Для багатьох біженців Афганістану, країн Близького Сходу та Африки Україна є транзитною країною, «воротами» до Європи. Проте тим, хто не зміг в’їхати до ЄС і зупинився в Україні, часто буває важко отримати статус біженця і почати нормальне життя.
#img_center_nostream#Крім того, що важко легалізувати свої дипломи, на роботу з посвідченням біженця українські роботодавці беруть неохоче: не впевнені, чи можуть такі люди за трудовим кодексом працювати. Приміром, щоб влаштуватись на роботу, політична біженка з Росії носила з собою витяг із закону, як показує документальний фільм «Нові стіни: жінки-біженки в Східній Європі», знятий каналом Al Jazeera.
«У нас всі люди освічені, у всіх є дипломи: інженери, лікарі, різна освіта у них є. Проте по спеціальності не працюють, тому що зарплатні дуже маленькі: 2 тисячі, 3 тисячі. А якщо вони за квартиру віддають 300 доларів, скільки потрібно, щоб прокормити дітей, на школу, на те, на те…» — говорить Каріма, голова інтеграційного центру для біженців у Києві. Каже, що чоловіки зазвичай йдуть працювати на базар, а жінки часто заробляють на життя рукоділлям.
«Коли працюють — за палатку потрібно платити. Ще — в податкову, в пенсійний фонд, плюс діти до школи ходять, потрібно сім’ю прогодувати», — говорить Каріма. Каже, більше половини заробітку біженці віддають за оренду житла. Живуть по кілька сімей у багатокімнатній квартирі, або ж знімають на 2—3 чоловік однокімнатну.
Прописувати біженців в орендованій квартирі ніхто не хоче, а без прописки міліція їх зупиняє і стягує штрафи: кожного разу по 400—500 гривень, говорить Каріма. Коли ж шукачі притулку намагаються домовитись із власниками квартир про реєстрацію, ті кажуть шукати інше помешкання.
«Зараз скрізь криза, і базар теж не такий дохід приносить, щоб забезпечувати свою сім’ю. За все платити треба, звичайно важко. Для українців тяжко, тим більше для біженців», — говорить Каріма.
Жінки займаються рукоділлям в інтеграційному центрі в Києві. Роботи свої продають на ярмарках. Фото: Володимир Бородін/Велика Епоха
Каже, що зі 100% усіх приїжджих шукачів притулку хіба що 1% влаштовує нормальне життя. В основному це ті, хто зміг у рідній країні продати житло і купити квартиру в Україні. І наперекір побоюванням деяких українців щодо того, що держава годує біженців, Каріма говорить, що нічого крім документів та одноразової допомоги в розмірі 17 гривень, вони не отримують.
А от ставлення українців до шукачів притулку є достатньо негативним. Ставлення до вихідців з Азії, Кавказу, арабських країн та до темношкірих є стримано ксенофобним, а до ромів (циган) — майже відкрито ненависницьким, свідчать дослідження Інституту прав людини і запобігання екстремізму та ксенофобії за 2012 рік. Гірше до біженців ставляться жителі маленьких міст та селищ, а також в усьому західному регіоні.
«Про який може йти притулок мова? А потім будуть гадати, звідки та чи інша хвороба взялась. Чи в надзвичайних новинах будуть показувати, що громадянин *** країни вбив жінку. Я проти притулків в Україні, є більш розвинуті країни Європи, нехай вони і роблять притулки», — говорить Олександр із Городка.
Фото: Володимир Бородін/Велика Епоха
«Раніше було гірше, зараз, слава Богу, краще в порівнянні з тим, як було 18—20 років тому. Зараз вже краще», — говорить Каріма про ставлення українців до шукачів притулку.
«Моя думка така — якщо це політичні дебошири, то [до них слід ставитися] негативно, а люди, які виїхали через особливі умови (війна, голод, тощо), і які визнають закони — ласкаво просимо», — каже Володимир із Дніпропетровська.
#img_center_nostream#На сьогоднішній день визнаними біженцями в Україні є 2,5 тисячі осіб, згідно з даними УВКБ ООН. А осіб без громадянства в державі чи не найбільше в Європі — 5,87 тисяч. За законом, статус біженця в Україні може отримати людина, яка може довести, що в рідній країні їй загрожує переслідування за расовими ознаками, через політичні погляди, віросповідання, національність або належність до певної соціальної групи.
