«У 2003 році я планую переспати, щонайменше, з 56 жінками, — пише Ван Чен (ім’я вигадане), чиновник середньої ланки компартії Китаю (КПК), на першій сторінці свого секс-щоденника. — Хоча б дві з них не повинні бути повіями».
#img_left#У трьох щоденниках, вперше виявлених дружиною Вана, описуються інтимні подробиці його стосунків більш ніж із 500 жінками, починаючи з 2003 року. Після того, як друг його дружини доніс на нього в поліцію, 47-річний Вaн був заарештований 21 березня 2010 за звинуваченням у хабарництві, що поклало край його планам по відношенню до 600 або 800 жінок. Ван зізнався, що гроші від хабарів він щедро витрачав на своїх коханок, включаючи купівлю нерухомості для них.
Випадок Ван Чена всього лише епізод із серії сексуальних скандалів за участю партійних кадрів та їх коханок. Чиновницькі пригоди стали популярними об’єктами насмішок серед китайських користувачів Інтернету. В одному широко розповсюдженому повідомленню, наприклад, пропонуються нагороди для володарів коханок:
«Премія за кількість присуджується Сюй Цяо, екс-голові будівельної компанії в провінції Цзянсу, який мав 146 коханок [Ван Чен пізніше побив рекорд]. Премія за якість відходить до Чжена Цзунхая, колишнього директора пропаганди Чунцінського міського комітету партії, який утримував 17 студенток. Колишній начальник текстильного відділу Хайнань Лі Ціншан написав 95 секс-щоденників і зберіг зразки волосся 236 жінок, і, таким чином, завоював премію за наукові дослідження. Голова муніципального комітету партії Ян Фен виграв премію з організації управління сімома коханками, використовуючи корпоративні навички, які він освоїв в ході своєї магістерської бізнес-програми. Голова профкому Лін Лонфей отримав орден Дружби за запрошення всіх своїх 22 коханок на банкет після конкурсу краси».
Корупція
Китайська громадськість, можливо, могла б проігнорувати подібне явище, розглядаючи його лише як одну із слабкостей політичної еліти, якби це не обходилося країні так дорого. Молоді жінки, які віддаються чоловікам, що годяться їм у батьки, роблять це за певну ціну. Легкові автомобілі, будинки, гроші на кишенькові витрати за надані послуги і вірність оплачуються за рахунок привласнених державних коштів.
Зростаюче коло споживачів із числа коханок також сприяло попиту на предмети розкоші в Китаї. Бренди типу Louis Vuitton користуються величезним успіхом у Китаї, в той час як у Сполучених Штатах і Європі попит на них зазнає спаду. Гуанчжоуський магазин Louis Vuitton має VIP-список замовлень на сумочки Birkin за ціною понад $151 368 кожна.
У доповіді, складеній компанією HSBC, говориться, що китайський «ринок предметів розкоші, який стимулюється чиновниками, які мають коханок, у цьому відношенні, мабуть, є єдиним у світі», і додано, що чиновницькі наложниці далекі від розорення.
Оскільки офіційні заробітні плати навіть високопоставлених чиновників не дозволяють таких надмірностей, недолік компенсується за допомогою хабарництва. У своєму щоденнику 2003 року Ван Чен, який мав річний оклад в 19 200 юанів ($2833), планував витратити на своїх жінок, щонайменше, 100 тисяч юанів ($14 756). Тим не менше, Ван значно відстає від своїх вищих колег, які можуть з легкістю витратити мільйони юанів на своїх подруг.
За даними офіційного звіту, в 2009 році 106 тисяч посадових осіб були визнані винними в корупції, що на 2,5 відсотка більше, ніж у попередньому році, а кількість чиновників, яких спіймали за привласнення понад 1 млн юанів ($146 000), збільшилася на 19 відсотків. У іншій доповіді повідомляється, що понад 95 відсотків керівних кадрів партії, визнаних винними в останні роки, мали коханок.
Вбивства
Стародавні китайці вважали, що нестриманість — це зачаток зла. У випадку з партійними чиновниками та їх коханками, корупція — це тільки початок, — в останні роки серед посадових осіб з’явилася тривожна тенденція вдаватися до вбивств.
25 травня відомий китайський блогер Чжан Хунфен навів 12 найбільш жахливих випадків убивств коханок корумпованими чиновниками, що взяті з повідомлень ЗМІ.
У 2005 році колишній голова Юньнаньского провінційного комітету Ян Гоцю розрізав свою коханку на шматки кухонним ножем і варив їх у скороварці, намагаючись знищити докази, інші частини її тіла він зберігав у холодильнику, перш ніж його спіймали.
У 2007 р. начальник поліції підклав бомбу під сидіння машини своєї коханки. Бомба у формі мобільного телефону здетонувала, коли вона сіла в машину. Вибух розірвав її навпіл.
В інших випадках більш обережні чиновники вважали за краще наймати найманих убивць, щоб позбутися своїх подруг.
«Цих убивць коханок об’єднує одне, — написав Чжан у своєму популярному блозі. — Усі вони мають успішну політичну кар’єру, займають важливі партійні пости, або близькі до цього».
У більшості випадків убита жінка або просила більше грошей, ніж їй «належало», або з ревнощів до інших коханок чиновника загрожувала донести на нього. «Для корумпованих чиновників політичне майбутнє — це найголовніше, — пише Чжан. — Якщо коханка встає на його шляху, вона просто повинна померти».
Експлуатація можновладцями своїх соціальних привілеїв підірвала їх власну легітимність, що призвело до помітного розколу суспільства і ненависті народу до багатих і впливових людей.
Китайці були шоковані, коли 23 березня 42-річний лікар, озброєний фруктовим ножем, напав на дітей біля входу в початкову школу в місті Нанпіні провінції Фуцзянь, убивши дев’ятьох. Протягом наступних трьох днів три аналогічні спалахи насильства відбулися в інших провінціях. Є припущення, що злочинці були націлені на найбільш престижні школи в регіоні, в яких навчаються діти комуністичних чиновників і нуворишів.
Незабаром після випадку в Нанпіні школяр місцевої початкової школи мимоволі висловив думку громадськості в шкільному творі — листі до вбивці Чжену Міншеню: «Якщо ви не можете стримати свою ненависть, йдіть убивати корупціонерів! Як ви могли вбити невинних дітей?»
Фраза «йдіть убивати корупціонерів» вмить стала популярною темою для обговорення серед користувачів Інтернету.
Суспільна мораль
Неприборкана корупція, жорстокість та розпуста чиновників компартії Китаю зробили негативний вплив на соціальні та етичні підвалини китайського суспільства.
Незважаючи на те, що номінально проституція незаконна в Китаї, індульгенція чиновників сприяла швидкому розвитку секс-індустрії в країні за останні два десятиліття. Хоча в обох газетах-вісниках партії і в «ліберальній» пресі з’являються постійні звіти про рейди на стриптиз-клуби та інші подібні місця, багато публічних будинків перебувають під захистом поліції і військових. Вони є зручним джерелом доходів для сил безпеки.
Для тих, хто знайомий із новітньою історією Китаю, існуючий подвійний стандарт комуністичної партії не викликає подиву. Хоча вона публічно проповідувала ідею про самозречення для реалізації комуністичної утопії, «батько» Мао був відомим бабієм — його улюбленою жертвою була молода селянська дівчина.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 2006 р. в Китаї налічувалося 6 мільйонів працівниць секс-індустрії, в той час як за більш пізніми оцінками ця цифра варіюється від 20 до 30 мільйонів, що становить від 3 до 5 відсотків жіночого населення країни.
ВІЛ-інфекція також стала причиною для зростаючого занепокоєння. Згідно з китайськими офіційними даними і статистикою ООН, в Китаї з цією хворобою живуть 700 тисяч людей, щороку реєструється 50 тисяч нових випадків. Зарубіжні експерти вважають, що реальні цифри набагато вище.
Ще кілька десятиліть тому китайці слідували строгим моральним нормам у питаннях статевих стосунків, тисячолітній спадщині буддизму, даосизму і конфуціанства. Незважаючи на існування в багатьох династіях інституту наложниць, це не здійснювало впливу на широкий загал, а перелюбство вважалося гріхом.
Сучасний Китай створює враження, що він дотримує сучасні західні концепції про сексуальне звільнення та соціальний прогрес, але це лише перекручена цензурою компартії картина. Ідея про те, що індивідуальне звільнення повинно поєднуватися з політичною та ідеологічною свободою, відсутня.
Компартія Китаю відкинула моральні обмеження стародавньої китайської цивілізації і відмовилася від комуністичної риторики про самопожертву. Єдине, що залишилося — це неприкритий культ наживи, влади і почуттєвих насолод, який здійснюється за рахунок величезних соціальних витрат.
Мішель Юй. Велика Епоха
