Blog

  • Інший погляд на Грейс, княгиню Монако

    Інший погляд на Грейс, княгиню Монако

    Після смерті князя Рен’є Грімальді III в квітні цього року на союз однієї з найбільших красунь Америки й монарха, що сподівався на збереження династії, стали дивитися  трохи інакше.

    #img_right#У 1918 році між Монако та Францією був підписаний договір, відповідно до якого князівство є незалежною державою лише до тих пір, поки у династії Грімальді є спадкоємець, інакше Монако повинне увійти до складу Франції. Після закінчення 6-річного роману з французькою актрисою Жізель Паскаль, яка виявилася безплідною, князь Рен’є знаходився у пошуках дружини, щоб подарувати Монако спадкоємця.

     

    Грейс і Рен’є познайомилися на Каннському кінофестивалі в травні 1955 року. Її друзі вважали, що буде вражаюче, якщо Грейс і князь Рен’є разом сфотографуються для журналу «Paris Match». Незабаром була призначена зустріч в палаці. Цього дня в готелі Грейс відключили електрику. Всі її плаття потрібно було прасувати, окрім одного з тканини, що не мнеться, яке вона ненавиділа. Не маючи вибору, Грейс   довелося одягти цю сукню.

    Князь через офіційні обов’язки запізнився на 45 хвилин, чим усім приніс незручності. Фотографи запропонували вийти з палацу. Рен’є влаштував Грейс екскурсію по його приватному зоопарку.

    Рен’є справив велике враження на Грейс сміливістю й безтурботністю з якою він грав з тиграми. Тварини очевидно любили його, і можливо це був той момент, коли Грейс закохалася в князя.

    #img_left#Не дивлячись на те, що у Грейс було декілька серйозних романів з впливовими людьми Голівуду, як, наприклад, дизайнер Олег Кассині, вона часто говорила друзям, що хоче вийти заміж і мати дітей. Князь Рен’є зробив пропозицію Грейс через свого найближчого і давнього друга батька Такера, який з’їздив до Америки й запитав, чи прийме вона пропозицію князя. Це було не наслідок соромливості Рен’є , а традицією у відповідності до якої князь не повинен особисто сам освідчитися. Незабаром Рен’є з’їздив зустріти Різдво в будинку Грейс у Філадельфії. 5 січня 1956 року офіційно відбулися змовини.

    Через 17 років після фатальної для Грейс Келлі автокатастрофи на гірській дорозі в Монако, Рен’є говорив: «Я все ще відчуваю її відсутність. Це був шлюб по любові».

    З таблоїдів і чуток, світу було відомо про те, що життя княгині Грейс не було безхмарним. Пожертвувавши заради виконання королівських обов’язків своєю кар’єрою в кіно, Грейс страждала від самоти й туги по її американському способу життя.

    Альфред Хічкок запросив її на роль у фільмі «Марні» (1964),   Рен’є погодився, але народ Монако не бажав бачити свою княгиню, що грає злодійку та цілує чужого чоловіка – Шона Коннері. Указом Рен’є її фільми були заборонені в Монако.

    Не дивлячись на тяготи свого королівського положення, Грейс зробила Монако знаменитим. Не тільки трансляція її весілля студією MGM в обмін на дозвіл покинути діючий контракт в Голівуді, але й зв’язки в Голівуді з такими зірками, як Френк Сінатра та Кері Грант, принесли в князівство зачарування і зробили його центром уваги.

     

    #img_right#Ніщо не характеризує Грейс так красномовно, як випадок в Stork Club в Манхеттені. Джозефін Бейкер* було відмовлено в обслуговуванні, тому що вона була чорношкірою. Грейс вилетіла з клубу, як ураган, присягнувшись ніколи не повертатися. Свою обіцянку вона стримала.

    Грейс на все життя стала другом Джозефін Бейкер аж до її смерті в 1975, і підтримувала її притулок для сиріт. Коли Джозефін Бейкер доводилося страждати від образ, Грейс Келлі допомогла їй повернутися на сцену.

    Безпосередньо про її роль як княгині говорить благочинна робота. Вона енергійно підтримувала Червоний Хрест, проте більшість зусиль були направлені на турботу про сиріт Монако, для яких вона створила притулок. Щороку княгиня влаштовувала Різдвяне свято без дорослих з подарунками для дітей.

    Грейс Келлі залишила світу свою красу, стиль і звичайно ж, неперевершену грацію.

    * Джозефін Бейкер (1906-1975) – американська танцівниця і співачка, перша чорношкіра американка, що досягла світової популярності. (прим. пер.)

    Ганна Скібінські. Велика Епоха
  • Інший погляд на Грейс, княгиню Монако

    Інший погляд на Грейс, княгиню Монако

    Після смерті князя Рен’є Грімальді III в квітні цього року на союз однієї з найбільших красунь Америки й монарха, що сподівався на збереження династії, стали дивитися  трохи інакше.

    #img_right#У 1918 році між Монако та Францією був підписаний договір, відповідно до якого князівство є незалежною державою лише до тих пір, поки у династії Грімальді є спадкоємець, інакше Монако повинне увійти до складу Франції. Після закінчення 6-річного роману з французькою актрисою Жізель Паскаль, яка виявилася безплідною, князь Рен’є знаходився у пошуках дружини, щоб подарувати Монако спадкоємця.

     

    Грейс і Рен’є познайомилися на Каннському кінофестивалі в травні 1955 року. Її друзі вважали, що буде вражаюче, якщо Грейс і князь Рен’є разом сфотографуються для журналу «Paris Match». Незабаром була призначена зустріч в палаці. Цього дня в готелі Грейс відключили електрику. Всі її плаття потрібно було прасувати, окрім одного з тканини, що не мнеться, яке вона ненавиділа. Не маючи вибору, Грейс   довелося одягти цю сукню.

    Князь через офіційні обов’язки запізнився на 45 хвилин, чим усім приніс незручності. Фотографи запропонували вийти з палацу. Рен’є влаштував Грейс екскурсію по його приватному зоопарку.

    Рен’є справив велике враження на Грейс сміливістю й безтурботністю з якою він грав з тиграми. Тварини очевидно любили його, і можливо це був той момент, коли Грейс закохалася в князя.

    #img_left#Не дивлячись на те, що у Грейс було декілька серйозних романів з впливовими людьми Голівуду, як, наприклад, дизайнер Олег Кассині, вона часто говорила друзям, що хоче вийти заміж і мати дітей. Князь Рен’є зробив пропозицію Грейс через свого найближчого і давнього друга батька Такера, який з’їздив до Америки й запитав, чи прийме вона пропозицію князя. Це було не наслідок соромливості Рен’є , а традицією у відповідності до якої князь не повинен особисто сам освідчитися. Незабаром Рен’є з’їздив зустріти Різдво в будинку Грейс у Філадельфії. 5 січня 1956 року офіційно відбулися змовини.

    Через 17 років після фатальної для Грейс Келлі автокатастрофи на гірській дорозі в Монако, Рен’є говорив: «Я все ще відчуваю її відсутність. Це був шлюб по любові».

    З таблоїдів і чуток, світу було відомо про те, що життя княгині Грейс не було безхмарним. Пожертвувавши заради виконання королівських обов’язків своєю кар’єрою в кіно, Грейс страждала від самоти й туги по її американському способу життя.

    Альфред Хічкок запросив її на роль у фільмі «Марні» (1964),   Рен’є погодився, але народ Монако не бажав бачити свою княгиню, що грає злодійку та цілує чужого чоловіка – Шона Коннері. Указом Рен’є її фільми були заборонені в Монако.

    Не дивлячись на тяготи свого королівського положення, Грейс зробила Монако знаменитим. Не тільки трансляція її весілля студією MGM в обмін на дозвіл покинути діючий контракт в Голівуді, але й зв’язки в Голівуді з такими зірками, як Френк Сінатра та Кері Грант, принесли в князівство зачарування і зробили його центром уваги.

     

    #img_right#Ніщо не характеризує Грейс так красномовно, як випадок в Stork Club в Манхеттені. Джозефін Бейкер* було відмовлено в обслуговуванні, тому що вона була чорношкірою. Грейс вилетіла з клубу, як ураган, присягнувшись ніколи не повертатися. Свою обіцянку вона стримала.

    Грейс на все життя стала другом Джозефін Бейкер аж до її смерті в 1975, і підтримувала її притулок для сиріт. Коли Джозефін Бейкер доводилося страждати від образ, Грейс Келлі допомогла їй повернутися на сцену.

    Безпосередньо про її роль як княгині говорить благочинна робота. Вона енергійно підтримувала Червоний Хрест, проте більшість зусиль були направлені на турботу про сиріт Монако, для яких вона створила притулок. Щороку княгиня влаштовувала Різдвяне свято без дорослих з подарунками для дітей.

    Грейс Келлі залишила світу свою красу, стиль і звичайно ж, неперевершену грацію.

    * Джозефін Бейкер (1906-1975) – американська танцівниця і співачка, перша чорношкіра американка, що досягла світової популярності. (прим. пер.)

    Ганна Скібінські. Велика Епоха
  • Фоторепортаж: у Пакистані пройшов показ мод „Весільна хвиля 2005”

    Фоторепортаж: у Пакистані пройшов показ мод „Весільна хвиля 2005”

    22 грудня модельєри з Пакистану, Індії, Туреччини, Сирії, Лівану, Єгипту, Йорданії та Бангладешу приймали участь у показі мод „Весільна хвиля 2005” у м. Карачі в Пакистані.

    #img_gallery#

  • Фоторепортаж: у Пакистані пройшов показ мод „Весільна хвиля 2005”

    Фоторепортаж: у Пакистані пройшов показ мод „Весільна хвиля 2005”

    22 грудня модельєри з Пакистану, Індії, Туреччини, Сирії, Лівану, Єгипту, Йорданії та Бангладешу приймали участь у показі мод „Весільна хвиля 2005” у м. Карачі в Пакистані.

    #img_gallery#

  • Комп’ютерні ігри – розсадник садизму

    Комп’ютерні ігри – розсадник садизму

    #img_right_nostream#Американські дослідники виявили механізми роботи головного мозку, які можуть відповідати за зв’язок комп’ютерних ігор в жанрі "екшн" з проявами молодіжної агресії і роздратування. Точніше кажучи, в цьому випадку йдеться лише про встановлення причинного зв’язку між захопленням комп’ютерними іграшками і зменшенням відгуку на демонстрацію насильства в "реальному" житті.

    Суперечки на цю тему ведуться вже давно. Численні дослідження, субсидійовані з однієї сторони видавцями відеоігор, а з іншої – суспільними і урядовими організаціями, стурбованими зростанням насильства в суспільстві і особливо, – серед молоді, – справно підливають масло у вогонь, не дозволяючи припиненню відповідним дискусіям.

    Згідно широко розповсюдженій думці,  (частіше вираженої людьми похилого віку, які не розуміють такого проведення часу), ті, хто люблять грати в "страхітливі" відео та комп’ютерні ігри, і в житті стають більш агресивними, та з більшою вірогідністю скоюватимуть тяжкі злочини і разом з тим з меншою вірогідністю допомагатимуть іншим людям. Критики цієї позиції стверджують, що наявність подібних кореляцій (які ніхто вже не заперечує) доводить лише те, що "буйні" індивідууми просто прагнуть до таких самих "буйних" ігор, але при цьому ігри зовсім не змінюють їх звичайну поведінку, а навпаки, в більшості випадків дозволяють "сублімувати" агресію, що накопичилася, і тим самим навіть оберігають суспільство від спалахів насильства. Також деякі психологи радять "розряджатися" зганяючи злість на ляльках і фотографіях начальства.

    Тепер психолог Брюс Бартолоу (Bruce Bartholow) (http://www.missouri.edu/~psywww/people/bdb.htm) з університету Міссурі – Колумбії (University of Missouri-Columbia (http://www.missouri.edu)) і його колеги з’ясували що мозок людей, які грають в ігри з елементами насильства, показує зменшення відгуку у відповідь на прояв насильства в реальному житті, на зразок нападів із застосуванням зброї, але не міняють свого відношення до інших емоційно турбуючих картинок на зразок знімків мертвих тварин або хворих дітей. Причому зменшення цього самого відгуку добре корелює з агресивною поведінкою. Робота з’явиться на початку 2006
    року в "Журналі експериментальної соціальної психології" (Journal of ExperimentalSocial Psychology).

    Мозкова активність, вивченням якої займалися учені, отримала назву P300-реакции (P300 response), P300-реакция є характерним сигналом що відображається на електроенцефалограмі (ЕЕГ), реєструючи коливання біоелектричних потенціалів головного мозку. Наявність P300 служить сигналом того, що людина відчуває певні емоції при оцінці того, що вона перед собою бачить. Сигнал стає більш виразним, коли люди сильно дивуються або стурбовані, дивлячись на ту або іншу нову для себе картинку.

    Для проведення своїх досліджень група запросила 39 досвідчених ”геймерів” (з числа студентів-першокурсників чоловічої статі). За допомогою попереднього анкетування з’ясовували, по-перше, наскільки часто і в що саме піддослідні грають (йдеться про п’ять улюблених ігор, але конкретні назви не наводяться), по-друге за стандартною методикою оцінювалися дратівливість учасників експерименту і їх агресивність. Потім цим самим ”геймерам” показували фотографії з реального життя головним чином нейтральні сцени (наприклад, людина, що їде на велосипеді), але з вкрапленням елементів насильства (людина, що приставила зброю до голови іншої людини) або негативних (але ненасильницьких) сцен (наприклад, мертвий собака), і справно реєстрували реакцію студентів за допомогою електроенцефалограм.

    В даному випадку у тих суб’єктів, що могли похвалитися великим ігровим досвідом і віддавали перевагу при цьому "буйним" іграм, P300-реакция на зображення з сценами насильства виявлялася з меншою інтенсивністю і з більшою затримкою. "Люди, які багато
    грають у відеоігри з елементами насильства, вже не відрізняють ці елементи від нейтральних", – говорить Бартолоу. Вони стають більш товстошкірими. Проте їх відгук все ще нормальний у разі ненасильницьких негативних сцен.

    На перший погляд, подібні результати не можуть викликати особливого здивування: адже відеоігри використовуються навіть для того, щоб зменшити у солдатів чутливість по відношенню до подій, які відбуваються на полі бою. Тривогу ж викликає те, що, коли
    цим гравцям згодом була надана можливість "покарати" супротивника в іншій грі, вони з великим зниженням P300-реакції відмірювали найважчі покарання.

    "Більшості з нас властива сильна огида до виду крові і насильства. Хірурги і солдати, можливо, повинні вчитися долати ці реакції, щоб виконувати свій борг, але навряд чи буде правильним допустити ослаблення реакції на ефекти насильства для більшості людей. Це може зменшити бар’єр, що встає на шляху агресивної поведінки, і збільшити вірогідність спричинення насильства іншим людям", – так вважає Бартолоу.

    Втім, і це нове дослідження, автори якого стверджують, що їм вперше вдалося наочно продемонструвати зв’язок ігор з елементами насильства з формуванням агресивної поведінки, не в змозі переконати деяких критиків. "Ми привчаємося до будь-якого виду стимулу, – говорить канадський психолог Джонатан Фрідман (Jonathan Freedman) з Університету Торонто (University of Toronto), що підготував декілька доповідей урядового рівня, що стосуються насильства в іграх і ЗМІ. – Все, що ми насправді отримуємо – це зменшення чутливості до зображень і фотографій. Немає способів показати, що все це стосується агресії в реальному житті".

    Він говорить, що перешкоджати людям, що грають у відеоігри з елементами насильства, – це все одно, що забороняти спортивні змагання на зразок футболу або хокею.  Інші дослідники виразили велику стурбованість. Так, Крейг Андерсон (Craig Anderson) з Університету штату Айова (Iowa State University), що вивчив цей ефект, вважає, що дослідження мозку підтверджують висновки більшості робіт з вивчення поведінкових і пізнавальних елементів і показують, що подібні відеоігри дійсно приводять до зростання агресії.

    Наука наукою, проте навряд чи якісь розумні доводи зупинять залізну ходу індустрії, що робить на комп’ютерних іграх непогані гроші. Також ніякі дослідження та інциденти з фанатами не приведуть до заборони масових спортивних заходів. До того ж "елементи насильства", як відомо, з’явилися зовсім не в комп’ютерну епоху, вони зустрічаються не тільки в кіно або на телебаченні (яке може організувати таку "залученість" в події, що і не снилася ніякій "віртуальній реальності"), відповідні картини зображують нам газети, журнали книги, театральні постанови… подібні сцени присутні навіть в Біблії, а вже її-то в усякому разі ніхто не наважиться заборонити.

  • Комп’ютерні ігри – розсадник садизму

    Комп’ютерні ігри – розсадник садизму

    #img_right_nostream#Американські дослідники виявили механізми роботи головного мозку, які можуть відповідати за зв’язок комп’ютерних ігор в жанрі "екшн" з проявами молодіжної агресії і роздратування. Точніше кажучи, в цьому випадку йдеться лише про встановлення причинного зв’язку між захопленням комп’ютерними іграшками і зменшенням відгуку на демонстрацію насильства в "реальному" житті.

    Суперечки на цю тему ведуться вже давно. Численні дослідження, субсидійовані з однієї сторони видавцями відеоігор, а з іншої – суспільними і урядовими організаціями, стурбованими зростанням насильства в суспільстві і особливо, – серед молоді, – справно підливають масло у вогонь, не дозволяючи припиненню відповідним дискусіям.

    Згідно широко розповсюдженій думці,  (частіше вираженої людьми похилого віку, які не розуміють такого проведення часу), ті, хто люблять грати в "страхітливі" відео та комп’ютерні ігри, і в житті стають більш агресивними, та з більшою вірогідністю скоюватимуть тяжкі злочини і разом з тим з меншою вірогідністю допомагатимуть іншим людям. Критики цієї позиції стверджують, що наявність подібних кореляцій (які ніхто вже не заперечує) доводить лише те, що "буйні" індивідууми просто прагнуть до таких самих "буйних" ігор, але при цьому ігри зовсім не змінюють їх звичайну поведінку, а навпаки, в більшості випадків дозволяють "сублімувати" агресію, що накопичилася, і тим самим навіть оберігають суспільство від спалахів насильства. Також деякі психологи радять "розряджатися" зганяючи злість на ляльках і фотографіях начальства.

    Тепер психолог Брюс Бартолоу (Bruce Bartholow) (http://www.missouri.edu/~psywww/people/bdb.htm) з університету Міссурі – Колумбії (University of Missouri-Columbia (http://www.missouri.edu)) і його колеги з’ясували що мозок людей, які грають в ігри з елементами насильства, показує зменшення відгуку у відповідь на прояв насильства в реальному житті, на зразок нападів із застосуванням зброї, але не міняють свого відношення до інших емоційно турбуючих картинок на зразок знімків мертвих тварин або хворих дітей. Причому зменшення цього самого відгуку добре корелює з агресивною поведінкою. Робота з’явиться на початку 2006
    року в "Журналі експериментальної соціальної психології" (Journal of ExperimentalSocial Psychology).

    Мозкова активність, вивченням якої займалися учені, отримала назву P300-реакции (P300 response), P300-реакция є характерним сигналом що відображається на електроенцефалограмі (ЕЕГ), реєструючи коливання біоелектричних потенціалів головного мозку. Наявність P300 служить сигналом того, що людина відчуває певні емоції при оцінці того, що вона перед собою бачить. Сигнал стає більш виразним, коли люди сильно дивуються або стурбовані, дивлячись на ту або іншу нову для себе картинку.

    Для проведення своїх досліджень група запросила 39 досвідчених ”геймерів” (з числа студентів-першокурсників чоловічої статі). За допомогою попереднього анкетування з’ясовували, по-перше, наскільки часто і в що саме піддослідні грають (йдеться про п’ять улюблених ігор, але конкретні назви не наводяться), по-друге за стандартною методикою оцінювалися дратівливість учасників експерименту і їх агресивність. Потім цим самим ”геймерам” показували фотографії з реального життя головним чином нейтральні сцени (наприклад, людина, що їде на велосипеді), але з вкрапленням елементів насильства (людина, що приставила зброю до голови іншої людини) або негативних (але ненасильницьких) сцен (наприклад, мертвий собака), і справно реєстрували реакцію студентів за допомогою електроенцефалограм.

    В даному випадку у тих суб’єктів, що могли похвалитися великим ігровим досвідом і віддавали перевагу при цьому "буйним" іграм, P300-реакция на зображення з сценами насильства виявлялася з меншою інтенсивністю і з більшою затримкою. "Люди, які багато
    грають у відеоігри з елементами насильства, вже не відрізняють ці елементи від нейтральних", – говорить Бартолоу. Вони стають більш товстошкірими. Проте їх відгук все ще нормальний у разі ненасильницьких негативних сцен.

    На перший погляд, подібні результати не можуть викликати особливого здивування: адже відеоігри використовуються навіть для того, щоб зменшити у солдатів чутливість по відношенню до подій, які відбуваються на полі бою. Тривогу ж викликає те, що, коли
    цим гравцям згодом була надана можливість "покарати" супротивника в іншій грі, вони з великим зниженням P300-реакції відмірювали найважчі покарання.

    "Більшості з нас властива сильна огида до виду крові і насильства. Хірурги і солдати, можливо, повинні вчитися долати ці реакції, щоб виконувати свій борг, але навряд чи буде правильним допустити ослаблення реакції на ефекти насильства для більшості людей. Це може зменшити бар’єр, що встає на шляху агресивної поведінки, і збільшити вірогідність спричинення насильства іншим людям", – так вважає Бартолоу.

    Втім, і це нове дослідження, автори якого стверджують, що їм вперше вдалося наочно продемонструвати зв’язок ігор з елементами насильства з формуванням агресивної поведінки, не в змозі переконати деяких критиків. "Ми привчаємося до будь-якого виду стимулу, – говорить канадський психолог Джонатан Фрідман (Jonathan Freedman) з Університету Торонто (University of Toronto), що підготував декілька доповідей урядового рівня, що стосуються насильства в іграх і ЗМІ. – Все, що ми насправді отримуємо – це зменшення чутливості до зображень і фотографій. Немає способів показати, що все це стосується агресії в реальному житті".

    Він говорить, що перешкоджати людям, що грають у відеоігри з елементами насильства, – це все одно, що забороняти спортивні змагання на зразок футболу або хокею.  Інші дослідники виразили велику стурбованість. Так, Крейг Андерсон (Craig Anderson) з Університету штату Айова (Iowa State University), що вивчив цей ефект, вважає, що дослідження мозку підтверджують висновки більшості робіт з вивчення поведінкових і пізнавальних елементів і показують, що подібні відеоігри дійсно приводять до зростання агресії.

    Наука наукою, проте навряд чи якісь розумні доводи зупинять залізну ходу індустрії, що робить на комп’ютерних іграх непогані гроші. Також ніякі дослідження та інциденти з фанатами не приведуть до заборони масових спортивних заходів. До того ж "елементи насильства", як відомо, з’явилися зовсім не в комп’ютерну епоху, вони зустрічаються не тільки в кіно або на телебаченні (яке може організувати таку "залученість" в події, що і не снилася ніякій "віртуальній реальності"), відповідні картини зображують нам газети, журнали книги, театральні постанови… подібні сцени присутні навіть в Біблії, а вже її-то в усякому разі ніхто не наважиться заборонити.

  • Падіння китайської Червоної стіни; 6,2 мільйони чоловік вийшли із комуністичної партії

    Падіння китайської Червоної стіни; 6,2 мільйони чоловік вийшли із комуністичної партії

    Після грандіозного параду 10 грудня 2005 р. в Мельбурні на підтримку 6,2 мільйонів чоловік, що вийшли з Комуністичної партії Китаю (КПК), в парку Сіднея Belmore відбувся мітинг. На зборах представники десяти організацій виступили з вітальними промовами. Після мітингу більше 500 чоловік пройшли урочистим маршем, в якому взяли участь більше 10-ти організацій, включаючи Асоціацію Тайваню і австралійський філіал Культурної Асоціації Тибету.

    #img_center_nostream#

    Прихильники почали свій хід від парку Belmore, пройшли через площу Ратуші в центрі Сіднея і закінчили в китайському кварталі, де продовжили святкове вітання нового Китаю без КПК.

    Водії та пішоходи уважно спостерігали за урочистою процесією. Багато китайців, які живуть за кордоном, приголомшені новиною про те, що 6,2 мільйони сміливих людей вийшли з КПК.

    Коли хід підійшов до завершення, всі плакати розмістили вздовж вулиці та позаду людей, що знаходились перед аркою, яка стала головним входом в китайський квартал, створивши сцену для живої музики й танцювальних виступів. Під акомпанемент зворушливої пісні "Великі двері в Небеса відкрилися через тисячоліття", чарівні танцівниці в костюмах династії Тан порадували присутніх витонченими танцями. Один з глядачів захоплено сказав: "Тільки без тиранії КПК китайські громадяни зможуть жити в такій гармонії та мирі, коли не буде більше тривоги про нові репресивні рухи, які з’являлися з періодичністю в сім або вісім років".

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    Група Тибету, що надихнулась цим святкуванням, виконала пісню "Чистий світ". Відомі талантами у співах і танцях, більше десяти представників цієї народності зачарували аудиторію, оскільки змогли яскраво виразити свою надію на "мир в Тибеті". Це була пісня, яку кожен співав дуже часто, й тому навіть без загальної репетиції, їх голоси злилися в гармонії та звучали в унісон.

    На урочистих зборах, пані Чжан Лічень – представник "Центру допомоги по виходу з КПК" говорила про тему "КПК розпадається. Ви готові?". Чжан заявила: "Китай в даний час переживає поворотний момент. Це здійснилося завдяки щирій підтримці людей. Дрібні брижі "виходів з партії" на початку, тепер перетворилися на нищівні хвилі, що прискорюють падіння Червоної стіни КПК. Найтемніші дні в китайській історії скоро залишать нас. Загальне пробудження людей принесе новий Китай без КПК!"

    Збори завершилися о 16:30.

    Цзі Юань. Велика Епоха

  • Падіння китайської Червоної стіни; 6,2 мільйони чоловік вийшли із комуністичної партії

    Падіння китайської Червоної стіни; 6,2 мільйони чоловік вийшли із комуністичної партії

    Після грандіозного параду 10 грудня 2005 р. в Мельбурні на підтримку 6,2 мільйонів чоловік, що вийшли з Комуністичної партії Китаю (КПК), в парку Сіднея Belmore відбувся мітинг. На зборах представники десяти організацій виступили з вітальними промовами. Після мітингу більше 500 чоловік пройшли урочистим маршем, в якому взяли участь більше 10-ти організацій, включаючи Асоціацію Тайваню і австралійський філіал Культурної Асоціації Тибету.

    #img_center_nostream#

    Прихильники почали свій хід від парку Belmore, пройшли через площу Ратуші в центрі Сіднея і закінчили в китайському кварталі, де продовжили святкове вітання нового Китаю без КПК.

    Водії та пішоходи уважно спостерігали за урочистою процесією. Багато китайців, які живуть за кордоном, приголомшені новиною про те, що 6,2 мільйони сміливих людей вийшли з КПК.

    Коли хід підійшов до завершення, всі плакати розмістили вздовж вулиці та позаду людей, що знаходились перед аркою, яка стала головним входом в китайський квартал, створивши сцену для живої музики й танцювальних виступів. Під акомпанемент зворушливої пісні "Великі двері в Небеса відкрилися через тисячоліття", чарівні танцівниці в костюмах династії Тан порадували присутніх витонченими танцями. Один з глядачів захоплено сказав: "Тільки без тиранії КПК китайські громадяни зможуть жити в такій гармонії та мирі, коли не буде більше тривоги про нові репресивні рухи, які з’являлися з періодичністю в сім або вісім років".

    #img_center_nostream#

    #img_center_nostream#

    Група Тибету, що надихнулась цим святкуванням, виконала пісню "Чистий світ". Відомі талантами у співах і танцях, більше десяти представників цієї народності зачарували аудиторію, оскільки змогли яскраво виразити свою надію на "мир в Тибеті". Це була пісня, яку кожен співав дуже часто, й тому навіть без загальної репетиції, їх голоси злилися в гармонії та звучали в унісон.

    На урочистих зборах, пані Чжан Лічень – представник "Центру допомоги по виходу з КПК" говорила про тему "КПК розпадається. Ви готові?". Чжан заявила: "Китай в даний час переживає поворотний момент. Це здійснилося завдяки щирій підтримці людей. Дрібні брижі "виходів з партії" на початку, тепер перетворилися на нищівні хвилі, що прискорюють падіння Червоної стіни КПК. Найтемніші дні в китайській історії скоро залишать нас. Загальне пробудження людей принесе новий Китай без КПК!"

    Збори завершилися о 16:30.

    Цзі Юань. Велика Епоха

  • Свято Миколая для дітей українського зарубіжжя

    Свято Миколая для дітей українського зарубіжжя

    #img_left_nostream# На виконання Національної програми «Закордонне українство” на період до 2005 року» Міністерство культури і туризму України, Державне підприємство «Україна гастрольна» та Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ») з 10 по 18 грудня 2005 року організували для українських дітей Міжнародне виїзне театралізоване свято «До вас їде Миколай!» в Польщі, Словаччині, Румунії та Молдові.

    Впродовж дев’ять днів артистам Національного заслуженого академічного українського хору імені Григорія Верьовки довелося перетнути чотири кордони, та дати 11 концертів. Українським громадам було представлено мистецьку програму, спеціально підготовлену до Дня Святого Миколая. Спочатку театралізоване дійство було розгорнуте в Народному Українському Домі міста Перемишля. Тут зібралися маленькі українці, які навчаються в україномовних пунктах навчання в Ярославі, Мокрому, Кальникові, Хотинці, Ніновичах, Репеді, Сяноку та українській початковій школі загальноосвітнього ліцею імені М.Шашкевича в Перемишлі. З дітьми прийшли їхні батьки, для яких артисти виступили з окремою мистецькою програмою. Довго не вщухали бурхливі овації. За чудові виступи і подарунки для дітей щиру подяку від місцевої української громади висловили голова Об’єднання українців Перемишля Марійка Туцька, керівники міста Перемишля та члени української громади.

    В польському місті Легниця концерт відбувся на просторій сцені українського загальноосвітнього ліцею. Гостям з України було приємно бачити серед глядачів своїх друзів – учасників хору «Журавлі» Об’єднання українців у Польщі.

    Третій концерт на польській землі відбувся на сцені розкішного залу філармонії міста Зелена Гура. Привітати артистів з України прийшли керівники міської ради міста та голова місцевого Об’єднання українців Ярослава Яворницька. Виступаючі відзначили високу виконавчу майстерність виконавців та важливість цього заходу для збереження традицій українства в Польщі та для зміцнення культурних зв‘язків між народами наших країн. Особливо наголошувалося на тому, що виїзне театралізоване свято для дітей українського зарубіжжя «До вас їде Миколай!» стало одною з окрас року України у Польщі.

    З Польщі українські артисти переїхали в Словаччину, де спільно з місцевими українськими громадами було організовано два концерти. Перший концерт відбувся в Гуменному для учнів української школи і медичного училища з українською мовою навчання. Другий – у Пряшеві для дітей української гімназії ім. Т.Шевченка. Артистів щиро вітали Консул України в Пряшеві Інна Огнівець, голова Союзу русинів – українців Словаччини Іван Лаба, директори шкіл та представники місцевої влади.

    Наступною країною в турне артистичної групи була Румунія. У місті Сігеті- Мармацієй перед концертом директор українського ліцею ім. Тараса Шевченка Федір Попович вітав українську делегацію хлібом та сіллю. Він познайомив членів української делегації з роботою ліцею, його учнями і вчителями. Концерт відбувся на сцені музичної школи міста, куди приїхали маленькі українці з шкіл повіту Марамуреш, в яких вивчають українську мову. Великий зал ледве вмістив усіх охочих побачити театралізоване свято. Кожен виступ артистів закінчувався шквалом оплесків, глядачі із задоволенням підхоплювали і співали з артистами знайомі українські пісні. У розчулених дорослих і дітей на очах бриніли сльози. Слова вдячності довго лунали в переповненому залі.

    У цей же день, проминувши круті перевали, автобус привіз артистів в румунське місто Сучаву. В місцевому Палаці культури задовго до початку концерту усі місця (а їх більше тисячі) були зайняті глядачами. На зустріч з артистами прославленого колективу прийшли члени української громади з дітьми і друзями. Дорогих гостей тепло вітали віце-консул Генерального консульства України в Сучаві Михайло Лієнков і голова відділення Союзу українців міста Сучава Іван Боднар.

    Наступного дня українські артисти переїхали в Молдову. Перше театралізоване свято відбулося в місті Бельці, де артистів радо зустріли примар міста Василь Панчук та Президент Товариства української культури в Молдові Олександр Майстренко. Зал місцевого Палацу культури був вщерть заповнений учнями і вчителями з навколишніх сіл, більшість мешканців яких складають етнічні українці. Серед глядачів було багато студентів кафедри української мови та літератури Університету ім. А.Руссо. Радісний дитячий сміх, бурхливі оплески і букети квітів супроводжували кожний виступ артистів. Слова щирої подяки від глядачів підтримували артистів, дозволяли їм зняти втому від довгих переїздів і переконували, що їх високе мистецтво робить неоціненну справу для розуміння молоддю українського зарубіжжя своєї національної ідентичності.

    Попереду був новий переїзд до столиці Молдови – Кишинева. Для театралізованого свята був відведений один з кращих залів столиці – Палац культури залізничників. Його заповнили учні української недільної школи, шкіл ім. Т. Шевченка та ім. І. Котляревського, школи № 18 та члени української громади, які прийшли на свято цілими сім‘ями. Привітати гостей з України на Молдовській землі прийшли Перший Секретар Посольства України в Республіці Молдова Оксана Васильєва, директор Бюро міжетнічних відносин Республіки Молдова Ольга Гончарова та голова Координаційної ради українських організацій, співголова Парламентської комісії з питань прав людини Парламенту Молдови Миколо Олійник. У їх виступах звучали слова щирої подяки артистам, які своїм талантом і самовідданою працею підтримують в дітей і молоді українського зарубіжжя гордість за високий рівень національного мистецтва та переконаність у необхідності і доцільності збереження своїх прекрасних національних традицій у такому дружньому багатонаціональному місті як Кишинів.

    Український Миколай привіз для кожної української дитини не лише духовний мистецький і матеріальний подарунок, але і зміцнив переконання у тому, що їх прабатьківщина любить і думає про них, готова поділитися кращим що у неї є. Вдячні глядачі неодноразово відзначали, що такі заходи як виїзне театралізоване свято для дітей українського зарубіжжя «До вас їде Миколай!» дають наснагу поряд з вивченням мови країни проживання: польської, румунської, словацької, молдавської – старанно вивчати і свою рідну українську мову.

    Виступи відомого в усьому світі колективу Національного хору ім. Григорія Верьовки на землях Польщі, Словаччини, Румунії і Молдови, де компактно проживають етнічні українці, став прекрасним подарунком до Дня святого Миколая, який є одним з найбільш улюблених свят українських дітей, в якій країні вони б не жили. Важко уявити собі кращий спосіб формування круга надійних друзів української держави, передає офіційний сайт Міністерства культури і туризму України.  

  • Свято Миколая для дітей українського зарубіжжя

    Свято Миколая для дітей українського зарубіжжя

    #img_left_nostream# На виконання Національної програми «Закордонне українство” на період до 2005 року» Міністерство культури і туризму України, Державне підприємство «Україна гастрольна» та Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ») з 10 по 18 грудня 2005 року організували для українських дітей Міжнародне виїзне театралізоване свято «До вас їде Миколай!» в Польщі, Словаччині, Румунії та Молдові.

    Впродовж дев’ять днів артистам Національного заслуженого академічного українського хору імені Григорія Верьовки довелося перетнути чотири кордони, та дати 11 концертів. Українським громадам було представлено мистецьку програму, спеціально підготовлену до Дня Святого Миколая. Спочатку театралізоване дійство було розгорнуте в Народному Українському Домі міста Перемишля. Тут зібралися маленькі українці, які навчаються в україномовних пунктах навчання в Ярославі, Мокрому, Кальникові, Хотинці, Ніновичах, Репеді, Сяноку та українській початковій школі загальноосвітнього ліцею імені М.Шашкевича в Перемишлі. З дітьми прийшли їхні батьки, для яких артисти виступили з окремою мистецькою програмою. Довго не вщухали бурхливі овації. За чудові виступи і подарунки для дітей щиру подяку від місцевої української громади висловили голова Об’єднання українців Перемишля Марійка Туцька, керівники міста Перемишля та члени української громади.

    В польському місті Легниця концерт відбувся на просторій сцені українського загальноосвітнього ліцею. Гостям з України було приємно бачити серед глядачів своїх друзів – учасників хору «Журавлі» Об’єднання українців у Польщі.

    Третій концерт на польській землі відбувся на сцені розкішного залу філармонії міста Зелена Гура. Привітати артистів з України прийшли керівники міської ради міста та голова місцевого Об’єднання українців Ярослава Яворницька. Виступаючі відзначили високу виконавчу майстерність виконавців та важливість цього заходу для збереження традицій українства в Польщі та для зміцнення культурних зв‘язків між народами наших країн. Особливо наголошувалося на тому, що виїзне театралізоване свято для дітей українського зарубіжжя «До вас їде Миколай!» стало одною з окрас року України у Польщі.

    З Польщі українські артисти переїхали в Словаччину, де спільно з місцевими українськими громадами було організовано два концерти. Перший концерт відбувся в Гуменному для учнів української школи і медичного училища з українською мовою навчання. Другий – у Пряшеві для дітей української гімназії ім. Т.Шевченка. Артистів щиро вітали Консул України в Пряшеві Інна Огнівець, голова Союзу русинів – українців Словаччини Іван Лаба, директори шкіл та представники місцевої влади.

    Наступною країною в турне артистичної групи була Румунія. У місті Сігеті- Мармацієй перед концертом директор українського ліцею ім. Тараса Шевченка Федір Попович вітав українську делегацію хлібом та сіллю. Він познайомив членів української делегації з роботою ліцею, його учнями і вчителями. Концерт відбувся на сцені музичної школи міста, куди приїхали маленькі українці з шкіл повіту Марамуреш, в яких вивчають українську мову. Великий зал ледве вмістив усіх охочих побачити театралізоване свято. Кожен виступ артистів закінчувався шквалом оплесків, глядачі із задоволенням підхоплювали і співали з артистами знайомі українські пісні. У розчулених дорослих і дітей на очах бриніли сльози. Слова вдячності довго лунали в переповненому залі.

    У цей же день, проминувши круті перевали, автобус привіз артистів в румунське місто Сучаву. В місцевому Палаці культури задовго до початку концерту усі місця (а їх більше тисячі) були зайняті глядачами. На зустріч з артистами прославленого колективу прийшли члени української громади з дітьми і друзями. Дорогих гостей тепло вітали віце-консул Генерального консульства України в Сучаві Михайло Лієнков і голова відділення Союзу українців міста Сучава Іван Боднар.

    Наступного дня українські артисти переїхали в Молдову. Перше театралізоване свято відбулося в місті Бельці, де артистів радо зустріли примар міста Василь Панчук та Президент Товариства української культури в Молдові Олександр Майстренко. Зал місцевого Палацу культури був вщерть заповнений учнями і вчителями з навколишніх сіл, більшість мешканців яких складають етнічні українці. Серед глядачів було багато студентів кафедри української мови та літератури Університету ім. А.Руссо. Радісний дитячий сміх, бурхливі оплески і букети квітів супроводжували кожний виступ артистів. Слова щирої подяки від глядачів підтримували артистів, дозволяли їм зняти втому від довгих переїздів і переконували, що їх високе мистецтво робить неоціненну справу для розуміння молоддю українського зарубіжжя своєї національної ідентичності.

    Попереду був новий переїзд до столиці Молдови – Кишинева. Для театралізованого свята був відведений один з кращих залів столиці – Палац культури залізничників. Його заповнили учні української недільної школи, шкіл ім. Т. Шевченка та ім. І. Котляревського, школи № 18 та члени української громади, які прийшли на свято цілими сім‘ями. Привітати гостей з України на Молдовській землі прийшли Перший Секретар Посольства України в Республіці Молдова Оксана Васильєва, директор Бюро міжетнічних відносин Республіки Молдова Ольга Гончарова та голова Координаційної ради українських організацій, співголова Парламентської комісії з питань прав людини Парламенту Молдови Миколо Олійник. У їх виступах звучали слова щирої подяки артистам, які своїм талантом і самовідданою працею підтримують в дітей і молоді українського зарубіжжя гордість за високий рівень національного мистецтва та переконаність у необхідності і доцільності збереження своїх прекрасних національних традицій у такому дружньому багатонаціональному місті як Кишинів.

    Український Миколай привіз для кожної української дитини не лише духовний мистецький і матеріальний подарунок, але і зміцнив переконання у тому, що їх прабатьківщина любить і думає про них, готова поділитися кращим що у неї є. Вдячні глядачі неодноразово відзначали, що такі заходи як виїзне театралізоване свято для дітей українського зарубіжжя «До вас їде Миколай!» дають наснагу поряд з вивченням мови країни проживання: польської, румунської, словацької, молдавської – старанно вивчати і свою рідну українську мову.

    Виступи відомого в усьому світі колективу Національного хору ім. Григорія Верьовки на землях Польщі, Словаччини, Румунії і Молдови, де компактно проживають етнічні українці, став прекрасним подарунком до Дня святого Миколая, який є одним з найбільш улюблених свят українських дітей, в якій країні вони б не жили. Важко уявити собі кращий спосіб формування круга надійних друзів української держави, передає офіційний сайт Міністерства культури і туризму України.