Відлюдники у стародавній китайській культурі займають особливе місце. Цих людей, які на самоті займалися духовним вдосконаленням, вважали духовною елітою суспільства. Їх поважали і шанували, а місця їх перебування згодом називали святими. Навіть імператори часто зверталися за порадою відлюдників.
Однак відтоді багато що у Китаї змінилося. Особливо після приходу до влади атеїстичної «червоної династії» комуністів, яка майже повністю не лише зруйнувала традиційну культуру Піднебесної, а й духовну віру в душах людей.
Нині, коли релігійних людей у Китаї називають забобонними, а їхню віру – пережитком феодального минулого, коли ченці за хорошу плату освячують мобільні телефони й автомобілі, а монастирі перетворилися на прибуткові бізнес-проекти, чи існують ще відлюдники?
Виявляється, існують. Але, оскільки сучасне суспільство, а тим паче політики більше не потребують їхніх порад, тому відлюдники ще більше обмежили свої контакти з людьми.
Один із мандрівників, який не вказав свого імені, розповів, що чотири роки тому бачив чимало буддійських і даоських відлюдників у горах Чжуннаньшань провінції Шеньсі. Згідно з переказами, саме у цих горах осягнув Дао Лі Те Гуай (Лі «залізний костур»), один із легендарних «Вісьмох безсмертних».
Мандрівникові вдалося сфотографувати житла аскетів, проте з причини того, що ці люди дуже неохоче йдуть на контакт, дізнатися про їхнє життя вдалося дуже мало. Фотографуватися вони також відмовляються.
Одного разу цей мандрівник разом із ламою, який погодився побути його провідником, підійшов до оселі відлюдника. Кілька хвилин лама кликав господаря будиночка, після чого у дверях з’явився чоловік, який перебирав чотки. Він подивився на ламу і потім запитав: «Як поживає Аньлао [один з місцевих самітників]». Лама відповів: «Аньлао кілька років тому покинув наш світ». Після цього відлюдник запропонував їм відпочити на вулиці, а сам повернувся і, повільно перебираючи чотки, зник у дверному прорізі. На цьому їхній діалог закінчився. Це був стандартний приклад спілкування з відлюдниками.
Серед відлюдників є монахи і монахині. Деякі живуть у самітних келіях у горах кілька місяців, а деякі десятки років.
Американець на ім’я Біер Бот у своїй книзі про відлюдників «Орхідеї порожніх ущелин» розповідає, що одного разу в 70-х роках у горах Тайму, що в провінції Фуцзянь, він зустрів 85-річного відлюдника, який живе там уже 50 років. Цей чернець запитав: «Хто такий голова Мао, про якого ти згадав?»
Житла аскетів дуже прості, особливо ті, в яких живуть недовго. Всередині немає ніяких меблів, тільки лежанка з хмизу і пічка на рівні підлоги. Взимку в суворий мороз вони розкладають багаття і вкриваються ковдрою із сушеної хвої. По суті ці приміщення не призначені для житла, як у нас, а скоріше для тимчасового перебування до відходу в нірвану, тому вимоги до них мінімальні.
До їжі відлюдники ставляться так само, як і до житла. У своїй розповіді вищезгаданий мандрівник наводить такий діалог з ченцем-відлюдником, який живе в горах уже більше десяти років:
– Зазвичай вам вистачає їжі?
– Вистачає.
– Вистачає, щоб їсти досита?
– Не завжди.
– Коли не вистачає їжі, що ж ви робите?
«Коли їжі не вистачає, то це гарний шанс з’їсти трохи менше», — усміхнено відповів чернець.
Заняття пустельників не відрізняються різноманітністю. Велику частину часу вони проводять у медитації та приділяють вивченню канонів, які служать керівництвом у їхній духовній практиці. Найбільш відомі відлюдники-лами знали канони своєї школи напам’ять.
Живучи у горах, вони знають одне одного, але живуть одне від одного на відстані кілька кілометрів. Іноді вони відвідують один одного і допомагають більш літнім або жінкам, наприклад, полагодити дах і т.д. Але довгих посиденьок вони не влаштовують.
Ці люди не вивчали сучасні науки і можна сказати, малоосвічені. Але в них є те, що неможливо здобути в жодному навіть найкращому університеті світу — мудрість. Шляхом духовного вдосконалення вони осягають суть усіх явищ і речей, вивчаючи їх набагато глибше, ніж сучасна наука.
#img_gallery#
