Незалежно від підсумків війни в Україні, одним із результатів, що вже проявляється, є зростаючий ізоляціонізм як у Росії, так і в Китаї. Обидві країни виявляються все більш ізольованими від більшої частини світу, особливо від Заходу, рівня, якого ми не бачили вже кілька десятиліть.
Чому так відбувається?
Що це означає для найближчого майбутнього?
Хоча нерозумно робити тверді висновки на основі двох різних країн, які мають деякі спільні риси, деякі схожі речі не слід ігнорувати.
Проста відповідь полягає в тому, що, будучи авторитарними суспільствами, ніхто з них не може бути толерантним ні до критики, ні до політичних потрясінь, які виникають при вільному вираженні громадянами своєї думки. Не дивно, що вільний потік ідей та право на приватне життя практично відсутні в обох цих суспільствах.
При цьому донедавна і Росія, і Китай були пов’язані із Заходом. Але ситуація швидко змінюється.
Історія про дві економіки
У випадку з Росією її ізоляція була значною мірою вимушеною. Звичайно, рішення про вторгнення в Україну було цілком добровільним, але наслідки не були добровільними.
Дії Москви призвели до політичного та фінансового відчуження від Заходу. Глибокі санкції та масова втеча західного бізнесу привели і так слабку російську економіку в катастрофічний стан. Рубль практично нічого не вартий, а російська економіка, заснована в основному на експорті енергоносіїв та зброї, ледве тримається на плаву. Вона виживає за рахунок продажу нафти та газу на Захід та фінансової допомоги Китаю.
З іншого боку, Китай, уклавши глибокий союз із Росією, вирішив ізолювати себе від Заходу. Але такий відхід має на увазі набагато складніший процес.
На відміну від Росії, Китай є виробничим центром світу та світовим фінансовим лідером, що має велику економічну присутність на всіх континентах. Але він, як і раніше, покладається на західні ринки для своїх товарів та послуг. Відмовитись від існуючого економічного порядку буде нелегко.
Однак у дипломатичному та військовому плані, у міру зростання своєї могутності, китайський режим займає більш агресивну позицію щодо Заходу та своїх сусідів по регіону. А після того, як Комуністична партія Китаю (КПК) повністю підтримала війну Росії в Україні, Захід став набагато менше любити Китай як місце для ведення бізнесу.
Але те, що Пекін став на бік Москви в Україні, є лише останнім вчинком у списку, який налічує десятиліття. Наприклад, ставлення Китаю до іноземців та іноземних компаній стає все більш зневажливим та жорстким. Китай вдається до цього попри вигідні для нього десятиліття промислового шпигунства та крадіжки інтелектуальної власності у західних компаній, а також поширення у світі вірусу Covid-19, відомого також як вірус компартії Китаю, що спричинило загибель майже 6 мільйонів людей.
Пекін, схоже, не заперечує проти цього, і на те є вагомі причини. Як і всі авторитарні режими, КПК уразлива до ідей, що суперечать її офіційній версії реальності.
Це важлива причина, через яку ізоляція країни від західного впливу стоїть на порядку денному КПК. Оскільки китайська економіка продовжує відчувати труднощі, а життя людей стає все важчим, громадянські заворушення наростатимуть. Останнє, чого хоче КПК, це широко поширене внутрішнє невдоволення, яке може перерости у виступи проти КПК. Партія хоче зберегти та посилити свою владу та контроль. Ізоляція країни від Заходу допоможе КПК зробити і те, й інше.
Іншими словами, диктатори ненавидять виклики своїй владі.
Що це означає для найближчого майбутнього?
І Москва, і Пекін знають, що сила у єдності. Наприклад, у Росії є енергія та зерно, але немає грошей. З іншого боку, Китай має гроші, але йому потрібні енергія і зерно. У цьому плані їхня взаємодія має економічний сенс.
Але в цьому є геополітичний сенс. Обидві країни перебувають під загрозою лібералізму і обурені тим, що їхні фінансові системи зазнають жорстких та ефективних санкцій з боку Сполучених Штатів. Крім того, обидві країни хочуть усунути США від глобального впливу. Двостороння співпраця дозволяє уникнути втручання США.
Єдність та ізоляція кидають виклик НАТО
З геополітичної точки зору, єдність між двома країнами, хоч і складна часом, легша, ніж ізоляція від Заходу. Мало суперечливих інтересів, які треба долати. З іншого боку, Китай, силовий партнер в альянсі, має більший вплив, ніж Росія. Проте це дозволяє обом сторонам тісно координувати політику на простій, двосторонній основі.
Це набагато простіший шлях до єдності, ніж той, що доводиться долати західним країнам, зокрема НАТО. З його 30 членами та трьома державами-претендентами на вступ досягти консенсусу з питань політики виявляється непросто.
Це пов’язано не лише з кількісним викликом, але й іншими причинами. У певному сенсі війна в Україні об’єднує НАТО та Захід у одностайному засудженні Росії та підтримці України.
Поділ паралітичного НАТО
Але війна також розділяє НАТО. Необхідність і бажання західної відповіді на агресію Росії очевидні, проте питання залишається невирішеним. Лідерство США у відповідь на дії Путіна дістало своє відображення у мові страху, а не рішучості, пасивної реакції на поведінку Росії замість активного стримування.
Така відсутність лідерства з боку передбачуваного лідера породжує сумніви серед членів НАТО – особливо у Польщі, яка межує з Україною.
Більше того, наміри Росії розширити війну залучивши китайську зброю та фінансову підтримку, а також потенційне залучення 40 000 сирійських найманців говорять про те, що розгортання війни вже у грі.
Ні Росія, ні Китай не стурбовані тим, як це вплине на НАТО. Тим часом, НАТО каже, чого не робитиме, але, як і раніше, не визначилося, що робитиме, хто має це робити і коли.
Єдність Росії та Китаю в ізоляції може виявитися ефективнішою, ніж нерішуче, паралітичне НАТО.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображають думку The Epoch Times.
Джеймс Р. Горрі (James Gorrie) є автором книги “Китайська криза” (Wiley, 2013) і пише у своєму блозі TheBananaRepublican.com. Він живе у Південній Каліфорнії.
За матеріалами The Epoch Times USA
