Blog

Саркастичні карикатури на Олімпійські ігри 2008 у Пекіні, зокрема на ситуацію із забрудненням повітря, участь у змаганнях неповнолітніх спортсменів, Олімпійську цензуру, величезні витрати китайської влади на підготовку тощо…

#img_gallery#

#img_left_nostream#На Олімпійських іграх в Афінах чотири роки тому китайська делегація виборола 32 золотих, 17 срібних та 14 бронзових медалей; вона була другою після США, які виграли 35 золотих медалей. На цей раз китайська делегація відправила близько 600 спортсменів для участі в Олімпійських іграх, замість 407 чоловік, які брали участь в афінській Олімпіаді.

Хоча ці статистичні дані можуть порадувати китайців, для багатьох залишається незрозумілим, як країна, що займає 100-е місце в світі за ВВП на душу населення, може випередити США, які перебувають в першому десятку країн за показником ВВП, і набрати більше всього золотих медалей. Для країни, в якій більше 200 млн чоловік живуть за межею бідності, прагнення зайняти перше місце за кількістю медалей показує, що державні ресурси витрачаються не за призначенням.

Скільки коштує золота медаль?

Перед афінською Олімпіадою в китайському Інтернеті з’явилася одна дуже популярна стаття під назвою «Пастка олімпійських золотих медалей». Автор статті навів вражаючі числа. Після Олімпійських ігор в Сіднеї 2000-го року бюджет китайської адміністрації спорту збільшився з 3 млрд юанів (439 млн доларів США) до 5 млрд юанів (732 млн доларів США) на рік. Протягом 4 років підготовки до Олімпіади в Афінах Китай витратив 20 млрд юанів (3 млрд доларів США), а витрати на кожну з 32 китайських золотих медалей склали близько 700 млн юанів (102 млн доларів США). Через високу ціну за олімпійську славу китайські золоті медалі прозвали «найдорожчими медалями у світі».

Для порівняння в статті було вказано, що на 700 млн юанів, витрачених на завоювання однієї золотої медалі, можуть бути побудовані 3 500 початкових шкіл, які могли б урятувати 350 000 дітей від убозтва внаслідок відсутності освіти.

Такий контраст просто шокує. В країні, де бюджет на освіту, науку, дослідження та громадську безпеку досить низький, 700 мільйонів юанів, використаних для виграшу однієї золотої медалі, можна було б витратити з більшою користю. Подібно до бомби, що вибухнула, стаття «Пастка олімпійських золотих медалей» отримала велику кількість відгуків у всій китайській громадськості. В той час, як багато китайців з нетерпінням очікують завоювання золотих медалей, дехто починає думати, що ціна надто висока.



Фінансування мільярдом платників податків

Хоча генеральна адміністрація спорту Китаю ніколи не публікувала дані про кількість грошей, які інвестуються в підготовку до Олімпійських ігор, Бао Мінсяо, голова центру спорту та соціологічних досліджень при адміністрації підрахував, що країна вкладає близько 4 – 5 млн юанів (590 000 – 730 000 доларів США) в одного спортсмена для Олімпіади. Якщо в китайській олімпійській делегації близько 400 спортсменів, то загальна ціна становить від 1,6 до 2 млрд юанів (234 – 292 млн доларів США). Враховуючи витрати на кожну золоту медаль із 32 виграних медалей на Олімпійських іграх в Афінах, ціна за одну золоту медаль складає 500 – 600 млн юанів (73 – 87 млн доларів США).

Китайський спортсмен Лю Сян виграв 110-метровий бар’єр на Олімпіаді в Афінах. Щорічні витрати на нього становили 3 мільйони юанів з урахуванням більше 1 мільйона юанів за екологічні умови для бігу та кілька сотень тисяч юанів на встановлення нового бар’єру. Гроші, які витратив Китай на Лю Сяна, можна було б використати для будівництва сотень або навіть тисяч початкових шкіл надії – благодійних шкіл для дітей з бідних поселень у Китаї.

У Шоучжан, голова китайського комітету з Олімпійських ігор, прокоментував, що повну вартість подібних витрат дуже важко підрахувати. Він додав, що крім Лю, ще є доктори, наукові працівники, дієтологи, геологи, офісні працівники, не кажучи про попередні вкладення, зроблені Шанхаєм, рідним містом Лю.　

Згідно зі «Звітом про Олімпійські золоті медалі Китаю», виданим китайським науково-дослідницьким інститутом, комерційна вартість золотої медалі Лю Сяна оцінюється в 451 млн юанів (67,5 млн доларів США).



Порівняння пріоритетів: золоті медалі або умови існування людей?

Що відчувають люди в країні, яка займає 100-е місце в світі за ВВП на душу населення, але прагне стати супердержавою в спорті? «Якщо ми вийдемо на перше місце, як ми можемо казати про наш розквіт?» – поскаржився один користувач Інтернету. – «Чи можемо ми казати людям, яким навіть не можуть бути гарантовані основні свободи, що ми є першими у світі? Чи можемо ми казати десяткам тисяч робітників-переселенців, яким доводиться працювати близько 10 годин на день цілий рік і чия зарплатня не може бути гарантована, що ми є першими у світі?»

Цей користувач Інтернету вважає, що величезна кількість золотих медалей являє собою спотворений тип переверненої піраміди спортивної системи. В неї немає нічого спільного зі спортивними досягненнями, від яких отримують насолоду звичайні люди. Початкові та середні школи не можуть навіть надати школярам майданчики для заняття спортом. Спортивне обладнання для народу практично відсутнє в сільських місцевостях.

В інших спортивних супердержавах, таких як США, Німеччина та Японія, більшість їхніх досягнень відображає результати змагань у всіх шарах населення. Ситуація в Китаї цілком протилежна. Тут багато місць для занять спортом, але всі вони закриті для широкої публіки. Вони призначені для деяких певних груп. Китай має вражаюче великий бюджет на спорт, але він ніколи не використовував його для організації національних спортивних програм. Замість цього він тренує тільки деяких видатних спортсменів для здобуття медалей. Західні країни організують змагання для підтримання покращення спортивної форми та здоров’я своїх громадян. Для Китаю змагання – це реклама престижу китайського режиму перед зовнішнім світом. Очевидно, вони мало зацікавлені в покращенні здоров’я своїх громадян. Тому в Китаї серед протестуючих людей поширився такий вислів: «Права людини важливіші за Олімпійські ігри!»

Олімпійські проекти – джерело корупції



Багато китайських чиновників витрачають велику частину державних грошей на діяльність за кордоном від імені Олімпійського комітету. Перевірка в 2004 році закінчилася скандалом у генеральній адміністрації спорту Китаю, яка присвоїла собі спеціальні фонди для Олімпіади з метою будування для себе домів. В результаті деякі китайські блогери переймалися: «Олімпіада, Олімпіада, як багато корумпованих справ здійснюється під цим ім’ям!»

Згідно з повідомленням Associated Press, пекінський віце-мер Лю Чжихуа, який контролював будівництво олімпійських проектів вартістю 280 млрд доларів юанів (41 млрд доларів США), перебував під слідством у зв’язку з корупцією. Він був звільнений у червні 2006 року.

Спостерігачі відзначають, що Лю мав можливість отримати велику суму грошей нечесним шляхом безпосередньо перед і одразу після спорудження олімпійських будівель. Одні лише тендерні торги давали йому можливість стати дуже багатим.

Китайський олімпійський проект є головною амбіцією китайської компартії. Цей авторитарний режим не допускає незалежності судових органів та ЗМІ, тому монополізація влади, закулісні угоди та розкрадання є звичайною практикою.

У дійсності, ніхто не може знати, як багато грошей китайські платники податків заплатили за одну золоту медаль. Тим не менш, ясно одне: в той час, як золоті медалі приносять багатство корумпованим чиновникам та видатним спортсменам, народ Китаю, який заплатив за ці медалі, залишився ні з чим.

Хуа Мин. Велика Епоха

У моїй пам’яті Гренландія закарбувалась як величезна частина суші, покрита льодом, яка розстилається під ілюмінатором трансатлантичного лайнера, що летить на висоті 35000 футів. Спустившись на землю і поглянувши зблизька на найграндіозніше шоу на льоду, відкриваєш для себе обширні простори найбільшого острова у світі, який займає площу більше 800 000 квадратних миль, що дорівнює площі разом узятих територій Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії і Австрії!

Велика частина Гренландії знаходиться під крижаним панциром, який покриває 85% її територій і в деяких місцях має товщину в 9 000 футів і вік понад 100 000 років. Ще до недавна Гренландія не користувалася популярністю серед американських туристів. Проте, ця ситуація може змінитися у найближчі роки у зв’язку з розширенням повітряного сполучення та із збільшенням кількості круїзних суден, що вирушають на острів. Відкриття минулого літа перших прямих рейсів із Сполучених Штатів до Гренландії стало ключовою подією в історії гренландського туризму, яка направлена на завоювання ринку США.

Торік з 35 тисяч туристів більшість приїхали з Данії (Гренландія є датським протекторатом), Німеччини й інших європейських країн, американців же було зовсім мало. В кінці травня почалися рейси двічі на тиждень між аеропортом BWI в Балтіморі та міжнародним аеропортом Кангерлуссуак (Kangerlussuaq) в Гренландії. Польоти проходили до кінця серпня. Схожий графік планується і на 2008 рік, хоча точні дати будуть ще уточнені. Політ займає всього 4,5 години. Я був в першій групі американських журналістів, запрошених побачити острів своїми очима.

#img_gallery#

Вівцебики і кити

Незабаром після приземлення нас зустрів гід з Кангерлуссуака і повіз на пів дня на екскурсію, яка почалася із зупинки в довколишньому дослідницькому центрі, що займається вивченням північного сяйва. Оскільки Гренландія має більше 300 безхмарних днів в році, то це одне з кращих місць в світі для спостереження за північним сяянням, різноколірними хвилями, що спалахують в нічному небі. Звідси ми проїхали 25 миль на вантажівці з чотирма ведучими колесами до краю крижаного панцира, де зробили піший похід по ділянці льоду, який розкинувся у всіх напрямках, наскільки можна було бачити неозброєним оком. Потім ми тряслися по більш вибоїстій дорозі, зустрічаючи стада північних оленів та вівцебиків на шляху до льодовика Рассела, величезної стіни з льоду і снігу, в деяких місцях заввишки більше 200 футів.

Політ від Кангерлуссуака до Нуука займає 45 хвилин. Нуук має дві відмінні риси: будучи найбільшим містом Гренландії (населення 15 тис.), є в той же час найменшою столицею в світі. В Гренландії всього 18 міст із загальним населенням в 55 000 чоловік. Більше 25 відсотків з них живуть в Нууці, тоді як решта проживають в 17 інших містах і селах, розташованих, в основному, на західному побережжі; і є лише декілька віддалених сіл, розкиданих по східному побережжю. Оскільки між містами немає доріг, єдиний спосіб пересування між ними – це в повітрі або морем.

З аеропорту нас відвезли в готель «Ганс Егеде», названий на честь місіонера, який заснував Нуук в 1728 році. Зареєструвавшись, ми відправилися в Скай Лайн Бар на верхньому поверсі, звідки відкривається вид на місто. Це обожнюваний місцевим населенням заклад, де зустрічаються і спілкуються туристи та нуукіанці. До бару примикає ресторан вишуканої їжі «Гертруд Хаск», де ми скуштували улюблені блюда гренландської кухні, включаючи копченого лосося, загорнутого в японську локшину, вівцебика з гарніром з картоплі, пиріг із снігового краба, а також маринований ревінь.

В перший день нашого перебування, бажаючи поспостерігати за китами, ми зробили 4-х годинний круїз по одному з фіордів, який є частиною другої за величиною системи фіордів у світі. Всі виглядали китів-горбанів й інші види китів, які водяться в цих водах з травня по вересень. На жаль, видимість була обмежена із-за низьких хмар і туману, і китів ніде не було видно. Проте, ми змогли відвідати руїни поселення, де жив засновник Нуука Ганс Егеде після прибуття в Гренландію.

Другий день був присвячений рибалці на борту теплохода «Сіріус», під командою капітана Бо Лінгса, який знає фіорди як свої п’ять пальців. Він доставив нас в місце, що кишить рибою, де навіть я, некомпетентний рибалка, зумів витягнути дві тріски. Декілька людей з нашої групі витягнули більше п’яти рибин, і як тільки бочка була повна, капітан почистив і приготував рибу для гриля. Незабаром ми бенкетували, ласуючи своїм уловом.

Випробування на межі можливостей

З Нуука ми попрямували на північ в затоку Діско і довколишнє місто Ілулісат (айсберг по-гренландськи). Ілулісат – третє по величині місто в Гренландії (населення 4 000 чоловік), розташоване 300 миль на північ від полярного кола, де більше їздових собак, ніж людей. Місто має прекрасний вид на море та зубчасті вершини, покриті снігом. Тут знаходиться крижаний фіорд Ілулісата, що входить в світову спадщину ЮНЕСКО, одне з явищ природи, що вселяють благоговіння. Місцевий льодовик Якобсхавн (на датській мові означає Ілулісат), найпродуктивніший льодовик на північній півкулі – від нього в море постійно відділяються айсберги, які нагадують величезні плавучі скульптури, величиною з кафедральний собор. Відірвавшись від льодовика, ці гігантські гори дрейфують вниз до гирла фіорда, де сідають на мілину біля самого берега (деякі учені передбачають, що айсберг, який потопив Титанік, вийшов звідси).

Під час прогулянки на кораблі по затоці Діско між айсбергами (екскурсія, можлива лише тут і в Антарктиді), ми пропливали на відстані витягнутої руки від крижаних глиб, що виблискують різними відтінками білого і блакитного. З Ілулісата можна також зробити пішу прогулянку до доісторичного поселення Сермеміут і покататись на вертольоті над льодовиками і крижаним панциром.

Гренландія особливо приваблює вибрану категорію екотуристів, які шукають тіснішого контакту з природою та обожнюють піший туризм, поїздки по горах на велосипеді, рибалку, катання на човнах і каяках. В тих, хто вважає за краще досліджувати місцевість пішки, великий вибір: від нескладних одноденних походів по берегах кристально-чистих річок і озер, по льодовиках і крижаному панцирі до напруженого 7-14 денного походу по гірській місцевості. Відважні шукачі пригод змагаються в гонках по північному полярному колі завдовжки в 100 миль. Ці найекстремальніші в світі гонки проходять щороку у квітні і є випробуванням завзятості й витривалості на межі сил. Іншим екстремальним випробуванням мужності і життєстійкості є піший перехід в зимову пору від західного до східного побережжя. Тим, хто досить сміливий, щоб зробити цю епохальну подорож, яка займає від 25 до 30 днів і проходить при надзвичайно низьких температурах, слід узяти з собою одяг зі шкури полярного ведмедя.

Гренландські пріоритети

Тоді як уряди деяких країн і туристичні організації почали звертати увагу на проблеми збереження навколишнього середовища, Гренландія одна з перших підтримала і впровадила на практиці принципи екологічно чистого туризму, від збереження екосистем до обмеження масових забудов. Гренландія давно ввела строгий контроль по запобіганню забруднення навколишнього середовища, оскільки будь-які відходи, звалені на землю і скинуті в море, розкладаються довше, ніж в помірному кліматі.

В результаті, Гренландія насолоджується найчистішим повітрям і найчистішою водою на планеті. Декілька офіційних осіб у сфері туризму, з якими я розмовляв під час свого перебування, підкреслили, що Гренландія продовжуватиме обмежувати забудовників, які завдають збитку екосистемам і перетворюють первозданний прибережний пейзаж на непривабливу місцевість. Нині в Гренландії лише 700 готельних номерів, і хоча будуються нові готелі і розширюються вже наявні, однак острів відмовиться від висотних готелів і торгівельних рядів, що розтягнулися. Це – принаймні, на сьогодні – одне з небагатьох місць, де немає Starbucks, McDonald’s, Pizza Hut та інших закладів швидкого харчування.

Гренландія також відіграє ключову роль у вивченні глобального потепління. Розробляється чотирирічний проект, який включає буріння для виймання якнайглибших шарів льоду, щоб заміряти ступінь танення в порівнянні з минулими століттями.

П’ять днів, які я провів в Гренландії минулого літа, надихнули мене на щось більше, ніж лише прогулянки та екскурсії, включаючи ближче знайомство з місцевими ескімосами. Почавши свою важку подорож з Аляски, ескімоси прибули сюди на самому початку 15 століття і вимушені були виживати в суворому кліматі з мінімальним захистом від важких умов навколишнього середовища. Я думаю, мої враження про Гренландію могли б бути збагачені знайомством і спілкуванням з нащадками перших поселенців, щоб більше дізнатися про їх культуру, спадщину, а також про щоденне життя.

Пані Лі Сюмінь, послідовницю Фалуньгун з провінції Цзілінь знову заарештували 25 червня 2008 р., коли вона приїхала відвідати родичів чоловіка в селі Сіньлі. До цього вона вже не раз була арештована та переслідувана.

#img_left#Сьогодні пані Лі знаходиться в центрі ув’язнення Саньчахе.

Сайт minghui.org повідомив, що після того, як почалося переслідування Фалуньгун, Лі Сюмінь постійно турбувала місцева міліція. У березні 2003 р. під час обшуку її будинку, поліцейські знайшли листівку Фалуньгун, після чого її заарештували і відправили до центру ув’язнення. Через 10 днів її засудили до примусової праці і відправили до жіночого виправно-трудового табору Хейцзуйцзи в м. Чанчунь провінції Цзілінь.

В центрі ув’язнення пані Лі піддали тортурам. Одного дня керівництво трудового табору зібрало 3000 в’язнів і почало декламувати їм пропаганду китайської компартії, яка обливає брудом Фалуньгун. В цей час пані Лі викрикнула: «Фалунь Дафа несе добро!». Після чого декілька табірних охоронців побили її. Один з них сильно вдарив її ногою в обличчя і каблуком черевика розрізав їй шкіру біля ока, в результаті чого потрібно було накласти декілька швів.

Щодня пані Лі заставляли підписувати гарантійний лист про відмову від практики Фалуньгун і так званий «лист розкаяння». Коли вона відмовлялася, її били кулаками і ногами. Її перевели в спеціальну групу строгого контролю. Начальник 1-го відділення Янь Ліфен наказав табірним охоронцям бити її електричними палицями. Коли пані Лі розпочала голодовку на знак протесту проти незаконних репресій, охоронці застосували до неї насильницьке годування через трубку, вставлену через ніс в шлунок. Вони діяли дуже грубо, тому ця процедура для Лі була дуже болісною, з носа постійно текла кров. Переживаючи щоденним тортурам, пані Лі стала слабкою і втратила вагу, ставши схожою на скелет.

У березні 2004 р., коли термін її ув’язнення підійшов до кінця, її без всяких підстав затримали ще на 50 днів. Через два років після звільнення вона все ще не була в змозі працювати унаслідок сильного фізичного та морального виснаження. Її ноги сильно набрякли і повністю не вилікувалися.

8 серпня 2008 року на олімпійському стадіоні Пекіна 91 000 глядачів спостерігали, як «Пташине гніздо» вибухнуло феєрверками і грандіозною виставою.

#img_left#Більше трьох мільярдів глядачів по телевізору дивувалися барабанному бою, схожому на часи військових дій, і синхронним рухам промовців. Проте показаний всьому світу спектакль далекий від дійсності, з якою зіткнулася країна напередодні Олімпійських ігор.

Олімпійські кільця запалилися і злетіли увись, тоді як на землі з’явилися китайські ієрогліфи, що утворили слово «гармонія», – один з олімпійських ідеалів. Під марш 2008-ми барабанщиків дітвора крутила парасольки, а на екрані показували усміхнені обличчя дітей зі всіх куточків земної кулі.

Відтоді, як в 2001 році Пекіну надали право приймати Олімпіаду, довкола теми Олімпійських ігор йшли безперервні суперечки. Американська акторка Міа Ферроу, що різко критикує Китай за його причетність до кризи в Дарфурі, назвала їх «Олімпійськими Іграми геноциду».

Члени Коаліції по розслідуванню злочинів щодо Фалуньгун в Китаї назвали їх «Кривавими іграми» за жахливі злочини, порушення прав людини і варварську практику вилучення органів у живих людей.

Політичні діячі, такі, як, наприклад, член Європейського парламенту Едвард Макміллан-Скотт, що порівняв Олімпіаду-2008 з Олімпіадою в Берліні в 1936 році, призвав лідерів світових держав до бойкоту церемонії її відкриття.

Чимало людей та організацій скористалися можливістю, щоб виразити своє занепокоєння, поки Китай знаходиться в центрі уваги. Напередодні Олімпіади однією з головних цілей режиму, що знаходиться в очікуванні «непередбачуваних подій», стало придушення інакомислення.

Церемонія відкриття всім своїм блиском закликала до миру і турботи про навколишнє середовище – діти малювали земну кулю і співали гасла про льодовики та глобальне потеплення.

#img_right#Ведеться екологічна тематика, коли Пекін якраз щодуху намагається очистити столичне повітря від смогу, який охопив місто, а багато атлетів стурбовані тим, що низька якість повітря вплине на їх виступ. Деякі американські велосипедисти прибули до Пекіна в захисних масках.

Під час церемонії відкриття людям продемонстрували гігантського білого голуба – символ миру. Згадаймо, що більше мільйона людей було виселено без адекватної компенсації зі своїх будинків, що знаходилися на території запланованого будівництва олімпійських об’єктів.

Минулого тижня правозахисники опублікували путівник, який включає карти місць ув’язнення і трудових таборів, що знаходяться в радіусі декількох кілометрів від «Пташиного гнізда». За неповною статистикою Міжнародної Амністії, нині в обширній системі трудових таборів Китаю знаходяться більше 250 000 чоловік.

Тоді, як спортсмени насолоджуються розкішним життям в Олімпійському містечку, тисячі жителів провінції Сичуань, що постраждали від землетрусу, туляться в наметах.

Чотири години після офіційного відкриття стадіон залило море червоних вогнів – кольори комуністичного прапора Китаю.

Версія англійською

Недавно стало відомо, нині на колишньому електродному заводі на станції Цюцинчжуан в пекінському районі Наньсіхуанвай ув’язнено близько 10 тис. апелянтів, що прибули з різних кінців країни. Про це під час Олімпійських ігор повідомила пекінська правозахисник А Мей, що отримала цю інформацію в SMS від свого друга, що знаходиться там в ув’язненні.

#img_left#Джерело також повідомило, що всі пекінські готелі, заїжджі двори і орендатори квартир отримали строгі вказівки влади не приймати у себе апелянтів; інакше їм загрожує 15 діб ув’язнення і штраф 1,5 тис. юанів ($215).

А Мей розповіла, що вона раніше була в тому районі. Там побудували нову споруду, на якій висить вивіска «Пекінський центр допомоги», а біля дверей стоїть безліч машин, на яких приїжджають спеціальні працівники з різних провінцій, що займаються стеженням за апелянтами з їх районів і поверненням їх із столиці додому, де їх, як правило, чекає в’язниця, домашній арешт або інші обмеження їх свободи пересування.

Апелянти, які побували там, розповіли кореспондентові ВЕ, що в тому місці безперервний потік апелянтів, одних привозять, інших відвозять. Термін їхнього ув’язнення також різний. Наприклад, літні люди або інваліди, яких уряд вважає за менш «небезпечних» для свого іміджу, перебувають там зовсім не довго, їх майже відразу забирають представники їхнього регіону та відвозять додому.

А молодших і запальніших затримують там довше, або переводять в інше місце, яке апелянти називають «чорною норою», де умови практично як у в’язниці, плюс ще часте биття і знущання.

Один апелянт розповів, що пробув в цій «чорній норі» 30 днів, після того, як його заарештували на майдані Тяньаньмень, коли він хотів звернутися до уряду. Він сказав, що на його очах охоронці відрізали язик одній апеллянтці, після чого почали жорстоко знущатися з неї, в результаті чого вона померла дуже страшною смертю.

Апелянти дуже сподіваються в дні Олімпіади привернути увагу міжнародного співтовариства до цієї великої проблеми.

Нагадаємо, як раніше писала «Велика Епоха», Китайські апелянти – це численні китайські громадяни, що піддалися несправедливому або незаконному ставленню з боку місцевої влади, а також різних організацій, що належать владі. Ці люди подають апеляції у встановленій законодавством формі у відповідні державні інстанції.

Боячись втратити свої пости, місцеві чиновники прагнуть всіма силами перешкодити апелянтам звернутися в інстанції провінціального або ж столичного рівня. Для цього вони тримають штат агентів, завданням яких є за допомогою залякувань, биття і навіть арештів та ув’язнень змусити апелянтів замовкнути.

Після дисидентів та «інакодумців», ця категорія людей є найпильнішим об’єктом «уваги» і контролю комуністичної влади, яка строго стежить, щоб з ними не контактували іноземні репортери, а також строго блокує репортажі про них усередині країни.

Чао Чі. Велика Епоха