#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
З усієї Німеччини діти щорічно відправляють списки побажань на адресу: "Санта Клаусові, Різдвяне поштове відділення, 16798 Гіммелфорт". Назва міста буквально перекладається "Ворота в небеса".
У Санта багато роботи…
Сьогодні Лос-Анджелес визнано однією з усесвітньо відомих столиць фресок.
Ці фрески були створені як прославленими художниками, так і невідомими, які залишили свій відбиток.
Сьогодні Лос-Анджелес визнано однією з усесвітньо відомих столиць фресок.
Ці фрески були створені як прославленими художниками, так і невідомими, які залишили свій відбиток.
Пропонуємо вашій увазі фотоогляд про життя сучасних китайських ченців.
#img_gallery#
Недавно в штаб-квартирі радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні була виставлена рідкісна колекція фотографій часів Культурної революції у Тибеті (1966-1976). Більш ніж 200 чорно-білих фотографій, які ніколи раніше не демонструвалися на Заході, дають деяке уявлення про один із найпохмуріших епізодів історії людства.
«Ці фото показують, як у 1966 році червоноармійці руйнували священні монастирі Тибету, принижували його знатних громадян і релігійних діячів та намагалися «промити мізки» всьому населенню», – каже співробітник радіостанції.
Виставка фотографій стала можливою завдяки добре відомій у Китаї пані Восер, яка є автором кількох книг про Тибет. Восер – дочка фотографа Тсеріна Дордже. Її батько був військовим протягом 41 року і дослужився до рангу старшого полковника в китайській Народній визвольній армії (НВА).
Після відкриття виставки була проведена дискусія й телеміст із пані Восер.
Вона розповіла, що бачила ці фотографії, коли була маленькою дівчинкою, але не розуміла їхнього значення. Після смерті батька, вони перейшли в її власність разом із негативами, і вона вирушила до Лхаси, щоб знайти зображених на фотографіях людей. Восер, автор книги «Заборонені спогади: Тибет під час Культурної революції», опитала сотні тибетців, які були учасниками або свідками цих подій сорок років тому.
Пані Восер каже, що людям, які брали участь у руйнуваннях, грабежах і розкраданнях предметів релігійного культу було незручно дивитися на ці фотографії. «В основному, знімки нагадували свідкам і учасникам про події, які вони вважали за краще б забути», – підкреслила вона.
Голод і насильство
Китайські комуністи вторглися до Тибету в 1950-51 роках, проте повний контроль над цією територією був установлений лише в 1953 році. Голод і примусова праця, яка супроводжувала «Великий стрибок» Мао в період із 1958 до 1961 року, також поширилися і на Тибет. За словами Цзюн Чан, автора книги «Невідома історія Мао», «Великий стрибок» забрав життя 38 мільйонів китайців.
Далай-лама в 1959 році емігрував до Індії з 100 000 своїх послідовників.
Другий за рангом духовний лідер Панчен-лама залишився в Тибеті і засвідчив звірства, які довелося пережити місцевим жителям. Він писав у листах, що 15-20 відсотків усіх тибетців були поміщені у в’язниці і загинули від примусової праці, оскільки китайські комуністи хотіли зруйнувати тибетську культуру й релігію. Ця політика, офіційно названа «Великим знищенням», передувала Культурній революції, що відбулася сім років потому.
Згідно з Панчен-ламою, кількість монастирів у 1959 році становила 2500. До 1961 року вона впала до 70.
Одна з фотографій виставки показує розвалини й уламки храму Цзокан. Напис свідчить: «Червоноармійці знищили релігійні символи, ікони й статуї. Хол на першому поверсі храму був перетворений на свинарник».
Культурна революція в Китаї
Мао Цзедун, голова Комуністичної партії Китаю (КПК), у 1966 році почав «Велику пролетарську культурну революцію», яка супроводжувалася роками жорстоких репресій і закінчилася лише після його смерті в 1976 році.
Підбурювані Мао мільйони хунвейбінів (молоді червоноармійці) приступили до знищення власників і інтелігенції фактично в усіх місцях країни. У той час було звичайним явищем, коли в школах замість занять відбувалося побиття й цькування викладачів учнями.
Хунвейбіни і фанатичні комуністи часто проводили «акції боротьби», спрямовані проти громадських діячів, технічних службовців і будь-кого, хто підозрювався в контрреволюційних ідеях і вважався прихильником «буржуазних» цінностей або пособником капіталістів. Сотні тисяч таких людей були страчені або відправлені до трудових таборів.
Згідно з «Вікипедією», багато художніх робіт, архітектурні споруди та інші пам’ятки культури, що асоціювалися з докомуністичним Китаєм, було навмисно знищено хунвейбінами. Метою Культурної революції було знищення традиційної культури.
Культурна революція в Тибеті
Культурна революція Мао поширилася на Тибет, майже знищивши його корінну культуру.
На одній з фотографій зображений учасник публічної дискусії Тсетен Ванчук, старший редактор тибетського відділення «Голосу Америки»; він був хлопчиком у Лхасі, коли «буревій» настиг Тибет, його батька, який зазнав знущань, волочили вулицею і висміювали.
Інший учасник дискусії Доктор Еліот Сперлінг, професор-тибетознавець інституту Індіани, каже, що Культурна революція стала культурним шоком для Тибету – від культури Тибету нічого не залишилося.
Він пояснив фото, на якому зображені школярі, що марширують: одні несуть дошку з карикатурою на Далай-ламу, в інших на плечах лопати. Лопати символізували програму Культурної революції – поховати чотири застарілі речі: старі думки, стару культуру, старі традиції та старі звички.
«А в Тибеті застарілим було все», – додав доктор Сперлінг.
Пані Восер, що живе в Пекіні, після публікації своєї книги «Нотатки про Тибет» у 2003 році була звільнена з посади редактора тибетського літературного журналу і занесена в «чорний список». Офіційним звинуваченням проти неї, віруючого буддиста, стала «пропаганда помилкових політичних поглядів» і «неправильна політична позиція», а її похвали на адресу Далай-лами були розцінені як «заохочення до релігійної віри».
Ці галактики, що зіштовхуються, називають «Антенами» (Antennae, NGC 4038/4039). Антени знаходяться на відстані близько 60 мільйонів світлових років від Землі в сузір’ї Ворона і отримали своє прізвисько через тонкі антеноподібні потоки газу, які видно через оптичні телескопи. Ці «антени» утворилися в результаті зіткнення галактик. Процес зіткнення перебуває на ранній стадії: він почався близько 500 мільйонів років тому і продовжується в наші дні.
На фотознімку відображені галактики Антени, що знаходяться в процесі взаємопроникнення. Зіткнення спровокувало утворення величезної кількості зірок. На знімку відображені скупчення десятків тисяч нових зірок, що формуються.
Цікаво, що знімки підтверджують вірогідність формування галактик, подібних до нашого Чумацького шляху і туманності Андромеди, шляхом злиття невеликих галактик. Більшість цих скупчень розсіються протягом 10 мільйонів років, і лише близько ста найбільших перетворяться на великі конгломерати зірок, так звані кульові скупчення, присутні в багатьох галактиках, повідомляє National Geographic.
Активне утворення зірок, яке спостерігається, має допомогти астрономам уточнити максимальну масу, яку може мати новонароджене світило, що сформувалося (адже наймасивніші зірки дуже швидко вибухають у вигляді найновіших і тому в старих скупченнях вони зустрічаються надзвичайно рідко).
За матеріалами:
HubbleSite
New Scientist
2006: австрійська столиця святкує 250-річчя з дня народження генія.
#img_left#Австрія цілий рік відзначає 250-й день народження всесвітньовідомого композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Він народився у Зальцбурзі 27 січня 1756 року і провів останні десять років свого життя у Відні, де помер в 1791 р. у віці 35 років.
Навіть підлітаючи на літаку до аеропорту Відня, можна помітити відбиток минулого, що має відношення до всесвітньовідомого Маестро. Ми пролітаємо над кладовищем Св. Маркса, на якому покоїться Йоган Хрізостом Вольфганга Теофіл, відомий як Вольфганг Амадей Моцарт. Проте його останній притулок завжди залишається непоміченим, з тієї причини, що точне місце поховання просто невідоме, а могила на кладовищі символічна.
Огляд визначних пам’яток з повітря досить проблематичний, але все таки можна розгледіти Віденську державну оперу, де згідно з історією, за життя Моцарт ніколи не мав успіху.
Цілий рік, за винятком липня і серпня, у Віденській опері виконувалися твори Маестро – «Одруження Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Милосердя Тіта», а також «меса Коронації» і «Симфонія Юпітера». Ці події – всього лише одні з тисяч, які проходять у Відні і Зальцбурзі в рамках святкування дня народження людини, яку Гете називав «непоясненним дивом».
За рогом Опери розташоване одне з кращих і чарівніших місць для відпочинку – кафе «Моцарт». Воно має мало спільного зі своїм тезкою, але оформлене згідно з традиціями віденських кафе. Виблискуючі люстри, що низько висять під високою стелею, меблі у відповідному стилі і безліч акуратно розкладених газет. Всі офіціанти одягнені в строгий чорний колір. Уважні, без зайвої нав’язливості, вони завжди знають, що вам потрібно і зберігають тонкий баланс між надмірним завзяттям і хорошим самовладанням.
Кафе «Моцарт» залишається улюбленим місцем для туристів, і там, за смачним листковим яблучним рулетом і кавою-експресо, можна почути вигуки: «Відень – це Відень!».
На вулицях Відня обличчя Моцарта всюди: на рекламах виставок, на афішах концертів і туристичних турів, і навіть, на кондитерських виробах. На одному з плакатів композитор зводить очі до неба, залишаючись осторонь від усієї навколишньої суєти. Але ні рекламний галас, ні загострення пристрастей, схоже, не можуть зупинити справжніх прихильників Моцарта, рішуче налаштованих пройти місцями його життя.
У кафе «Моцарт» туристичні гіди Відня круглий рік проводять спеціальні піші екскурсії містом, на які можна потрапити в будь-який час. Вони проведуть вас вулицями і внутрішніми дворами старого міста, а в кінці покажуть кімнати будинку Моцарта, де композитор провів одні з своїх найщасливіших років життя.
Ми відправляємося до лібретиста Моцарта, який написав слова до несправедливо недооціненої опери «Милосердя Тіта». Теперішнє місце перебування цієї людини – склеп Міхаельгруфт, що представляє лабіринт з темних коридорів, розташованих під церквою Св. Міхаеля, однію із найстаріших у Відні. Цей склеп ледве можна порівняти з набагато знаменитішою усипальнею Капуцинського собору, де, починаючи з 1633 року, знайшли останній притулок 146 аристократів, включаючи 12 імператорів, 19 імператриць і королев, а також всіх членів імператорської династії Габсбургів.
Набагато більше захоплює вивчення Гофбургського палацового комплексу, розташованого прямо навпроти церкви Св. Міхаеля. Хоча імперська архітектура була покликана вселяти трепет, ми знову знаходимося серед живих, що невимовно покращує наш настрій.
В Альбертіні, палаці Габсбургів у стилі неокласицизму, представлена обширна виставка, присвячена життю і творчості Моцарта. З графічної колекції Альбертіни «Моцарт, досвід Просвіти» можна дізнатися про зв’язки між музикою, архітектурою і суспільством, в якому жив Моцарт.
Духовна музика відігравала важливу роль в роботах Моцарта. Собор Св. Штефана, найвидатніша готична споруда Австрії, що будувалася з 1467 по 1513 роки, мав особливе значення в житті композитора. Тут протягом всього року проводяться літургії і концерти, що виконуються церковними музикантами і хорами.
Віденський театр, що грав музику Моцарта, описується, як ідеальне місце для його опер. У 1805 році тут проходила світова прем’єра опери Бетховена «Фіделіо». Цей театр, що спочатку вважався музичним, в 2006 році став оперним будинком і організував понад 80 заходів, приурочених до дня народження Маестро.
У рік своєї смерті Моцарт загрузнув у боргах, проте, не втрачав оптимізму. Його опери, які з успіхом виконувалися по всій Європі, принесли йому славу, але не багатство. Моцарт гарячково працював над завершенням прибуткових замовлень, щоб сплатити свої борги, що накопичилися незважаючи на його значні доходи.
Ми можемо закінчити наш тур слідами Моцарта відвідинами останнього місця його проживання, де тепер знаходиться універмаг «Штеффл». Моцарт і його сім’я жили в просторій 4-кімнатній квартирі в будівлі, яка знаходилася на цьому місці до 1849 року. Сьогодні лише невелика меморіальна дошка і бюст Моцарта 1849 року, розташовані на 7-му поверсі універмагу, нагадують нам про цього великого композитора.
Іван Велінов. Велика Епоха