Новорічна вистава, присвячена китайському Новому року і підготовлена телебаченням Нова династія Тан, завершило своє турне по Австралії 29-31 березня в Сіднеї. За час гастролей вона розбудила інтерес до китайської культури не тільки з боку західних людей, але й австралійців китайського походження.
Люрлайн Борн, австралійка з китайським корінням у третьому поколінні, подивившись виставу в Брісбейні, сказала, що після цього вона замислилася над тим, що таке китайська культура. "Протягом багатьох років люди, бачивши мою азіатську зовнішність, питали мене про різні речі, що стосуються Китаю, таких як Китайський Новий рік, але я не мала про це ніякого уявлення, – розповідає вона кореспондентові Великої Епохи. – Це дійсно було дивно. Я ніколи не думала про те, щоб вивчити своє культурне коріння, і лише недавно я почала розмрковувати про це".
Підприємець з будівництва приватних житлових будинків із Мельбурну Річард Он сказав, що ця вистава – найкраще культурне шоу, яке він коли-небудь бачив, і додав, що він гордиться тим, що воно демонструє культурну спадщину його нації. "Я думаю, воно принесло до Мельбурну зразок азіатської культури високого рівня, якого ми не бачили впродовж багатьох років, – вважає він. – Ми дуже, дуже раді побачити сьогодні увечері, що китайці можуть представити в Мельбурні щось такого високого рівня ".
Глядачі в Австралії були одностайні в своєму визнанні високої якості вистави. І справа не тільки в красі і точності рухів танцівниць або дивовижній привабливості класичної китайської опери і музики; це – також представлення традиційної китайської культури, яке найкраще характеризує тривалий і всеосяжний, але поки мало усвідомлюваний зв’язок Австралії з китайськими людьми.
За словами Тоулаань А Кет, дочки відомого китайського австралійського адвоката Вільяма А Кета, який відіграв важливу роль на початку 1900-х років в налагодженні стосунків між місцевими китайцями і австралійцями, в 1861 році, під час «золотої лихоманки», китайське населення Австралії досягло 40 000 чоловік. У той час це складало приблизно "чотири відсотки від загального населення Австралії".
Після «золотої лихоманки» велика кількість китайців повернулася до Китаю, але багато хто перебрався в сільські та регіональні області і стали невід’ємною частиною суспільства. Разом з поштою, пабом і грецьким рестораном, в більшості австралійських міст завжди були китайські ресторани, тоді як у всіх головних столичних районах – "китайські квартали".
Інтеграція була повільною, і з обох боків існувала велика настороженість. Спільне дослідження декількох австралійських музеїв і Університету Нової Англії документально зафіксувало знахідки з місць "золотої лихоманки" Нового Південного Уельсу. Керівник проекту Дженіс Вілтон відзначила, що багато предметів було неправильно ідентифіковано, і у всіх найменуваннях спостерігалася тенденція романтизувати китайську культуру, іноді в похмурих тонах. Керамічна пляшка для соєвого соусу видавалася за вазу епохи Мін, трубки для тютюну і води – за опіумні трубки, похоронна урна – за місткість для опіуму.
Вілтон говорить, що коли китайців визнали складовою і важливою частиною суспільства, вони все одно залишалися чужаками і не сприймалися як особистості. Натомість до них зверталися, використовуючи загальні прізвиська, такі як "китаєць Джон" або "китайський Боб". Це небажання або нездатність зрозуміти, що вдають із себе китайці, була посилена самими китайськими емігрантами, які або відособлювалися в общинах, які говорили китайською, або замикалися у своїх віруваннях і практиках.
Тоулаань А Кет витратила 20 років, працюючи над книгою про китайців в Австралії, що отримала назву «Китайські релігійні практики в Сіднеї». Вона говорить, що незважаючи на пристосування до австралійського способу життя, багато традиційних китайських ритуалів збереглися. А Кет описала три етапи пристосування до культури "приймаючої сторони". Спочатку китайці пройшли етап повної відмови. Після того, як вони затвердилися в суспільстві, була "фаза адаптації", за якою послідувала "фаза реакції", яка виявилася в 70-х роках в будівництві нових храмів буддистів і відновленні старих.
Фундамент тайського монастиря у Стенмурі в 1975 році (відвідуваного різними азіатськими народами, включаючи китайців); створення китайського буддійського товариства і "Зали Праджни" на вулиці Діксон у Сіднеї; і загальне відродження храмів буддистів в Глібі та Александрії – це все приклади останньої фази.
А Кет говорить: "Китайським богам як і раніше поклоняються, і даоські практики все ще живі серед китайського австралійського співтовариства. Бог Гуань Ті, який вважається хранителем традицій, сімейної вірності і братерства – був головним Богом в Австралії, оскільки його вважали "головним захисником від труднощів і розбіжностей, які могли б підірвати єдність китайського народу, що живе за межами своєї батьківщини".
Гуань Інь – тисячорука богиня милосердя і безмежного співчуття також є головною не тільки в храмах Сіднея, але і в побуті, тоді як третій Бог Мілу-Фо, був особливо поширений в домашньому вжитку і магазинах. Пані А Кет вважає, що китайська назва Мілу-Фо пов’язана з індійським Майтреєю або Майбутнім Буддою, який, як чекають, прийде на землю в еру, коли в ньому найбільше матимуть потребу. Мілу-Фо також взаємозамінний Путаєм або Буддою, який сміється, що часто зображується з великим животом, з міцними ногами, руками, які тягнуться до небес, і дітьми, які повзають по його одягу.
Тоді як велика кількість австралійців китайського походження стала християнами, а деякі атеїстами, за словами А Кет, вони все ще святкують китайський Новий рік і дотримуються традицій Даосизму – пошани до старших і шанування предків.
Ша Адамс. Велика Епоха
