Під час пандемії, коли ми були позбавлені доступу до світу і залишилися лише з нашим особистим простором — нашими будинками, нашими подвір’ями, в кращому випадку нашими районами, — фотограф Джоел Сартор, лауреат цьогорічної премії Джейн Александер Global Wildlife Ambassador Award в Індіанаполісі, виявив, що люди нарешті почали знаходити радість у дрібницях.
Не відволікаючись на роботу, подорожі чи великі плани, люди почали зосереджуватися на своєму внутрішньому житті, своїх сім’ях та громадах. Дехто зайнявся садівництвом, спостереженням за птахами чи малюванням. Здавалося, вони зрозуміли, що маленькі речі в житті мають величезне значення.
Пану Сартору було приємно це бачити, адже понад півтора десятиліття він бив у барабан заради крихітних створінь, яких ми рідко помічаємо. «Я фотографую комах і земноводних, мідій і молюсків, а також усіх інших істот, які не отримують ефірного часу в обговореннях про загрозу вимирання видів, що спостерігається на нашій планеті. Я сподіваюся, що мої фотографії допоможуть почути голос істот, що літають, повзають, плавають, ходять, дихають, які живуть і вмирають невидимими й нечутними».
Велетенське завдання
Пан Сартор, професійний фотограф, який отримав найбільшу у світі нагороду за зусилля зі збереження тварин, зараз фотографує всіх тварин — і великих, і малих — для свого чудового проєкту National Geographic Photo Ark. Його план полягає в тому, щоб врешті-решт задокументувати всі види тварин, якими опікується людина — тобто в зоопарках, заповідниках, акваріумах тощо — як спосіб підкреслити, що ми можемо втратити, якщо не усвідомимо шкоду, яку завдаємо нашій планеті. На момент написання цієї статті він задокументував 14 702 з приблизно 25 000 тварин, які перебувають під опікою людини, і він не має наміру зупинятися.
«Річ у тім, що ми насправді не знаємо, скільки існує видів, — каже він, — але якщо ми не змінимо свою поведінку, то до кінця століття їх, безумовно, буде набагато, набагато менше». Фотоковчег — це його спосіб спробувати запобігти цій катастрофі. «Ми знищуємо океани, прерії, болота, ліси, і тим самим винищуємо стільки тварин. Просто знищуємо їх. Ми ігноруємо їхню втрату на свій страх і ризик».
Пан Сартор проводить чудову аналогію, щоб проілюструвати свою думку: кожен вид, який ми винищуємо, наближає нас на крок до нашого власного знищення. «Наша екосистема схожа на чудово збалансовану вежу Дженга. Видалення навіть однієї частини може дестабілізувати її. І все ж ми тут, прибираємо один блок за іншим. Якщо ми не зупинимося, то дійдемо до переломного моменту, після якого все завалиться, потягнувши за собою і нас».
Близькі зустрічі з дикими тваринами
Пан Сартор заснував «Фотоковчег» у 2006 році, після того, як у його дружини Кеті діагностували рак молочної залози. До цього він майже постійно перебував у польових умовах, виконуючи завдання для National Geographic, подорожуючи від полюса до полюса, від сходу до заходу сонця, в мороз і спеку. Він має талант створювати зображення, які ніколи не забуваються: знімки, які врізаються в пам’ять і надихають на роздуми про справжнє диво природи.
На нього нападали ведмеді гризлі та вівцебики, на нього какали фруктові кажани-переносники вірусу Марбурга в Уганді, він пережив лейшманіоз, який розвинувся після укусу зараженої паразитами піщаної мухи в Болівії. Інфекція поширилася на його лімфатичну систему, руйнуючи плоть на нозі. Йому знадобилася операція та хіміотерапія, щоб побороти хворобу.
Ніщо не зупинило його від подорожей у дику природу. Лише хвороба дружини. «Я хотів залишитися вдома в Небрасці з Кеті», — сказав він. «Навіть після того, як вона одужала, я вирішив, що настав час підвести риску під моєю польовою роботою. Мій фокус змінився, до того ж я зрозумів, що створення переконливих образів, які можуть спонукати людей замислитися над впливом їхніх дій на дику природу, може бути замінена маленькою картинкою, тобто портретом тварини з підписами, які розкажуть вам все про неї, а також про те, чи знаходиться вона в небезпеці, чи ні».
Тварини великим планом
Кожна тварина фотографується на чорному або білому тлі й, коли це можливо, вона дивиться на глядача. Зоровий контакт є ключовим, каже пан Сартор.
У 2015 році він сфотографував Набіре, північного білого носорога, у сафарі-парку Двур-Кралове в Чехії. Через тиждень він помер, а це означає, що зараз залишилося лише дві особини цього виду — обидві самки. Пан Сартор намагається тримати свої емоції під контролем під час роботи, але він визнає, що фотографування Набіре було дуже зворушливим.
Зоопарки та заповідники зберігають і захищають види, а також мають на меті просвітницьку роботу з мільйонами відвідувачів щороку.
Чим ми можемо допомогти
Джоел Сартор хотів би донести ідею, що кожен з нас може зробити щось, щоб допомогти зберегти неймовірне розмаїття нашої планети. Ось п’ять основних порад, яких, на його думку, ми всі можемо дотримуватися:
1. Споживайте менше. Незалежно від того, чи це їжа, одяг, вода або комунальні послуги, намагайтеся зменшити їх використання. Купуйте в комісійних магазинах, обмінюйтеся з друзями одягом та книгами, скоротіть на 30 секунд час, який ви проводите в душі. Незначні зміни у вашому повсякденному житті матимуть великий вплив.
2. Думайте, перш ніж їсти. Скорочення споживання м’яса корисне як для вашого здоров’я, так і для здоров’я планети, але намагайтеся робити усвідомлений вибір щодо решти продуктів. Багато перероблених харчових продуктів містять пальмову олію. Перетворення тропічних лісів на плантації олійних пальм знищує рослини й види тварин та збільшує конфлікт між людиною і дикою природою, оскільки популяції тварин знищують їх природні місця існування.
3. Клацайте вимикачем або вимикайте з розетки електричне обладнання та пристрої, коли не користуєтеся ними.
4. Відмовтеся від одноразового пластику. Завжди беріть із собою пляшку води, але уникайте продуктів із пластику. Намагайтеся зберігати пластик, який у вас накопичився, і віднесіть його до пункту переробки.
5. Відмовтеся від пестицидів, гербіцидів та добрив. Висаджуйте нектароносні рослини та молочай, щоб привабити метеликів-монархів та інших комах. Дозвольте частинам вашого саду стати дикими. Ви будете здивовані тим, які істоти там оселяться.
Ця стаття була спочатку опублікована в американському журналі Essence.
