Це розповідь про безглузде насильство та про те, що відбувається, коли влада заохочує правоохоронців порушувати закони власної країни. Це розповідь жінки, яку заарештували і скалічили за її духовну віру.
#img_left#Лі Шуньїн, послідовниця духовної практики Фалуньгун із міста Ціцікар провінції Хейлунцзян за свої духовні переконання була заарештована 21 квітня 2010 р. поліцією міста Ціцікар. Нижче наводиться її розповідь.
До того, як я почала практикувати Фалуньгун, я страждала від серйозних захворювань: хвороба серця, ревматизм, виразка дванадцятипалої кишки та інші. Я була не в змозі піклуватися про себе, хоча мені ще не було і сорока. Я пройшла безліч сучасних методів лікування, побувала в багатьох лікарнях, але все безрезультатно. Фалуньгун допоміг мені знову знайти хороше фізичне здоров’я і душевну рівновагу.
21 квітня 2010 р. поліція відвідала житловий район паперового комбінату з метою знайти і заарештувати послідовника Фалуньгун, місцеперебування якого вони ніяк не могли виявити. Не знайшовши його, поліцейські прийшли до мене на робоче місце і сказали, щоб я пішла з ними для з’ясування деяких питань. Посадивши мене в машину і надівши наручники вони доставили мене в поліцейське відділення на вулиці Сіньлі.
Допитували мене кілька груп поліцейських, по черзі. Коли 50-річний поліцейський задавав мені одне з питань, я відповіла: «Те, що ви робите – протизаконно». Він розсердився і наказав знову надіти на мене наручники. Мені зв’язали руки за спиною товстими мотузками і підвісили через поручні балкона другого поверху. Руки тут же вийшли з плечових суглобів, серце від болю зупинилося, і я втратила свідомість.
Близько 8 години вечора офіцер поліції на ім’я Хань наказав своїм підлеглим доставити мене додому і зробити обшук. Але після тортур у мене в голові був такий туман, що я не змогла їм ясно пояснити, де я живу, тому, коли ми повернулися в поліцейську ділянку, начальник сказав: «Вона обдурила нас. Треба залишити її страждати».
О 10 годині вечора мене поклали на підлогу і помістили мені на голову важку скобу, потім наручниками пристебнули руки до ніг за спиною. Після цього між моїми руками і ногами, пропустили двометрову дошку, підняли мене і почали розгойдувати. Потім посадили на диван, витягли мої руки в сторони, утворивши пряму лінію, і залишивши скобу на голові, прикували мої руки. Скоба була настільки важкою, що голова звисали вниз. Руки боліли жахливо, але наручники не знімали до ранку. Коли їх все-таки зняли, я не могла рухати руками.
Наступного вечора Хань прийшов з дерев’яною палицею, приблизно півтора фута завдовжки, і почав бити мене до тих пір, поки не втомився. Все моє тіло покрилося синцями, з губ була зідрана шкіра, ясна кровоточили. Потім він схопив мене за волосся, сказавши: «Ну, тепер будеш говорити?» Я відповіла: «Що ви хочете від мене почути? Ви здійснюєте злочин». Він сказав, що буде бити мене, поки не зробить інвалідом.
Він розвів мені руки в сторони, прикував кожну до поручнів і наказав молодому поліцейському спостерігати за мною і не давати закривати очі. Я була голодна, голова йшла обертом, тіло боліло, і я не могла тримати очі відкритими. Кожного разу, коли я закривала їх, поліцейський розпилював воду мені в очі, а також бив ногами і штовхав.
Вдень 22 квітня мене відправили в центр ув’язнення міста Ціцікар. Службовець центру запитав мене: «Що трапилося? Ти хвора?» Я вказала на Ханя і сказала:«Він бив мене, і тепер у мене запаморочення, болить усе тіло і болі в області серця». Адміністрація центру не прийняла мене і зажадала представити медичний висновок, тому Хань вирушив разом зі мною до лікарні. Там він заплатив лікарю, який оформив необхідний йому висновок.
Потім він привіз мене назад в центр ув’язнення, і тоді мене прийняли. За цей час співробітники відділення поліції на вулиці Сіньлі з’ясували мою домашню адресу і обшукали будинок. Оскільки вони не знайшли нічого кримінального, вони заявили, що виявили маленький клаптик паперу, на якому були написані різкі зауваження на адресу правлячої компартії. Вони також забрали моїх родичів в поліцейську ділянку і там допитали, цікавлячись подробицями моєї практики Фалуньгун, щоб надалі використовувати цю інформацію для обвинувального висновку.
Перебуваючи в центрі ув’язнення, я була не в змозі піклуватися про себе. Я лежала в ліжку протягом 20 днів. У мене боліла голова, я відчувала нудоту і страждала від блювоти, болю в ділянці серця, в животі та спині. Після перенесених тортур я не могла підняти рук, не могла їсти. Центр ув’язнення не хотів брати на себе відповідальність за моє життя, і вони запропонували керівництву поліції Сіньлі показати мене лікаря.
Вранці 12 травня за мною приїхали троє поліцейських. Вони доставили мене в реабілітаційний центр міста Харбіна. Там мене оглянули і відмовилися приймати. Увечері мене відправили назад у відділення поліції на вулиці Сіньлі. По дорозі я відчула гострий біль в області серця і тоді Сунь Янь, начальник відділення поліції, подзвонив моїй сім’ї і сказав, що мене звільнять, якщо вони заплатять 10 тис. юанів ($ 1,4 тис.). Але в сім’ї не було таких грошей, і тоді Сунь понизив ціну до 3 тис. юанів. Родичі зайняли необхідну суму і о 10 вечора 12 травня мене привезли додому. Поліцейський сказав їм на прощання: «Вона відбуде свій термін, коли видужає».
