Коли Нін вперше взяла брата із собою в школу, брат плакав на уроці, вона розсердилася і на другий день не взяла його із собою, а залишила вдома. Коли вона прийшла зі школи, то побачила, що брат проплакав увесь день, його очі опухли. Після цього вона постійно щодня брала його із собою до школи.
Її батько часто їздив на заробітки, мати працювала в полі, із ними ще жила прабабуся, якій було 90 років. Окрім догляду за братом, Нін після школи допомагає мамі виконувати домашні справи, прати одяг, годувати свиней і т. ін. У будинку в них три прохідних кімнати і дерев’яна огорожа, яка вже в багатьох місцях зламалася.
У середній кімнаті міститься вогнище, у кімнаті праворуч – хлів для свиней, весь будинок обгорнутий поліетиленом для захисту від холодного гірського вітру, який проникає крізь щілини між колодами. На другому поверсі – спальня й сховище для зерна. У спальні окрім ліжка, валізи і сільськогосподарського інвентарю майже немає інших речей.
Коли ми запитали Нін, чи вважає вона своє життя важким, вона відповіла, що не вважає. А коли запитали, чи важко їй виховувати брата, вона відповіла, тільки б він не плака, то зовсім не важко, що їй дуже з ним весело.
Нін – староста свого класу, вона ніколи не спізнюється на уроки, успішність у неї теж непогана. Дівчинка каже, що добре вчитиметься, потім вступить до університету, але переживає через те, що їхня сім’я дуже бідна, і невідомо, чи будуть у батька гроші на навчання. Коли вона сказала це, обличчя її відразу стало сумним.
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
