“Протягом десятиліть туризм у Дар’єні не розвивався”, — каже панамський гід Рік Моралес. “Джунглі — це щось особливе, тому що вони могутні й підкорюючі”.
Останніми роками частина цих джунглів стала місцем гуманітарної катастрофи. Сотні тисяч мігрантів з усього світу перетинають небезпечну місцевість на шляху до кордону зі США.
За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), щонайменше 137 мігрантів загинули або зникли безвісти в джунглях, зокрема щонайменше 13 неповнолітніх.
“Реальна кількість мігрантів, загиблих і зниклих у джунглях, набагато вища”, — ідеться в заяві МОМ, що в агентство Reuters.
Венесуельський мігрант Франка Рамірес зустрів у Дар’єнській прірві молодих людей, які фотографували пейзаж. Він був дуже здивований і запитав, чи не мігранти вони. Виявилося, це була група туристів.
Туристи і мігранти тут рідко зустрічаються віч-на-віч; маршрути майже завжди розділені десятками кілометрів. Маршрути міграції проходять північним узбережжям Дар’єна, що виходить до Карибського моря, що забезпечує найбільш прямий шлях через бездорожні джунглі. Переважна частина туризму проходить ближче до Тихого океану.
Марко Ванске, 31-річний німець, який у січні вирушив у 12-денний похід джунглями, розповів, що всі члени його групи зазнали незначних травм, таких як “джунглева гниль” — грибок, що вражає ступні ніг, а одну жінку останнього дня довелося нести на руках, оскільки вона не могла йти.
Кісбель Гарсія, мігрантка з Венесуели, розповіла, що заплатила понад 4000 доларів США провіднику, який обіцяв провести її з чотирма дітьми та свекрухою безпечно через джунглі. Але провідник Гарсії кинув їх через два дні після початку походу.
За її словами, сім’я шість днів блукала горами, проходячи повз трупи і покладаючись на обривки синьої тканини, прив’язані мігрантами до дерев, щоб позначити шлях для тих, хто йшов слідом.
Деколи й мігранти визнають парадоксальність привабливості джунглів.
“Коли я подорожувала, моє серце страждало, але очі були в захваті”, — каже Алехандра Пенья з Венесуели, яка торік пройшла через джунглі з трьома дітьми, партнером і літніми батьками, прямуючи до кордону США.
Однак деякі групи гуманітарної допомоги критикують пригодницький туризм у Дар’єні, стверджуючи, що рекламувати подорожі як перевірку навичок виживання — поганий тон і відволікає від страждань мігрантів.
“Дар’єн — це зона гуманітарної кризи, а не місце для відпочинку”, — каже Луїс Егілуз, який очолює організацію “Лікарі без кордонів” (MSF) у Колумбії та Панамі.
Державний департамент США рекомендує мандрівникам не заходити на велику територію джунглів, яка, на його думку, часто використовується злочинцями і наркоторговцями, і де відсутні служби екстреної допомоги.
За словами гіда Моралеса, за майже 25 років роботи в Дар’єні він жодного разу не стикався з мігрантами і каже, що планує свої маршрути так, щоб розділити ці “світи”.
“Особисто я не можу покласти їжу до рота або лягти в гамак, захищений від стихії, знаючи, що лише за кількасот метрів нижче стежкою голодна мати і дитина проводять ніч, сидячи на голій землі, не сховавшись від дощу і комах”, — сказав він.
Ніна Ван Маріс, 32-річна любителька активного відпочинку з Люксембургу, каже, що не знала про міграційну ситуацію в Дар’єні, коли записалася на екскурсію. Вона побачила рекламу в Instagram, коли відновлювалася після виснажливого рідкісного захворювання, через яке вона тимчасово не могла ходити. Поїздка стала мотивацією для повного відновлення.
“Я подумала: якщо я зможу зробити це, я зможу зробити все”, — каже Ван Маріс.
У 2021 році вона за десять днів подолала джунглі від села на річці Бальсас у самому серці Дар’єна до Тихого океану.
“Коли я побачила пляж, я подумала про себе: я зробила це, — сказала вона. — Джунглі повернули мені життя”.
