Blog

Біля підніжжя Блакитних гір у Новому Південному Уельсі розташований єдиний в Австралії завод з виробництва  японського саке або  "рисової горілки".

#img_right#Алан Нобл, виконавчий директор «Sun Masamune Pty Ltd», говорить, що компанія виробляє саке в Пенріс  з 1996 року.  Новий головний технолог з виробництвау саке –  японець пан Хірофумі Учіяма, почав роботу в  компанії в січні 2006 р.

Поєднуючи якісний австралійський  великозернистий сорт рису джапоніка і чисту воду, «Sun Masamune» щорічно виробляє близько одного мільйона літрів саке «Гошу» («Goshu»).  80% цієї продукції, як не парадоксально, призначено для експорту до Японії і США. (Гошу – дослівно означає "Австралійське саке").

Існує припущення, що історія саке бере початок у Китаї понад 6000 років тому. Проте, сучасні методи виробництва саке відпрацьовувалися в Японії ще з восьмого сторіччя. З тих пір саке стало одним з національних і культурних символів країни.

 

На приготування саке «Гошу» йде до трьох місяців. Спочатку рис подрібнюється  до 70-40 відсотків від його початкового об’єму. Подрібнення дозволяє відокремити від самого зерна рису білки і олії, які можуть впливати на аромат. Таким чином, розмір помолу визначає якість кінцевого продукту. 

Далі рис вимивають, замочують і варять на пару. Після чого до нього додають спеціальний тип грибка цвілі коджі (koji), за допомогою якого крохмаль рису перетворюється в глюкозу. Суміш залишають бродити приблизно протягом одного місяця, після чого її пастеризують і поміщають в герметичний резервуар для витримки. Вміст алкоголю в саке майже такий самий, як і у вині: 14-15 градусів. У саке не додають ніяких консервантів або антиокислювачів.

У «Sun Masamune» виробляється п’ять типів саке.  Його найзнаменитіша марка – «Goshu Blue», роздрібна ціна якого складає 20-24 долари за 720 мл. «Goshu 40»- саке вищої якості. Компанія також випускає змішаний фруктовий коктейль саке  "Цунамі", хоча можливо, він і не користується такою ж популярністю у любителів традиційного саке.

То ж на що схожий  смак саке, і як ви його п’єте?

«Goshu Blue» мені здався трохи сухуватим, він володіє легким фруктовим ароматом, м’яко п’ється і має тонкий смак.

Мені завжди подобалося запити стаканчиком саке гострі та смажені  страви, оскільки після нього залишається приємний освіжаючий смак. Він також дуже добре поєднується  з морепродуктами, такими як устриці або копчений лосось.

Високоякісне саке краще за все вживати охолодженим, але можна також пити саке кімнатної температури або злегка підігрітим. За традицією його наливають в маленьку керамічну чашку, що називається "чоко" (choko), але і звичайного скляного келиха для вина буде цілком достатньо. Гарним тоном вважається, якщо ви  обслуговуєте вашого компаньйона першим.

Рон Хаерінг. Спеціально для Великої Епохи

28 липня 1976 року о 3:42 ранку в китайському місті Таншань стався землетрус, відомий найбільшою кількістю загиблих в історії. Приблизно одна п’ята частина міста в результаті лиха перетворилася на руїни, і тисячі чоловік були врятовані.

 

#img_left#Серед людей, що пережили клінічну смерть, було проведене соціологічне опитування  з метою з’ясувати, що вони відчували в найкритичніший момент їхнього життя.

Дивно, але багато хто з опитуваних, знаходячись на порозі смерті, не відчував ніякого болю або жалю, а переживав почуття хвилювання, ніби вони звільнилися від свого фізичного тіла. Деякі сказали, що бачили тунель із світла, а хтось навіть спостерігав живих істот з інших просторів.

Ймовірно, що багато людей знайомі з подібними розповідями, відомими фахівцям як стан клінічної смерті (СКС).

 

Саме існування стану клінічної смерті викликає суперечливі реакції, оскільки традиційна сучасна наука вважає, що розум – це продукт нейрохімічних реакцій, а не самостійна від мозку істота, здатна відокремитися від фізичного тіла під час смерті. Проте деякі вчені мають і інші думки з приводу існування душі як індивідуальної істоти.

Дане дослідження було проведене в 1907 році доктором медицини Дункан Макдоугал Хаверхіл у місті Масачусетс. Макдоугал працював з 6 пацієнтами, що знаходились в критичному стані, яких він зважив до і відразу ж після їх смерті.

Результати, опубліковані в сучасних медичних журналах, показали, що пацієнти втрачали в середньому 21 грам від загальної ваги тіла саме у момент смерті. Доктор Макдоугал дійшов висновку, що це була вага людської душі.

У наш час це дослідження вважається не чим іншим, як анекдотом  в наукових колах. Критики порахували, що ці результати виникли внаслідок помилки у вимірюваннях, також вони могли з’явитися через збіг різних обставин. Проте досі ніхто не повторював такого експерименту, його ніхто ні підтвердив, ні спростував.

Як правило, "редукціоністи" налаштовані скептично по відношенню до існування незалежної свідомості. Вчений Френсіс Крік, який отримав Нобелівську премію разом з американцем Джеймсом Ватсоном у 1962 році за відкриття структури подвійної спіральної ДНК, – ймовірно, найвідоміший сучасний представник цієї точки зору.

Протягом декількох років вивчення, професор Крік підтвердив, що: "Наш розум – поведінка мозку – може бути пояснена взаємодіями нервових (та інших) клітин і молекул, пов’язаних з ними".

Проте деякі вчені все ж таки сперечаються з прихильниками такої крайньої точки зору. "Це все одно що говорити, що собор – це купа каміння і скла. Нехай навіть це правда, але вона дуже спрощена і тому втрачає сенс", – говорить Майкл Рейс, професор університету Лондона, священик і вчений.

До теперішнього часу найповніше вивчення СКС було проведене Пімом ван Ломелом і командою нідерландських лікарів. Спостерігалися 344 пацієнти з 10 лікарень, які реанімувалися після серцевого нападу.

Дослідження, опубліковане у відомому науковому журналі «Lancet» у 2001 році, виявило, що 62 пацієнти (18 %) пам’ятали дещо з досвіду близького до смерті, тоді як 41 з них пережили "глибокий" або "дуже глибокий" досвід.

Половина людей з тих, хто пережив СКС, повідомили, що вони усвідомлювали свою смерть, 56 % отримали позитивні відчуття. 15 чоловік (24 %) пережили стан виходу з тіла, а 31 % відчували рух по тунелю. 18 чоловік побачили "небесний ландшафт". Третина досліджуваних повідомили, що вони зустрічалися з померлими родичами, а 8 чоловік побачили своє прожите життя.

Професор Ван Ломел говорить, що на підставі цих досліджень виникає таке питання: "Ця концепція до цих пір припускалася, і ніколи не було науково доведено, що свідомість і пам’ять розташовуються в мозку».

Він питає: "Як може чиста свідомість, що знаходиться поза тілом, пережити досвід у мить, коли мозок з настанням клінічної смерті вже більше не функціонує, що відображене на рівній електроенцефалограмі? Більш того, сліпі люди описували свої спостереження під час досвіду виходу з тіла".

Професор Ван Ломел вважає, що результати досліджень людей, які пережили клінічну смерть, виходять за рамки медичних уявлень про людську свідомість і взаємозв’язки душі та розуму.

Поки це питання, ймовірно, залишатиметься гостро-дискусійним у науковому світі. Лише подальше його вивчення, можливо, дасть відповідь: чи існує життя після смерті.

Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)

"Це для мене як другий дім… Мене дуже тепло зустрічають", – сказав д-р Алан Керр про Макаську доброчинну клініку в східному Єрусалимі, де він із своєю медичною бригадою з Нової Зеландії незадовго до Різдва провів дітям низку операцій на серці.

#img_right#Три рази на рік Керр, який зараз вже на пенсії, провідний кардіохірург і колишній глава кардіологічної клініки Грінлейн в Окленді, Нова Зеландія, за власним бажанням приїжджає зі своєю командою на місяць до Палестини, щоб врятовувати життя палестинських дітей, які страждають від вроджених вад серця.

Минулого разу до нього приєдналися новозеландці перфузіолог Натан Іботт з клініки Старшип м. Окленд, завідувач апаратом штучного кровообігу і медбрат Уоррен Найрн з клініки Крайстчерч м. Окленд, відповідальний за клінічну допомогу в післяопераційній інтенсивної кардіотерапії і навчання місцевих медсестер.

Їх роботі сприяла некомерційна гуманітарна організація Палестинський Фонд Допомоги Дітям (PCRF). Незважаючи на напружену багатогодинну роботу в політично неспокійній території і не завжди відповідні робочі умови, Керр ніколи не скаржився на недолік висококласних фахівців-добровольців.

"Кожен, хто сюди потрапляє, хоче повернутися знову, – говорить Керр. – Всіх їх приваблює атмосфера, що панує тут. В значній мірі, гостинність місцевих жителів і не схожа на жодну іншу культура… Деяких притягує напруженість цього місця. Але, безумовно, так або інакше, це місце жвавіше, ніж Нова Зеландія".

Новий поворот

Щороку в Палестині народжується понад 700 дітей з вродженою вадою серця – більше, ніж в інших країнах. Палестинська система охорони здоров’я володіє дуже обмеженими ресурсами, щоб упоратися з цією ситуацією.

У 2003 р. PCRF заснував Міжнародну Палестинську Організацію Кардіодопомоги (IPCRO), під дахом якої зібрав хірургів, кардіологів та інших лікарів-фахівців зі всього світу для створення програми педіатричної кардіохірургії в Палестині.

У грудні 2005 р. Керра вибрали президентом IPCRO з-поміж провідних світових кардіохірургів.

Останній візит бригади Керра до Палестини став ключовим етапом на шляху досягнення IPCRO мети створення самодостатньої системи кардіологічної педіатрії в Палестині. Крім проведення близько 25 операцій дітям, вони почали експлуатацію чотирьох нових відділень педіатричної інтенсивної кардіотерапії (ICU), устаткування для яких було придбане на кошти, пожертвувані PCRF.

"Цей новий етап розвитку дуже важливий", – сказав Найрн.

До цього Керр ділив устаткування відділення інтенсивної кардіотерапії з місцевим кардіохірургом, що оперував дорослих людей, і міг проводити операції тільки тоді, коли той ішов у відпустку. Тепер він працює незалежно в окремій операційній, може приймати значно більше пацієнтів.

Для забезпечення стабільної роботи ICU Найрн взяв участь у створенні клінічних протоколів діагностики і лікування пацієнтів, а також провів декілька тижнів, працюючи з персоналом відділення і надаючи їм допомогу.

#img_right#Місцевим хірургам, здатним проводити операції на серці, все ще не вистачає нового педіатричного відділення ICU для автономної роботи. Керр планує відправити свого хірурга-стажиста до Нової Зеландії в травні цього року для того, щоб вона закінчила своє навчання, отримавши всі можливі знання в процесі спільної роботи з ним та іншими хірургічними бригадами.

Дари від серця

"Вони просто не можуть виразити всієї своєї подяки", – сказав про подяку людей Керру і його команді Нік Джіні, керівник відділом догляду за хворими педіатричного відділення ICU в клініці Старшип м. Окленда, який кілька разів приєднувався до Керра в його поїздках до Палестини.

"Вони нестимуть вам плитки шоколаду, який вони не завжди можуть собі дозволити… Вони підуть і витратять останні гроші на газовані напої або що-небудь ще для вас".

Проте найкращою нагородою бригаді за її роботу залишається успішне одужання дітей.

"Вони тут досить дужі. Вони не використовують багато морфію… Діти піднімаються і починають ходити через день після операції, – описує Керр, – Вони зустрічають вас вгорі біля сходів, коли ви разом з їх сім’ями приходите до них вранці, що досить дивно".

Повернувшись після поїздки до Нової Зеландії, в Окленд, Керр сказав: "Я настільки занурився в це і так сильно захопився цією справою, що, коли повернувся назад, відчув величезне розчарування. Проте я одразу виходжу в море на своєму човні або ще на чому-небудь і поступово звикаю".

В даний час Керр відкриває новозеландський філіал PCRF і формує доброчинний інвестиційний фонд, щоб більше людей дізналися про PCRF і його роботу, а також, щоб зібрати кошти, необхідні для роботи фонду.

Для отримання докладної інформації про PCRF, будь ласка, відвідайте вебсайт pcrf.net.

Шерон Моехам. Спеціально для Великої Епохи

Малайзію можна порівняти з дощем – частим явищем у цій країні – таким же м’яким, теплим і доброзичливим. Держава з 24 мільйонами населення розташована на півострові і є незвичайним різноманіттям культур та релігій, які співіснують в достатній гармонії, починаючи з часів проголошення незалежності у 1957 році.

#img_left#У столиці Малайзії – Куала Лумпур (КЛ) проживають близько 2-х мільйонів чоловік, і, за словами мого друга, «на кожного там доводиться по машині». В той час, як я сумлінно чекав, поки загориться зелене світло, мешканці КЛ, здавалося, отримували щире задоволення, порушуючи правила дорожнього руху і ухиляючись від машин, що мчали на них з таким же ентузіазмом.

Куала Лумпур, що в перекладі означає "брудне місце", створює враження міста з економікою, яка стрімко розвивається, і на це є вагомі причини. Великими темпами розвитку КЛ зобов’язаний амбітним китайським іммігрантам. У 1857 році вони приїхали до річок Клан і Гомбак для того, щоб почати видобуток олова. Вплив китайської діаспори і в наші дні залишається дуже сильним, оскільки китайці складають близько 27% основного населення Малайзії.

Проте справжнє економічне зростання КЛ насправді почалося після того, як в морі були виявлені нафта і газ. Сьогоднішнє місто Куала Лумпур – це столиця світового рівня, що світиться вогнями, з хмарочосами на 88 поверхів. Названі на честь національної нафтової компанії Петронас, ці, до недавнього часу найвищі в світі сталеві велетні, були побудовані ще в 1998 році, і будівництво їх обійшлося у понад 2 мільярди доларів.

З пришестям приголомшуючого зростання і швидкого накопичення добробуту, виникли бурхливі дискусії з приводу того, що ж все-таки складає самобутність Малайзії? Більшість населення складають мусульмани (80%), проте також є і послідовники буддизму, даосизму, індуїзму і християнства В урядових органах переважають представники корінного населення країни, проте рушійною силою в розвитку економіки стали китайці та індійці.

"Справжня Азія" – таке гасло, за допомогою якого уряд описує Малайзію, проте щодо КЛ, то це гасло скоріше перетворюється на запитання, аніж у твердження. Вулиці КЛ – це ціла мережа переплетень культур. У тіні хмарочосів Петронас вуличні торговці продають прохолодні напої в кокосах. А всього лише в декількох кроках люди неквапливо попивають каву «лате» у кав’ярні Starbucks.

Всього лише за три десятиліття Малайзія перетворилася з фермерсько-риболовецької країни в націю з розвиненою економікою, провідну роль в якій відіграє продаж нафти.

Без сумніву, столиця Малайзії є дуже цікавою і оригінальною, проте, для того, щоб відчути справжній смак Малайзії, потрібно вирватися з штовханини і суєти КЛ і вирушити в сільську місцевість. Я зупинив свій вибір на північному узбережжі Малайзії. З КЛ я за одну годину долетів до штату Теренгану, де пройшовши через термінал, потрапив у зовсім інший світ: спокійний і неквапливий.

ХМАРОЧОСИ: Одні з найвищих будівель у світі, ці хмарочоси є свідченням небувалого стрибка Малайзії: від комерційної діяльності в галузі рибної промисловості до країни з економікою, що стрімко розвивається, основу якої складає продаж нафти (Wes LaFortune)

Тоді як КЛ – це в основному походи по крамницях, нічне життя і яскраві вивіски, Теренгану – це тихе місце, де кожен перехожий зустріне вас теплою усмішкою і вітанням. Куала Теренгану (столиця провінції) також помітно розрослася завдяки продажу нафти, проте їй вдалося зберегти своє аграрне коріння – рибна промисловість все ще приносить прибуток для місцевої економіки. Жителі Теренгану – це переважно корінні жителі, а перед чарівливістю їх життєрадісного характеру неможливо встояти.

Я потрапив в Теренгану під час сезону мусонів (листопад – лютий), але це аніскільки не зменшило мого захоплення цим чаруючим куточком Малайзії. Замість потоків води, що спадають зі скель, це місто зустріло мене проливними дощами, які, проте, допомогли згладити неприємні відчуття від 90-процентної вологості, що огортає все навколо.

Я приїхав в Теренгану, щоб подивитися на парусні гонки під назвою «Monsoon Cup». Але замість самої гонки мою увагу привернув різнобарвний гардероб місцевих жінок, що прийшли подивитися на регату.

Вони стояли на березі і дивилися на південно-китайське море, а перед їхніми очима розгортався справжній поєдинок між кращими моряками світу. Вони боролися за головний трофей кубка – кораблик, зроблений із срібла і золота. Це була незабутня сцена, що об’єднала море і людей, чиї предки тисячоліттями мешкали тут.

«Monsoon Cup» – це один із способів, що застосовується урядом Малайзії, для залучення туристів в цю досить ізольовану частину країни. Проте їм не потрібно сильно хвилюватися за притік туристів, адже острови цієї місцевості, дайвінг та підводне полювання привернуть тих, кого не цікавить туристична інфраструктура. Ця частина світу завжди вабитиме людей своєю чарівністю – зв’язком моря і землі та глибокою пошаною до них – це очевидно.

На дорожньому знаку при виїзді з Куала Теренгану написано «Jumpa lagi» – «до швидкої зустрічі». Сподіваюся, до швидкої.

Коли президент Туркменістану Сапармурат Ніязов помер від серцевої хвороби, на Заході на це звернули мало уваги. Але для ізольованої 5-мільйонної країни це стало кінцем одного з найдивніших культів особи в світі. Це також зробило країну центром великої гри великих держав у боротьбі за додаткові джерела енергії.

Країна Турменбаші

#img_left#Під час свого правління Ніязов або Тукменбаші («батько туркмен») створив хитромудрий культ особи. Оголошений довічним президентом в 1999 році, він проголосив монополію на мудрість і спробував створити туркменську модель самосвідомості, в центрі якої знаходилася його власна особа. Це часто включало спроби регулювати найдрібніші деталі в житті туркменів. Наприклад, в 1999 році Ніязов наказав виготовити наручний годинник із своїм портретом для кожного солдата і студента в країні.

Ключовим моментом в культі особи стало використання імені Турменбаші, яке стало повсюдним в туркменському суспільстві. Так, в країні було місто Тукменбаші, розташоване недалеко від Каспійського моря в затоці Турменбаші поряд з нафтоочисним заводом Тукменбаші. Заводи, радгоспи і навіть місцеві продукти носили назву Тукменбаші.

По всій країні з’явилося безліч статуй Ніязова, найзнаменитіша з яких – є частиною Монумента Незалежності в Ашгабаді, столиці Туркменістану. Вона включає 75-метрову позолочену постать Ніязова, яка обертається так, щоб статуя завжди була повернута до сонця.

Культ особи Ніязова іноді містив в себі й зовсім дивні, якщо не сказати, ексцентричні, нововведення. Наприклад, він змінив назви місяців і днів тижня: січень носив його ім’я, а березень – ім’я його матері. Вересень був перейменований за назвою книги його духовних роздумів – «Рухнама», яка була перекладена на безліч мов, у тому числі й на такі екзотичні, як, наприклад, зулуська.

Зусилля Ніязова у «тукменізації» країни також включали в себе спроби ізолювати Туркменістан від решти всього світу. Він заборонив оперу, концертні зали, цирк і закрив Академію наук.

Проте спроби Ніязова утримати владу не обмежувалися лише химерним культом особи. Ніязов також ввів ряд законів, згідно з якими єдиною вживаною в країні мовою стала туркменська, а в 2002 році заборонив ввезення будь-яких російських видань. Рік потому викладачі, що отримали дипломи в іноземних інститутах після 1993 року були звільнені й були видані укази, які жорстко обмежують можливість на навчання за кордоном для громадян Туркменістану.

Як президент, він не допускав анінайменшої опозиції і часто використовував насильство для її викорінювання. Зокрема, після спроби замаху в 2002 році він створив в пустелі Каракуми ряд таборів, щоб «очистити суспільство».

Згідно з рейтингом організації «Журналісти без кордонів» за рівнем свободи преси Туркменістан знаходився на 167-му місці (із 168 країн), випередивши лише Північну Корею. Після оголошення про смерть Ніязова організація закликала звільнити 4000 журналістів і політичних увязнених, які все ще знаходяться в туркменських в’язницях у важких умовах.

Хоча смерть Ніязова могла привести до лібералізації, перші ознаки вказують на те, що його деспотичне правління продовжиться під керівництвом його наступника. Після його смерті 21 грудня згідно з конституцією його наступником повинен був стати спікер парламенту – Оверзгелди Атаєв, але він був швидко арештований, а тимчасовим керівником став заступник прем’єр-міністра Гурбангули Бердимухаммедов. Наступний крок – вибори 11 лютого, які Бердимухаммедов очевидно виграє, будучи 26 грудня «по-совєтському» висунутий законодавчим органом в кандидати.

Знову стає учасником великої енергетичної гри

Майбутнє Туркменістану невизначене не тільки у внутрішній політиці. Країна знаходиться на 5-му місці в світі за запасами природного газу і володіє приблизно 1-4 мільярдами барелів нафти. Проте при Ніязові багато іноземних компаній боялися інвестувати кошти через дивну поведінку президента і побоюючись можливості націоналізації. З його смертю ці проблеми зникли, Туркменістан стає учасником змагання за енергетичні ресурси.

У міжнародних відносинах Ніязов вів політику, яку він охарактеризував як «позитивний нейтралітет», не маючи міжнародних ускладнень і уникаючи багатосторонніх угод. По суті, Ніязов обмежився продажем природного газу майже виключно російському «Газпрому», який приніс на ринок величезні внески. Отже, Москва прагнутиме, щоб при владі в Ашгабаді стояв проросійський режим. Вплив «Газпрому» на російську політику величезний. Газовий гігант контролює 98% російського газу, платить близько 25% всіх федеральних податків і забезпечує близько 8% всього ВВП країни.

У Москви є можливість вплинути на майбутнє Туркменістану через багато опозиційних лідерів, які бігли до Росії після репресій, що послідували за замахом на Ніязова в 2002 році. Тепер вони готові повернутися до Туркменістану.

Окрім Росії, інші великі держави, такі як США, Китай, Іран, Туреччина і ЄС, також будують свої плани щодо багатих природних ресурсів Туркменістану. США протягом довгого часу сподівалися на отримання альтернативних джерел енергії, і Буш вже закликав до ближчих відносин з Туркменістаном.

Китай, який постійно шукає джерела енергії, щоб поповнити зростаючий попит, також недавно зробив спроби підсилити свій вплив в Середній Азії. Іран зі свого боку обслуговує трубопровід до Туркменістану і за останні роки розвинув тісні зв’язки з країною, оскільки Ніязов шукав альтернативу російському ринку.

Деколи складні відносини між Росією і ЄС у зв’язку з енергетикою є предметом досліджень ЄС, і середньоазіатські країни є частиною цього процесу. З 1 січня ЄС очолює Німеччина, яка вже підкреслила величезне значення Середньої Азії в майбутніх енергетичних планах Європи. Нарешті, турки, етнічно пов’язані з туркменами, вже вели дискусії про можливість будівництва трубопроводу через Туреччину.

Фраза Редьярда Кіплінга про «велику гру» стосувалася геополітичної конкуренції між Британською імперією і царською Росією в 19-му столітті в боротьбі за вплив в Середній Азії. Після розпаду СРСР багато аналітиків, говорячи про сутичку за багаті середньоазіатські енергоресурси, пригадали цей вислів знову. Зараз США, Туреччина, ЄС, Росія і Китай готуються вступити в нову «велику гру» за постніязовський Туркменістан.

1918-1921

Туркмени б’ються проти більшовиків під час громадянської війни. Червона армія окуповує Ашгабад в 1919 році.Туркмени б’ються проти більшовиків під час громадянської війни. Червона армія окуповує Ашгабад в 1919 році.

Територія Туркменістану офіційно перейменована в Туркменську РСР, яка стає однією з шести тодішніх радянських республік.

1991-1992

Після розпаду Радянського Союзу Туркменістан – одна з останніх республік, яка проголошує свою незалежність. Ніязов міняє свою посаду на президента республіки і переобирається шляхом загального голосування, в якому він не зустрів конкурентів.Після розпаду Радянського Союзу Туркменістан – одна з останніх республік, яка проголошує свою незалежність. Ніязов міняє свою посаду на президента республіки і переобирається шляхом загального голосування, в якому він не зустрів конкурентів.

2000-2006

Ніязов видає ряд незвичайних указів, в їх числі перейменування місяців, указ про будівництво крижаного палацу в пустелі і закриття всіх лікарень, за винятком столичних.

2006

Ніязов помирає через проблеми із серцем 21 грудня. Прем’єр-міністр Гурбангули Бердимухаммедов стає тимчасовим лідером.

Метью Велерт. Спеціально для Великої Епохи

Серед фантастичної краси Голанських висот, захоплюючої блакиті озера Кінерет, бананових і фінікових плантацій, виноградників та зелених полів, поряд з прикордонним в’їздом до Йорданії, розкинувся кібуц (колгосп) Маоз Хаїм.

У 1974 році засновник кібуца Авшалом Яакобі збрехав військовим, які збиралися почати тут будівництво армійського укріплення і наткнулися на якісь археологічні старожитності. Він сказав, що це синагога. На що офіцер відповів: "Коли гуркочуть гармати – музи мовчать". Але будівництво відмінили.

У зв’язку з тим, що Авшалом відчував себе ніяково через сказану неправду, довелося ухвалити рішення щоденно після робочого дня йти на розкопки стародавньої споруди, працюючи по три години в день додатково. Розкопавши тільки 30 см углиб, він виявив якийсь червоний орнамент із зображенням менори (восьмисвічника).

Про "підземне диво" повідомив в Управління археології, і археологи розкопали всю синагогу. В ході наукового обстеження виявилось, що тут було три синагоги. Спочатку це була проста будівля, потім вона була добудована за типом римської базиліки, але вікна традиційно направлені на Єрусалим.

Підлога вистлана з камінчиків 70 відтінків із сценами жертвопринесення Іцхака, ковчега Заповіту, написами на івриті та арамійською, традиційними єврейськими символами – етрог, менора, характерними національними орнаментами і деякою кількістю знаків свастики, що повторюються.

Авшалому 91 рік, у нього гарна пам’ять, і він володіє детальними історичними знаннями про це місце, починаючи з 4-6 століття н.е. Його захоплююча розповідь тривала протягом трьох годин. Виявляється, під фундаментом синагоги розкопали стародавнє бедуїнське кладовище, стародавнє арабське село, а потім наступний шар розкопок виявив єврейське поселення Баала, третього століття, і понад 300 років тут жили євреї (поселення Баала згадується в священних писаннях).

На запитання, як опинилася свастика в синагозі, Авшалом відповів: "Всі археологи – євреї, які тут працювали, не звернули уваги на свастику. Цей старовинний символ щастя використовували народи тисячоліттями. Цій нашій свастиці сотні років, тоді ще й не народився Гітлер, хіба це породження пекла сильніше за всесвітню історію, всесвітнє мистецтво, всесвітню культуру? Думаю, що час усьому людству привести до ладу деякі набуті помилкові концепції щодо символу свастики".

#img_center_nostream#

Яна Фалік. Велика Епоха