Перебуваючи на карантині, співробітники Лондонського музею зняли серію документальних відеороликів з відновлення костюма лебедя легендарної російської балерини Анни Павлової.
Нижче відреставрована робота, що зберігається в музейному архіві моди і текстилю, яка рідко виставляється напоказ. Відомо, що Павлова виступала в цьому костюмі приблизно в 1910 році в спектаклі «Умираючий лебідь».
Приголомшливе шовкове вбрання кремового кольору складається з густо набитою фатінової пачки (туту) з ліфом на кісточках, а також головного убору в формі діадеми. Весь костюм, прикрашений зеленим стеклярусом, стразами, блискітками і гусячими перами, імітує величного лебедя з неймовірним оперенням.
Під склом на вітрині — один з багатьох костюмів лебедя Павлової. За словами танцівниці, яка працювала з примою-балериною, для кожного нового спектаклю лебедя їй шили свіжий костюм. Павлова виконала «Умираючого лебедя» близько 4000 разів.
Цей костюм рідко виставляється на огляд через крихкість тканини і деталей (шовку і гусячого пір’я), чутливих до впливу навколишнього середовища, написав музей в електронному листі.
Відновлені роботи зображені в музейному серіалі «Реставрації міста».
Перші дві серії п’ятисерійного документального фільму вже можна подивитися на сайті Лондонського музею. Нові відеоролики будуть виходити з інтервалом раз на місяць.
У першій серії реставратор текстилю музею Емілі Остін коментує послідовність відновлювальних робіт. Спочатку вона перевіряє стан одягу та оцінює, скільки часу буде потрібно їй на відновлення сукні. Вона підрахувала, що через складність пошиття і безлічі дрібних деталей на реставраційні роботи піде понад 100 годин. Колись білий костюм потьмянів і втратив форму від часу і пилу. Зникла гумка на плечах. Остін зміцнить і вирівняє гусяче пір’я, деякі їй доведеться повністю замінити або компенсувати. Балетна спідниця з фатину і шовку помітно зносилася зі зрозумілих причин. По всій пачці, в основному по краях, з’явилися дрібні надриви, поза сумнівом, що взяли на себе навантаження експресивної пісні Павлової про вмираючого лебедя.
У другій серії Остін пояснює, як видаляє пил за допомогою тонкої кисті з заячої вовни. Потім музейним вакуумним пилотягом із захисною сіткою очищає тканину від більш стійкого бруду. Після цього реставратор ретельно вишукує місця пошкоджень ніжного фатину, зшиваючи розриви тонкою як волосся поліефірною ниткою, пофарбованою в колір матеріалу. Під кожний проріз вона кладе сіточку, а потім пришиває латку до тюлю простим безперервним стібком. Ремонт практично не видно, як і нитки, показані на кадрах великим планом.
Ясно видно тільки одне ─ величезне терпіння й уважність реставратора до деталей, так необхідних для її копіткої роботи. А щоб побачити, що буде далі, доведеться дочекатися третьої серії.
Історія появи «Умираючого лебедя»
«Умираючий лебідь», мабуть, найвідоміший сольний номер Павлової. Російський артист балету і хореограф Михайло Фокін створив цю мініатюру на прохання юної балерини в 1905 році. Майбутня прима була тільки-тільки прийнята в Імператорський Маріїнський театр Санкт-Петербурга Росії, і готувалася виконати свою першу сольну програму на гала-концерті артистів театру.
Фокін знав про пристрасть Павлової до лебедів. (Пізніше у балерини з’являться ці птахи в великому ставку її лондонського особняка, щоб в точності повторювати їхні тонкі рухи у своїх виступах). Фокін також знав про улюблені вірші Павлової «Умираючий лебідь», написаний британським поетом Альфредом Теннісоном.
У ньому автор чудово описує лебедину пісню — «похоронний гімн», який співає лебідь перед смертю.
Вірш Теннісона надихнув Фокіна на танець, і артист балету поставив хореографічну мініатюру «Лебідь» (перша назва) на музику французького композитора Каміля Сен-Санса для 13-ї сюїти «Карнавал тварин». Спочатку замальовка була написана для сольної віолончелі в супроводі двох фортепіано.
Російський танцювальний критик Андрій Левінсон так охарактеризував виконання Павловою «Умираючого лебедя»:
«Склавши руки, вона мрійливо, повільно кружляє по сцені навшпиньки. Рівними плавними рухами рук, вона повертається туди, звідки з’явилася — на задній план, як ніби прямуючи до горизонту. Ще мить, і вона злетить, досліджуючи космічний простір своєю душею. Напруга поступово спадає, і вона падає на землю, слабо розмахуючи руками від болю. Потім, спотикаючись, нерівними кроками наближається до краю сцени. Ноги тремтять, як струни арфи. Одним швидким, плавним рухом вперед правою ногою по землі, вона опускається на ліве коліно — безтілесна істота бореться з земними кайданами, і, пронизана болем, вмирає».
Примітно, що на смертному одрі в 1931 році останніми словами Павлової були: «Приготуйте мій костюм лебедя».
Щоб дізнатися більше про Лондонський музей, реставрації та зберігання костюма лебедя Анни Павлової, відвідайте .
