Фотографіі космосу. Глобули Теккерея.
Фото: NASA & T. Rector/uaa.alaska.edu
На знімку зображена яскрава область «зоряних ясел» IC 2944, розташована в сузір’ї Центавра і віддалена від нас приблизно на 5900 світлових років. Темні плями на знімку — це глобули або темні газопилові туманності, які плавають у водні, що світиться. Від інших туманностей глобули відрізняються різко окресленими кордонами і більш високою щільністю речовини, через що вони є практично непрозорими. Найбільшу із глобул (справа вгорі) вперше помітив у 1950 році південноафриканський астроном А. Д. Теккерей. Очевидно, ця кулька складається з двох окремих хмар, які перекриваються. Розмір кожної з них в поперечнику перевищує світловий рік. Глобули Теккерея поступово розпадаються на частини під впливом інтенсивного ультрафіолетового випромінювання молодих зірок і з часом можуть повністю розсіятись.
Фотографіі космосу. M13 — кульове скупчення в сузір’ї Геркулеса.
Фото: Martin Pugh/martinpughastrophotography.id.au
Про скупчення М13 англійський астроном Едмунд Галлей висловився в 1716 році так: «Цю маленьку пляму можна помітити неозброєним оком, коли небо безхмарне і на ньому немає Місяця». Звичайно, в наші дні відомо, що M13 — це одне з найяскравіших кульових скупчень північної півкулі, що містить сотні тисяч зірок. Воно віддалене від нас на 25 тис. світлових років. Зірки скупчення зосереджені в області діаметром 150 світлових років, а поблизу ядра щільність зірок настільки велика, що в кубі простору зі стороною в три світлові роки можуть тіснитися до сотні зірок. Для порівняння зауважимо — найближча до Сонця зірка видалена всього на 4 світлові роки. На цьому знімку можна побачити щільне ядро скупчення, а також його периферію. Жовтим і блакитним кольорами тут відмічені червоні й блакитні зірки-гіганти.
Фотографіі космосу. CID-42 — галактика з незвичною структурою.
Фото: nasa.gov
Галактика CID-42, виділена квадратом в центрі знімку, привернула увагу вчених своїми незвичайними властивостями. Як вважають дослідники, CID-42 містить в собі масивну чорну діру, яка вилітає з центру галактики зі швидкістю декількох мільйонів кілометрів на годину.
Основний малюнок ділянки неба з галактикою CID-42 знятий в оптичному діапазоні телескопом «Хаббл» і наземною обсерваторією на Гаваях. Праворуч на трьох вставках показана галактика CID-42 у збільшеному вигляді. Знімок вгорі отримано рентгенівською обсерваторією «Чандра». Знімок в центрі — даними телескопа «Хаббл» (видиме світло).
Астрономам в деталях було відомо про присутність рентгенівського джерела в галактиці CID-42. Більш детальну структуру CID-42 вдалось отримати тільки за допомогою обсерваторії «Чандра». Нові знімки показали наявність в галактиці двох оптичних джерел, причому рентгенівський випромінювач збігається лише з одним оптичним джерелом і знаходиться в стороні від центру галактики.
На думку дослідників, CID-42 є результатом зіткнення пари галактик, на що вказує довгий «хвіст», що світиться видимим світлом. Комп’ютерне моделювання дозволило прояснити найбільш імовірну історію CID-42. На думку вчених, зіткнення галактик привело не тільки до взаємного поглинання зірок, але також до злиття центральних чорних дір. Потужні гравітаційні хвилі, викликані процесом з’єднання галактик, надали значне прискорення новоствореній чорній дірі й виштовхнули її з галактики. Її і зафіксувала рентгенівська обсерваторія «Чандра».
Витягнута структура рентгенівського джерела (нижній знімок) може вказувати на викид з чорної діри або процес утворення зірок біля неї. Джерело оптичного випромінювання в центрі галактики є звичайним скупченням зірок. Галактика CID-42 віддалена від нас приблизно на 4 млрд світлових років.
Фотографіі космосу. Галактичне вирівнювання.
Фото: nasa.gov
Телескоп «Хаббл» сфотографував рідкісне явище галактичного вирівнювання або накладення двох галактик із загальною назвою NGC 3314. Знаходяться ці галактики в сузір’ї Гідри південної півкулі на відстані близько 140 млн світлових років.
На перший погляд може здатись, що відбувається зіткнення галактик. Насправді ж обидві галактики розділені десятками мільйонів світлових років, що майже в 10 разів більше відстані від Чумацького Шляху до галактики в сузір’ї Андромеди.
Вивчення параметрів руху галактик показало, що в найближчому за космічними мірками майбутньому зіткнення між ними не передбачається. Разом з тим форма галактики NGC 3314A злегка перекручена, що може пояснюватися впливом найближчої до неї великої спіральної галактики NGC 3312 (зображення галактики знаходиться за межами даної фотографії).
Завдяки перекриттю пилові області в NGC 3314B, підсвічені яскравим випромінюванням більш близьких до нас зірок, виглядають світліше, ніж у NGC 3314А. У той же час пилові смуги в NGC 3314А, освітлювані віддаленими зірками галактики NGC 3314В, мають строго окреслену структуру, виділяючись на світлому фоні. Явище накладення пари галактик надало вченим унікальну можливість детально дослідити спіральні рукави ближчою до нас галактики NGC 3314A.
Фотографії космосу. Карликова галактика UGC 5497.
Фото: ESA/NASA
Телескоп «Хаббл» сфотографував карликову галактику UGC 5497, яка виглядає як гірка солі, розсипана на полотні чорного оксамиту.
Голубуватий колір карлику надають молоді світила вкраплені по всьому тілу UGC 5497. Пройде всього кілька мільйонів років, і ці блакитні гіганти спалахнуть надновими зірками.
UGC 5497 належить до скупчення галактик M81, яке розташоване в сузір’ї «Великої Ведмедиці» на відстані приблизно 12 млн. світлових років. Галактику UGC 5497 вперше виявив наземний телескоп ще у 2008 році в рамках проекту пошуку карликових галактик-супутників скупчення Мессьє 81.
Відповідно до сучасної космологічної теорії Лямбда-CDM, в рамках якої Всесвіт крім видимої речовини заповнений ще й темною матерією, поряд з великими галактиками розміру Чумацького Шляху і М81 повинно спостерігатися велика кількість малих галактик-супутників, подібних до UGC 5497. На ділі ж кількість карликових галактик-супутників виявляється порівняно невеликою, змушуючи астрофізиків серйозно замислитись про способи вирішення проблеми «відсутності супутників» і в той же час про вірність теорії будови Всесвіту.
Фотографії космосу. Спіральні галактики M65 і M66.
Фото: Bill Snyder/billsnyderastrophotography.com
На знімку показана пара яскравих спіральних галактик M65 (вгорі) і M66. Галактики віддалені від нас на 35 млн світлових років, діаметр кожної з них близький до величини Чумацького Шляху — близько 100 тис. світлових років. У кожній з цих галактик чітко видно пилові смуги, які закрууються вздовж широких спіральних рукавів. Разом з тим M66 особливо виділяється контрастом блакитного і червоного кольорів: випромінювання водню в областях утворення зірок забарвлене відтінками рожевого, а молоді скупчення зірок показані блакитним кольором. M65 і M66 входять до складу добре відомого триплета Лева. Спотворена форма і приливні хвости вказують на тісну взаємодію галактик триплета, що відбулась в далекому минулому. М66 є рекордсменом за кількістю наднових — з 1973 року тут зареєстровано 4 спалахи, останній з яких відбувся в 2009 році.
Фотографіі космосу. Кратери Тефіі.
Фото: NASA/JPL-Caltech/Space Science Institute
Зонд «Кассіні» зняв з близької відстані поверхню одного із супутників Сатурна Тефії (діаметр 1062 км). Вздовж кордону дня і ночі видна смуга з трьох великих кратерів. Справа в профіль видніється величезний кратер «Одіссей» діаметром 450 км. Знімок зроблено ширококутною камерою на відстані приблизно 20 тис. км. Роздільна здатність фотографії — 1 км на піксель.
Фотографіі космосу. Що їдять квазари.
Фото: nasa.gov
Квазари — одні з найбільш яскравих об’єктів у Всесвіті. Потужність їх випромінювання іноді перевищує в сотні раз сумарну світність всіх зірок таких галактик, як наша. На думку астрофізиків, квазари є активними ядрами галактик на початковій стадії розвитку, які світяться завдяки процесам поглинання речовини в надмасивних чорних дірах. Найбільш яскраві квазари виникли в результаті зіткнення галактик. Бурхливий процес взаємодії галактик скидав в чорну діру величезну кількість газу і пилу, розігріваючи навколишню речовину до декількох мільйонів градусів.
Проте останнім часом вчені виявили безліч квазарів зі слабким випромінюванням, які нормально існують всередині галактик, які не пережили драматичних зіткнень. На думку дослідників, такі квазари були «запущені» чорною дірою, що поглинула хмари газу або, за нагоди, карликову галактику.
Для перевірки припущення астрофізики вибрали 30 галактик-квазарів віком від 8 до 12 млрд років з великою кількістю пилу, які яскраво світяться в інфрачервоному діапазоні. Галактичний пил поглинає випромінювання квазара у видимому діапазоні, проте дає можливість детально вивчити структуру галактики.
Спостереження за допомогою телескопів «Хаббл» і «Спітцер» показали, що 26 із 30 піддослідних галактик мають правильну структуру. Більш пильне дослідження у ближньому діапазоні інфрачервоного спектра виявило ще три галактики — тільки одна з них мала неправильну форму як результат космічного зіткнення. На знімку показані чотири «запилені» галактики, які спостерігались вченими. Галактика зліва вгорі — найяскравіша і найбільш деформована зіткненням.
На думку астрофізиків, більшість надмасивних чорних дір сформувалися не одноразовим поглинанням величезної кількості матерії в драматичних зіткненнях, а, образно кажучи, харчуючись порційними бутербродами з газу і пилу. Таким чином, можна стверджувати, що квазар зі слабким свіченням — це норма, а потужний — скоріше виняток.
Щоб з’явився квазар, потрібно не так багато пилу й газу. У радіусі декількох світлових років від центру галактики досить речовини для «запуску» квазара. Наш Чумацький Шлях не виняток, але квазара в ньому немає. На думку дослідників, «його величність випадок» може змінити ситуацію. Достатньо хмарі пилу відправитись у центр галактики, і квазар почне діяти.
Фотографіі космосу. І на Меркурії водяться миші.
Фото: messenger.jhuapl.edu
Зонд Messenger виявив у південній частині Меркурію, неподалік від кратера Магрітт, чудернацьку конфігурацію кратерів, яка нагадує мордочку діснеївського Міккі Мауса. Центральний кратер-«мордочка» діаметром приблизно 105 км прикрашений з боків двома малими кратерами, що нагадують вуха мишеня. Фотографія зроблена вузькокутовою камерою NAC в процесі зйомки поверхні планети при малих кутах падіння променів Сонця. Низьке положення світила над горизонтом дозволяє скласти дуже докладні карти завдяки довгим тіням, які відкидають навіть найменші нерівності планети. Роздільна здатність знімка становить 188 метрів на піксель.
Фотографіі космосу. Крабоподібна туманність.
Фото: sci.esa.int
На складеному зображенні показана «Крабоподібна туманність» — залишки наднової SN 1054 в сузір’ї Тельця, віддаленої від нас на відстані близько 6500 світлових років. Туманність має діаметр в 11 світлових років і розширюється зі швидкістю близько 1500 кілометрів на секунду. Вибух наднової спостерігався, згідно із записами арабських та китайських астрономів, 4 липня 1054 року. Спалах був настільки яскравим, що його було видно неозброєним оком навіть вдень протягом 23 днів.
В центрі туманності знаходиться нейтронна зірка, яка швидко обертається, або пульсар, діаметром 28–30 км, що випускає імпульси випромінювання в діапазоні від гамма-променів до радіохвиль.
Дані телескопа «Хаббл» (видиме світло) показані червоним і жовтим кольорами. Рентгенівське випромінювання, зафіксоване обсерваторією «Чандра» — блакитним, а спостереження інфрачервоного телескопа «Спітцер» — фіолетовим кольором.
Поєднання спостережень у видимому та інфрачервоному спектрах дають можливість дослідникам детальніше розглянути структуру туманності. Дані обсерваторії «Чандра» показують область випромінювання, яка створюється високоенергетичними електронами, які сконцентровані біля пульсара.
Завдяки постійній щільності потоку випромінювання і суворої періодичності сигналу пульсара «Крабоподібна туманність» часто використовується як засіб калібрування в рентгенівській астрономії.
