Blog

#img_left_nostream#Хіларі Суенк, Річард Гір і Юен МакГрегор у фільмі про життя Амелії Ерхарт, легендарної жінки-авіатора, яка перетнула Атлантику.

Історія починається в 1928 році, коли Амелія Ергарт (Хіларі Суенк) приходить на зустріч із видавцем Джорджем Патнемом (Річард Гір). Вона хоче брати участь у польоті через Атлантику, здійснюючи який вже загинули дві жінки-льотчика. На питання Патнема, чому вона хоче літати, вона відповідає запитанням на запитання: «А чому їздять верхи?" І сама відповідає: "Напевно, тому що подобається, та й кому потрібне життя в кайданах безпеки?"

Так Амелія знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком. Правда, через незалежний та волелюбний характер Амелії, довелося виключити з шлюбної клятви слова священика: «…чи згодна ти коритися…», але весілля відбулося, і спільне життя подружжя будує, заробляючи гроші на польоти Амелії. Рекламні кампанії, виснажливі світські обіди та благодійні вечірки – це сумна повсякденність, а потім – політ, у якому немає меж, тільки горизонти, тільки свобода.

Чоловік Джей Пі (Джордж Патнем) підтримує її в усьому. Він той, хто знає, як добути гроші на дорогі перельоти, тому що це те, чим живе Амелія. «Вернись до мене», – це все, про що просить її чоловік, проводжаючи в чергову мандрівку. «Як завжди», – чує переконливу відповідь, головне – зрушити капелюх і схрестити пальці на удачу.

У 1937 році Амелія Ергарт відправляється у кругосвітній переліт, з якого вона так і не повернулася. Літак з двома пілотами на борту зник десь над Атлантикою.

У фільмі є чимало плюсів. Перший та основний – за допомогою поєднання чудових зйомок із висоти польоту, чудової музики композитора Габріеля Яреда, та слова з книги Амелії Ерхарт, що звучать за кадром. Знімальній команді картини вдалося створити відчуття справжнього польоту душі, щось невловиме та прекрасне, як сама мрія.

Друге – це живе відображення атмосфери 30-х: велика депресія, і невимушене життя вищого суспільства в ресторанах, як і раніше лунають чарівні оксамитові голоси джазових виконавців – все це створює потрібне відчуття неквапливого перебігу часу тих днів.
І третє – акторський ансамбль. Тут навіть нічого більше додати, такі майстри театрального мистецтва, як Хіларі Суенк, Річард Гір і Юен МакГрегор, просто не можуть розчарувати. Можна, звичайно, почати чіплятися, мені, наприклад, здалося, що героїня Суенк занадто часто засліплює своєю променистою посмішкою, ніби це єдине, чим вона може блиснути, та й сама роль МакГрегора, начальника відділу авіації Джино Видала, який займав важливе місце в житті Амелії, могла бути глибшою.

Але різні зачіпки приходять в основному тому, що фільм трохи нудний. Я люблю тихі та спокійні картини про людські відносини, але в цьому, при такому цікавому сюжетному матеріалі, все ж таки не вистачило життя, не вистачило динаміки.

І вся справа тут у тому, що творці картини на чолі з режисером Мірою Наїр вирішили сісти одразу на два крісла – показати одночасно життя льотчиці Амелії Ерхарт і жінки Амелії. В результаті у відносинах не вистачило трохи пристрасті, а в польотах – трохи гостросюжетності. Навіть в останніх кадрах, коли очікується повернення Ергарт з польоту навколо Землі, не відчувається ніякого напруження – це те, що можна віднести до мінусів. І дуже шкода таке писати про красивий фільм.
Тому, що фільм дійсно гарний, як і усе життя Амелії – здійснення мрії, мрії мандрувати по світу та літати, літати, літати …

Нерозважливо? Напевно. Але людський світ сповнений різноманітних ігор, кожен може вибрати собі до смаку. І мандрувати по небу в прагненні задовольнити голодного бродягу у своїй душі, напевно, не найгірше. Адже мрію не можна втиснути в рамки, і в кожного з нас на шляху свої океани.

#img_left_nostream#Легендарна особистість Голлівуду Клінт Іствуд взявся за проект про не менш легендарну особистість – засновника Федерального бюро розслідувань Едгара Гувера. Як повідомляє «Entertainment Weekly», Іствуд має намір стати режисером цієї біографічної картини.

Картина охопить період часу від 1935 до 1972 року. Як відомо, Джон (Едгар) Гувер був директором Федерального бюро розслідувань з 1924 року до дня смерті в 1972 році.
За час роботи у ФБР Гувер зумів перетворити цю організацію у потужну силу в боротьбі з гангстерами та політичними дисидентами, в організацію, що здійснює стеження і спостереження за тисячами американських громадян. Недаремно його вважали одним з наймогутніших людей світу, а журналісти прозвали Гувера «Той, кого ніхто не знає».

Гувер так довго перебував на посаді директора ФБР, що його ім’я стало синонімом самої організації. У фільмі Іствуда планується торкнутися й особистого життя Едгара Гувера, і зокрема, чутки про його гомосексуальний зв’язок зі своїм найближчим помічником Клайдом Толсоном, якому він після смерті заповів свою нерухомість.

Цей факт акцентується у фільмі через непримиренне ставлення самого Гувера до сексуальних меншин. Гувер і Толсон дійсно були дуже близькі, але ніяких доказів іншого роду відносин не існує.
Але до виходу в світ картини про Гувера ще планується прем’єра нового фільму Клінта Іствуда «Майбутнє» з Меттом Деймоном у головній ролі. Клінта Іствуда дійсно заслужено можна назвати легендою Голлівуду – він працював у 146 фільмах, був актором і режисером, продюсером і композитором.

#img_left_nostream#Ви коли-небудь чули про срібний абрикос або гінкго? Екстракт із листя гінкго покращує мозковий кровообіг, а ліками з його насіння в Стародавньому Китаї лікували навіть пристрасть до алкоголю. Приблизно 40 років тому і західна медицина почала з успіхом застосовувати його цілющу силу.
 
Гінкго – реліктове дерево. За часів мезозою, коли по Землі бродили бронтозаври і бігали велоцераптори, воно вже було значно поширене. На сьогодні гінкго –  єдиний представник свого класу: через зміну клімату під час Льодовикового періоду решта його родичів загинули.  А він чомусь вижив.
 
Цей листочок був зі сходу в сад мій скромний занесений…
 
На Сході про гінкго відомо з давніх часів.  У Китаї, Кореї та Японії дерево гінкго вважають священним, тому його часто можна зустріти неподалік буддійських храмів. У Японії дерево часто садять біля храмів і гробниць. Така традиція пов’язана з давньою легендою про те, що коли вмирала годувальниця імператора Наїхаку-Коджо, вона попросила не споруджувати на своїй могилі пам’ятника, а посадити гінкго. Вона хотіла, щоб її душа продовжила життя в цьому дереві.
 
Назва гінкго й пішла з японської «Yin-kwo» (їн-кво), що означає срібний плід або срібний абрикос. Японці називають його так через те, що плоди гінкго мають дивний бурштиново-сріблястий колір. Листя ж гінкго за своєю  формою нагадує японське віяло. На Сході насіння гінкго відвіку застосовувалося в національній кухні. Його підсмажували або відварювали і таким чином споживали.
 
#img_right#До Європи рослину завезли зі сходу в XVIII столітті. Спочатку, оскільки гінкго було рідкісним скарбом, садівникам доводилося щепити рослини гілками іншої статі  для того, щоб вони плодоносили. В цей час в Німеччині відомий поет Вольфганг Ґете керував Ієнським університетом. Відомо, що Гете захоплювався ботанікою. Коли чоловічій рослині гінкго прищепили жіночу гілку, він вирішив відобразити це в своїх віршах. Вірш «GINGO BILOBA», на думку поета, відобразив єднання двох люблячих душ рослинного царства.

Тому гінкго в Німеччині  називають не інакше як «деревом Ґете».

Срібний абрикос у медицині

Згадки про корисні властивості гінкго можна зустріти в китайських медичних трактатах  VII і VIII століть. А у "Великих травах" відомого китайського лікаря Лі Шичженя, насіння гінкго вказувалося як засіб лікування захворювань печінки, астми, кашлю, запалення сечового міхура та алкогольної залежності. На відміну від китайської медицини, в якій використовувалися лише препарати з насіння гінкго, в Європі для приготування ліків застосовують лише листя.
 
#img_left_nostream#Згідно з класифікацією сучасної медицини, препарати на основі екстракту з листя гінкго можна віднести до комплексних церебропротекторів, оскільки механізм їх сприятливої дії на мозок людини здійснюється за допомогою судинного, метаболічного і рецепторного компоненту.

Препарати на основі екстракту гінкго активізують кровопостачання і обмін речовин у головному мозку. Підвищують стійкість клітин мозку до нестачі  кисню. Крім того, в експериментах  доведено, що препарати з листя гінкго діють протизапально і протиалергійно.

Активні речовини гінкго здатні регулювати судинний тонус, перешкоджаючи утворенню спазму артерій і розширенню судин венозного русла. Вони покращують реологічні властивості крові: знижують агрегацію тромбоцитів і еритроцитів, це перешкоджає утворенню тромбів.

Поліпшючи кровопостачання мозкової тканини гінкго сприяє нормалізації розумової діяльності: підвищує пам’ять, концентрацію уваги, збільшує працездатність і швидкість реакції, а також сприяє прискоренню відновлення мозкової діяльності після інсульту.

 

На сьогодні, завдяки цілющій силі рослини, препарати на основі екстракту з листя гінкго випускаються в багатьох країнах.