Біопаливо можна виробляти і з водоростей, проте лише із зібраних у літній період – вважають британські вчені з університету Аберіствіт, Уельс.
#img_left_nostream#Доктор Джесіка Адамс, провідний науковий співробітник цього навчального закладу стверджує, що водорості Laminaria digitata можуть стати альтернативою вирощуванню злакових культур для отримання біопалива. Проте придатність цієї морської рослини для енергетичних потреб залежить від сезону – в липні вміст вуглеводів у водорості досягає найвищих показників, а отже і кількість цукру, який з них можна виробити.
„Рослини мають містити якомога більше вуглеводів, розчинених цукрів, які в процесі ферментації перетворяться на етанол,” – пояснює доктор Джесіка Адамс, – „крім того, метали можуть стримувати утворення дріжджів, тому їх вміст також має бути якомога нижчим” – передає Science Daily.
Щомісячний збір дослідних зразків ламінарії з уельського узбережжя і їх подальший хімічний аналіз показали, що у липні ці бурі водорості мають оптимально високий вміст вуглеводів з низьким вмістом металів. Результати аналізу були представлені 4 липня на щорічній конференції Товариства Експериментальної Біології в Глазго, Шотландія.
Отримати біопаливо з водоростей можна різними методами: бродінням, метановим бродінням з виробленням етанолу і метану, піролізом (методом нагріву палива без доступу кисню), в результаті якого збираються біо-масла. Хімічний склад водоростей має визначальну роль для будь-якого з зазначених способів.
Вирощування сировини для біопалива на землі має один серйозний недолік – все менше земель займають посіви харчових культур. Вчені розглядають морські екосистеми як великий невикористаний ресурс енергії – морський світ становить 50% світової біомаси, крім того, водорості самі здатні виробляти більше біомаси на квадратний метр, ніж навіть швидко зростаючі наземні рослини, такі як цукрова тростина.
Як відомо, найбільший плюс біопалива в тому, що, розкладаючись, воно не залишає по собі відходів, є абсолютно чистим для навколишнього середовища. Його недоліком є те, що для його вироблення необхідно засівати спеціальними культурами значні території.
