18 березня 2024 року Китайське товариство з вивчення прав людини (CSHRS) організувало семінар на тему “Захист прав людини для меншин: прогрес в автономних етнічних районах Китаю” в рамках 55-ї сесії Ради ООН з прав людини в Женеві. Семінар проходив в одній з аудиторій Женевського університету, що викликає певні сумніви щодо незалежності цього престижного вишу та його можливих зв’язків з китайськими грошима.
На семінарі Тибет і Сіньцзян було представлено як зразкові регіони, де права людини дотримуються і захищаються завдяки правлінню КПК. Пекін направив на семінар Лян Цзюньяна, наукового співробітника Китайського центру тибетологічних досліджень, Цзя Чуньяна, виконавчого директора Центру досліджень економічної та соціальної безпеки Китайського інституту сучасних міжнародних відносин, Цяо Башена, директора Центру міжнародних комунікацій та досліджень культурної безпеки Північно-Західного університету політичних наук і права, та Туерсун Айбай, доцента Школи журналістики та комунікацій Сіньцзянського університету. До них приєдналися Андре Лакруа, представлений як “бельгійський тибетолог”, але насправді є шкільним учителем на пенсії, який регулярно поширює китайську пропаганду про Тибет, і Дечен Шак-Дагсай, швейцарсько-тибетський музикант.
Експерти КПК стверджували, що Китайська Народна Республіка має давні традиції поваги й захисту прав та інтересів етнічних меншин, і що створення етнічних автономних районів є проявом принципу національної рівності та самовизначення. Вони також стверджували, що Китай домігся значних успіхів в економічному, соціальному, культурному та політичному розвитку Тибету і Сіньцзяна і що жителі цих регіонів користуються високим ступенем автономії, релігійної свободи й прав людини.
Звинувачення у зворотному, за словами Ляна і Цяо, викликані зовнішнім втручанням і саботажем з боку ворожих сил, які прагнуть підірвати суверенітет і територіальну цілісність Китаю. Завдання Туерсуна Абая полягало в тому, щоб спростувати, що уйгурів примушують до “примусової праці”. Він стверджував, що західні дослідники, які засуджують “рабську працю”, і уряди, які вводять санкції проти компаній, що використовують уйгурську “організовану працю”, прирікають уйгурів на злидні. Туерсун Абай мав нахабство заявити, що саме вони [Захід] несуть реальну відповідальність за порушення прав людини в Сіньцзяні.
Мабуть, найганебнішими були виступи колишнього бельгійського шкільного вчителя Поля Лакруа та музиканта Дешена Шак-Дагсая. Організація Об’єднаних Націй офіційно засудила розлучення тибетських дітей із сім’ями та навчання їх у школах-інтернатах, де заперечується тибетська та буддійська культура. Однак Лакруа і Шак-Дагсай мали нахабство стверджувати, що в Тибеті панує релігійна свобода і що школи-інтернати насправді допомагають тибетським дітям і розширюють їхні можливості.
Цзя Чуньян представив псевдосоціологічне дослідження, під час якого він запитував тибетських учнів та їхніх батьків, чи подобаються їм школи-інтернати, куди дітей забирають насильно. Цзя повідомив, що “близько двох третин учнів відповіли, що їм “дуже подобається” жити в інтернатах. Переважна більшість батьків, 71 відсоток, “спокійні” за своїх дітей, які живуть у школах-інтернатах”. Це нагадує старий радянський анекдот про те, що під час опитування 100% громадян відповіли, що “не можуть поскаржитися” на те, як вони живуть… тому що скаржитися заборонено.
За BITTER WINTER
