Blog

Про численні таланти Леонардо да Вінчі вже багато що сказано. Він був художником, скульптором, архітектором, музикантом, анатомом, механіком, інженером і винахідником. В епоху Відродження він став уособленням італійської універсальної людини.

#img_left#Проте у володінні багатьма талантами є і свої негативні сторони. Життя обмежене, і необхідно вирішувати, що є найважливішим. Хоча да Вінчі був генієм, він так і не зміг вирішити це питання для себе.

Ранні роки

Біограф Васаріс у своїй книзі «Життєписи знаменитих художників, скульпторів і архітекторів» («Le Vite de‘ piu eccellenti pittori scultori ed architettori da Cimabue insino а‘ tempi nostri») наводить історію з ранніх років життя даа Вінчі. Один селянин попросив батька да Вінчі прикрасити щит у Флоренції. Батько передоручив це завдання своєму синові. Молодий да Вінчі обдумував, якого вигляду можна надати щиту, щоб він виконував свою жахаючу функцію. Він забрав щит у свою кімнату, де в нього була велика колекція жуків і змій. Щоб добитися жахаючого ефекту, він створив композиції з цих тварюк і стилізував їх. Потім він домалював дим і полум’я. У результаті на щиті з’явилися незліченні чудовиська. Ця робота забрала багато часу. Коли батько вперше поглянув на щит, він злякався. Да Вінчі сказав: «Щоб налякати ворога, картина повинна бути відповідною». Батько здивувався таланту свого сина і не захотів цей витвір мистецтва просто так дарувати. Тому він віддав селянинові інший щит, який купив. Робота його сина була продана одному торговцеві з Флоренції за сотню гульденів. Згодом його купив за 3 000 гульденів герцог Мілану.

Хоча це всього лише анекдот, але він дає уявлення про творчі можливості і ту серйозність, яка була властива да Вінчі з дитинства. Якщо він брався до якоїсь роботи, то він виконував її грунтовно. Він був дуже майстерним і витрачав багато часу на винаходи. Він не зупинявся, поки не досягав досконалості.

«Таємна вечеря»

Однією з його шедеврів є фреска «Таємна вечеря», яка знаходиться в трапезній монастиря Санта-Марія-Деле-Граціє в Мілані. Щоб зобразити сцену тієї епохи, він заздалегідь вивчив традиції того часу. Він також поговорив з теологами.

У будь-якому місці думки зайняті живописом

Один італійський письменник-сучасник писав так про да Вінчі: «Зазвичай да Вінчі забирався на свій поміст з ранку. Від сходу сонця до ночі він не випускав пензлик із рук. Він навіть забував поїсти і поспати. Бувало, що протягом 3-4 днів він не робив жодного мазка, просто мовчки дивився на полотно протягом 1-2 годин, обдумуючи композицію картини. Іноді опівдні, коли розпечене сонце знаходилося в зеніті, я бачив, що він біг зі свого будинку до монастиря і влізав на поміст тільки для того, щоб зробити один-єдиний штрих».

Проте ці звички, пов’язані з прагненням до досконалості, деколи приводили до непорозумінь. Настоятель монастиря бачив, що робота да Вінчі просувається дуже поволі, і вирішив, що той не старанно працює. Він поскаржився герцогові.

Художникові довелося відповідати і пояснювати, що художник спочатку сушить голову над тим, як довести задумане до досконалості, і лише потім може приступити до роботи. На той момент були не готові лише особи Ісуса та Іуди-зрадника, а на пошук моделі повинно було піти багато часу. Але абат продовжував наполягати закінчити роботу раніше, і да Вінчі змалював обличчя Іуди з абата. Герцог посміявся і більше не турбував художника.

На створення цього шедевра епохи пішли довгі роки. Можливо, коли б не абат, було б витрачено ще більше часу. Багато істориків дотримуються думки, що закінчення «Останньої вечері» співпало з розквітом Ренесансу. Людське мистецтво досягло найвищої зрілості.

Прагнення досконалості

Прагнення до «правдивості» і «досконалості» у да Вінчі завжди виступало, як кредо його особи. Для зображення рослин він досліджував будову рослин, вивчав біологію, потім вивчав особливості росту рослин. Щоб зобразити людське тіло, він розкривав трупи, вивчав співвідношення між м’язами, кістками і рухами людського тіла. Його інтерес до життя привів його в ще одну галузь медицини: він досліджував роботу серця і системи кровообігу, фізіологію різних органів і так далі. Це були знання, володіти якими не було особливої необхідності. Але на шляху свого пошуку істини і прагнення до досконалості да Вінчі часто захоплювався деталями і йшов обхідними шляхами. І цього він не міг позбутися. Його тривалі наукові дослідження відволікали його від художньої творчості, а схильність до експериментів іноді приводила до невдач. Величезний проект кінної статуї Сфорци – один із прикладів неправильного застосування ним техніки. Таким чином, да Вінчі залишив порівняно мало завершених робіт. Це ставилося йому в докір вже за життя, і сердило його замовників.

У пізні роки життя да Вінчі проживав у Римі. Папа римський Лев X зробив йому замовлення. Да Вінчі прийняв замовлення, проте не приступив до роботи, а почав займатися очищенням масла, щоб його можна було використовувати як захисний лак для картини. Папа, який вже чув про особливості да Вінчі, констатував: «Ах, у цієї людини вічно нічого не готово!». Після цього він більше не робив йому ніяких замовлень, а віддав перевагу молодому талановитому художникові – Рафаелю.

Правдивість і досконалість

Незадовго до своєї смерті він знову і знову ставив собі питання: «Що корисного я зробив для світу?». Він був переконаний, що розгнівав людей і богів, тому що не зробив для мистецтва все, що міг.

Проте поворотним моментом, яким да Вінчі здійснив вплив на розвиток мистецтва людства, стали досконалість і зрілість. Він залишив не тільки свої шедеври, але й свій дух, що прагнув до правди та ідеалу. У його рукописах можна знайти його ідеї, дізнатися про творчий процес і про те, як створити справжній шедевр.

Чжоу Юй. Велика Епоха

Сукні останніх колекцій Південної Кореї не обважнюють стразами, бісером або паєтками; переливів і блиску в них добиваються використанням натурального шовку, органзи. Корсети з відкритими плечима останніх років, які надавали нареченій упевненого вигляду, але зовні робили її дещо «готовою до бою», ушляхетнилися коротеньким спущеним рукавом, що додає зворушливості та беззахисності. Зникли моделі визивних червоних або пурпурних квітів: тільки білий, блідно-рожевий, м’яко-кремовий.

#img_gallery#

Прогрес науки в сфері медицини й техніки сприяв прискореному розвиткові такої галузі, як трансплантація, в усьому світі. Проте прірва між можливостями донорства й попитом на донорські органи надалі росте.

#img_left#В Європі, наприклад, середня тривалість очікування органу становить близько трьох років. Прогнозується, що до 2010 року час очікування збільшиться до десяти років.

В одній лише Західній Європі зараз 120 тисяч хворих знаходяться на хронічному діалізі та 40 тисяч стоять у черзі на отримання нирки. Щороку від 15 до 30% із них вмиратиме через нестачу органів.

Багато пацієнтів звертаються до торговців внутрішніми органами. Деякі люди, серед них і злочинці, розглядують нестачу органів як гарну можливість, щоб заохочувати людей з бідних країн продавати свої органи. Ними рухає бажання й можливість розбагатіти: донорам нирок платять від 2 500 до 3 000 доларів, а одержувачі органів платять від 100 000 до 200 000 доларів.

Недавно Центр біоетики при Міжнародному союзі гуманізму й етики провів круглий стіл на тему: «Перехресні лиха у сфері прав людини: пересадка й торгівля органами». Під час обговорення було піднято багато етичних, медичних, соціальних і юридичних проблем.

#img_right#Серед учасників круглого столу були представники з ООН, Ради Європи, Центру біоетики при Університеті Пенсільванії, відділу пересадки тканин при Нью-йоркському університеті, а також із відділу хірургії та трансплантології при Вестчестерському університеті. Основну аудиторію склали студенти, журналісти, професори, фізики та інші зацікавлені люди.

Детально обговорювалися ринки торгівлі органами. Професор Арт Каплан з Університету Пенсільванії відзначив, що послідовники Фалуньгун уже тривалий час виражають тривогу за своїх друзів-практикуючих, які містяться у в’язницях і трудових таборах Китаю та використовуються як джерело органів для багатих пацієнтів як усередині країни, так і за кордоном.

Один із членів аудиторії згадав у своїй доповіді про «Звіт про незалежне розслідування…», проведене двома канадцями – колишнім членом канадського парламенту Девідом Кілгуром і адвокатом Девідом Мейтасом – в якому вони навели факти вбивств послідовників Фалуньгун заради отримання у них органів.

У своєму звіті канадці представили 33 здобутих докази, включаючи різні документи, свідчення очевидців і телефонні дзвінки в лікарні Китаю, де, як стверджується, лікарі визнали наявність органів від послідовників Фалуньгун. Докладнішу інформацію щодо цього дивіться на сайтах: www.organharvestinvestigation.net і www.david-kilgour.com.

Рахіль Маянджа, спеціальний радник Генерального секретаря ООН із гендерних питаннях і покращення становища жінок, відзначила у своїй промові, що деякі бідні люди жертвують органами, щоб поліпшити фінансове становище. Мод де Боєр-Букікіо, перша жінка, що стала заступником Генерального секретаря Ради Європи, підкреслила необхідність узгоджених зусиль багатьох урядів у боротьбі проти торгівлі органами.

Професор Халід Бат із факультету хірургії і трансплантології Вестчестерського університету зачепив роль бідних людей у донорстві органів. Він торкнувся історії трансплантації, відзначивши, що перша пересадка нирки була здійснена в 1954 році, і нагадав, що основоположна причина трансплантації – це порятунок життів.

#img_right#Професор Бат назвав три спонукальні мотиви донорства: емоційний, альтруїзм і гроші. Він також запропонував: для того щоб сприяти збільшенню кількості донорів, необхідно підвищувати якість первинної медичної допомоги і піклуватися про здоров’я донора.

Професор Томас Діфло з відділу трансплантаційної хірургії при Нью-йоркському університеті підняв складну і постійно зростаючу проблему «трансплантаційного туризму». За недавніми відомостями Об’єднаної мережі обміну органами (UNOS), в Америці близько 98 тисяч чоловік чекають на органи для пересадки. Було сказано, що торік пожертвували органами 30 тисяч донорів.

Др. Діфло сказав, що більшість організацій охорони здоров’я в США виступають проти ринків органів і грошових винагород за донорство. Він також відмітив, що органи, придбані на ринку органів, часто гіршої якості й мають підвищений ризик виникнення відхилень в одержувачів органів.

Потім він поділився своїм власним досвідом трансплантолога. Одного дня до нього прийшов американський китаєць, який повернувся з Китаю після пересадки органу від страченого в’язня. Це спонукало доктора задуматися над важливими етичними питаннями.

Др. Діфло представив результати розслідування, проведеного ним спільно з репортером у Китаї та опублікованого в 1999 році в газеті Village Voice, про те, як у двох китайських в’язнів були вилучені органи без згоди їхніх сімей.

#img_left#Др. Діфло підрахував, що в 2006 році було здійснено 6000 операцій пересадки нирки, середня ціна яких становила 80 тисяч доларів за кожну операцію. Таким чином, сума грошового обігу на ринку трансплантаційних послуг при найскромніших підрахунках щороку становить близько півмільярда доларів.

У процесі цієї експертної зустрічі з’явилися такі потенційні рішення: створити ефективнішу правову основу боротьби проти торгівлі органами; ужити заходи з поліпшення здоров’я в «країнах-донорах»; виявити незаконних донорів і заборонити медичну страховку для пацієнтів, що отримали орган за кордоном. Крім того, всі, хто залучений у процес торгівлі органами, включаючи посередників і самого донора, мають нести кримінальну відповідальність.

Автор кандидат наук Ана Літа – директор Центру біоетики при Міжнародному союзі гуманізму й етики – громадської організації, яка займається ретельним і своєчасним аналізом біоетичних проблем, що виникають у різних країнах світу. Докладніша інформація на сайті humanistbioethics.org.

«Церемонія відкриття проходила, немов на небесах. Я обов’язково пораджу людям із мого інституту подивитися цей концерт, в якому так яскраво виражено ідею просвітлення. Я думаю, ми зможемо експериментувати над станом медитації, це цілком перегукується з нашою діяльністю», – сказав Фабриціо Лапіакс, викладач Гностичного інституту.

#img_right#«Це було прекрасно… звичайно, я чекав деяку традиційну культуру, але вони з’єднали разом духовність і культуру. Все це є символічним, наскільки я розумію. Кожен номер має два значення: ви можете бачити матеріальну й духовну сторону».

Фабриціо з його дружиною, Арою Лапуа, прийшли 6 лютого на новорічний концерт «Chinese New Year Splendor» у Нью-йоркському «Radio City». «Цінності кожної культури універсальні, – сказав Фабриціо. – Я думав, що концерт буде присвячено новому рокові щура (за східним календарем). Тепер я розумію, що концерт подав усю китайську традиційну культуру».

Ара, секретар у Нью-Йорку, поділилася своїми враженнями: «Це було дуже красиво. Мені сподобалися танці. Все було дуже добре організовано».

Змальовуючи цінності минулого, концерт прагнув показати глядачам суть 5000-річної культури Китаю за допомогою номерів "Відданість Юе Фей" і виступів, які демонстрували людську гідність, співчуття та інші чесноти.

Також Ара додала, що один із номерів, який їй сподобався, називався «Плоди доброчесності», в ньому була показана історія про двох підлітків, які випадково забрели до буддійського храму. «Очевидно, все має глибокий духовний зміст. Наприклад, ці два підлітки, що шукали розваги, в кінці здобули своєрідне просвітлення», – сказала Ара. – «Мій чоловік привів мене на концерт. Він цікавиться буддизмом і китайськими вченнями. Йому це було дуже цікаво».

«Велика Епоха» є почесним спонсором концертів «Chinese New Year Splendor».

Ян Якілек. Велика Епоха

У Давньому Єгипті вважалося, що кожна людина має підтримувати своє тіло здоровим. Навчитися лікуванню можна було в так званих «Будинках життя». Медицина вважалася за необхідне мистецтво. Як додавати здоров’я, охороняти або позбавляти себе від хвороб – знав будь-який єгиптянин.

#img_left_nostream# Медичні знання беруть свій початок з глибини століть, накопичуючись, удосконалюючись, розвиваючись. Досвід лікування переймався також і у сусідніх народів, адаптуючись до місцевих умов. І традиції Давнього Єгипту не виняток. Вони складалися в тісному зв’язку з Месопотамією і, у свою чергу, зробили великий вплив на медицину Еллади.

У лікарських знаннях «закладено не лише основи знайомих нам методів лікування хвороб, але щось набагато більше – уявлення про причини й умови довгого щасливого життя, здоров’я і благополуччя людини. Яким було лікарське мистецтво у стародавньому світі? Що повинен був знати і уміти лікарка?» – запитує С. М. Марчукова – кандидат педагогічних наук, що працює над проблемою інтеграції гуманітарних і природничонаукових знань.

За словами Едуарда Шюре, автора «Містерій Єгипту», ця розвинена держава була для стародавнього світу фортецею священної науки. Особливо славилася медицина. Єгипетських лікарів запрошували до себе на службу правителі сусідніх країн – Греції, Персії, Хетської держави. У Геродота є записи: «Персидський цар Кір II Великий просив у фараона Амасіса прислати йому «кращого в цілому Єгипті» очного лікаря. Лікарське мистецтво розділене в Єгипті таким чином, що кожен лікар виліковує тільки одну хворобу».

До наших днів дійшло ім’я одного з корифеїв медицини, великого жерця Імхотепа, що жив на початку III тисячоліття до н.е. Проте Імхотеп був не лише лікарем, але й астрологом, будівельником, архітектором.

У Давньому Єгипті вважалося, що кожна людина має зберігати своє тіло здоровим. Навчитися лікуванню можна було в так званих «Будинках життя», де також вивчали астрономію, математику, різьбярство, архітектуру, риторику, каліграфію та інші науки. По суті, це був прообраз університету. Медицина вважалася за необхідне мистецтво. Як додавати здоров’я, охороняти або позбавляти себе від хвороб, знав будь-який єгиптянин. Старогрецький поет Гомер писав про Єгипет: «…кожен у народі там лікар, що перевищує знанням глибоким інших людей».

Древні медичні трактати написані на папірусі, але прочитати їх стало можливим лише після того, як французький учений Ж. Ф. Шампольон розгадав таємницю єгипетських ієрогліфів. Це сталося в 1822 році. Відтоді нам стало відомо, що в медичній енциклопедії древніх єгиптян міститься більше 900 видів ліків для лікування хвороб шлунково-кишкового тракту, дихальної та серцево-судинної системи, порушень слуху і зору, різного роду інфекційних процесів і глистових інвазій. Нові та нові факти, що доводять високий рівень староєгипетської медицини, знаходять сучасні учені. Наприклад, в одному з папірусів повідомляється про те, як визначати вагітність жінки за радужкою. Наука, що відносно недавно з’явилася, – іридодіагностика – стоїть ще на початковій фазі свого розвитку. Але, виявляється, вона була відома древнім єгиптянам. Лікарі Єгипту були також знайомі і з діагностикою хвороб за пульсом.

У Давньому Єгипті медицина і моральність були тісно взаємозв’язані. Але закони моральності, у свою чергу, спиралися на релігійні постулати. Всі древні люди вірили в богів, керувалися повчаннями священиків. І боялися чинити всупереч небу, тому що знали – життя не закінчується смертю. Просто воно набуває іншої форми. Єгипетська релігія проповідувала, що якщо не зберегти тіло належним чином, то після смерті душа буде неприкаяною, і дуже страждатиме. А щоб зберегти тіло міцним, а організм – здоровим, необхідно працювати над собою – тренуватися фізично, дотримуватися дієти, керуатися нормами суспільної моралі.

Єгиптяни вважали, що причиною хвороби можуть бути не лише зовнішні чинники, наприклад, перегрівання або переохолодження організму, зіпсована їжа, поранення, забите місце. Вони вважали, що існують внутрішні причини, а саме, хвороби часто походять від злих духів, які поселяються в людині. Тоді відбуваються різні нещастя – перестає працювати кишечник, захворює серце, псується кров або відбувається перелом кістки. В цьому випадку лікар має правильно поставити діагноз, а вже потім призначати лікування. Єгиптяни знали багато лікарських засобів. До того ж в Давньому Єгипті були добре знайомі з хірургією. Саме скальпель і ступка стали символами мистецтва лікування в Єгипті. І було це 3 000 – 6 000 років до н.е.

І хоча підтримувати здоров’я в гарному стані міг будь-хто, професійним лікаркем в Давньому Єгипті могла стати лише людина, що має не лише багато спеціальних знань, але і високими критеріями моралі і доброчесності. Якщо моральний рівень лікаря відповідав цим високим критеріям, то йому прощався навіть невдалий результат лікування. Але якщо лікар дозволяв собі аморальні вчинки, він міг бути жорстоко покараний. Згодом ця традиція укорінялася в Древній Греції. За переказами, великі лікарі і філософи античного світу – Піфагор, Гіппократ, Гален – їздили переймати знання до Єгипту.

Очевидно, спираючись на досвід, отриманий в Єгипті, грецький лікар Гіппократ виклав присягу в письмовій формі, яка стала відома під назвою клятва Гіппократа. Деякі з положень цього письмового зобов’язання свідчать: «Я направлю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості… Чисто і непорочно проводитиму я своє життя і своє мистецтво». Виявляється, Гіппократ лише виклав те, чому навчився в Єгипті. Так або не так це було, але клятва Гіппократа відіграла велику роль у формуванні морального кодексу сучасної лікарки. Як повідомляє вільна енциклопедія Вікипедія, в Північній Америці та Європі в 2006 році текст клятви був замінений «професійним кодексом», оскільки те, що було написане старогрецьким лікарем, абсолютно не відображає реалій сьогодення. У Росії ж затверджений свій текст «Клятви лікаря», яку новоспечені медики дають за урочистих обставин, коли отримують диплом», пояснює Вікипедія.