antonprima.pro

Blog

  • Інтерв’ю з режисером фільму «Пастка» Сржаном Голубовічем

    Інтерв’ю з режисером фільму «Пастка» Сржаном Голубовічем

    #img_left_nostream#У фільмі «Пастка» відбито похмуре обличчя сербського суспільства під час болісного виходу з кризи. Це сучасний похмурий фільм про пересічну людину, яка вимушена зробити вибір між життям і смертю власної дитини. Події картини розвиваються в Сербії після падіння режиму Мілошевіча і відображають післявоєнне моральне і фізичне спустошення, коли людське життя знецінене, а жити нормальним життям здається недосяжною мрією.
     
    «Пастка» – це нова картина Сржана Голубовіча, що послідувала за його європейським хітом «Абсолютна сотня». Після показу «Пастки» на міжнародному кінофестивалі в Торонто Сржан Голубовіч зустрівся з Великою Епохою, щоб дати ексклюзивне інтерв’ю.
     
    – Що надихнуло Вас на створення цього фільму?
     
    Сржан Голубовіч: Існують три причини. Одна з них те, що в Сербії, країні, де ми живемо, ми часто не маємо вибору або навіть буває так, що обидва вибори неправильні. Ми живемо в країні, де постійно вибираємо менше зло. Це один з аспектів історії, який мені подобається. Інший момент, що надихнув мене, – те, що це історія про покаяння. У мене є відчуття, що все суспільство Сербії повинне пройти через покаяння і очищення, тому що під час війни ми зробили багато поганих речей. Ми не єдині винуватці, але ми більше винні, ніж інші, і відбулася безліч жахливих речей. Все суспільство і кожна людина повинні пройти через своє власне очищення, тому що без цього ми не можемо рухатися вперед. Це інший аспект, що захопив мене. Мені також хотілось зняти фільм про хорошу людину, про освічену людину з хоробрим серцем – універсальну історію, яка могла відбутися де завгодно і була б зрозуміла скрізь.
     
    – В цьому фільмі зачіпаються дуже уперечливі питання. Як би ви вчинили на місці головного героя?
     
    Сржан Голубовіч: Я зняв цей фільм, тому що я не знаю, що б я вибрав, це і є моя відповідь. Мої друзі говорять, що вони б пішли на вбивство, щоб врятувати власну дитину, але я не вірю в цю відповідь. Я думаю, що вони б прийшли до будинку хлопця, якого потрібно вбити і плакали б там три дні. Я думаю, що це дуже важко – вбити когось. Для мене було вкрай важливо зробити такий фільм, тому що в Сербії досі життя не має великої цінності. Я хотів зняти фільм про хорошу людину, яка повинна зробити щось подібне і про покаяння, через яке вона проходить після цього. Це фільм про крах всіх його моральних цінностей. Його і цілого суспільства.
     
    – Похмура дійсність в Сербії служить сильним фоном для цього фільму. Яку роль вона відіграє?
     
    Сржан Голубовіч: Для мене було дуже важливо зняти цей фільм для Сербії, тому що після війни люди не люблять дивитися драми, їм подобається дивитися комедії. Украй важливо створювати подібні реалістичні фільми і намагатися вести діалог, щоб освічені люди в Сербії почали замислюватися про нашу реальність. Більшість із них вирішили стати сліпими після всього, що з нами відбулося. Це дуже реалістично для Сербії, що інженер або вчитель не може вижити на свою зарплату, ось тоді і рушаться моральні норми – чесні люди не можуть вижити, не скоюючи злочинів. Насправді, сюжет з автомобілем дуже символічний у цьому фільмі: декілька кримінальних авторитетів водять дуже дорогі машини, я їжджу на своєму Opel Cadet, а на вулиці живуть цигани. Ми всі є різними сторонами однієї й тієї ж реальності. Я також знав, що цей фільм буде зрозумілий і за кордоном.
     
    – Зима створює похмурий настрій фільму. Чому це було важливо для Вас?
     
    Сржан Голубовіч: Це один з найважливіших аспектів фільму, тому що я знаю, що зима в Бєлграді – це найгнітючіша, але  в той же час і найчистіша пора року, я хотів сумістити цих два уявлення. Я також хотів, щоб все було похмурим, без сонця.
     
    – Чи можете Ви розповісти про життя в сучасній Сербії? Чи здійснює її минуле досі свій вплив?
     
    Сржан Голубовіч: Ми досі живемо в тіні війни. Під час 90-х ми пройшли через три війни. У Бєлграді не відбувалося справжньої битви, але ми зазнавали бомбардувань протягом трьох місяців. Це не було настільки жахливо, як війна в Сараєво або в Боснії. За часів колишньої Югославії ми жили добре, але потім всі процеси зупинилися. Зараз ми знаходимося на самому початку шляху, і Сербія робить дуже маленькі кроки. Я б хотів, щоб Сербія розвивалася краще і швидше.
     
    – Як ви оцінюєте кінофестиваль у Торонто цього року?
     
    Сржан Голубовіч: Я приїжджаю на фестиваль у Торонто вдруге, і мені тут подобається. Для мене найважливішою річчю на цьому кінофестивалі є те, що люди в Північній Америці зможуть подивитися фільм. Для мене продаж фільму – це не найголовніше, але це єдиний спосіб добитися того, щоб люди по всьому світу змогли його побачити, в цьому сенс його створення. Я роблю фільми для глядачів. Я є розповідачем для аудиторії, і для мене найбільший успіх полягає не в нагородах, а в тому, що ми добилися показу в багатьох європейських кінотеатрах, і я сподіваюся, що те ж саме буде і в Північній Америці.
     
  • Підготовка Еміля Хірша до зйомок у фільмі «В диких умовах» не обмежилася лише фізичними навантаженнями

    Підготовка Еміля Хірша до зйомок у фільмі «В диких умовах» не обмежилася лише фізичними навантаженнями

    #img_left_nostream#Під час підготовки до ролі Крістофера Маккендлесса в новому фільмі Шона Пінна «В диких умовах» Еміль Хірш не обмежувався одними лише фізичними навантаженнями.


    "Я ставив перед собою безліч невеликих викликів", – сказав Хірш.

    "Я вирішив цілком вимити свою квартиру до блиску і не зупинятися, поки ні порошинки не залишиться".

    Хірш прагнув бути таким же ретельним і організованим, як і Маккендлесс, наскільки він уявив його собі з історій, розказаних сім’єю Маккендлесса.

    "Я чув, що Маккендлесс, почавши роботу, завжди її закінчував, що не завжди скажеш про мене, так що, цей досвід допоміг мені навчитися як це робити".

    У фізичній підготовці теж було дуже мало послаблень, що прищепило Хіршу відчуття дисципліни.

    "Фізична підготовка включала лише невблаганні пробіжки, піші походи і випробування на витривалість", – заявив Хірш.

    Знятий за однойменною книгою автора Джона Крекауера, фільм «В диких умовах» детально розповідає про життя і смерть Крістофера Маккендлесса.

    Здобувши вищу освіту з видатною академічною успішністю в університеті Еморі, Маккендлесс роздав свої заощадження, спалив гроші, що залишилися, і посвідчення особи, і зник в дикій природі, перш ніж померти у віці 24 років.

    Після публікації книги пройшло десять років, перш ніж Пенн написав сценарій, поставив і зняв фільм.

    Зрештою, після чималих зусиль з боку Пенна, сім’я Маккендлесс погодилася на те, щоб Пенн по-своєму інтерпретував історію Крістофера.

    "Коли книга вперше вийшла, рана сім’ї була дуже свіжою. Вони були дуже вдячні Джону Крекауеру, що той прослідкував кроки, які вони у той час не змогли побачити", – сказав Пенн.

    І Пенн, і Хірш з великою повагою ставляться до Маккендлесса, сила волі якого дозволила йому взятися за те, що багато інших визнали б важкодосяжним.

    "Я був уражений історією хлопця, що наважився піти в глушину, а коли ви ще дитина, ідея зробити це здається неймовірною; принаймні, так було для мене", – сказав Хірш.

    У фільмі також знімалися Уїльям Херт, Маршу Гей Хардін, Кетрін Кінер, Вінс Воган і Джина Мелоун.

    Фільм «В диких умовах» вийшов у світовий прокат у вересні.

    Амір Талай. Велика Епоха

  • Огляд фільму ‘Улжан’. Головний герой шукає сенс життя у посткомуністичному Казахстані

    Огляд фільму ‘Улжан’. Головний герой шукає сенс життя у посткомуністичному Казахстані

    #img_left_nostream#На початку фільму французький турист на ім’я Шарль, організований і передбачуваний з вигляду іноземець, перетинає кордон Казахстану на чорному «Пежо». Проте, у міру того, як триває поїздка, здоровий глузд швидко залишає Шарля.

    Посеред пустелі він залишає машину і наполягає на тому, щоб іти пішки піщаними дюнами. Потім він втрачає паспорт і вважає, що новий йому не потрібний. Він дорожить тільки однією річчю: старою фотографією жінки з двома дітьми і поштовою листівкою.

    Під час своєї подорожі в нікуди Шарль знаходить нових друзів: Шакуні – нащадок шаманів; Улжан – казахська дівчина, яка, глибоко відчуваючи його внутрішні страждання, намагається втішити і полюбити його; кінь, який везе його далеко в гори у пошуках смерті або порятунку.

    Цей фільм не тільки зворушлива мелодрама, це також сатира на сучасний Казахстан, де комунізм стрімко перетворився на капіталізм. За словами Улжан, «зоопарк став джунглями». Історично значущі місця, де розгортаються дії, такі як колишні сталінські концтабори, колгоспи, полігони для ядерних випробувань і висихаюче Аральське море, роблять «Улжан» фільмом, який наводить на роздуми, а також створюють могутній фон для важкого стану Шарля.

    Глядач повинен сам вирішити, що шукає цей втомлений мандрівник, який настраждався, тоді як Улжан, наділена чистим серцем і безтурботною красою, співчутливо йде за ним.

    Версія англійською

  • Фільм «Темні початки: Золотий компас» – відправить нас до паралельного світу

    Фільм «Темні початки: Золотий компас» – відправить нас до паралельного світу

    У грудні 2007 в кінотеатрах пройде показ фантастично-пригодницької стрічки "Темні початки: Золотий компас". Фільм знятий за мотивами першої книги «Золотий компас» (видання в США) або "Північне сяйво" (видання в Європі) Філіпа Пуллмена, який отримав премію "Bestseller" за трилогію "Темні початки".

    У центрі подій 12 річна дівчинка Ліра, яка відправляється рятувати свого кращого друга Роджера. Їй належить врятувати не тільки друга, але й весь світ.

    «Золотий компас» – фантастична історія, що відбулася в паралельному світі, який дуже схожий на наш. У світі Ліри частина душі людини живе окремо від тіла в деймоні – дусі тварини, що говорить і супроводжує людину все її життя не тільки духовно, але й фізично. Деймон дитини може мінятися приймаючи форму тих тварин, які близькі дитині по духу. Але коли дитина виростає, деймон приймає форму тварини, яка відповідає характеру свого господаря. Зв’язок людини і деймона дуже сильний, будь-яке втручання в їх відносини категорично заборонене. Людина без деймона в світі Ліри вважається калікою.

    За матеріалами:
    kinokadr.ru
    goldencompassmovie.com

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

     

  • Пакистан впадає в анархію

    Пакистан впадає в анархію

    Пакистан стоїть на межі найсерйознішої політичної кризи у країні з часів утворення держави наприкінці 1940-х. Душі правлячих генералів втекли у п’ятки. Введення надзвичайного стану президентом-генералом Первезом Мушарравом стало останнім відчайдушним вчинком, зробленим з метою відновити закулісну угоду з ісламістськими екстремістами та придушити вимоги демократії та громадського правління.

    #img_right#В нинішній час Пакистан сильно нагадує Югославію в 1980-х, коли згасаюча комуністична ідеологія вже була нездатна утримувати країни разом. Ідеологія ісламістського екстремізму та структура керівництва «мулла-генерал» більше не діють в Пакистані.

    Аргумент генерала Мушаррафа про те, що його рішення було прийняте з метою кращої протидії наростаючому ісламістському екстремізму в країні, очевидно, не відповідає дійсності та здоровому глузду. Навпаки, військовий стан де-факто є благою звісткою для «Талібану» та «Аль-Каїди», які завжди віддавали перевагу переговорам з генералами, аніж з громадськими політиками, такими як Беназір Бхутто.  

    Через день після введення надзвичайного стану у Вазиристані між пакистанським урядом та рухом «Талібан» була укладена згода, в результаті якої були звільнені 200 пакистанських солдатів в обмін на видачу «Талібану» 25 засуджених талібанських активістів.

    Ці 200 військових здалися в полон руху «Талібан» декілька місяців тому, що принизило честь та гідність пакистанської армії, яка має у своєму розпорядженні ядерну зброю. ЗМІ Пакистану тоді повідомили, що солдати були викрадені ісламістськими бойовиками. Таємна угода включала вивід пакистанських військ з територій племен, які перебувають під контролем «Талібану». Навіть більше, після того, як оголосили надзвичайний стан, військовий режим ув’язнив тисячі продемократичніх активістів, журналістів та адвокатів, подібно до того, як тисячі буддійських ченців були заарештовані бірманськими генералами.

    Провина за появу нинішньої небезпечної ситуації в Пакистані лежить на восьмирічному репресивному військовому режимі генерала Мушаррафа, який дозволив «Аль-Каїді» та «Талібану» перегрупуватися та взяти під контроль великі північно-східні території в країні. Цього можна було б уникнути шість років тому, якби Пакистан вів чесну та прозору політику у боротьбі проти тероризму.

    Через шість років після того, як була оголошена війна проти тероризму, військова розвідка Пакистану, що має реальну владу в країні, все ще зациклюється на утопічній ідеології, відповідно до якої виживання Пакистану як країни можливе лише у випадку використання ісламістського екстремізму – чарівної палички для зовнішньої та внутрішньої політики Пакистану. Ця ідеологія є «душею» політичної структури в Пакистані.

    Пакистанська історія, ймовірно, також зіграла значну роль у появі нинішньої ситуації в цій країні. Це те, на що Захід завжди дивився крізь пальці. Держава Пакистан була утворена в 1947 році не бородатим муллою або людиною, що має помірні погляди. Вона була утворена англізованою світською елітою за підтримки британської Індії, коли англійці залишали Індостан. Британський тижневик «Гардіан» (Guardian Weekly) нещодавно розкрив, що територія Пакистану вперше була накреслена на мапі британським офіцером збройних сил, який ніколи не був у Індії. Ісламістський екстремізм у цій країні з’явився пізніше.

    Батько-засновник Пакистану Джинна Мухаммед Алі був світським і навіть агностичним індійським емігрантом у Лондоні, у якого була схильність, як повідомив тижневик Newsweek 29 жовтня, до віскі та, за словами Таріка Алі [британсько-пакистанський письменник], до свинини (в Ісламі заборонено вживати алкоголь та свинину). Тарік Алі також заявив, що Джинна не говорив на жодній з індійських мов, за винятком англійської.

    Атеїзм у Пакистані був заборонений в 1971 році після від’їзду англійської групи військових радників у Бангладеш з Пакистану. Це стало попередженням пакистанській правлячій еліті, що виживання Пакистану можливе лише за допомогою ісламістського екстремізму. Вважалося, що ісламістський екстремізм має потенціал, щоб придушити прагнення до незалежності етнічних меншин, які були насильницьким шляхом інтегровані у нову державу Пакистан.

    Пуштуни та белуджі однозначно мають культуру, історію та мову зовсім відмінну від пенджабців. Пуштуни були традиційними правителями Делі перед утворенням Британської та Монгольської імперій в Індії. Пуштуни прагнуть вийти з-під влади пенджабського режиму в Ісламабаді.

    Пакистанська територія племен федерального управління (ФАТА) – це тюрма, жителі якої ізольовані від іншої частини світу. Вони заробляють на життя торгівлею наркотиками та контрабандою зброї. ФАТА є надійним притулком для бойовиків «Аль-Каїди» та «Талібану».

    Сьогодні велика частина пакистанських племінних територій перебуває під контролем «Талібану», котрий, як повідомляють, замінив пакистанські прапори на свої власні прапори білого та чорного кольору. Таким чином, пакистанська військова розвідка вже успішно витіснила пуштунський націоналізм релігійним фанатизмом «Аль-Каїди»: нав’язування всьому світові закону Аллаха та вбивство всіх безбожників на планеті. Пакистанській військовій розвідці тим не менш не вдалося насадити цю ідеологію в Белуджистані, де війська Пакистану ведуть війну зі спокійним белуджським сепаратистським рухом. Пакистанська військова розвідка використовує «Талібан» для придушення національної самосвідомості белуджів у цій провінції.

    Міжнародна група з запобігання криз опублікувала попередження про цю небезпечну стратегію всередині Пакистану. Пакистанська військова влада дотримується політики «репресій, вбивств, арештів, викрадень та тортур з метою підкорити белуджів своїй волі».

    Пуштунський націоналізм – це невимовний жах для пакистанських параноїчних військових правителів в Ісламабаді. Націоналізм пуштунів неодмінно буде в сто разів більш смертельним, аніж белуджський націоналізм. Саме з цієї причини генерал Мушарраф вибрав політику «і вовки ситі, і вівці цілі». Він робить все можливе, щоб задовольнити США, і одночасно тримається за рятівний трос, прив’язаний до «Талібану».

    Іронія в тому, що обидві організації – пакистанська військова розвідка та «Аль-Каїда» – мають однакові стратегічні цілі в порівнянні з «Талібаном», які розвивалися упродовж багатьох років ідеальної співпраці у минулому. А «Талібан» частенько проявляв себе як легіон фанатичних релігійних роботів, будучи яблуком роздору між «Аль-Каїдою» та пакистанською військовою розвідкою.

    Обидва угруповання передбачають: для Пакистану втрата «Талібану» рівнозначна втраті Пакистану раз і назавжди. А для «Аль-Каїди» втрата релігійної войовничості, як рухомої сили «Талібану», еквівалентна втраті контролю над цим рухом.

    Виходячи з принципу «розділяй та володарюй», пакистанська військова влада підтримує пуштунські екстремістські партії, такі як «Джамаат улема-і-ісламі» (голова якої Маулана Фазлур-Рахман є основним захисником афганського філіалу руху «Талібан»), намагаючись протидіяти белуджам та помірним пуштунським партіям.

    Військовий режим Пакистану використовує приплив американських грошей та зброї для боротьби з белуджським та пуштунським націоналізмом, тим часом заохочуючи до войовничості членів руху «Талібан». «Джамаат улема-і-ісламі» володіє величезною мережею медресе [мусульманський навчальний заклад] і в Белуджистані, і в Північно-західній пограничній провінції, які використовуються у якості університетів для вивчення протиприродної ідеології та тероризму.

    З 2004 року у генерала Мушаррафа з’явилася небезпечна схильність до укладення мирних договорів з «Аль-Каїдою», з суміжними до «Талібану» релігійними групами та пакистанським «Талібаном», який перемістив свій мозковий центр у «племінний пояс» пакистанських пуштунів після того, як рух «Талібан» був витіснений з Афганістану військами СЩА та НАТО.

    Ця політика настільки надала хоробрості бойовикам «Талібану» в Афганістані, що зараз вони готові вступити у генеральний бій з силами НАТО. За наявними відомостями, тільки в цьому місяці вони захопили три округи у східних провінціях Афганістану.

    Подібний генеральний бій та захоплення територій нанесли поразку російським військам в Афганістані в 1980-х роках. В прийдешньому році силам США та НАТО буде дуже важко зберегти військовий статус-кво без використання додаткових військ.

    Попри все, в Пакистані ситуація війни з тероризмом більш серйозна, ніж у Афганістані. Пакистанська правляча еліта будь-якими способами намагається нажити грошей на війні проти тероризму. Одна й та сама війна по-різному сприймається на Заході та в Пакистані. Пакистанський військовий режим розглядає війну проти тероризму як можливість покласти в кишеню мільярди західних доларів та використати західну підтримку, щоб розповсюдити центральну владу на норовливі племінні території.

    Замість цієї нерозважливої стратегії Пакистану потрібно здійснити повний перегляд своєї структури влади – гібриду генералів та екстремістських мулл. Пакистанська військова розвідка, як сказала нещодавно Беназір Брутто, повинна бути повністю реорганізована.

    Лише демократія та справжнє громадянське правління можуть врятувати Пакистан та допомогти світові виграти війну проти тероризму. На Захід та НАТО очікує грандіозна поразка в Афганістані, якщо вони не зможуть покласти край військовому режиму та його заплутаному ланцюгу злочинів у Пакистані.

    Автор Есан Азарі – афганський письменник, що живе у Сіднеї, Австралія.

  • Студенти Могилянки дізналися про злочини в КНР

    Студенти Могилянки дізналися про злочини в КНР

    #img_left_nostream#В минулий четвер Києво-Могилянську академію відвідав незвичайний гість – екс-держсекретар Канади з Азіатсько-Тихоокеанького регіону пан Девід Кілгур. Його доповідь була присвячена тоталітарним режимам (на прикладі Китаю).  Виявляється в сьогоднішній Піднебесній відбувається справжній геноцид – компартія Китаю не тільки переслідує людей за віру, катує, але й використовує їх у трудових таборах як безоплатну робочу силу та навіть видаляє органи у живих людей на продаж. Ці бідолахи – не злочинці, вони – послідовники Фалуньгун – люди, що намагаються жити за принципами Істина-Доброта-Терпіння.  Через популярність руху серед китайців, лідер компартії побачив в цій духовній практиці альтернативу своїй тоталітарній ідеології і пряму загрозу своєму режиму й розпочав кампанію жорстокого переслідування послідовників Фалуньгун.


    Студентам-юристам особливо цікаво було почути історію про одного з китайських юристів, Гао Чжишеня, який входить в десятку кращих адвокатів Китаю. Пройшовши шлях від злиднів до визнання, він припустився однієї «стратегічної» помилки – почав відкрито в суді захищати послідовників Фалуньгун. Гао схопили і його доля до сьогодні невідома. За його сім”єю постійно слідкують, навіть його дітей до школи й назад супроводжує міліція. І це відбувається в сьогоднішньому Китаї, який прийматиме Олімпійські ігри – 2008 в Пекіні. Так  офіційний Пекін намагається демонструвати світу свою повагу до прав людини й особистих свобод!
    Девід Кілгур також зачепив питання репресій китайського тоталітарного режиму, що здійснюються КПК не тільки в середині країни, але й підтримуючи Судан в його геноциді Дарфуру. Як відомо, в далекій африканській країні араби вбивають африканців лише за їхню віру.

    Виявляється, Україна також додала своє в геноциді в Дарфурі. Адже літаки «Антонов», що виробляються в Києві, викупає Китай та перепродає Судану. А далі Уряд Судану бомбардує Дарфур з українських літаків.  В зруйновані міста згодом вїжджають суданські танки з найманцями,  які влаштовують безлад – вбивають чоловіків, ґвалтують дівчат. Отже, виявляється й ми, Україна, якимсь чином   причетні до цього.

    На питання студентів, з якою метою Девід Кілгур прибув до України, він відповів, що Україна – 41-ша країна, яку він відвідав, ознайомлюючи уряди  країн та громадськість з результатами незалежного «Звіту щодо перевірки тверджень стосовно видаляння органів у послідовників Фалуньгун». У цьому розслідуванні він надав 33 типи доказів на підтвердження того, що в Китаї насправді відбуваються небувалі репресії людей, які живуть за принципами Істина-Доброта-Терпіння – послідовників Фалуньгун. (повний текст звіту тут: www.ohi.org.ua). Подорожуючи країнами, Девід Кілгур із співатором звіту Девідом Мейтасом закликають уряди країн звернути увагу на геноцид, що вібувається в Китаї та докласти максимум зусиль для його припинення. «Я сподіваюсь, що ви, прийшовши додому, розішлете цю інформацію своїм знайомим електронної поштою. Чим більше людей казатимуть про це, тим менше шансів у цих злочинів продовжуватися надалі», – додав він.

    Ми бачимо, що історія повторюється: починаючи від Олімпійських ігор 1936 року в Берліні – до Олімпійських ігор у Пекіні в 2008 році, від 100 % економічного росту промисловості нацистської Німеччини – до підйому економіки КНР, від нацистських ”фабрик смерті” – до видаляння внутрішніх органів (за вказівкою КПК) у живих практикуючих Фалунь Дафа в секретних концентраційних таборах, від сумнівів і зволікання з реакцією світової громадськості на свідчення першого очевидця з концентраційного табору Аушвіц – до сумнівів щодо звірств у нинішніх концентраційних таборах КПК.

    Але ми не можемо більше стояти осторонь, як стояли осторонь голодомору в Україні в радянські часи. Сьогодні від нас із вами залежить, чи триватиме далі це безчинство.

     
    Додаток: 
     
    Фалунь Дафа (Фалуньгун) – стародавня система самовдосконалення  душі та тіла, яка ґрунтується на принципі ІСТИНА-ДОБРОТА-ТЕРПІННЯ       Завдяки Фалунь Дафа мільйони людей у більш ніж 80-и країнах світу здобули спосіб підтримки гарного самопочуття і внутрішньої рівноваги.
     
    На додаток до глибокого вчення Фалунь Дафа містить комплекс із п’яти вправ. Практика сприяє зміцненню здоров’я, не вимагає спеціальної фізичної підготовки і доступна кожному.
     
    У 1999 році за офіційними даними у Китаї приблизно 100 млн. чоловік займалось Фалунь Дафа (Фалуньгун). Така кількість духовно незалежних людей налякала керівництво компартії Китаю. Через це 20 липня 1999 р. Цзян Цземінь (екс-лідер КПК) розпочав кампанію масового придушення Фалунь Дафа. Незаконні репресії розширилися до неймовірного масштабу через підтримку КПК, ідеологія якої ґрунтується на боротьбі, насильстві та неправді.
     
    #img_center_nostream#
     


     

  • Фотоогляд: Напевно ви не бачили, які манти (китайські пампушки) роблять справжні майстри

    Фотоогляд: Напевно ви не бачили, які манти (китайські пампушки) роблять справжні майстри

    Напевно ви не бачили, які манти (китайські пампушки) роблять справжні майстри (фотоогляд).

    #img_gallery#

  • В Україні судитимуть комунізм (фото)

    В Україні судитимуть комунізм (фото)

    #img_right#Комуністичну ідеологію необхідно засудити назавжди. У цьому переконані організатори міжнародної конференції «Від комунізму до демократії – через Міжнародний суд. Правові механізми запобігання системним злочинам проти людства», що днями пройшла в Києві. Представники більше ніж 20 організацій з України, Канади, Росії, Литви та Німеччини зібрались для того, щоб викрити злочини комунізму як минулого, так і сьогодення, а також розробити механізми проведення міжнародного суду над злочинами комунізму проти людства.

    Захід розпочався вшануванням хвилиною мовчання жертв Голодомору і всіх жертв комуністичних злочинів та показом документального фільму «Незнаний голод» про трагічні події  1932-33 років. Фільм з Канади привіз сам режисер – Тарас Гуцало.  Фільм базований на інтерв’ю з живими свідками та дослідниками Голодомору, зокрема, з відомим вченим Гарвардського університету Джеймсом Мейсом. Ця мало відома на той час документальна стрічка була першим фільмом про Голодомор в Україні, випереджуючи навіть тепер добре відомі «Жнива розпачу», що так само створені в Канаді.

    Ігор Лісодід як голова оргкомітету переконаний, що суд громадськості над злочинами комунізму зробити легко і суспільство вже давно готове до цього. А ось щоб зробити суд на державному чи міждержавному рівні – необхідно, щоб уряди країн були готові розробити нову законодавчу базу і вже на основі цього провести трибунал, або використати існуючу законодавчу базу відомих трибуналів. «Потрібно не допустити повернення комуністів, адже ця загроза не зникає. І комуністи в своїх програмах відверто пишуть, що вони підуть ленінським шляхом. А цей шлях пролягає по трупам мільйонів людей», – додав він.   

     Володимир Сергійчук, професор, доктор історичних наук України, наголосив, що «комуністична ідеологія себе вичерпала, вона виявилася недієздатною». «Зараз комунізм не користується популярністю серед людей. За цієї ідеології як людина, так і народ не можуть вільно розвиватися», – вважає він.

    Рональдас Расінскас, виконавчий директор «Міжнародної комісії з оцінки злочинів радянського  та нацистського окупаційних режимів», запропонував визнати радянську ідеологію злочинною: «Історія    завжди була, є і буде сферою маніпуляцій суб’єктивних оцінок та інтерпретацій». Він порівняв два тоталітарні режими – комуністичний та фашистський – та ставлення до них литовців та євреїв. Пан Расінскас запропонував розширити концепцію геноциду і прийняти юридичні рамки, де злочини комуністичного режиму визначатимуться як злочини міжнародного масштабу проти людства і людяності, котрі не мають строку давності, а також ухвалити жорсткі закони та кримінальну відповідальність за заперечення злочинів комуністичних режимів. Він наголосив: «Треба пам`ятати, що непокараний злочин повторюється. Кримінальне судове покарання стало б даниною пам`яті загиблих, запорукою миру та стабільності в Україні, Європі та світі».

    Дослідник комуністичної ідеології, голова секретаріату ОУН Роман Матузко в своїй доповіді викрив ідеологію, політику й основи економічного будівництва комуністичної теорії: «Якщо ми не будемо бачити практику теорії, ми ніколи не переможемо цю злочинну ідеологію».

    Проводячи паралелі з сьогоднішньою ситуацією в Україні, він заявив: «Про яку судочинну систему можемо говорити, коли на сьогоднішній день система «власті совєтов» в Україні не ліквідована? Коли «вєрховний совєт» (не плутати з Верховною Радою) на сьогоднішній день в своїй більшості проімперського та прокомуністичного спрямування?» Він додав: «Я прагну, щоб ви усвідомили, з якою небезпечною ідеологією та тонкою системою впливу на людську підсвідомість ми зіштовхнулися».

    Спеціальним гостем конференції був екс-держсекретар Канади з Азіатсько-Тихоокеанського регіону Девід Кілгур. На конференції він презентував незалежний звіт щодо сьогоднішніх злочинів комуністичної партії в Китаї. Разом із співавтором, Девідом Мейтасом, вони дійшли висновку, що тоталітарний режим КНР санкціонує вилучення органів у живих людей, послідовників Фалуньгун, після чого їхні тіла піддаються кремації для знищення доказів. Зараз духовна практика Фалуньгун переслідується в Китаї, а тисячі її послідовників піддаються тортурам в таборах, використовуються в якості рабської трудової сили, а також гинуть через вилучення життєво важливих органів. Пан Кілгур зазначив: «Історія Комуністичної партії – це історія страхітливих масових злочинів стосовно власного народу. Комуністичний режим [Китаю] знищив більше безневинних людей, ніж нацистська Німеччина і сталінський режим разом узяті. Спостерігається масове вбивство або відмова дівчаток від новонароджених. Широко застосовуються тортури. Здійснюється масове і довільне виголошення смертних вироків. Китай здійснює більшу кількість страт, ніж решта всіх країн разом узятих. Релігійні переконання пригнічуються…»
     
    Девід Мейтас – міжнародний адвокат з прав людини, біженців та мігрантів вважає, що комуністична ідеологія призводить до однакової системи порушення прав людини в будь-якій країні, де вона панує. У своїй доповіді про корені комуністичної ідеології Девід Мейтас зазначив: «Переслідування проти Фалуньгун, яке ми бачимо в Китаї, не є суто китайською проблемою, це – комунізм. Так само, як і спровокований голод, який відбувався в Україні, був не лише українською проблемою. І як мовчали про голодомор в Україні або ж про нацистські табори смерті, так само блокується інформація про жорстоке переслідування послідовників Фалуньгун у Китаї. І ми бачимо схожі системи порушення прав людини, де б не панувала ця тоталітарна ідеологія».

    Ян Якілек, представник міжнародної правозахисної організації International Society for Human Rights з Польщі, розповів про падіння комунізму в своїй країні: «Ідеологія комунізму в основному гарантує, що все буде приведено до найменшого спільного знаменника – найгірші люди прийдуть до влади й пануватимуть країною. Це урок, якого ми навчились в Польщі. Звичайно, в нашій країні комунізму ніхто не хотів, він був нав’язаний Радянським Союзом, Сталіним. Падіння комунізму в 1989 році було результатом того, що робочі та інтелектуали об’єднались і просто заявили: «Це має припинитися зараз!» І зараз комуністична партія в Польщі заборонена. Це прописано в конституції. Я сподіваюсь, що в Україні люди зможуть розпізнати справжню сутність цієї ідеології і підуть таким самим шляхом, що й ми».

    Сергій Неділько – юрист, голова громадського об`єднання «Самостійна Україна», звернув увагу на те, що в міжнародній судовій практиці «злочини проти людства і проти людяності не мають терміну давності». Щодо механізму реалізації  Міжнародного суду над злочинами комунізму він також запропонував «звернутись до Президента, щоб утворити робочу групу для підготовки нормативних актів, які стосуються засудження тоталітарного режиму. Також  звернутись до відповідних державних органів України з вимогою почати процес примусового розпуску (ліквідації компартії) на тій підставі, що вона проголосила право наступництва злочинної КПРС». Таким чином, на його думку, від національного засудження комунізму можна перейти до міждержавного, а потім до міжнародного: «Якщо на національному рівні ми зможемо вирішити питання про визначення факту і засудження ми можемо створити міждержавну комісію або міждержавний суд разом з тими країнами Європи, які вже провели люстрацію, які так чи інакше засудили комуністичний режим».
     
    Також з доповідями виступили Ванда Брідене – член правління Міжнародної асоціації колишніх політв‘язнів та жертв комунізму (Inter-Asso) (Німеччина), Євген Пронюк – голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих (Україна), Степан Кириленко – заступник голови Київської організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса (Україна), Андрій Мохник  – голова Київської міської організації ВО «Свобода» (Україна), Іван Крулько – голова Молодого Народного Руху, член політради НРУ (Україна), Вікторія Сюмар – виконавчий директор Інституту масової інформації (Україна),  Максим Гафіяк – голова Київського регіонального відділення Міжнародної Правозахисної Асамблеї, член Українського Комітету «Гельсінкі-90» (Україна).
    Учасники конференції ухвалили резолюцію щодо подальшої розробки правових механізмів, які дозволять провести Міжнародний суд над злочинами комунізму проти людства, заборонити комуністичну ідеологію як людиноненависницьку та унеможливити повторення злочинів комунізму у майбутньому. Окремо була винесена резолюція щодо становища в Китаї, де в живих послідовників Фалуньгун вилучаються для продажу органи, як акту нового, небувалого до цього в історії людства, яскравого прикладу нового виду геноциду.

    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
    #img_center_nostream#
           

  • В Україні щонайменше 4 людини вірять у Майдан

    В Україні щонайменше 4 людини вірять у Майдан

    #img_left_nostream#Тарас Стецьків, Микола Томенко, Юрій Луценко та Володимир Філенко, польові командири, привселюдно заявили сьогодні, що щиро вірять у перемогу Майдану у 2004 році.
     
    Але вони переконалися, що людям треба не тільки обрати владу, але потім її ще й контролювати.
     
    Атмосферу тогочасного Майдану відтворювали хронікальні кадри, що транслювалися на моніторі. Помітивши зацікавлених журналістів, голови яких у якусь мить були повернуті до відеоматеріалу, Юрій Луценко пошуткував, що «на такі кадри дивитися на багато цікавіше ніж на їхні обличчя».  
     
    Згадуючи події 2004 року, Луценко підкреслив, що ключовими поняттями, які об’єднали людей, були віра, свобода та гідність. За словами пана Юрія, тогочасна влада намагалася лишити людей саме гідності, адже «без гідності народ перетворюється в мовчазне бидло».
     
    Під час промови четвертого польового командиру, пана Стецьківа, Луценко багатозначно посміхався з Володимиром Філенко, вказуючи на монітор, де пані Юлія з Ющенком в унісон з натовпом вигукували гасла Майдану. Такий радісний настрій залишився без коментарів.
     
    Микола Томенко своїм виступом акцентував ту роль, яку відіграли прості люди, ризикуючи своїм життям, роботою, здоров’ям, стоячи на Майдані. Томенко зазначив, що основною помилкою влади та ЗМІ була героїзація політиків тоді, коли потрібно було героїзувати тих простих людей. Микола Томенко переконаний, що Майдан відіграв значну роль у формуванні громадянської свідомості українців. До Помаранчевої революції лише 49% українців пишалися, що вони є українцями, а після 2004 року – 67%.
     
    Говорячи про сьогодення, Луценко зазначив, що найкращим подарунком людям на третю річницю Помаранчевої революції буде створення демократичної коаліції.
    Чотири польових командири представляють сьогодні дві політичні сили, але «дружньо, по-братські», Томенко та Філенко представляють партію БЮТ, а пан Луценко зі Стецьківим – "Нашу Україну – Народну самооборону". І для пана Томенка були вкрай образливі рядки з одного видання, де журналіст говорить про існуючі ідеологічні розбіжності між партіями БЮТ та НУНС. Він запевнив усіх у протилежному.
     
    Україна визначила своїх чотирьох польових командирів, своїх чотирьох «елементів». А хто ж той п’ятий «елемент», який спроможний буде врятувати Україну? 
    #img_center_nostream# 
  • Голодомор: 10 млн. жертв, але скільки буде свічок?

    Голодомор: 10 млн. жертв, але скільки буде свічок?

    #img_left_nostream#24 листопада, у День вшанування жертв Голодомору, Президент закликає кожного українця засвітити свічку на згадку про загиблих. У 32-33 роках двадцятого століття в Україні від голодної смерті померло близько 10 млн. людей. Щонайменше 10 млн. свічок вимагає від нас історія та наша пам’ять, але чи набереться така кількість в Україні?

    Можливо не у кожному вікні буде горіти така свічка. Україна розділилася на тих, хто хоче пам’ятати, і на тих, хто пам’ятає, але прагне забути. «Прикро, що світова спільнота не знає цілого масиву з подій 1932-1933 років, але більш прикро, що сама нація не хоче про це знати», – зазначив В. Ющенко, повідомляє прес-служба МЗС України. Президентська політика спрямована на вшанування історичної пам’яті щодо Голодомору, але вона зустрічає чимало перешкод, як з боку власного народу так і з боку інших країн, зокрема Росії, яка займає досить принципову позицію щодо цього питання.

    «Коли я був у Америці, де представляв виставку «Забуттю не підлягає», в тому числі і в штаб-квартирі ООН, російська дипломатія робила дуже серйозні й вагомі кроки для того, щоб Голодомор не був визнаний геноцидом», – згадує Роман Круцик, голова київської міської організації «Меморіал».

    Сьогодні Міністерство закордонних справ Росії звинувачує Україну в спекуляції на темі Голодомору. Як повідомляє «Газета по-українські», у понеділок Департамент інформації й преси МЗС Росії заявив, що «оголошення трагічних подій тих років «актом геноциду» щодо українського народу є однобоким перекручуванням історії…».

    Якщо це було перекручуванням, тоді звідки взялися архівні документи, які так ретельно приховувала влада? На сьогоднішній день СБУ вже розсекретила значну кількість таких  документів, за допомогою істориків було опубліковано більше 100 науково-документальних книг, у яких досліджується природа тоталітаризму, політичних репресій і Голодомору 1932-1933 рр.

    Але, нажаль, цього виявилося замало для світової спільноти, щоб визнати Голодомор геноцидом українського народу. На сьогодні лише близько 10 країн визнали трагедію 32-33 років геноцидом. Серед них Австралія, Еквадор, Іспанія, Перу, Грузія, Канада, Литва та ін. Польща висловила свою солідарність з позицією України щодо визнання Голодомору актом геноциду. Втім Франція не визнає, адже вважає, що голод був і в інших регіонах.

    Хоча до компетенції ЮНЕСКО і не входить визнання Голодомору геноцидом, але й вона не залишилася осторонь. 1 листопада цього року 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». У тексті Резолюції Генеральна конференція ЮНЕСКО вшанувала пам’ять загиблих і висловила співчуття жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні та жертвам голоду, що також мав місце у Росії, Казахстані та інших частинах колишнього СРСР, повідомляє прес-служба МЗС України.

    Координатор системи ООН в Україні Френсіс М. О’доннелл висловив сподівання, що ООН також розгляне питання щодо визнання Голодомору геноцидом, повідомляє Delfi.

    Перший заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко вважає своїм величезним моральним обов’язком, як громадянина, так і дипломата, донести до нашої, а головним чином до світової громадськості, правду про цей страшний злочин проти українського народу. «Скажу відверто, це не проста робота…», – зізнався пан Володимир. Поки що в світі дуже мало знають про цю трагедію. Часто Голодомор в Україні ототожнюють з тим голодом, який мав місце в інших регіонах Радянського Союзу. Пан Огризко переконаний, що саме роз’яснювальна робота щодо Голодомору в Україні є найважливішою на даному етапі.

    А ось пан Литвин не підтримує ідеї надання Голодомору статусу геноциду. За інформацією ІCTV, політик вважає, що потрібно чітко заявити, що це крок для встановлення історичної правди, а не зведення історичних рахунків, а тим більше висунення претензій Росії як правонаступнику Радянського Союзу.

    Нагадаємо, що українські та закордонні історики зібрали незаперечні докази того, що мільйони людей у Радянській Україні померли внаслідок систематичної конфіскації зерна та продуктів харчування.

    Отже, кількість запалених свічок буде свідчити про розуміння громадою важливості шанування своєї історії. Можливо зараз їх буде замало, але крок за кроком ми наблизимося до того моменту, коли будемо спроможні вшановувати не тільки померлих під час Голодомору, але й зможемо співчувати іншим народам.