Blog

#img_left_nostream#Антарктида –  серце "материка холоду". І тут відбувається зовсім неймовірне явище – танення льодовиків і надзвичайно сильний для цієї пори року вітер – 32 метра на секунду, повідомляють РІА Новини. Це  свідчить про зміну клімату, що пов’язаний із глобальним потеплінням.

За зовнішню схожість із звичайним ведмедем тварину назвали «бей-шунг» (білий гірський ведмідь), а за характером живлення (харчуються в основному бамбуком) дали назву бамбуковий ведмідь. Зоологи вивчивши анатомічні особливості тварин, віднесли його до сімейства єнотових і назвали великою пандою.

У великої панди чорні або темно-бурі вуха, «окуляри» навколо очей, мочка носа, губи і кінцівки, а решта тіла біла, іноді з рудуватим відливом. Морда малої панди майже біла з рудувато-бурою смугою, що перетинає очі та йде від них навколо рота. Решта тіла руда або горіхова зверху і рудувато-бура до чорного знизу. Пухнастий хвіст з рудими і жовтуватими кільцями, що чергуються.

За допомогою біохімічних аналізів через довгий час вдалося встановити істину – велика панда повернулася в «лоно ведмедів».

Про розмноження великих панд довго не було нічого відомо, поки у вересні 1963 року в Пекінському зоопарку не народився малюк вагою 142 грами. Ріс він дуже швидко і до п’яти місяців набрав десять кілограмів. Малюка назвали Мін-Мін, тобто «блискучий». Перші десять днів після народження самка не відпускала його від себе. Двомісячного дитинчату вона перекидала з лапи на лапу, граючи їм як лялькою. У три місяці Блискучий став пересуватися самостійно – мати засне, а він на прогулянку, але вона швидко прокидалася, вмить знаходила своє чадо і тьопала лапою. У вересні 1964 року та ж самка народила другого малюка, і вчені змогли визначити, що своїх дитинчат великі панди виношують близько 5 місяців.

Великі панди у молодому віці дуже грайливі, добродушні, забавні, багато рухаються, приймають самі незвичайні пози: можуть стояти на голові, допомагаючи при цьому собі передніми лапами, відмінно перекидаються через голову, вправно лазять по гратах і сітках, сходах, канатах, жердинах. Передніми лапами вони утримують м’ячі, емальовані і алюмінієві миски в очікуванні, коли їх наповнять їжею. До людей відносяться без всякої ворожості, проте при грі й метушні відчуття міри не знають, можуть випадково схопити зубами, подряпати кігтями передніх лап і придавити до стіни. Але разом з тим вони добре приручаються, швидко запам’ятовують дані їм клички.

У природі вони надзвичайно обережні. Людей бояться, але буддійським ченцям, що живуть у високогірних храмах, вдавалося приручати молодих і навіть дорослих панд. Звіри приходили до них поодинці та навіть групами, брали ласощі і підпускали до себе на декілька метрів.

В середині 1990-х років в природі залишалося не більше 1000 особин великих панд. Зображення цього чудового звіра стало емблемою Міжнародного фонду охорони дикої природи.

ПАНДИ – назва двох видів ссавців, схожих один на одного зовні і по способу життя, але що відносяться до різних сімейств. Велика панда, або бамбуковий ведмідь, завдовжки 1,5 м (не рахуючи 12-сантиметрового хвоста) важить 160 кг Вага малої панди всього 6 кг, а довжина голови і тулуба 65 см, хвоста – 50 див. Обидва види харчуються в основному бамбуком і живуть на висоті 2000-4000 м над у.м.

#img_left_nostream#Знов настає весна, з її приходом активізується життя всього живого на Землі. Під впливом енергії сонячних променів, на очах розквітає зелень, і чорно-біле оточення насичується кольором і пахощами. Міські парки та лісові галявини перетворюються на привабливі місця для пікніків і прогулянок.

Відчувши тепло, також ожили і прокинулися численні дрібні істоти, що мешкають у природному середовищі. Є серед них і такі, які завжди раді зустрічі з людиною, до них належать і кліщі.

Відомо і описано близько 850 видів кліщів, що живуть на земній кулі. З них вісім видів сімейства „твердих кліщів”, сумно відомі як переносники збудників хвороб.

Пора кліщів – з весни до пізньої осені. Коли земля нагрівається до 3-5 ºС, кліщі стають найбільш активними і продовжують жити у такому ритмі, доки середня температура повітря не впаде практично до такої ж відмітки.

На високих деревах кліщів, як правило, немає. В основному кліщі підстерігають жертву в чагарниках і густій траві. Вони сидять на рослинах у характерній позі з виставленими вперед лапками з термочутливими органами. У кліща зазублений хоботок, а виділена слина застряє в ранці, утворюючи „цементний футляр. Тому витягнути кліща, який присмоктався, не так вже просто.

Для відпочинку краще обирати добре освітлювані сонцем місця, далеко від чагарників, дерев і високої густої трави.

Необхідно кожних півтори години оглядати одяг і тіло. У чоловіків кліщі частіше ховаються в районі стегон і на ногах, у жінок – у місцях верхнього плечового поясу і на грудях, а у дітей – в районі голови.

Лікарі радять: якщо вас укусив кліщ, то щоб не вбити його завчасно, не потрібно намагатися видаляти його самостійно, краще звернутись у лікарню, де потерпілому нададуть допомогу, а кліща обстежать на наявність інфекції.

Якщо ж немає можливості потрапити до лікарні, необхідно позбутися паразита самостійно. Для цього змастіть кліща вершковим маслом або рослинним жиром, кремом або гасом. Потім візьміть нитку і оберніть тіло кліща, яке стирчить, максимально ближче до поверхні тіла, захоплюючи його разом з лапками. Після цього необхідно зав’язати один простий вузлик, обернути ще раз і зав’язати двічі, щоб геть зафіксувати нитку. Розведіть кінці нитки (5-10 см) в боки і прокрутіть в одному напрямі, кліщ буде витягнутий.

Після виконаної операції змастіть місце укусу йодом або зеленкою, спиртом або одеколоном.

#img_left_nostream#Знов настає весна, з її приходом активізується життя всього живого на Землі. Під впливом енергії сонячних променів, на очах розквітає зелень, і чорно-біле оточення насичується кольором і пахощами. Міські парки та лісові галявини перетворюються на привабливі місця для пікніків і прогулянок.

Відчувши тепло, також ожили і прокинулися численні дрібні істоти, що мешкають у природному середовищі. Є серед них і такі, які завжди раді зустрічі з людиною, до них належать і кліщі.

Відомо і описано близько 850 видів кліщів, що живуть на земній кулі. З них вісім видів сімейства „твердих кліщів”, сумно відомі як переносники збудників хвороб.

Пора кліщів – з весни до пізньої осені. Коли земля нагрівається до 3-5 ºС, кліщі стають найбільш активними і продовжують жити у такому ритмі, доки середня температура повітря не впаде практично до такої ж відмітки.

На високих деревах кліщів, як правило, немає. В основному кліщі підстерігають жертву в чагарниках і густій траві. Вони сидять на рослинах у характерній позі з виставленими вперед лапками з термочутливими органами. У кліща зазублений хоботок, а виділена слина застряє в ранці, утворюючи „цементний футляр. Тому витягнути кліща, який присмоктався, не так вже просто.

Для відпочинку краще обирати добре освітлювані сонцем місця, далеко від чагарників, дерев і високої густої трави.

Необхідно кожних півтори години оглядати одяг і тіло. У чоловіків кліщі частіше ховаються в районі стегон і на ногах, у жінок – у місцях верхнього плечового поясу і на грудях, а у дітей – в районі голови.

Лікарі радять: якщо вас укусив кліщ, то щоб не вбити його завчасно, не потрібно намагатися видаляти його самостійно, краще звернутись у лікарню, де потерпілому нададуть допомогу, а кліща обстежать на наявність інфекції.

Якщо ж немає можливості потрапити до лікарні, необхідно позбутися паразита самостійно. Для цього змастіть кліща вершковим маслом або рослинним жиром, кремом або гасом. Потім візьміть нитку і оберніть тіло кліща, яке стирчить, максимально ближче до поверхні тіла, захоплюючи його разом з лапками. Після цього необхідно зав’язати один простий вузлик, обернути ще раз і зав’язати двічі, щоб геть зафіксувати нитку. Розведіть кінці нитки (5-10 см) в боки і прокрутіть в одному напрямі, кліщ буде витягнутий.

Після виконаної операції змастіть місце укусу йодом або зеленкою, спиртом або одеколоном.

В Афінах засідає суд. Судять філософа Сократа. Його звинувачують в тому, що він псує вдачу юнаків. А ще в тому, що він поклоняється новим богам.

#img_right#Сократу сімдесят. Сивий і босий він сидить перед суддями з посмішкою і слухає, що говорять обвинувачі.

– Сократ – ворог народу – говорять одні.

– Наша демократія ґрунтується на тому, що всякий громадянин має доступ до влади, щоб всі були рівні: усюди, де можна, ми вибираємо начальників по долі.

Сократ: – Але це так само смішно, як вибирати керманича на кораблі по долі, коли потрібні знання і досвід.

– Сократ – друг народу – говорять інші. Тридцять тиранів любили Сократа? Ні, вони боялися його. Вони теж запевняли, ніби він псує вдачу юнацтва. Таємних уроків він не давав, жив він не ховаючись, розмовляв з усіма просто. І завжди говорив: «державою повинні керувати хороші люди». Він якраз і навчав людей бути хорошими, будь ти багатій чи бідняк, лише б мав бажання вчитися добру.

– Сократ – дивак і насмішник, – погоджуються ті, та інші. Він ставить питання і не дає відповідей. З ним цікаво, але неспокійно.

Обвинувачі говорять: страчувати його, звичайно, це занадто, але провчити треба, щоб не заважав жити.

Обвинувачі закінчили і Сократ сказав промову в свій захист:

– Громадяни афіняни говорять, ніби я не визнаю державних богів. Але в усіх обрядах і жертвопринесеннях я завжди брав участь!

– Кажуть, ніби я поклоняюся новим богам. Просто я слухаю свій внутрішній голос. Коли дельфійська піфія чує голос Бога, коли ворожіям боги дають знамення, ви вірите. Чому ж мені боги не можуть що-небудь сказати?

– Кажуть, що я псую вдачу юнацтва. Але як? Навчаю зніженості, жадності, пихатості? Але я сам не зніжений, не жадібний, не пихатий. Навчаю непокорі владі? Ні. Я кажу: «Якщо закони вам не подобаються, введіть нові, а поки не ввели, покоряйтеся цим».

– Навчаю непокорі батькам? Ні. Я кажу батькам: «Адже ви довіряєте ваших дітей вчитися тому, хто краще знає грамоту, чому ж ви не довіряєте їх тому, хто краще знає чесноту?»

– Ні, афіняни, мені ставлять в провину інше. Колись дельфійський оракул сказав: «Сократ – мудріший од всіх мєжелінів». Я здивувався: цього бути не може, адже я нічого не знаю. Але оракула оспорювати не можна. І я пішов вчитися до політиків, до поетів, до гончарів, до теслярів.

– У своєму ремеслі вони розбиралися більше, ніж я. Але про такі речі, як чеснота, справедливість, краса, розсудливість, дружба будь-який з них знав нітрохи не більше, ніж я. Проте, кожен вважав себе знавцем і ображався, коли мої розпитування ставили його в безвихідь.

– Ось тут-то я зрозумів, що хотів сказати оракул. Я знаю те, що я нічого не знаю. У цьому – мудрість. І багато хто мене за це ненавидить. Ці люди звинувачують мене, що я навчаю юнаків чомусь поганому. А я нічому їх не вчу, тому що сам нічого не знаю. Я нічого не стверджую, а тільки ставлю запитання.

– Замислюючись над різними питаннями, ніяк не можна стати поганою людиною, а хорошою можна. Тому я вважаю, що зовсім не винен.

Судді голосують. Вони визнають Сократа винним. Обвинувач повинен запропонувати свою міру покарання, обвинувачений свою, а суд вибрати. Обвинувачі запропонували страту.

– Хай Сократ зі свого боку запропонує достатній штраф, і цим відкупиться – запропонували за Сократа міру його покарання ті ж обвинувачі.

Але Сократ говорить:

– Громадяни афіняни, як же я можу пропонувати собі покарання, якщо вважаю, що ні в чому не винен? Я навіть думаю, що корисний державі тим, що розмовами своїми не даю вашим розумам впасти в сплячку і турбую їх, як овід турбує товстого коня.

– Тому я б призначив собі не покарання, а нагороду – ну, наприклад, обід за казенний рахунок, тому що я людина бідна. А то який же штраф можу я заплатити, якщо всього добра у мене і на п’ять мін не набереться?

Це вже схоже на знущання. Народ шумить, судді голосують і призначають Сократу страту. Засудженому надається останнє слово.

Він говорить: – Адже я, громадяни, стара людина і смерті мені боятися не пристало. Що приносить людям смерть, я не знаю. Якщо загробного світу немає, то вона позбавить мене від дряхлості, і це добре; якщо є, то я зможу за труною зустрітися з великими мужами старовини і звернутися зі своїми розпитуваннями до них, і це буде ще краще. Тому давайте розійдемося: я – щоб померти, ви – щоб жити, а що з цього краще, нам невідомо.

Був святковий місяць і всі страти відкладалися. Друзі пропонували йому бігти, він сказав:

– Навіщо? Щоб порушити закон і справді заслужити покарання? І куди? Хіба є таке місце, де не вмирають?

Йому сказали:

– Але ж боляче дивитися, як ти страждаєш незаслужено! Він відповів:

– А ви б хотіли, щоб заслужено?

Його запитали:

– Як тебе поховати?

Він відповів:

– Погано ж ви мене слухали, якщо так говорите: ховати ви будете не мене, а моє мертве тіло.

Страчували в Афінах. Йому подали чашу з отрутою – він випив її до дна.

В. Лісіцина. По книзі М. Гаспарова «Розповіді про старогрецьку цивілізацію»

В Афінах засідає суд. Судять філософа Сократа. Його звинувачують в тому, що він псує вдачу юнаків. А ще в тому, що він поклоняється новим богам.

#img_right#Сократу сімдесят. Сивий і босий він сидить перед суддями з посмішкою і слухає, що говорять обвинувачі.

– Сократ – ворог народу – говорять одні.

– Наша демократія ґрунтується на тому, що всякий громадянин має доступ до влади, щоб всі були рівні: усюди, де можна, ми вибираємо начальників по долі.

Сократ: – Але це так само смішно, як вибирати керманича на кораблі по долі, коли потрібні знання і досвід.

– Сократ – друг народу – говорять інші. Тридцять тиранів любили Сократа? Ні, вони боялися його. Вони теж запевняли, ніби він псує вдачу юнацтва. Таємних уроків він не давав, жив він не ховаючись, розмовляв з усіма просто. І завжди говорив: «державою повинні керувати хороші люди». Він якраз і навчав людей бути хорошими, будь ти багатій чи бідняк, лише б мав бажання вчитися добру.

– Сократ – дивак і насмішник, – погоджуються ті, та інші. Він ставить питання і не дає відповідей. З ним цікаво, але неспокійно.

Обвинувачі говорять: страчувати його, звичайно, це занадто, але провчити треба, щоб не заважав жити.

Обвинувачі закінчили і Сократ сказав промову в свій захист:

– Громадяни афіняни говорять, ніби я не визнаю державних богів. Але в усіх обрядах і жертвопринесеннях я завжди брав участь!

– Кажуть, ніби я поклоняюся новим богам. Просто я слухаю свій внутрішній голос. Коли дельфійська піфія чує голос Бога, коли ворожіям боги дають знамення, ви вірите. Чому ж мені боги не можуть що-небудь сказати?

– Кажуть, що я псую вдачу юнацтва. Але як? Навчаю зніженості, жадності, пихатості? Але я сам не зніжений, не жадібний, не пихатий. Навчаю непокорі владі? Ні. Я кажу: «Якщо закони вам не подобаються, введіть нові, а поки не ввели, покоряйтеся цим».

– Навчаю непокорі батькам? Ні. Я кажу батькам: «Адже ви довіряєте ваших дітей вчитися тому, хто краще знає грамоту, чому ж ви не довіряєте їх тому, хто краще знає чесноту?»

– Ні, афіняни, мені ставлять в провину інше. Колись дельфійський оракул сказав: «Сократ – мудріший од всіх мєжелінів». Я здивувався: цього бути не може, адже я нічого не знаю. Але оракула оспорювати не можна. І я пішов вчитися до політиків, до поетів, до гончарів, до теслярів.

– У своєму ремеслі вони розбиралися більше, ніж я. Але про такі речі, як чеснота, справедливість, краса, розсудливість, дружба будь-який з них знав нітрохи не більше, ніж я. Проте, кожен вважав себе знавцем і ображався, коли мої розпитування ставили його в безвихідь.

– Ось тут-то я зрозумів, що хотів сказати оракул. Я знаю те, що я нічого не знаю. У цьому – мудрість. І багато хто мене за це ненавидить. Ці люди звинувачують мене, що я навчаю юнаків чомусь поганому. А я нічому їх не вчу, тому що сам нічого не знаю. Я нічого не стверджую, а тільки ставлю запитання.

– Замислюючись над різними питаннями, ніяк не можна стати поганою людиною, а хорошою можна. Тому я вважаю, що зовсім не винен.

Судді голосують. Вони визнають Сократа винним. Обвинувач повинен запропонувати свою міру покарання, обвинувачений свою, а суд вибрати. Обвинувачі запропонували страту.

– Хай Сократ зі свого боку запропонує достатній штраф, і цим відкупиться – запропонували за Сократа міру його покарання ті ж обвинувачі.

Але Сократ говорить:

– Громадяни афіняни, як же я можу пропонувати собі покарання, якщо вважаю, що ні в чому не винен? Я навіть думаю, що корисний державі тим, що розмовами своїми не даю вашим розумам впасти в сплячку і турбую їх, як овід турбує товстого коня.

– Тому я б призначив собі не покарання, а нагороду – ну, наприклад, обід за казенний рахунок, тому що я людина бідна. А то який же штраф можу я заплатити, якщо всього добра у мене і на п’ять мін не набереться?

Це вже схоже на знущання. Народ шумить, судді голосують і призначають Сократу страту. Засудженому надається останнє слово.

Він говорить: – Адже я, громадяни, стара людина і смерті мені боятися не пристало. Що приносить людям смерть, я не знаю. Якщо загробного світу немає, то вона позбавить мене від дряхлості, і це добре; якщо є, то я зможу за труною зустрітися з великими мужами старовини і звернутися зі своїми розпитуваннями до них, і це буде ще краще. Тому давайте розійдемося: я – щоб померти, ви – щоб жити, а що з цього краще, нам невідомо.

Був святковий місяць і всі страти відкладалися. Друзі пропонували йому бігти, він сказав:

– Навіщо? Щоб порушити закон і справді заслужити покарання? І куди? Хіба є таке місце, де не вмирають?

Йому сказали:

– Але ж боляче дивитися, як ти страждаєш незаслужено! Він відповів:

– А ви б хотіли, щоб заслужено?

Його запитали:

– Як тебе поховати?

Він відповів:

– Погано ж ви мене слухали, якщо так говорите: ховати ви будете не мене, а моє мертве тіло.

Страчували в Афінах. Йому подали чашу з отрутою – він випив її до дна.

В. Лісіцина. По книзі М. Гаспарова «Розповіді про старогрецьку цивілізацію»

Як повідомляється, протягом свого останнього візиту в Китай пані Садако Огата, президент Японського агентства з міжнародного співробітництва (Japanese International Cooperation Agency /JICA) домагалася того, щоб була визначена сума податку щодо діючих кредитних договорів з Китаєм і щоб було підготовлене підґрунтя для остаточної ліквідації економічної допомоги Китаю, чого вимагає в останні роки, як нинішній уряд, так і опозиційні партії Японії.

#img_left#Офіційним приводом для припинення надання допомоги Китаю є те, що на даний момент Китай, який в змозі самостійно проводити Олімпійські ігри й всесвітню виставку World Expo, довів, що його національний розвиток уже не потребує в такій допомозі. Насправді, основна причина даного рішення Японії полягає в тому, що її прокомуністична сусідська держава роками безупинно накачувала свої військові м’язи шляхом збільшення військових витрат, і свідомо стимулювала ненависть до Японії. Незвичайний ріст китайських військових витрат поряд із закритістю його економіки турбує сусідів Китаю, включаючи Японію.

У відповідь на зміну політики Японії міністр закордонних справ Китаю Лі Чжаосін, заявив: "Китай буде прекрасно себе почувати і без допомоги Японії". Насправді, це типова позиція Китаю, відбита в китайському прислів’ї "людина вважає, що виноград кислий, якщо його неможливо дістати", що означає наступне: коли людина не може володіти чимось, чого сильно бажає, вона намагається очорнити це. Як відомо, в останні три десятиліття економічний розвиток Китаю багато в чому залежав від іноземних інвестицій, а не від власних зусиль. Щорічно десятки мільярдів іноземних грошей у доларах США і японських ієнах вливаються в китайську економіку, щоб підтримувати явище так званого економічного буму.

Економічна допомога Японії, в основному, у формі позик у японських ієнах, почала надходити в 1979 році, і з тих пір Китай одержав більше 3 трлн. ієн, включаючи впровадження капіталів в 232 проекти, що відіграють важливу роль в економічному будівництві, особливо в розвитку інфраструктури. Японські позики, в основному, використовуються у великих будівельних проектах, таких, як будівництво портів, залізниць та електростанцій. Однак у звертаннях до населення пекінська влада ледь згадує про роль Японії в національній економіці в спробі претендувати на власний внесок у розвиток країни. І Японії це не дуже подобається.

Більше того, уряд Китаю свідомо розвиває у своєму народі антияпонські настрої. Хвилі антияпонського руху, що піднімаються в Китаї – це не спонтанний вибух стримуваних народом емоцій, а результат політики комуністичного режиму з перемикання уваги народу на побутові проблеми, щоб домогтися своїм цілям на політичній арені. Закордонна преса повідомляє, що під тиском китайського режиму китайський народ має свободу самовираження тільки у двох областях: футбольні матчі й ненависть до Японії.

Відвідування прем’єр-міністром Японії храму Ясукуни підняло великий шум серед сусідських держав, тому що це зачепило почуття народів Азії. Китайський комуністичний режим, однак, використав цей інцидент і несамовито напав на Японію, заявивши: "Ніхто не може забути й змінити історію".

Якщо китайський комуністичний режим дійсно серйозно ставиться до історії, чому він не думає про свою власну історію? Звірства, вчинені Японією під час Другої світової війни, були наслідком правління мілітаристів, а не сьогоднішньої демократичної влади. У Китаї, однак, більш ранні політичні рухи, такі як “Великий стрибок”, “Культурна революція” або “Великий голод”, а пізніше розправа на площі Тяньаньмень в 1989 році й сьогоднішні репресії Фалуньгун – все це робота китайської компартії.

Зловмисники, замість того, щоб відступити назад, піднімаються вище, замість того, щоб подумати над вчиненими гріхами, виправдують свої злочини, даючи помилкові й безглузді пояснення. Диктатура та репресії у Китаї, замість того, щоб згасати, існують дотепер і продовжують розвиватися.

Японські політики виражають надію, що демократичний Китай в остаточному підсумку виявиться, що завдасть прямого удару по проблемі китайсько-японських відносин. Звичайно, упертість КПК, заснована на диктатурі й тоталітарному режимі влади, нашкодила, як її іноземним зв’язкам, так і національним інтересам. На Китай були накладені міжнародні санкції після розправи на площі Тяньаньмень в 1989 році. Деякі найважливіші міри в галузі економіки не були застосовані дотепер. США, Європейський Союз і Японія – три головних світових економічних центри – дотепер накладають заборону на експорт високотехнологічної продукції в Китай.

У західних країнах 75% їхньої продуктивності ґрунтується на технічному прогресі, причому тільки 25% – це праця, сировина й енергетичні ресурси. У Китаї, однак, все навпаки, 25% його продуктивності досягається за рахунок розвитку високих технологій, а 75% – завдяки наявності сировини, трудових та енергетичних ресурсів і т.д. Інакше кажучи, після 30 років "відкритості й реформ" Китай залишається на примітивній стадії розвитку при високій вартості продукції, низьких результатах, високих вкладеннях і низькій продуктивності праці.

Китай страждає не тільки від недоліку іноземної високотехнологічної продукції, але також переживає зміни в процесі надходження іноземних інвестицій, яких він так сильно потребує для підтримки постійного економічного росту. Наприклад, у цей час Китай втрачає капітали, які він одержував з Японії, які йдуть в Індію. Японська ієна не єдина валюта, яку втрачає Китай. Інвестиції й бізнес Тайваню теж починають повертатися до Індії. Говорячи про економічну реформу, Індія почала її на 10 років пізніше, ніж Китай, але вона не тільки наздогнала, але й перегнала в цьому Китай. Причина проста: Індія дотримується закону й демократичних норм, це самий безпечний спосіб захисту міжнародного капіталу. Індія – це країна, де представники міжнародного бізнесу відчують, що їм буде дуже вигідно вкладати в неї гроші.

В остаточному підсумку, відкидаючи демократію, китайський комуністичний режим відмовляється й від міжнародних зв’язків, втрачаючи можливість представляти високотехнологічні товари Заходу й одержувати японські кредити.

Сьогоднішній світ переживає інформаційний бум, і багато країн, що живуть за рахунок високих технологій, швидко розвиваються. Китай не зможе піднятися без високих технологій. Через свої егоїстичні інтереси, Китай свідомо відкидає демократичні реформи й, таким чином, світові досягнення в області високих технологій проходять повз китайський ринок. У цьому змісті КПК стала самою великою і важкою перешкодою в процесі відродження Китаю.

Чень Цзиньсун. Радіо Вільна Азія