Коли Тутанхамона ховали в 1324 р. до н.е., його, як і будь-яку іншу поважну особу в Древньому Єгипті, поховали з численними скарбами, щоб він зміг узяти їх із собою в наступне життя. Але коли в 1922 році була виявлена його майже недоторкана ніким гробниця, ті скарби знайшли майже невикористаними духом покійного хлопчика-фараона…, за винятком одного – зникло вино. Глечики усе ще були в гробниці, однак вино з них зникло.
#img_left#Отут будь-яка розумна людина сказала б, що воно просто випарувалося за минулі 3246 років. Але я себе до таких людей не зараховую.
Фараон Тутанхамон, мабуть, усвідомив, що надмірне вживання вина погано позначиться на здоров’ї, якщо пити його за життя. Але як тільки вашу печінку успішно занурено в похоронну посудину, і ви гарантовано не опам’ятаєтеся вранці, відчуваючи бажання похмелитися – якраз час узятися за вино всерйоз. Зрештою, якщо ти не можеш трохи переборщити з вином, навіть коли ти мертвий, тоді яке це життя після смерті!
Ми знаємо дещо про такі вина, оскільки єгиптяни фактично винайшли винні етикетки. Вражаючі ієрогліфи на глиняних глечиках містили такого роду інформацію, як сезон збору винограду, ім’я винороба або назва виноробного цеху та якість вина – чи то вино вищої якості, або просте вино, що вживається залпом, або щось середнє між ними.
Вина фараона Тутанхамона мали червоний колір і п’ятирічний строк під час його поховання – дивно, наскільки вони були довговічними, якщо розглядати його з погляду рекомендованого в той час строку зберігання вин у льохах.
Протягом майже всієї історії людства, до й після поховання фараона Тутанхамона не існувало ніяких винних етикеток. Було неважливо точно знати, хто виготовив вино, або з якого сорту винограду воно було зроблене. Єдине, що вважалося важливим – це місце його виробництва.
У XVII столітті вино розвозили по тавернах у бочках, а продавали його в пляшках із чимось на зразок пробок, щоб рідина не вилилася. Врешті-решт, скляні пляшки стали улюбленими посудинами для зберігання вин навіть перед транспортуванням їх по тавернах. Причина вибору, головним чином, полягала в поліпшенні якості склодувної роботи й використанні більш практичного й ефективного стопора – пробки.
У XIX столітті розширився вибір різних форм пляшок, щоб дозволити покупцям довідатися, звідки прийшло вино. Пляшки з Ельзасу були високими й вузькими, з Бордоїль – мали високі «плечі», а пляшки з Бургундії мали низькі, з нахилом «плечі». Інформація про винороба (якщо така була) друкувалася на пробці.
Усі ці форми (та інші, звичайно) можна побачити на прикладі пляшок, які ми використовуємо сьогодні. У Європі дотепер використовуються традиційні форми пляшок для кожного регіону, але в Австралії ми розливаємо вина в будь-які форми. Однак зараз стало модним наслідувати форми пляшок із Європи. З цієї причини ми зазвичай розливаємо «Riesling» у високі тонкі пляшки, як то з Ельзасу, а «Рinot noir» – у пляшки з низькими, з нахилом «плечами», як з Бургундії, і так далі. Вибір форми пляшки залишений на розсуд виробника.
Але Австралія може пишатися тим, що ознайомила світ із винними коробками із краниками – зручними й ефективними посудинами для вина. І немає яких-небудь причин для того, щоб найкращі вина світу не розливати в такі коробки. Однак їх не розливають.
Інший наш винахід – кришка, що нагвинчується, – значною мірою більш успішний. Закупорене вино може стати невдалою історичною реліквією, якщо кришці, що нагвинчується, удасться підкорити світ. І, можливо, через кілька тисяч років хтось напише статтю про знайдені в могилі загадкові порожні пляшки XXI століття, із запечатаними кришками, що нагвинчуються…
Автор Стівен Томсон – головний лектор на тему вина з Винного товариства Австралії.
