#img_right#Юрій Ярим-Агаєв, фізик за професією, наприкінці 1970-х років активно та відкрито включився в правозахисний рух – захист арештованого Щаранського, Орлова та інших.
В 1978 р. він вступив до Хельсінкської групи – правозахисної організації, метою якої був нагляд за дотриманням прав людини в СРСР. Ярим-Агаєв був автором багатьох документів, випущених Хельсінкською групою (наприклад, документ про порушення прав політичних засланців, документ про існування та діяльність спеціальних секретних судів у СРСР та ін.)
За активну відкриту правозахисну діяльність, передавання інформації про порушення прав людини іноземним журналістам, відкриті виступи на захист арештованих дисидентів у 1980 р. КГБ змусило Ярим-Агаєва виїхати з СРСР, надавши альтернативу: тюрма чи еміграція.
У США Ярим-Агаєв продовжив свою кар’єру як фізик (MIT, Stanford University and Bellcore), а пізніше як фінансовий аналітик (Bankers Trust и Deutsche Bank) і як активний правозахисник. В 1984 р. він організував «Центр за демократію в СРСР». Упродовж кількох років Центр активно надавав матеріальну допомогу політичним в’язням в СРСР, а також вів кампанії на їх захист, апелюючи до громадської думки західних політичних лідерів та інтелектуалів.
Юрій Ярим-Агаєв досі активно займається захистом прав людини у всьому світі. В його останніх публікаціях обговорюються питання про причини невдачі встановлення демократії в Росії, ситуація в Іраку та Північній Кореї.
The Epoch Times: На недавній конференції в Стенфордському університеті «Радянський дисидентський рух та американська іноземна політика в 1980-і роки» Ви виступили з основною доповіддю «Змова дисидентів». Чи не могли б Ви розповісти про це детальніше?
Юрій Ярим-Агаєв: Ненасильницький опір найбільш насильницькому режимові… на той час це виглядало досить нетривіально. Всі, включаючи радянський уряд, вважали нас божевільними. Ніхто не міг собі уявити, що можна «голими руками» розправитися із насильницьким режимом.
Але слова виявилися могутнішими, ніж зброя. Такий підхід виявився продуктивним: режим пав без жодного вистрілу в 1991 році.
Яка б стратегія не була вибрана, найголовніше – моральна сила, яка стоїть за нею. І цю моральну силу я назвав «Змова дисидентів».
На той час у різних країнах, включаючи і демократичні, з’явилися люди, що мали дуже подібний та рідкий дух.
Вони особисто не були знайомі і ніколи не координували свої зусилля, і, тим не менш, їхні характери та філософія були настільки схожі, що їхні дії відзначалися вражаючою синхронністю.
Цих людей об’єднувало глибоке порозуміння. І те, що вони діяли в унісон, відбувалося завдяки тому, що всі вони були істинними дисидентами.
The Epoch Times: Якщо я Вас правильно зрозуміла, Ви також включаєте в їхні ряди людей із західних країн?
Юрій Ярим-Агаєв: Я вживаю термін «дисидент» в дуже широкому значенні. Я включаю в їхні ряди, серед багатьох інших, таких людей з рейгановської адміністрації, як Марк Палмер, самого Рейгана, а також Папу Римського Іоана Павла ІІ.
Я вважаю їх істинними дисидентами. Візьмемо Марка Палмера як приклад. Дипломат високого рангу, помічник держсекретаря США, він кинув виклик загальноприйнятим нормам та офіційним правилам. Якими є загальноприйняті правила для високопоставлених дипломатів? Для початку, не проявляти надлишкової ініціативи.
Що ж робить дипломат Палмер під час своєї служби в американському посольстві у Москві? За власною ініціативою він добирається на громадському транспорті до місцевої тюрми і, сильно здивувавши всіх, просить показати йому, як ставляться до в’язнів у радянських тюрмах.
Пізніше, будучи послом Америки в Угорщині, він марширує в перших рядах з лідерами угорської опозиції, демонструючи в такий спосіб зовсім не офіційну поведінку американського посла.
А як вчиняв Рональд Рейган? Він не тільки підтримував радянських дисидентів, але й, всупереч загальноприйнятим нормам, запропонував знести Берлінську стіну. І дивіться: вийшло так, як він хотів.
Це лише два приклади. Фактично з’явилося чимало людей, готових кинути виклик загальноприйнятим нормам та офіційним правилам.
Дисидентів традиційно уявляють як благородних та жертовних людей, однак недостатньо розумних, людей, які не зуміли знайти свого місця в сучасному світі і тому вважають за краще діяти так нерозважливо. Про це, можливо, прямо і не казали, але я завжди відчував це протягом мого більш ніж 20-річного дисидентського досвіду. Проте це уявлення про дисидентів зовсім помилкове.
The Epoch Times: Які ж, на Ваш погляд, характерні риси дисидентів?
Юрій Ярим-Агаєв: Насамперед, мужність, але не лише у протистоянні жорстоким переслідуванням: довгим рокам тюремного ув’язнення та психіатричних катувань. Я говорю про мужність у більш широкому аспекті, наприклад, бути готовим до гострокізму з боку друзів та колег. А це часто вимагає ще більшої мужності.
Я маю на увазі мужність відстоювати свої ідеї навіть тоді, коли всі навколо кажуть, що ти не правий; мужність кидати виклик загальноприйнятим нормам, мужність не тільки у вчинках, але й у думках. Така мужність означає, що ти не нерозважно кидаєшся в битву, а плануєш свої дії заздалегідь і. усвідомлюючи, які наслідки на тебе очікують, все-таки ідеш на це. Це і є справжня мужність.
Другою найбільш важливою та абсолютно необхідною рисою дисидентів є інтелект. Дисиденти ніколи б не вижили, якби не були розумнішими, ніж радянська влада. Подивіться на московських дисидентів: ви навряд знайдете в історію групу людей, до якої входила б така кількість академіків, професорів, письменників, художників.
Інтелектуальна громадськість не бажає визнати ці риси дисидентів, оскільки вони є викликом комфортному статусу-кво їхнього кола. Їх довід: «Ми маємо зберегти себе для нащадків. А ви йдете та приносите себе в жертву».
The Epoch Times: Але хіба Андрій Сахаров не належав до кола дисидентів?
Юрій Ярим-Агаєв: Сахаров був найбільшим викликом інтелектуальній громадськості, оскільки його «послужний список» був найвищим. І, тим не менш, він завжди був із нами на всіх судових процесах, поки КГБ не вислало його в Горький. Він не хотів «зберігати себе для нащадків», він уважав за краще діяти згідно зі своєю совістю та моральним нормам, які були для нього найважливішими.
Ось ми й підішли до наступної дуже важливої риси дисидентів: вірність фундаментальним моральним принципам.
Наприклад, твої друзі заарештовані. Виступи від їхнього імені та спроби врятувати їх виглядають такими природними вчинками, що їх неможливо оспорити, однак такі дії були повністю заборонені в ідеологічному радянському суспільстві. Тому додержання основних моральних принципів є винятково важливим для дисидентського руху.
(Далі буде)
Наталія Теплицька. Велика Епоха
