Ця подорож почалася з того моменту, коли ми (тобто прості пасажири, кожен сам по собі) сіли в звичайний міжміський автобус компанії ЕГЕД і вирушили з Єрусалиму в північному напрямку. Нам належало проїхати західним узбережжям однієї з самих священних рік у світі — Йордан, яка є природним кордоном між країнами Ізраїль та Йорданія.
Був звичайний спекотний літній будній день. Пасажирів, на перший погляд, було від сили 10: солдати, дівчата в шортах із величезними рюкзаками — явні туристки, парочка невизначених пасажирів, таких як я. Солдати, як тільки від’їхав автобус, тут же задрімали, дівчата не замовкаючи щебетали всю дорогу, а я приготувала фотоапарат і вдивлялася у вікно, смакуючи справжню подорож, яка відкриє непізнане, небачене та дивовижне.
Як тільки автобус виїхав з Єрусалиму, залишивши місто з сонячного каменю жити своєю буденною метушнею, перед очима розкинулась безлюдна Іудейська пустеля, і сучасна, з невеликою кількістю автомобілів, траса.
#img_gallery#
Півроку тому я виїжджала з Єрусалиму саме цією трасою, прямуючи тоді в молоде єврейське місто Маале-Адум (Червоні Підйоми), яке розташоване в 8 км від Єрусалиму. Назву місто отримало завдяки ґрунту червонуватого кольору цієї місцевості. Тоді вдалося сфотографувати верблюдів, які переходили трасу, через що утворилася дорожня пробка.
Тоді ж вдалося зробити декілька знімків Іудейської пустелі з одного з пагорбів міста і в нещодавно відбудованому музеї, пам’яті художника Моше Кастель.
Територія, на якій 20 років тому почало будуватися місто, завойована Ізраїлем під час Шестиденної війни. Завоювання територій дорого обходяться ізраїльтянам. 10 вересня була обстріляна ізраїльська легкова машина, загинула одна людина, одна важко поранена. Це далеко не перший випадок «протистоянь» антіфади в районі Маале-Адум. Населення нового міста на сьогоднішній день — 33 тисячі.
Відразу ж після повороту на Маале-Адум з правого боку по ходу траси з Єрусалиму, розкинулися кілька бедуїнських поселень.
Коли дивишся на бедуїнські намети, перше, що спадає на думку: «Господи, як же люди в наш-то прогресивний, комфортний час, так бідно, не естетично живуть!» Потім ставиш собі таке запитання: «Навіщо потрібен їм такий спосіб життя?» І починаєш шукати відповіді. Знаходиш їх досить швидко, і бачиш, що бедуїнський народ гідний всілякої поваги, що він свого роду етнічна екзотика нашого комфортного, зручного світу, що втрачає духовні та моральні традиції. Але цієї екзотики, швидше за все, незабаром не буде.
В судочинстві повні повноваження в покараннях має бедуїнський суддя. Шейх править плем’ям, без печатки якого не ухвалюється жодна угода.
Після народження дитини обов’язково приноситься в жертву теля або вівця, що потім дружно з’їдають сусіди.
Бедуїни майстерно читають сліди людини та тварин, чудово орієнтуються за зірками та планетами.
Бедуїни мстять, аж до вбивства, захищаючи честь своєї родини. Вони, як і всі мусульмани, святкують Рамадан (місяць святого денного посту та вечірньої трапези). Життя бедуїнів в державі Ізраїлю неоднозначне, є проблеми, але немає ворожнечі між народами. Найчисленніше бедуїнське населення перебуває в Негеві — 100 тис. Після утворення держави Ізраїль, переміщення бедуїнів країною обмежилося, що сильно вплинуло на економічну сторону життя народу в цілому. Наприкінці 60-х років уряд почав переселяти бедуїнів в населені пункти. 50% вирішило змінити спосіб життя і з тих пір живуть в містах, а 50% відмовилося переселятися. Бедуїни — не військовозобов’язані, але більшість служать в ізраїльській армії добровільно, внесок їх у захист країни великий. Найбільша проблема, що посилюється з роками, з тією половиною, яка не відмовилися від традиційного способу життя бедуїнського населення. Там росте безробіття, злочинність, дуже низький відсоток освіченості, хоча бедуїни можуть отримати освіту безкоштовно, що неможливо для ізраїльтян. Тільки двоє з 1000 бедуїнів навчаються в університетах, а в середньому в країні 80 з 1000 ізраїльтян здобувають вищу освіту.
Далі буде …
Хава Тор. Велика Епоха
