Правляча в Китайській Народній Республіці комуністична партія продовжує контролювати абсолютно всі сфери китайського суспільства, включаючи й свідомість китайців. Вона нав’язує їм «єдино правильне» розуміння того, що добре, а що погано, у що вірити й у що ні, жорстоко караючи тих, хто намагається думати й визначати свої цінності самостійно.
#img_left#Нижче приводиться лист жителя повіту Хуанань провінції Хейлунцзян, який він послав іноземним журналістам у надії одержати допомогу й підтримку світового співтовариства, тому що в себе на батьківщині йому нікуди звернутися по допомогу.
«Незабаром Новий рік, за вікнами заметіль і мороз. Але вдома теж не відчувається тепла. Я почуваю себе дуже самотньо. Я дуже тужу за своєю дружиною й дочкою й дуже переживаю за них.
Мою дружину кличуть Лю Фенбін, їй 45 років. Ми одружені вже більше 20 років. Вона сирота й виросла в дуже тяжких умовах. Після нашого одруження вона занедужала холециститом. Хвороба поступово ускладнилася й вона вже практично не могла займатися домашніми справами, сильно страждала від недуги цілісінький день. Я любив курити, випивати й грати в азартні ігри. Все це призвело до частих сварок і в нашій родині почався розлад. Дружина навіть подумувала про самогубство.
Однак в 1998 році вона познайомилася з духовною практикою Фалуньгун. Після початку занять із нею відбулися колосальні зміни. Вона повністю змінилася, у неї не тільки пройшла хвороба, але й змінився характер. Вона стала дуже турботливою дружиною, сама робила всю домашню роботу й перестала лаятися зі мною. Це все відбулося на моїх очах, я був просто вражений.
Однак наше знову знайдене сімейне щастя тривало недовго. У липні 1997 року Цзян Цземінь (який був у той час генсек компартії, – прим. ред.) розгорнув кампанію фабрикації брехні на Фалуньгун і масові репресії прихильників цієї духовної практики.
Моя дружина одержала велику користь від занять, тому вона не злякалася тиски з боку влади й поїхала в Пекін зі зверненням до влади. У той час через численні апеляції зі всіх кінців Китаю, пекінський відділ по прийому звернень громадян перестав приймати заяви прихильників Фалуньгун, позбавивши їх у такий спосіб законного способу захисту своїх прав.
Тоді Лю пішла на площу Тяньаньмень і почала там виконувати вправи Фалуньгун, виражаючи в такий спосіб своє відношення до цієї практики. Але її схопили поліцейські й передали владі нашого повіту. Це було 26 червня 2000 року. Того разу її протримали в ув’язненні 59 днів, після чого зажадали в мене 5000 юанів ($714) в якості так званої застави й звільнили її. Ніяких офіційних обвинувачень їй пред’явлено не було.
Поки дружина перебувала в ув’язненні, моя літня мати дуже хвилювалася за неї й нашу родину. У результаті вона сильно занедужала й через пару місяців померла.
1 грудня 2003 року моя дружина поїхала в сусіднє село, щоб розповісти там людям про Фалуньгун і про те, що пропагандистські ЗМІ поширюють неправду про цю практику. Але в результаті на неї хтось доніс і її знову заарештували. Цього разу співробітники органів безпеки ввірвалися до нас у будинок і перевернули все вверх дном. Вони забрали книги Фалуньгун, компакт диски й фотографію засновника Фалуньгун майстра Лі Хунчжі. Під час обшуку моя дружина, яку привезли поліцейські, була прикута наручниками до труби. 16-літня дочка Ван Дань хотіла підійти до матері, але поліцейські грубо відіпхнули її й пригрозили забрати в дільницю.
Дружину відвезли й протримали у в’язниці півроку. Протягом цього часу до нас додому часто навідувалися поліцейські, загрожували й залякували нас із дочкою. Все це сильно подіяло на психічний стан дитини і Ван кинула навчання. Оскільки вона була однієї з перших по відвідуваності учениць у класі, вчитель часто дзвонив і вмовляв дочку відвідувати уроки, але в школу вона так і не пішла. Якийсь час вона була вдома, а потім пішла підробляти у місцевий комп’ютерний клас.
13 грудня цього року моя дружина з дочкою поїхали в повіт Хуачуань відвідати родичів. І відтоді я їх більше не бачив. Тільки через кілька днів мені з трудом вдалося довідатися, що їх обох забрали поліцейські й у цей час вони перебувають у центрі ув’язнення Хуачуаня.
16 грудня я з родичами (всього більше 10 чоловік) поїхав у цей центр, щоб довідатися про причини арешту й побачитися з ними. Але на мій подив, нам не тільки в грубій формі відмовилися розповісти про ситуацію, але не дозволили навіть зустрітися з ними. При цьому ніяких причин нам не назвали.
На зустріч із нами вийшла велика група поліцейських. Вони постійно знімали нас на відеокамеру. Начальник управління держбезпеки Дон Хуншен на нас кричав і загрожував. Вони навіть хотіли схопити мене. Я й без того був дуже розстроєний, їхнє відношення для мене було справжнім ударом. Адже вони називають себе народними поліцейськими, вони покликані захищати народ, а вони самі поводяться, як останні бандити.
Я кожну хвилину й секунду думаю про моїх рідних й дуже хвилююся за їхню безпеку, мені дуже боляче й гірко на душі!
Я звертаюся до всіх людей доброї волі, будь ласка, простягніть свою руку допомоги й допоможіть звільнити від страждань мільйони таких родин, як моя, які стали жертвами цієї жахливої трагедії нашої країни. Давайте разом прикладемо зусилля, щоб зупинити ці переслідування людей, що прагнуть відродити духовність і моральність у своїх душах!»
