Китай. За даними китайських соціологів та економістів, основним джерелом ВВП Китаю є низька оплата праці китайських селян-мігрантів. Але, не дивлячись на це, ці люди залишаються найнижчим соціальний прошарок в китайському суспільстві.
#img_right#Кожен рік до і після новорічних свят у Китаї відбувається масова міграція людей. Переповнені авто- і залізничні вокзали, величезні потоки людей спрямовуються до кас, створюючи багатотисячні черги. Це явище одна з особливостей сучасного Китаю.
Більшість цих людей є робітниками-мігрантами з сільської місцевості, які перед святом їдуть додому, а після свята повертаються на роботу, яка знаходиться далеко від їхнього будинку і сім’ї.
За 30 років реформ і «політики відкритості» в КНР частка внеску в національний ВВП робітників-мігрантів зросла на 21%. За даними Китайської академії соціальних наук, протягом кількох останніх років працю китайських селян, включаючи робітників-мігрантів, становить не менше 60% ВВП.
За цифрами цього зростання ВВП, якими так вихваляється перед Заходом китайський уряд, значноїю мірою стоїть низькооплачуваний труд селян.
У своєму звіті з дослідження зарплат у світі китайський соціолог Лю Чжіжун проводить порівняння по зарплаті і соціальному забезпеченню між Китаєм та іншими країнами.
#img_left#Наведемо деякі дані з цього звіту. Найнижча зарплата в Китаї становить у середньому 15% аналогічної зарплати у світі. За цим показником Китай стоїть на 158 місці у світі.
Найнижча зарплата у КНР становить 25% ВВП на душу населення, у той час як у світі вона складає 58%. За цим показником Китай стоїть нижче навіть 32 африканських країн.
Зарплата китайських держслужбовців вище мінімальної зарплати в 6 разів, в світі в середньому – у 2 рази. Зарплата високих начальників держпідприємств у Китаї в 98 разів більша за найнижчу зарплату, в світі в середньому – в 5 разів. Різниця зарплат між галузями в Китаї складає 3000%, у світі в середньому – 70%.
Витрати на освіту в КНР складають 2,6% ВВП, що на 50% нижче світових показників. Витрати на медичне обслуговування в Китаї складають 4% ВВП, у той час, як у США, Німеччині, Англії і Франції – 15%. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Китай стоїть з кінця на 4 місці за рівнем справедливого надання лікування.
«За десять з гаком років Китай став однією з країн з найбільшою різницею в доходах між бідними і багатими. Як рейки потягу йдуть паралельно, так і розвиток країни в цілому має відбуватися рівномірно. Якщо рельсу чиновників прокласти вище, а рельсу простих людей нижче, то “поїзд-Китай” не зможе рухатися вперед на таких рейках», – говорить Лю.
Згідно з офіційною статистикою китайської влади, за останні 22 роки частка зарплати працівників у китайському ВВП скоротилася на 20%.
Величезні сили трудових мігрантів в Китаї витрачаються на розвиток інфраструктури міст, що становить більше 30% місцевого ВВП, але при цьому самим робітникам дістається з цього «котла» вкрай мало. Величезна армія робітників-мігрантів, що становить основну робочу силу в Китаї, стоїть в самому низу за рівнем соціального забезпечення і положення в суспільстві.
«Вставати раніше птахів, лягати спати пізніше кішок, трудитися важче волів, харчуватися гірше свиней», – це досить влучний опис «традиційного» становища робітників-мігрантів в Китаї. Таку характеристику навів один з китайських робітників у своєму блозі.
Селяни в Китаї живуть у найбільш примітивних умовах – часто, це брудні приміщення, побудовані з відходів будматеріалів. Уряд поставив їх у такі умови, що вони готові працювати на небезпечних і важких роботах, що дозволяє господарям підприємств заощаджувати на заходах з техніки безпеки. Наприклад, в місті Шеньчжень кожного дня в середньому 31 робочий стає інвалідом через виробничі травми, кожні 4,5 дні на виробництві гине 1 людина.
У Китаї відбувається найбільше в світі число аварій на шахтах. Більшість загиблих під час цих аварій – це робітники-мігранти. Перед тим як приступати до роботи, вони не проходять ніякого навчання і спеціальної підготовки. Господарі шахт поспішають скоріше отримати прибуток, тому цих селян відразу облямовують в забій, де знову ж практично не вживають жодних заходів безпеки. Згідно зі статистикою, більше 90% шахтарів у Китаї хворі на запилення легенів різних ступенів, а це більше мільйона людей. Їх смертність в 3 рази вище, ніж смертність від нещасних випадків на шахтах.
Більшість робітників-мігрантів працюють від 12 до 16 годин на день без оплати за понаднормові години. При цьому влада не дбає про їхнє здоров’я. Їм не призначене отримання страховки на пільгове лікування, у них немає практично ніякого соціального забезпечення. Згідно з дослідженням, понад 40% цих людей хворі різними захворюваннями, пов’язаними з основною роботою: туберкульоз, гепатит, гіперостоз, запилення легенів і так далі.
Згідно з офіційною статисткою, в 2004 році в Китаї місячний дохід понад 70% робітників-мігрантів був нижче 600 юанів ($ 85,7); в 2006 році ця цифра підвищилася до 800 юанів; в 2009 році 31,5% цих робочих на місяць отримували зарплату від 800 до 1200 юанів ($ 114,2 – $ 171,4).
Практично кожен робітник-мігрант в КНР на своєму досвіді знає, що таке вирахування з зарплати, позбавлення премії, затримка зарплати і навіть не виплата її зовсім. За даними Китайської академії соціальних наук у рік загальна сума затримки зарплати цим людям досягає 100 млрд юанів ($ 14,2 млрд). Вимагаючи виплати зароблених грошей і намагаючись відстоювати свої права, ці люди найчастіше піддаються побиттю та арештам, що нерідко призводить до самогубств викликаним станом безвиході.
#img_right#У даний час в Китаї спостерігається найбільша у світі міграція. Починаючи з 1994 року, в цій країні у п’ять разів збільшилась кількість міських жителів, а число робітників-мігрантів досягло 230 млн чоловік. Переїзд селян у міста неможливо уникнути. Цей етап пройшли багато європейських країн, в яких цей процес зайняв ціле століття і навіть більше.
У своєму звіті про розвиток міст науковий консультант Китайського дослідницького інституту проектного планування міст Цзоу Деци вказав, що кожен рік у китайських містах поселяються більше 100 млн селян, і це є найбільшою маятниковою міграцією в світі. Однак через діючу систему реєстрації, ці люди не можуть стати повноцінними городянами, а вічно змушені бути тільки тими, що приїхали на заробітки, що і є, на думку Цзоу, головною причиною негативних наслідків урбанізації в КНР.
З одного боку, робітники-мігранти з селян вносять найбільший внесок у зростання економіки, а з іншого – ці люди були викинуті за ворота соціального забезпечення.
Під впливом світової фінансової кризи в Китаї закрилася велика кількість підприємств, на яких працювали селяни-мігранти. Більш як 28 млн з них втратили роботу.
Один з представників Політичної консультативної ради КНР порахував, що кожен селянин, який приїхав до міста на заробітки, у середньому приносить дохід 25 тис. юанів ($3,5 тис.) на рік. При цьому сам селянин отримує від цієї суми в середньому лише 8 тис. юанів ( $1142), а інші гроші залишаються в місті.
Серед робітників-мігрантів 65,1% – це одружені чоловіки, які довго перебувають далеко від сім’ї. При цьому їхні дружини повинні нести на собі весь тягар турботи про дітей, по господарству і піклуватися про літніх батьків. Все це призводить до розпаду шлюбів. За статистикою 60% розлучень селян відбувається саме з цієї причини. Ця цифра стабільно збільшується.
Також нерідкі випадки, коли чоловік і дружина змушені виїхати на заробітки, залишивши своїх дітей на виховання бабусям і дідусям. За даними досліджень, в Китаї є понад 10 млн так залишених дітей, над вихованням яких практично ніхто не піклується. 80% злочинів, скоєних неповнолітніми серед селян, здійснюють саме ці діти.
Наведені данні дозволяють замислитися про ціну, яку платить країна за так зване “економічне чудо Китаю”, і чиї піт і кров стоять за показниками економічного зростання, і чиї заслуги присвоїла собі правляча компартія.
