Blog

Ось вже другий рік підряд у Києві проходить міжнародний фестиваль під назвою "Фольклорний дивосвіт". Проводить його Міністерство культури і туризму України під егідою Всесвітньої Ради з організації фестивалів фольклору (CIOFF) спільно з Українським культурно-просвітницьким центром "Дружба", за підтримки Київської міської адміністрації.. Президент Української Національної Секції CIOFF Ю. Войнаровській в своєму зверненні побажав учасникам і гостям фестивалю: "Хай мир і згода об’єднають наші душі і серця. Тепла і усмішок всім під одним небом і сонцем на спільній планеті Земля!"

На цей фестиваль приїхали представники різних країн і континентів. Завданням цього заходу, як вважають самі організатори, є охорона і популяризація традиційної культурної спадщини: танців, пісень, музики, народних ремесел, ігор і забав. Зустрічі фольклорних колективів з різних країн допомагають формувати естетичний смак у підростаючого покоління, виховують пошану до звичаїв і традицій народів світу та України.

Серед тих, що приїхали, були колективи-учасники багатьох міжнародних фестивалів, зокрема, Народний ансамбль "Астік" (Вірменія) наповнив зал звуками далеких кавказьких гір, молоді танцюристи утворили живу гору, ставши на плечі один одному: бурхливими оплесками глядачі зустріли таку композицію. Французи ("Ла Майад Малемортін") показали жартівливий танок двох півників, що борються за одну курочку, і коли один її увів – другий не розгубився і знайшов собі заміну серед дівчат з глядацького залу: цінує Європа красу наших жінок. Культуру України представляли відразу 4 колективи з різних регіонів України. Народні пісні зачіпали за живе, на очі наверталися сльози. Дуже емоційно танцювали гопак козачки років десяти-одинадцяти з ансамблю українського танцю "Говерла". Ці діти приїхали з Великобританії, вони є нащадками українських еммігрантов і шанують традиції своєї історичної батьківщини. Оплески не замовкали в залі фестивалю. Народні ігри показали діти з колективу "Чиучиурюкс" (Литва). На місцевому діалекті назва означає "горох". Усмішки глядачів викликало те, як стукали діти дерев’яними черевиками по сцені, немов горохом, підстрибуючи в своїй грі. Чарівні полячки з ансамблю "Мале Словянки" співали народні пісні, а їх славні шляхтичі розмахували шапками з пір’ям павича. Коли на сцену вийшла група "Фольклор ранчо Мокарапаччо", то з’явилося відчуття, неначе опиняєшся в маленькому португальському селищі з однойменною назвою. Глядачі відчули колорит цієї невеликої країни на узбережжі Атлантичного океану. Підкорила всіх молода пара: він – худенький підліток, вона – товстуха з іскоркою в темних очах. Вони швидко кружляли, здавалося, запалають черевики. Крики "Браво!" проводжали зі сцени гостей з Португалії. Всі учасники були нагороджені дипломами фестивалю. Приз глядацьких симпатій по праву дістався фольклорному балету "Санта Аніта" (Мексика). Запальні ритми, звуки труби, гітара, яскраві костюми, самбреро, білозубі усмішки смуглявих красунь-мексиканок – це все викликало бажання підійнятися на сцену і пуститися в танок. Мимоволі захотілося видати емоційний вигук, і крикнути разом зі співаками: "Мехіко!"

Закінчився гала-концерт виходом усіх учасників під бурхливі, вдячні оплески глядачів. Далі фестиваль продовжить свою програму в м. Рівному, а у київських глядачів у серці він залишив радість від знайомства з представниками традиційної культури різних країн.

У короткому інтерв’ю газеті "Велика Епоха" представник Сполучених Мексиканських Штатів відзначив хорошу організацію фестивалю. Він упевнений в тому, що такі заходи зміцнюють дружбу і взаєморозуміння між народами. Цей фестиваль обов’язково пройде і в наступному році.

Євген Бруг. Велика Епоха, Україна

Символом української столиці вже давно вважається Хрещатик, але головною вулицею Києва він став лише 200 років тому. Раніше на цьому місці протікала притока р.Либеді. Місцевість від сучасного майдану Незалежності до Європейської площі була вкрита лісом і не заселена. Називалась вона “Перевісище”. Інспектор Інституту шляхетних дівчат М.М. Захарченко у книзі “Киев теперь и прежде” (1888 рік) пише: “Пересвісище – місце князівських полювань і ловів, що проводилися, крім різних інших способів… і за допомогою перевішування сітками тих місць, куди заганяється здобич”.

#img_left_nostream#Назва головної вулиці столиці України викликає багато суперечок у сучасних дослідників. На думку багатьох з них, “Хрещатик” – скорочена назва місцевості “Хрещата долина”. Мистецтвознавець Ф.Ф. Ернст1 висловлюється так: “Сучасна головна вулиця міста Києва являє собою долину між старим містом та Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами… Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик”.

Інша точка зору ріднить Хрещатик зі словами “хрещення”, “хрестити”. Києвознавець М. Леліков вважає, що Хрещатиком позначалось урочище і джерело в ньому, де Володимир охрестив усіх синів.

#img_right_nostream# Отож, за часів князя Володимира вулиці Хрещатик ще не було. Історію міської вулиці “Хрещатик” чимало дослідників починають з 1797 року, коли тут з’являється перший будинок – двоповерховий мурований палац поміщика Онуфрія Головинського у класичному стилі (в 1914 році його знесли для спорудження просторого будинку пошти і телефонної станції).

“У 1830-х роках, коли почалася інтенсивна забудова Хрещатої долини, її початок з боку Дніпра вже мав назву “Хрещатик”, а місцевість “Козине болото”, де раніше існувало невеличке озеро, тепер іменувалася “Хрещатицькою площею”2.

Міський архітектор А.І. Меленський вірно побачив у майбутньому Хрещатику артерію, що поєднує між собою всі три частини міста: Верхнє, де містилися князівські палаци й Десятинна церква; ремісничо-торговельний Поділ; Печерськ (князівське селище Берестове).

На місці сучасної Європейської площі А.І. Меленський споруджує міський театр на 470 глядачів, де з початку 19 століття виступають російські, українські, французькі трупи (у тому числі М.С.Щепкін). У середині 19 століття будинок театру замінив триповерховий готель “Європейський” у стилі пізнього класицизму (за проектом О.В. Беретті). Саме від нього в наш час повернула собі назву площа. У цьому готелі бачили П.І.Чайковського, Т.Г. Шевченка.

У 50-60 роках 19 століття Хрещатик був одноповерховий, за винятком триповерхових будинків, а з 1870-х років він перетворюється на гомінку головну вулицю міста, де одна за другою з’являються нові будівлі.

У 1876 році за проектом архітектора О.Я. Білле був споруджений будинок київської міської думи. Будівля за своєю формою нагадувала розігнуту підкову. Її чотирикутну вежу вінчав шпиль з фігурою небесного покровителя Києва архистратига Михаїла (за радянських часів його замінила червона зірка. Після війни напівзруйновану споруду вирішили не відновлювати).

У 1882 році з’являється нове приміщення для купців (сьогодні тут працює Національна філармонія), потім – біржа, готель “Національ”, будинок Слов’янського… На початку 20 сторіччя споруджується величезний комплекс з кількох 4-х- і 5-типоверхових корпусів для Російського страхового товариства і адміністративних установ, банків, пасажу (зруйновано у 1941-му).

З кінця 1895 року було зайнято останню вільну територію на Хрещатику. Подальший розвиток вулиці тепер можливий лише за рахунок знесення існуючих будівель. Формування Хрещатика як головної вулиці міста завершила бруківка з використанням гранітних кубиків, шов між якими заливався смолою. Один іноземний журналіст в 1916 році в пориві захоплення вигукнув: “Київ – майбутня столиця Росії, Хрещатик – Бродвей, розмаїтий…”

#img_left_nostream# Та суворі часи Другої світової війни змінили вигляд головної вулиці Києва, особливо, коли в серпні 1941 року місто потрапило в облогу. Окупація тривала 778 днів. “Страхітлива тотальна пустеля простяглася від Печерська до Сінного базару і від Володимирської гірки до вулиці Саксаганського. В центрі цієї руїни лежав Хрещатик”2. При довжині Хрещатику 1200 метрів, мертва зона – руїни будинків, звалища цегли – простягалася на добрих 1,5 кілометра в довжину і майже на таку ж ширину.

У червні 1944 року було оголошено конкурс на створення кращого проекту відбудови. Згодом Хрещатик почав відроджуватись, а потім – перебудовуватись. З 50-х років, через боротьбу з “надмірностями”, від багатьох прикрас відмовились. Це торкнулось підготованого до монтажу шпилю на будинку напроти вулиці Леніна, готелю “Москва” на площі Калініна…

На початку 1980-х зріс музей Леніна, здивував киян новий готель “Хрещатик”, з’явилася агенція “Новини”. На завершення ансамблю головної магістралі на горі в Першотравневому парку поставили “Арку дружби”, що замкнула перспективу вулиці майже так, як на початку 1990-х: її протилежний кінець замкнув будинок із верхівкою у вигляді скляної піраміди. Останні дві споруди сприймаються багатьма українцями досить символічно. “Образ боротьби з двома протилежними силами – безжалісним тиском економіки розвинутого Заходу та політично-історичними ланцюгами Сходу – надає обличчю… столиці України драматизму…” 4, – так вважає В.Чепелик.

Тож, яким буде серце столиці через кілька десятиліть?..

Список літератури:
1 Путівник по Києву 1930 року.
2 Василь Галайба. 1200 метрів історії/ Хрещатик. Культурологічний путівник: – Видавничій дім “Амадей”, “Град Лтд”, Київ, 1997, с. 98.
3 В.Чепелик. Славетний форум столиці України/ Хрещатик. Культурологічний путівник: – Видавничій дім “Амадей”,“Град Лтд”, Київ, 1997, с. 21.
4 В.Чепелик. Славетний форум столиці України/ Хрещатик. Культурологічний путівник: – Видавничій дім “Амадей”, “Град Лтд”, Київ, 1997, с. 62.

Джерело: ПрофиПринт

Чи то папір, полотно, камінь, дерево, глина або мармур – всі ці предмети служили засобом передачі думок і переживань, які таким чином дійшли до наших днів. Можна сказати, що образотворче мистецтво також розвивалося одночасно з розвитком людства і також мало своє народження, розвиток, розквіт і навіть старіння і занепад. Циклічність простежується в зміні культур і цивілізацій.

Мистецтво Стародавньої Греції, поза сумнівом, служило прикладом для наслідування подальшим поколінням. Особливо ним цікавилися творці часів Відродження, які перейняли деякі світоглядні принципи. У зображенні музи історії – Кліо, статуя якої виконана стародавніми греками з високою майстерністю, – показаний прекрасний образ богині, риси якої красиві і величні, викликають захоплення і пошану.

У будь-якій новій культурі, що зародилася, людина володіла безпосередністю сприйняття світу і просто зображувала те, що бачила, і зображувала саме так, як вона це бачила. Так, наприклад, прийом перспективи з’явився не відразу, а лише коли з’явилося усвідомлення геометричних пропорцій. Сюжети були простими і нехитрими, лише поступово наповнюючись уявленнями і повчаннями. Живопис і скульптура набували ролі наставника, який розповідав про призначення людського життя, про належне для людини існування і поведінку, розповідав про вищі небесні сили. У ранньохристиянський період зображення святих, богів, просвітлених (які переважали над рештою сюжетів) відрізнялися однією характерною рисою, – вони були дуже стриманими і спрощеними, акцент робився не на зовнішні прояви, а на внутрішньому, духовному змісті, на відчуженні від властивих людині почуттів і емоцій. Вважалося, що призначення мистецтва – не у звеселянні або розвагах, а у навчанні людини праведності і вдосконаленню. Крім того, мистецтво давало можливість показати людині велич і могутність Бога.

#img_right_nostream#У епоху Ренесансу і Відродження мистецтво досягло певних вершин свого розвитку. Точність і краса зображення людини, природи і предметів наближалися до ідеалу і тієї досконалості, як їх представляли люди тієї епохи. Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаель Санті бачили в людині вінець творіння, в своїх роботах вони милувалися красою її тіла. Прекрасний образ ангела, написаного в період Відродження Рафаелем, викликає шанування і надихає на добрі справи.

Після періоду Відродження – періоду розквіту – послідували зміни і в мистецтві. Поступово змінювалися уявлення про красу, людські якості і моральність. Нерозривно пов’язане зі світоглядом, мистецтво не тільки відображає його, але і впливає на нього.

У кінці кожної епохи, разом з мораллю суспільства, що псувалася, відбувалися також значні зміни як в сюжетах, смислових навантаженнях, так і в зображенні і підході до мистецтва в цілому. Поступово людина стала втрачати віру в існування вищих сил, втрачати розуміння в необхідності збереження доброго людського початку і природи людини, у важливості доброти. Все частіше ставилися на перше місце такі якості, як сила, боротьба, переслідування особистих інтересів. Образотворче мистецтво все більше переставало бути «мистецтвом» в початковому його розумінні, воно ставало дзеркалом темних куточків душі художника і культивувало самовираження всіх рис життя, у тому числі низьких устремлінь, егоїзму, пристрастей. Усі ці тенденції яскраво простежуються в мистецтві 19 -20 століть. Подібні якості виходили на передній план як щось гідне уваги і пошани, служили темами для композицій. Непривабливі і навіть потворні, відштовхуючі зображення стали цінуватися і сприймалися як щось «нове і оригінальне, прояв індивідуальності». На жаль, і висока майстерність відійшла на задній план, поступилася місцем «новому підходу» і «стилю».

#img_left_nostream# Всі ці нові віяння, що з’явилися в мистецтві, навряд чи могли б підштовхнути людину до чогось хорошого і благородного, вони стали служити каталізатором руйнування моралі. У роботі Пікассо зображена муза, образ якої дуже сильно відрізняється від образів минулого.  Чи може він Вас надихнути на творчість в мистецтві і науці, богинею яких вона є?

Напевно, не варто забувати про вплив на людину мистецтва, про те, що воно може додати людині оптимізму, бути хорошим вчителем і прикладом, може допомогти відновленню добрих відносин між людьми, додати людині доброти і благородства. Чи не цю роль повинне грати мистецтво в суспільстві?…

Тюріна Вікторія

Багато що вже написано про Китай як про державу, що швидко розвивається і коли-небудь складе конкуренцію Сполученим Штатам. Проте всі ці твердження засновані на уявленні про те, що для перетворення в супердержаву достатньо однієї економічної активності. При цьому абсолютно не враховуються інші чинники, які загрожують підйому Китаю.

#img_left#Китай активно займається виготовленням товарів, що спроектовані і сконструйовані за кордоном, а також виробництвом продукції повсякденного попиту, остаточне доопрацювання якої на сучасному рівні здійснюється в інших країнах. Проте високі технології Китаю не належать. Він є субпідрядником – саме така роль відводиться країнам, що вступили на шлях економічної модернізації.

У промисловому виробництві, як і в інших сферах, кількість не переходить автоматично в якість, і Китай в цілому залишається бідною і відсталою країною, залежною від імпортних технологій.

Демографічні тенденції, внутрішня міграція і неконтрольоване зростання міст плюс проекти інфраструктури, що відрізняються манією величі і катастрофічні для навколишнього середовища, серйозно загрожують надійному розвитку країни.

Сценарій, приготований для Китаю як для майбутньої наддержави, також передбачає збереження політичної стабільності, що викликає сумніви на тлі народних хвилювань і суперництва всередині ідеологічно мертвої і морально покаліченої комуністичної партії, чий жорстокий партаппарат керує країною.

Збільшення кількості насильницьких протестів проти соціальної несправедливості викликає величезну тривогу в керівництві. Є повідомлення про те, що міністр суспільної безпеки Китаю Чжоу Юнкан нещодавно заявив, виступаючи на закритій нараді керівників країни, що кількість ‘масових інцидентів’ за минулий рік значно зросла, і в них брало участь декілька мільйонів чоловік.

Проте ці події носять, мабуть, навіть менш загрозливий характер, чим широко існуюче уявлення про те, що комуністична держава більше не володіє політичною легітимністю правителя Китаю або моральною легітимністю, яку випромінює еліта країни, твердо упевнена в своїх цінностях. Ця держава вичерпала себе в інтелектуальному плані.

Захід звичайно вважає, що виклик китайському керівництву може кинути демократія. Але, на думку правителів цієї країни, більше приводів для тривоги дає моральний виклик їх легітимності.

Є ще одна проблема морального плану, котра важливіша в контексті китайської цивілізації. Це прагнення до культурного коріння. Новий пошук традиційних цінностей із зверненням до минулого Китаю всіляко пропагує рух «Фалуньгун», що на Заході звичайно вважається пов’язаним з досить таємничими традиційними звичаями, що включають фізичні вправи як джерело благополуччя.

Китайський уряд останніми роками приділяв руху «Фалуньгун» більше уваги, ніж будь-якій іншій формі організованого протесту своїй владі, проводячи жорстокі репресії проти його послідовників, які, проте, десятками тисяч виходять на мовчазні демонстрації проти держави.

Хоча цей рух не селянський, і свої вимоги він оформлює інтелектуальною термінологією, «Фалуньгун» нагадує ті народні рухи, які виникали в останні десятиліття заходу Манчжурськой імперії.

У середині 19-го століття утопічний рух селянського протесту тайпінів, на який зробили свій вплив християнські місіонери, мобілізувало мільйони людей на повстання, що тривало з 1850 по 1864 рік і що привело до скинення імперського уряду. Боксерський рух у кінці століття також мав на меті вигнати продажних іноземців і відновити в Китаї справжні цінності. Боксери зайняли Пекін, і в результаті перемогу над ними змогли взяти лише війська з європейських колоніальних держав, Америки і Японії.

Рух «Фалуньгун» дорікає комуністичній партії в тому, що вона піддала нападкам п’ятдесятивікову традиційну культуру Китаю, спробувавши знищити три стародавні релігійні традиції: конфуціанство, буддизм і даосизм. Він звинувачує комуністів у тому, що комуністичний режим виявився єдиним в історії Китаю режимом, що спробував викорінити всі три системи моралі та моральності, які у минулому вважалися джерелом легітимності китайської держави, даючи йому ‘мандат небес’.

Це могутній і руйнівний рух для комуністичної партії, котра узяла на себе роль двигуна прогресу в сучасному Китаї: спочатку на революційному етапі, коли вона знищила аморальне минуле в ім’я утопічного бачення спонтанної народної демократії, що закінчилася катастрофою; і тепер, коли вона виступає як спонсор глобалізації економіки за західним зразком в ім’я збагачення кожного.

Оскільки всім збагатитися не вдається, а мета і проголошене гасло виявилися нерезультативними і безликими, наступ «Фалуньгун» несе в собі велику потенційну небезпеку, оскільки він добирається до етичного коріння режиму. Як і його попередники з 19-го століття, «Фалуньгун» вимагає повернутися до витоків тисячолітньої величі китайської цивілізації, секрет якої не можуть розкрити комуністи, охочі закреслювати минуле.

Автор Уїльям Пфафф (William Pfaff), inosmi.ru

Літній сезон асоціюється скоріше з поняттям "дольче кручена", чим з військовими спогадами. Однак пам’ять несе нас назад до часів Другої світової війни. Ми бачимо, що в цього періоду страшної жорстокості було й інше обличчя. Глибоко людяної, наповненої доброти. Це обличчя виставки "Віза для життя. Праведні й поважні дипломати".

#img_left#65 стендів цієї виставки, відкритої в Монреалі, представляють справи й вчинки дипломатів і членів їхніх родин, які незважаючи ні на що, рятували життя людям, що очікували неминучої смерті. 20 дипломатів з різних країн: Швеції, Сальвадору, Туреччини, Ватикану й інших, з небезпекою для життя близьких і власного, ризикуючи кар’єрою й репутацією, діяли так, як веліло їм серце й Бог.

Серед них доктор Аристид Суса Мендоса, консул Португалії в Бордоіль. Не підкорившись політиці нейтралітету свого уряду, що діяв в той час, підписував візу за візою, дозволивши 30-ти тисячам чоловіків, жінок і дітей покинути окуповану нацистами Францію й переправитися в Португалію. Віддаючи данину його пам’яті, місто Монреаль назвав його ім’ям один з міських парків.

Японський дипломат Ш. Сугіхара й голландський Я. Звартендейк віддали перевагу непокорі "страусиной політиці". Їхня винахідливість заради порятунку життів граничила із бравурною хоробрістю. Багато хто із цих "людей доброї волі" дорого заплатили за те, що мужньо захищали цю волю. В’язниці для одних, позбавлення титулів і звань для інших, убогість для третіх. Навіть таємниче зникнення. Ніхто не знає долі шведського дипломата Рауля Валленберга, що зник у радянському Гулазі.

Сьогодні, коли ми є свідками щоденних актів нетерпимості, геноциду, так важливо згадати, що людська душа, на щастя, може виявити реальня співчуття близьким. Історія цих людей доводить, що навіть у самих розпачливих обставинах людське серце може бути совісним і стати вище релігійних і культурних розходжень.

На виставці немає сенсаційних матеріалів, але тут можна оцінити щире достоїнство й мужність. Це прояв поваги до Життя.

Ця пересувна виставка, підготовлена в 1994 році хоронителем і директором "Центра Симона Визенталя – Музею Взаємної терпимості" Еріком Солем, подорожує по мирі.

Часто далека дорога в поїзді розташовує до бесіди й щиросердних одкровень. Зненацька люди знаходять один в одному прекрасних співрозмовників і діляться самим-самим. Отут і наболілі сімейні проблеми, таємниці душі, цікаві історії життя. Одна з таких історій запам’яталася мені.

#img_left#От про що мені розповіла дуже мила, проста російська жінка Тамара Іванівна: "я виносила сміття в сміттєвий контейнер, а там хтось викинув великий кактус, курний, сірий, зморщений, такий нещасний, нікому непотрібний. Стало так шкода його – адже живий ще! Ціпком закотила в цебро цього "їжака", принесла додому, а ранком прихопила на роботу. Я тоді працювала на фаянсовому заводі, старшою робочою по озелененню й у нас було тепличне господарство.

Мої співробітниці обурювалися, навіщо я принесла таке "страховисько". Не звертаючи увагу на їхні глузування, я вимила найду під струменем води, посадила в горщик у гарну землю, і поставила на стелаж. Рости! І так йому тут сподобалося! Він став швидко поправлятися: верхівка зазеленіла, "ребра" кактуса стали пружними, колючки – блискучими. Через місяць на "ребрах" стали з’являтися бутони, потім розцвіла перша квітка, світло-ліловий великий грамофон з тонким приємним ароматом. Недовговічне життя кожної квітки: ранком розкриється, день красується, а до вечора згорнеться й зів’яне. Але бутонів було так багато, що розпускалися все нові й нові квіти! Дуже незабаром хтось із жінок звернув увагу на дивну закономірність: кактус розкривав черговий бутон, коли я була на роботі.

У вихідні дні ми за графіком чергували в теплиці. У моє чергування квітка розпускалася як звичайно. Але коли чергував хтось інший, готовий напередодні от-от розпуститися бутон завмирав і не розпускався до понеділка. Спочатку думали, що це випадковість, а потім ми зацікавилися, стали примічати, зіставляти. Якщо, я їхала у відрядження серед тижня, або в мене відгул – кактус затримував цвітіння, а коли приходила на роботу, він посміхався мені черговою квіткою! Адже розпускається рано ранком, а я можу відразу й не прийти в теплицю, бути з ранку десь у цеху, або на території заводу. Як він "дізнавався", що я сьогодні на роботі? От у чому секрет, так і нерозгадана загадка! Адже це траплялося не раз, не два, а з завидною сталістю! Всю весну. Якогось особливого догляду за ним не було. Правда, я часто підходила до нього на хвилинку: похвалю, скажу спасибі або щось ласкаве. Мені здавалося, що він мене розуміє.

Я багато працювала, утомлювалася й, коли відчула погіршення здоров’я, то написала заяву про відхід на пенсію. На заводі я не з’являлася, але про кактус згадувала. Лише, через кілька місяців відвідала завод і свою бригаду. Там багато чого змінилося. Мого "їжачка" я не знайшла. Мені розповіли, що, коли я пішла, моя квітка "занудьгувала", перестав цвісти, захиріла зовсім, і її викинули. Мені стало раптом так смутно, у душі, немов щось обірвалося. Як начебто я втратила близьку, рідну істоту. Більше в заводській теплиці я не була жодного разу".

Так, історія на вид дуже проста, але є, над чим задуматися. А як вважаєте ви?

Цей революційного рішення літак зможе самостійно підніматися в повітря й летіти протягом дня й ночі без використання звичайного двигуна й без шкідливих для природи викидів. Мета цього досвіду підтримати справу стабільного розвитку, продемонструвавши, що поновлювана енергія й нові технології дозволяють домогтися цього.

Більше 60 фахівців під керівництвом інженера Андре Боршберга, зосередилися на реалізації цього первісного проекту. Європейське космічне агентство (ЕКА) сприяє його виконанню, надавши європейські технологічні розробки й здійснюючи експертизу в рамках програми передачі технологій. Вища політехнічна школа Лозанни (ВПШЛ) є офіційним науковим консультантом проекту.

Зовнішнім виглядом літак пана Пікара нагадує планер із широкими крильми й легким подовженим фюзеляжем. Щоб збільшити можливості одержання достатньої кількості енергії, цей ультра легкий літак має майже такий же розмах крил як аеробус гігант А380 – 80 метрів. Але в порівнянні з вагою А380 в 560 тонн, цей літак легкий як автомобіль, тобто має вагу приблизно у дві тони.

Принципово новим у його технології є можливість керування енергією. Новизна ідеї полягає в тому, що за 8 годин збирається енергія сонячного висвітлення, потім вона зберігається й використовується протягом доби. Удень літак повинен не тільки набирати досить енергії для польоту, але також зуміти зберегти достатню кількість її у своїх батареях, щоб електричний двигун міг продовжувати обертатися й літак летіти всю ніч.

Батареї не мають достатньої потужності. Тому вдень літак користується періодом найбільшої освітленості, щоб піднятися на висоту в 10000 метрів. Уночі він буде поступово опускатися до 3000 м. Широкий розмах крил дозволяє зібрати якнайбільше сонячної енергії й у теж час м’яко планувати всю ніч.

250 кв. метрів поверхні крил покриті сонячними осередками з монокристалічного кремнію. Дослідники ВПШЛ працюють над доповненням чутливості до кольорів фотогальванічних осередків на зовнішній поверхні крил, сприйнятливості в уловлюванні розсіяного сонячного світла на світанку й заході. Енергія буде живити два мотори в 40 л.с., що дозволяють розвивати швидкість до 100 км у годину.

Маючи статус наукового експерименту й дослідницького судна, Сонячний імпульс буде також використатися як платформа для передавальних пристроїв і тим сприяти стійкому розвитку, підтримуючи суспільний інтерес до обновлюваних енергій.

«Сонячний імпульс буде сприяти розвитку ідеї про нову еру в аеронавтиці, використовуючи більш чисті літаки, які рухаються за допомогою, практично невичерпної, сонячної енергії, замість тієї, що добувають із надр, що забруднює атмосферу й чиї запаси обмежені», – заявляє Бертран Пікар.

Хоча, у своїй нинішній концепції, цей літак не дозволяє перевозити велику кількість пасажирів, тобто не є транспортним засобом, ті, хто просуває цей проект, вважають, що Сонячний імпульс може відкрити новий погляд на технології, які дозволять перетворити стійкий розвиток у реальність.

Пьєр Бриссон, відповідальний за програму передачі технологій в ЕКА, пояснює: «Наші супутники, як і літак Пікарда, використають сонце як основне джерело енергії. У європейській космічній промисловості ми розробили найдосконаліші сонячні осередки, досконалі системи керування енергією й нові системи її збереження».

У той час як збереження навколишнього середовища й економія ресурсів є вже дуже серйозним питанням, що постає на порядок денний міжнародних політичних і ділових кіл, такі проблеми як енергетична безпека й зльоти цін на нафтове паливо, могли б стимулювати інтерес до технологічного прориву, яким є Сонячний імпульс.

Ми перебуваємо у фазі вироблення концепції й створення макета літака, що був представлений у салоні в Ле Бурже в червні. Щоб літак був готовий піднятися в повітря в 2010 році, необхідно витримати наступний графік:

2006 – 2007 роки – уточнення концепції й будівництво літака

2008 р. – перші іспитові польоти протягом дня й ночі

2009 р. – багатоденний політ на сонячній енергії

2010 р. – політ навколо світу.

Політ навколо світу буде складатися з п’яти етапів по три дні. Політ пройде зі сходу на захід між 10-й і 30-й північними паралелями, щоб скористатися вітром і сонячною освітленістю в цій зоні.

Кордис Ноувелес

французкая версія