8 лютого відкрився 57-й Міжнародний Кінофестиваль в Берліні. Біографія цього фестивалю починає відлік з 1951 р., всього через шість років після закінчення Другої світової війни – в ренесансну для Німеччини епоху Аденауера. Духом відродження жила країна, тим же були пройняті й прагнення фестивальної команди – привернути увагу до авторського кінематографа, дорогоцінних зразків кіно, як мистецтва, навіть коли на першому плані – кінобізнес.
Тому на першому фестивалі ще існували жанрові номінації – призи за кращу комедію, кращий кримінальний і пригодницький фільм, кращу музичну картину. Саме в останній з названих номінацій Золотого призу удостоїлася тоді анімаційна стрічка «Попелюшка» і Майстер мультиплікації Уолт Дісней, що поставив її.
В СРСР Берлінський фестиваль називали Західноберлінським, підкреслюючи його ідеологічну чужорідність. З цієї ж причини до 70-х рр. радянські картини не брали участі в конкурсі, зате брали участь улюблені картини радянського народу. Переможців і лауреатів ми не просто знали, але й любили.
Пригадуєте: фільм режисера Крістіана Жака «Фанфан-Тюльпан»(1952 р. -«Срібний Ведмідь») з чарівними Жераром Філіпом і Джиною Лоллобріджідою, «Суничну поляну»(1958 р.- «Срібний Ведмідь») Інгмара Бергмана, комедію «Високий блондин у чорному черевику» (1973 р. -«Срібний Ведмідь».) – вищу точку акторської кар’єри Пьєра Рішара, стрічку Жан-Люка Годара «На останньому диханні» (1960 р.-«Золотий Ведмідь» за режисуру) з Жан-Полем Бельмондо в ролі бунтаря-анархіста…
Звернітье увагу: анархіст Бельмондо не тільки визначив поведінкову моду епохи, але й, кажуть, надихнув молодіжні бунти 68-го року. А кінокритика констатує, що саме таке кіно і було дороге завжди Берлінському фестивалю – кіно нонконформістське естетично і політично.
Вважається, що саме Берлінале, який займав активну життєву позицію, став, здається, першим у світі фестивалем, що нагородив чорношкірого актора. Це був Сідней Пуатьє, виконавець головної ролі в антирасистській стрічці «Ті, що не схилили голови» (у радянському прокаті фільм називався «Скуті одним ланцюгом»-1958 р.).
За 50 з гаком років існування Берлінале відкрив, підтримав і оспівав акторів та режисерів, які сьогодні як титани кіномистецтва на століття увійшли до найбільших енциклопедій світу. Назвемо тільки деяких: по декілька разів в призери потрапляли Жан Габен, Жан – Люк Годар, Пьер – Паоло Пазоліні, Ширлі Маклей, Акіра Куросава, Сатьяджіт Рей; нагород удостоювалися також Райнер Вернер Фасбіндер, Ханна Шигула, Сімона Сіньере, Елізабет Тейлор, Анук Еме, Жан Луї Трентіньян, Альберто Сорді, Емір Кустуріца
Двічі призером ставав Вадим Абдрашитов: за фільм «Слуга» він отримав премію Альфреда Бауера- «За відкриття нових шляхів в кіномистецтві», а в 95-му – «Срібного Ведмедя» за «П’єсу для пасажира».
Взагалі, з того щасливого моменту, коли радянське начальство погодилося на участь картин в берлінському конкурсі, «наші» фільми без призів не залишалися. Саме Берлін заслужено прославив цілу когорту російських режисерів – Абдрашитова, Аськольдова, Панфілова, Міхалкова, Тодоровського, Арановича, захоплювався Кірою Муратовою…Справді тріумфальний успіх випав Ларисі Шепітько та її фільму «Відродження» в 77-му. Анатолій Солоніцин був визнаний кращим актором в 81-му («26 днів з життя Достоєвського»). Євгенія Глушенко отримала «Золотого Ведмедя» за «Закоханий за власним бажанням», Інна Чурікова – за «Військово-польовий роман». Спеціальних призів удостоювалися Марлен Хуциєв («Нескінченність»), Віктор Арістов («Сатана»), Толомуш Акєєв («Нащадок Білого Барса»), Семен Аранович («Рік собаки»), Георгій Шенгелая («Подорож молодого композитора»)…
Перебудова в країнах колишнього соцтабору не могла не бути зустрінута Берлінале з розумінням: адже традиційно в його керівництві були «ліві» інтелектуали. Так, заради «поличних» фільмів з СРСР і колишніх соцкраїн фестиваль пішов на порушення власного регламенту, що не дозволяє включення в конкурс картин, знятих більш ніж за півтора роки до фестивалю. Таким чином, в конкурс потрапили і були нагороджені «Тема» Гліба Панфілова (Головний приз Берлінале-86), «Комісар» Олександра Аскольдова («Срібний Ведмідь» 1988 р.), «Жайворонки на нитці» Іржі Менцеля («Золотий Ведмідь» 1990 р.). Поляк Януш Заорський з фільмом 82-го року «Мати королів» отримав в 88-му році приз «За художній внесок», а словак Душан Ганак був визнаний кращим режисером у 1989 р. за «Я люблю, ти любиш», знятий аж за 10 років до того.
Але Берлінський фестиваль має не тільки біографію, а й свою географію. Він вважає своїм обов’язком відкривати нові шляхи і… нові зони кінематографа. Фактом входження в інтелектуальну моду кіно південно-східної Азії (Гонконгу, Китаю, Півд. Кореї) багато в чому зобов’язане не тільки самобутності кіномови і драматургії, але й властивій лівій німецькій інтелігенції тязі до східного самопоглиблення і філософської споглядальності. Берлін давно вже став «вікном до Європи» для своєрідних і могутніх кінематографій цих країн.
Відзначимо, що в наступні роки Берлінале стоїть на чолі боротьби європейського кіно за виживання і дещо проти великого і могутнього Голлівуду, що демонструє прямо-таки конкистадорські схильності завоювання європейського глядача. Тепер вже важко собі уявити, щоб в Берліні головний приз був вручений картині виробництва «Уолт Дісней Компані», яка підкорила світ своєю конвейєрною продукцією. Але по-справжньому цікаві американські картини, створені не студіями-гігантами, а «незалежними» режисерами або самим Голлівудом, – незмінно входять в список призерів. Так, наприклад, Пол Ньюмен – живий пам’ятник всьому американському: голлівудська зірка і глава продуктової корпорації, король кетчупу і майонезу, звичайно, був свого часу визнаний кращим актором. Справедливості заради, варто відмітити, що американське кіно і без підтримки було на висоті, збираючи повні зали і викликаючи ажіотаж німецьких фірм.
За рівнем картин, що представляються на конкурси, Берлінале, – один з кращих фестивалів світу. Він має чотири вирішальних критерії: високий художній рівень твору; його глибина і значущість з погляду людяності; його значення для країни, де зроблений фільм; нарешті, його значення для глядача.
Мій давній приятель, президент ФІПРЕССІ Андрій Плахов, який був і членом жюрі фестивалю у розділі фільмів-дебютів, якось відзначив: «Для нас, російських кінематографістів, Берлінський фестиваль завжди був найближчим – і географічно, і навіть по духу. Як постійний учасник цих фестивалів, можу стверджувати, що головні риси Берлінале останніх 20 років – політкоректність і мультикультурність».
Отже, професіонали і глядачі напередодні найсерйознішого і найділовитішого кіноогляду. Йому за традицією належить сформулювати тенденції розвитку світового кінематографа в 2007 році. Звідусіль поспішають зараз сюди кінематографісти, кіноділки та кіномани. Вони поспішають побачити і почути, куди крокує кінематографічна мода, яку пропонує екран Берліна.
Чим стурбує і порадує вона глядачів на сьомому році третього тисячоліття? – з цим питанням я звернулася до керівника прес-центру пані Фрауке Грайнер.
30 січня відбулася перша прес-конференція і вже відомо, що фестиваль відкриється картиною «Горобчик». Це французький фільм режисера Олів’є Даана. Стрічка включена в головний конкурс Берлінале. Фільм-біографія, присвячена долі Едіт Піаф. Цей жанр, що отримав назву «байопіка», досить успішний в американському кіно, поки рідко використовувався в Європі. В ролі знаменитої співачки знялася актриса Маріон Котійяр, її партнери по фільму – Жерар Депардье, Сільвія Тестю і Еммануель Сеньє.
Жюрі головного конкурсу очолить режисер Поль Шрейдер, відомий російському глядачеві по стрічці «Американський жиголо». В жюрі увійшли також актори Маріо Адорф (Німеччина), Уїллем Дефо (США), Гаель Гарсіа Берналь (Іспанія), актриса і режисер з Палестини Хіиам Аббасс, продюсер з Гонконгу Нансун Ші та режисер з монтажу Моллі Маліні Стенсгаард.
Останніми роками фестиваль враховує інтереси, німецької кінопромисловості, що знаходиться на підйомі. Цього разу в змагання теж вступлять декілька нових німецьких стрічок. Одна з них – конкурсна картина режисера Крістіана Петцольда – «Йелла» – розповідь про драматичну долю молодої жінки, яка кидається між Сходом і Заходом Німеччини.
Осмислення історії Німеччини в ХХ столітті буде, за твердженням директора фестивалю Дітера Коссліка, однією з провідних тем Берлінале. У такого плану картині – детективному триллері Стівена Содерберга «Хороший німець», знятому в чорно-білому кольорі, режисер використовує справжню кінохроніку 1945 року. Кажуть, что фільм виглядає так, ніби його зняли в післявоєнні роки. У картині йдеться про американського журналіста (його грає знаменитий Джорж Клуні), який прибув до Берліна, щоб висвітлювати конференцію «Великої трійки» в Потсдамі, а також про те, як забувши про все на світі, він розшукує свою колишню коханку (її грає Кейт Бланшет). Важлива роль в сюжеті відведена радянському генералові на прізвище Сикорський (актор Равіль Ісіканов).
Як режисер, у фестивальному марафоні візьме участь актор Роберт Де Ніро з фільмом «Помилкова спокуса» – історії протиборства ЦРУ і КДБ.
Широко представлене в конкурсі європейське кіно. Цікавою обіцяє бути стрічка бельгійського режисера Сема Гарбарські «Ірина Палм». Тема фільму – мистецтво (головна героїня – співачка), кохання і драма.
В дні фестивалю несподіваний експеримент буде зроблений в будівлі театру «Дойче опер». Тут відбудеться європейська прем’єра експериментального німого фільму «Клеймо на мозку» канадця Гая Меддена. Картину демонструватимуть під живий оркестр Берлінської опери, причому в ролі розповідача виступить дочка незабутньої Інгрід Бергман актриса Ізабелла Росселліні.
Що стосується російського кіно, то вже декілька років поспіль воно виявляється за рамками конкурсу. Ось і нині питання про його участь у фестивалі ще неясне. Відомо наразі, що в конкурс дитячих і юнацьких фільмів «Покоління» відібрана картина Олега Ужінова «Жихарка» з анімаційної серії «Гора самоцвітів», зроблена за мотивами уральської народної казки. Поки це єдиний російський фільм. Але час ще є, а значить є й надія. Відзначимо, що до російського кіно і його творців на Берлінале завжди ставилися з цікавістю, а російська мова на фестивалі, безперечно, третя за популярністю після німецької і англійської.
Отже, кінорік, що стартує в Берліні, скоро подарує знавцям і любителям цього виду мистецтва десять насичених фестивальних днів.
