Історія, окутана таємницями і міфами, розкриває перед нами образ Володимира Святославовича, відомого як Великий князь Київський, за якого зміцнилася і розширилася Київська Русь, а також перейшла у християнство.
Великокняжий київський стіл зайняв Володимир у 978 році, вийшовши переможцем з семилітньої міжусобиці з братами Ярополком та Олегом. Щонайперше молодий князь став будувати воєнні укріплення, зміцнювати військо, збирати воєдино та скріплювати слов’янські землі.
Князь Володимир Великий скріплює слов’янські землі
Частину варязьких найманців, яких привіз зі Швеції для війни з Ярополком, князь Володимир Великий залишив при собі як військову силу для управління містами. Разом з тим формував могутнє військо і флотилію, щоб об’єднати і скріпити завойовані ще його батьком, Святославом Хоробрим, землі.
Князь Володимир Великий
(гравюра І. І. Матюшина з малюнка Ф.Г. Солнцева, 1889)
У 981 році походом у Прикарпаття Володимир відвойовує у поляків міста Волинь, Перемишль, Белз, Червень (так звану Червенську Русь). Наступного року підкорює в’ятичів, зобов’язавши їх платити данину. У 983 році відкриває Русі шлях до Балтики, підкоривши ятвягів. На сході приборкує радомичів, а в 984—985 роках за допомогою флотилії укладає перемир’я з волзькими булгарами, дісталося також і хозарам. Військову славу принесла київському князю війна з печенігами, що тривала майже все його правління.
Результатом успішних воєнних походів стало підкорення велетенської території. Так, на півночі держава Володимира сягала Фінської затоки; на півдні омивалася водами Чорного та Азовського морів; із заходу на схід тягнулася від річок Дністра та західного Бугу до межиріччя Волги та Оки.
За реформою князя Володимира Великого підлеглі землі стали називатися за головним містом: Переяславська земля, Чернігівська земля. Племінні ж назви поступово забувалися.
Хрещення Русі князем Володимиром Великим
Як відомо з літопису, прийшовши до престолу, Володимир переслідував християн, що підтримували його старшого брата Ярополка, а неподалік палацу звів святилище, де поставив дерев’яних кумирів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла і Мокош. Проте релігійні погляди князя Володимира змінилися, і він постав перед прийняттям нової одинобожої віри. Що стало причиною такого кроку — історики гадають понині.
У 987 році візантійський імператор Василь просить військової допомоги у Володимира Святославовича, обіцяючи на прохання князя видати за нього заміж свою сестру Анну. Як засвідчують арабські літописці ель-Макіна та ібн-ель Атіра, Володимир Великий очолив свою флотилію і в поході до Малої Азії разом із грецькими легіонерами розбив військо Фоки, ворога візантійського імператора.
Князь Володимир таки взяв за дружину візантійську принцесу, проте перед тим прийняв хрещення та християнське ім’я Василь. Сталося це у Херсонесі. Повернувшись із Кримського походу, князь київський став навертати в християнську віру і свій народ.
Хрещення князя Володимира Великого.
Фреска В. М. Васнєцова
До християнської віри спочатку навернули киян, охрестивши їх у річці Почайні. А далі ще тяглися роки боротьби з язичницькими віруваннями, які забрали життя багатьох людей. Так уведення християнства в руські землі відбувалося «вогнем і мечем».
Для утвердження християнства вживалися різні заходи: місцеві обряди утверджувалися у новій релігії, замість язичницьких богів пропонувались двійники — християнські святі, широко впроваджувалася «Кормча книга» — християнська збірка правил поведінки, формувався образ правителя як намісника Бога.
У 988 році за наказом Володимира почалося спорудження християнських храмів. З-поміж перших постали Десятинна церква та Межигірський Спасо-Преображенський чоловічий монастир. При церквах почали відкриватися школи та бібліотеки.
Великий державотворець
Зміцнюючи Київську Русь, князь Володимир Великий відновив важливий торгівельний шлях «із варяг у греки» та розпочав карбування власних монет — срібників та златників.
Встановлюючи хороші відносини з іншими державами, Володимир одружив племінника Святополка з дочкою польського короля Болеслава Хороброго, доньку Пшемиславу видав за угорського королевича, іншу — за чеського короля.
Князь Володимир Великий. «Царський титулярник», 1672. РГДА
15 липня 1015 року князь Володимир Великий помер. Прийшовши на трон у часи, коли Київська Русь була роздерта міжусобицями, після 35 років правління він залишив по собі могутню державу, з якою рахувалися як Візантія, так і Європа.
І хоч постать Володимира Святославовича не всі сприймають однозначно, згадуючи його блудне життя, братовбивство та кровопролитне запровадження нової релігії, у народі залишилася про нього згадка як про Володимира Ясне Сонечко.
