#img_right#Частина третя. Нові полюси. ЄС і ЄС-2
ЄС
Геополітичним центром, відповідальним за західну частину Євразійського континенту, безумовно, буде Євросоюз. Правда, це буде трохи «інший» Євросоюз, ніж нині.
Принаймні, у даний час практично в усіх кругах Брюсселя існує консенсус про подальше реформування Європейського Співтовариства. Правда, немає чіткого розуміння конкретного плану дій такого реформування.
У будь-якому випадку, очевидно, ЄС потрібен час для того, щоб зміцнитися в існуючих межах, відчувши себе єдиною цілісністю.
У той же час, процес євроінтеграції не приведе до повної уніфікації всіх учасників європейського простору.
«Єдність – у різноманітті», – свідчить один із постулатів євроінтеграції. Цей основоположний принцип збереже свою актуальність. Інша справа, що Європа зайнята пошуками оптимального балансу між загальноєвропейськими інтересами й інтересами її 25-ти членів (у перспективі, 27-ми – після вже практично вирішеного вступу в ЄС в 2007 році Болгарії й Румунії), і поки що такий баланс не знайдений.
Безумовно, першу скрипку в ЄС гратиме Німеччина.
У той же час, Франція виконуватиме роль «патріарха» євроінтеграції, що задає тон у стратегії Союзу.
Італія зосередиться на лідерстві в Південній Європі.
У Центрально-східній Європі реальні шанси досягти лідируючих позицій мають країни Вишеградської четвірки. За цю роль з «вишеградцями» конкуруватиме Польща, яка продовжить пошуки самоідентичності скоріше в історії часів Речі Посполитої, ніж у реаліях, що істотно змінилися з тих пір.
На жаль, так і не втіленою в реальність залишиться мрія «залізного канцлера» Отто фон Бісмарка про Велику Європу, в основі якої була покладена непорушна російсько-німецька вісь.
Це не можливо вже з тієї причини, що Російський світ є таким же самодостатнім геополітичним центром, як і європейська цивілізація. У свою чергу, будь-яке зближення геополітичних центрів можливе тільки на короткостроковий період.
Безумовно, Велика Європа – це ситуативний «проект», який ставатиме на порядок денний у випадку, коли потрібно буде спільними зусиллями врівноважити який-небудь інший геополюс. Наприклад, зараз відбувається зближення Німеччини й Росії, а також Франції, яка примикає до них, для того щоб спільними зусиллями протистояти американській гегемонії.
Євразія
Оформлення Євразійського «проекту» істотно відстає від розвитку його «геоконкурентів». У даний час, «проект» Євразія зосереджений, головним чином, на папері, у реальності ж центральна частина Євразійського континенту до цих пір не вийшла зі смути, яка запанувала після краху Радянського Союзу.
Утім, ризикнемо припустити, рано чи пізно ці плани обов’язково утіляться в реальність.
Очевидно, що Євросоюз уже практично досяг межі свого розширення. У 2007 році в ЄС вступлять Болгарія й Румунія, після чого на невизначений термін Брюссель анонсував тайм-аут.
Очевидно, ця перерва буде використана для внутрішньої утруски й притирання вже зібраних воєдино членів ЄС. Як максимум, у перспективі в ЄС, нарешті, увійде Хорватія, яка вже зачекалася, а також босняки, албанці, Чорногорія й серби.
У будь-якому випадку, до ЄС не ввійдуть центральноазіатські й кавказькі держави. Під великим питанням також інтеграція з Євросоюзом України, Білорусії й Молдавії. Навряд чи Євросоюз зможе проковтнути Росію. Навіть «частинами»: спочатку до Уралу, потім – до Китаю.
Таким чином, може скластися ситуація, коли 1\6 частина суші буде роздробленою й геополітично не оформленою, ставши чудовою ареною для різного роду геополітичних авантюр, які підживлюватимуть міжнародну нестабільність у регіоні.
Відзначимо, що така нестабільність у рівній мірі не вигідна сусіднім геополітичним гравцям: Євросоюзу й Китаю. Хоч би з тієї причини, що саме через Євразію повинні пройти основні магістралі Євразійського трансконтинентального моста. Крім того, нестабільність у Євразії посилюватиме проблему стабільних енергопостачань.
Проте, очевидно, питання наведення ладу на цій 1\6 частині суші залежить, перш за все, від народів, що її заселяють. Зокрема, від того, як швидко ці народи зможуть інтегруватися один з одним.
Наріжним каменем, з якого почалася збірка Євразії, є Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), засноване 10 жовтня 2000 року.
У ЄврАзЕС повноправно беруть участь Росія, Казахстан, Узбекістан, Киргизія, Таджикистан. У 2002 році до організації у якості спостерігачів приєдналися Україна й Молдавія, а в 2004 році – спостерігачем стала Вірменія.
Друга складова Євразійського союзу – військовий блок ОДКБ, заснований 15 травня 1992 року в Ташкенті. Повноправними учасниками Ташкентського договору є Росія, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан.
У даний час загальна площа країн – учасниць ЄврАзЕС – близько 20,5 млн. кв. км. Для порівняння: площа СНД сягає більше 22 млн. кв. км.
Чисельність населення ЄврАзЕС – 205 млн. чол. (У СНД проживає близько 277,5 млн. чол.).
Крім того, слід зазначити, ЄврАзЕС уміщає 85,5% всього економічного потенціалу СНД. Фактично поза межами євразійської інтеграції залишаються країни ГУАМ.
В ЄврАзЕС уже діє режим вільної торгівлі, а також спрощені правила проходження людей і вантажів через кордони.
Останній етап євразійської інтеграції – створення єдиного економічного простору – повинен бути завершений у 2010 році. Не виключено, що це може відбутися шляхом інтеграції ЄврАзЕС і ЄЕП, як це неодноразово припускали російський президент Путін і президент Казахстану Назарбаєв.
Після того, як єдиний економічний простір буде сформований передбачається введення єдиної валюти нового Співтовариства, а також формування валютного союзу.
За досить оптимістичними планами євразінтеграторів, до 2015 року ЄС-2 буде побудовано.
Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи
