Blog

Коли ви згадуєте ім’я Мартіна Скорсезе, то увага слухачів вам майже точно забезпечена. Додайте ще такі імена, як Джек Ніколсон, Леонардо Дікапріо, Метт Деймон, Марка Вольберг,  Алік Болдуін і Мартін Шин. Ну що, зацікавилися?

#img_right#Дія нового фільму Скорсезе  ”Відступники” відбувається у Південному Бостоні.  Коп-новачок на ім’я Біллі Костіген (у ролі – Леонардо Дікапріо) таємно впроваджується  до ірландської мафії, очолюваної Френком Костелло (Джек Ніколсон). Костігенові протистоїть висхідна зірка массачусетського відділення поліції Колін Салліван (Мет Деймон), якого не так давно перевели до Спецвідділу з розслідувань, та який працює над тим, як зловити Костелло.

Найцікавіше ж у тому, що Салліван насправді таємно працює на Костелло. Поки Костіген і Салліван усе глибше і глибше уживаються у свої ролі – хто в мафії, а хто у державній поліції, в обох організаціях стає відомо про ”інсайдера”. Костіген і Салліван починають перегони з часом і один з одним, щоб убезпечити себе.

#img_right_nostream#Сценарій ”Відступників” – це захоплюючий ланцюг подій, який підтримує увагу аудиторії тим, що примушує глядача гадати щодо кожного повороту подій. А досить дотепні діалоги у драмі, яка розгортається на екрані, викликають усмішку та сміх, особливо у сценах із сержантом Дігнемом і капітаном Еллербі, яких зіграли Марк Уолберг і Алік Болдуін.

Гра вище згаданих топ-зірок на чолі з Джеком Ніколсоном і Леонардо Дікапріо просто прекрасна. Ніколсон, граючи Костелло, повністю уживається у роль. Аудиторія цілком заворожена ним, і більше ніхто не в змозі так майстерно приховувати в образі свого героя справжнє зло, яке він утілив у своїй ролі. Анітрохи не менш чудова гра Дікапріо. І саме ті сцени, в яких обидва актори з’являються на екрані разом, є кульмінаційними моментами ”Відступників”.

Не зважаючи на блискуче виконання  Ніколсона, Дікапріо, Деймона та решти зірок, кінцева частина ”Відступників” трохи розчаровує. Початок фільму – захоплює, продивившись три чверті фільму – він все ще захоплює, а кінець… не такий захоплюючий. Він здається дещо натягнутим і замість природного розвитку подій містить  аритмічні завершальні сцени. Проте, фільм із такою командою знаменитих акторів як Скортезе, Ніколсон, Дікапріо та Деймон та їхнім видатним виконанням усе ж  варто подивитися.

Амір Талай. Велика Епоха

Коли ви згадуєте ім’я Мартіна Скорсезе, то увага слухачів вам майже точно забезпечена. Додайте ще такі імена, як Джек Ніколсон, Леонардо Дікапріо, Метт Деймон, Марка Вольберг,  Алік Болдуін і Мартін Шин. Ну що, зацікавилися?

#img_right#Дія нового фільму Скорсезе  ”Відступники” відбувається у Південному Бостоні.  Коп-новачок на ім’я Біллі Костіген (у ролі – Леонардо Дікапріо) таємно впроваджується  до ірландської мафії, очолюваної Френком Костелло (Джек Ніколсон). Костігенові протистоїть висхідна зірка массачусетського відділення поліції Колін Салліван (Мет Деймон), якого не так давно перевели до Спецвідділу з розслідувань, та який працює над тим, як зловити Костелло.

Найцікавіше ж у тому, що Салліван насправді таємно працює на Костелло. Поки Костіген і Салліван усе глибше і глибше уживаються у свої ролі – хто в мафії, а хто у державній поліції, в обох організаціях стає відомо про ”інсайдера”. Костіген і Салліван починають перегони з часом і один з одним, щоб убезпечити себе.

#img_right_nostream#Сценарій ”Відступників” – це захоплюючий ланцюг подій, який підтримує увагу аудиторії тим, що примушує глядача гадати щодо кожного повороту подій. А досить дотепні діалоги у драмі, яка розгортається на екрані, викликають усмішку та сміх, особливо у сценах із сержантом Дігнемом і капітаном Еллербі, яких зіграли Марк Уолберг і Алік Болдуін.

Гра вище згаданих топ-зірок на чолі з Джеком Ніколсоном і Леонардо Дікапріо просто прекрасна. Ніколсон, граючи Костелло, повністю уживається у роль. Аудиторія цілком заворожена ним, і більше ніхто не в змозі так майстерно приховувати в образі свого героя справжнє зло, яке він утілив у своїй ролі. Анітрохи не менш чудова гра Дікапріо. І саме ті сцени, в яких обидва актори з’являються на екрані разом, є кульмінаційними моментами ”Відступників”.

Не зважаючи на блискуче виконання  Ніколсона, Дікапріо, Деймона та решти зірок, кінцева частина ”Відступників” трохи розчаровує. Початок фільму – захоплює, продивившись три чверті фільму – він все ще захоплює, а кінець… не такий захоплюючий. Він здається дещо натягнутим і замість природного розвитку подій містить  аритмічні завершальні сцени. Проте, фільм із такою командою знаменитих акторів як Скортезе, Ніколсон, Дікапріо та Деймон та їхнім видатним виконанням усе ж  варто подивитися.

Амір Талай. Велика Епоха

#img_right_nostream#Алани належать до стародавніх народів, які свого часу справляли величезний вплив на всю Європу. Прийшовши з Кавказу, вони розширили свої володіння до Дону, часто здійснювали набіги на Малу Азію та Вірменію. У 5-м столітті н.е. вони вторглися в Галію (сучасна Франція) та Італію, разом із вандалами  увійшли до Іспанії.

Вважається, що алани говорили мовою східної підгрупи іранських мов. Карачаївці й осетини вважають себе нащадками аланів. Звідси і назва столиці Північної Осетії – Аланія.

Проте про аланів відомо небагато, в основному з джерел римських або грецьких істориків. Діонісій, описуючи аланів, називав їх ”могутніми” і відзначав їхні видатні наїзницькі якості. Амміан стверджував,  що  ”майже всі алани високі на зріст, красиві та світловолосі”. 

Будучи кочівниками, вони, головним чином, жили зі скотарства. Алани не знали рабства, яке існувало в античному світі. Деякі джерела повідомляють про існування в аланів полігамії. Не маючи храмів, вони вшановували лише одного бога – бога війни і поклонялися голому мечу, встромленому в голу землю. Пізніші свідчення говорять, що алани поклонялися і духам  предків. ”Щасливим небіжчиком” в аланів вважався той, хто  гинув  у бою, служивши богові війни; такий небіжчик був гідний шанування.

Вони також цікавилися прогнозуванням майбутнього й ворожінням. Можливо, це зацікавлення було перейняте зі Сходу: відомо, що перед виходом на Захід частина аланів контактувала з китайцями. Алани передбачали майбутнє за допомогою пучків вербових лозин – по тому, як розсипалися лозини, ворожбит передбачав майбутнє.

Оскільки аланське суспільство, головним чином, було орієнтоване  на війну, хлопчиків із дитинства навчали верховій їзді. Аланські  воїни вважали принизливим для себе ходити пішки. Розведення коней було їхнім найулюбленішим заняттям. Аланські коні мали велику популярність в інших народів.

Однією дивною рисою, характерною для аланів, є їхнє ставлення до літніх людей. Тоді як їхні не менш войовничі сучасники, германці, з повагою ставилися до людей похилого віку як до мудрих людей, які мають знання, алани дотримувалися протилежних поглядів. До людини, яка дожила до старості, яка вже не здатна воювати, вони ставилися з презирством і вважали її боягузом.

Можливо, саме такий світогляд аланів відіграв фатальну роль.  На відміну від германців,  які зуміли закласти основи для таких процвітаючих держав, як Німеччина, Австрія, скандинавські країни, колись могутні алани канули в небуття, розсіявшись по світу і асимілювавшись з іншими народами.

#img_right_nostream#Алани належать до стародавніх народів, які свого часу справляли величезний вплив на всю Європу. Прийшовши з Кавказу, вони розширили свої володіння до Дону, часто здійснювали набіги на Малу Азію та Вірменію. У 5-м столітті н.е. вони вторглися в Галію (сучасна Франція) та Італію, разом із вандалами  увійшли до Іспанії.

Вважається, що алани говорили мовою східної підгрупи іранських мов. Карачаївці й осетини вважають себе нащадками аланів. Звідси і назва столиці Північної Осетії – Аланія.

Проте про аланів відомо небагато, в основному з джерел римських або грецьких істориків. Діонісій, описуючи аланів, називав їх ”могутніми” і відзначав їхні видатні наїзницькі якості. Амміан стверджував,  що  ”майже всі алани високі на зріст, красиві та світловолосі”. 

Будучи кочівниками, вони, головним чином, жили зі скотарства. Алани не знали рабства, яке існувало в античному світі. Деякі джерела повідомляють про існування в аланів полігамії. Не маючи храмів, вони вшановували лише одного бога – бога війни і поклонялися голому мечу, встромленому в голу землю. Пізніші свідчення говорять, що алани поклонялися і духам  предків. ”Щасливим небіжчиком” в аланів вважався той, хто  гинув  у бою, служивши богові війни; такий небіжчик був гідний шанування.

Вони також цікавилися прогнозуванням майбутнього й ворожінням. Можливо, це зацікавлення було перейняте зі Сходу: відомо, що перед виходом на Захід частина аланів контактувала з китайцями. Алани передбачали майбутнє за допомогою пучків вербових лозин – по тому, як розсипалися лозини, ворожбит передбачав майбутнє.

Оскільки аланське суспільство, головним чином, було орієнтоване  на війну, хлопчиків із дитинства навчали верховій їзді. Аланські  воїни вважали принизливим для себе ходити пішки. Розведення коней було їхнім найулюбленішим заняттям. Аланські коні мали велику популярність в інших народів.

Однією дивною рисою, характерною для аланів, є їхнє ставлення до літніх людей. Тоді як їхні не менш войовничі сучасники, германці, з повагою ставилися до людей похилого віку як до мудрих людей, які мають знання, алани дотримувалися протилежних поглядів. До людини, яка дожила до старості, яка вже не здатна воювати, вони ставилися з презирством і вважали її боягузом.

Можливо, саме такий світогляд аланів відіграв фатальну роль.  На відміну від германців,  які зуміли закласти основи для таких процвітаючих держав, як Німеччина, Австрія, скандинавські країни, колись могутні алани канули в небуття, розсіявшись по світу і асимілювавшись з іншими народами.

#img_left_nostream#Недавнє зняття з посади члена Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю (КПК)  Чень Лянюй і партійного секретаря шанхайського Муніципального комітету стало актуальною темою для обговорення.

У той час як китайські ЗМІ вихваляють намір керівників КПК боротися з корупцією, описують радість шанхайців із приводу звільнення Чень Лянюй і падіння ”шанхайської фракції” й т. ін., іноземні ЗМІ вважають, що антикорупційна кампанія  є політичною грою для збереження іміджу партії перед проведенням XVII З’їзду комуністичної партії, наміченого на наступний рік.

Це боротьба за владу під прикриттям антикорупційної кампанії фактично є наслідком сьогоднішньої реальної ситуації у Китаї. Корупція в Китаї пронизує всі рівні адміністрації в уряді, включаючи ”кожен її нерв”. У надрах правлячого режиму була сформована так звана ”добровільна команда” для збереження політичних відносин серед членів партії.

Взаємодопомога є основним правилом у цій ”добровільній команді”, де падіння одного члена буде загрозою для решти учасників цієї ”команди”. Отже, основною причиною провалу високопоставлених чиновників, як у випадку з Ченем, є відсутність політичного захисту.

Автор вважає, що антикорупційна політика, яка підтримує боротьбу за владу, не зможе зупинити корупцію, оскільки китайський комуністичний уряд перетворився на ”грабіжницьку державу” і  тепер контролює всіх безчесних членів режиму.

Американський політолог, кажучи про деякі корумповані уряди Африканського континенту, Південної Америки і деяких Європейських країн, назвав їх ”грабіжницькими державами”. Насправді, зарахування урядів, які  відкрито розкрадають суспільне надбання і приватну власність, до злодійських – це не перебільшення. ”Грабіжницькі держави” можна класифікувати на чотири види.

Велика корупція відбувається там, де хабарниками є тільки кілька високопоставлених керівників  в уряді. Уряд у цьому випадку або формує двосторонню монополістичну державу (1 вид), або він  перетворюється на ”клептократію”, керовану злодіями (2 вигляд).

Дрібна корупція відбувається там, де численні хабарники існують на нижніх рівнях уряду. Хабарництво в такій державі набуде форми  конкуренції (3 вигляд), або  така держава перетвориться на контрольовану або домінуючу мафією державу (4 вигляд).

Відомими історичними прикладами таких держав є парагвайський режим Альфредо Строеснер (Alfredo Stroessner) 1954-1989 рр., режим Мобуту в Заїрі 1965-1997 рр. і режим Дувальер (Duvalier) у Гаїті 1957-1986 рр. Усі ці режими були повалені через їхню крайню корупцію та привласнення суспільної й приватної власності, тоді як решта населення жила жахливо бідно.

Сучасний Китай демонструє всі риси ”грабіжницької держави”. Хабарі поширені на всіх рівнях уряду, від членів вищої влади до середніх і нижчих чиновників. Навіть найдрібніші чиновники шукають будь-які можливості здобути вигоду за допомогою своєї влади.  Усі чотири ознаки ”грабіжницької держави” відмічено в Китаї. Нижче наведено кілька прикладів.

Видача ліцензій на відкриття прибуткового бізнесу – інструмент спекуляцій, оскільки для чиновника, який бере участь у ліцензуванні бізнесу, це є засобом до збагачення. Наприклад, видача ліцензій на видобуток вугілля, золото та ін. корисних копалини стало для чиновників способом збагачення. Унаслідок цього Китай має найвищий показник нещасних випадків у шахтах і найсерйозніше забруднення навколишнього середовища через розростання гірської промисловості.

Націоналізація земель – одне з вигідних джерел доходу. Китайські чиновники на всіх рівнях стали багатими брокерами нерухомості в результаті перепродажу земель під їх управлінням. Чиновники отримують вигоди тим, що вимушують людей покидати свої землі, виплачуючи їм мізерну компенсацію, а потім перепродують землі агентам нерухомості за високими цінами. У випадку з Чень Лянюй у корупцію було залучено більше десяти великих агентів нерухомості, але це – лише верхівка айсберга.

Таку ж роль відіграє фанатична підтримка місцевого уряду в приватизації державних підприємств. Чень Лянюй, мер міста Чжучен провінції Шаньдун, прозвали ”заповзятливим Ченем”. Він став ”найбільшим чиновником у проведенні реформ державних підприємств”, оскільки він за дуже короткий час зміг продати 272 державних підприємства, які розміщені в його місті.

Після втечі з накопиченим багатством місцезнаходження Ченя залишається невідомим. У Китаї злочини, здійснені чиновниками, відповідальними за державні підприємства, стали звичайним явищем. Наприклад, у 2004 р. злочини, здійснені на управлінському рівні щодо державних підприємств, становили 41,5 % від загальної кількості справ, пов’язаних із корупцією й хабарництвом. І більшість злочинів пов’язані з реформами державних підприємств.

Правлячий режим надає перевагу певним видам реформ: Китай має 28-річний досвід реформ, які так ніколи і не завершилися. Кожна реформа була лише ефективним способом збагатитися тим, хто був біля керма влади. Кожна ”реформа”, починаючи від реформ державних установ, встановлення ринкових підприємств і земельних реформ до реформ фінансової системи, давала чиновникам можливість стати мільйонерами.

Грабіж, що росте серед чиновників, утворив украй нестабільний уряд. Підтримка стабільності стала головним завданням сьогоднішніх китайських чиновників. Ці чиновники не зможуть утримувати свою політичну владу вічно, а їхнє багатство, отримане в результаті грабежу, не гарантоване при зміні правлячого режиму. Елітні члени економічних і політичних організацій вважають за краще емігрувати в інші країни, тому Китай став країною, звідки тікає за кордон найбільша у світі кількість чиновників.

Якщо верхівка влади країни розправляється тільки з політичними супротивниками, застосовуючи закони проти корупції, але не змінює і не встановлює політичну й судову систему, то щодо самої проблеми корупції це не матиме ніякого ефекту.

У такій тоталітарній ”грабіжницькій державі”, як Китай, закони проти корупції, які сприяють боротьбі за владу, можуть привести тільки до одного результату: політична фракція країни заручиться підтримкою бюрократів, і таким чином буде створений політичний захист.

Велика Епоха (The Epoch Times)

#img_left_nostream#Недавнє зняття з посади члена Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю (КПК)  Чень Лянюй і партійного секретаря шанхайського Муніципального комітету стало актуальною темою для обговорення.

У той час як китайські ЗМІ вихваляють намір керівників КПК боротися з корупцією, описують радість шанхайців із приводу звільнення Чень Лянюй і падіння ”шанхайської фракції” й т. ін., іноземні ЗМІ вважають, що антикорупційна кампанія  є політичною грою для збереження іміджу партії перед проведенням XVII З’їзду комуністичної партії, наміченого на наступний рік.

Це боротьба за владу під прикриттям антикорупційної кампанії фактично є наслідком сьогоднішньої реальної ситуації у Китаї. Корупція в Китаї пронизує всі рівні адміністрації в уряді, включаючи ”кожен її нерв”. У надрах правлячого режиму була сформована так звана ”добровільна команда” для збереження політичних відносин серед членів партії.

Взаємодопомога є основним правилом у цій ”добровільній команді”, де падіння одного члена буде загрозою для решти учасників цієї ”команди”. Отже, основною причиною провалу високопоставлених чиновників, як у випадку з Ченем, є відсутність політичного захисту.

Автор вважає, що антикорупційна політика, яка підтримує боротьбу за владу, не зможе зупинити корупцію, оскільки китайський комуністичний уряд перетворився на ”грабіжницьку державу” і  тепер контролює всіх безчесних членів режиму.

Американський політолог, кажучи про деякі корумповані уряди Африканського континенту, Південної Америки і деяких Європейських країн, назвав їх ”грабіжницькими державами”. Насправді, зарахування урядів, які  відкрито розкрадають суспільне надбання і приватну власність, до злодійських – це не перебільшення. ”Грабіжницькі держави” можна класифікувати на чотири види.

Велика корупція відбувається там, де хабарниками є тільки кілька високопоставлених керівників  в уряді. Уряд у цьому випадку або формує двосторонню монополістичну державу (1 вид), або він  перетворюється на ”клептократію”, керовану злодіями (2 вигляд).

Дрібна корупція відбувається там, де численні хабарники існують на нижніх рівнях уряду. Хабарництво в такій державі набуде форми  конкуренції (3 вигляд), або  така держава перетвориться на контрольовану або домінуючу мафією державу (4 вигляд).

Відомими історичними прикладами таких держав є парагвайський режим Альфредо Строеснер (Alfredo Stroessner) 1954-1989 рр., режим Мобуту в Заїрі 1965-1997 рр. і режим Дувальер (Duvalier) у Гаїті 1957-1986 рр. Усі ці режими були повалені через їхню крайню корупцію та привласнення суспільної й приватної власності, тоді як решта населення жила жахливо бідно.

Сучасний Китай демонструє всі риси ”грабіжницької держави”. Хабарі поширені на всіх рівнях уряду, від членів вищої влади до середніх і нижчих чиновників. Навіть найдрібніші чиновники шукають будь-які можливості здобути вигоду за допомогою своєї влади.  Усі чотири ознаки ”грабіжницької держави” відмічено в Китаї. Нижче наведено кілька прикладів.

Видача ліцензій на відкриття прибуткового бізнесу – інструмент спекуляцій, оскільки для чиновника, який бере участь у ліцензуванні бізнесу, це є засобом до збагачення. Наприклад, видача ліцензій на видобуток вугілля, золото та ін. корисних копалини стало для чиновників способом збагачення. Унаслідок цього Китай має найвищий показник нещасних випадків у шахтах і найсерйозніше забруднення навколишнього середовища через розростання гірської промисловості.

Націоналізація земель – одне з вигідних джерел доходу. Китайські чиновники на всіх рівнях стали багатими брокерами нерухомості в результаті перепродажу земель під їх управлінням. Чиновники отримують вигоди тим, що вимушують людей покидати свої землі, виплачуючи їм мізерну компенсацію, а потім перепродують землі агентам нерухомості за високими цінами. У випадку з Чень Лянюй у корупцію було залучено більше десяти великих агентів нерухомості, але це – лише верхівка айсберга.

Таку ж роль відіграє фанатична підтримка місцевого уряду в приватизації державних підприємств. Чень Лянюй, мер міста Чжучен провінції Шаньдун, прозвали ”заповзятливим Ченем”. Він став ”найбільшим чиновником у проведенні реформ державних підприємств”, оскільки він за дуже короткий час зміг продати 272 державних підприємства, які розміщені в його місті.

Після втечі з накопиченим багатством місцезнаходження Ченя залишається невідомим. У Китаї злочини, здійснені чиновниками, відповідальними за державні підприємства, стали звичайним явищем. Наприклад, у 2004 р. злочини, здійснені на управлінському рівні щодо державних підприємств, становили 41,5 % від загальної кількості справ, пов’язаних із корупцією й хабарництвом. І більшість злочинів пов’язані з реформами державних підприємств.

Правлячий режим надає перевагу певним видам реформ: Китай має 28-річний досвід реформ, які так ніколи і не завершилися. Кожна реформа була лише ефективним способом збагатитися тим, хто був біля керма влади. Кожна ”реформа”, починаючи від реформ державних установ, встановлення ринкових підприємств і земельних реформ до реформ фінансової системи, давала чиновникам можливість стати мільйонерами.

Грабіж, що росте серед чиновників, утворив украй нестабільний уряд. Підтримка стабільності стала головним завданням сьогоднішніх китайських чиновників. Ці чиновники не зможуть утримувати свою політичну владу вічно, а їхнє багатство, отримане в результаті грабежу, не гарантоване при зміні правлячого режиму. Елітні члени економічних і політичних організацій вважають за краще емігрувати в інші країни, тому Китай став країною, звідки тікає за кордон найбільша у світі кількість чиновників.

Якщо верхівка влади країни розправляється тільки з політичними супротивниками, застосовуючи закони проти корупції, але не змінює і не встановлює політичну й судову систему, то щодо самої проблеми корупції це не матиме ніякого ефекту.

У такій тоталітарній ”грабіжницькій державі”, як Китай, закони проти корупції, які сприяють боротьбі за владу, можуть привести тільки до одного результату: політична фракція країни заручиться підтримкою бюрократів, і таким чином буде створений політичний захист.

Велика Епоха (The Epoch Times)

Аварії відбуваються кожні два дні

#img_left_nostream#Китай: Заступник керівника Державного управління з охорони навколишнього середовища Китаю, Пань Юе, під час ділової зустрічі на вищому рівні 2006 року вказав на те, що після випадку із забрудненням річки Сунхуа (Songhua) (також відомої як річка Суньгажи), що трапилося минулого листопада, сталося більше 130 інцидентів забруднення води. Забруднення води в Китаї відбувається кожні два – три дні.

Згідно з Центральним агентством новин, Пань Юе сказав, що забруднення річки Сунхуа було викликане вибухом бензолу в листопаді минулого року на заводі Цзіліньської нафтохімічної компанії, що належить Китайській національній нафтовій корпорації (CNPC). Вибух призвів до витоку шкідливих речовин у річку Сунхуа.

На думку Пань Юе, почастішання таких інцидентів із забрудненням води пов’язане з нераціональним розміщенням промислових підприємств.

У Китаї більше 20 000 нафтохімічних заводів розташовані уздовж річок. 10 000 із них розташовані в басейні річки Янцзе (Yangtze), 4 000 – у басейні річки Хуанхе, і 2 000 в інших районах джерел води і густонаселених пунктах.

Він відзначив, що основними причинами цих інцидентів є як незадовільний стан заходів щодо охорони навколишнього середовища, так і порушення норм  при будівництві заводів. Часте повторення інцидентів екологічного забруднення неминуче, оскільки єдиною метою місцевих органів влади є отримання прибутку.

The Epoch Times (Велика Епоха)

Аварії відбуваються кожні два дні

#img_left_nostream#Китай: Заступник керівника Державного управління з охорони навколишнього середовища Китаю, Пань Юе, під час ділової зустрічі на вищому рівні 2006 року вказав на те, що після випадку із забрудненням річки Сунхуа (Songhua) (також відомої як річка Суньгажи), що трапилося минулого листопада, сталося більше 130 інцидентів забруднення води. Забруднення води в Китаї відбувається кожні два – три дні.

Згідно з Центральним агентством новин, Пань Юе сказав, що забруднення річки Сунхуа було викликане вибухом бензолу в листопаді минулого року на заводі Цзіліньської нафтохімічної компанії, що належить Китайській національній нафтовій корпорації (CNPC). Вибух призвів до витоку шкідливих речовин у річку Сунхуа.

На думку Пань Юе, почастішання таких інцидентів із забрудненням води пов’язане з нераціональним розміщенням промислових підприємств.

У Китаї більше 20 000 нафтохімічних заводів розташовані уздовж річок. 10 000 із них розташовані в басейні річки Янцзе (Yangtze), 4 000 – у басейні річки Хуанхе, і 2 000 в інших районах джерел води і густонаселених пунктах.

Він відзначив, що основними причинами цих інцидентів є як незадовільний стан заходів щодо охорони навколишнього середовища, так і порушення норм  при будівництві заводів. Часте повторення інцидентів екологічного забруднення неминуче, оскільки єдиною метою місцевих органів влади є отримання прибутку.

The Epoch Times (Велика Епоха)