Blog

С древних времен Китай называли «Поднебесной империей». Это было связано не только с географическим положением — центральное царство в Восточной Азии. Само название «Поднебесная» содержит и более глубинный смысл — по легенде, на этой земле божественное и тленное некогда существовали одновременно.

#img_left#Китайцы верят, что на протяжении многочисленных династий богатая культура Поднебесной имела «божественное происхождение». Это единственная культура в мире, история которой записывалась непрерывно на протяжении 5 тысяч лет. Она оставила наследие из бесчисленного количества произведений классической литературы и искусства, исторических документов и культурных реликвий.

Считается, что культура Поднебесной берет своё начало от Жёлтого Императора — Хуанди, который жил более 5 тыс. лет назад. Он самосовершенствовался по школе Дао (Путь) и, по преданию, имел большую силу и мудрость.

Жёлтый император учил своих подданных, как жить по «небесным» принципам. В старинных легендах Китая рассказывается о многих Просветленных, которые передали божественную культуру людям. Например, Цанцзе создал иероглифы, Шэньнун основал сельское хозяйство, а Суйжэнь научил пользоваться огнём.

Конфуцианство, буддизм и даосизм послужили основой для пятитысячелетней китайской цивилизации. Считается, что источником культуры Поднебесной являются даосские воззрения, которые 2500 лет назад систематизировал мудрец Лао-цзы в своей книге «Дао Дэ Цзин». Эта книга рассказывает о таинственном пути Вселенной, который мудрец назвал Дао (Путь).

Конфуцианство делает акцент на моральном кодексе, который определяет правильное поведение для правителей, членов семьи и отдельного человека. Учение Конфуция (551—479 гг до н.э.) было руководящей установкой почти для каждой китайской династии, начиная с Хань (206 г. до н.э. — 220 г. н.э.). Каждый, кто хотел получить должность чиновника, должен был сдать гражданские экзамены, которые всесторонне проверяли знания классики конфуцианства и моральный уровень претендента.

В 67 году н.э. в Китай из древней Индии пришёл буддизм. Учение буддизма служило руководством для спасения самого себя и поддержания моральных стандартов, что оказало глубокое влияние на китайскую культуру.

Наибольшего процветания три религии — конфуцианство, буддизм и даосизм — достигли во времена династии Тан (618—907 гг), эпохи, которая считается вершиной развития китайской цивилизации. Под влиянием этих религий в культуре Китая появилась богатая и глубокая система ценностей. Принципы «гармонии человека с природой», «уважения к небесам, которые определяют судьбу человека» и пять основных добродетелей — доброжелательность, справедливость, приличие, мудрость и верность — всё это происходит от упомянутых трёх религиозных учений. Эти принципы играли значительную роль на протяжении всей 5-тысячелетней истории Поднебесной.

Источник: Shen Yun Performing Arts

Зі стародавніх часів Китай називали «Піднебесною імперією». Це було пов’язане не тільки з географічним розташуванням — центральне царство у Східній Азії. Ця назва має й більш глибинне значення — за легендою, на цій землі божественне та тлінне колись існували одночасно.

#img_left#Китайці вірять, що впродовж численних династій багата культура Піднебесної мала «божественне походження». Це єдина культура у світі, історія якої записувалася безперервно впродовж 5 тисяч років. Вона залишила у спадок незліченні твори класичної літератури і мистецтва, історичні документи та культурні реліквії.

Вважається, що китайська культура бере свій початок від Жовтого Імператора — Хуанді, який жив понад 5 тис. років тому. Він самовдосконалювався за школою Дао (Шлях) і, за переказами, мав велику силу і мудрість.

Жовтий імператор навчав своїх підданих, як жити згідно з небесним Шляхом. У старовинних легендах Китаю розповідається про багатьох божеств, які передали найважливіші елементи культури людям. Наприклад, Цанцзє створив китайські ієрогліфи, Шеньнун започаткував сільське господарство, а Суйжень навчив користуватися вогнем.

Конфуціанство, буддизм і даосизм слугували основою для п’ятитисячолітньої китайської цивілізації. Вважається, що джерелом культури Піднебесної є даоські погляди, які 2500 років тому систематизував мудрець Лао-цзи у своїй книзі «Дао Де Цзін». Ця книга розповідає про таємничий шлях усесвіту, який мудрець назвав Дао (Шлях).

Конфуціанство робить акцент на моральному кодексі, що визначає правильну поведінку для правителів, членів сім’ї та окремої людини. Вчення Конфуція (551—479 рр. до н.е.) було керівною настановою майже для кожної китайської династії, починаючи з Хань (206 р. до н.е. — 220 р. н.е.). Кожен, хто хотів здобути посаду чиновника, мусив скласти цивільні іспити, які всебічно перевіряли знання класики конфуціанства та моральний рівень претендента.

У 67 році н.е. в Китай із стародавньої Індії прийшов буддизм. Його спрямованість на індивідуальне спасіння та медитацію справила глибокий вплив на китайську культуру. Найбільшого розквіту три релігії — конфуціанство, буддизм і даосизм — досягли за часів династії Тан (618—907 рр.), епохи, яка вважається вершиною розвитку китайської цивілізації.

Під впливом цих релігій у культурі Піднебесної з’явилася багата та глибока система цінностей. Принципи «гармонії людини з природою», «поваги до небес, які визначають долю людини» і п’ять основних чеснот — доброзичливість, справедливість, пристойність, мудрість і вірність — все це походить від згаданих трьох релігійних учень. Ці принципи відігравали значну роль впродовж усієї 5-тисячолітньої історії Китаю.

Джерело: Shen Yun Performing Arts

Серединою передуючої цьому ось дню декади був момент зимового сонцестояння.

Нинішні послідовники друїдських традицій церемонійно вшановували Йоль в оточенні напівзруйнованих мегалітичних споруд. Мали чи не мали древньокельтські жерці причетність до зведення незбагненних конструкцій, позначає котрі нині термін «Стоунхендж», сучасні друїди вважають справою гонору зустрічати «кутові» астрономічні віхи саме в цьому (рукотворному/нерукотворному/50 на 50, — стосовно свободи версій щодо походження об’єкту там напевно що теж — як і тут — повне торжество толерантності) колі.

Слов’янським народам доля на кам’яні сади не так щедра, тому своєї пристрасності до фактів перемоги Світла над Темрявою на широкий загал афішувати не поспішають. Хоча для певних кіл — як-от родинне, товариське, колегіальне й т. п. — у окремих місцинах ревно зберігаються давні звичаї. Перш за все — це 12 страв, які подаються до святкового столу послідовно: кожна наступна лише по тому, як спорожнено загальний «таріль» від попередньої. Мала дещиця при цьому всяк раз докладається на окрему тарілку, призначену для тих душ із сімейного оточення, які покинули наш світ.

Одначе процес символічної розправи над очікуваними місяцями-стравами розпочинається аж надвечір. Спершу у житлах, де є малі жителі, панує атмосфера очікування омріяних — з одного боку — і власноруч сформованих та доручених спеціально організованій ватазі підлітків — з іншого — дарів. Погодні фактори цьогоріч були надзвичайно сприятливими для віддаленої фіксації миті, коли «довірені особи Миколая» уже підходять до дверей: пухнастий дрібний сніжок, що насіявся напередодні, видавав при кожному кроці натужне скрипіння, яке добре вчувалося на тлі тихого морозяного повітря. Сценарій давньої «педагогічної» вистави був продуманий таким чином, щоб навіть діти, які відчували за собою вчинені протягом останньго року певні провини й тому неодмінно мали побачити перед собою перво-наперво різку, — очікували гурт посланців Сонцевороту не з меншим захопленням, аніж бездоганні «чемнусі».

А наразі й дорослим втішно. Тим більше, що «небесна канцелярія» якнайретельніше дослуховується до побажань пересічного ґаздівства: перед тим як опинитися під білою пуховою ковдрою, земля встигла належним чином просякнути дощовою вологою, — невдовзі після чого послідовна зміна «важкий липкий лапатий сніг — легкий мороз» спричинила утворення над ґрунтом твердого настилу.

Проте, зимового стану ненадовго й стало: ось уже кілька день поспіль Бойківщину знову лагідно мітить Бабине Літо. Наскільки дивним не видавався б феномен, — та дійсно видно: масово оживають якісь із маленьких комарів (велике земне благо для нас у тому, що вони не кусючі). Не виключено, що з-посеред міріади народних прикмет віднайшлась би і про це явище.

Але чи то трактування прадавніх спостережень — надто тонка справа, чи то не діють у світі уже ті закони, — та в теперішній час мало не щоразу виникають явні суперечності. Ось хоча б як то можна вирозумітися на прикладі з одного боку дятлів, які прилітають до людських обійсть перед лютою холоднечею, а з іншого — кротів та полівок, які проривають виходи на поверхню ґрунту «заповідаючи» потепління, — якщо вони все це роблять одночасно?

Назагал природа вже далеко не така, якою вона була, скажімо, на зорі Незалежності: поменшало з чого б тось бешкетливих горобців, — натомість дуже часто миготять довгими хвостиками плиски; дощові хмари, про які І. Я. Франко ще в ранній творчості зазначав:»…і з заходу темная хмара летить!», — останні роки набули чи не рівних пропорцій що з заходу що зі сходу.

А з попелицями — дивина взагалі надзвичайна: цих своїх своєрідних «дійних корівок» мурашки минулоріч розміщували при холодній порі по самісінькому центру мурашника навпроти рівня ґрунтового покриву, — тепер же ж і доволі нижче тлю не вдається виявити. Дорахувалися до явної збитковості процесу утримання «худоби» — та й покинули ту «брудну справу», чи що?

Відповідь на це питання дасть наступне літо. Селянинові, звичайно ж, і насправді завжди прагнеться якимсь чином позбутися крихітних тих сокопивць. Та чи не має слушності Шекспірів Гамлет: «Миритися легше зі злом, що знайоме…» — а в інтерпретації до конкретно цієї, пов’язаної з попелицями, ситуації я ще й додав би: «…тим більше якщо не таким уже й злом є!»

#img_gallery#

Віктор Гаврилів. Велика Епоха, Україна