У початковий період правління династії Хань Китай переживав неспокійні часи через напади кочового народу хунну (кит. сюнну) на північному кордоні. Часті їхні вторгнення були однією з найбільших проблем для ханьської імперії. Становище змінилося після того, як на трон зійшов імператор У-ді, чия могутня армія багаторазово відбивала набіги хунну. Відтоді зіткнення між цими кочівниками і ханьцями поступово почали стихати.
Су У — вірний посол. Ілюстрація: Юань Фан/Велика Епоха
Су У прибув до хунну і завершив обмін полоненими. Однак правитель цього народу сприйняв подарунки від ханьців як їхню слабкість, і його надмірне високодумство справило погане враження на посланців. За день до того, як Су У повинен був покинути межі території хунну, їхній правитель розлютився, дізнавшись, що через приниження помічник Су У замислив злочинну змову проти нього. Су У разом з усіма іншими посланцями був заарештований, і хунну знову оголосили війну ханьцям.
Су привели до правителя хунну і запропонували йому, як головному ханському послу, звільнення, якщо він визнає себе переможеним. Су У навідріз відмовився і сказав, що, хоча сам абсолютно нічого не знав про змову, відчуває відповідальність за поведінку свого помічника і в якості покарання готовий навіть померти, але здаватися не збирається.
Тоді правитель хунну почав використовувати різні методи в спробі змусити Су У здатися. Він погрожував смертю, обіцяв багатство і владу, катував, тримав в ув’язненні без їжі і води. Су У пройшов через усі ці випробування, але не зрадив країну.
Правитель племені хунну, бачачи, що у нього не залишилося ніяких способів зломити головного посла противника, заслав його в безлюдне місце на березі Північного моря (нині озеро Байкал). Він заявив Су У, що йому буде дозволено повернутися на батьківщину тільки тоді, коли барани дадуть молоко для своїх ягнят. Опинившись перед можливістю бути все життя пастухом і померти на самоті на чужині, Су прийняв це покірливо. Вдень він пас стадо баранів на березі озера, а вночі спав у курені. У сувору зимову холоднечу правитель хунну забороняв доставляти йому їжу. Щоб вижити, Су У харчувався тим, що ловив польових мишей або викопував коріння. Разом із тим, він довгі роки зберігав імперський стяг. Іноді використовував його як пастуший посох. З часом тканинна частина прапора відпала, і залишилася лише гола жердина.
Через роки у племені хунну з’явився новий правитель, який хотів миру з ханьцями. Він відпустив Су У і посланників, які прибули з ним, на батьківщину в Хань. Через 19 років перебування в полоні їх залишилося в живих лише 9 осіб. Так, у 81 р. до н.е. Су і залишки його місії, нарешті, повернулися на батьківщину. Коли вони прибули в Чан’ань, їх вийшли вітати імператор, міністри, чиновники та жителі столиці. Побачивши стару, кволу людину з сивим волоссям і білою бородою, яка, тим не менш, як і раніше твердо тримала голу жердину від стяга імперії Хань, всі були розчулені до сліз.
Щоб винагородити Су за вірність, імператор Хань подарував йому багато цінних подарунків і земель. Однак Су й далі жив просто, віддавши більшу частину своїх багатств іншим. Су помер у віці 83 років (у 60 р. до н.е.).
Згодом Су У став символом чиновника з великою вірністю і непохитною волею. Історія про «Су У, що пас овець» передавалася в історії Китаю з покоління в покоління.
