Нещодавно міністерство фінансів КНР повідомило, що за 8 місяців цього року державні доходи склали 5,68 трлн. юанів ($ 811 млрд.), що на 23,6% більше аналогічних показників минулого року. Це набагато перевищує передбачуване зростання ВВП Китаю в цьому році — 10%.
#img_left#Ця інформація привернула увагу багатьох аналітиків. Справа в тому, що вже протягом 16 років з моменту реформ фінансової системи КНР, зростання доходів уряду випереджає зростання ВВП Китаю.
Якщо порівняти з іншими країнами, то, наприклад, у 2007 році у США податкові надходження склали 18% ВВП, в Японії фінансові доходи держави становлять менше 10% ВВП. У Німеччині доходи держави становлять 23% ВВП. Якщо взяти показники торішнього ВВП Китаю, то доходи уряду за перші три квартали цього року склали від нього близько 22%. Це співвідношення в основному вище аналогічних показників у США, Японії та Німеччині.
Аналітики прогнозують, що на підставі даних за останні 10 років, у 2015 році державні доходи КНР будуть становити 32% ВВП, у 2020 році — 40% ВВП, а в 2024 — 50% ВВП Китаю. Однак якщо ґрунтуватися на даних з 2003 року, коли ця різниця почала різко збільшуватися, то вже в 2016 році вона складе 50%, а у 2022 році — 100% ВВП Китаю. Тобто весь валовий внутрішній продукт буде поглинений державою.
Кожен розуміє, що така ситуація неможлива. Тобто за 12 років, до 2022 року, в Китаї неодмінно відбудуться зміни. Або уряд скоротить податки і буде залишати більше грошей народу, або вся економічна фінансова система КНР звалиться.
З цих двох варіантів, певна річ, раціонально вибрати перший. Тільки якщо влада знизить податки, це дасть приватним компаніям простір для існування, і дозволить суспільству та економіці далі рухатися вперед. Але чи може так статися насправді?
Доходи уряду КНР складаються в основному з трьох частин: податкові збори, прибуток державних підприємств, доходи від продажу землі.
Податки є одним із найбільш важливих джерел поповнення бюджету, вони ростуть разом із зростанням економіки. В останні роки в Китаї спостерігається тенденція, за якої державне просувається вперед, а приватне відступає назад. Тобто держпідприємства безперервно розширюються, спираючись на монополію держави на природні ресурси, соціальні ресурси, а також привілеї у правах.
У зв’язку з цим середні і дрібні приватні підприємства поступово відходять назад. Протягом останніх двох років державні підприємства КНР вже стали загрозою для великих підприємств із іноземним капіталом.
Продаж землі також є вкрай важливим джерелом поповнення скарбниці.
Земля — це дефіцитний ресурс, незважаючи на те, що уряд має на неї всі права, він також має діяти на підставі законів і у відповідності з контрактами. Але це те, що уряд повинен робити за загальноприйнятою логікою. Для Китаю ж ці принципи далеко не є характерною рисою.
Фактично, саме продаж землі є основною причиною того, що в КНР доходи держави зростають швидше, ніж ВВП Китаю. Розрахунок тут іде на сотні мільйонів юанів (7 юанів = 1 долар США), це зачіпає величезні фінансові прибутки.
Китайська влада насильно змушує людей продавати їй землю за низькими цінами, також насильно переселяючи їх в інші райони, а потім за високими цінами цю землю продає. Кожна п’ядь проданої державою землі просякнута кров’ю і сльозами. Ці угоди дають значне зростання доходів держави протягом останніх років.
Деякі китайці описують це так: «Кожна п’ядь рідної землі — це п’ядь крові». За масштабами це значно поступається ситуації, яка була під час японської окупації, а по суті мало чим відрізняється від неї.
У цьому році напередодні Свята Весни [14 лютого — прим. ред.] жителі району Хуваньу міста Чаншу провінції Цзянсу отримали повідомлення про те, що протягом 15 днів уряд забере державну землю, на якій розташовані їхні будинки, для «використання в інших цілях».
Компанія-забудовник підписала з місцевим земельним управлінням договір, згідно з яким перша має право на використання землі протягом 70 років. Однак побудованим на цій землі будинкам тільки 10 років, а деякі мешканці переїхали туди лише 4 роки тому.
Відома економіст-аналітик Хе Цінлянь називає це «жінка знову виходить заміж». Проте це дуже м’яке порівняння. Я б назвав це точніше — «повторний грабіж». При такій формі доходів великі фінанси невичерпним потоком вливаються в кишені чиновників. Як людям повертати кредити, які вони взяли на купівлю житла, яке в них уже забрали?
Це мало турбує чиновників, які прагнуть до створення «гармонійного суспільства», тому що «хто ж змушував тебе народитися в Китаї»?
Автор Цзан Шань — економічний і політичний оглядач китайськомовної редакції The Epoch Times.
