Ющенку Віктору Андрійовичу
Солошенка Івана Івановича,
Солошенка Івана Васильовича
Відкрите звернення
У лютому 2008 року після звернення до Секретаріату Президента України я, Солошенко І.І., інвалід із дитинства 2 гр. та мій батько Солошенко І.В., інвалід 1 гр., учасник ВВВ, 1927 р.н., відіслали лист на ім’я Прем’єр-міністра України, в якому було викладено ряд життєво важливих для нас питань, основними з яких були: моє працевлаштування та отримання компенсації за вклади ощадбанку СРСР.
В результаті після кількох відвідувань обласного центру зайнятості був направлений на підприємство «Пульс», що перебуває під протекцією Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз організацій інвалідів України», яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Костичєва 20А.
За переконанням робітників центру зайнятості та адміністрації підприємства заробітна плата повинна була становити 1000—1500 грн у місяць. 15.04.2008 був прийнятий на роботу, а 10.08.2008 був змушений подати заяву на звільнення, оскільки зарплата складала 700—800 грн і виплачувалася із затримками в неповному об’ємі. Сам виробничий процес здійснювався в умовах відсутності техніки безпеки, був пов’язаний із важкою фізичною працею, враховуючи те, що там працювали інваліди. За домовленістю з адміністрацією і далі значився в штаті співробітників, і натомість мені було обіцяно 50% від мінімальної ЗП щомісяця, але за станом на 20.01.2009, ані розрахункових (у випадку звільнення), ані заробітної плати не отримував.
Питання компенсації за вклади ощадбанку також на сьогодні залишається відкритим. 30.05.2008 у філіалі №182 Ощадбанку України м. Харкова зареєструвався на отримання компенсаційних 1000 грн і у філіалі №328 Ощадбанку України м. Харкова зареєстрував батька, але досі, за ствердженнями робітників ощадбанку, засобів на компенсаційні виплати не надходило.
У жовтні 2008 р. був сповіщений про виділення мені автомобілю за пільговою вартістю, але, оскільки транспортна МСЕК (медико-соціальна медична комісія) у черговий раз заборонила мені керувати і за відсутністю коштів, був змушений відмовитися. Цього разу Управління праці та соціальної політики, у відповідності з постановою КМУ № 999 від 08.09.1997, мало виплатити компенсацію транспортних витрат, однак і це не було виконано.
Отже, з усіх питань-прохань, викладених у першому зверненні до КМУ, були вирішені два:
• здійснюється виплата грошової допомоги для догляду за батьком-інвалідом 1 групи, який потребує постійного догляду, у розмірі 70 грн.
• були виплачена одноразова матеріальна допомога за два роки по 75 грн у рік.
Суттєва підтримка держави бідних членів «громадянського та соціального» суспільства, яке декларує альтруїстичні цінності та прагне до інтеграції в європейське суспільство, чи не так? Для порівняння розмір одноразової допомоги на оздоровлення «Народному» депутатові України складає більше 30 тис на рік, не кажучи вже про чиновників більш високого рівня, що потребують оздоровлення, певна річ, більше, ніж інваліди з дитинства та прикуті до ліжка учасники ВВВ.
З пенсії, якої ледь вистачає на харчування та лікування, ми змушені сплачувати найвищі в Україні тарифи на комунальні послуги. Нашу життєву ситуацію можна охарактеризувати як критичну, і вона є правилом, а не винятком для нашого суспільства.
Будучи мимовільним свідком того, як державні «мужі» різного рівня посвячення в «новий порядок», використовуючи підконтрольну банківську систему, девальвували національну грошову одиницю, заробивши на цьому мільярди, але увівши економіку країни в безодню хаосу та кинувши за межу бідності мільйони громадян, стає соромно за них та ту державу, представниками якої вони є.
Інститут президентства зобов’язаний гарантувати дотримання конституційних прав і свобод громадян, тим самим виправдовуючи довіру, покладену на нього народом — вищим джерелом влади. Спостерігаючи за діяльністю вищого владного класу, що зайнятий безкінечними політичними сперечаннями та відстоюванням своїх суб’єктивних інтересів, прикритих фальшивими лозунгами, розкривається істинний зміст демократії в нашій державі як «влада багатих», що більше схоже на побудову рабовласницького устрою в красивій упаковці. Найпоказовішим доказом цього твердження є різниця в рівні матеріального забезпечення середньостатистичного українця та представників вищих ешелонів влади.
На фоні вищевикладеного виникає логічне питання: як можна охарактеризувати суспільно-економічну формацію, де люди похилого віку, що відбудували країну після руйнівної війни та чиїми руками були створені національні багатства, які використовує для наживи нинішня «піраміда влади» ведуть жебрацький спосіб життя на ледь-ледь «вибиту» мізерну пенсію, а представники «золотої молоді» катаються на найдорожчих машинах у світі?
У черговий раз, звертаючись до Апарату Президента України, сподіваємося, що великий за кількістю працівників та недешевий для казни вищий орган державної влади здатен на конкретні дії відносно викорінення тенденцій кричущої несправедливості у соціальному середовищі, прояв людяності та поваги до рядових представників «громадянського суспільства», слугувати якому він і зобов’язаний.
Аналогічне звернення направили до Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України, сподіваючись привернути увагу обох гілок влади до вирішення нагальних проблем співгромадян, Антимонопольний комітет України, щодо грабіжницької цінової політики з боку міської влади, що склалася на ринку комунальних послуг у м. Харкові. Також маємо намір розмістити в низці ЗМІ та найбільших форумів у Інтернеті, тим самим зробивши свій непосильний внесок у формування суспільної самосвідомості, породжуючи прагнення його до довгоочікуваної соціальної справедливості.
І.В Солошенко
І.І. Солошенко
