Чжу Ді (1360—1424), четвертий син імператора Хун-у, який заснував династію Мін і яньський ван*, став імператором Юнле в 1403 році і правив Китаєм 22 роки. Він зміцнив династію Мін, і його досягнення вважають видатними.
#img_center_nostream#**Титул «ван» у Китаї прирівнюється до царя. Але імператор є найвищим титулом — цар царів. Справжнє ім’я імператора Хун-у, батька Чжу Ді, — Чжу Юаньчжан.
Яньський ван — горобець
Легенда свідчить, що коли імператор Хун-у з гордістю показував своєму радникові Лю Бовеню (який за свої пророцтва був відомий як «Божественний китайський Нострадамус») міцні стіни столиці, то Лю відповів: «Стіни високі і міцні; лише горобець зможе через них перелетіти».
Багато років по тому яньський ван зі своєю армією захопив столицю, скинув свого племінника, тодішнього імператора і сам вступив на престол. Після цього деякі стали вважати, що під «горобцем» мався на увазі яньський ван, адже «янь» китайською також означає «горобець».
У молодості яньський ван проявив себе сильним полководцем, і військові успіхи проти монголів на півночі зробили його найбільш підхожим спадкоємцем імператора. Будучи четвертим сином імператора Чжу Юаньчжана, він поступався лише спадкоємному принцу. Після того як помер спадкоємний принц, імператор вибрав онука, як свого наступника. Яньський ван був розчарований, але все одно вважав себе при дворі чільною фігурою.
Однак молодий імператор дивився на це інакше. Зі своїми радниками він організував змову, щоб позбавити влади своїх дядьків, у результаті чого один із них покінчив життя самогубством, а інший потрапив до в’язниці. Побачивши, яка доля чекає його, Яньський ван заявив, що недосвідчений імператор став жертвою підлих радників, і в серпні 1399 року підняв заколот. Після трьох років громадянської війни в липні 1402 року Чжу Ді поклав край правлінню молодого імператора і в 1403 році вступив на престол під девізом правління Юнле («Вічна радість»).
Відновлення економіки і терпимість до інших релігій
Після нещадних чисток політичних груп, відданих або близьких до скинутого їм молодого правителя, імператор Юнле відразу зосередив свою увагу на відновленні економіки, яка була зруйнована в результаті громадянської війни.
Прагнучи налагодити економіку, він старанно працював і був дуже бережливим. Він впроваджував програму армійського сільського господарства, повертаючи солдатів назад до селянської роботи, щоб вони могли забезпечувати себе. Він зберіг низький земельний податок і віддав наказ про реконструкцію Великого каналу, щоб поліпшити транспортну мережу.
Що стосується релігії, імператор Юнле був терпимим і ставився спокійно до даосизму, конфуціанства і буддизму. Він призначив багатьох конфуціанських учених радниками при дворі і запросив знаменитого тибетського буддиста приїхати до столиці поширювати буддизм. У період свого правління він заохочував поширення і даосизму.
Економіка відновилася дуже швидко і під його владою люди зажили в достатку — це було щось небачене вже протягом багатьох десятків років.
Зовнішня політика та дипломатичні місії
Здобувши перемогу над монгольськими племенами на початку своєї військової кампанії, імператор Юнле пізніше почав використовувати інший підхід. Він підтримував мир із монголами та іншими кочовими племенами на північному кордоні. У 1410 році він відновив військову кампанію, і за допомогою заздалегідь продуманих дипломатичних прийомів владу Китаю на півночі було відновлено.
Імператор Юнле розширив свою територію далеко на південь і взяв Аннам (стара назва В’єтнаму), зробивши його однією зі своїх нових провінцій. Це не тривало довго, і під час правління його онука контроль над цією територією був втрачений.
Він шість разів відправляв євнухів емісарами в інші країни, до Південно-Східної Азії і до самої Східної Африки, — про що ніколи і ніхто з інших імператорів за всю історію Китаю навіть не думав. В період його правління був значно посилений економічний і культурний обмін між Китаєм і країнами Азії та Африки, і понад 30 країн регулярно платили Китаю данину. Царювання імператора Юнле ознаменувало найбільший розквіт, який коли-небудь існував за династії Мін.
Енциклопедія Юнле
Незабаром після того як зійшов на трон, імператор Юнле видав указ, яким зобов’язав зібрати безліч стародавніх класичних текстів у книгу під назвою «Юнле дадьєнь» («Великий канон ери Юнле» або «Енциклопедія Юнле»). До збірки увійшли і були відредаговані всі книги за останні 500 років.
Він високо оцінив перше видання, але не був повністю задоволений. Незабаром набрали більше 2000 вчених, щоб вони приєдналися до редакційної групи, яка працювала над створенням другого видання. На те, щоб завершити остаточний варіант «Юнле дадьєнь», пішло ще три роки. Збірка складається в цілому з більш ніж 11 095 томів, які налічують 370 млн китайських ієрогліфів.
В «Енциклопедії Юнле» не було змінено зміст будь-якої книги, що до неї увійшла. Внаслідок грандіозного об’єму тексту надрукувати енциклопедію не було можливості, і 370 млн ієрогліфів були переписані вручну.
Енциклопедія Юнле охоплювала астрономію, географію, гуманітарні науки, релігію, мораль, політичну систему, опис незвичайних природних явищ, розповіді, сільське господарство, мистецтво, драматургію і багато іншого. До неї увійшли і класифіковані понад 8000 книг, серед яких видані книги, написані до початку династії Цінь (221 р. до н.е.), а також у наступні часи — до і під час династії Мін (з 1368 р.). Були зібрані та пронумеровані всі філософські твори даосизму, буддизму, конфуціанства тощо. У збірнику було збережено велику кількість літературних творів, що з’явилися до 14 століття в Китаї, у тому числі з філософії, історії, географії, мовознавства, літератури, мистецтва, релігії, науки і техніки та інших сфер.
Китайські історики охарактеризували імператора Юнле як мудрого, сміливого, розумного і здатного мислити стратегічно. Він вважається одним із найвидатніших імператорів в історії Китаю.
