Blog

Китайські робітники чистять декоративну стіну будівлі в Пекіні 16 квітня. Фото: Ван Чжао/AFP/Getty Images

Реальність: Китай далекий від того, аби перегнати США і міг би зробити це тільки завдяки невдачам Америки.

Оприлюднені 15 липня дані по ВВП Китаю перевищили очікування — зростання у другому кварталі 2014 року сягає 7,5% в річному численні. Економісти очікували 7,4%. Більшість людей вважають, що якщо це зростання триватиме, Китай обжене США у званні найпотужнішої економіки у світі. Дін Чен і Дерек Сіссорс з Heritage Foundation кажуть: «Не поспішайте».

Цей головний міф породив й інші міфи. Менш ніж за одне покоління світова економіка очікує нового лідера. Китай нібито стане [економічно] більшим, ніж США, і, таким чином, вперше за понад 100 років очолить світову економіку. Цей прогноз ґрунтується лише на нинішніх показниках зростання ВВП Китаю та США.

Це помилково із багатьох причин. По-перше, ВВП далеко не такий важливий, як прийнято вважати. Він не є показником економічного добробуту, це оманлива міра річного внутрішнього виробництва. ВВП не враховує імпорт, незалежно від того, наскільки він важливий, але враховує державні позики як незмінно позитивні, оскільки в розрахунок береться лише поточний рік. Оскільки це всього лише засіб обліку, зміни не впливають ні на що — ні на працевлаштування, ні на інфляцію тощо.

Один рік виробництва — це не «економіка». Більш високим поняттям «економіки» є запас національного багатства — всі активи, які ми накопичили за довгий час. Запас американського приватного капіталу у 2012 році становив близько 70 трильйонів доларів. Якщо використовувати ті ж методи, які використовувалися для визначення багатства США, то запас багатства Китаю становить $20 трлн — $25 трлн, хоча через державну власність активів та контроль цін це є дуже грубою оцінкою. Абсолютна величина прірви між США та Китаєм може сягати $50 трлн. Аби її подолати, знадобляться десятиліття.

Або ж цього не відбудеться взагалі ніколи. Інша частина того, що Китай обходить США, — екстраполяція. Економічні показники Китаю із 1945 по 1978 рр. дуже мало означали по відношенню до його економічних показників із 1979 по 2012 рр. А показники 1979—2012 рр., імовірно, дуже мало означатимуть по відношенню до показників 2013—2046 рр.

Однією з очевидних причин цього є демографія. Коли в 1978 році почалася ринкова реформа, Китай був молодою країною, в якому обсяг робочої сили зростав. Тоді один одного посилювали два фактори: ринок надавав можливості для всіх, а кількість робочих стимулювала збільшення показника економічного зростання. Зараз Китай є економікою середнього віку і швидко прямує до того, щоб стати старою. Як очікується, із 2010 по 2030 рр. кількість людей у віці 60 років і вище подвоїться і перевищить 350 млн. За таких умов стануть менш успішними навіть найбільш блискучі методи дій.

Те ж саме є справедливим і для матеріальних ресурсів. Безжальні потреби міського розвитку та важкої промисловості знищили орні землі, забруднили воду і перевантажили місцеві поставки енергії і металів. Хоч і доступний імпорт, але власний запас ресурсів Китаю був вичерпаний, і особливо гострою є нестача води. Все це кидає тінь на сталий розвиток країни.

Іншими джерелами економічного зростання є капітал і новаторські розробки. Китай повідомляє, що його інвестиційні витрати на $1,5 трлн вище, ніж обсяг інвестицій, які дійсно роблять внесок у річний ВВП. Частково це відбувається через різницю у звітності, але щорічно марнуються сотні мільярдів доларів. Пекін дозволяє в цілому ряді секторів лідирувати державним підприємствам. Це залишає мало спонукальних причин для впровадження інновацій, як самими державними підприємствами, так і невеликими приватними фірмами, які могли б кинути їм виклик.

Америка зараз багатша, скоро стане [економічно] молодшою, має більше ресурсів й активніше впроваджує інновації. Китай не зможе ліквідувати розрив у багатстві [між Китаєм і США], хіба що США нерозважливо розбазарить свої переваги шляхом безвідповідальної податково-бюджетної, валютної і регуляторної політики.

Це частина 1 із серії статей, що складається із трьох частин. Найперше вона була опублікована на heritage.org.

Читайте також:

Річка в Китаї за ніч набула червоного кольору

Інвестори в Китаї шоковані обвалом цін на нерухомість

В Китаї спад на ринку нерухомості

Китайська економіка перебуває на роздоріжжі

ВВП Китаю завищений — експерти

Китайские рабочие чистят декоративную стену здания в Пекине 16 апреля. Фото: Ван Чжао/AFP/Getty Images

Реальность: Китай далёк от того, чтобы превзойти США и мог бы сделать это только благодаря неудачам США.

Опубликованные 15 июля данные по ВВП Китая превысили ожидания — рост во втором квартале 2014 года достигает 7,5% в годовом исчислении. Экономисты ожидали 7,4 процента. Большинство людей считают, что если этот рост продолжится, Китай обгонит США в звании самой мощной экономики в мире. Не спешите, говорят Дин Чэн и Дерек Сиссорс из Heritage Foundation.

Этот главный миф породил и другие мифы. Менее чем за одно поколение мировая экономика ожидает нового лидера. Китай якобы будет [экономически] крупнее, чем США, и таким образом впервые за более чем 100 лет возглавит мировую экономику. Этот прогноз основывается лишь на нынешних показателях роста ВВП Китая и США.

Это ошибочно по многим причинам. Во-первых, ВВП далеко не так важен, как принято считать. Он не является показателем экономического благосостояния, это обманчивая мера годового внутреннего производства. ВВП не учитывает импорт, независимо от того, насколько он важен, но учитывает государственные займы как неизменно положительные, поскольку в расчёт берётся лишь текущий год. Так как это всего лишь средство учёта, изменения не влияют ни на что — ни на трудоустройство, ни на инфляцию и т.п.

Один год производства — это не «экономика». Более высшим понятием «экономики» является запас национального богатства — все активы, которые мы накопили за долгое время. Запас американского частного капитала в 2012 году составил около 70 триллионов долларов. Если использовать те же методы, какие используются для определения богатства США, то запас богатства Китая составляет $20 трлн — $25 трлн, хотя из-за государственной собственности активов и контроля цен это является очень грубой оценкой. Абсолютная величина пропасти между США и Китаем может достичь $50 трлн. Чтобы её преодолеть, потребуются десятилетия.

Или этого не произойдёт никогда. Другая часть того, что Китай обходит США, — экстраполяция. Экономические показатели Китая с 1945 по 1978 гг. очень мало значили по отношению к его экономическим показателям с 1979 по 2012 гг. А показатели 1979—2012 гг., вероятно, будут очень мало значить по отношению к показателям 2013—2046 гг.

Одной из очевидных причин этого является демография. Когда в 1978 году началась рыночная реформа, Китай был молодой страной с растущим объёмом рабочей силы. Тогда друг друга усиливали два фактора: рынок предоставлял возможности для всех, а количество рабочих стимулировало увеличение показателя экономического роста. Сейчас Китай является экономикой среднего возраста и быстро движется к тому, чтобы стать старой. Как ожидается, с 2010 по 2030 гг. количество людей в возрасте 60 лет и выше удвоится и превысит 350 млн. При таких условиях станут менее успешными даже самые блестящие методы действий.

То же самое справедливо и для материальных ресурсов. Безжалостные потребности городского развития и тяжёлой промышленности уничтожили пахотные земли, загрязнили воду и перегрузили местные поставки энергии и металлов. Хоть и доступен импорт, но собственный запас ресурсов Китая был исчерпан, и особенно острой является нехватка воды. Всё это бросает тень на устойчивое развитие страны.

Другими источниками экономического роста являются капитал и новаторские разработки. Китай сообщает, что его инвестиционные расходы на $1,5 трлн выше, чем объём инвестиций, которые в действительности вносят вклад в годовой ВВП. Частично это происходит из-за разницы в отчётности, но сотни миллиардов долларов тратятся ежегодно. Пекин позволяет в целом ряде секторов лидировать государственным предприятиям. Это оставляет мало побудительных причин для внедрения инноваций, как самими государственными предприятиями, так и небольшими частными фирмами, которые могли бы бросить им вызов.

Америка сейчас богаче, скоро станет [экономически] моложе, имеет больше ресурсов и более активно внедряет инновации. Китай не сможет ликвидировать разрыв в богатстве [между Китаем и США], разве что США безрассудно растратит свои преимущества посредством безответственных налогово-бюджетной, валютной и регуляторной политик.

Это часть 1 из серии статей, состоящей из трёх частей. Первоначально она опубликована на heritage.org.

Читайте также:

Китайская река за ночь стала красной (видео)

Инвесторы в Китае недовольны падением цен на недвижимость

Китай на грани опасного спада рынка недвижимости

Китайская экономика стоит на распутье

Китайские провинциальные чиновники подделывают показатели ВВП

Цзя Цінлінь, колишній голова та секретар партії Китайської народної політичної консультативної ради, на конференції 16 грудня 2011 року в Пекіні. Згідно з чутками, нещодавно поширеними відомою в Інтернеті особистістю, Цзя нібито був арештований у рамках корупційного розслідування. Фото: Марк Ролстон/Pool/Getty Images

Нещодавно китайський Інтернет «підірвали» чутки, що Цзя Цінлінь, колишній голова консультативного комітету вищого рівня комуністичної партії і колишній член Постійного комітету Політбюро був затриманий владою.

Твердження про затримання Цзя розповсюдив Чен Лінсюй, журналіст із величезним досвідом та оглядач, а також президент інформаційного сайту з нерухомості Xiafun.com.

11 липня Чен написав у своїх акаунтах у двох популярних соціальних мережах Sina Weibo і Wechat: «За словами надійного джерела, стовідсотково те, що колишній голова Китайської народної політико-консультативної ради Цзя ЦінL був вчора ввечері затриманий і відправлений до в’язниці SH міста Хух-Хото. За ним було відправлено понад 500 солдатів із 38-го підрозділу Народної визвольної армії». Хух-Хото — столиця автономного округу Внутрішньої Монголії в Північному Китаї. Чен використав під час написання імені Цзя Цінліня букву «L», щоб його пост у Китаї не зазнав цензури. Що означає «тюрма SH», незрозуміло.

Чен додав: «Друзі, які придбали нерухомість для сім’ї Цзя, мають бути обережними». Повідомлялося, що колишня дружина і зять Цзя були пов’язані із цілою низкою резонансних інвестицій у нерухомість, в тому числі в демонстративно розкішний особняк у Пекіні. В іншому пості на Weibo Чен написав: «У цій галузі є приказка про „систему Цзя“… — багато забудовників і проектів у сфері нерухомості перебувають у тіні сім’ї Цзя».

Влада прийняла оперативні заходи, аби придушити ці чутки. Мало того, що пост Чена був видалений, але і його акаунти Weibo і мікроблога Tencent 14 липня повністю зникли.

Після висловлювань Чена інші користувачі стверджували, що в них самих є власна інсайдерська інформація про арешт Цзя, хоча достовірність їхніх заяв була ще менш зрозумілою, ніж у Чена.

Хе Цінлянь, відомий китайський письменник і політичний аналітик, опублікувала коментар із приводу цієї події в китайському «Голосі Америки», де йшлося, що чутки здаються правдоподібними: «Як успішна людина Чен чудово розуміє, які теми в Китаї є табу. У нього мала бути причина, щоб опублікувати таку інформацію. Це не те, що він сидів-сидів і від нічого робити вирішив, що хоче скуштувати смаку тюремного ув’язнення».

Якщо чутки про затримання Цзя вірні, то це буде ще один «тигр», — китайський термін, який регулярно використовується для позначення корумпованих чиновників вищої ланки, — якого прибрав лідер партії Сі Цзіньпін. І, як і багато інших тигрів, яких ловлять у нинішній чистці, Цзя має великі і давнішні зв’язки із колишнім вищим лідером Китаю Цзян Цземінєм.

Цзя і Цзян працювали разом у Першому відділенні машинобудівної промисловості всі 1960-ті і 1970-ті роки. У 1980-х і 1990-х Цзя понад десять років служив чиновником високого рівня в південно-східній приморській провінції Фуцзянь. Після того як Цзян у 1993 році став головою КНР, Цзя в 1996 році підвищили до посади мера Пекіна. У 1997 році він став членом Політбюро, потужного партійного органу, в який входить Постійний комітет, що і править Китаєм.

Шлях Цзя до влади не завжди був гладким. Резонансна справа про корупцію, пов’язану з контрабандою, навколо Xiamen Yuanhua Group, оприлюднена в 1999 році, стала поворотною точкою в політичній кар’єрі Цзя. Лай Чансін, засновник контрабандної організації «Юаньхуа», став найбільш розшукуваним злочинцем Китаю після того, як втік до Канади (у 2011 році його репатріювали до Китаю). Одного разу він розповів гонконзькому репортерові про те, що підтримує тісні зв’язки з Цзя Цінлінем.

Одна з чуток того часу також приписувала дружині Цзя, Лінь Юфан, участь у контрабандному бізнесі Лая.

Публікації офіційних китайських ЗМІ повідомляють, що діяльність синдикату «Юаньхуа» досягла грандіозних масштабів: група, починаючи з 1996 року, ввезла контрабандою рафінованої олії, авто, сигарет і багато іншого на загальну суму близько 53 млрд юанів (близько 6,4 млрд дол. США) й ухилилася від сплати митних зборів на суму до 27 млрд юанів. Лай відкуповувався від Народно-визвольної армії, щоб гарантувати безпеку своїх ліній поставок.

До 2002 року у зв’язку з цією справою було страчено 14 осіб, включаючи чиновників, а 300 провінційних чиновників були віддані під суд, повідомляє South China Morning Post.

Але Цзя за допомогою свого політичного покровителя Цзян Цземіня уникнув усіх негативних наслідків цієї справи. І це ще не все — незабаром після цього, у 2003 році, його підвищили до голови Китайських народних політико-консультативних зборів, підвідомчої партійної організації, яка мала консультувати партію, а також поповнювати свої ряди елітою суспільства, що не є членами партії.

Кар’єра Цзя може дати деяке уявлення про те, чому Цзян Цземінь виступив на його захист і підвищив його. Найбільш помітним фактом є те, що він був ревним виконавцем переслідування духовної групи Фалуньгун з 1999 року. Це переслідування Цзян розпочав як свій особистий політичний хрестовий похід, побачивши, що кількість послідовників Фалуньгун зростає і традиційні духовні принципи цієї групи є ідеологічним викликом режиму. Після того як Цзян ініціював це жорстоке переслідування, Цзя як голова партії в Пекіні з 1999 по 2002 рік, віддавав накази про масові арешти місцевих послідовників Фалуньгун і тортури над ними.

Інцидент самоспалення на площі Тяньаньмень у 2001 році, що вважається ретельно продуманою фабрикацією, застосованою пропагандистським апаратом уряду, аби зганьбити це духовне вчення, також відбувся за підтримки Цзя. За роль у кампанії проти Фалуньгун під час візитів Цзя до Австрії, Іспанії та Нідерландів прихильники Фалуньгун подали на нього позови до судів за «геноцид, тортури і злочини проти людяності», повідомляє сайт Фалуньгун Minghui.org.

Читайте також:

Заарештували ще одного високого китайського чиновника, відповідального за репресії

Ще один вищий китайський генерал може потрапити під «чистку»

Китайський режим переживає кризу