Blog

В 1935 р. живописець Марсден Хартлей так описав Бермуди: "Абсолютно нічого, окрім сонячного світла, м’якого повітря та води як у гарячій ванні". Його слова цілком точно змальовують ці острови.

#img_left#Я плавав тут у найспекотніший період літа і просто пітнів від високої температури води. Коли прилітаєш на Бермуди та дивишся з повітря на ці 150 крихітних островків, вони нагадують хвіст скорпіона, який займає 21 милю в довжину та 1 милю в ширину. Острови вулканічного походження, які утворилися понад 100 мільйонів років тому, розташовуються на вершинах підводних гір, що здіймаються на 15 000 метрів над морським дном. Вони оточені кораловими рифами, які запобігають природній ерозії. За межами рифів океанське дно обривається чотирьохкілометровою прірвою.

Бермуди знаходяться на відстані 600 км на південь від найближчого материка (Північна Кароліна) і створюють таке враження, ніби пласт сільської Англії відірвався від Великобританії та віддрейфував у центральну Атлантику.

Одразу після прибуття я відчув особливу атмосферу Бермуд: дороги, не ширші за вузьку стежку, ліниво прокладають свій шлях із усть вулиць та блукають вздовж стін буйної рослинності, а потім падають вниз подібно до знеціненого долара, доки на рівні очей не опиняється п’янлива мозаїка бірюзової води, яка цілує пісок кольору рожевої шкіри немовляток, м’якої як тальк. Мою свідомість переповнюють образи з романів Сомерсета Моема – картина з чаєм і бутербродами та огірком на веранді пастельного кольору, дороги під’їзду, які огинають невеликі фонтани з ангелами, доглянуті галявини, на яких можна грати в гольф, та недбалість людей, які ведуть імперський спосіб життя. Уїкенди тихо проходять сонливими та томливими днями під сонцем. Неділя нагадує мрію. Є крікет для місцевих жителів та гольф для туристів.

Місцевий діловий одяг складається з темно-синього блейзера в поєднанні з рожевими, жовтими, червоними і сірими шортами-бермудами та шкарпетками до коліна. Бермуди мають вільну елегантність, де магазинчики з кольоровою цукровою ватою є необхідними за етикетом, а з живописних будинків із вапняку та з їхніми унікальними хвилястими дахами, які нагадують посипаний цукровою пудрою торт, та вікнами у формі брови відкриваються чудові краєвиди.

#img_right#Бермуди являють собою парадокс: життя протікає повільно, але бізнес процвітає. Ідилічна краса островів, як магніт, притягує туристів, однак місцеві ціни (і тарифи авіаліній) є непомірними, що змушує туристів шукати інші екзотичні райони, такі як Мексика та Карибське море. В результаті туризм зменшився на 70%, що загрожує майбутньому цього бізнесу.

Однак Бермуди вижили. Британці та американський флот, відпливаючи, залишили фінансову порожнечу. Їх замінили туристи, потік яких скоротився ще більше після атак 11 вересня.

Але й ця вакансія була замінена торгівлею – Бермуди тепер можуть похвалитися другим за величиною у світі капіталом пере/страхування (понад 300 страхових та фінансових компаній мають на острові свої офіси) і одним із найбільш швидкозростаючих центрів інформаційних технологій та електронної комерції, що загалом складає переконливий багатомільйонний прибуток Бермуд.

Фірми, що знаходяться тут, можуть отримати гарантії відсутності податку на збільшення ринкової ціни капіталу або податку на прибуток до 2016 року. Оскільки Бермуди – податковий рай, рівень життя тут досягає стратосфери. Орендна плата за однокімнатні апартаменти може починатися від 2000 $ на місяць, а рахунки за покупки більше нагадують закладні. Причина таких екстравагантних цін полягає в тому, що торговцям доводиться імпортувати майже все, за що вони платять величезне мито, звідси й високі націнки. Що ще може пояснити ціну 6 американських доларів за коробку пластівців або 8 доларів за дезодорант? Можливо, ви здригнете, але подумайте про бермудців, які мають працювати на кількох роботах лише для того, щоб оплатити проживання. Мало хто може дозволити собі піти на пенсію, і якщо ви забажаєте придбати тут власність, переконайтеся, що ваш рахунок у банку не менший, ніж, скажімо, у Роса Перота.

Хоча, бермудці пишаються своїми островами, і це небезпідставно. Вони дуже цивілізовані, витончені та сучасні. Змішати, але не збовтувати: Бермуди – це суміш британських традицій та сентиментальності, американського ділового доброго розуму та карибського аромату на шматку землі розміром менше за Манхеттен. Бермудці ввічливі, дбайливі та дружелюбні і хочуть залишатися такими. Наприклад, заходячи в автобус, бажано привітатися з пасажирами. Іноді на вас можуть дивно подивитися, але більшість відповість вам тим же, особливо у неділю.

На жаль, парад на честь Дня Бермуд, який проходить 24 травня, часто скасовують через дощ. Тому дивно, що травень вважається "медовим місяцем" для приїзду сюди. Інші відомі святкування – Гонка навколо острова (частенько на ненадійних моторних катерах – в 2002 р. у ній загинув водій катера) і матч класичного світового регбі, в якому колишні міжнародні гравці в регбі з Північної та Південної Америки, Великобританії та Європи змагаються з бермудцями.

#img_left#День спадщини Бермуд пропонує публіці погляд у минуле: уявити, на що походили торгівля та політика у 18 столітті, оскільки всі історичні будівлі на Бермудах стають доступними громадськості – а їх тут чимало. Бермуди не для дратівливих людей і не для тих, хто шукає можливості позасмагати в оголеному вигляді – за що тут ви станете перед судом! Однак якщо ви шукаєте відпочинку та розслаблення, то, як чудово сказав Марк Твен: "Іноді доза Бермуд – саме те, що лікар прописав".

Для додаткової інформації про Бермуди відвідайте: bermudatourism.com.

Автор Клайв Брансон – рекламний творчий директор, який проживає в Оттаві, Онтаріо, Канада. Хоча він присвятив своє життя рекламі, він зберіг свою любов до фотографії, письменства та подорожей, і його праці замовляють різні національні та міжнародні журнали.

Один з ключових китайських делегатів самміту АТЕС у Сіднеї міністр торгівлі Китаю Бо Сілай домігся підвищення всередині комуністичної партії, працюючи в адміністрації трудових таборів у провінції Ляонін, яка є однією з найголовніших індустріальних баз Китаю.

#img_right#Виникає питання: як цій людині дозволили в’їхати до Австралії?

Дивлячись на посаду міністра торгівлі, багато австралійців можуть вирішити, що Бо Сілай – це китайська версія скарбника Австралії Пітера Костелло або міністра торгівлі Уоррена Трасса.

Однак посадою вся схожість і обмежується.

На Бо Сілая подані позови щонайменше в десяти країнах, включаючи Канаду, Австралію, США, Великобританію, Ірландію та Іспанію, по таким обвинуваченням, як систематичні тортури та геноцид.

Тут в Австралії місцевий практикуючий Фалуньгун Пань Юй шукає правосуддя в австралійських судах після того, як пройшов через тяжкі страждання в центрі ув’язнення Данань в Шеньяні, яким керував Бо Сілай.

Юй сказав, що пробув в ув’язненні півроку. Його піддавали багатьом видам тортур та принижень за те, що він поїхав до Пекіну подати апеляцію на рішення компартії про переслідування Фалуньгун. Послідовники цього руху в Китаї зазнають репресії з 1999 року.

«Коли одного дня люди усвідомлять розмах скоєних злочинів, вони будуть шоковані і зжахнуться», – вважає Юй.

Він заявив, що Бо Сілай відкрито дав дозвіл своїм підлеглим використовувати тортури, щоб змусити послідовників Фалуньгун відмовитися від своєї віри. З вини Бо Сілая різко збільшилася кількість смертей в результаті тортур.

Коли Бо займав посаду губернатора провінції Ляонін (січень 2001 р. – лютий 2004 р.), він розвинув широку мережу центрів ув’язнення та витратив більше 1 мільярда юанів на модернізацію відомих своєю жорстокістю концентраційних таборів, таких як Масаньцзя.

За даними інформаційного центру Фалунь Дафа, провінція Ляонін інвестувала в 2003 році 500 мільйонів юанів в Шеньян для будування першого тюремного комплексу в Китаї, призначеного для утримання виключно послідовників Фалуньгун. Площа комплексу понад 1,3 кв. км.

Перші повідомлення про жахаючі звірства – насильницьке вилучення органів у живих послідовників Фалуньгун – також поступали з провінції Ляонін.

Автори звіту з розслідування тверджень про вилучення органів, колишній держсекретар Канади з питань Азіатсько-Тихоокеанського регіону Девід Кілгур та міжнародний правозахисник Девід Мейтас, до візиту Бо Сілая на самміт АТЕС також відвідали Сідней.

Завдяки зусиллям Д. Кілгура та Д. Мейтаса політичні лідери Австралії приїхали на самміт АТЕС, будучи добре обізнаними з безжалісною природою комуністичного режиму Китаю.

Наболіле питання полягає в тому, чи мають вони моральну силу, щоб виступити на захист основних людських цінностей та демократичних інститутів, які вони прагнуть представляти?

Навіть тимчасове татуювання може принести шкоду здоров’ю, так стверджують португальські медики, застерігаючи населення про небезпеку алергії та інших ускладнень після нанесення татуювання.

#img_right#Татуювання зроблене за допомогою чорного чорнила особливо небезпечне, оскільки до складу  чорнила, окрім традиційної хни, входить така речовина як парафеніленодіамін. Це хімічна субстанція, дозволена до застосування в декількох видах косметичної продукції в строго визначених невеликих кількостях. Ускладненням такого втручання в організм людини може бути екзема, дерматит, алергічна реакція.

«Слід також взяти до уваги, що татуювання можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю. Роблячи татуювання, ви травмуєте шкіру і вводите під неї фарбувальну речовину. Хоча голка проникає неглибоко, кожного разу ви ризикуєте занести собі під шкіру мікроби або віруси. Якщо робити татуювання вже використаними, «брудними» голками, можна заразитися сифілісом, гепатитом, ВІЛ-інфекцією та іншими не менш небезпечними захворюваннями. Фарби, що використовуються при цьому, можуть викликати дерматит, алергію і навіть рак шкіри», – говорить лікар краєвого центру медичної профілактики О. Бахтінов.

У наш час цей вид самовираження набув масового характеру. Якщо раніше вважалося, що тату – це швидше приналежність людей тих, що відбувають термін, то сьогодні молоді люди використовують його з метою прикраси свого тіла, підкреслюючи свою індивідуальність, а також демонструючи свободу і незалежність. Нанести тату не складно, а ось вивести обридлий малюнок або вивести її через алергічну реакцію – це вже проблема.

У морській піхоті США введено обмеження на татуювання. Командування морської піхоти порахувало, що великі татуювання нижче за лікоть і нижче за коліно завдають шкоди іміджу морської піхоти і з 1 квітня ввело заборону на таке самовираження.

Актриса Халлі Беррі зізналася, що здійснила помилку, зробивши на сідницях татуювання з ім’ям Девіда Джастіса. Після розлучення зірці стало зрозуміло, що робити цього не варто було. Хеллі вийшла заміж за музиканта Еріка Бенета, а татуювання було перероблене в квіточку. Зараз зірка зустрічається з моделлю Габліелем Обрі, а щодо татуювань вважає, що від них одна шкода і ніякої користі. Краще залишатися з нормальною шкірою, пише журнал GLAMOUR.

Існують різні методи виведення татуювань: лазерне видалення (випалювання), хірургічна операція (вирізування), абразивне усунення (шліфовка шкіри металевою щіткою з метою зняття епідермісу і дерми), усунення за допомогою солі (просочення татуйованої шкіри спеціальним соляним розчином), скарифікація (видалення за допомогою розчину кислоти і створення на її місці шраму). Шрами, залишені після виведення татуювання, радості їхньому володареві не приносять.

Можливо, перед тим, як зважитися нанести на своєму тілі подібну прикрасу, варто подумати не тільки про своє здоров’я, але й про свою кар’єру і репутацію. Під час вступу на високооплачувану посаду вам можуть відмовити зайняти престижне місце тільки внаслідок видимого натільного живопису, щоб не кидати тінь на імідж підприємства.

Літо. Море. Екскурсії. Липень-серпень – найсприятливіший час для відпусток. Багато позитивних емоцій. Як говорять, відпочивати – не працювати. Але частенько ми самі затьмарюємо собі та оточуючим відпочинок, залишаючи після себе сміття або лаючись, якщо щось нам не подобається.

#img_left#Найбільш яскраво це проявляється в місцях масового накопичення відпочиваючих, наприклад, на міських пляжах. Якщо оглянути навіть неозброєним оком навколишній пісок, то можна легко визначити гастрономічні пристрасті людей. Куди не подивись – лушпиння соняшникового насіння, кришки й етикетки від пива та мінеральної води…

Важко зрозуміти природу людини. Люди часто свідомо або несвідомо буквально «ходять під себе». Кожний знає, що потрібно підтримувати чистоту, але сміття все одно залишає там, де живе та проводить час.

Дуже показовий епізод відбувся на пляжі в Іллічівську, свідком якого був наш кореспондент. Іллічівськ – це прекрасне, світле, чисте місто, що знаходиться неподалік від Одеси.

Одній жінці зробили зауваження, щоб вона не кидала насіння на пісок.

І все було б добре та справедливо, але зауваження було зроблено в такій грубій формі, що жінка відповіла тим же. Почалася сварка, в якій були задіяні ще декілька чоловік.

#img_right#Так, жінка вела себе не культурно, смітячи на пляжі. Але наскільки некультурними були відпочиваючі, які просто накинулися на неї. Скільки духовного сміття залишили вони після себе? Як потім залишене негативне враження стерти з пам’яті, хто очистить людські душі, забруднені злістю та роздратуванням? Дуже часто, закликаючи людей до порядку, ми непомітно для себе, смітимо самі.

А пляж в Іллічівську прибирають кожний ранок спеціальним трактором, який просіює пісок, а сміття, що залишилося, викидає. Після трактора залишається приємна для очей рівна рожева піщана поверхня. Але… недокурки та лушпиння від насіння все одно можна побачити всюди.

Кажуть, що в Одесі є пляжі з ідеально чистим піском. Ціна перебування на такому пляжі складає до десяти гривень з людини. Виходить, щоб захистити себе від створюваного нами ж сміття, потрібно платити гроші з власної кишені.

Для всіх нас завжди актуальною залишається приказка: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!»

Сергій Лучезарний. Велика Епоха

Двоє сімнадцятилітніх юнаків, Нір Айалон і Маджді Хафі, відправились у подорож за десять тисяч миль від свого рідного будинку, щоб відвідати кінофестиваль і стали нерозлучними друзями.

#img_left#Що ж у цьому дивного? А те, що дуже малоймовірно, щоб ізраїльтянин Айалон і палестинець Хафі змогли б стати друзями на їхній батьківщині. Незважаючи на те, що вони живуть дуже близько один від одного, їх розділяють контрольно-пропускні пункти, стіни й довгі роки расової нетерпимості.

Минулого літа група із двадцяти громадян Ізраїлю й Палестини, включаючи Айалона й Хафі, відправилася в подорож з Ізраїлю у Ванкувер, щоб приєднатися до дев’яти юнаків і дівчат з Канади, для участі у двотижневій програмі Миру й Кіно на Гальяно-Айленд, що заходиться на північ від штату Вікторія.

Кінотабір «Хай живе Мир» (Peace It Together) був організований некомерційною організацією Creative Peace Network у Ванкувері. Ще в 2003 році режисери, ізраїльтянка Ріна Лазар і палестинець Адрі Хамаель, організували цей кінотабір для молоді Близького Сходу, з метою створення атмосфери миру й терпимості за допомогою спільної творчості й мирного діалогу.

Creative Peace Network об’єдналася з Gulf Island Film і Телевізійною Школою (GIFTS) для залучення молоді, як назвала це Лазар, «у взаємний процес творчості й розв’язання конфліктів». Спочатку 29 підлітків взяли участь у дводенній програмі, спрямованій на методи вирішення конфліктів.

«Ми вчилися слухати. Ми вчилися, як насправді слухати, а не просто чути. Коли ви сприймаєте інформацію, то спочатку обмірковуєте її перед тим, як винести якесь судження», – говорить учасник фестивалю Клоє Едбрук з Канади.

#img_left#Під керівництвом кіно й телешколи GIFTS підлітки створили різноманітні драматичні, документальні й мультиплікаційні фільми. Короткометражна документальна драма «На одній лінії» навіяна неймовірною на їхній батьківщині дружбою Айалона й Хафі.

Фільм показує розвиток їхніх взаємин, зі сприйняття один одного через призму глибоко вкорінених стереотипів, до створення міцної дружби, що заснована на взаємній довірі й повазі. Фільм закінчується фантастичною сценою, у якій Хафі зустрічається віч-на-віч із Айалоном у ролі ізраїльського солдата контрольно-пропускного пункту. Злободенна картина «На одній лінії» демонструє, якими є суперечливими поняття відданості своєму народу й людству в цілому.

В іншій короткометражній драмі «Укритий туманом» ізраїльська й палестинська молодь працюють разом у школі-інтернаті для дитят-жертв палестино-ізраїльського конфлікту. Не відаючи про власне минуле, вони живуть в атмосфері єдності й згуртованості доти, поки в домі не з’являється один підліток, який чудом вижив, і який відкриває їм очі на факти історичного конфлікту їхніх ворогуючих між собою держав.

Вирішивши, що вони потребують більше інформації для формування обґрунтованої точки зору про свою історію, підлітки починають вивчати літературу, але незабаром усвідомлюють, що для мирного вірішення всіх проблем їм потрібно лише глянути в очі один одному.

Вони залишають острів, щоб поділитися своїми відкриттями з миром, визнаючи, що «На Близькому Сході буде дві рівноправних і незалежних держави. А Єрусалим? Він стане міжнародним містом з вільним і безпечним доступом для всіх бажаючих туди приїхати».

«Коли зустрічаються два чоловіки, кожний з яких вірить у те, що саме він є жертвою конфлікту, – говорить Хамаель, – то, якщо в цей вирішальний момент вони не змінять свої погляди, вони втратять свою силу». Він додав, що найбільшим випробуванням у створенні атмосфери довіри між підлітками є «збереження нейтральної й неупередженої позиції».

«Ми, організатори, приїхали безпосередньо з місця подій, що відбуваються зараз в Ізраїлі й Палестині, і в усіх є своя думка про конфлікт. Однією з найбільших труднощів, що стояли перед нами, була необхідність залишатися об’єктивними і безсторонніми, щоб забезпечити безпечне середовище для цих дітей. Тому що, якби ми почали їх критикувати й намагатися нав’язати їм наші погляди, то ми не змогли б створити атмосферу безпеки, якої вони так потребують».

Лазар говорить, що зараз вони організовують збір засобів для здійснення декількох проектів, один із яких – освітня програма, яку було створено для досягнення миру в школах.

«У нас є дуже цікавий проект, у який ми включили сім короткометражних фільмів у загальноосвітній курс, що, поряд з методичним посібником, можна буде використовувати в школах по усьому світі. Ми збираємося приділити особливу увагу ізраїльським і палестинським школам, однак зіштовхнулися з великими фінансовими труднощами».

«Це була боротьба, – говорить Лазар, – У нас є багато прихильників, але не вистачає дійсно великої допомоги для починань. Нам потрібні спонсори, які б забезпечили хоч одну третину нашого бюджету».