«Я думаю, навряд чи сильно щось зміниться. Знаєте, мені це усе листування нагадує сцену з підліткового шкільного життя, коли комусь потрапив щоденник з особистими записками, і ця людина вирішила, що може посварити когось із кимось. Те, що американські дипломати, як і дипломати будь-якої країни, роблять висновки і діляться якимись враженнями зі своїми колегами з Вашингтона, і те, що вони можуть робити це не зовсім коректно, тому що пишуть не для публіки, ні для кого не є секретом», — сказав Сем Грін.
«Стосовно Північної Кореї та Ірану ми бачимо досить, я б сказав, якісну дипломатичну роботу, тобто вони намагаються зрозуміти ситуацію в регіоні, спілкуються з усіма гравцями і намагаються знайти якусь рівновагу. Чесно, я, напевно, думав гірше про наших дипломатів до того, як почав читати це листування. З іншого боку, це, швидше за все, неприємніше для тих людей в інших країнах, які поділилися своїми думками з американськими дипломатами, і тепер це стало надбанням гласності — відкрилися секрети не Америки, а Саудівської Аравії і Арабських Еміратів щодо Ірану. Але і це для суспільства не дивно. Ми усі знали, що в Дубаї ніхто не в захваті від іранської ядерної програми. Ми і так знали, наприклад, що стосунки між Вашингтоном і Пакистаном важливі, але проблемні. Отже я тут не бачу особливої значущості», — відзначив експерт.
«Якщо міркувати ширше, мене трохи насторожує те, що листування видається за журналістську роботу, неначе «WikiLeaks», оприлюднивши таку величезну кількість документів, виконав велику роботу. Цим людям кимось (і ми не знаємо ким) була передана саме ця колекція документів. Той, хто «злив» документи «WikiLeaks», мав, напевно, свій «порядок денний», хотів чогось добитися. А завдання журналіста сьогодення — робити дві речі: зрозуміти мотивацію людини, яка дає цей «злив», і допомогти читачам розібратися в значенні документів. З одного боку, зважити їх значущість, з іншої — можливі наслідки їх обнародування, чого, звичайно, «WikiLeaks» не зробив. І, на мій погляд, це знецінює професійну гідність журналістів», — додав Сем Грін.
Коментуючи пропозицію конгресмена від Республіканської партії США Пітера Кінга (Peter King) про внесення «WikiLeaks» до списку терористичних організацій, заступник директора Московського Центру Фонду Карнегі за міжнародний мир сказав, що «спроб заборонити будь-яке джерело інформації набагато більше, ніж ця інформація могла б сама по собі зашкодити».
«Я, швидше, на стороні держсекретаря США Хіларі Клінтон (Hillary Clinton), яка каже, що варто було б спочатку подумати, а потім публікувати, ніж на стороні конгресмена Пітера Кінга. З іншого боку, треба розібратися з тим, хто «зливав» інформацію, тому що він порушив закон. Це секретні документи, і їх публікація як мінімум є посадовим порушенням з боку дипломата, який це передав. Але посадове порушення, звичайно, не поширюється на журналістів, які отримали інформацію», — сказав Сем Грін.
«Ми, всі журналісти в професійному співтоваристві, повинні дивитися один на одного, повинні встановлювати стандарти своєї роботи, але це обов’язково має бути незалежно від будь-якої державної політики», — резюмував експерт.
