Перейти до попереднього коментаря (п’ятого). Повернутися до початку.
Передмова
Культура є душею нації. Будучи духовною складовою, вона так само важлива для людей, як і матеріальна складова: народ і держава.
#img_left#Історія розвитку нації визначається її культурною спадщиною. Повне знищення традиційних культурних цінностей призведе до зникнення нації. Навіть якщо населення виживе, зі зникненням культури, якою б видатною вона не була, нація зникне. Наприклад, ніхто не проводить знак рівності між сьогоднішніми жителями Латинської Америки та давньою цивілізацією Майя. Руйнування традиційної культури є невиправданим злочином; руйнування давньої п’ятитисячолітньої культури Китаю є тяжким гріхом.
Традиційна культура Китаю починається з міфів про те, як Паньгу створив Небо і Землю [1], про те, як Нюйва створила людину [2], Шень Нун відкрив сотні лікарських рослин [3], і Цан Цзє створив китайську писемність [4]. Мудрість Дао та моральні переконання конфуціанства течуть у жилах китайської культури. Ідею Лаоцзи про єдність Неба і людства ясно викладено в «Даодецзіні» [5] «Людина підкоряється Землі, Земля — Небу, Небо — Дао, а Дао — природності» [6]. У класичному каноні конфуціанства «Велике вчення» розкривається цей шлях: «Велике вчення спонукає до вдосконалення чеснот». Це є основною ідеєю конфуціанства, що представляє суспільству п’ять головних чеснот: гуманність, справедливість, дотримання правил поведінки, освіченість і відданість. У першому столітті до Китаю прийшов буддизм, істотно збагатив його культуру ідеями співчуття і порятунку всіх живих істот. Згодом конфуціанство, даосизм і буддизм стали основними віровченнями китайського суспільства, що привели, як відомо, династію Тан до вершини слави і процвітання.
Незважаючи на те, що китайська держава неодноразово зазнавала нападів і руйнування, китайська культура проявила величезну стійкість і запас життєвих сил, і її суть послідовно передавалася з покоління в покоління. Єдність Неба і людини закладено в знаннях наших предків. Широко розповсюджене переконання, що за добру справу отримаєш винагороду, а за зло будеш покараний. Простий принцип «не чинити з іншими так, як не хотілося б, щоб чинили з тобою», відданість, шанобливе ставлення до батьків, освіченість і справедливість стали суспільною нормою, а п’ять основних чеснот конфуціанства заклали основу суспільної моралі і моральних цінностей особистості. На основі цих цінностей китайська культура втілювала чесність, доброту, згоду і терпимість. Звичайні китайці шанували Небо, Землю, імператора, родичів і вчителів. Це відбивалося у глибоко вкорінених традиціях: люди шанували Бога, підтримували відданість своїй країні, сімейні цінності та дружбу, поважали вчителів і старших. Традиційна китайська культура прагнула гармонії людини і Всесвіту і надавала особливої ваги особистій моральності. Вона ґрунтується на конфуціанстві, даосизмі та буддизмі, забезпечуючи толерантність, соціальний прогрес, моральність і праведну віру китайського народу.
На відміну від закону, що встановлює жорсткі рамки, культура відіграє роль м’якого обмежувача. Після скоєння злочину закон передбачає покарання, а культура, підживлюючи мораль, попереджає саме виникнення злочину. Моральні норми суспільства часто втілюються в його культурі.
В історії Китаю традиційна культура досягла свого розквіту в часи династії Тан, збігшись за часом з піком могутності китайської нації. Наука також розвивалася своїм унікальним шляхом, заслуживши визнання інших народів. Багато людей з Європи, Близького Сходу та Японії приїздили вчитися до Чан’аня, столиці династії Тан. Країни, що межують з Китаєм, сприймали його як метрополію. Багато країн віддавали Китаю данину поваги, отримуючи у відповідь великодушне ставлення [7].
Після династії Цінь (221—207 рр. до н.е.) територія Китаю часто зазнавала завоювань різних племен. Це відбувалося, головним чином, за часів династій Суй (581—618 рр.), Тан (618—907 рр.), Юань (1279—1368 рр.) і Цін (1644—1912 рр.), але траплялося й в інші часи. Але ці народності повністю асимілювалися з китайським способом життя. Це показує об’єднувальну силу традиційної китайської культури. Конфуцій сказав: «Таким чином, якщо люди спочатку непоступливі, змініть їх, прищеплюючи нашу культуру і чесноти».
Відтоді як у 1949 році компартія домоглася влади, вона кинула ресурси держави на знищення багатющої традиційної культури Китаю. Цей хворобливий намір виходив не з прихильності компартії до технічного прогресу і не з поклоніння західній цивілізації. Значною мірою це виходило з вродженого ідеологічного неприйняття компартією традиційної китайської культури. Руйнування китайської культури компартією Китаю (КПК) було запланованим, добре організованим і систематичним процесом, здійснюваним з використанням державного насильства. З моменту своєї появи КПК, не зупиняючись, проводить «революцію» і дійсно намагається повністю викоренити дух культури Китаю.
У ході правління Комуністичної партії Китаю ще більш низьким є навмисне спотворення і прихована підміна традиційної культури. КПК сповна використовувала всі методи і явища, які відбувалися в історії Китаю, коли люди відхилялися від традиційних цінностей, зокрема: боротьбу за владу, змову і диктатуру. Партія виробила свій моральний кодекс, спосіб мислення, манеру мови, створивши помилкове враження, що ця «партійна культура» в дійсності є продовженням традиційної культури Китаю. КПК скористалася навіть тим, що деякі люди не приймають «партійну культуру» для того, аби налаштувати громадську думку проти традиційної культури, щоб вони ще більшою мірою відмовились від справжніх традицій Китаю.
Руйнування компартією традиційної культури призвело до згубних наслідків для Китаю. Люди не тільки втратили свою моральну основу, вони ще й просочилися згубними ідеями КПК.
1. Чому компартія прагне зруйнувати культуру Китаю?
1.1. Давні традиції культури Китаю ґрунтуються на вірі та доброчесності
Справжня культура китайської держави почалась близько п’яти тисяч років тому з легендарного Жовтого імператора (Хуанді), який вважається найбільш раннім правителем китайців. В дійсності, саме імператору Хуанді також приписують заснування школи даосизму, яку Лаоцзи називав «школою думки». Величезний вплив даосизму на конфуціанство можна побачити в текстах конфуціанства: «Прагнути до Дао, рівнятися на чесноту, залишатися вірним доброті та присвячувати себе наукам»; «Вранці почув Дао, ввечері можна померти без жалю». Один з найважливіших класичних творів Китаю «І Цзін» («Книга змін») є історичним свідченням, що описує Небо і Землю, інь і ян, космічні знамення, соціальний підйом і занепад, закони людського існування. Пророча сила книги набагато перевищила те, що здатна осягнути сучасна наука. На додаток до даосизму і конфуціанства, буддизм, особливо Чань-буддизм (Дзен), мав непомітний, але, тим не менш, значний вплив на інтелігенцію Китаю.
Конфуціанство є частиною традиційної культури Китаю. Воно надавало великого значення етиці сімейних відносин, у яких синівський обов’язок грав вкрай важливу роль. Китайці вірили, що все добро починається з синівської слухняності. Конфуцій виступав за «гуманність, справедливість, дотримання етикету, освіченість і щирість», але також говорив: «Хіба синівський обов’язок і братська любов не беруть свій початок у гуманності?».
Етика сімейних цінностей, природно, впливає на суспільну мораль. Синівський обов’язок розглядається як вірність мудрому правителю. «Хто не нехтує синівським обов’язком і братською любов’ю, рідко виступає проти людей вищого рангу». Братерська любов розглядається як відносини між друзями. Конфуціанство вважає, що в сім’ї батько має бути добрим, син — слухняним, старший брат — доброзичливим, а молодший — шанобливим. У ньому батьківська любов розширювалася до рівня гуманного ставлення імператора до своїх підданих. Поки підтримуються традиції в сім’ї, природно підтримується і суспільна мораль, і, таким чином, вдосконалювання самого себе може привести до процвітання сім’ї та держави і зрештою принести всім мир під небесами [8].
Буддизм і даосизм були частиною китайської культури і базувалися на ідеї «зречення від повсякденного життя». Вплив буддизму і даосизму можна побачити в тому, як глибоко вони проникли у всі сфери життя людей. Китайська медицина, цігун, фен-шуй і пророкування беруть свої глибокі витоки в даосизмі. Ці практики, а також буддійські концепції про Небесне царство і пекло, про кармічну нагороду за добро і відплату за зло сформували спільно з конфуціанством сутність традиційної культури Китаю.
Ідеї конфуціанства, буддизму і даосизму дали китайському народу міцну моральну систему, яка «не зміниться, поки існує Небо» [9]. Ця етична система давала основу для стабільності, миру і гармонії в суспільстві.
Моральність належить до духовної сфери, тому вона часто сприймається як щось абстрактне. Важлива роль культури полягає в тому, щоб висловити подібну абстрактну моральну систему загальнозрозумілою мовою.
Розглянемо, наприклад, чотири найзнаменитіших романи Китаю. Роман «Подорож на Захід» [10] сам по собі є містичною казкою. «Сон у червоному теремі» [11] починається з діалогу Даоса зі скелею — цей діалог дає ключ до людської драми, яка розгортається в романі. «Річкове прибережжя» [12] починається з притчі про сановника Хун Сіня, який помилково випустив 108 злих духів. «Трицарство» [13] починається з небесних знамень про лихо, які віщували неминучий результат божественної волі: «Мирські події стрімко мчать, як нескінченний потік; продиктована Небом доля, безмежна за розмірами, зумовлює все». Інші знамениті твори, такі як «Сказання про Східну Чжоу» [14] і «Сказання про Юе Фея» [15] також починаються з подібних легенд.
Використання міфів авторами романів не є збігом, а відображенням основних поглядів китайських мислителів на природу і людину — роздум про божественну сутність людського життя. Ці романи мали такий глибокий вплив на свідомість китайців, що імена героїв використовувались як прозивні для опису певних моральних якостей. Наприклад, у розмові про «праведність» для китайців це не просто концепція — а вони згадують Гуань Юя (160—219 рр.) з «Трицарства»: як його чесність «перевищувала хмари, досягаючи Неба», як його непохитна відданість своєму правителю Лю Бею завоювала повагу навіть у ворогів; як його хоробрість у бою перемагала в найважчих ситуаціях; пригадується його поразка біля міста Май і, особливо, те, як він після смерті явився в образі святого своєму синові [історії, що описані в романі «Трицарство» — прим.ред.]. Коли говорять про «відданість», люди зазвичай згадують про Юе Фея (1103—1141 рр.), воєначальника династії Сун, який єдність країни ставив вище за власне життя. Чжуге Лян (181—234 рр.), полководець царства Шу періоду Трицарства, втілював повну відданість своїй країні.
Традиційне китайське оспівування відданості та справедливості повністю втілилося в цих видатних літературних творах. Абстрактні моральні цінності, представлені художніми персонажами, знайшли конкретний зміст.
Даосизм робив наголос на істині, буддизм — на доброті, а конфуціанство оспівувало гуманізм і справедливість. «Хоча форми відрізняються, їхня мета одна… усі вони надихають людей повернутися до доброти» [16].
Традиційна культура Китаю наповнена такими поняттями і принципами, як Небо, Дао, Бог, Будда, доля, напередвизначеність, милосердя, праведність, дотримання етикету (правил поведінки), мудрість, відданість, ощадливість, почуття сорому, синівський обов’язок, розсудливість і т.д. Багато китайців були неграмотними, але добре знали традиційні драми та опери, завдяки яким вчилися традиційним моральним цінностям. Ці культурні форми були вкрай важливі в наслідуванні китайських традицій. Тому руйнування компартією Китаю традиційної культури країни є безпосереднім замахом на моральність китайців, що підриває основи мирного і гармонійного існування суспільства.
1.2. Згубна комуністична теорія заперечує традиційну культуру
«Філософія» комуністичної партії заперечує справжню традиційну культуру Китаю. Традиційна культура шанує Небо. Як сказав Конфуцій, «життя і смерть визначені наперед, добробут і становище дає Небо». І буддизм, і даосизм вірять у богів, цикли перероджень (реінкарнацію) і в кармічну відплату за добро і зло. Компартія, навпаки, не просто проповідує атеїзм, а запекло бореться з Дао, критикуючи небесні принципи. Конфуціанство підтримує сімейні цінності, а «Маніфест комуністичної партії» ясно пропагує заперечення сім’ї. Традиційна культура демонструє відмінність національних особливостей китайців від інших націй, а «Маніфест…» виступає за знищення національних рис. Конфуціанство заохочує терпимість до інших, а комуністична партія спонукає до класової боротьби. Конфуціанство заохочує лояльність до монархів і любов до інших народів, проте «Маніфест…» висуває ідею про знищення націй.
Для завоювання і підтримки влади в Китаї комуністична партія мала посіяти на китайській землі насіння аморальності. Мао Цзедун заявив: «Щоб повалити ту чи іншу політичну владу, завжди необхідно, насамперед, підготувати громадську думку, виконати роботу в галузі ідеології» [17]. КПК усвідомила, що комуністична теорія насильства, підтримувана за допомогою зброї, є західним ідеологічним сміттям, яке не може зрівнятися з багатою п’ятитисячолітньою культурою Китаю. Тому КПК повинна була повністю зруйнувати традиційну культуру, щоб ідеї марксизму-ленінізму стало можливо втілити в життя в Китаї.
1.3. Традиційна культура є перешкодою для диктатури КПК
Одного разу Мао Цзедун сказав, що він не підкоряється ні Дао, ні Небу. Без сумніву, традиційна культура Китаю служила величезною перешкодою для КПК у її протистоянні Дао і Небу [18].
Відданість у традиційній культурі Китаю ніколи не означала сліпого поклоніння. В очах народу імператор був «сином Неба», вище якого існувало тільки Небо. Імператор не міг бути завжди правий, тому необхідно було вказувати імператору на помилки. Літописи Китаю також містять історичні записи слів і вчинків імператорів. Вчені мужі могли стати вчителями своїх мудрих правителів, і поведінка імператора оцінювалася відповідно до конфуціанства. Якщо імператор був аморальним, не приймав Дао, люди могли повстати і скинути його, як це сталося в результаті повстання Чентана проти Цзє або повалення Чжоу правителем У [19]. Якщо оцінювати ці повстання з точки зору традиційної культури, то вони не вважалися порушенням відданості або Дао. Навпаки, вони розглядалися як зміцнення Дао з боку Неба. Візьмемо, наприклад, відомого полководця династії Південна Сун Вень Тяньсяна (1236—1283 рр.) [20]. Коли його взяли в полон монгольські війська, Вень відмовився здатися загарбникам, навіть коли імператор Сун намагався переконати його здатися. Послідовники конфуціанства вірили, як говорив Менцзи, що «найціннішим у країні є народ, за ним уже йде влада, а найменшу цінність становить правитель».
КПК ніяк не могла прийняти ці традиційні переконання. Вона звела своїх вождів до рангу святих, сприяючи виникненню культу особи, тому не могла дозволити, щоб підтримувані протягом тривалого часу концепції Неба, Дао і Бога впливали на суспільство. КПК повністю усвідомлювала, що, з точки зору традиційної культури, її вчинки є злочином проти Неба і Дао. Поки існує традиційна культура, люди не будуть звеличувати компартію як «велику, чудову і правильну»; вчені люди, ризикуючи своїм життям, будуть для підтримання справедливості дотримуватися традицій, застерігаючи правителів від неправильних дій, ставлячи народ вище правителів [21]. Таким чином, люди не стануть маріонетками КПК, і компартія не зможе уніфікувати мислення мас.
Повага народу до традиційної культури Неба, Землі і природи стала перешкодою КПК у її «боротьбі з природою» у спробі «змінити Небо і Землю». Традиційна культура поважала людське життя, яке вважалося дуже цінним і розглядалося у взаємозв’язку з Небом. Подібний світогляд служив перешкодою для масового геноциду і терористичного методу правління компартії. Моральні основи «небесного Дао» традиційної культури заважали КПК маніпулювати моральними принципами, тому вона розглядала традиційну культуру як загрозу своєму правлінню.
1.4. Традиційна культура ставить під сумнів правомірність правління КПК
Традиційна китайська культура включає в себе віру в Бога і волю Неба. Прийняття «волі Неба» означає, що правитель повинен бути мудрим, діяти відповідно до Дао і волі Небес. Прийняття віри в Бога означає визнання того, що джерелом влади є Небо.
Принципи влади КПК заперечують Бога і наділяють владою виключно людей: «Не ждіть рятунку ні від кого: ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого сама сім’я пролетарів» [22].
КПК проповідує історичний матеріалізм, заявляючи, що комунізм є земним раєм, шлях до якого прокладений першопрохідниками-пролетарями, членами комуністичної партії. Віра в Бога, таким чином, безпосередньо ставить під сумнів правомірність правління КПК.
2. Як компартія руйнує традиційну культуру
Все, що робить компартія, служить її політичній меті. З метою захоплення, утримання і посилення своєї тиранії їй необхідно підмінити людяність своїми згубними партійними принципами, а традиційну культуру Китаю — партійною культурою «брехні, злоби і боротьби». Це руйнування і підміна охоплюють культурні реліквії, історичні місця і стародавні книги, що є матеріальною складовою, а також погляди людей на моральність, життя і навколишній світ. У той же час КПК розглядає незначні зовнішні прояви культури як «сутність», робить на них акцент, прикриваючись цією «сутністю» як фасадом. Партія зберігає зовнішнє дотримання традицій, підміняючи їхню сутність, обманює людей та світову громадськість, ховаючись за тезою «продовження і розвиток» традиційної культури Китаю.
2.1. Одночасне знищення трьох релігій
Внаслідок того, що джерелом традиційної культури Китаю є конфуціанство, буддизм і даосизм, першим кроком КПК у знищенні традиційної культури було знищення проявів їхніх божественних принципів у людському світі, тобто знищення трьох релігій, пов’язаних з ними.
Ці три основні релігії (конфуціанство, буддизм і даосизм) зазнавали руйнації в різні історичні періоди. Наприклад, буддизм пережив чотири основні періоди гонінь, історична назва яких «Три У і один Цзун» (переслідування послідовників буддизму чотирма імператорами Китаю, храмові імена яких були відповідно У та Цзун). Імператор Тай У-ді [23] династії Північна Вей (386—534) та імператор Уцзун [24] династії Тан (618—907), обидва намагалися викорінити буддизм для верховенства даосизму. Імператор У [25] Північного Чжоу (557—518) намагався знищити одночасно і буддизм, і даосизм, але шанував конфуціанство. Імператор Шицзун [26] династії Пізня Чжоу (951—960) намагався викоренити буддизм виключно заради того, аби використовувати статуї Будди для карбування монет, і не чіпав даосизм і конфуціанство.
КПК є єдиним режимом в історії, що знищує три релігії одночасно. Незабаром після того, як компартія стала керувати країною, вона почала руйнувати храми, спалювати священні писання і примушувала буддійських ченців повернутися до мирського життя. Не м’якше ставилася вона і до інших релігій. До 1960-го року у Китаї важко було знайти хоча б один дієвий храм. Велика культурна революція призвела до ще більшої релігійної та культурної катастрофи в ході кампанії «Відкинути чотири пережитки» [27], тобто стару ідеологію, стару культуру, старі звичаї і звички.
Наприклад, найстарішим буддійським храмом у Китаї був храм Білого Коня [28], побудований на початку династії Східна Хань поблизу міста Лоян. Його шанують як «колиску буддизму в Китаї» і як «будинок Засновника». У ході кампанії «Відкинути чотири пережитки» храм Білого Коня, звичайно ж, не зміг уникнути розграбування.
Поруч із храмом розташовувалася художня артіль храму Білого Коня. Партійний секретар повів селян розоряти храм під гаслом «революції». Керамічні статуї Вісімнадцяти Архатів, яким було понад тисячу років, зруйнували. Стародавні буддійські сутри на пальмових листках, які відомий індійський монах привіз до Китаю дві тисячі років тому, було спалено. Нефритового коня, що був рідкісним скарбом, було розбито на шматки. Кілька років по тому, перебуваючи у вигнанні, король Камбоджі Нородом Сіанук звернувся з проханням здійснити паломництво до храму Білого Коня. Прем’єр Китаю Чжоу Еньлай поспішно розпорядився перевезти до Лояну священні тексти на пальмових листках [29], що зберігалися в Імператорському палаці в Пекіні, і статуї Вісімнадцяти Архатів, зроблені за династії Цін, з храму Блакитних Хмар, розташованого в парку Сяншань [30] у Пекіні. Завдяки цій підміні, дипломатичну проблему було «вирішено» [31].
Культурна революція почалася в травні 1966 року. Ця революція в дійсності «революціонізувала» китайську культуру руйнівним чином. Починаючи з серпня 1966 року, люте полум’я кампанії «Відкинути чотири пережитки» палахкотіло по всьому Китаю. Розглянуті як об’єкти «феодалізму, капіталізму і ревізіонізму», а також пережитки минулого буддійські і даоські храми, статуї Будд, історичні місця, каліграфія, живопис і предмети старовини стали основними об’єктами руйнування «червоними охоронцями» (хунвейбінами). Візьмемо як приклад статуї Будд. Тисяча покритих кольоровою глазур’ю рельєфів Будд прикрашають гору «Довголіття» в Літньому палаці [32] в Пекіні. Після кампанії «Відкинути чотири пережитки» всіх їх пошкодили. Не залишилось жодної статуї, у якої б збереглися не пошкодженими зображення всіх п’яти органів чуття.
Щось схоже відбувалося не лише в столиці, а й по всій країні, навіть у віддалених місцях.
У містечку Дай провінції Шаньсі розташований храм Тяньтай. Його побудували у період Тайянь династії Північна Вей 1600 років тому. У ньому були статуї і фрески, що мають велику цінність. Хоча він був розташований на схилі досить далеко від населеного пункту, люди, які брали участь у кампанії «Відкинути чотири пережитки», не зважаючи на труднощі, повністю знищили там статуї і фрески. Храм Лоугуань [33], де Лаоцзи залишив свій знаменитий «Даодецзін» 2500 років тому, розташований в окрузі Чжоучжи провінції Шеньсі. Навколо місця проповіді Лаоцзи розташовано більше 50 історичних місць, зокрема храм Шанування Мудреця, який імператор династії Тан Гаоцзу [34] побудував понад 1300 років тому на знак поваги до Лаоцзи. Храм Лоугуань та інші історичні місця було знищено, а даоських ченців вигнали. Згідно з даоськими канонами, посвячений у ченці не повинен голити бороду або стригти волосся. Даоських ченців примушували стригтися, знімати даоські шати і ставати членами народних комун [35]. Деякі з них одружилися з місцевими селянками. У священних для даосів місцях (гори Лаошань у провінції Шаньдун, храм Вищого миру, храм Вищої Чистоти, храм Доуму, жіночий монастир Хуаянь, храм Нінчжень, храм Гуань Юя) статуї божеств, ритуальні судини, свитки буддійських сутр, культурні реліквії і храмові таблички було розбито і спалено. Один з чотирьох найвідоміших конфуціанських храмів у Китаї — Храм Літератури в провінції Цзілінь — було серйозно пошкоджено в ході кампанії «Відкинути чотири пережитки».
2.2. Особливий шлях руйнування релігії
В.Ленін якось сказав: «Найпростіший спосіб узяти фортецю — узяти її зсередини». Будучи спадкоємицею марксизму-ленінізму, компартія Китаю, природно, розуміла це.
У Махапарінірвана-сутрі [36] мовиться, що Будда Шак’ямуні передбачив, як після його відходу у нірвану для руйнування дхарми демони переродяться в ченців і буддистів, які не прийняли постриг. Звичайно, ми не можемо сказати, про що саме говорив Шак’ямуні, проте компартія дійсно почала руйнування буддизму, сформувавши «єдиний фронт» з деякими буддистами. Партія навіть направляла своїх таємних агентів для безпосереднього проникнення до релігійного середовища з метою підриву її зсередини. На одному із зібрань у період Культурної революції заступника керівника китайської буддійської асоціації Чжао Пучу запитали: «Ви ж є членом комуністичної партії, чому ж Ви вірите в буддизм?».
Будда Шак’ямуні досяг просвітлення шляхом «утримання, споглядання, осяяння». Тому перед виходом у нірвану він заповів своїм учням «зберігати і дотримуватися заповідей; не перекручувати їх і не порушувати». Він також попереджав: «Людей, які порушують заповіді, зневажають Небеса, дракони, духи та божества. Про їхню погану репутацію знають далеко і широко… Коли закінчиться їхній життєвий шлях, вони будуть страждати в пеклі за свою карму [гріхи — прим.пер.] і зустрінуть свій невблаганний фатум. Потім вони повернуться і страждатимуть у тілі голодних духів і тварин. Вони страждатимуть у такому переродженні нескінченно і без надії на визволення» [37].
Буддійські монахи, які беруть участь у політиці, не звертають уваги на застереження Шак’ямуні. У 1952 році компартія спрямувала своїх представників на збори, присвячені заснуванню китайської буддійської асоціації. На зборах багато буддистів з асоціації пропонували скасувати буддійські заповіді. Вони заявляли, що їх дотримання призвело до смерті багатьох молодих чоловіків і жінок. Деякі навіть виступали за так звану свободу релігії, коли ченці і черниці можуть одружуватися, їсти м’ясо і вживати спиртні напої, і ніхто не повинен цьому заважати. У той момент [знаменитий] наставник Сюй Юнь, присутній на зборах, побачив, що буддизму загрожує знищення в Китаї. Він виступив проти цих пропозицій і закликав до збереження буддійських заповідей і одягу. Це був саме той наставник Сюй Юнь, якого затаврували як «контрреволюціонера» і посадили в келію, позбавивши води і їжі. Йому не дозволяли навіть вийти до туалету. Йому також наказали віддати своє золото, срібло і зброю. Коли Сюй Юнь відповів, що в нього нічого цього немає, його жорстоко побили. Йому, 112-річній людині, розбили голову і зламали ребра. Співробітники воєнізованої міліції зірвали його з ліжка, жбурнувши на землю. Коли вони прийшли наступного дня і побачили, що Сюйюнь не помер, вони знову його побили.
Китайська буддійська асоціація, заснована в 1952 році, і Китайська асоціація даосизму, заснована в 1957 році, відкрито написали у своїй установчій заяві, що вони дотримуються «керівної ролі народного уряду». Насправді, вони дотримуються керівної ролі атеїстичної Комуністичної партії Китаю. Обидві асоціації показали, що вони братимуть активну участь у роз’ясненні та здійсненні державної політики. Вони повністю перетворилися на мирські організації. Відданих буддистів і даосів, що дотримувалися заповідей, було оголошено «контрреволюціонерами» або членами єретичних сект і таємних товариств. Під революційним гаслом «очищення буддизму та даосизму» їх садили до в’язниці, піддавали трудовому перевихованню і навіть розстрілювали. Не шкодували навіть релігії, що прийшли із Заходу, такі як православ’я і протестантизм.
У 1958 році було опубліковано книгу «Як Комуністична партія Китаю переслідувала християн». Згідно зі статистикою тільки з відкритих даних, яку наведено в цій книзі, із священиків, засуджених як «поміщики» або «порушники порядку», було вбито приголомшливе число — 8840 осіб, і 39200 було заслано до виправно-трудових таборів; серед засуджених як «контрреволюціонери» 2450 було вбито і 24800 чоловік було заслано до виправно-трудових таборів [38].
Безсумнівно, релігії є шляхом відходу людей від світу з метою самовдосконалення. Вони надають значення «іншому берегу» (нірвані, берегу абсолютного просвітлення) і «небесному царству». Шак’ямуні був індійським принцом. У пошуках мукті [39], стану, в якому можна знайти мир у своїй душі, вищу мудрість і повне просвітлення і досягти нірвани [40], він відмовився від трону і пішов у ліси для старанного вдосконалення. Перед просвітленням («отриманням сили духу») Ісуса диявол звів його на гору і показав всі царства світу і їхню славу і сказав: «Все це дам тобі, якщо впадеш і мені ти поклонишся». Ісус не піддався спокусі. Однак ченці-політикани і пастирі, що сформували єдиний фронт з КПК, придумали ряд брехливих висловлювань, таких як «мирський буддизм», «релігія істинна і соціалізм теж», «не існує різниці між тим берегом і цим». Вони схиляли буддистів і послідовників даосизму до того, щоб жадати щастя, слави, багатства і становища в суспільстві, підміняючи релігійні доктрини і їхній зміст.
Буддизм забороняє вбивства. КПК вбиває людей у ході «придушення контрреволюції» [41], як комах. Монахи-політикани у зв’язку з цим сфабрикували наступне виправдання: «Вбивство контрреволюціонера є проявом ще більшого співчуття». У ході «Війни проти Америки для підтримки корейського народу» [42] ченців відправляли прямо на фронт для здійснення вбивств.
Візьмемо як приклад послідовників християнства. У 1950 році У Яоцзун організував рух церков «Три самостійності», що дотримувались принципів самоврядування, самозабезпечення і саморозповсюдження. Він заявляв, що вони порвуть з імперіалізмом і візьмуть активну участь у «Війні проти Америки для підтримки корейського народу». Його друга за відмову приєднатися до руху «Три самостійності» посадили на 20 років у в’язницю. Він зазнавав всіх видів тортур і нелюдського поводження. Коли він запитав У Яоцзуна, як останній ставиться до чудес, які творив Ісус Христос, той відповів: «Я всіх їх заперечую».
Не визнавати чудес Ісуса — це все одно, що не вірити у Воскресіння Ісуса Христа. Як можна вважати християнином того, хто не визнає Воскресіння Христа? Однак будучи засновником руху «Трьох самостійностей», У Яоцзун [43] став членом Постійного комітету Політико-консультативної ради. Коли він входив до Дому народних зборів [44], мабуть, повністю забув слова Ісуса: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всіма думками твоїми: це є перша і найбільша заповідь» (Матвій, 22: 37-38), «Віддавайте кесареве кесарю, а боже Богові» (Матвій, 22:21).
Комуністична партія Китаю конфіскувала майно церков, примушувала ченців і черниць вивчати марксизм-ленінізм з метою перевиховання («промивання мізків») і навіть використовувала примусову працю. Наприклад, у місті Нінбо провінції Чжецзян існує «буддійський цех». Колись тут примушували працювати більш як 25 тисяч ченців. Ще абсурднішим є те, що, прагнучи зруйнувати буддизм, КПК спонукала ченців до шлюбу. Інший приклад. Якраз перед святкуванням Міжнародного жіночого дня 8 березня у 1951 році Федерація жінок міста Чанша провінції Хунань розпорядилася, щоб усі черниці в провінції вирішили протягом кількох днів, за кого вийти заміж. Крім того, усіх молодих і сильних ченців примусили вступити до армії і відправитися на поля битв як гарматне м’ясо!» [45].
Різні релігійні групи в Китаї розпалися в ході жорстокого придушення КПК. Перші представники буддизму і даосизму зазнавали гонінь. Багато інших релігійних людей поверталися до мирського життя. Багато з них таємно ставали членами комуністичної партії, вбираючись в одіяння священиків, даоських і буддійських священнослужителів, щоб займатися перекручуванням буддійських сутр, даоських канонів і Біблії, а також для виправдання політичних кампаній КПК, спрямованих проти цих релігій.
2.3. Руйнування пам’яток культури
Для компартії знищення культурних цінностей було важливою складовою в процесі руйнування традиційної культури Китаю. У ході кампанії «Відкинути чотири пережитки» величезну кількість книг, творів каліграфії та живопису, які зібрала інтелігенція і які існували в єдиному екземплярі, кинули у вогонь або розірвали. Сімейна колекція Чжан Боцзюня [46] налічувала десять тисяч книг. Ватажки «червоних охоронців» палили їх, щоб зігрітися. Те, що залишилося, було переправлено на паперову фабрику і знищено.
«Фахівець з реставрації картин і каліграфії Хун Цюшен відомий як „диво-лікар“ старовинної каліграфії і картин. Він відновив незліченну кількість шедеврів світового рівня, таких як пейзаж, намальований імператором династії Сун Хуейцзуном [47], зображення бамбука Су Ши [48], а також картини Вень Чженміна [49] і Тан Боху [50]. Кілька десятиліть понад сто врятованих ним картин і творів каліграфії становили собою першокласну національну колекцію. Каліграфію і картини, заради збору яких він нічого не шкодував, назвали «чотирма пережитками» і знищили у вогні. Пізніше пан Хун зі сльозами на очах сказав: «Більше 100 цзінів (50 кг) [51] каліграфії і картин. Знадобилося багато часу, щоб їх спалити!» [52].
«Поки течуть події мирські,
Давні й сучасні, туди і сюди,
Річки й гори незмінні в славі своїй,
Будучи свідками подій оцих…» [53].
Якщо сьогоднішні китайці пам’ятають свою історію, вони, можливо, по-іншому сприймуть ці рядки Мен Хаожаня. Історичні місця коло знаменитих гір і річок були зруйновані і зникли з лиця землі в урагані кампанії «Відкинути чотири пережитки». Було знищено не тільки «Альтанку орхідей», де Ван Січжи [54] написав знаменитий «Ланьтін сюй» (передмова до збірки віршів «Вірші Павільйону орхідей») [55], але і саму могилу Ван Січжи. Будинок У Чен’еня [56] в провінції Цзянсу було знесено, будинок У Цзінцзи [57] в провінції Аньхой зруйновано, кам’яну плиту, на якій Су Дунпо особисто написав «Альтанку п’яного старого» [58], завалено «молодими революціонерами» [59], які зіскоблили з плити навіть ієрогліфи.
Сутність китайської культури успадковувалася і накопичувалася кілька тисяч років. Якщо її знищити, то неможливо буде відновити. І все ж КПК жорстоко знищувала її заради «революції». Коли ми тужили за Старим літнім палацем, відомим як «палац палаців», що спалили союзні війська Великобританії та Франції, і оплакували «Енциклопедію Юнле» [60], знищену загарбниками, хіба ми могли очікувати, що руйнування, вчинені КПК, будуть більш широкомасштабними, довготривалими і глобальними, ніж це зробив би будь який загарбник?
2.4. Знищення віри
На додаток до знищення матеріальних пам’яток релігії та культури, компартія також використовувала всі свої можливості, щоб знищити і духовну індивідуальність людей, сформовану вірою і культурою.
Візьмемо за приклад те, як компартія ставиться до вірувань окремих народностей. КПК розглядала традиції мусульман народності хуей як «чотири пережитки»: стара ідеологія, стара культура, старі звичаї і звички. Тому вона змушувала людей народності хуей їсти свинину. Селяни-мусульмани в мечеті повинні були розводити свиней. Кожне господарство повинно було щороку здавати країні по дві свині. Під час одного з найбільш жорстоких випадків «червоні охоронці» змусили другого за положенням живого Будду Тибету Панчен-Ламу їсти людські екскременти, в той час як трьом ченцям з буддійського монастиря в Харбіні провінції Хейлунцзян наказали тримати плакат з написом «Які там буддійські сутри? Вони сповнені лайна».
У 1971 році після невдалого перевороту і захоплення влади заступник голови ЦК КПК Лінь Бяо [61] втік з Китаю, але загинув, коли його літак, за повідомленнями, розбився на території Монголії в районі Ундерхаана. Пізніше в будинку Лінь Бяо в Пекіні було виявлено вислови Конфуція. Тоді компартія почала люту кампанію «Критика Лінь Бяо і Конфуція». Один письменник під псевдонімом Лян Сяо [62] опублікував статтю в журналі КПК «Червоний прапор» під заголовком «Хто такий Конфуцій?». Стаття описувала Конфуція як божевільного, який намагався повернути назад історію, як брехливого і розважливого демагога. Далі слідували серії карикатур та пісень, що чорнять Конфуція.
Подібним чином знищувалася гідність і священна основа релігії та культури.
2.5. Безперервне викорінювання
У стародавньому Китаї було централізоване правління. Нижче слідували патріархальні клани, що здійснювали самостійне керівництво. Тому в історії Китаю викорінювання, подібні до спалювання конфуціанських книг імператором Шихуан-ді [63] династії Цінь (221—207 рр. до н.е.) і чотирьох кампаній переслідування буддизму з V по X століття, йшли в одному напрямку — зверху вниз, але не змогли викорінити буддизм. В широких верствах суспільства і далі жили ідеї і тексти конфуціанства та буддизму.
На противагу цим кампаніям, компартія Китаю здійснювала тотальний контроль суспільства. Незрілі юнаки та дівчата, підстьобувані компартією, в ході загальнодержавної масової кампанії знищували «чотири пережитки» «добровільно і з ентузіазмом». Насадження партійних організацій у селах дозволяло КПК контролювати суспільство настільки сильно, що кампанія компартії зі знищення «чотирьох пережитків» торкнулася практично кожної людини в кожному куточку країни.
У використанні насильства компартія перевершила імператорів. Вона очорнює і відкидає те, що люди вважали найбільш прекрасним і священним. Знищення духовного начала є ще більш руйнівним, і його наслідки є ще більш довготривалими, ніж за одного лише фізичного знищення.
2.6. Знищення інтелігенції
Китайська писемність втілила в собі основний зміст п’ятитисячолітньої культури. Накреслення ієрогліфів, їхня вимова, манера вираження і викладення передають глибокий культурний зміст. КПК не тільки спростила китайську писемність, але й намагалася замінити ієрогліфи латинськими буквами (піньїн), що знищило б усі культурні традиції китайської мови і писемності. Однак цей план заміни провалився, що вберегло китайську мову від подальшого руйнування. Китайській інтелігенції, яка є носієм традиційної культури, пощастило менше, і вона не змогла уникнути винищення.
До 1949 року інтелігенція в Китаї нараховувала два мільйони людей. Незважаючи на те що деякі здобули освіту в західних країнах, вони успадкували деякі ідеї конфуціанства. КПК ніколи не послаблювала свій контроль над інтелігенцією, оскільки спосіб мислення інтелігентів як носіїв традиційної школи відігравав важливу роль у формуванні мислення звичайних людей.
У вересні 1951 року компартія розгорнула широкомасштабну кампанію «Реформа мислення». Інтелігентів змушували визнати їхні історичні «помилки», щоб провести очищення від усіх контрреволюційних елементів.
Мао Цзедун ніколи не любив інтелігенцію. Одного разу він сказав: «Вони (інтелігенти) повинні знати, що насправді багато так званих інтелігентів є, взагалі, абсолютно неосвіченими, і часто робітники і селяни знають набагато більше за них» [64]. «У порівнянні з робітниками і селянами не перевиховані інтелігенти нечисті, і останній аналіз показує, що робітники і селяни є набагато чистішими людьми, незважаючи на те що їхні руки вкриті брудом і ноги забруднені коров’ячим гноєм…» [65].
Переслідування інтелігенції компартією Китаю почалося з різних докорів: від критики в 1951 році У Сюня [66] за «жебрацтво задля підтримки шкіл» до особистих нападок Мао Цзедуна в 1955 році на письменника Ху Фена [67] як контрреволюціонера. Спочатку інтелігенція не розглядалася як реакційний клас, але в 1957 році після перемоги над основними релігійними групами в ході кампанії «Єдиного фронту» КПК змогла зосередити свої сили на інтелігенції. Так почалася кампанія «Проти реакціонерів».
У лютому 1957 року, оголосивши кампанію «Нехай розквітнуть сто квітів, хай змагаються сто шкіл», компартія звернулася до інтелігенції із закликом висловити свої пропозиції та критичні зауваження щодо партії, пообіцявши не застосовувати репресії. Незадоволені методами придушення КПК і чисткою контрреволюціонерів [68], її тоталітарною манерою управління, зокрема в тих сферах, щодо яких КПК мала досить поверхове уявлення, таких як наука, філософія, культура і мистецтво, інтелігенти думали, що компартія раптово стала відкритою і терпимою. Вони почали прямо висловлювати свою думку, і критика партії ставала все більш інтенсивною.
Роки потому багато людей донині вірять, що Мао Цзедун почав атаку на інтелігенцію за її надмірно жорстку критику. Однак справжня причина зовсім інша.
15 травня 1957 року Мао Цзедун написав статтю «Ситуація змінюється», яка почала циркулювати серед вищих функціонерів КПК. У статті йшлося: «Останнім часом поведінка реакціонерів стала шаленою. Вони хочуть роздути семибальний тайфун і спробувати знищити комуністичну партію». Після цього партробітники, які байдуже ставилися до кампанії «Нехай розквітнуть сто квітів, хай змагаються сто шкіл», раптово стали активними. Незабаром однією з жертв став заступник голови Демократичного союзу Китаю і начальник центрального організаційного відділу КПК Чжан Боцзюнь. Його дочка в своїх мемуарах «Минуле не зникає, наче серпанок» розповідає про те, як її батько став «реакціонером номер один».
Начальник відділу єдиного фронту КПК Лі Вейхань особисто зателефонував Чжан Боцзюню, запросивши його на збори з питань обговорення роботи компартії. Чжан сидів у першому ряду. Не підозрюючи, що це пастка, він виклав свою критику КПК. За словами дочки Чжана, «Лі Вейхань виглядав спокійно. Чжан подумав, що Лі згоден з тим, що він сказав. Ніхто не знав, що Лі був радий спостерігати за тим, як його жертва потрапила до пастки». Після зборів Чжана оголосили «реакціонером Китаю номер один».
Можна навести довгий перелік дат 1957 року, коли представники інтелігенції виступали з пропозиціями та критикою на адресу партії: виступи Чжан Боцзюня «Інститут політичних прогнозів» (21 травня), Лун Юня «Абсурд антирадянських поглядів» (22 травня), Ло Лунцзі «Виправний комітет» (22 травня), промова Лінь Сіліна в Пекінському університеті «Критика феодального соціалізму КПК» (30 травня), виступи У Цзугуана «Партія повинна припинити керувати мистецтвом» (31 травня) і Чу Аньпін «Партія панує над світом» (1 червня). Всі ці виступи заохочувалися і були спровоковані вже після того, як Мао Цзедун заточив свій «ніж м’ясника».
Всіх цих інтелігентів, як і очікувалося, згодом було названо реакціонерами. У Китаї понад 550 тисяч представників інтелігенції оголосили реакціонерами і піддали репресіям.
Раніше в Китаї говорили, що «вчених можна вбивати, але не можна принижувати». Компартія здійснювала найсильніше приниження інтелігентів, позбавляючи їх права виживання доти, поки вони не приймали це приниження. У це було залучено і їхні сім’ї. Багато інтелігентів визнали себе винними, деякі з них попереджали інших, щоб ті рятували себе. Тих, хто не визнавав приниження, знищували, що служило прикладом для залякування інших інтелігентів. Таким чином, було знищено традиційний «клас учених», що є зразком суспільної моралі.
Мао Цзедун з гордістю говорив про свої досягнення: «Чим міг похвалитися імператор Цінь Шихуан-ді? Він убив всього 460 учених конфуціанців, а ми вбили 46 тисяч представників інтелігенції. В ході придушення контрреволюції хіба ми не вбили також деяких інтелігентів-контрреволюціонерів? Я сперечався з тими прихильниками демократії, які звинувачували нас у тому, що ми діємо, як імператор Цінь Шінуан-ді. Я сказав, що вони неправі. Ми перевершили його в сто разів».
Фактично Мао не просто ліквідовував інтелігенцію. Він знищував її дух і серце.
2.7. Створення видимості культури шляхом поверхневого збереження традицій і підміни їхнього змісту
Після того як китайська компартія прийняла курс економічних реформ і відкритості, вона відновила багато церков і багато буддійських і даоських монастирів. Вона також організувала ярмарки в багатьох монастирях у Китаї та виставки культури Китаю за кордоном. Це останні зусилля компартії з остаточного знищення традиційної культури. Партія робила це з двох причин. З одного боку, вона не могла викорінити м’якосердість, властиву людській природі, яка досі зберігається в людях, і ця м’якосердість, у кінцевому рахунку, приведе до руйнування «партійної культури». З іншого боку, компартія має намір використовувати традиційну культуру для прикрашання свого справжнього обличчя, намагаючись приховати свою сутність, що складається з обману, злості і насильства.
Суть культури полягає в її внутрішньому моральному змісті, в той час як зовнішні форми мають лише розважальну цінність. Компартія відновила зовнішню форму культури, яка служить розвагам, аби приховати свою мету — знищення моральності. Скільки б компартія не організовувала виставок живопису і каліграфії, фестивалів з драконами і танцями левів, ярмарків китайської кухні і скільки б не будувала класичних архітектурних будівель, вона просто відновлює зовнішню сторону, а не суть культури. КПК сприяє показу культурних експонатів у Китаї і за кордоном з єдиною метою: підтримання своєї політичної влади.
Візьмемо знову як приклад монастирі. Вони є місцем духовного вдосконалювання людей. У монастирі люди на світанку чують звуки дзвонів і на заході — бій барабанів, бачать світло олійних лампад і виражають своє шанування Будді. Звичайні люди також можуть молитися і сповідатися тут. В духовному вдосконалюванні вкрай важливе чисте серце, яке ні до чого не прагне. Для молитви і сповіді необхідне серйозне священне навколишнє оточення. Однак ці місця заради економічних вигод перетворили на популярні туристичні визначні місця. Чи багато людей з тих, хто відвідує монастирі, зробили обмивання і вдягнули чисте вбрання, щоб очистити себе? Чи в багатьох серце сповнене щирою повагою до Будди і прагненням виправити свої помилки?
Відновлення зовнішнього вигляду традиційної культури з одночасним знищенням внутрішнього змісту є тактикою компартії, яка здійснюється для обману людей. Чи то буддизм, чи інша релігія, чи їхні культурні форми — КПК заради своїх цілей руйнує їх до такої міри.
3. Партійна культура
Компартія Китаю, руйнуючи традиційну напівбожественну культуру за допомогою постійних політичних кампаній, одночасно непомітно створювала свою власну культуру. Партійна культура змінила старе покоління, отруїла молоде і здійснила вплив на дітей. Вона досягла глибокого і широкого впливу. Навіть коли багато людей намагалися показати злу сутність комуністичної партії, вони не могли уникнути критеріїв оцінки добра і зла, способів аналізу і термінології, створених компартією, і їхні вчинки, безсумнівно, несли на собі відбиток партійної культури.
Партійна культура не тільки успадкувала і розвинула народжену за кордоном марксистсько-ленінську культуру, але й за допомогою партійної пропаганди також вміло поєднала все погане, що було протягом кількох тисяч років у китайській культурі, з жорстокістю революції і філософією боротьби. До цих негативних елементів належать: міжусобиця, формування груп, які переслідують свої інтереси, політичний обман для спотворення мислення людей і заохочення видимості культури з одночасною підміною її змісту. В ході боротьби КПК за виживання протягом останніх десятиліть її характерні риси «обману, злості і насильства» все більш посилювалися, опрацьовувалися і розвивалися.
Деспотизм і диктат є справжньою природою партійної культури. Вона переслідує свої власні цілі в ході політичної і класової боротьби. Нижче наводяться чотири аспекти, що створюють народне культурне середовище в умовах диктатури терору.
3.1. Аспект панування і контролю
А. «Культура» ізоляції
Культура комуністичної партії являє собою ізольовану монополію на мислення людей за відсутності свободи думки, слова, зборів і переконань. Механізм панування КПК дуже схожий на гідравлічну систему, яка залежить від високого тиску та ізоляції для підтримки управління. Навіть крихітний витік може привести до краху всієї системи. Наприклад, партія відмовилася піти на переговори зі студентами в ході інциденту «Четвертого червня» [69], злякавшись, що в разі «виникнення витоку» робітники, селяни, інтелігенція і військові так само зажадають переговорів. У цьому випадку Китай з часом рухався б до демократії, і однопартійну диктатуру було б поставлено під сумнів. Тому КПК віддала перевагу вбивству перед переговорами зі студентами. Блокада інтернету в наші дні є тією ж самою тактикою, використовуваною компартією, аби закрити людям доступ до інформації, небажаної для партії.
Б. «Культура» терору
За минулі 55 років КПК пригнічувала свідомість свого народу за допомогою терору. Вона вміло орудувала батогом і кинджалом, щоб підкорити людей; люди ніколи не знали, коли на них впадуть чергові непередбачені нещастя. Люди, що живуть у страху, стають покірними. Люди, які виступають за демократію, або володіють незалежним мисленням, філософи і послідовники різних духовних груп стали об’єктами вбивств, що слугувало для суспільства свого роду застереженням. Партії необхідно було задушити будь-яку опозицію в зародку.
В. «Культура» поголовного контролю
Органи влади та партійні комітети різних рівнів існують навіть в окремому будинку, районі. Ось кілька прикладів партійних гасел: «Партійні організації слід створити на кожному рівні суспільства»; «Кожне село повинно мати свій партійний осередок»; «Члени компартії і комуністичного союзу молоді проводять регулярні заходи»; «Захищай свої двері і стеж за своїми людьми»; «Не давай своїм людям звертатися зі скаргами»; «Для системи вкрай важливо забезпечити виконання обов’язків і встановити відповідального. Будьте пильними. Серйозно ставтеся до дисципліни та інструкцій, щоб забезпечувати запобіжні та профілактичні заходи цілодобово»; «Офіс 610 [70] формує групи нагляду для проведення перевірок діяльності в кожному районі, на кожному робочому місці в будь-який час». Існує також Комітет у справах народонаселення і планового дітонародження.
Г. «Культура» співпричетності
Родичів «поміщиків», «багатих», «реакціонерів», «шкідливих елементів» і дітей, яких влада вважала за потрібне піддати перевихованню, партія примушувала «ставити справедливість вище за сімейну відданість». Було засновано систему архівів, що відстежує і реєструє політичну діяльність кожної людини протягом усього її життя. Існує також система, що відстежує переміщення кадрів. Людей спонукали викривати інших, а тих, хто відповідав цілям партії, нагороджували.
Щоб стримати публічні звернення послідовників Фалуньгун, партія заявила, що буде «розбиратися і покладати відповідальність на безпосередніх керівників, які не змогли здійснити свою керівну роль: не вжили адекватних заходів і дозволили послідовникам Фалуньгун поїхати до Пекіна створювати неприємності. Їм буде оголошено громадську догану. Якщо ситуація є серйозною, буде вжито дисциплінарних заходів».
3.2. Аспект пропаганди
А. «Культура» одного кабінету, одного голосу
У ході Культурної революції Китай був заповнений гаслами «Вищі вказівки», «Одна фраза [Мао] несе в собі силу десяти тисяч фраз, і кожна є істинною». Всі засоби масової інформації оспівували і колективно підтримували партію. У разі необхідності керівники кожного рівня партії і уряду, військові, робітники, представники Союзу молоді і жіночих організацій повинні були висловити свою підтримку. Кожен повинен був пройти це суворе випробування.
Б. Впровадження «культури» насильства
Впровадження насильства є іншою рисою партійної культури. Мао Цзедун одного разу сказав: «Чи можливе існування 800 мільйонів чоловік без боротьби?». В ході переслідування Фалуньгун Цзян Цземінь заохочував міліцію, кажучи, що «за побиття до смерті послідовника Фалуньгун покарання не буде». КПК підтримувала «тотальну війну»: «атомна бомба є лише паперовим тигром… навіть якщо загине половина населення, інша половина відновить нашу батьківщину з руїн».
В. Насадження «культури» ненависті
Компартія вимагала, щоб люди «не забували про страждання бідних класів і добре пам’ятали ворожнечу в сльозах і крові». Жорстокість щодо класових ворогів звеличувалася компартією як доброчесність. Подібну лють було яскраво показано в популярній сучасній опері: «Вбирайте в себе ненависть, постійно підживлюйте і насичуйте її, і ненависть у вашому серці зростатиме» [71].
Г. «Культура» обману
З усіх заяв про те, що під час «Великого стрибка» (1958 р.) «урожай з одного му [72] становить більше десяти тисяч цзінів», що «нікого не вбивали на площі Тяньаньмень» у ході бійні «Четвертого червня» в 1989 році, що «ми повністю контролюємо ситуацію з атиповою пневмонією» у 2003 році, і так весь час до недавніх заяв про те, що «сьогодні в Китаї права людини переживають найкращі часи» і про «Потрійне представництво» [73], — кожна є брехнею.
Д. «Культура» ідеологічної обробки («промивання мізків»)
КПК придумала багато гасел для ідеологічної обробки людей: «Без комуністичної партії не буде нового Китаю»; «Нашою рушійною силою є Комуністична партія Китаю, керована теорією марксизму-ленінізму» [74], «Твердо дотримуватися лінії Центрального комітету партії» і «Виконуйте розпорядження партії, якщо ви їх розумієте. Навіть якщо ви не розумієте їх — виконуйте все одно, і в ході виконання наказів прийде глибше розуміння».
Е. «Культура» самовихваляння
КПК заохочує вирази, які зводять її на вищий п’єдестал: «Небо і Земля великі, але ще більш великою є доброта партії»; «Всі наші досягнення здійснено завдяки партії»; «Я сприймаю партію як свою матір»; «Присвячую життя захисту Центрального комітету партії». КПК заявляє, що вона вже довела: партія є «великою, видатною і єдино правильною партією», «непереможною партією».
Ж. «Культура» лестощів і солодких промов
Створюючи один за іншим зразки і приклади для наслідування, партія розпочала кампанії «соціалістичного, ідеологічного і духовного будівництва» та «ідеологічного виховання». У підсумку, люди й далі робили те, що робили до початку кампанії. Всі збори, обмін досвідом були формальними і показними, а суспільна моральність й далі швидко падала.
3.3. Аспект міжособистісних стосунків
А. «Культура» заздрості
Партія пропагувала «абсолютну зрівнялівку», так що «кожен, хто виділяється, стає мішенню для нападок». Люди стали заздрісні до тих, у кого більше здібностей, хто багатший — так звана «хвороба червоних очей» [75].
Б. «Культура» людей, які переступають один через одного
КПК проводила навчання «боротьбі лицем до лиця і доносам за спиною», вимагаючи, щоб люди билися між собою і доносили один на одного. Скарги на товаришів, письмові доноси і наклеп, фабрикація фактів і перебільшення помилок колег — подібна хибна поведінка служила мірилом близькості до партії і бажання отримати підвищення.
3.4. Непомітний вплив на поведінку і душі людей
А. «Культура», що перетворює людей на машини
Партія хоче, щоб люди стали «неіржавкими гвинтиками революційної машини», «слухняними інструментами партії» і «крокували в напрямку, який вкаже нам партія». «Солдати голови Мао слухають партію; вони йдуть туди, де вони потрібні і беруться за будь-яку важку справу».
Б. «Культура», що змішала гарне й погане
У ході Культурної революції компартія надавала перевагу «соціалістичному бур’яну перед капіталістичним врожаєм». Два десятиліття потому армія отримала наказ стріляти і вбивати «в обмін на 20 років стабільності». «Вчиняй щодо інших так, як не хочеш, щоб чинили з тобою» — це характеризує моральну установку КПК.
В. «Культура» добровільної ідеологічної обробки і беззастережної покори
«Нижчі підкоряються вищим, і вся партія підкоряється Центральному комітету партії». «Нещадно боріться, викорінюючи будь-які егоїстичні думки, що з’являються у свідомості». «Здійсніть революцію в глибині своєї душі». «Максимально рівняйтеся на Центральний комітет партії». «Без компартії Китай зануриться в хаос». «Уніфікувати думки, поведінку, порядок і владу».
Г. «Культура» перетворення людей на добровільних рабів
«Без комуністичної партії Китай зануриться в хаос». «Китай такий величезний. Хто крім компартії зможе ним керувати?». «Якщо Китаю прийде кінець, це буде світове лихо, тому ми повинні допомогти компартії підтримувати її керівну роль». Внаслідок страху і спроби самозахисту, групи, регулярно пригнічувані КПК, часто проявляють себе ще більш радикально, аніж сама комуністична партія.
Це лише деякі з гасел, що використовуються компартією. Існує ще багато інших.
Люди, які пройшли Культурну революцію, можливо, досі ще добре пам’ятають опери тих років, пісні на слова Мао і танці безмежної відданості. Багато людей і досі згадують слова з опер «Сива дівчина», «Війна в тунелі» [76] і «Мінна війна» [77]. За допомогою цих творів КПК здійснювала «промивання мізків» людям, наповнюючи їхню свідомість такими фразами: «якою чудовою і великою є партія»; як «невтомно» партія бореться з ворогами; як «віддані» солдати партії сповнені бажання пожертвувати собою заради партії; і наскільки дурними і злими є вороги. День за днем машина пропаганди насильно прищеплювала кожній людині переконання, необхідні комуністичній партії. Якщо сьогодні подивитися мюзикл за епічною поемою «Червоний Схід», то можна побачити, що основною думкою вистави є «вбивати, вбивати і ще раз вбивати».
У той же час компартія створила власну манеру виступів і манеру спілкування: образливі вирази під час масової критики, облесливі вирази, що звеличують партію, і банальні офіційні штампи, подібно до «шаблону з восьми пунктів» [78]. Робили так, що люди несвідомо говорили [нав’язаними] ідейними шаблонами, які пропагували ідеологію «класової боротьби» і «вихваляли партію». Стримане і розумне аргументування було замінено мовою гегемона. КПК також перекрутила релігійні терміни, спотворивши їхній зміст.
Але і це ще не все. Партійна культура компартії також перекручує традиційні моральні цінності. Наприклад, традиційна культура цінує «вірність», також чинить і комуністична партія, але заохочуючи «вірність і відданість партії». Традиційна культура оспівує «синівський обов’язок». КПК може посадити людей до в’язниці, якщо вони не піклуються про своїх батьків, але справжня причина полягає в тому, що в іншому випадку ці батьки стануть «тягарем» для влади. Коли це відповідає партійним вимогам, компартія наполягає, щоб діти відрікалися від своїх батьків. Традиційна культура також робить наголос на «відданості» і на тому, що люди найважливіші: спочатку народ, а потім — правитель. Однак КПК віддає перевагу «сліпому поклонінню», яке настільки сліпе, що від людей вимагають, аби вони безумовно вірили комуністичній партії і корилися без усяких питань.
Слова, звичайно використовувані КПК, украй оманливі. Наприклад, вона називає громадянську війну між Гоміньданом і комуністами «Визвольною війною», ніби людей «звільнили» від гніту. Компартія називає період після 1949 року періодом «після утворення держави», хоча насправді Китай існував задовго до того, як компартія встановила новий політичний режим. Трирічний Великий голод [79] було названо «трирічним стихійним лихом», хоча насправді він не мав стосунку до стихійного лиха, а був створений самими людьми. Однак, чуючи подібні слова в повсякденному житті, люди підсвідомо вбирали їх і ту ідеологію, яку вони несуть, що й було потрібно компартії.
У традиційній культурі музика сприймається як спосіб гармонізації бажань людини. У розділі 24 «Історичних записок», в «Записках про музику», Сима Цянь [80] каже, що за своєю природою людина чиста і спокійна, а її емоції викликані зовнішніми впливами. Якщо любов і ненависть не обмежувати, то людина захопиться нескінченними зовнішніми спокусами і зробить багато поганих вчинків. Так казав Сима Цянь, і стародавні імператори використовували ритуали і музику для впорядкування дій людей. Музика повинна бути «веселою, але не непристойною, сумною, але не занадто». Вона повинна виражати почуття і бажання, проте контролювати їх. Конфуцій сказав: «Триста віршів можна висловити в одній фразі: не думай про зло».
Однак така прекрасна річ, як музика, використовувалася КПК для «промивання мізків» людям. «Великий соціалізм», «Без комуністичної партії не буде нового Китаю» і багато інших пісень співали, починаючи з дитячого садка до університету. У ході виконання цих пісень люди поступово приймали в себе значення цих слів. Більш того, компартія привласнювала мелодії найпопулярніших народних пісень, підміняючи слова текстами, що прославляють партію. Це використовувалося як для руйнування традиційної культури, так і для прославлення партії.
Як один з класичних прикладів партійних виступів «Промова Мао на зборах у Яньані, присвячена літературі та мистецтву» визначала культурні та військові зусилля як «два фронти». У ній заявлялося, що недостатньо мати лише озброєну армію, також необхідна «літературна армія». В ній підкреслювалося, що «література повинна служити політиці» і «література пролетаріату… є шестерінками та гвинтиками революційної машини». Ця система мислення породила атеїзм і класову боротьбу як суть «партійної культури». Це в корені суперечить традиційній культурі.
Партійна культура зіграла дійсно чудову службу, допомагаючи комуністичній партії у завоюванні влади та здійсненні контролю над суспільством. Партійна культура належить до тієї самої жорстокої політичної машини, що й її армія, тюрми та міліція, хоча це жорстокість іншого виду — культурна. Ця культурна жорстокість, знищуючи п’ятитисячолітню традиційну культуру, порушує мораль суспільства, послаблює волю народу і підриває єдність китайської нації.
Сьогодні знання традиційної культури в багатьох китайців дуже мізерні. Деякі навіть плутають 50 років партійної культури і п’ятитисячолітню китайську традиційну культуру. Для китайців це дійсно сумно. Багато хто не усвідомлює, що, виступаючи проти так званої традиційної культури, вони, насправді, виступають проти «партійної культури» КПК, а не справжньої традиційної культури Китаю.
Багато людей сподіваються замінити нинішню політичну систему Китаю західною демократичною системою. Насправді західну демократію також було створено значною мірою на основі християнської культури, в якій «всі рівні перед Богом» і, таким чином, у ній поважають природу людини і вибір людини. Як можна використовувати деспотичну, нелюдську «партійну культуру» КПК як основу для побудови західної демократичної системи?
Висновок
Традиційна культура зазнавала нападок ще за династії Сун, а потім почала відхилятися від традицій. Після руху «Четверте травня» 1919 року [81] найбільш діяльна частина інтелігенції швидко відвернулася від традиційної культури. Вона намагалася знайти для Китаю шлях, переходячи від традиційної культури до західної цивілізації. Але конфлікти і зміни в культурній сфері залишалися в площині академічних суперечок без залучення сил держави. Однак з появою компартії цей культурний конфлікт перетворився на життєво важливе для КПК питання боротьби. Таким чином, комуністична партія почала прямі нападки на традиційну культуру, використовуючи способи явного руйнування, а також неявні нападки у формі «використання несуттєвого і відкидання суті [культури]».
Руйнування національної культури також супроводжувалося процесом створення партійної культури. КПК руйнувала совість і моральні засади людей, змушуючи їх таким чином відвернутися від традиційної культури. Якщо культуру нації повністю знищити, то зникне і сутність нації, від неї залишиться порожній звук. І це не перебільшення.
У той же час руйнування традиційної культури принесло суспільству немислимі матеріальні втрати.
Традиційна культура цінує єдність Неба і людей, а також гармонійне співіснування людини і природи. Компартія відчувала нескінченну радість від «боротьби з Небом і Землею». Ця культура КПК безпосередньо завдала великої шкоди довкіллю, і наслідки цього дуже помітні в сьогоднішньому Китаї. Візьмемо як приклад водні ресурси. Відмовившись від традиційних цінностей, які стверджують, що «шляхетний чоловік цінує добробут, але приймає його із стриманістю», китайці почали безупинно забруднювати навколишнє середовище. Сьогодні 75% з 50 тисяч кілометрів річок Китаю не придатні для проживання риб; більше третини підземних вод були забруднені ще у 1990-х роках, і ситуація й далі погіршується. На річці Хуайхе одного разу стався такий випадок: маленька дитина гралася біля води, вкритої нафтовою плівкою, і від раптової іскри злетіло полум’я заввишки п’ять метрів, через що обгоріло більше десяти верб. Неможливо пити подібну воду і не захворіти раком або іншими захворюваннями. Такі проблеми довкілля, як розширення пустель і засолення ґрунтів на північному заході Китаю і промислове забруднення розвинених районів, пов’язані з втратою в суспільстві поваги до природи.
Традиційна культура цінує життя людини. Компартія проголошує, що «бунт має виправдання» і «боротьба з людьми повна насолод». Заради революції партія могла вбити і змусити померти від голоду десятки мільйонів людей. Це знецінило життя в очах людей, що згодом викликало збільшення підроблених і отруйних товарів на ринку. Наприклад, у місті Фуян провінції Аньхой у багатьох здорових немовлят у процесі їхнього розвитку ручки і ніжки залишалися короткими, тіла ставали слабкими, і збільшувалася голова. В результаті подібного захворювання загинуло вісім дітей. У ході розслідування з’ясувалося, що захворювання викликане отруйною молочною сумішшю, що виготовляється жорстоким і жадібним виробником. Деякі вирощують крабів, змій і черепах за допомогою гормонів та антибіотиків; підмішують технічний спирт в алкогольні напої; готують рис на технічній олії і вибілюють хліб технічними освітлювальними добавками. Протягом восьми років один виробник з провінції Хенань використовував перероблену нафту, продукти сирої нафти та інші канцерогени для щомісячного виробництва тисяч тонн «олії для приготування їжі». Виробництво отруйних харчових продуктів дуже поширене в Китаї, це не поодинике явище. Руйнування культури і моральний занепад зробили свій внесок у це нестримне прагнення до матеріальної вигоди.
На відміну від абсолютної монополії і нетерпимості партійної культури, традиційна культура володіла величезною здатністю гуртувати людей. За часів процвітання династії Тан буддизм, християнство та інші релігії гармонійно співіснували з ідеями даосизму і конфуціанства. Традиційна культура Китаю зберігала відкрите ставлення до сучасної західної цивілізації і культури. Чотири «тигри» Азії (Сінгапур, Тайвань, Південна Корея і Гонконг) створили культурні риси «нового конфуціанства», об’єднавши мораль конфуціанства з раціональністю сучасної економіки. Їхній прогрес підтвердив, що традиційна культура не є перешкодою науці і прогресу.
У той же час справжня традиційна культура оцінює людське життя з позиції внутрішнього щастя, а не зовнішнього матеріального комфорту. Тао Юаньмін [82] жив у бідності, але зберігав радісний настрій, насолоджуючись «збором квітів біля східної огорожі і спогляданням здалека південних гір».
Культура не пропонує відповіді на питання, як збільшити об’єм промислової продукції, або якій соціальній системі віддати перевагу. Замість цього вона відіграє важливу роль, здійснюючи моральне керівництво і вносячи моральні обмеження. Відродження традиційної культури є відновленням пошани до Неба, Землі і Природи, поваги до людського життя і повернення до шанування Бога. Це дозволить людству жити в гармонії з Небом і Землею і спокійно зустріти даровану Небесами старість.
Читайте далі:
Коментар 7. Історія вбивств Комуністичної партії Китаю
————————————
1 — У китайській міфології Паньгу був першою живою істотою, творцем усього сущого.
2 — У китайській міфології Нюйва є богинею, яка створила людство, в той час як інші перекази приписують це Паньгу. Нюйву та її чоловіка Фу Сі, першого з Трьох правителів, часто називають «прабатьками людства». Їх часто зображували зі зміїними або драконськими хвостами замість нижньої половини тіла. Саме в образі драконів вони разом створювали ріки, усуваючи розливи. Нюйва стежить за стіною, що підтримує Небо: якщо стіна зруйнується, все буде знищено.
3 — Шень Нун (Божественний хлібороб) — другий з легендарних государів, герой китайської міфології, який жив близько п’яти тисяч років тому. Він навчив людей землеробству, склав перелік сотень лікарських рослин (зокрема й отруйних), самовіддано пробуючи їх на собі, що мало вкрай велике значення для розвитку традиційної китайської медицини.
4 — Цан Цзє — міфологічний персонаж стародавнього Китаю. Він вважається офіційним істориком Жовтого імператора (Хуан-ді, останнього з Трьох правителів) і винахідником писемності. Ім’ям Цан Цзє названо метод комп’ютерного введення китайських ієрогліфів.
5 — «Даодецзін» — один з найбільш важливих канонів даосизму, написаний Лаоцзи, що жив у VI столітті до н.е.
6 — Літературний збірник конфуціанства (Книга пісень).
7 — «З історичних записів» («Ши Цзі» або «Великі документальні записи») Сима Цяня (145—85 рр. до н.е.), першого великого китайського історика. «Записи» документують історію Китаю та сусідніх країн від давнини до його сучасності. Праці Сима Цяня унікальні і послужили прикладом та моделлю для літописів династій на наступні 2000 років.
8 — У своєму трактаті «Велике вчення» Конфуцій писав: «Якщо вдосконалюєш себе, то хіба буде важко керувати сім’єю? Якщо в сім’ї порядок, то хіба буде важко керувати державою? І якщо держава управляється з розумом, хіба не буде весь Світ жити в спокої і щасті?».
9 — Дун Чжуншу (бл. 179—104 рр. до н.е.), конфуціанський мислитель династії Хань, який сказав у своєму трактаті «Три шляхи гармонізувати людство з Небом»: «Поки існує Небо, Дао не зміниться».
10 — Роман «Подорож на Захід», написаний У Чен’енєм (1506—1582 рр.), є одним з найвідоміших китайських творів. Він заснований на справжній історії ченця династії Тан Сюань Цзана, який подорожував у пошуках буддійських сутр місцями народження і проповідування Будди на Захід від Китаю. Відповідно до сюжету, він з трьома учнями подолав 81 лихо, перш ніж досяг Заходу і збагнув Істину.
11 — «Сон у червоному теремі» («Сон у червоній кімнаті») написаний Цао Сюецінєм (1715—1763 рр.) за часів династії Цін. Це трагічна історія кохання, яка відбувається на тлі падіння однієї аристократичної сім’ї. У романі подано розгорнутий огляд історії суспільства. Це яскравий художній твір витонченої літературної форми, написаний дуже гарною мовою.
12 — «Річкове прибережжя» — пригодницький класичний роман Китаю XIV століття, його автор Ши Найань. Він входить до четвірки найвідоміших китайських романів. Сто вісім чоловіків і жінок об’єднуються, аби стати «шляхетними розбійниками». Роман написаний у традиційній манері, що включає інтриги, пригоди, вбивства, війни і романтичні історії.
13 — «Трицарство» — один з найвідоміших китайських класичних романів. Написаний Ло Гуаньчжуном (1330—1400 рр.) і навіяний історіями Трьох царств третього століття. Він описує заплутані і напружені сутички за трон.
14 — Роман «Сказання про східну Чжоу» спочатку був написаний Юй Шаоюєм за династії Мін, а пізніше його опрацював у кінці династії Мін Фен Менлун. За династії Цін твір було опубліковано з передмовою Цай Юаньфана. Сказання описує більш ніж 500-річну історію Періоду Весни та Осені (770—476 рр. до н.е.).
15 — Історія життя Юе Фея написана Цянь Цаєм з династії Цін. Юе Фей (1103—1142 рр.) з південної династії Сун — один з найвідоміших полководців і героїв у китайській історії. Його звинуватили в злочині, якого він не скоював, і кинули до в’язниці. Потім стало ясно, що обвинувачення було хибним, і для вшанування його пам’яті побудували храм. Юе Фей став прикладом патріотизму в китайській культурі.
16 — Цитата зі збірки «Найважливіші витяги з даоської скарбниці» (Дао Цзан Цзі Яо), складеної в період династії Цін.
17 — Промова Мао на десятому пленумі ЦК КПК восьмого скликання.
18 — В оригінальному висловлюванні Мао: «Я подібний до ченця під парасолькою — ні волосся, ні Неба». Тут закладено гру слів: волосся китайською звучить так само, як і Закон. Закон, або дхарма в буддизмі означає універсальні принципи життя, яким підпорядковується все живе у всесвіті.
19 — Цзє — останній правитель царства Ся (1775—1766 рр. до н.е.), а Чжоу — останній правитель царства Шан (1059—1027 рр. до н.е.). Обидва відомі як тирани.
20 — Вень Тяньсян (1236—1283 рр. н.е.), головнокомандувач, який бився проти монгольських військ, захищаючи цілісність південної династії Сун. За відмову здатися в полон його вбили.
21 — З дуже відомого висловлювання Менцзи: «Життя — це моє бажання, правосуддя — теж, але якщо в мене їх нема в один і той же час, то я підтримаю правосуддя за рахунок свого життя».
22 — З комуністичного гімну «Інтернаціонал» (переклад Миколи Вороного). У китайському перекладі: «… ніколи не було Спасителя, ми не покладаємося на Бога; щоб створювати людське щастя, ми повністю сподіваємося на самих себе».
23 — Справжнє ім’я Тай У-ді царства Північна Вей — Тоба Дао (бл. 424—452 рр.).
24 — Справжнє ім’я імператора Уцзуна династії Тан — Лі Чань (бл. 840—846 рр.).
25 — Справжнє ім’я імператора У царства Північна Чжоу — Юйвень Юн (бл. 561—579 рр.).
26 — Справжнє ім’я імператора Шицзуна династії Пізня Чжоу — Чай Жун, (бл. 954—959 рр.).
27 — Заклик, що використовувався в середині 60-х років у ході Культурної революції.
28 — Храм Білого Коня (Бай Ма Си) — найстаріший буддійський монастир у Китаї, побудований у 68 р. за династії Східна Хань.
29 — Мовою народності Дай письмена Бейе вимовляються як Таньлань. Бейе (кит.) — пальма з щільним листям, яка не схильна до поїдання комахами і дуже довго не засихає. До винаходу паперу дайці писали на цих листках. Такі ієрогліфи називаються письмена Бейе, а священні книги — Таньлань.
30 — Парк Сяншань (Запашні Гори), розташований недалеко від Пекіна, побудований у 1186 р. — улюблене місце літнього відпочинку імператорських родин у період династій Юань, Мін і Цін.
31 — Дін Шу, «Як багато культурних реліквій було віддано вогню».
32 — Розташований поблизу Пекіна Літній палац є найбільшим і найкраще збереженим імператорським палацово-парковим ансамблем у Китаї. Його історія налічує 800 років.
33 — Лоугуань — знаменитий даоський храм. Його шанують як «першу благословенну землю під небесами». Храм розташований на схилі гір Чжуннань, за 70 кілометрів від міста Сіань.
34 — Імператора Гаоцзу династії Тан звали по народженню Лі Юанєм (бл. 618—626 рр.).
35 — Народні комуни (Женьмінь Гунше) з 1958 по 1982 рік були вищим з трьох адміністративних рівнів управління у сільській місцевості. На комуни покладалися урядові, політичні та економічні функції. Пізніше їх було замінено невеликими містами.
36 — Махапарінірвана-сутра (сутра буддизму Махаяни) описує останні місяці земного життя Шак’ямуні. Вважається, що вона є квінтесенцією всіх сутр Махаяни.
37 — Неофіційний переклад, найбільш ймовірно, з «Трипітаки років Тайсьо» том. T.1, №7.
38 — «Теорія і практика придушення релігій Комуністичною партією Китаю», Бай Чжи.
39 — «Мукті» перекладається як звільнення від уз і здобуття свободи, свободи від перероджень, від карми, від ілюзій, від страждань.
40 — Нірвана в буддизмі та індуїзмі — стан блаженства і гармонії; звільнення від пут матерії, циклів перероджень.
41 — Кампанія «Придушення контрреволюції» 1951 р. — жорстоке придушення багатьох колишніх лідерів релігійних громад і Гоміньдану.
42 — Війна проти Америки для підтримки корейського народу, як називала її КПК, розпочалася в 1950 р. Це була перша війна, в яку компартія вступила одразу ж після заснування КНР.
43 — У Яоцзун (1893—1975) та інші видали так звані «Зусилля китайських християн у будівництві Нового Китаю».
44 — Дім народних зборів побудований у 1959 р. для проведення Всекитайських зборів народних представників.
45 — Бай Чжи, «Теорія і практика придушення релігій Комуністичною партією Китаю».
46 — Чжан Боцзюнь (1895—1969 рр.) був одним із засновників «Китайського демократичного союзу». Мао Цзедун назвав його «реакціонером номер один».
47 — Імператор Хуейцзун династії Сун; справжнє ім’я, яке дали після народження — Чжао Цзі (1100—1126 рр.)
48 — Су Ши, також відомий як Су Дунпо (1036—1101 рр.) — знаменитий китайський поет династії Сун.
49 — Вень Чженмін (1470—1559 рр.) — китайський художник.
50 — Тан Боху (1470—1523 рр.) — вчений, художник і поет династії Мін.
51 — Міра ваги цзінь дорівнює 0,5 кг.
52 — Дін Шу, «Як багато культурних реліквій було віддано вогню».
53 — Мен Хаожань (689—740 рр.) — поет династії Тан.
54 — Ван Січжи (321—379 рр.), найзнаменитіший каліграф Китаю, жив за часів династії Тан.
55 — «Ланьтін сюй», написаний, як вважається, Ван Січжи, став всесвітньо визнаним зразком каліграфії Китаю.
56 — У Чен’ень (1501—1582 рр.) — письменник і поет династії Мін.
57 — У Цзінцзи (1698—1779 рр.) — відомий письменник династії Цін.
58 — Проза Оуян Сю (1007—1072 рр.), одного з «Восьми великих майстрів прози династій Тан і Сун».
59 — Інша назва хунвейбінів.
60 — «Енциклопедію Юнле» було складено в період династії Мін за часів імператора Чжу Ді, що правив під девізом Юнле в 1403—1408 роках. Це найдавніша і найбільша енциклопедія у світі, що складається з 22937 томів.
61 — Лінь Бяо (1907—1971 рр.) — один зі старших лідерів КПК, член Політбюро КПК за Мао Цзедуна, заст. голови ЦК КПК (1958 р.) і міністр оборони (1959 р.). Лін, за повідомленнями, був залучений до спроби перевороту і намагався втекти до СРСР на літаку. Літак зазнав аварії в Монголії, і Лін загинув.
62 — «Лян Сяо» — псевдонім групи письменників, одним з яких був Чжоу Ілян. Його старий друг причетність до цієї групи назвав «безсоромністю».
63 — Імператор Цінь Шихуан-ді (259—210 рр. до н.е.), справжнє ім’я Ін Чжен, залишив у спадщину два знаменитих пам’ятники: Велику китайську стіну і «Теракотову армію».
64 — З роботи Мао «Виправити партійний стиль роботи» (1942 р.).
65 — З роботи Мао «Промова на зборах у Ян’ані, присвячена літературі та мистецтву» (1942 р.).
66 — У Сюнь (1838—1896 рр.), якого по народженню назвали У Ці, народився в Тан’і провінції Шаньдун. У ранньому віці він втратив батька, а його сім’я дійшла до зубожіння. Йому доводилося просити подаяння, щоб годувати матір. Він відомий як «жебрак, що виконує синівський обов’язок». Але на ці подаяння він відкрив безкоштовні школи.
67 — Ху Фен (1902—1985 рр.), учений і літературний критик, виступав проти політики КПК у літературі. Виключений з партії в 1955 р. і засуджений до 14 років в’язниці.
68 — Це стосується кампанії придушення контрреволюціонерів у 1950—1952 рр. і наступних чисток контрреволюціонерів у 1955—1957 рр.
69 — Інцидент «Четвертого червня» — придушення компартією Китаю руху студентів 4 червня 1989 року за допомогою міліції та танків, що призвело до численних людських жертв.
70 — «Комітет 610» — організація, створена при компартії Китаю 10 червня 1999 року задля того, аби здійснювати репресії проти послідовників Фалуньгун.
71 — Слова сучасної пекінської опери «Легенда про червоний ліхтар», однієї зі знаменитих восьми зразкових офіційних постановок.
72 — Му є китайською мірою площі, 1 га = 15 му.
73 — «Потрійне представництво» означає: партія повинна завжди представляти тенденцію розвитку передових виробничих сил Китаю, орієнтацію передової культури Китаю і фундаментальні інтереси переважної більшості китайського народу.
74 — Промова на відкритті Першої сесії ВЗНП (15 вересня 1954 р.).
75 — Вираз «хвороба червоних очей» описує людину, що заздрить тим, хто робить щось краще за неї.
76 — Фільм «Війна в тунелі» (Дідао Чжань, B&W, 1965) описує героїчну боротьбу китайців з японськими солдатами в підземних тунелях у центральному Китаї.
77 — Фільм «Мінна війна» (Ділей Чжань, B&W, 1962) показує, як партизани провінції Хебей билися з японськими окупаційними військами за допомогою саморобних мін.
78 — Літературна форма, прийнята у проведенні іспитів для чиновників у старому Китаї, відома жорсткістю форми і бідністю ідей.
79 — Великий голод 1959—1961 років у Китаї є найтяжчим голодом в історії людства. Приблизне число загиблих «неприродною смертю» становить від 18 до 43 мільйонів чоловік.
80 — Сима Цянь (145—85 рр. до н.е.) був першим великим китайським історіографом. Його «Ши Цзі» (Історичні записки) описують історію Китаю і прилеглих країн, починаючи з давніх часів до часу, коли жив історіограф.
81 — «Рух четвертого травня» — масовий антиімперіалістичний рух у Китаї в травні-червні 1919 року.
82 — Тао Юаньмін (365—427 рр.), або Тао Цянь, один з найзнаменитіших поетів Китаю.
