Blog

Вашій увазі пропонується вибране з колекцій, представлених на Тижні моди у Йоханнесбургу (ЮАР), що почався 23 серпня.

#img_gallery#

#img_left_nostream#Популярне в Китаї ЗМІ «Південний тижневик» на першій сторінці опублікувало статтю під назвою «Китай закликає зупинити трансплантаційний туризм».

У статті мовилося про нещодавно введені обмеження для іноземних туристів, які приїздять до китайських лікарень для пересадки органів, а також про таємницю, що ховається за здійснюваними під контролем комуністичної партії трансплантаціями в континентальному Китаї.

Дуже прибутковий бізнес



Кількість проведених операцій з пересадки органів стрімко підскочила після 1999 року, і лікарні здобули з цього величезні прибутки.

«Південний тижневик» згадав про те, що кількість пересадок печінки збільшилась в шокуючих пропорціях: у 1999 році було виконано лише 24 операції, в 2000 році – 78 операцій, а в 2003 – 356. У 2004 році було зроблено 507 пересадок печінки, що перевищило світовий рекорд, встановлений до цього Центром трансплантації органів Пітсбургського університету в Сполучених Штатах.

Здійснивши 368 операцій з пересадки нирок в тому ж році, Східний центр трансплантації органів став найбільшим центром цієї галузі в Азії. А з 2005 по 2007 р. одних тільки операцій з трансплантації нирок було зроблено більше 600.

Отже, кількість операцій з пересадки печінки в цій лікарні різко зросла після 1999 року. З 1999 по 2006 р. вона виконала не менше 2000 операцій з пересадки печінки. Дані про трансплантації за 2001-2002 роки в статті не повідомляються.

За затвердженнями «Південного тижневика», величезна кількість пересадок принесла Східному центру трансплантації органів величезні прибутки.

Згідно з попередніми дослідженнями, «завдяки операціям з пересадки печінки Центр заробляв щонайменше 100 мільйонів юанів (13,2 мільйона доларів) на рік».

Джерело органів невідоме, розслідування заборонене

Відносно джерела органів «Південний тижневик» в своєму звіті наводить суперечливу інформацію.

У статті говориться, що «з початку цього року трансплантація органів для іноземців пережила різкий спад. У заступника директора Східного центру трансплантації органів Чжу Чжицзуня було взято інтерв’ю. Заступник директора, який займає кабінет на другому поверсі Центру, виглядав схвильованим. З часу китайського нового року пройшло вже більше 6 місяців, проте лікарня, котра прославилася як найбільший азіатський центр з пересадки органів, здійснила всього 15 пересадок печінки, що набагато відстає від 600 пересадок, зроблених в 2006 році».

«Чжу Чжицзунь також заявив, що різке падіння кількості пересадок викликане нестачею «забезпечення органами». Органи, які використовувалися при трансплантаціях в цьому році, поступили від живих донорів, тобто від членів сімей прооперованих людей».

Можна тільки дивуватися, як же цій лікарні вдалося провести більше 600 операцій з пересадки в 2006 році? Звідки узялися ці органи? За останні півроку було виконано всього 15 операцій з пересадки органів, донорами яких були члени сім’ї. Чому так різко все змінилося?

У звіті «Південного тижневика» згадується, що «не дивлячись на величезну кількість здійснених операцій, всесвітньо відомі медичні журнали так і не написали про клінічний досвід і результати досліджень Китаю у галузі трансплантації печінки.

Одна з основних причин цього полягає в тому, що автор дисертації не може пояснити, звідки взялися ці органи. Товариство трансплантації якось опублікувало документ на три сторінки, що відкрито заборонив китайським вченим подавати будь-які дисертації або звіти з питання пересадки органів на з’їздах Товариства трансплантації».

У звіті також мовиться, що «автор доповідей з клінічного досвіду Китаю не може пояснити, звідки поступають органи. Якщо від злочинців, засуджених до смерті, з відома членів їх сімей або від живих донорів, чому він не може сказати, звідки вони беруться? У липні 2005 року на Міжнародній конференції з питань пересадки печінки заступник міністра охорони здоров’я Хуан Цзефу вперше заявив, що більшість органів у Китаї вилучаються у страчених в’язнів».

«Він підкреслив, що органи витягувалися тільки з мертвих ув’язнених після отримання дозволу від них або членів їх сімей, і це здійснювалося відповідно до загальних принципів медичної етики. Він також сказав, що уряд Китаю має намір стимулювати ще більше людей до пожертвування своїми органами».

Якщо органи, використовувані при трансплантаціях, вилучали в ув’язнених після отримання від них згоди або від родичів, і якщо все відповідало принципам медичної етики, тоді чому в 2007 році кількість донорів так різко зменшилася?

Так сталося тому, що страчених ув’язнених стало значно менше? Чи Китай скасував смертну кару? А як щодо 600 операцій з пересадки печінки в 2006 році, які, як вважається, забезпечувалися живими донорами?

Виникає ще одне питання: «Як це здійснювалося? Органи були вилучені до приведення у виконання смертного вироку?» Якщо так, то чи відповідає це принципам медичної етики?

«Південний тижневик» також повідомив про популярність і масштаби цього прибуткового бізнесу в країні: «У Китаї більше 600 госпіталів і 1700 докторів, які виконують операції з пересадки органів. Для порівняння, в США є близько 100 лікарень, які спеціалізуються на пересадці печінки, і до 200 – на пересадці нирок».

У статті говориться, що «частка живих донорів у Китаї становить менше 2% від загальної кількості, що набагато поступається частці живих донорів в Сполучених Штатах (35%)».

Слід зазначити, що за кількістю трансплантацій органів Китай більш ніж у три рази перевершує США. Якщо взяти за приклад пересадки нирок, то з 1993 по 2002 р. середньорічне зростання в Китаї становило 14%, тоді як у США – всього лише 4%.

Викликає здивування, як вони змогли здійснити таку велику кількість операцій з трансплантації органів за наявності такої маленької групи живих донорів. Це наштовхує на думку про існування ринку органів. А чиї органи надходять на цей ринок?

У незалежному дослідницькому звіті Девіда Кілгура і Девіда Мейтаса, котрий підтвердив, що вилучення органів у Китаї дійсно вчиняється, автори ясно вказують на те, що «різке збільшення кількості пересадок відбулося одночасно з початком репресій Фалуньгун».

Як ми вже відзначали вище, кількість донорів в 2007 році різко скоротилася. Це може бути ознакою того, що режим почав знищувати докази і підсилювати контроль над лікарнями внаслідок викриття злочинів КПК і тиску, що чинила на Китай міжнародна громадськість в 2006 році.

Східний центр трансплантації є лише верхівкою айсберга. Завдяки пересадкам органів протягом останніх шести років більше 1700 докторів з близько 600 лікарень по всьому Китаю сколотили собі величезні капітали.

Термін «клон» – грецьке слово (klon), що означає гілочку, пагін, черешок. Вже більше 4 тисяч років людству відомий такий спосіб вегетативного розмноження рослин.

#img_right#Про безстатеве розмноження, тобто клонування ссавців, стало відомо не так давно.

Народження в 1997 році клону ягнички Доллі в Рослінському інституті, Шотландія, в результаті використання донорського ядра клітини молочної залози дорослої вівці стало сенсацією.

А незабаром заговорили й про клонування людини.

Що потрібно для клонування людини:

– жіноча яйцеклітина, з якої видаляється власне ядро;

– клітина донора, що підлягає клонуванню. Ядро цієї клітини трансплантується в яйцеклітину;

– отриманий у такий спосіб зародок проникає в матку сурогатної матері, тобто жінки, яка погодилася виносити цю вагітність.

Народжена таким чином людина і є клоном. Вона успадковує в повному обсязі генетичний код донора (генотип). Але справа у тому, що далеко не з першої спроби вдається одержати зародок клону. Наприклад, у випадку з ягничкою Доллі це вийшло з 277 спроби. Виходить, заради цього загинуло 276 яйцеклітин. При клонуванні людини передбачається, що таких втрат буде набагато більше.

Свого часу Папа Римський Іоанн Павло II був дуже стурбований проблемою клонування людини, висловлювався проти цієї ідеї. За його переконаннями, наукові дослідження в цій галузі повинні бути обмежені базовими нормами етики.

 

Прихильники клонування людини вважають, що при розумному законодавчому регулюванні переваги клонування перевищили б його недоліки. Клонування може вирішити проблему дітонародження в безплідних пар, а найголовніше, що їх надихає, це те, що можна покращити людське суспільство клонами видатних людей, таких як Ньютон, Ейнштейн, Рузвельт, Черчілль, Наполеон, видатними спортсменами, художниками і артистами.

 

Вони цілком допускають клонування з тканин давно померлих людей, навіть фараона Єгипту Рамзеса II. Такий безглуздий оптимізм дивує. Де гарантія того, що клони успадкують духовні цінності цих людей? У релігії вважають, що в момент злиття яйцеклітини зі сперматозоїдом Бог дає душу майбутній живій істоті.

 

А при клонуванні навіть немає сперматозоїдів. А що, як клон буде мати тільки тіло без думок та інших ознак людини, що відрізняють її від тварини. Ця людиноподібна істота буде в кращому випадку нагадувати оболонку людини.

Прийняти клонування людини важко не тільки з погляду етики, хоча це основна проблема. Є серйозне занепокоєння і з технічної точки зору. При клонуванні тварин (пацюків, овець, свиней) було виявлено, що в них часто розвиваються фізичні дефекти або їх спіткає передчасна смерть.

Професор Ян Вілмут, «батько» клонованої ягнички Доллі, попереджає, що при клонуванні людини «існує ризик, що на пізній стадії вагітності в багатьох випадках станеться викидень, або діти народяться з фізичними вадами, або мертвими, перш ніж вийде вдалий клон».

Він підрахував, що 50% клонів помирає ще в утробі, ще 20% народжених помирають в ранньому дитинстві. З огляду на все це, клонування людей слід вважати злочином. На сьогоднішній день так думає більшість прогресивних вчених усього світу.

Більше того, діти, породжені шляхом цих технологій, після народження можуть зіткнутися з багатьма страхіттями, такими як інформаційні перешкоди, різного роду деформації, та нестерпним психологічним тиском суспільства.

Штовхнути людство до такого ризику буде найбільш неетичною справою в історії медицини. Саме тому в 1997 році ЮНЕСКО прийняла Загальну декларацію, що забороняє клонування людини й пропонує суворий контроль держави над всіма дослідженнями в цьому напрямку.

На сьогоднішній день лише декілька країн прийняли закони, які забороняють дублювання людини, включаючи Англію, Німеччину та Ізраїль. Разом з тим, є чимало прихильників так званого «терапевтичного» клонування людей. Мова йде про культивування ранніх ембріонів для одержання донорських тканин, призначених для лікування певних хворих людей.

Для цього використовуються стовбурні клітини, тобто клітини людських ембріонів раннього періоду розвитку. Здатність росту стовбурних клітин просто фантастична: тримільйонноклітинний організм новонародженої людини утворюється з однієї єдиної клітини всього за дев’ять місяців.

Але ще більш вражає здатність диференціації: та ж сама стовбурна клітина може перетворюватися в будь-яку клітину будь-якого людського органу: нервову, печінкову, серцеву, імунну і т.д. Для медицини це безцінний матеріал.

Це означає, що можна в лабораторних умовах вирощувати попередників найрізноманітніших клітин і потім трансплантувати їх важкохворим людям замість донорських органів. Але й у цьому випадку існує ключова морально-етична проблема – статус ембріона. З якого моменту його слід розглядати як істоту, котра має право на життя. Чи правомірна загибель однієї істоти заради життя іншої?

Ватикан знову засудив клонування людини в медичних цілях. Однак багато вчених вважають, що можна вирішити ці проблеми законодавчим шляхом. Але, разом з тим, життя показує, що для аморальних людей закон не є указом, як у бразильському телесеріалі «Клон». Це, звичайно вигаданий герой, але на сьогоднішній день дуже активно діє, фінансуючи клонування, секта «Раелітів».

Засновник і голова цієї секти, канадець Клод Ворільйон, у минулому спортивний репортер, нині відомий як Раель, у лютому 2002 року повідомив, що дослідження компанії «Клонейд» тривають у секретних лабораторіях. І на початку 2003 Раель заявив, що перший клон людини з’явився на світ. Але більше ніяких подробиць та звісток до засобів масової інформації не надходило.

Отже, клонування – це добре чи погано? Давньоіндійська мудрість гласить: «З великими зусиллями піднімаємо ми камінь на гору, а донизу він падає миттєво, так само тягнуть нас вгору чесноти, а донизу – пороки».

Схід і Захід, яким, як сказав Кіплінг, «не зійтися ніяк», проте, сходяться в роботі над новим фільмом Сергія Бодрова-старшого «Монгол». Проект, бюджет якого складає 15 мільйонів євро, є найбільшою міжнародною копродукцією, в якій беруть участь Росія, Німеччина, Казахстан, США.

#img_gallery#

«Монгол» ще до виходу на екран отримав статус одного з найкрупніших проектів з багатомільйонним бюджетом.

Режисером фільму є Сергій Бодров-старший — один з самих «брендових» і відомих за кордоном постановників. Одна з його картин, «Кавказький полонений», номінувалася на «Оскар», наступна — «Давай зробимо це скоріше» — брала участь у конкурсі Московського міжнародного кінофестивалю, а картина «Ведмедячий поцілунок» була представлена в конкурсі Венеціанського фестивалю.

Сценарій «Монгола» написаний Бодровим спільно з Аріфом Алієвим, з яким Бодров працював над сценарієм «Кавказького полоненого». Сценарій «Монгола» був перекладений на декілька мов.

Фільм знімався на монгольській мові.

Зйомки проводилися переважно в північному Китаї та Казахстані. Основним місцем дії стала Внутрішня Монголія, китайська провінція, де зараз проживає більше монголів, ніж в самій Монголії.

Головним художником картини виступає знаменитий художник Даші Намдаков, чиї роботи представлені в найпрестижніших світових галереях і музеях, а його скульптури є в приватних колекціях російського Президента та лідерів іноземних держав.

Операторами-постановниками фільму стали Сергій Трофімов, який зняв обидва російські кінохіти останніх років «Денний дозор» та «Нічний дозор», і голландець Рохієр Стофферс, що знімав «Перо Маркіза де Саду» і оськароносний «Характер».

Монтаж фільму ведеться в Лос-Анджелесі. Монтажером картини є лауреат премії «Оскар» за фільм «Матриця» Зак Стенберг.

Головну роль в «Монголові» грає світова зірка — японський актор Таданобу Асано, що знімався в таких відомих фільмах, як «Табу» Нагіси Осіми та «Затоiчи» Такесі Кітано.

Одну з головних ролей — Таргутая, ворога Темуджіна — зіграв алтайський актор Амаду Мамадаков, зірка «9 роти» Федора Бондарчука та серіалу «Солдати», актор трупи театру «Et cetera». Амаду — єдиний російський актор, зайнятий в проекті.

На роль Борте, дружини Темуджіна, режисер вибрав монгольську студентку-журналістку Хулан Чулуун.

Роль Джамухи — друга Темуджіна — зіграв зірка китайського кіно Сун Хон Лей, що знімався у відомому фільмі Цуя Харка «Сім мечів».

У фільмі достатня кількість батальних сцен, що дає підставу для порівняння «Монгола» з «Війною і миром» Сергія Бондарчука.

Зйомки фільму почалися у вересні 2005 року і закінчилися у листопаді 2006 року. На екрани фільм вийде восени 2007 року.

Історична довідка:

Чингисхан. Великий хан Монгольської імперії (1155 — 18 серпня 1227).

Чингисхан (Темуджін) — легендарний ватажок війська монголів, один з найвідоміших завойовників в історії людства, який зумів об’єднати розрізнені племена монголів і створити колосальну імперію, порівнянну за розмірами лише з імперією Олександра Македонського. Різні джерела дають суперечливі відомості про дату народження Чингисхана. Називається 1155, 1162 або 1167 рік. Достовірно відомо, що він народився в районі озера Байкал, яке тоді належало Монголії. Згідно легенді, немовля з’явилося на світ із згустком крові, яка запеклася, в руці, що вважалося хорошим знаком у монголів. Сам Чингисхан говорив, що він є сином Неба, оскільки його прародителем був сірий вовк, що спустився з небес на Землю.

Дитинство майбутнього воїна пройшло в умовах постійної боротьби за владу між дрібномаєтними ханами. Його батька отруїли татари, коли Темуджіну було дев’ять років. Довгий час родина жила в убогості, насилу здобуваючи прожиток в монгольських степах. Одного разу, як свідчить переказ, маленького Темуджіна захопив Таргутай, але замість того щоб убити він повів його по своєму табору кочівників, закувавши в дерев’яний ошийник. Вночі Темуджін відмітив, що окови прикріплені слабо, і втік з табору. Таргутай шукав утікача декілька днів, але марно. Єдине, що він дізнався про обставини втечі Темуджіна, було наступне: всі, кого зустрічав на шляху Темуджін, були уражені вогнем, що горів в його очах, тому вони не посміли перегородити йому дорогу, а навпаки, допомагали.

Темуджін підпорядкував собі декілька племінних військ, з якими пішов на підкорення монгольської народності меркітов. На них він вперше випробував тактичний прийом, який допомагав йому перемагати і в майбутньому, — ніколи не залишати у себе в тилу ворожі сили. Він знищував всіх на шляху до мети. Коли сили Темуджіна сталі настільки великі, що він міг змагатися з непереможними татарами, полководець спочатку розбив їх в бою, а потім вирізував всіх представників народності, зростання яких перевищувало довжину осі похідного воза.

У 1206 році на річці Онон відбувся курултай татаро-монголів, на якому Темуджін був вибраний верховним правителем всіх об’єднаних племен. Саме тоді він був наречений Чингисханом (Володарем Всесвіту). Курултай став поворотною подією в історії монголів: тепер вони були готові виступити в завойовні походи. З’явився народ, єдність якого базувалася на уніфікованому управлінні, території і, головне, державності. При цьому держава монголів була з початку і до кінця творінням рук Чингисхана.

Одним з найбільших завоювань Чингисхана було підкорення Китаю. Протягом трьох років йшов повільний наступ, і лише у 1214 році Чингисхан ненадовго відступив, дозволивши своєму війську небагато відпочити. У 1215 році Пекін був узятий. Остаточне підкорення країни Чингисхан доручив своїм воєначальникам, а сам попрямував далі — завойовувати світ. «Наступним пунктом програми» був Хорезм, центр східної культури тієї епохи. Формальним приводом для війни стало розорення каравану, який належав Чингисхану. Кампанія проти Хорезма була завершена в 1223 році.

Помер Чингисхан 18 серпня 1227 року.

Народившись в маленькому монгольському племені, він, син рядового вождя, добився того, що його армії переможно пройшли від меж Китаю до берегів Дніпра. Хоча створена ним імперія врешті-решт розпалася, як через невміле правління подальших монгольських володарів, так і внаслідок об’єктивних історичних закономірностей, вона залишила численні свідоцтва своїх перемог над іншими народами.