Згадуючи важку зиму 25 років тому…
#img_right#«Я був на чергуванні в будівлі регіонального відділення «Солідарності». До опівночі… до будівлі увійшов загін… Я не можу сказати, якого роду загін – на них була бойова екіпіровка, шоломи, маски. Я спробував сховатися… у кабінеті голови, але там були скляні двері. Через 30 секунд, а може, через хвилину я побачив крізь двері військовий чобіт. Двері розбили».
«Вони без складнощів захопили офіс. Вони захоплювали поверх за поверхом… Вони перерубали телефонні кабелі сокирами і зірвали їх із стін. Здавалося, вони були сповнені рішучості». Це спогади Єжи Новацкі, активіста «Солідарності» 1980-х років, показані в польському документальному фільмі «Декрет».
Цей інцидент стався холодної зими 25 років тому в Польщі. Подібні військові дії цієї ночі пройшли в усій країні, ознаменувавши початок війни.
13 грудня 1981 року о 6 ранку польський генерал Ярузельський, лідер Польської комуністичної партії й прем’єр-міністр Польщі, оголосив про введення воєнного стану у своєму звернені, яке транслювалося з телестудії, розташованої у військових бараках. Але проти кого була ця війна? Хіба в країну вторгся ворог? Відповідь була – ні. Польська комуністична партія оголосила війну своєму власному народові.
«Солідарність» – профспілка, створена польськими робітниками і підпільною демократичною опозицією в 1980 році, яку очолив Лех Валенса. Це була перша організація в комуністичному блоці, незалежна від комуністичних партій і уряду. «Солідарність» дала польському народові, позбавленому основних прав, надію на звільнення та вкрай налякала керівників комуністичної партії. Комуністична партія прийшла до влади не через демократичні вибори, вона захопила владу за допомогою військової сили.
Щоб утримати владу, комуністи не зупинялися ні перед чим. Окрім введення воєнного стану, генералом Ярузельським було припинено транслювання більшості ЗМІ, телефони були відключені, збори і демонстрації – заборонені, діяльність профспілок та інших організацій – припинена, державні підприємства – мілітаризовані. Людям заборонили міняти місце проживання і купувати паливо для власного транспорту. Крім інших обмежень, був введений комендантський час.
Близько 5 000 членів «Солідарності», опозиціонерів та інтелектуалів було поміщено в 49 таборів для інтернованих. З часу введення воєнного стану і до 1989 року комуністами було вбито приблизно 100 чоловік, не рахуючи тих, хто помер тому, що не отримав вчасно медичну допомогу через відключення телефонів.
Жителі Варшави, які в цей час училися в середній школі, згадують, як вони на знак протесту проти комуністичного гноблення на одворотах шкільної форми носили електронні резистори як шпильки. За це вони зазнавали нападок учителів, оскільки більшість із них були членами компартії.
Незважаючи на ці нещадні утиски, польський народ не втратив надію і прагнув не співробітничати з комуністичними гнобителями. Жителі Варшави також згадують, що в перші роковини введення воєнного стану були виставлені військові патрулі, щоб запобігти й придушити можливі протести. Багато солдатів не хотіли виконувати накази комуністів і переслідувати безневинних людей. Замість патрулювання вулиць вони ховалися за ворітьми великих будівель. Якби це розкрилося, вони б були суворо покарані за свій акт людяності.
Тепер «воєнний стан» уже історія, Польща впродовж 17 років є демократичною країною. Ми є свідками постійних зусиль поляків із викорінювання пережитків комунізму в усіх сферах життя.
Польський президент Лех Качиньській, який був серед затриманих опозиціонерів під час воєнного стану, виступаючи на церемонії, присвяченій 25-летію цієї трагічної події, заявив, що введення воєнного стану було незаконним і є караним навіть згідно з діючим тоді комуністичним законодавством. На думку президента Качиньського, відповідальних за введення воєнного стану слід притягнути до відповідальності, і вони принаймні повинні бути позбавлені своїх почесних звань.
Історія не прощає тих, хто зраджує свій народ заради особистих вигод. Польський народ вірить, що справедливість переможе.
