Традиція знімати взуття перед дверима часто сприймається як культурний, а не гігієнічний вибір, проте дослідження, проведене австралійськими хіміками-екологами, показує, що це не так.
Вчені з австралійського Університету Маккуорі, які вивчають домашній мікроклімат та вміст у ньому небезпечних домішок, встановили, що якщо не знімати взуття перед дверима, до будинку може потрапити низка шкідливих для здоров’я частинок.
Головний еколог Управління з охорони навколишнього середовища штату Вікторія і професор Університету Маккуорі Марк Тейлор, який написав статтю в журналі The Conversation у співавторстві з професором Габріелем Філіппеллі з Університету Індіани, повідомив, що вони виявили, що третина шкідливих частинок, що накопичуються в будинку, потрапляє через підошви взуття.
Тейлор очолює вивчення побутових забруднень в Маккуорі.
Дослідження показало, що частина речовин, що надходять у будинок, — це стійкі до ліків мікроорганізми, відомі також як супербактерії. Зокрема, вони стійкі до антибіотиків та небезпечні для життя. Всесвітня організація охорони здоров’я визнала супербактерії однією із 10 головних загроз для світової охорони здоров’я.
Крім того, дослідження показало значний рівень вмісту речовин, що спричиняють рак, таких як залишки асфальту, а також хімічних засобів, що застосовуються на газонах, які порушують роботу ендокринної системи, що регулює біологічні процеси в організмі людини.
“Довести, що рак пов’язаний із якимось одиничним впливом, буде дуже складно, але ми виступаємо за профілактичний підхід для мінімізації наслідків”, — сказав Тейлор в електронному листі газеті The Epoch Times.
Одним з основних напрямків дослідження було вимірювання рівня токсичних металів, таких як свинець, миш’як та кадмій у будинках 35 країн. Свинець, миш’як та кадмій не мають кольору та запаху, тому важко визначити джерело цих речовин у разі їх виявлення, також нелегко визначити, чи перебувають токсичні метали у трубопроводах чи на підлозі будинку.
Однак дослідження показало, що існує тісний зв’язок між вмістом свинцю в ґрунті у дворі та свинцем у будинку, що вказує на те, що токсичний метал був занесений до будинку взуттям.
Ще одним значним забруднювачем, який взуття може принести до будинку, вважається кишкова паличка — небезпечна бактерія, що міститься у фекаліях тварин.
Хоча стверджується, що широке розповсюдження кишкової палички, яка виявляється у 96% взуття, означає, що немає сенсу роззуватися вдома, Тейлор і Філіппеллі стверджують, що навіть попри широке розповсюдження бактерії, усунення її джерела в будинку може виявитися гарною ідеєю, враховуючи, що високий рівень кишкової палички викликає у людей тяжку хворобу.
Серед інших небезпечних речовин, виявлених у будинку, були радіоактивні елементи, що містяться у добривах та склі; перфторовані хімікати, які можуть знижувати імунітет та порушувати роботу ендокринної системи; а також мікропластик.
Мікропластик — це дуже дрібні частинки розміром менш ніж п’ять міліметрів, що складаються із сумішей полімерів та різних добавок. Він небезпечний для людини, оскільки може пошкоджувати клітини та викликати алергічні реакції.
Така кількість небезпечних речовин, що потрапляють у будинок на підошві взуття, спонукала дослідників Університету Маккуорі дійти висновку, що звичка носити взуття в будинку більш небезпечна, ніж шкода, пов’язана з відмовою від носіння взуття в будинку, наприклад, через натирання пальців ніг.
Знавець культури та викладач ANU Єва Чен (Eve Chen PhD) повідомила в електронному листі The Epoch Times, що, на її думку, основною причиною зняття взуття в кантонських сім’ях (на півдні Китаю – прим. пер.), принаймні зараз служать гігієнічні міркування.
“Вважають, що зовнішнє середовище не відрізняється чистотою і сповнене бруду, пилу та бактерій, які можуть викликати хвороби та дискомфорт тіла”.
“Збереження чистоти в будинку та видалення джерела забруднення — ось що насамперед змушує людину знімати взуття перед тим, як увійти до будинку”.
Чен сказала, що звичай знімати взуття в будинку супроводжується загальними китайськими/кантонськими правилами господарювання, такими як зміна “зовнішнього” одягу відразу після приходу додому, уникнення сідати на ліжко у “верхньому” одязі та прийняття душу перед сном”.
“Суть цих правил полягає в тому, що “ми повинні уникати привнесення чогось “нечистого” із зовнішнього світу до нашого дому”.
Попри те, що звичаї обумовлені гігієною, Чен сказала, що для кантонців цей менталітет певною мірою визначається культурою, оскільки існує традиційне розуміння того, що будинок — це особисте середовище для сім’ї, яке виключає присутність сторонніх.
Вона сказала, що кантонці традиційно проводять світські заходи не вдома, а в громадських місцях.
“Для деяких запрошення гостей у свій будинок — дуже рідкісний жест, і якщо таке трапляється, то цим жестом виражається крайня повага до гостей, маючи на увазі, що цих гостей настільки цінують та поважають, що ставляться до них як до членів сім’ї.”
“Таким чином, “взуття” як річ, яка використовується поза домом у соціальних/практичних цілях і здатна нести речовини із “зовнішнього світу”, має бути знята”.
З погляду гостя, Чен сказала, що добровільне зняття взуття гостем при вході до китайського/кантонського будинку — це жест ввічливості, який демонструє повагу господаря.
“Начебто кажучи: “Я ціную і поважаю ваш будинок і особисте життя, тому я не забруднюватиму його нічим нечистим”, — сказала вона.
“Я не впевнена в історичному корінні цього звичаю, але припускаю, що він також може мати відношення до “поваги” і “честі” і прояву скромності, подібно до зняття капелюха в урочистих випадках”.
Декан відділу дослідницької активності, впливу та інновацій Коледжу мистецтв та соціальних наук ANU, професор Сімона Денніс розповіла The Epoch Times, що історія зняття взуття дуже давня.
“Цікаво, що цей звичай виникає майже повсюдно”, — сказала Денніс. “Це, мабуть, означає, що він має інтуїтивний сенс для людей”.
На її думку, універсальність цієї традиції у всьому світі пояснюється тим, що люди схильні оцінювати навколишній світ, і для деяких речей, таких як взуття, ця оцінка однакова у різних культурах.
“Мері Дуглас описала це у 1966 році у своїй книзі “Чистота і небезпека”, де, використовуючи більш ранні ідеї Леві-Стросса, описує, як люди прагнуть організувати та впорядкувати світ у різний спосіб”, — сказала вона.
Дуглас описала бруд не як річ, як таку, а в нейтральному стилі. “Наприклад, земля прославляється як багате та родюче середовище для вирощування рослин, але якщо зазирнути всередину, то це бруд”, — сказала Денніс. “Волосина — чудова і блискуча на голові — абсолютно огидна у страві, яку вам подають у ресторані”.
“Коли вони виходять за межі відведеного їм місця, вони брудні — вони перейшли межу”.
Денніс сказала, що взуття розглядається як загроза чистоті та цілісності будинку, тому що воно є лише засобом для пересування поза домом.
Вона додала, що чіткість цього кордону зросла під час пандемії, тому що епідемія підвищила значущість меж будинку.
За матеріалами The Epoch Times USA
