільйонів глядачок у всьому світі, Кіану Рівз досі не одружений і ретельно оберігає своє особисте життя від стороннього втручання. «Навіщо потрібно лізти в душу і відкривати всю таємницю?» – говорить він.

Новий президент Франції Ніколя Саркозі звернувся з посланням до французького народу невдовзі після закриття пунктів для голосування.

#img_right#Його промова, що носила явне соціальне забарвлення, була прямою протилежністю його передвиборчої кампанії, яка була сфокусована на політичних і технічних питаннях. В очах багатьох людей він виглядає холодним у порівнянні з жіночною гуманісткою Сеголен Руаяль.

Президент Саркозі почав свою промову, завіривши, що «всі нужденні люди, від яких відвернулося життя, не будуть покинуті».

Потім він закликав «увесь французький народ незалежно від партійної, релігійної й етнічної приналежності об’єднатися й дозволити Франції рухатися вперед». Він продовжував: «Я закликаю кожного бути терпимим і відкритим до людей, які мають інші думки й ідеї».

Потім Саркозі торкнувся питань міжнародної арени.

Він завірив «європейських партнерів», що він «зберігає глибоку віру у формування Європи» і що цієї ночі «Франція повернеться в Європу».

Потім він звернувся до «наших американських друзів», сказавши, що вони можуть розраховувати на дружбу Франції, згадавши, що «це означає, ви допускаєте, що ваші друзі можуть думати по-іншому».

Він також згадав «народи Середземномор’я», вказавши, що «у Середземномор’ї на карту поставлено все». Новий президент згадав «середземноморський союз», який він розглядає як міст між Європою й Африкою, настоюючи «на подоланні ненависті, замінивши її великою мрією про мир та цивілізацію».

Далі він звернувся до африканських народів, сказавши, що бажає «допомогти їм перебороти епідемії, голод, подолати бідність і жити в мирі». Він згадав «про спільне (з Африкою) рішення» стосовно політики контролю еміграційних процесів і амбіційного плану розвитку.

Саркозі закликав «усіх людей світу, що вірять у цінність толерантності, свободи, демократії й гуманізму», докласти зусиль і підкреслив своє занепокоєння із приводу «тих, хто зазнає переслідувань через тиранію й диктатуру».

Саркозі закінчив свою промову тим, що Франція стане на сторону «тих, кого пригноблюють», і це є «посланням Франції, її сутності та історії».

Дехто розглядає це як відмову від зовнішньої політики адміністрації попереднього президента Ширака.

Уряд Ширака піддавався критиці за тісні зв’язки з китайським комуністичним режимом, названим «репортерами без кордонів» «головним порушником прав людини».

Уряд Ширака підтримував ріст продажу зброї в Китай, і віддав наказ французькій поліції заарештовувати продемократичних активістів, які вийшли із протестами під час візиту китайського лідера Ху Цзіньтао у Францію.

Версія англійською